Есе ПЕРВИННИЙ РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

ЕСЕ
на тему:
ПЕРВИННИЙ РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Актуальність теми дослідження. Найважливішою частиною ринку цінних паперів є первинний ринок, на якому відбувається первинне розміщення фінансових інструментів інвестування (цінних паперів). Від якості організації згаданого ринку залежить вирішення проблеми акумуляції та перерозподілу капіталів у масштабах національної економіки. Для українського первинного ринку цінних паперів виняткова актуальність цієї проблеми визначається зростаючою потребою реального сектора економіки у процесі її структурної перебудови, а також незавершеністю економічних реформ, масштаби і результативність яких безпосередньо залежать від ефективності функціонування первинного ринку цінних паперів.
Мета роботи полягає у систематизації теоретичних досліджень та узагальненні практичного досвіду функціонування первинного ринку цінних паперів в Україні.
У розроблення різноманітних аспектів функціонування українського первинного ринку цінних паперів зробили свій внесок відомі вітчизняні науковці: О. Василик, В. Геєць, А. Калина, М. Козоріз, М. Колісник, І. Колесова,
В. Корнеєв, А. Кощеев, Ю. Кравченко, Ю. Лисенко, Б. Луців, О. Мендрул,
В. Міщенко, О. Мозговий, А. Мороз, О. Музиченко, А. Пересада, А. Римарук, В. Ходарківська, В. Шапран, В. Шелудько.
Проте наразі, коли питома вага первинного ринку істотно скоротилася, виникла необхідність більш детального й глибокого опрацювання проблем первинного розміщення корпоративних цінних паперів, а також усієї сукупності проблем первинного ринка. За межами уваги дослідників все ще залишаються багато важливих моментів, пов'язаних із визначенням сутності, функцій і ролі первинного ринку цінних паперів в економіці країни і, зокрема, в інвестиційному процесі. Недостатньо уваги приділяється дослідженню існуючого правового регулювання первинного ринку та завданням його вдосконалення.
Виклад основного матеріалу. Первинний ринок є ринком, який складається в процесі випуску цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів та дилерів [1, с. 112].
інвесторами в Україні можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, за винятком органів держаної влади та управління і місцевих органів самоврядування. Це не стосується Пенсійного фонду, одним із напрямів діяльності якого є вкладення коштів у цінні папери державних органів та акціонерних товариств.
Емітент – юридична особа, яка від власного імені випускає цінні папери та бере на себе зобов'язання виконати умови, що випливають з умов їх випуску. Інвестори – фізичні і юридичні особи України та інших країн світу, які стали чи мають намір стати власниками акцій та облігацій. Інвесторами є особи, які вкладають власні кошти, майно, майнові та немайнові прав, у тому числі інтелектуальну власність, у цінні папери.
Професійна діяльність на ринку цінних паперів – це підприємницька діяльність, спрямована на перерозподіл фінансових ресурсів з допомогою цінних паперів, а також на організаційне, інформаційне, технічне, консультаційне та інше обслуговування випуску й обігу цінних паперів [2, с. 60].
Професійна діяльність на ринку цінних паперів є, зазвичай, виключним або переважним видом діяльності суб'єкта ринку. Професійну діяльність на фондовому ринку можна поділити на такі види:
1) перерозподіл грошових ресурсів і фінансове посередництво (діяльність з організації торгівлі цінними паперами, посередницька діяльність з випуску цінних паперів, торгівля цінними паперами або діяльність з обігу цінних паперів);
2) організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами (депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська, консультаційна, інформаційна діяльності [5, с. 48].
До професійних учасників ринку цінних паперів належать фінансові посередники: брокери, брокерські контори, банки, довірчі товариства. Професійні учасники ведуть рахунки клієнтів у цінних паперах і грошових коштах, а також здійснюють через брокерів біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами. Їх ще називають інфраструктурними інститутами фондового ринку [2, с. 62].
Інфраструктуру визначають як посередницьку ланку (мережу) між виробниками та споживачами певних товарів. Аналізуючи інфраструктуру фондового ринку, необхідно звернути увагу на її певні особливості [1, с. 119].
По-перше, ряд інфраструктурних інституцій ринку цінних паперів одночасно можуть виступати як власне посередницьким інститутом, так і емітентом та інвестором.
По-друге, відносини, які формуються між учасниками ряду інфраструктурних інститутів – фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, довірчих товариств тощо, – передбачають доволі високий ступінь довіри, яка міститься у відносинах фізичних та юридичних осіб до таких інституцій.
По-третє, взаємодія суб'єктів фондового ринку з певними інститутами інфраструктури є не добровільною справою, вільним вибором, а обов'язковою умовою здійснення певних операцій. Прикладом може бути функціонування в Україні інституту реєстраторів акцій акціонерних товариств. Реєстратор є чистим монополістом, до того ж взаємодія з ним при переході прав власності на акції є абсолютно необхідною [15, с. 5].
На ринках цінних паперів у розвинених країнах (особливо акціонерних та облігаційних) інституціональні інвестори є основною категорією. Інститути купують акції з різних причин:
– прагнення захистити тимчасово вільні кошти від знецінення;
– прагнення отримати дохід;
– посилення впливу на управління емітентом;
– створення гарантій щодо збереження господарських взаємозв'язків із емітентом [2, с. 79].
Процес першого розповсюдження акцій компанії на ринку називається емісією цінних паперів або флотацією. Акціями, що продаються при флотації, можуть бути:
– нові акції, випущені спеціально для цієї мети, тобто в цьому випадку передбачається здійснення емісії акцій;
– існуючі акції, що вже знаходяться у власності засновників і раніше не мали обігу на ринку [4, с. 90].
У світовій практиці розрізняють приватні та публічні емісії цінних паперів. Приватні емісії здійснюються переважно компаніями, що знаходяться у власності декількох інвесторів, й ці цінні папери (насамперед, акції) розподіляються серед обмеженого і заздалегідь відомого кола осіб. Акції таких компаній, як правило, неліквідні, можливості залучення додаткових інвестицій суттєво обмежені як законодавчо, так і у зв'язку з відсутністю ринку таких акцій [2, с. 81].
Умови успішної нової емісії акцій визначаються фінансовим станом, зокрема, прибутковістю емітента, та основними параметри випуску (мінімальним обсягом емісії, доходністю та ін.).
В умовах переорієнтації держави у бік захисту прав акціонерів та полегшення акціонерним товариствам виходу на ринок особливе місце на вітчизняному фондовому ринку займає андеррайтинг.
У чинному законодавстві України містяться декілька визначень поняття андеррайтингу. Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" [10] андеррайтинг – купівля на первинному ринку цінних паперів із наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.
У Законі України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" [12] та Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок" [14] андеррайтинг визначається як розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.
З огляду на вищезазначене, андеррайтинг можна розглядати в кількох значеннях: як господарську діяльність та як вид суспільних відносин.
Можна виділити такі ознаки андеррайтингу як господарської діяльності:
1) здійснюється певним колом суб'єктів і торговцями цінними паперами (андеррайтерами);
2) з метою одержання прибутку;
3) здійснюється виключно на підставі ліцензії;
4) забезпечує важливі публічні та приватні інтереси;
5) має інвестиційний характер.
Для андеррайтингу як виду суспільних (господарських) відносин характерні такі ознаки:
1) має певний суб'єктний склад – у цих відносинах беруть участь торговець цінними паперами (андеррайтер), емітент, контрагент (перший власник);
2) передбачає розміщення цінних паперів емітента;
3) має оплатний характер;
4) може передбачати виконання андеррайтером не лише посередницьких функцій під час розміщення цінних паперів, а й здійснення необхідних дій щодо розробки та супроводу процедури випуску цінних паперів з подальшим їх розміщенням на первинному та вторинному ринках.
Аналіз ч. 4 ст. 17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" дає змогу виділити такі види андеррайтингу:
1) андеррайтинг шляхом твердих гарантій – андеррайтер бере на себе зобов'язання щодо гарантування продажу цінних паперів емітента, які підлягають розміщенню, інвесторам;
2) андеррайтинг шляхом повного або часткового викупу випуску цінних паперів – посередник викуповує весь або частину випуску цінних паперів з наступним перепродажем інвесторам на ринку.
Джерелами збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства можуть бути:
– додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті;
– реінвестиція дивідендів;
– спрямування прибутку до статутного капіталу [4, с. 95].
Шляхами (способами) збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства є:
– збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;
– збільшення номінальної вартості акцій тощо.
Вимоги щодо змісту інформації про випуск акцій, як правило, встановлюються правовими нормами .При прийнятті рішення про те, купувати чи не купувати акції конкретного акціонерного товариства, інвестор здебільшого робить певний вибір. Як і в інших випадках, коли купується товар, при придбанні акцій діє принцип "caveat emptor", згідно з яким відповідальність за прийняття рішення про придбання несе той хто його приймає, тобто покупець [8, с. 88].
Таким чином вважається, що інформація про розміщення акцій не лише надає змогу інвесторам зробити вибір і є не тільки повідомленням майбутнім інвесторам певних відомостей про емітента, його діяльність, акції тощо. Вона також являє собою документ, до якого звертаються у випадках, коли між емітентом та інвесторами виникають спори з приводу випущених акцій, і в цьому контексті вона виступає засобом захисту їх інтересів.
При випуску акцій закритими акціонерними товариствами законодавство зарубіжних країн, як правило, не вимагає від емітентів реєструвати та публікувати інформацію про випуск акцій. Вважається, що цільові інвестори та засновники добре знають стан його справ і тому їх інтереси не потребують додаткових засобів захисту.
Питання проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів розглядається суб'єктом управління корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю у разі, коли це питання ініціюється недержавним власником акцій (часток) відповідного господарського товариства чи органами управління зазначеного товариства та за умови відповідності товариства одному з таких критеріїв:
– належність до підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
– на загальнодержавному ринку товарів, робіт, послуг товариство є монополістом;
– виконання плану приватизації (плану розміщення акцій) товариства, пакет акцій якого закріплено (залишено) у державній власності;
– державна частка в статутному капіталі забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність товариства;
– отримання чистого прибутку протягом двох попередніх років;
– розміщення акцій товариства на міжнародному фондовому ринку;
– кількість акцій (часток), що належать державі у статутному капіталі товариства, забезпечує інвестиційну привабливість цього пакета акцій (часток);
– виробництво екологічно небезпечної продукції.
Суб'єкт управління корпоративними правами держави у тижневий строк після отримання повідомлення про загальні збори акціонерів (учасників) господарського товариства, до порядку денного яких включено питання про збільшення статутного капіталу товариства, подає Мінекономіки, Мінфіну, Мін'юсту, Фонду державного майна та центральному органу виконавчої влади, діяльність якого пов'язана з реалізацією державної політики у відповідній сфері, пропозиції щодо доцільності проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів, а також проект відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України.
Заінтересовані органи розглядають пропозиції та у тижневий строк подають суб'єкту управління корпоративними правами держави висновки щодо доцільності проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів та погоджують відповідний проект розпорядження Кабінету Міністрів України.
Реєстрація випуску акцій закритих акціонерних товариств здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товариствами. Реєстрації підлягає випуск акцій у розмірі статутного фонду, що зареєстрований на дату набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про господарські товариства" [11].
До речі, у квітні 2011 р. Верховна Рада скасувала обов'язкову реорганізацію акціонерних товариств із відкритих у публічні. За прийняття у цілому законопроекту № 8174 проголосувало 369 депутатів при мінімально необхідних 226. Таким чином, парламент дозволив підприємствам використовувати у своїй назві ВАТ замість ПАТ. Відповідно до пояснювальної записки, законопроект був підготовлений з метою захисту інтересів національних виробників авіаційної техніки, які є відкритими акціонерними товариствами і мають стратегічне значення для України, від загрози розриву існуючих торгівельних відносин, коопераційних зв'язків і втрат ринків збуту.
Анулювання викуплених товариством власних акцій здійснюється у порядку зменшення статутного капіталу акціонерного товариства на підставі рішення загальних зборів акціонерів товариства про зменшення статутного капіталу шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості, з реєстрацією випуску акцій на суму зменшеного статутного капіталу. Директор департаменту корпоративних відносин
Висновки. Отже, всі сучасні протиріччя українського ринку цінних паперів можна ранжувати у такий спосіб:
– протиріччя між центром і регіонами;
– протиріччя між різними інститутами фондового ринку;
– протиріччя між різними секторами фондового ринку;
– протиріччя між існуючою практикою і відставанням нормативної бази фондового ринку;
– протиріччя між окремими інститутами фондового ринку і населенням;
– протиріччя між українським фондовим ринком і світовим в умовах глобалізації економіки.
Незважаючи на те, що перспективи розвитку первинного ринку цінних паперів в України відчувають на собі вплив зазначених вище протиріч, ці протиріччя є не лише гальмом, а й одним із джерел його подальшого розвитку. Визначальну роль у цьому процесі покликані відіграти масштаби і темпи зростання суспільного виробництва, здійснення ринкових реформ тощо.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеев М. Ю. Рынок ценных бумаг. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 350 с.
2. Балабанов В. С., Осокина И. Е., Поволоцкий А. И. Рынок ценных бумаг: коммерческая азбука. – М.: Финансы и статистика, 2008. – 128 с.
3. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи // Банківська справа. – 2007. – № 6. – С. 14 – 27.
4. Бердникова Т. Б. Акционерное общество на рынке ценных бумаг. – М.: Финстатинформ, 2007. – 142 с.
5. Войтов В. Особливості українського фондового ринку // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. – 2008. – № 1. – С. 48 – 51.
6. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р.
№ 1798-XІІ в ред. від 15.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
7. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
8. Красько И. Е. Акции и работа с ними. – Харьков: Консум, 2008. – 288 с.
9. Про акціонерні товариства: Закон України від 17.09.2008 р. № 514-VІ в ред. від 07.05.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
10. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07.12.2000 р.
№ 2121-ІІІ в ред. від 08.03.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
11. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. № 1576-XІІ в ред. від 02.05.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
12. Про державне регулювання ринку цінних паперів: Закон України від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР в ред. від 15.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
13. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10.12.1997 р. № 710/97-ВР в ред. від 27.07.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
14. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 р. № 3480-ІV в ред. від 01.01.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
15. Хоружий С. Г. Про деякі проблеми ринку цінних паперів // Финансовые риски. – 2009. – № 2. – С. 5 – 6.
16. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №1618 в ред. від 12.05.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
17. Яценюк А. Фондовий ринок України: проблеми та перспективи розвитку // Вісник НБУ. – 2009. – № 11. – С. 4 – 9.