К ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Конституційне право"
на тему:
ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ

ЗМІСТ

Вступ 3
1 Вибори у вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права
та за українським законодавством 5
1.1 Поняття виборів 5
1.2 Види виборів та виборчих систем 9
1.3 Основні принципи виборів 16
2 Особливості проведення виборів народних депутатів України 20
2.1 Складання та уточнення списків виборців ...... ................20
2.2 Утворення виборчих округів, дільниць і комісій 22
2.3 Висування і реєстрація кандидатів 27
2.4 Юридичний статус передвиборної агітації 29
2.5 Голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення
підсумків голосування, їх офіційне оприлюднення 31
Висновки 35
Список використаної літератури 37


ВСТУП

Актуальність теми роботи. За умов демократичного суспільства вибори – це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство, як асоціація вільних та рівноправних людей, для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності – періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу задається, насамперед, суспільний (або публічний) і політичний характер інституту виборів.
Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.
Отже, вибори в Україні – це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування [12, с. 296].
Історичний досвід розвиток української державності свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (насамперед – в політичній) так чи інакше стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план. Виборча система, яка наразі існує в Україні, в цілому відповідає потребам становлення правової, демократичної держави, проте, як така, потребує певних змін і оновлення.
Метою роботи є загальна характеристика й змістовний аналіз виборів народних депутатів України.
Об'єкт дослідження – вибори народних депутатів України.
Предмет дослідження – норми Конституції України, Законів України "Про вибори народних депутатів України", "Про Центральну виборчу комісію", що регулюють проведення виборів народних депутатів України.
Методи дослідження – історичний, логіко-юридичний, описовий, порівняльний.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:
– з'ясувати поняття виборів;
– розглянути види виборів та виборчих систем;
– розкрити основні принципи виборів;
– охарактеризувати особливості проведення виборів народних депутатів України, а саме: складання та уточнення списків виборців; утворення виборчих округів, дільниць і комісій; передвиборну агітацію; висування і реєстрацію кандидатів; голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків голосування, їх офіційне оприлюднення тощо.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.


1 ВИБОРИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ НАУЦІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ТА ЗА УКРАЇНСЬКИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ
1.1 Поняття виборів
Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від інших його форм – референдумів, плебісцитів – постійно й періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції – парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування [12, с. 295]
У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів.
З дослідженнями суспільних відносин останніх років пов'язане визначення професора М.І. Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу [13, c. 18].
В. В. Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати [19, с. 318].
Французький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання кваліфікованих юридично воль задля цілі провести призначення" [23, с. 399].
Є й інші визначення інституту виборів, проте найбільш повне й точне визначення виборів може скластись лише за умов відображення ознак цього суспільного явища за суттю, змістом та формою їх здійснення [12, с. 295].
Отже, вибори в конституційному праві – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом [16, с. 175].
Під виборами у найбільш широкому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні певних осіб. Шляхом виборів формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади і органи місцевого самоврядування тощо [25, с. 212].
Вибори є одним із найдавніших інститутів людського суспільства. Він починає застосовуватися вже в родовому суспільстві, а в суспільствах Стародавньої Греції та Риму вибори вже стають важливим принципом організації державної влади.
Вибори мають глибокі історичні корені й на українських землях, вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічового, а згодом і магдебурзького права, слугували основою побудови всіх ланок влади козацької державності [8, с. 6].
Тому не випадково значну увагу виборам приділяє міжнародне право, норми якого закріплюють стандарти щодо організації та проведення виборів в органи публічної влади, які, у свою чергу, запозичуються конституційно-правовими системами окремих країн, зокрема й України.
Найважливіше значення в цьому плані мають такі міжнародно-правові акти:
1) Загальна декларація прав людини ООН 1948 р., в ст. 21 (п. 3) якої зазначено: "Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування";
2) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., в якому конкретизуються положення Загальної декларації прав людини. Стаття 25 Пакту проголошує, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необгрунтованих обмежень право і можливість:
а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;
б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;
3) Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 р.), що містить таке положення: "Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади".
Ці міжнародні норми мають загальний характер, вони універсальні та є важливою гарантією виборчих прав громадянина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовариства. Дотримання вимог, сформульованих у зазначених міжнародно-правових документах, а серед них, насамперед, необхідно звернути увагу на вимоги вільних, справедливих та справжніх виборів, є обов'язковим для того, щоб вибори були визнані легітимними. При цьому вільними визнаються вибори, що характеризуються відсутністю тиску й залякування виборців, їх важливою гарантією є незалежність судової влади. Справедливими можуть бути визнані лише такі вибори, які проводяться на основі дотримання демократичних принципів виборчого права (загальні та рівні вибори за таємного голосування). Справжні вибори забезпечують виборцям реальний вибір, вони мають проводитися на основі політичного плюралізму [16, с. 177].
Міжнародні норми щодо організації та проведення виборів отримали повне відображення в Конституції України, з прийняттям якої в червні 1996 р. було закладено передумови для подальшого розвитку в українському суспільстві інституту виборчого права відповідно до сучасних вимог.
Закріплені в Конституції поняття "народ", "влада", "права і свободи людини і громадянина", "народне волевиявлення", "вибори" є визначальними.
Так, у преамбулі Конституції України зазначено, що Верховна Рада України приймає її дбаючи про забезпечення прав і свобод людини. У ст. 5 закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основними формами безпосереднього здійснення влади народом є вибори та референдум (ст. 69). У ст. 24 визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в ст. 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Конституція України (ст. 3) також декларує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини, зокрема право обирати і бути обраним, та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У сучасному політичному процесі вибори мають багатоманітне соціальне призначення, яке виражається через такі суспільні функції:
1) вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції;
2) вибори виступають водночас однією з форм здійснення права національного суверенітету; (прикладом цього може бути Закон України
3) через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність існування влади;
4) через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, хто скомпрометував себе, політиків;
5) вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки [12, с. 297].
Отже, у сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя суспільства, характеризують ступінь демократизму державного режиму і являють собою основну форму волевиявлення народу, реалізації народного суверенітету тощо.
1.2 Види виборів та виборчих систем
Вибори – надзвичайно багатогранне суспільне явище. Залежно від підстав розрізняють кілька класифікацій видів виборів [12, с. 296].
За територіальною ознакою вибори бувають:
1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;
2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).
За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:
1) вибори парламенту – вибори до Верховної Ради України;
2) вибори на посаду Президента України;
3) вибори представницького органу територіальної автономії – вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.
За часом проведення вибори поділяють на:
1) чергові.
Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;
2) позачергові або дострокові.
Вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;
3) повторні.
Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;
4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули;
5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.
За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:
1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;
2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.
З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:
1) дійсні – це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;
2) недійсні – вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.
За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі системи:
1) мажоритарна;
2) пропорційна;
3) змішана.
Мажоритарна система – найстаріша серед виборчих систем. Назва її походить від французького majorіte, що означає "більшість".
Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують лише ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними [17, с. 16].
У 83 країнах світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великій Британії, Канаді [11, с. 325].
Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:
1) мажоритарну систему абсолютної більшості;
2) мажоритарну систему відносної більшості;
3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості [17, с. 17].
При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи зазвичай бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних – як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, наразі вже й в Україні [18, с. 9].
Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або "перший обирається на посаду") є найпростішою різновидністю мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система доволі результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває вельми рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні [17, с. 18].
Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, оскільки кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії.
З прийняттям нового масиву виборчого законодавства наразі в Україні запроваджується мажоритарна система відносної більшості частково на парламентських, повністю на місцевих виборах.
Мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50% + 1 голос [24, с. 197].
Похідна від цієї кількості голосів виборців може бути різною:
1) загальне число зареєстрованих виборців;
2) загальне число виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі бюлетені);
3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні.
При застосуванні цієї системи, як правило, – обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата.
Перевага означеної системи – в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються.
Недоліком системи є її нерезультативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює жодних бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування.
Іншим способом, яким долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників [19, с. 321].
Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується в практиці виборів зрідка.
Основна причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.
Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії. Нараз 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія [11, с. 329].
При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.
Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає єдиний виборчий округ.
За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи:
1) з жорсткими списками;
2) з преференціями;
3) з напівжорсткими списками [19, с. 322].
При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються лише назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні [11, с. 331].
При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах [11, с. 333].
Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:
1) за список у цілому;
2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів.
У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому – за системою преференцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.
Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша.
Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків.
На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, оскільки голосують і списки, і персоналі. У цьому полягає її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність – виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому.
Загальною "обтяжливою" обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців.
Існує доволі широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.
1.3 Основні принципи виборів
Основні принципи виборів – це засади, на основі яких здійснюються вибори і відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя тощо [12, c. 298].
У статті 71 Конституції України визначається, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Принципи вільних виборів є загально визнаними у світі і відповідають міжнародним стандартам чи ознакам демократичних режимів. Проголошення цих принципів на конституційному рівні робить їх обов'язковими для всіх видів виборів, виключаючи можливість порушення будь-якого з цих принципів або усіх принципів одночасно [16, с. 179].
Поряд із цими загальними принципами в кожному із базових виборчих законів України встановлюються додаткові принципи виборчого процесу.
Виборчий процес здійснюється, зокрема, на засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів, гласності і відкритості, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.
Принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні визнані універсальними принципами демократичних виборів в Україні.
Принцип загальності виборчого права означає, що активне виборче право громадян, тобто право обирати, відповідно до ст. 70 Конституції України мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18-ти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. Здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Виборче право є універсальним для всіх видів виборів в Україні.
На відміну від нього пасивне виборче право громадян, тобто право бути обраним, залежить від виду виборів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції України та ст. З Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 25.03.2004 р. № 1665-ІV в ред. від 22.05.2008 р., народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково.
Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва окремо для кожного виду виборів, створення рівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями, при проведенні передвиборної агітації тощо.
При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Україні виборці завжди мали по одному голосу, незалежно від виду виборів. Відтепер становище змінилось. На виборах народних депутатів України, наприклад, кожний виборець має два голоси – по одному в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах.
На виборах Президента України кожен виборець має один голос.
Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.
Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення.
В рамках виборчого законодавства це досягається тим, що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетеня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.
Таким чином, вибори – не лише важлива форма безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади й не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також засіб його виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного суспільства.
Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (а найперше – в політичній) обов'язково стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план.


2 ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ
2.1 Складання та уточнення списків виборців
Вибори народних депутатів України відбуваються в певній, чітко визначеній законодавством послідовності й складаються з кількох етапів. Складання та уточнення списків виборців – перший такий етап (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про вибори народних депутатів").
Порядок складання і уточнення загальних списків виборців врегульовано ст. 39 Закону України "Про вибори народних депутатів". Він є доволі складним і представлений на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 – Порядок складання і уточнення списків виборців

Списки виборців складаються з метою:
1) надати можливість проголосувати кожному виборцеві, забезпечивши цим реалізацію конституційного принципу загального виборчого права;
2) виключити можливість участі у виборах осіб, які не мають права голосу або не можуть його реалізувати [16, с. 198].
У складанні списків виборців забезпечується також реалізація конституційного принципу рівного виборчого права: виборець включається до списку виборців лише на одній виборчій дільниці (за місцем постійного проживання або тимчасового перебування, на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні тощо). Це виключає можливість плюрального вотуму, тобто голосування на кількох виборчих дільницях, наприклад, за місцем реєстрації та місцем фактичного проживання [12, c. 302].
В процесі складання списків виборців здійснюється реєстрація виборців, під якою розуміють посвідчення права брати участь у виборах, що здійснюється визначеним у законі колом органів перед виборами, а самі списки виборців виступають документами, на підставі яких виборцям у день виборів видаються виборчі бюлетені.
Із світового досвіду відомі два основні варіанти складання списків виборців: шляхом необов'язкової (особистої або добровільної) реєстрації виборців, коли громадянин повинен сам турбуватись про його включення до списку виборців і особисто зареєструватися у відповідному органі як виборець, або шляхом обов'язкової (публічної чи державної) реєстрації, за якої прізвище виборця автоматично включається до відповідного списку виборців із досягненням ним передбаченого законом віку [11, с. 250].
Виборчим законодавством України передбачається обов'язкова реєстрація виборців: до списків виборців автоматично включаються всі громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть 18-річного віку і які мають право голосу.
2.2 Утворення виборчих округів, дільниць і комісій
Виборчий округ – територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для обрання депутатів [16. с. 200].
Виборче законодавство України передбачає формування лише територіальних виборчих округів, тобто таких, що формуються за територіальною ознакою.
Залежно від того, скільки депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють одномандатні (уніномінальні) та багатомандатні (поліномінальні або плюриномінальні) виборчі округи. Від одномандатного виборчого округу обирається лише один депутат, і вони утворюються за мажоритарної виборчої системи. Від багатомандатного виборчого округу обираються два та більше депутатів, і ці округи утворюються головно за пропорційної системи [12, с. 304].
Згідно із статтею 18 Закону України "Про вибори народних депутатів України" вибори народних депутатів України проводяться в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України та закордонний виборчий округ.
Для проведення виборів депутатів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою. Територіальні виборчі округи утворюються з приблизно рівною кількістю виборчих дільниць, виходячи з кількості виборчих дільниць, які були утворені під час попередніх чергових виборів народних депутатів України. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст. На території великих міст може бути утворено більше ніж один територіальний виборчий округ. Не допускається включення до одного територіального виборчого округу частин території двох чи більше регіонів.
Закордонний виборчий округ складають усі закордонні виборчі дільниці, утворені Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України.
Виборчі дільниці – це територіальні одиниці, що об'єднують виборців спільним місцем голосування [16. с. 202].
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про вибори народних депутатів України" для підготовки й проведення голосування та підрахунку голосів виборців утворюються звичайні, спеціальні та закордонні виборчі дільниці.
Звичайні виборчі дільниці утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання.
Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.
Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України.
Звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а в разі відсутності таких органів – за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження. Зазначені подання вносяться до окружної виборчої комісії відповідними органами чи посадовими особами не пізніш як за п'ятдесят вісім днів до дня виборів. Окружна виборча комісія своїм рішенням визначає межі кожної звичайної виборчої дільниці (назва населеного пункту, вулиця, перелік житлових будинків), а також місцезнаходження дільничної виборчої комісії та приміщення для голосування.
Спеціальні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за місцем розташування відповідних закладів чи установ або за місцем приписки судна чи полярної станції України на підставі подань районних державних адміністрацій чи міських виконавчих комітетів міст обласного (республіканського в Автономній Республіці Крим) значення. Зазначені подання повинні надійти до відповідної окружної виборчої комісії не пізніш як за п'ятдесят вісім днів до дня виборів.
Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від 20 до 2500 осіб (ч. З ст. 19 Закону України "Про вибори народних депутатів України"). Якщо на відповідній території, у відповідному закладі чи установі налічується менше чи більше від зазначених меж чисельності виборців і їх (або їх надлишок) неможливо віднести до іншої виборчої дільниці чи неможливо утворити додаткову виборчу дільницю на цій території, у відповідному закладі чи установі, виборча дільниця може бути утворена з меншою чи більшою від відповідних граничних значень чисельністю виборців.
Систему виборчих комісій, що готують і провадять вибори, складають: Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії і дільничні виборчі комісії.
Центральна виборча комісія (ЦВК) складається з п'ятнадцяти членів, які призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України (п. 21 ст. 85 Конституції України). Комісія працює на постійній основі, її члени звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків за попереднім місцем роботи, мають статус державного службовця, а строк їх повноважень – сім років.
Членом ЦВК може бути громадянин України, який на день призначення досяг 25-річного віку, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років і володіє державною мовою.