К КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ВЧЕННЯ ПРО ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ЛЮДИНИ (ГАБІТОЛОГІЯ).

Курсова робота
з дисципліни "Криміналістика"
на тему:
КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ВЧЕННЯ ПРО ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ЛЮДИНИ (ГАБІТОЛОГІЯ)

ПЛАН

Вступ 3
1. Наукові основи ідентифікації людини за ознаками зовнішності 5
2. Види ознак зовнішності людини.
Словесний портрет 8
3. Основи фотопортретної ідентифікаційної експертизи 18
Висновки 22
Список використаної літератури 26

ВСТУП
Ототожнення особи за ознаками зовнішності можна визначити як галузь криміналістичної техніки, що вивчає ознаки зовнішності та методи їх використання для встановлення особи. Ця галузь криміналістичної техніки називається габітологією.
Основний зміст габітології становлять відомості про криміналістично значущі характеристики зовнішності людини, які сприймаються на зір, їх відображення, науково-технічні засоби та методи збирання, вивчення і використання цих даних для встановлення особи.
Актуальність пропонованого дослідження пов'язана із тим фактом, що криміналістичне використання інформації про зовнішній вигляд людини охоплює практично всю правоохоронну діяльність.
Слідчі, використовуючи дані про ознаки зовнішнього вигляду людини, збирають доказову інформацію й перевіряють вже наявну. Достатньо назвати таку слідчу дію, як впізнання, котра побудована саме на використанні ознак зовнішності з метою встановлення причетності чи непричетності особи до певної події, що опинилась у полі зору слідства.
Пошук і фіксація інформації про зовнішній вигляд злочинця, а в деяких випадках і потерпілого чи особи, яка зникла безвісти, - одне з першочергових завдань спеціаліста-криміналіста, який працює на місці події.
Наразі розроблено теоретичні основи портретної ідентифікації особи, систему опису зовнішнього вигляду людини, започатковано вивчення питань оперативно-розшукового встановлення особи, визначено частоту ознак, які трапляються і відзначаються найбільшою наочністю, запропоновано способи об'єктивізації визначення ознак зовнішнього вигляду з метою їх опису.
Мета наданої роботи полягає у всебічному з'ясуванні сутності криміналістичного вчення про зовнішній вигляд людини (габітологію).
Об'єкт дослідження - ідентифікація особи за ознаками зовнішності.
Предмет дослідження - ознаки зовнішності людини й фотопортретна ідентифікаційна експертиза.
Методи дослідження - порівняльний, описовий.
Завдання дослідження:
- розглянути наукові основи ідентифікації людини за ознаками зовнішності;
- описати види ознак зовнішності людини й методику складання словесного портрета;
- розкрити основи фотопортретної ідентифікаційної експертизи.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


1. НАУКОВІ ОСНОВИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЛЮДИНИ
ЗА ОЗНАКАМИ ЗОВНІШНОСТІ
Габітологія (або габітоскопія) - галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи [8, с. 156].
Основний зміст габітоскопії становлять відомості про криміналістично значущі характеристики зовнішності людини, які сприймаються на зір, їх відображення, науково-технічні засоби та методи збирання, вивчення і використання цих даних для встановлення особи.
Суть ототожнення людини за ознаками зовнішнього вигляду полягає у встановленні конкретної особи за відображеннями в інших об'єктах (фотокартках, описах зовнішнього вигляду людини тощо). В основі такого ототожнення лежить спеціально розроблена методика, побудована на досвіді судово-слідчої практики і даних анатомії, фізіології та антропології. Ця криміналістична методика дістала назву "словесний портрет" [3, с. 104].
Словесний портрет застосовують у криміналістичній реєстрації для розшуку злочинців, які переховуються, та осіб, що зникли безвісти, а також у процесі експертного ототожнення живих осіб і трупів.
Криміналістична ідентифікація людини можлива, оскільки кожен з нас має лише нам притаманну індивідуальну сукупність ознак зовнішності, що не повторюється в інших. Немає у світі двох осіб, які б мали однакову сукупність ознак зовнішності. Окрема людина, як і тварина чи будь-яка річ, індивідуальна. Це означає, що об'єкти матеріального світу тотожні самі собі і відрізняються від інших, навіть одного з ними роду [21, с. 17].
Кожній людині приматанний комплекс ознак зовнішності, які містять достатній обсяг інформації ідентифікаційного характеру для того, щоб виокремити її із значної кількості людей. Більшість ознак зовнішності, властива дорослій людині, залишається стійкою протягом тривалого періоду. Виділити їх усі не завжди можливо, а іноді й недоцільно, оскільки встановити об'єкт розшуку можна за наявності відносно невеликого комплексу характерних для нього ознак. Важливо, щоб ознаки зовнішності розшукуваної особи містили необхідний обсяг інформації, достатній для його ототожнення [3, с. 105].
Складаючи словесний портрет людини, передусім виходять з кінцевої мети цих дій. Вона полягає в тому, що спочатку з певного кола людей (за статтю, віком, зростом, фізичними вадами тощо) виділяють групу об'єктів, близьких за будь-якою ознакою, а потім вирішується питання про тотожність об'єкта, який перевіряється і розшукується. При цьому з певною вірогідністю передбачається, що об'єкт розшуку є серед цієї групи осіб [19, c. 23].
Із зазначеного випливає, що словесний портрет має бути коротким, але змістовним, тобто містити ті особливості зовнішності людини, які рідко трапляються.
Науковою обгрунтованістю методу криміналістичної ідентифікації за ознаками зовнішності є відносна стабільність і неповторність їх комплексу.
Це означає, що зовнішній вигляд людини протягом усього життя залишається порівняно незмінним. У процесі життя зовнішність людини зазнає деяких змін вікового, травматичного характеру, до того ж вікові зміни відбуваються швидше в дитинстві та старості. У дитинстві, наприклад, змінюється кістково-хрящова система, а на старості випадають зуби, опускається кінчик носа, змінюються контури рота, підборіддя. Внаслідок ослаблення м'язів і різних захворювань патологічного характеру спостерігається набрякання та звисання шкіри під очима, на щоках тощо. Проте, незважаючи на такі зміни, зовнішність людини залишається відносно незмінною. Ця стійкість зумовлена кістково-хрящовою системою людського організму.
Головною властивістю зовнішнього вигляду є індивідуальність (неповторність), яка відрізняє конкретну людину від решти людей.
Іншою важливою у криміналістичному плані властивістю зовнішності є її відносна (у визначених умовах і певний період часу) стійкість (незмінність), яка забезпечує можливість встановлення й розшуку особи протягом тривалого проміжку часу.
Властивість відображення зовнішності особи в різних матеріальних об'єктах та свідомості людини зумовлює наявність достатньо вірогідних відображень зовнішності, які можна збирати, фіксувати, накопичувати, класифікувати і використовувати для встановлення та розшуку людини.
Властивості зовнішнього вигляду та його відображень реалізуються на практиці внаслідок здатності людської свідомості достовірно й повно сприймати, зберігати, відтворювати та впізнавати зовнішність конкретної людини, а також досягнутого наукового рівня криміналістичних знань про ці властивості, методи і засоби їх достовірного вивчення та використання.


2. ВИДИ ОЗНАК ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ.
СЛОВЕСНИЙ ПОРТРЕТ
Ознаки зовнішності - це зорове сприйняття характеристик зовнішнього вигляду особи загалом або окремих його елементів, за допомогою яких можна відрізнити (впізнати) людину або віднести її до відповідної групи людей. Вони поділяються на:
а) анатомічні (ознаки зовнішньої будови тіла та обличчя);
б) функціональні (помітні ознаки звичайного стану людини і її дій);
в) супутні (ознаки речей, що перебувають у постійному користуванні людини) [3, с. 107].
Ознаки зовнішності визначають кількісним або якісним (описовим) методом.
Кількісний метод базується на вимірах (наприклад, зріст - 175 см, довжина обличчя - 20 см). Цей метод застосовується лише за можливості провести безпосередні виміри - під час огляду трупа, освідування людини, у фотопортретній експертизі.
Якісний, або описовий, метод грунтується на окомірній здатності людської свідомості, яка дає змогу без інструментальних вимірів, "на око" з певною точністю охарактеризувати форму, величину, положення, колір та інші зовнішні ознаки людини.
Для описування використовують термінологію, що виражає співвідношення між різними елементами зовнішності або загальновідомими фігурами, тілами, предметами (наприклад, "обличчя овальної форми", "розріз очей мигдалеподібний" тощо).
Основним в описовому методі є значення "середній", стосовно якого і розподіляються основні градації ознак.
Середня ознака - це норма вираження ознаки для цієї групи населення, тобто найпоширеніший його варіант, внаслідок чого в повсякденному вжитку визначається як "нормальний", "звичайний". Абсолютне значення середньої ознаки неоднакове в різних групах людей
[3, с. 108].
Наприклад, спадистий лоб у жінок не є нормою, у чоловіків - норма; великий ніс для осіб кавказького типу є звичайним і не впадає в око, а великий ніс для азіата виходить за межі норми; велика голова у немовлят - норма, у дорослих - явище незвичайне, може свідчити про мікроцефалію як ознаку психічного захворювання.
Описовий метод є основою методу словесного портрета, широко застосовується на практиці з огляду на свою універсальність, логічну доцільність і зрозумілість як для оперативних працівників і слідчих, так і для очевидців та осіб, залучених до розшуку та встановлення особи
[3, с. 109].
Опис зовнішності людини ведеться у певній послідовності (від загального до окремого, зверху - донизу) з використанням уніфікованої термінології, основаної на даних анатомії та антропології, з розподілом ознак, що описуються, на власні та сукупні.
Загальнофізичні ознаки, характеризують людину в цілому як біофізичну істоту: стать, вік, зріст, тип, статура, етноантропологічний тип.
Анатомічні елементи й ознаки визначають зовнішню будову тіла людини, його частин і покривів. Іноді ці елементи й ознаки називають статичними, тобто вони характеризують людину у стані спокою.
Анатомічні елементи включають форму, величину, положення, колір, кількість, наявність, ступінь симетрії і ступінь вираження конкретних елементів зовнішності.
Форма - це загальний вигляд поверхні та зовнішніх меж елемента зовнішності. Визначається відповідно до загальновідомих геометричних понять (випукла, ввігнута, плоска, кругла, квадратна, трикутна) чи формою відомих предметів (мигдалеподібна, грушоподібна).
Наприклад, описуючи форму обличчя, ми уявно порівнюємо зовнішні межі з будь-якою геометричною фігурою і зазначаємо, що обличчя цієї особи овальне; порівнюючи зовнішню межу спинки носа з геометричною лінією, ми вказуємо, що спинка носа ввігнута.
Величина - це характеристики розміру елемента зовнішності, зокрема висота, ширина, глибина, довжина, внутрішні та зовнішні пропорції. Наприклад, порівнюючи висоту лоба з розмірами обличчя, ми відзначаємо, що вона значно більше ніж 1/3 довжини обличчя, отже, лоб за висотою великий.
Положення - розміщення відповідного елемента зовнішності в межах інших елементів (наприклад, зморшок на щоках), стосовно сторін елемента (праворуч, ліворуч, спереду, ззаду) або умовних горизонтальних чи вертикальних ліній (зморшка горизонтальна або вертикальна, нахилена ліворуч або праворуч).
Положення елемента зовнішності чи його частини стосовно загальної площини елемента зазвичай називають виступом, зокрема, виступаючі губи, розміщення вушних раковин відносно бокових поверхонь голови й обличчя - відстовбурченням.
Колір - забарвлення шкіри, волосся, очей людини. Зазвичай його визначають за кольором частин спектра і порівнюють з кольором розповсюджених об’єктів (наприклад, "обличчя землистого кольору", "волосся каштанове").
Кількість - число однойменних елементів зовнішності. Визначається точно (наприклад, "три родимки на правій щоці"), або відносно (наприклад, "густе волосся, численні зморшки").
Наявність має значення лише тоді, коли випадковий, непостійний або штучний елемент міститься на певному місці (наприклад, наклеєні вії, шрам на щоці, наявність горба).
Ступінь симетрії - похідна ознака, що відображає ступінь однаковості парних елементів зовнішності (очей, кінцівок) за їх ознаками. Відзначають відмінність ознак парних елементів зовнішності, тобто ступінь асиметрії (наприклад, права брова розташована вище за ліву, одна нога коротша за іншу).
Ступінь вираження - це похідна ознака, яку вивчають у тому разі, коли є стійкі уявлення про норму цього елемента зовнішності в цілому (наприклад, надзвичайно високі залисини, непропорційно довгі руки).
Функціональні ознаки - являють собою зовнішні прояви життєдіяльності людини. Багатоманітність процесів життєдіяльності передбачає та зумовлює різноманіття функціональних ознак. У криміналістичній літературі пропонуються найрізноманітніші класифікації функціональних ознак [3, с. 111].
Елементами функціонального портрета людини є: хода, спортивні функціональні ознаки, пантоміміка, голос і усне мовлення, письмові, поведінкові манери, професійні ознаки.
Хода - сукупність рухів тіла людини, що відображають її навички під час ходи. Хода кожної людини своєрідна, що зумовлено впливом на її особливості будови тіла, статі, віку, професії особи, перенесених захворювань, взуття, що постійно носиться.
З криміналістичних позицій виділяються такі типи ходи: професійна, вікова, чоловіча або жіноча, хода хворої людини. Що стосується ознак самої ходи, то її характеризують швидкість руху, особливості руху ніг, рук, тіла. Розрізняють ходу важку, легку, хитку, дріботливу, з підстрибуванням. Визначається положення рук людини у процесі ходи: розмахує руками, тримає їх опущеними, ліва рука притиснута до тулуба тощо.
Складовою ходи є постава, тобто звичайне для цієї людини положення голови і корпуса під час руху. Залежно від положення корпуса щодо вертикальної осі і голови відносно корпуса розрізняють пряму, викривлену, сутулу і згорблену поставу. Іноді постава свідчить про можливу належність до певної професії, роду занять (наприклад, постава військового, постава моряка, постава балерини).
Деталізуючи ознаки ходи, важливо зазначити, що швидкість пересування може бути великою, середньою і малою; рухи руками - з різною амплітудою, однією або двома руками, із змахом кистями рук чи без; рухи ногами - характер їх переміщення, ступінь згинання у стегні, коліні; ступні (наприклад, човгаюча хода), широке розставлення ніг або їх тертя одна об одну під час руху, а також постава: на всю підошву, на її зовнішню чи внутрішню поверхню, на носок або п'ятку; рухи тулубом - різні похитування, з активністю верхньої чи нижньої частин тулуба.
Чим коротший час ведеться спостереження за поведінкою чи діями особи, тим менше деталей (анатомічних і функціональних) встигає розгледіти і запам'ятати спостерігач. З огляду на це він може просто охарактеризувати ходу людини як важку, легку, хитку.
Для розкриття злочину часто мають значення відомості про фізичну силу особи, особливості її переміщення під час ходи, бігу, швидкість виконання різних рухів, рухову витривалість особи, ступінь координації, узгодженість рухів (наприклад, подолання перешкод).
Пантоміміка є складним поєднанням міміки, жестів, поз, виразу обличчя. Це сукупність виразних рухів, що відображають душевний стан людини або посилюють (замінюють) вплив її мовлення на іншу дійсну або уявну людину.
Однією із найважливіших особливостей міміки є погляд. У ньому відображається характер людини, її фізіологічний стан у конкретний момент, ставлення до події, що відбувається (наприклад, "погляд похмурий, з-під лоба"). Найактивнішими щодо міміки є, як правило, брови і рот, які здебільшого максимально відображають реакцію людини на те, що відбувається. Наприклад, під час обшуку міміка особи, яку обшукують, іноді є красномовнішою, за слова, вона мимоволі демонструє справжній внутрішній стан людини.
Жестикуляція може мати довільний і недовільний характер. Вона, як форма виразної поведінки, є комплексом виразних рухів частин тіла людини, причому не тільки рук. Наприклад, слідчий під час допиту за зміною жестикуляції допитуваного може помітити психічне напруження після пред'явлення здавалося б малозначних доказів. Роль жестів велика. У деяких випадках вони можуть замінити собою мову, підтверджувати її, акцентувати увагу, посилювати категоричність суджень чи уточнювати їх.
Важливе значення для встановлення, розшуку злочинців та інших осіб за зовнішністю мають особливі прикмети - зазвичай наочні, яскраві ознаки зовнішності. Частіше це крайній ступінь вираження прояву різних елементів (дуже високий зріст, надзвичайно довгий ніс, пігментна пляма на кисті руки), аномалії - хворобливі зміни (заїкання, викривлення пальців), відсутність постійних у нормі елементів або наявність непостійних елементів зовнішності (рубець на шкірі), татуювання, рідкісні супутні речі, предмети та їх ознаки (манера носити деякі речі, наприклад, милиці та протези).
Використання словесного портрета полягає у визначенні комплексу оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, у процесі яких за його допомогою можна встановити особу невідомого шляхом портретної ідентифікації [8, с. 158].
Якщо ідентифікацію проводять оперативні співробітники або за їх дорученням інші особи, то вона має оперативний характер і її результати не можуть бути використані як судові докази, але за допомогою ідентифікації за словесним портретом у процесі оперативно-розшукової роботи нерідко встановлюється особа злочинця, підозрюваного, свідка, потерпілого, очевидця.
Складання композиційного портрета є важливим видом криміналістичної діяльності, спрямованої безпосередньо на встановлення особи і розшук злочинців, а також інших осіб, причетних до події злочину. У правоохоронних органах композиційні портрети застосовуються у процесі розшуку злочинців.
Складання композиційного портрета - важливий процес взаємодії щонайменше двох людей, які вирішують одне спільне завдання. При цьому один з них більш-менш уявляє процедуру складання портрета, а інший не знає нічого, крім того, що він є саме тим суб'єктом, у голові якого "зафіксований" образ особи, який і необхідно відтворити (намалювати або скласти композиційний портрет людини із запропонованих елементів обличчя).
На практиці під час виготовлення суб'єктивних портретів особі, яка бачила чи знала певну людину, пропонується описати її зовнішність, виділивши при цьому домінантні елементи, що запам'яталися, та їх ознаки.
Щоб найточніше визначити ці та інші елементи та їхні ознаки очевидцеві показують знімки, малюнки рис зовнішності, а також портрети, які відповідають зовнішності особи, портрет якої складається. Використовуючи описи та відібрані за допомогою очевидця зображення, під його контролем відтворюють найточніше вказані риси зовнішності, а потім - і портрет, який спеціаліст доводить до повної відповідності уявному образу очевидця.
Особливу групу становлять суб'єктивні портрети, виготовлені з натури. Із криміналістичних суб'єктивних портретів цього типу відомі портрети загиблого, створені за фрагментами його обличчя.
Суб'єктивні портрети - ефективний засіб розшуку і встановлення людини. Але помилки під час виготовлення (несвоєчасне звернення до очевидця, неправильний тактичний підхід до нього, відсутність уваги до умов спостереження людини, яка розшукується) призводять до низької якості портрета (мала виразність рис обличчя, відсутність домінантних ознак) і, як наслідок, малої його практичної корисності.
У сучасній криміналістичній практиці застосовують три основні види суб'єктивних портретів - мальовані, композиційно-фотографічні і композиційно-мальовані.
До мальованих портретів умовно відносять і живописні портрети (виконані фарбами), а також силуетні портрети (наприклад, вирізані з паперу та інших матеріалів профілі особи). Водночас відомі програми виготовлення мальованих композиційних комп'ютерних портретів шляхом широкого перетворення і навіть відтворення на екрані дисплея закладеного в пам'ять малюючого портретного комп'ютера мінімальної кількості еталонів зображень елементів обличчя людини.
Композиційно-фотографічні портрети, так звані фотороботи, є композицією зображення людини із фрагментів різних облич. У закінченому вигляді фотокомпозиційні портрети, які зазвичай подають людину анфас, мають вигляд звичайного фотографічного зображення.
Під час складання фоторобота на практиці застосовують різні типи портретних композиторів:
1) розсипний (фотофрагменти заготовлені заздалегідь і зберігаються у розсипі) або картотечний (систематизований у картотеку);
2) планшетний або стрічковий (фрагменти представлені на пересувних планках чи гнучких стрічках);
3) блоковий (фотофрагменти подані в блоках або перекидних сторінках);
4) проекційний, оптичний або комп'ютерний (фрагменти проектують і "збирають" у портрет на внутрішньому чи виносному екрані).
Комп'ютерні композитори мають значну перевагу над іншими - крім швидкості і певних зручностей для оператора, вони дають змогу вносити відповідні зміни в зображення (взаємні положення, розміри, пропорції, контрастність) прямо на екран дисплея.
Композиційно-мальовані портрети складаються з раніше заготовлених стандартних малюнків варіантів елементів обличчя. Отриманий при цьому портрет має вигляд мальованого. Для його виготовлення застосовують науково-технічні засоби, аналогічні тим, які використовуються для отримання фотороботів.
В оптико-механічні композитори типу "ІКР-1", "ІКР-2" входять набори прозорих плівок з одномасштабними малюнками варіантів елементів обличчя. Поряд з оптико-механічними поширилися і комп'ютерні композитори, за допомогою яких на екрані дисплея "складають" портрет із раніше виготовлених малюнків елементів обличчя.
Серед спроб виготовити і застосувати на практиці об'ємні суб'єктивні зображення ("живі портрети") набуло поширення виготовлення лише пластичних (скульптурних) реконструкцій обличчя людини за її черепом.
Здатність запам'ятовувати інформацію про зовнішність і впізнавати на її основі людину набуває особливого значення для співробітників правоохоронних органів. Пам'ять на обличчя та здатність впізнавати за ознаками зовнішності - не вроджені якості, вони розвиваються як і інші здібності.
Велику роль при цьому відіграють вивчення і систематичні тренування стосовно дослідження інформації про розшукувану особу. Вивчення інформації полягає у виділенні і послідовності аналізу кожної ознаки зовнішності, порівнянні її з еталонами класифікаційної системи ознак, визначенні інформативності і значення для пошуку розшукуваної особи.
Таке дослідження шляхом порівняння особливостей зовнішності розшукуваного з еталонами класифікаційної системи ознак словесного портрета сприяє кращому їх усвідомленню і запам'ятовуванню, оскільки властивості та якість будь-якого об'єкта пізнаються у порівнянні з прийнятими еталонами.
Інформація про словесний портрет особи, яка розшукується, має містити чітко описані з використанням встановленої термінології (формалізовані) ознаки зовнішності, щоб забезпечити однакове розуміння їх усіма учасниками розшуку.
Перешкодою на шляху створення об'єктивно-достовірної і достатньої розшукової описово-графічної моделі є несвоєчасне виготовлення суб'єктивного портрета. Частіше за виготовленням суб'єктивного портрета звертаються лише тоді, коли оперативно-розшукові заходи не дали позитивних результатів, на що витрачається, як правило, не менше 10 діб. Але якщо врахувати, що на п'яту добу людина забуває 75% отриманої інформації, то важливість часового фактора у створенні суб'єктивних портретів, які сприяють розкриттю злочинів, стає очевидною.
На практиці часто ігнорується спроба отримати соматичний і психологічний портрет злочинця за допомогою спеціалістів, що зумовлено незнанням їх ролі в отриманні суб'єктивного портрета і великого значення в розслідуванні взагалі. Це ігнорування криміналістичних рекомендацій - не на користь справі боротьби зі злочинністю.


3. ОСНОВИ ФОТОПОРТРЕТНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЙНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
У криміналістичній практиці завдання ототожнення людини за ознаками зовнішності виникають досить часто. Залежно від обставин справи для їх вирішення застосовуються як окремі слідчі дії (впізнання особи очевидцями події), так і шляхом призначення експертизи з метою ідентифікації особи за ознаками зовнішності. Цей окремий вид ідентифікаційних досліджень, який у літературі називається ще фотопортретною експертизою, полягає в аналізі й порівнянні зовнішніх прикмет особи та їх відображення на фотографічних знімках із застосуванням спеціальних методик зіставлення, суміщення, графічного моделювання і розрахунків взаєморозташування ознак обличчя. Метою цих досліджень є визначення тотожності конкретної особи, зображеної на представлених досліджуваних об'єктах - фотознімках [4, с. 147].
Фотопортретна експертиза призначається в ситуаціях, коли органи розслідування або суд не мають можливості іншим шляхом достовірно встановити особу при розшуку безвісно зниклих або злочинців, огляду і дослідженні невпізнаного трупа, визначити факт належності документів, що засвідчують особу, їх власникові та інші обставини, які мають істотне значення для розслідування.
Об'єктами фотопортретної експертизи є фотознімки та їх репродукції, на яких зафіксовані портрети ототожнюваної особи. Це можуть бути фотознімки особи в документах (у паспорті, посвідченні водія тощо), фотознімки в поліграфічній продукції, аматорські та професійні художні знімки, представлені свідками чи вилучені при проведенні слідчих дій.
Разом з фотопортретами, що підлягають дослідженню, на експертизу надаються порівняльні зразки. Найпридатнішими для встановлення тотожності особи є фотознімки, виготовлені з додержанням правил сигналетичної (розпізнавальної) фотографії, а за їх відсутності використовуються також поширені в побуті аматорські чорно-білі та кольорові знімки [4, с. 148].
При дослідженні фотознімків невпізнаних трупів, у яких м'які тканини обличчя піддались руйнації, додатково можуть надаватись рентгенівські знімки черепа або сам череп. У таких випадках призначається комплексна фотопортретна та медико-криміналістична портретна експертиза, при проведенні якої аналіз і порівняння ознак зовнішності особи за фотознімками поєднуються з дослідженням інших об'єктів (черепа, рентгенівського знімка тощо) [4, с. 149].
Як об'єкти дослідження на фотопортретну експертизу досить часто направляють зображення людини, отримані за допомогою фоторобота, малювання, ліплення тощо.
Проте, ці зображення за своїм походженням є суб'єктивними, і результати експертного дослідження таких об'єктів не можуть мати доказового значення [4, с. 150].
На вирішення фотопортретної експертизи ставляться такі питання:
1) Чи зображена на представленому фотознімку певна особа?
2) Чи є серед осіб на груповому фотознімку певна особа, зображена на пред'явлених порівняльних фотознімках-зразках?
3) Чи зображена на пред'явлених фотознімках, виготовлених у різні періоди, одна й та сама особа?
4) Чи зображений на фотознімку труп гр. Л.?
5) Чи зображена на досліджуваному фотознімку хто-небудь з осіб, чиї фотокартки-зразки пред'явлені на дослідження? [23. с. 368].
Для вирішення поставлених питань експерти попередньо проводять дослідження фотознімків на предмет відсутності в них будь-яких спотворень фотозображень, відбираються зразки, які співпадають або близькі до досліджуваних за ракурсом фотозйомки, віком зафіксованої особи.
Якість фотознімків має бути достатньою для виявлення дрібних деталей обличчя (родимок, зморшок, шрамів тощо), з добре проробленим малюнком вушної раковини та інших деталей обличчя.
У подальшому експерти використовують методи роздільного та порівняльного аналізу фотозображень, за якими встановлюються загальні характеристики будови голови, зачіски, деталей обличчя, відносні розмірні дані окремих деталей.
Якщо вже на цій стадії експертного дослідження встановлюються розбіжності в загальних рисах осіб, то цього достатньо для висновку, що на досліджуваному та порівняльному фотознімках зафіксовані різні особи [13, с. 211].
При співпаданні загальних ознак проводиться дослідження особливостей зображення особи: асиметрії обличчя, будови деталей вушної раковини, родимок, шрамів тощо. Крім цього, експерти застосовують методику графічних алгоритмів, яка дозволяє побудувати модель центральної проекції фотозображень у відповідності до фотографічного способу отримання фотознімків. Це дозволяє об'єктивно встановити співпадання чи розбіжності в будові черепа осіб, фотозображення яких досліджуються [13, с. 214].
Призначаючи експертизу, необхідно пам'ятати, що для успішної ідентифікації особи за фотопортретом треба надавати порівняльні зразки фотопортретів особи, близької за віком до особи, фотопортрет якої досліджується. Це пов'язано з тим, що у людей похилого віку м'які тканини можуть істотно змінюватись, спричинюючи неадекватне сприйняття окремих ознак будови обличчя та черепа. Такі самі вимоги висуваються й до дослідження фотопортретів дітей, особливо молодшого віку, що також обумовлено можливими значними змінами м'яких тканин обличчя [4, c. 153].
Для виготовлення фотопортретів невпізнаних трупів необхідно попередньо провести косметику обличчя, зняти всі нашарування бруду, зробити зачіску таким чином, щоб було видно на знімку лінію росту волосся, тощо. Зйомку роблять у фас і в профіль. Якщо на обличчі трупа виявлені шрами, родимки та інші особливі ознаки, їх необхідно зафіксувати в протоколі огляду трупа, а копію протоколу огляду надати експерту для ознайомлення.
У ході ідентифікації особи за знімками, надрукованими в поліграфічних виданнях, необхідно перевірити, чи не збереглись оригінали фотознімків у редакції чи інших місцях, та надати їх для експертного дослідження. Це пов'язано з тим, що при поліграфічному друкуванні фотознімків окремі дрібні деталі обличчя можуть не передаватись або, навпаки, з'являються поліграфічні "марашки" (дефекти друку), які можуть сприйматись як особливі ознаки.
Фотопортретна експертиза призначається відповідно до процедури, передбаченої КПК та ЦПК України, і порядок її проведення в цілому не відрізняється від загально встановленого для всіх інших видів криміналістичної експертизи.
Фотопортретні експертизи в основному проводяться експертно-криміналістичними підрозділами МВС та інститутами судових експертиз Міністерства юстиції України.
Комплексні медико-криміналістичні та фотопортретні експертизи проводять судово-медичні експертні установи МОЗ України.


ВИСНОВКИ
Наприкінці курсової роботи можна зробити такі висновки.
1. Габітологія (або габітоскопія) - галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.
2. Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).
3. Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають:
- мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;
- матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;
- словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);
- останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).
4. Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності:
а) впізнання;
б) оперативне узнавання;
в) експертна ідентифікація.
5. У криміналістиці вирізняють також такі види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:
- ідентифікацію людини шляхом пред'явлення її для впізнання (можуть бути пред'явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);
- ідентифікацію людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);
- ідентифікацію людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності зі "словесним портретом";
- ідентифікація людини шляхом зіставлення "словесного портрета" з фотозображенням;
- відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);
- експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).
6. Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:
а) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора М. М. Герасимова);
б) за уявними образами (за ідеальними слідами);
в) за описом прикмет.
7. Наразі існують різні системи для створення суб'єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):
* синтетичні портрети - виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;
* рисовані портрети - виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;
* фоторобот - комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією;
* ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) - діапозитивів;
* комп'ютерний фоторобот - найсучасніший метод формування суб'єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп'ютерної програми та засобів комп'ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців (або потерпілих).
8. Словесний портрет - це метод опису людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Словесний портрет використовується для:
- розшуку невідомих злочинців за їх прикметами;
- розшуку осіб, які переховуються від слідства і суду, втекли з місць позбавлення волі;
- розшуку безвісти зниклих осіб;
- встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами;
- перевірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у місцях виконання покарань;
- проведення впізнання живих осіб і трупів;
- проведення огляду;
- експертизи фотозображень з метою ототожнення особи;
- перевірки документів, що посвідчують особу;
- проведення оперативно-розшукових заходів.
9. Суттєва роль в ідентифікації особи належить портретно-криміналістичній (фотопортретній) експертизі. Предметом її дослідження є розпізнавання (діагностика) і встановлення тотожності особи за портретним зображенням.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 12.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 990 с.
3. Гора І. В., Колесник В. А. Криміналістика. Ч. 1. Криміналістична техніка: Навч. посібник. - К.: Алерта, 2005. - 316 с.
4. Експертизи у судовій практиці /За заг. ред. В. Г. Гончаренка. - К.: Юрінком Ін