ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ.doc

1. Поняття і предмет конституційного права України. Співвідношення термінів "конституційне право" і "державне право"

К. право України – це провідна галузь національного права України. Принципова його відмінність від державного права полягає в тому, що К. право встановлює конституційну організацію публічної влади, що базується на засадах поділу влади і за якої забезпечується надійний захист прав людини і громадянина. Термін "державне право" має загальніший характер і використовується для окреслення системи правових норм, що визначають устрій як конституційної, так і неконституційної держави. Предмет галузі К. права складають суспільні відносини, що визначають устрій конституційної держави, організацію державної влади та основи місцевого самоврядування, а також відносини, що виникають між' людиною і державою. Отже, К право України є системою правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, що виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, закріплюючи при цьому засади організації публічної влади, форми її здійснення, невід 'ємні права і свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства та їх гарантії.

2. Метод конституційно-правового регулювання

Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність способів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що складають предмет галузі К. права. У конституційній державі застосовуються виключно правові методи впливу на суспільні відносини, а саме: метод установлення прав учасників суспільних відносин (за його допомогою закріплються повноваження відповідних суб'єктів), покладання обов'язків і відповідальності (за його допомогою закріплюється обов'язок суб'єктів визначати свою поведінку відповідно до встановленого припису), дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії.

3. Поняття і структура системи конституційного права України

Система К. права України – це її внутрішня побудова, яка характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи. Структура системи: конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути. Конституційно-правова норма – це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, котрі становлять предмет К. права. Норми містяться в нормативно-правових актах, їх виконання забезпечується заходами державного примусу. Конституційно-правовий інститут – це відносно самостійний окремий комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах К. права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин.

4. Інсттитути конституційного права України: поняття і види

Конституційно-правовий інститут – це відносно самостійний окремий комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах К. права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Види: загальні або генеральні (регулюють великі сфери або кілька сфер суспільних відносин, об'єднуючи неоднорідні конституційні норми наприклад інститут основ правового статусу людини і громадянина); головні (об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин, наприклад громадянства України); початкові (в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин, наприклад, інститут втрати громадянства України.

5. Конституційно-правові норми: поняття, структура, зміст, класифікація

Конституційно-правова норма – це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, котрі становлять предмет К. права. Для структури конституційно-правових норм не є характерною класична тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санкція). Деякі з них мають лише диспозицію, наприклад, "Україна є республікою" (ст. 5 Конституції України), інші – диспозицію і гіпотезу, наприклад, "Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України" (ст. 32 Конституції України). Санкція міститься лише в окремих нормах. Мають загальнорегулятивний характер. Внаслідок їх реалізації виникають не конкретні, а загальні правові відносини або правові стани. Дуже різноманітні за видами.

6. Конституційне право України як наука: поняття, предмет, система науки, джерела науки, основні функції науки

Наука К. права – цілісна система знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування. Предмет: конституційно-правові норми та суспільні відносини, що регулюються цими нормами. Вивчає також практику реалізації конституційно-правових норм, досліджує закономірності розвитку К. права. Джерела: нормативно-правові акти, праці вітчизняних і зарубіжних вчених. Функції – політична, методологічна, ідеологічна, евристично-комунікативна, інтегративна, практико-прикладна, прогностична, роз'яснювальна, експертна.

7. Конституційне право України як навчальна дисципліна: поняття, структура курсу, основна характеристика

К. право України як навчальна дисципліна викладається в юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах, а її обсяг і зміст визначаються навчальними програмами, які самостійно розробляються кафедрами та затверджуються науковими радами відповідних закладів освіти. Мета – ознайомити студентів з основними поняттями, якими оперує наука К. права, розкрити положення вчення про конституцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз конституційно-правових інститутів.

8. Конституційно-правові відносини: поняття, особливості, суб'єкти та об'єкти

Конституційно-правові відносини – відносини, врегульовані нормами К. права України. Це найбільш суттєві відносини, різновид політико-правових відносин. Виникають в сфері державної діяльності. Мають особливе коло об'єктів і суб'єктів. Об'єкт – матеріальна чи нематеріальна реальність, з приводу якої виникає суспільне відношення, що регулюється конституційно-правовою нормою (народний і державний суверенітет, державна територія та ін.). Суб'єкти – це особи, спільноти людей, органи, організації, які згідно з приписами конституційно-правових норм є носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб'єктами К. права можна стати лише за умови наявності правоздатності і дієздатності. Правоздатність – здатність мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Дієздатність – здатність своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

9. Джерела конституційного права України як галузі права: поняття, основні вимоги до джерел, види джерел

Джерела К. права – зовнішня форма конституційних норм. Існують дві основні форми джерел К. права: природне право і позитивне право. Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, невідчуженість прав людини. Позитивне право – норми законів. Система джерел: Конституція України, закони України, міжнародні договори України, інші нормативні акти ВРУ, нормативні укази Президента України, акти колишніх СРСР та УРСР, нормативні постанови КМУ, нормативно-правові акти АРК, рішення КСУ, акти органів місцевого самоврядування і місцевих референдумів

10. Конституційно-празова відповідальність: поняття, види, форми (санкції). Об'єкти та су б'екти конституційно-правової відповідатьпості

Конституційно-правова відповідальність – особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правового правопорушення і знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного правопорушення. Види: ретроспективна (відповідальність за минуле), позитивна (конкретна відповідальна поведінка особи чи діяльність державного органу). Форми: предбачаються санкціями К. норм (будь-які заборони, скасування актів, припинення повноважень та ін.). Об'єкт: правовідносини, які регулюються К правом. Суб'єкти:держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації і політичні партії, громадяни.

11. Соціально-політична сутність конституції

Соціально-політична сутність конституції полягає в тому, що вона являє собою суспільний договір, де знаходять закріплення політичні інтереси різних соціальних груп населення. Вона відображає баланс інтересів усього суспільства. Конституція регулює широке коло суспільно-політичних відносин. Об'єктом такого регулювання є: засади народовладдя, конституційного ладу, принципи формування владних структур, народний і національний суверенітет; основні права і свободи, обов'язки людини і громадянина (саме в цьому блоці наочно виявляється значення Конституції, її демократичний або недемократичний характер); засади взаємодії державних та недержавних інституцій; територіальний устрій та ін. питання.

12. Юридичні властивості, поняття, функції і принципи Конституції України

Юридичні властивості: є головним джерелом національного права, ядром всієї правової системи; верховенство Конституції (пріоритет її положень у системі джерел права); стабільність; правовий захист Конституції, метою якого є виключення можливості порушення та дотримання норм Основного Закону держави всіма органами державної влади, посадовими, фізичними і юридичними особами. Поняття: під конституцією прийнято розуміти основний закон держави, який відображає волю народу і в його інтересах закріплює найбільш важливі засади суспільного ладу і державної організації країни. Функції: політична, економічна, соціальна, культурна, ідеологічна, а також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та ін. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права.

13. Конституціоналізм як загальна теорія Конституції: поняття, елементи

Конституціоналізм – це теорія і практика конституційного будівництва. Він становить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Важливою складовою конституціоналізму є теорія, доктрина, відповідно до якої провадиться конституційне будівництво. Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні та інші ідеї, які виступають могутнім фактором суспільного прогресу. Елементи конституціоналізму: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок.

14. Основні етапи становлення Конституції України

Конституційний процес в Україні після здобуття нею незалежності пройшов такі етапи: 1) підготовка кількох проектів Конституції, які відображали позиції різних політичних партій та угруповань; 2) створення конституційних комісій та їх робочих груп, які за період з 1991 по 1996 р. підготували і розглянули кілька проектів Конституції; 3) винесення одного з проектів на всенародне обговорення, яке тривало кілька місяців; 4) активізація роботи над проектом Конституції після обрання Верховної Ради нового скликання і Президента України у 1994 р.; 5) укладення у червні 1995 р. між Верховною Радою і Президентом України Конституційного договору; 6) підготовка нового проекту Конституції; 7) прийняття Конституції України Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

15. Класифікація, форма і структура конституцій

Виділяють кодифіковані конституції (єдиний акт) і некодифіковані (сукупність нормативних актів, які рівною мірою мають вищу юридичну силу). Інші види: постійні і тимчасові, октройовані (або даровані), тобто розроблені без участі народу, і народні, гнучкі (змінюються в такому ж порядку, як і закони, жорсткі (змінюються і доповнюються в особливому порядку). Форми конституції: писана (Україна, Франція, ФРН) і неписана (Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль). Структура конституції включає низку елементів: преамбулу, основну частину, заключні, перехідні та додаткові положення.

16. Реалізація конституції: поняття, форми

Реалізація Конституції – це досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правомірної діяльності суб'єктів К. права. Види: дотримання норм Конституції – означає утримання від здійснення заборонених нею дій; виконання, тобто обов'язкове здійснення передбачених законом тих чи інших дій; використання – здійснення учасниками конституційних відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав; застосування – державно-владна діяльність щодо вирішення конкретних юридичних справ уповноваженими суб'єктами.

17. Правова охорона Конституції України

Правова охорона Конституції – неодмінна умова забезпечення її верховенства і стабільності. Здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд. Сутність К. контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти незаконні акти (Конституційний Суд України). Органи К. нагляду таких повноважень не мають: їх основне призначення в тому, щоб повідомити про неконституційність прийнятого правового акту. Інші суб'єкти правового захисту Конституції: сама Конституція, в якій передбачено жорстку процедуру змін відносно неї; глава держави; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; центральні і місцеві органи виконавчої влади; правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатура.

18. Підготовка, прийняття та зміна конституції

Проекти конституції можуть готуватися: установчими зборами штатів (США), установчими зборами країни (Італія, Індія), конституційними комітетами або комісіями (Франція, колишній СРСР), парламентами (Греція, Іспанія). Верховна Рада України пішла перевіреним шляхом розробки конституції шляхом створення конституційних комісій. Світова практика знає і ряд способів прийняття та зміни конституції. Одним із них є октроїрування, тобто дарування конституції одностороннім актом глави держави (монарха). Деякі конституції мають договірний характер. Інші способи: ратифікація проекту місцевими органами влади, прийняття конституції парламентом, установчими зборам і референдумом. Найбільш демократичним є спосіб прийняття Основного Закону шляхом проведення референдуму. Порядок зміни конституції в значній мірі залежить від форми політико-територіального устрою держави. Він складніший у федеративних державах і, як правило, простіший в унітарних.

19. Поняття, суть і ознаки конституційного ладу України

К. лад України – системв суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Він становить певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. Сучасний К. лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним, що зумовлено характером суспільства, держави та права, які поєднують риси різних соціально-економічних формацій і відповідно різних типів держави і права. Особливості К. ладу: пряма дія норм Конституції; визнання й гарантування місцевого самоврядування; єдине громадянство; непорушність права приватної власності та ін.

20. Гарантії конституційного ладу України

Система гарантій К. ладу. народ України; Конституція і закони; Українська держава в цілому і в особі її спеціалізованих інститутів; ВРУ; Президент України; КМУ та інші органи виконавчої влади; Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції і прокуратура; політичні партії і громадські організації; засоби масової інформації; територіальні громади та органи місцевого самоврядування; міжнародні організації. Конституцією передбачаються також гарантії для окремих шститутів конституційного ладу, насамперед державного і суспільного ладу, прав і свобод людини і громадянина тощо. Пріоритетне місце в гарантуванні конституційного ладу відводиться народу України. Гарантування конституційного ладу безпосередньо Конституцією полягає у встановленні нею свого власного статусу – статусу Конституції.

21. Поняття і принципи державного ладу України

Державний лад України являє собою передбачену й гарантовану Конституцією організацію (будівництво) держави і її діяльність. За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем, яке охоплює структурні й функціональні основи держави – політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи. За Конституцією основними принципами державного ладу є такі принципи: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціальної і правової держави, унітарності (єдності, соборності) держави та республіканської форми правління. Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5). Опосередковано Україна визнається також національною і світською державою. Пріоритетним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності України.

22. Механізм та основні функції Української держави

Механізм держави – це система органів і організацій та інших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну та інші. До політичного механізму держави належать органи державної влади, територія держави, Збройні Сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави; до економічного механізму держави належать бюджетна, грошова і банківська системи, державна власність та ін.; до соціального механізму держави належать громадянство, а також державні соціальні системи: охорони здоров'я, соціального захисту;. до культурного (духовного) механізму держави відносяться державна мова, а також державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо. Функції держави відповідно: політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), екологічна та зовнішня (зовнішні) функції.

23. Поняття, види і характеристика державних символів України

Державні символи – це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного чи іcторичного характеру та символізують суверенітет держави. Державні символи України – Державний прапор України, Державний герб України та Державний гімн України. Державний прапор У. – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів. Малий Державний герб У. – золотий Тризуб (знак княжої держави Володимира Великого) на синьому щиті. Великий Державний герб містить малий Державний герб України і зображення герба Війська Запорозького – козака з мушкетом. Конституцією України також підтверджено конституційне закріплення мелодії Національного гімну "Ще не вмерла Україна".

24. Поняття, сутність, основні принципи і система суспільного ладу

Суспільний лад України, являє собою передбачену Конституцією і законами загальнонаціональну систему суспільних відносин – організаційних та функціональних, – зумовлену внутрішніми і зовнішніми факторами: політичними, економічними, соціальними, духовними, історичними, географічними, національними та ін. Українське суспільство наразі перебуває на початку свого шляху до громадянського суспільства, поєднуючи риси нового суспільства з рисами попереднього. Принципи суспільного ладу У.: принцип суверенності суспільства, народу, тобто народного (національного) суверенітету; принцип демократизму суспільства, суспільного ладу; принцип конституційності, законності суспільного ладу; принцип політичного, економічного й ідеологічного плюралізму (багатоманітності); принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності українського народу; принцип соціальної справедливості. Основними складовими суспільного ладу є політична, економічна, соціальна і культурна (духовна, ідеологічна) системи суспільства.

25. Конституційно-правовий статус людини і громадянина як інститут конституційного права: поняття, елементи ти їх загальна характеристика

Правове становище громадянина – це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними. Правова система взаємовідносин держави і особи включає: норми Конституції України, пов'язані з визначенням приналежності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства; норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов'язок держави щодо особи, пріоритет норм міжнародного права над національними тощо); юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи та обов'язки.

26. Концепція прав людини: ліберальна (європейська), колективістська, ісламська (мусульманська), традиційні підходи

Ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід'ємними правами. Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, а колективу (суспільству, класам, об'єднанням). При такому підході головними є соціально-економічні права, розрізняються права громадян (людини) і права трудящих, у конституціях приводиться широкий перелік обов'язків громадян. Мусульманська мконцепція: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід'ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини. Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою.