К КРИМІНАЛІСТИЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА ДІАГНОСТИКА.

Курсова робота
з дисципліни "Криміналістика"
на тему:
КРИМІНАЛІСТИЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА ДІАГНОСТИКА

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття, наукові основи і види криміналістичної ідентифікації 5
2. Об'єкти криміналістичної ідентифікації 13
3. Поняття криміналістичної діагностики та її значення в розкритті
та розслідуванні злочинів 16
Висновки 20
Список літератури 23

ВСТУП
Досягнути мети кримінального судочинства як складного, багатог-ранного, багатоетапного процесу пізнання неможливо без успішного розв'язання широкого комплексу різноманітних розпізнавальних за-вдань.
Криміналістика має впроваджувати досягнення сучасної науки і техніки в практику роботи правоохоронних органів. Маючи власні тео-рію, методики і технічні засоби, поряд з іншими завданнями, вона за-безпечує численні спеціальні напрями роботи з матеріальною обстано-вкою у конкретних кримінальних справах, виявленими носіями інфор-мації, що мають криміналістичне значення.
Ефективність використання можливостей криміналістики значною мірою залежить від правильного розуміння сутності питань, які вирішу-ються у процесі роботи з матеріальною обстановкою у справі за допо-могою криміналістичних засобів і методів.
Сутність конкретного завдання криміналістичного дослідження ви-значається не досліджуваним об'єктом або методом, що використову-ється, а характером об'єктивно існуючих зв'язків цього матеріального об'єкта з обстановкою у справі, подіями, що сталися, або діями осіб, причетних до нього.
Одним з основних завдань криміналістичного дослідження є іден-тифікація, тобто встановлення одного і того самого об'єкта (людини, тварини, предмета, сукупності предметів, маси речей або матеріалу, джерела походження) за його різними проявами або встановлення за-гальної родової чи групової належності низки об'єктів.
З криміналістичною ідентифікацією безпосередньо пов'язані два інші терміни: встановлення групової належності і криміналістична діаг-ностика. Усі ці терміни об'єднує загальна теорія розпізнавання образів.
Об'єктом дослідження у курсовій роботі є криміналістична техніка.
Предмет дослідження - криміналістична ідентифікація та діагнос-тика.
Мета дослідження - визначити поняття, сутність і зміст криміналіс-тичної ідентифікації та діагностики, їх роль у боротьбі із злочинністю.
Методи дослідження - порівняльний, описовий.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі за-вдання:
1. Визначити поняття, наукові основи і види криміналістичної іден-тифікації.
2. Розглянути об'єкти криміналістичної ідентифікації.
3. Розкрити сутність криміналістичної діагностики та її значення в розкритті та розслідуванні злочинів.

1. ПОНЯТТЯ, НАУКОВІ ОСНОВИ І ВИДИ
КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Термін "ідентифікація" (від латинського слова іdentіfісаrе - ототож-нювати) у криміналістиці використовується у трьох значеннях. Ним ви-значають:
1) мету і результат дослідження матеріальних об'єктів;
2) процес дослідження;
3) метод пізнання, що є найважливішою частиною загальної теорії криміналістики [9, с. 40].
Теорія криміналістичної ідентифікації вважається однією з найро-зробленіших окремих криміналістичних теорій.
З моменту формулювання С. М. Потаповим в 1940 р. її основних положень і до сьогоднішнього часу ця теорія посідає одне з провідних місць у криміналістичних наукових дослідженнях. Вона стала першою окремою криміналістичною теорією, що виступала не як сума окремих теоретичних розробок, а як систематизована впорядкована система понять. Систематизація відкривала перспективи подальших дослі-джень у цій галузі, давала наочне уявлення про невирішені проблеми.
Виділяють три етапи розвитку теорії криміналістичної ідентифіка-ції;
1) 1940 до 1950 р.р. - формування загальних основ теорії, її вихід-них положень та принципів;
2) початок 50-х - кінець 60-х р.р. - формування на базі загальних положень теорії криміналістичної ідентифікації судово-трасологічної, судово-графічної тощо;
3) початок 70-х р.р. і до цього часу характеризується не лише пе-реглядом, уточненням і доповненням окремих загальних поло-жень теорії криміналістичної ідентифікації, а й продовженням дослідження її окремих положень, спробами розширити коло об'єктів ідентифікації, розглядом можливостей застосування но-вих методів ідентифікації, вивченням її інформаційного, доказо-вого і логічного аспектів, початком математизації та кібернети-зації процесів ідентифікації [6, с. 211].
Термін "ідентифікація" вживався у працях А. Бертільиона та інших криміналістів, які стояли у витоків науки, але предметом їх дослідження був емпіричний аспект ідентифікації.
Згадки про ідентифікацію трапляються і в ранніх працях радянсь-ких криміналістів. Наприклад, І. М. Якимов у наукових працях 1924-1925 pp. писав про ідентифікацію злочинців, вживаючи при цьому тер-мін "впізнання". Він вперше висунув ідею про "методологічну єдність" наукових методів реєстрації та ідентифікації особи, виклав найбільш принципові питання криміналістичної ідентифікації: поняття та класифі-кації ідентифікаційних ознак, критерії їх оцінки, умови їх виділення то-що.
Загальні принципи теорії ідентифікації розробив С. М. Потапов, який поділив об'єкти на ті, що ідентифікуються, тобто ототожнюються, та ідентифікуючі, тобто ті, за допомогою яких ототожнюють, і назвав це основним принципом криміналістичної ідентифікації. На його думку, саме цей принцип є первинною основою для розв'язання питання про те, в яких випадках ідентифікація може дати позитивні результати - у разі здійснення її безпосередньо слідчим або судом, за допомогою ре-єстраційних методів або шляхом експертизи [17, с. 22].
Філософську основу криміналістичної ідентифікації становлять положення діалектичної теорії пізнання, зокрема теорія відображення і особливо - поняття діалектичної тотожності. Вона виходить з того, що всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвит-ку. Взаємодіючи один з одним, вони відображають свої властивості (ознаки) одне в одному.
У різний час, у різному стані та відображенні кожний об'єкт зали-шається тотожним лише самому собі і відрізняється від будь-якого ін-шого. Кожний об'єкт характеризується відповідною сукупністю ознак, які створюють можливість його ототожнення внаслідок відображення ознак, що індивідуалізують об'єкт у його слідах та інших відображен-нях.
Ознака виражає властивості предмета, є його прикметою, здат-ною характеризувати об'єкт. Щоб ознаку можна було використовувати як ідентифікаційну, вона має відповідати таким умовам [19, с. 180].
По-перше, ознака повинна як найповніше відображати ідентифі-каційні властивості предмета, бути відмінною від середніх величин і норм.
По-друге, важливою умовою є виразність ознаки, її здатність до постійного стабільного відображення; по-третє, ідентифікаційні ознаки повинні мати властивість бути стійкими (відносно незмінними).
Ідентифікаційні ознаки поділяються на загальні та окремі.
Загальні ознаки притаманні однорідним об'єктам, тобто виража-ють загальні риси, властиві групі об'єктів (наприклад, високий зріст, округла форма обличчя).
Окремі ознаки дають змогу виділити об'єкт із групи однорідних. Окремими ознаками зазвичай виступають деталі об'єкта. Але сама по собі окрема ознака ще не є достатньою підставою для ідентифікації об'єкта. Це можливо зробити лише на основі індивідуальної сукупності окремих і загальних ознак.
Природночо-науковою основою криміналістичної ідентифікації є ті галузі науки і техніки, досягнення яких використовуються для науково обгрунтованих методів ідентифікаційних досліджень і технічних засо-бів, що їх застосовують під час проведення досліджень. Ступінь вдос-коналення цих методів і, відповідно, практичні можливості встановлен-ня тотожності залежать від рівня розвитку тих галузей науки і техніки, на досягненнях яких вони основані.
Правова основа криміналістичної ідентифікації - це правові норми, які регулюють діяльність суб'єктів ідентифікаційного процесу. Правова природа криміналістичної ідентифікації та специфіка завдань, які розв'язують за її допомогою, зумовлюють риси, сукупність яких відрізняє її від ідентифікації в інших галузях науки і практики.
Ідентифікація є криміналістичною, якщо факт тотожності, що встановлюється, має значення для запобігання, розслідування і розк-риття злочинів. На відміну від ідентифікації в інших науках, у криміналі-стиці факт тотожності або її відсутності встановлюється з обов'язковим додержанням кримінально-процесуальних норм [9, с. 43].
Завданням криміналістичної ідентифікації є встановлення факту наявності або відсутності тотожності конкретного, індивідуально-визначеного матеріального об'єкта (людини, предмета). Явища приро-ди, час, логічні поняття, юридичні категорії (умисел або ознаки складу злочину) та інші нематеріальні об'єкти до предмета криміналістичної ідентифікації не входять [16, с. 12].
У процесі криміналістичної ідентифікації порівнюють сукупності ідентифікаційних ознак.
На першій стадії за загальними ознаками встановлюється належ-ність об'єктів, що порівнюються, до одного виду (групи), тобто встанов-люється їх групова належність.
Якщо особа, яка здійснює ідентифікацію, не встановить достат-ньої кількості індивідуальних ознак, процес ідентифікації завершується. За наявності достатніх для індивідуалізації об'єкта ознак може бути до-ведено тотожність об'єкта і встановлено індивідуально-конкретну тото-жність.
Тотожність вважається встановленою, якщо із заданої сукупності матеріальних об'єктів був виділений єдиний, який відрізняється від ін-ших індивідуальним комплексом ознак. Схожість об'єктів за тими чи ін-шими ознаками ще не означає їх тотожності.
Наприклад, чорнило, яким був виконаний рукописний текст у до-кументі, і чорнило, що міститься у пляшечці, вилученій у підозрювано-го, можуть бути одного сорту і мати однаковий хімічний склад. З погля-ду хімії вони ідентичні, а з точки зору криміналістики в цьому разі можна говорити лише про загальну групову належність. Але якщо у процесі експлуатації пляшечки з чорнилом у нього будуть внесені добавки (змі-ни), які зумовили індивідуальний хімічний склад, то можна встановити тотожність конкретного чорнила як елемента матеріальної обстановки злочину.
Пропонуються різні принципи класифікації видів ідентифікації та діагностики.
За рівнем індивідуалізації розрізняють родову, видову та індивіду-альну ідентифікацію, за способом відображення інформації - ідентифі-кацію цілісних структур, розділеного цілого і джерела походження.
Залежно від характеру відображення матеріальних об'єктів розрі-зняють криміналістичну ідентифікацію за матеріально-фіксованими та психофізіологічними відображеннями. При цьому під матеріально-фіксованим відображенням розуміють об'єктивну фіксацію ознак пред-мета на матеріальних об'єктах (сліди, фотознімки, кіноплівки, відеоза-пис, описування та інші схожі об'єкти), під психофізіологічним відобра-женням - уявний образ об'єкта, який зафіксований у пам'яті конкретної особи.
Ототожнення за уявним образом може здійснювати тільки люди-на, в пам'яті якої він зберігається.
Залежно від природи властивостей ототожнюваних об'єктів, зако-номірностей їх формування і відображення розрізняють кілька видів криміналістичної ідентифікації:
1) ідентифікація особи;
2) ідентифікація предметів;
3) ідентифікація матеріалів і речовин.
1. Ідентифікація особи здійснюється як за матеріально-фіксованими, так і психофізіологічними відображеннями. Матеріально-фіксовані відображення людини проявляються в різного роду слідах рук, ніг, фонограмах голосу, рукописних і машинописних документах, фотографічних зображеннях, а також у продуктах життєдіяльності: слині, крові, потожировій речовині тощо.
Для ідентифікації людини за матеріально-фіксованими відобра-женнями проводяться дактилоскопічні, трасологічні, фоноскопічні, по-черкознавчі, авторознавчі, фотопортретні та біохімічні дослідження.
Ідентифікація особи за психофізіологічними відображеннями про-водиться у вигляді впізнавання розшукуваного об'єкта на основі порів-няння з його образом, зафіксованим у нам'яті.
2. Ідентифікація предметів та їх комплектів (сукупності) доцільна під час встановлення знарядь злочину, що їх використовували злочин-ці, транспортних засобів, предметів злочинного посягання, знарядь пи-сьма, друкарсько-розмножувальних пристроїв тощо.
За матеріально-фіксованими відображеннями цих предметів встановлюється:
- чи цей об'єкт використовувався під час вчинення злочину;
- чи не є вистріляна куля з пістолета, вилученого у обвинувачено-го;
- чи не надрукований текст документа за допомогою конкретного принтера тощо.
Комплекти предметів можуть розглядатися як об'єкт ідентифікації тільки в тому випадку, якщо вони становлять у сукупності єдине ціле, відповідну єдність. Наприклад, набір інструментів, які використовува-лися під час відкривання сховища.
3. Ідентифікацію матеріалів і речовин проводять лише у тому разі, якщо можна встановити неповторність відповідного об'єму твердої, рід-кої або газоподібної речовини, що є елементом матеріальної обстанов-ки злочину. Якщо індивідуальність конкретного об'єму речовини не встановлено, то визначають її групову (родову, видову) належність.
Висновок щодо групової належності можна зробити і за особливо-стями внутрішньої будови і складу матеріалів та речовин, але він лише частково свідчитиме про зв'язок досліджуваного об'єкта з подією зло-чину. Однак навіть такий висновок дасть змогу висунути обгрунтовані версії, перевірити їх і методом виключення звузити коло підозрюваних осіб. Ще більше цьому сприятиме криміналістична діагностика різних об'єктів.
Необхідно розрізняти діагностику осіб і діагностику матеріальних об'єктів - речей у широкому розумінні цього поняття.
Криміналістична діагностика особи полягає у встановленні зага-льних і окремих характеристик її образу - (статі, віку, расової чи націо-нальної належності, професії, рівня володіння трудовими навичками тощо і здійснюється на основі використання різноманітної за своєю природою інформації з психофізіологічної сфери, в основному стосов-но навичок почерку, письмового та усного мовлення тощо, морфології частин тіла (папілярних візерунків пальців рук, кисті, будови голови і частин тіла), будови і функціонування голосового апарату, складу тка-нин та складових людського організму (шкіри, волосся, крові) і його ви-ділень (слини, запаху, поту). Ступінь розробки наукових основ і мето-дик цієї діагностики досить різний.
У діагностиці матеріальних об'єктів умовно можна виділити два напрями: розпізнавання матеріалів та розпізнавання виробів. Так, у процесі дослідження відкладень мікроволокон і забруднень на одязі ставиться мета визначити вид матеріалу, з яким цей одяг був у контак-ті. Тканина як об'єкт діагностики належить до виробів текстильної про-мисловості, але діагностику цього виробу спеціаліст проводить із за-стосуванням діагностики волокон матеріалів, визначаючи їх природу (натуральні, штучні) або вид (бавовняні, синтетичні).
Діагностика матеріалів і виробів - процес багатоетапний. Спочатку на базі класифікацій, які розробляються у науці і техніці, визначається родова чи видова належність об'єктів (фарба автомобільна, скло світ-лотехнічне тощо). У межах технічної класифікації встановлюють вузьку групову належність об'єкта, тобто джерело його походження. І, нареш-ті, на основі даних про збут-споживання об'єктів цього походження одержувачі визначають їх призначення.
Таким, ідентифікація - це процес встановлення конкретного мате-ріального об'єкта шляхом його виокремлення із заданої сукупності об'єктів за неповторним комплексом ознак, які відображені за обставин, пов'язаних зі злочином.


2. ОБ'ЄКТИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Об'єкти ідентифікації поділяються на ті, що ідентифікуються, та ті, за допомогою яких проводять ідентифікацію.
Об'єктом, що ідентифікується (тим, якою ототожнюють), назива-ють об'єкт, встановлення тотожності якого є завданням ідентифікації. З огляду на те, що здебільшого він не відомий, його ще називають роз-шукуваним об'єктом. Об'єкти, які ідентифікуються, частіше трапляються у кримінальних справах як речові докази.
Об'єктом, за допомогою якого проводять ідентифікацію (ототож-нюють), називають такий об'єкт, в якому, поряд із загальними, відобра-зилися й ознаки, що індивідуалізують розшукуваний об'єкт. Такі об'єкти переважно є зразками для порівняльного дослідження з такими якос-тями, як безсумнівність походження від конкретного об'єкта, наявність ознак, що дають змогу порівнювати їх з об'єктами, що ідентифікуються [22, с. 12].
Як ідентифікуючий може виступати смисловий образ об'єкта, зафіксований у пам'яті суб'єкта ідентифікації, що слугує передумовою для проведення такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання [17, с. 30].
Задана сукупність об'єктів - це така множинність об'єктів, що пе-ревіряються, серед яких неодмінно є розшукуваний об'єкт, та з якої він має бути виокремлений [9, с. 43].
Ця сукупність визначається обставинами справи, умовами відо-браження об'єкта, що розшукується, і його загальними (груповими) ха-рактеристиками. Неправильне визначення сукупності об'єктів, які пере-віряються, призводить до того, що в цій сукупності не буде розшукува-ного об'єкта, а це робить ідентифікацію безглуздою.
Наприклад, під час огляду місця події знайдено стріляну кулю. На думку спеціаліста-криміналіста, цією кулею був зроблений постріл із пістолета іноземного виробництва. Порівнявши її з кулями, які були у кулегільзотеці, вистріляними з такої самої марки пістолетів, збігу не встановлено. Під час повторного дослідження експерт-криміналіст зробив припущення, що куля вистріляна із пістолета ТТ. Цю кулю він порівняв з кулями, відстріляними із пістолета ТТ, і встановив збіжності з пістолетом, який перевірявся. Злочин був розкритий. Отже, у першому випадку була неправильно вибрана задана сукупність об'єктів [9, с. 45].
Виділення розшукуваного об'єкта - це процес поступового звужу-вання заданої сукупності об'єктів, які перевіряються за ідентифікацій-ними ознаками доти, доки не залишиться один об'єкт, який саме і роз-шукується.
Виокремити об'єкт, який ідентифікується, із множини тих, що пе-ревіряються, можна лише за стійкими особливостями, які не зазнають істотних змін з моменту відображення до початку ідентифікаційного до-слідження. Цей проміжок часу називають ідентифікаційним періодом.
Ідентифікаційний період характеризує час, протягом якого об'єкт зберігає ознаки, що індивідуалізують його.
Після їх зміни (наприклад, зношування підошви взуття від момен-ту вчинення злочину до його вилучення й дослідження) ідентифікація стає неможливою.
Якщо тотожність встановити неможливо через наявність збіжних ознак у кількох різних об'єктів або об'єкти, що порівнюються, однакові за складом, фізичною структурою чи способом виготовлення, то обме-жуються визначенням групової належності, тобто належності об'єкта, що ототожнюється, до відповідного роду, виду або групи (сорт клею, розлив чорнила, партія паперу тощо).
Визначення групової належності є одним із етапів ідентифікації, але може виступати і як самостійне завдання дослідження (наприклад, під час встановлення складу та призначення вилученої речовини).
Особливо важливе значення має встановлення групової належності об'єкта з метою його розшуку на початковій стадії досудового розслідування, за відсутності чи недостатності інформації.


3. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В РОЗКРИТТІ ТА РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ
Поряд з ідентифікацією до основних і самостійних завдань кримі-налістичного дослідження слід віднести діагностику. Теорія криміналіс-тичної діагностики лише формується, але вже має понятійний апарат, визначено напрями її використання у практичній діяльності.
Про існування самостійного виду діагностичних досліджень йдеться у різних галузях знань. Так, існують праці з наукових основ діа-гностики, з діагностики в загальній і судовій медицині тощо.
Слово "діагноз" (від грец. - "розпізнавання визначення"), означає розпізнавання не всього підряд, а лише сутності та особливостей (на-приклад, хвороби, на основі всебічного дослідження хворого).
Останніми роками з'явився термін "технічна діагностика". Але і в цьому разі за ним стоїть не розв'язання можливих техніко-розпізнавальних завдань, а лише їх незначна частина, яка подібна до завдань медичної діагностики. Образно кажучи, технічну діагностику можна визначити як з'ясування стану "здоров'я", встановлення виду "хвороби" тих чи інших систем (дефектів деталей будь-яких технічних конструкцій, справності деталей двигуна тощо) [9, с. 46].
Діагностування у загальній теорії розпізнавання зразків (і медич-не, і технічне) розглядається як один з видів здобуття знань про навко-лишній світ. Спеціалісти в цій галузі звертають увагу, зокрема, на те, що кожна система розпізнавання пристосована лише для певного виду об'єктів або явищ. Тому система, яка призначена для діагностики за-хворювань, не вміє діагностувати відмову апаратури, а система, яка призначена для читання літер українського алфавіту, не вміє читати китайські ієрогліфи.
Аналогічний підхід чітко простежується і в розробках деяких кри-міналістів у висвітленні питань теорії та практики криміналістичного розпізнавання взагалі та діагностичного, зокрема.
За словниковим визначенням дієслово "розпізнати" означає дові-датися, визначати щось (когось) за будь-якими ознаками.
Отже, термін "розпізнавання" охоплює широке коло об'єктів пі-знання, про які можна отримати знання за тими чи іншими ознаками. Коли йдеться про діагноз, діагностування, то також мають на увазі отримання знання, але лише щодо деяких видів об'єктів і за чітко ви-значеною групою ознак. Відповідно будь-яке діагностування є розпізна-ванням, але не кожне розпізнавання є діагностуванням [15, с. 60].
Криміналістична діагностика будь-якого об'єкта полягає у пізнанні його сутності, призначення, галузевого застосування, причини зміни властивостей тощо.
Діагностика встановлює фактичну обставину на основі матеріаль-них об'єктів, їх слідів, інших відображень, що супроводжують вчинення злочину, шляхом дослідження властивостей об'єкта, його відображень, співвідношення фактів тощо. Діагностика встановлює види зв'язків між об'єктами.
Термін "діагностика" має три значення - розпізнавання, розрізнення та визначення. Криміналістична діагностика акумулює всі ці значення й може бути визначена як окремий метод пізнання механізму злочину на підставі його відображення на об'єктах матеріального світу [21, С. 10].
Діагностичні дослідження відповідають на запитання: що або хто це, який, для чого? Наприклад, якою рукою і якими пальцями залишені сліди на руків'ї ножа, чи є ознаки витравлювання документа, чи є пода-ний на дослідження предмет вогнепальною зброєю тощо?
На відміну від ідентифікації та встановлення групової належності, діагностика не має порівняльного дослідження ознак об'єкта. Але діаг-ностований об'єкт можна порівнювати із стандартами та еталонами.
З цією метою досліджують його або матеріальні сліди його існу-вання (рукописний текст, слід контакту тощо). Об'єкт на етапі діагнос-тики не порівнюють з іншими об'єктами у справі з метою встановлення їх зв'язку.
Діагностика є важливим етапом ідентифікаційного дослідження, якщо вирішується питання про можливість зіставлення розшукуваного об'єкта, що перевіряється, цілого й окремого. Водночас ідентифікація можлива і без попередньої діагностики.
Наприклад, за мікрорельєфом можна встановити, що сліди різан-ня, які порівнюються, залишені одним і тим самим предметом, хоч точ-но вид цього предмета не встановлено. У цьому разі констатація того, що кожний слід, який порівнюється, залишений саме ріжучим знаряд-дям і є загальною діагностикою роду знаряддя.
Виділення діагностики в самостійне завдання криміналістичного дослідження відповідає послідовності роботи слідчого чи оперативного співробітника з матеріальною обстановкою у справі: спочатку ця обстановка сприймається загалом, потім поділяється на частини (елементи), далі визначається сутність кожного елемента і, нарешті, встановлюється зв'язок цих елементів з обставинами справи.
Криміналістична діагностика, визначення групової належності та ідентифікація матеріальних об'єктів з метою розв'язання завдань боро-тьби зі злочинністю залежать від юридичної регламентації та здійсню-ються у процесуальній чи оперативній формах.
За напрямами виділяють такі форми ідентифікації:
1) експертна (за матеріально-фіксованими ознаками);
2) оперативно-слідча (пред'явлення для впізнання, ототожнення об'єкта за описом під час огляду, обшуку та інших слідчих діях);
3) обліково-реєстраційна (за даними криміналістичної реєстрації).
Кримінально-процесуальна форма криміналістичних досліджень, які пов'язані з діагностикою та ідентифікацією, існує на стадії як досу-дового слідства, так і судового розгляду. Вона реалізується у вигляді криміналістичних експертиз і такої слідчої дії, як впізнання. Результати криміналістичних експертиз оформлюються висновками експерта, а впізнання - протоколами слідчих дій.
Оперативна форма криміналістичних досліджень, які пов'язані з діагностикою, визначенням групової належності та ідентифікацією ма-теріальних об'єктів, що відбуваються за оперативними справами, офо-рмлюється у вигляді спеціальних досліджень, а оперативне впізнання - довідками.
Отже, ідентифікація і визначення групової належності матеріаль-них об'єктів за своїм змістом досить схожі поняття. Різниця між ними полягає в тому, що під час визначення групової належності використо-вують загальні ідентифікаційні ознаки, ідентифікація ж не обмежується цим - для її здійснення використовують здебільшого окремі ознаки.
У результаті ідентифікації особи шляхом порівняльного дослі-дження визначається зв'язок того, хто перевіряється (наприклад, підо-зрюваного), і розшукуваного (наприклад, виконавця рукописного текс-ту) об'єктів, кожний з яких виявляє себе за різних обставин справи.
Внаслідок позитивного розв'язання ідентифікаційного завдання встановлюється, що обидва зазначені об'єкти - одна й та сама особа. На відміну від ідентифікації, діагностика стосується лише однієї конк-ретної особи, предмета, явища. Але цей об'єкт на етапі діагностики не зіставляється з іншими об'єктами у справі для встановлення їх зв'язку.
Таким чином, основна відмінність діагностики від ідентифікації та встановлення групової належності полягав в тому, що криміналістична діагностика не проводить порівняльного дослідження, а приточена для визначення характеристик конкретного матеріального об'єкта. її ре-зультати можна використовувати, наприклад, під час висунення і пере-вірки розшукових версій.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у курсовій роботі, можна дійти таких ви-сновків.
1. Теорія ідентифікації вивчає найзагальніші прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і то-му називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.
2. Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне досліджен-ня (криміналістичну експертизу), в інших - провести слідчі дії (напри-клад, пред'явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.
3. В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, - такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, криміналістична ідентифікація - це процес встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.
4. Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з'ясовуванні всіх вузлових питань іде-нтифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а са-ме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсо-лютно подібні за всіма рисами та ознаками. Кожний об'єкт тотожний тільки сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних.
5. Наведене положення є головним в теорії криміналістичної іден-тифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обу-мовлюють можливість ідентифікації. Положення "об'єкт тотожний тільки сам собі" дозволяє науково обгрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.
6. Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є по-ложення про те, що "конкретна тотожність містить у собі також розбіж-ності, зміни".
7. Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об'єктах ідентифікації, а також те, що розходження в де-яких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.
8. На даний час загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифіка-ції в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами іден-тифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.
9. У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:
* встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відбитими у пам'я-ті людини;
* встановлення тотожності за описом;
* встановлення тотожності за фотозображенням;
* встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;
* встановлення тотожності цілого за частиною.
10. Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація ці-лого за частиною.
11. Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифі-кацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (гру-пову ідентифікацію). При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об'єкт є саме тим, що спосте-рігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з'ясовується лише те, що об'єкт відноситься до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо).
12. При ідентифікації є два види об'єктів: ідентифіковані (відобра-жувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Ідентифікованим називається об'єкт, встановлення тотожності якого складає завдання даного дослі-дження. Ідентифікуючими називаються об'єкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі об'єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікова-них об'єктів.
13. Суттєвим питанням теорії криміналістичної ідентифікації є за-гальна методика ідентифікації, яка розглядає головні риси та основні прийоми встановлення тотожності, що властиві будь-якому виду іден-тифікації.
14. Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадаєть-ся на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємоза-лежні.
15. Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослі-дження і бути обгрунтованим. Цей висновок повинен бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв'язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об'єкта.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. в ред. від 1 січня 2006 р.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р.
4. Андреев И. С, Грамович Г. И., Порубав Н. И. Курс криминалистики / Под ред. Н. И. Порубова. - М.: Перспектива, 2000. - 480 с.
5. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. Общая и частная теории. - М.: Юрид. лит., 1987. - 374 с.
6. Белкин Р. С. История отечественной криминалистики. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 340 с.
7. Белкин Р. С. Курс криминалистики: Учеб. пособие. -3-е изд., доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 410 с.
8. Гончаренко В. Г., Котюк І. І. Гносеологічна функція криміналістичної ідентифікації // Вісник Київського університету. - К.: Вид-во Київського ун-ту, 1985. - Вип. 26. - С. 20 - 28.
9. Гора І. В., Колесник В. А. Криміналістика: Спеціальний курс лекцій. - К.: Вид-во НА СБ України, 2002. - 320 с.
10. Дубровин С. В. Криминалистическая диагностика. - М.: Юрид. лит., 1989. - 428 с.
11. Колдин В. Я. Идентификация при производстве криминалистичес-ких экспертиз. - М.: Госюриздат, 1957. - 220 с.
12. Корухов Ю. Г. Понятие и сущность криминалистической диагности-ки. - М.: Юрид. лит., 1984. - 190 с.
13. Криміналістика: Підручник / За ред. П. Д. Біленчука. - 2-ге вид., ви-пр. і доп. - К.: Атіка, 2001. - 494 с.
14. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - К.: Ін Юре, 2001. - 520 с.
15. Образцов В. А. Криминалистическое распознавание: состояние, те-нденции, перспективы // Проблемы криминалистического распозна-вания: Материалы научн.-практ. конференции. - М.: Юристъ, 1999. - 120 с.
16. Потапов С. М. Принципы криминалистической идентификации // Советское государство и право. - 1940. - № 1. - С. 11 - 14.
17. Потапов С. М. Признаки криминалистической идентификации. - М.: Госюриздат, 1954. - 212 с.
18. Рощин А. И, Биленчук П. Д., Омельченко Г. Е. Книга криминалиста: Практ. пособие. - К.: Украина, 1995. - 310 с.
19. Сегай М. Я. Методология судебной идентификации. - К.: Наукова думка, 1970. - 320 с.
20. Седова Т. А. Проблемы методологии и практики нетрадиционной криминалистической идентификации. - Л.: Наука. Ленингр. отд., 1986. - 364 с.
21. Снетков В. А. Проблемы криминалистической диагностики. - М.: Юрид. лит., 1972. - 292 с.
22. Тершев Н. В. Идентификация и определение родовой (групповой) принадлежности. - М.: Госюриздат, 1961. - 174 с.
23. Эйсман А. А. Заключение эксперта. - М.: Юрид. лит., 1967. - 220 с.