К КРИМІНАЛІСТИЧНІ ВЕРСІЇ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"
на тему: КРИМІНАЛІСТИЧНІ ВЕРСІЇ

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття версії як методу пізнання при розслідуванні злочинів 5
2. Види версій 11
3. Побудови слідчих версій 15
4. Перевірка слідчих версій 19
Висновки 22
Список використаної літератури 24

ВСТУП
Актуальнисть теми курсової роботи полягає в тому, що оперативно-розшукові, слідчі, експертні й судові версії мають велике пізнавальне значення при розслідуванні злочинів.
Проблема слідчої версії належить до числа найскладніших і багатогранних у криміналістиці, тому розробленню поняття, суті і ролі версій приділено багато уваги.
Версії завжди спрямовують діяльність слідчого на пошук інших, ще не відомих фактів, змушують його планувати процес встановлення таких фактів. Тому обгрунтовані припущення слідчого важливі як для встановлення належності до справи виявлених при огляді об'єктів і їх ознак, так і для відшукання ще не виявлених слідів й інших речових доказів.
Побудована на вихідних даних версія повинна пояснювати не лише ці дані, але й розкривати всі види зв'язку: причинний зв'язок, зв'язок за місцем і часом події. Саме процес висування і перевірки версій забезпечує відтворення моделі події, яка відбулася.
Передбачувані судження слідчого, наприклад, при огляді місця події стосуються як події, що відбулася, в цілому, так і окремих її обставин. Тому вже в ході огляду для пояснення різних фактів і явищ повинні будуватися загальні і часткові версії.
Логічною основою для побудови версій є дані, отримані слідчим у ході огляду й узагальнені індуктивним шляхом. При цьому чим раніше будуть побудовані версії, що по-різному пояснюють ті чи інші факти і явища, тим швидше та більш оперативно буде проходити розслідування.
Мета курсового дослідження - розгляд поняття, сутності та змісту криміналістичної версії, загальних положень її висування й перевірки.
Об'єкт дослідження - криміналістична тактика.
Предмет дослідження - криміналістична версія.
Методи дослідження - порівняльний, описовий.
Завдання дослідження:
- з'ясувати поняття версії як методу пізнання при розслідуванні злочинів;
- розглянути види версій;
- описати процес побудови слідчих версій;
- визначити сутність перевірки слідчих версій.


1. ПОНЯТТЯ ВЕРСІЇ ЯК МЕТОДУ ПІЗНАННЯ
ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ
В основі організації будь-якого виду людської діяльності лежить вирішення розумових завдань, що визначають загальні і часткові напрями такої організації. Розумова задача є підставою майбутньої загальної моделі організації будь-якого процесу або часткового випадку.
Організація того чи іншого виду діяльності навіть у своєму найпростішому вигляді починається із розв'язання задач, пов'язаних з обмірковуванням функцій і порядку цієї діяльності. Організація ж діяльності на науковій основі, тобто така організація праці, що припускає найбільшу ефективність, безумовно, заснована на розв'язанні розумових задач [7, с. 230].
Найбільш загальні правила, що визначають структуру правильного мислення, формуються у вигляді законів логіки.
А. А. Ейсман з цього приводу відзначав, що хід думки в процесі доказування має відзначатися суворістю й визначеністю. Проте це можливо лише в тому випадку, якщо протягом усього міркування той самий предмет думки розуміється в тому самому сенсі, з тими самими ознаками. Вимога визначеності у вживанні понять випливає з закону тотожності, відповідно до якого кожне поняття повинне мислитися тотожним собі протягом усього процесу міркування. Відступ від цього закону призводить до підміни понять, плутанини і розпливчастості [20, с. 6] .
Разом з тим мислення при доказуванні повинно бути послідовним і несуперечливим. Неприпустимо приписувати предметові будь-яку ознаку, а потім, у ході міркування, цю ознаку того самого предмета заперечувати.
Не можна, наприклад, про одного й того самого свідка по одній і тій же справі стверджувати, що він не заінтересований у результаті справи й водночас заінтересований у ньому. Заборона на протиріччя в міркуванні визначається законом несуперечності, відповідно до якого не можна одночасно про один і той самий предмет стверджувати, що він має дану ознаку і не має її. Порушення закону несуперечності призводить до двозначності, незв'язності міркування [7, с. 231].
Закон виключеного третього доповнює це загальне правило, стверджуючи, що якщо про предмет висловлені два взаємовиключних (що суперечать один одному) твердження, то одне з них неодмінно істинне, інше - неправдиве і ніякого третього твердження з того же приводу висловити не можна. Людина або була на місці злочину, або не була там - третього не дано [20, с. 6].
Нарешті, найважливішою властивістю мислення в ході доказування є його обгрунтованість. Доказування будь-якого твердження і є його логічною обгрунтованістю. При винесенні рішення по справі до уваги беруться тільки такі дані, що доказані, тобто обгрунтовані. Все те, що не закріплено в справі у вигляді доказів, не має визначеного, такого, що піддається перевірці джерела, виключається з міркування, не може впливати на рішення.
Це загальна вимога до доказового мислення формується у вигляді закону достатньої підстави, в силу якого будь-яке твердження в ході міркування повинно бути обгрунтовано іншими, вірогідно встановленими даними [20, с. 7].
Як відзначає В.Є. Коновалова, якщо звернутися до розумових задач, які вирішує слідчий, то неважко виділити серед них два найбільш значущі типи. До першого належать задачі, що умовно можна назвати ідеальними розумовими задачами. Другий тип складають так звані реальні розумові задачі [11, c. 51].
Ідеальні розумові задачі - це насамперед слідчі версії, загальні і часткові.
Зазвичай, ці задачі пов'язані з розумовими побудовами, які спрямовані на пошук пояснень злочинної події, яка відбулася, тобто розумове пізнання злочину, і не несуть у собі діючого організаційного елемента [7, с. 232].
Характерною рисою таких розумових (версійних) задач є те, що вони спрямовані в минуле, виникають після події і вирішуються виходячи з обставин цієї події.
Втім, вони тісно пов'язані з іншим типом задач, що мають організаційний і в цьому змісті реальний характер. Ці типи розумових задач взаємообумовлені.
Так, ідеальні розумові задачі щодо загальної версії є підставою для виникнення і розв'язання організаційних розумових задач, пов'язаних з перевіркою висунутої версії, організацією слідчих і оперативно-розшукових дій. Ідеальна розумова задача, що є за своїм характером частковою версією, також слугує підставою для організації декількох або однієї слідчої або оперативно-розшукової дії, що забезпечують одержання інформації, пов'язаної з перевіркою цієї версії.
Вирішення організаційних реальних розумових задач часто не лише підтверджує або спростовує ідеальні розумові задачі, але і є підставою для виникнення нових задач, суть яких визначена наявною інформацією [11, с. 51].
Отже, вирішення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом (суддею) ідеальних і реальних розумових задач при розкритті і розслідуванні злочинів завжди пов'язано з висуванням і вирішенням тих чи інших версій.
Оперативно-розшукові, слідчі, експертні і судові версії мають велике пізнавальне значення при розслідуванні злочинів.
Проблема слідчої версії належить до числа найскладніших і багатогранних у криміналістиці, тому розробленню поняття, суті і ролі версій приділено багато уваги. Проте єдиної точки зору щодо цієї проблеми немає.
Зокрема, суперечливим є питання про поняття слідчої і пошукової версії, про їх роль в плануванні розслідування і розкритті злочинів. Деякі автори як узагальнююче використовують поняття "криміналістична версія" замість оперативно-розшукова, слідча, експертна, судова. Криміналістичні версії вони класифікують за рядом ознак, у тому числі за обсягом і суб'єктом висування [5, с. 202].
Найпоширенішою є думка, згідно з якою версією називається будь-яке припущення слідчого в справі незалежно від того, чи засноване воно на всій сукупності "вихідних" даних або охоплює лише їх частину, або навіть висунуто стосовно одиничної обставини, "деталі" події. Відповідно до цього розрізняються версії загальні, версії "по елементах складу" і "часткові".
Інша думка зводиться до того, що версією може бути названо лише загальне припущення, що випливає з аналізу всього комплексу наявних даних про подію, що перевіряється. Всі інші - часткові припущення, засновані на більш вузькому фактичному матеріалі, завжди охоплюються більш загальним припущенням, у рамках якого і знаходять своє вирішення [2, с. 17].
Друга точка зору заперечує положення деяких вчених-криміналістів, суть яких полягає в тому, що часткові припущення висуваються слідчим, вони існують, у зв'язку з чим немає причин не вважати їх слідчими версіями [15, с. 6].
А. Н. Колесніченко вважає, що версія - це логічно обгрунтоване припущення слідчого, що включає в себе пояснення характеру події злочину, його динаміки, елементів, причин [8, с. 57].
Досліджуючи співвідношення версії і плану розслідування, Г. Н. Александров відзначає, що "версія стосовно плану відіграє керуючу роль" [2, с. 18].
А. А. Старченко також вказує, що "версія створює основу для планування розслідування по конкретних справах" [18, с. 65].
Слідчий на підставі аналізу, узагальнення наявних у нього даних висуває припущення про невідомі обставини справи - про суть події, що перевіряється, про осіб, які вчинили злочин, про його мотиви та ін.
З кожного висунутого припущення, умовно прийнятого за істину, виводяться наслідки, що можуть або повинні бути виявлені у випадку, якщо версія відповідає тому, що відбулося в дійсності. Наявність або відсутність наслідків встановлюється шляхом проведення слідчих дій, що вирішують долю версії.
Перевірка версій здійснюється в плановому порядку: план розслідування справи є в основному планом перевірки висунутих версій. Результати перевірки дають можливість підтвердити або відкинути версію як неспроможну [7, c. 235].
Слідча версія, тобто припущення слідчого щодо ще не встановлених юридично важливих обставин досліджуваної події, являє собою максимально широке узагальнення наявних даних і фактів, що зв'язує їх єдиним поясненням і спрямоване на повне розкриття злочину, викриття винних, виправдання невинних.
При формуванні і перевірці версій слідчий свідомо чи несвідомо застосовує весь арсенал логічних прийомів і засобів - індукцію і дедукцію, аналогію, аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, що відбувається у різних логічних формах - поняттях, судженнях, висновках.
У ході побудови версій "працює" не тільки логічне мислення слідчого, але і його творча уява, фантазія, образне мислення. Висування слідчих версій є своєрідним логічним підсумком, логічним результатом усієї свідомої діяльності слідчого [16, с. 31].
Розслідування кожного злочину зовні виглядає як проведення ряду слідчих дій. Проте виконання навіть великої кількості слідчих дій часто недостатньо для розкриття злочину, якщо ці дії розрізнені, а встановлювані за їх допомогою дані про факти суперечливі, уривчасті, неповні.
Для виконання задач розслідування важливо, щоб окремі слідчі дії в справі проводилися не випадково, не стихійно, а в рамках єдиної системи, що забезпечує максимально швидке, всебічне й об'єктивне дослідження події, що перевіряється.
Важливо, щоб слідчий у кожен момент розслідування чітко уявляв собі, які факти, у якому напрямку і як саме слід установити.
Лише в цьому випадку отримані дані виявляються взаємозалежними, доповнюють один одного, утворюють ланцюг доказів, необхідний для обгрунтованих, логічних висновків слідчого. Така системність, цілеспрямованість і об'єктивність дій слідчого забезпечується правильним висуванням і перевіркою версій [7, с. 236].


2. ВИДИ ВЕРСІЙ
У юридичній літературі версії класифікуються не лише за суб'єктом їх висування.
Р. С. Бєлкін пропонує класифікувати версії за колом фактів, що пояснюють (загальні і часткові), і за ступенем визначеності (типові і конкретні) [5, c. 203].
Г. В. Арцишевський поділяє слідчі версії за такими ознаками:
а) версії пошукові і перевірочні - залежно від того, чи є в момент висування версій певні дані, що дозволяють підозрювати конкретну особу (осіб) у причетності до події, що перевіряється.
Якщо такі дані є, то версія відноситься до перевірочних, якщо їх немає, то версія відноситься до пошукових;
б) проміжні й завершальні - залежно від того, чи охоплюються висунутим припущенням слідчого всі або частина основних обставин, що підлягають доказуванню;
в) за змістом припущень - "за різними юридично важливими обставинами події, що перевіряється, які на момент побудови версії ще не встановлені" [3, с. 20].
На думку І. М. Лузгіна, версії класифікуються за ознакою:
- юридичної значущості (загальні й часткові);
- сфери використання (слідчі, експертні, оперативно-розшукові та судові);
- суб'єктів висування;
- ступеня імовірності (малоймовірні, найбільш ймовірні);
- часу побудови (первісні, наступні);
- відношення до предмета доказування (обвинувальні, виправдувальні) [15, c. 8].
А. М. Ларін поділяє версії на класи за такими ознаками:
а) юридична значущість передбачуваних обставин (загальні - обвинувальні та виправдувальні - й часткові);
б) вид передбачуваної оцінки про належність до справи доказів і встановлюваних ними фактів, про вірогідність існування визначених доказів, про допустимість доказів;
в) ступінь визначеності (конкретні і пошукові);
г) характер проблеми (версії про існування і пошукові);
д) орієнтація припущення за часом (і минуле або і передбачувані, тобто прогнозні);
е) авторство [14, с. 43].
Є. Г. Коваленко вважає, що з усіма зазначеними класифікаціями важко погодитися. Зокрема, помилкове твердження І. М. Лузгіна, що розподіл версій на загальні і часткові проводить за ознакою юридичної значимості. Версії незалежно від їх обсягу, ступеня імовірності тощо ніякої юридичної значимості мати не можуть [7, с. 240].
Про це переконливо говорить сам І. М. Лузгін: "Версія - це припущення, думка слідчого, його уявлення про подію, ймовірне пояснення фактів, а не доказ. Версія сама по собі нічого не доводить, вона лише допомагає встановлювати і використовувати факти. Версія спирається на факти, але не заміняє їх" [7, c. 9].
Щодо класифікації І. М. Лузгіним версій за ступенем їх імовірності, за часом їх побудови і стосовно предмета Р. С. Бєлкін відзначав: "Перші дві класифікації нам здаються позбавленими суворої підстави і чітких критеріїв. Остання має чисто процесуальний, формальний характер. Практично виправдувальні й обвинувальні версії самостійно та ізольовано існувати не можуть, тому що в противному разі ми змушені будемо визнати правомірність виправдувального або обвинувального ухилу в розслідуванні [5, 204].
Зауваження про відсутність чітких критеріїв розмежування повною мірою відноситься й до більшості основ класифікації, запропонованих А. М. Ларіним і Г. В. Арцишевським. Дану обставину почасти визнає і сам А. М. Ларін, відзначаючи, що "розмежування пошукових і конкретних версій умовно [14, с. 44].
Настільки ж умовне розмежування версій на такі, що стосуються існування певних фактів, і пошукових.
До першої групи, на думку А. М. Ларіна, відносяться версії про необхідність доказування обставин, передбачене існування яких пояснює встановлені в справі факти; другу групу складають припущення про місцезнаходження конкретних осіб або предметів, існування яких встановлено [14, с. 45].
Проте, навряд чи можна стверджувати, що існування будь-якої особи або будь-якого предмета встановлено, якщо місцезнаходження цього об'єкта невідомо. Очевидно, у такому випадку мова може йти лише про передбачуване існування особи або предмета; іншими словами, чітку грань між першою і другою групою версій провести не можна.
Г. В. Арцишевський розглядає як ознаку, на підставі якої можна відрізнити пошукову версію від перевірочної, наявність певних даних, що дозволяють підозрювати в причетності до події конкретну особу.
Умовність цього критерію очевидна, оскільки ні про характер, ні про обсяг "певних даних" нічого не говориться. А для того, щоб розмежувати проміжну і завершальну версії, потрібно вирішити, чи охоплює висунуте припущення всі або частину обставин, що підлягають доказуванню.
Відомо, що перелік обставин, котрі підлягають доказуванню, як вказано в ст. 64 КПК України, конкретизується й уточнюється стосовно кожного розслідуваного злочину. Крім того, не виключено, що коло обставин, які підлягають доказуванню по тій чи іншій справі, зміниться (наприклад, з'ясується, що підозрюваний мав співучасників та ін.).
Отже, і цей критерій варто вважати суто умовним, а пропоновану класифікацію невдалою.
Версія як багатофункціональна категорія має прогностичну функцію. У кримінологічній і криміналістичній літературі прогностична роль версії згадується в роботах А. Ф. Зелінського і Р. С. Бєлкіна.
Так, розглядаючи роль версії в кримінологічному прогнозі, А. Ф. Зелінський відзначає, що вона прогнозує індивідуальне поводження в момент розслідуваної події [6, с. 117].
Р. С. Бєлкін поділяв дане положення, розвиваючи його стосовно криміналістичної практики. У цьому зв'язку він відзначав, що версії мають значення для криміналістичного прогнозу про можливе поводження даної людини в майбутньому, у ході розслідування, окрім існуючої або зміненої слідчої ситуації [5, с. 206].
В.Є. Коновалова вважає, що прогностичну роль версій варто розширити в плані припущень про нові способи вчинення злочинів, зокрема у сфері економіки, де її нестійкість і недосконалість законодавства створюють канали для злочинної діяльності. Прогнозування таких злочинних можливостей дозволить здійснювати профілактичну діяльність і вчасно припиняти злочин. У цьому плані об'єднання кримінологічного і криміналістичного прогнозів може дати ефективні результати [11, с. 64].
На наш погляд, прогностична роль версії, дозволяє не лише розкривати злочини, але і здійснювати профілактичну діяльність щодо недопущення їх в майбутньому.


3. ПОБУДОВА СЛІДЧИХ ВЕРСІЙ
При побудові версії велику роль повинна відіграти аналогія, коли слідчий на основі свого досвіду може прийти до можливого висновку про наявність у даному випадку такої ж події внаслідок збігу ряду ознак, що спостерігалися раніше в інших подіях.
Так, насильницьке позбавлення життя потерпілого, як правило, перебуває за межами безпосередніх сприйнять слідчого. Проте, він приходить до достовірного знання про цей факт за допомогою ознайомлення з місцем події, з результатами судово-медичної експертизи, що дають можливість встановити спосіб нанесення тілесних ушкоджень. Для пояснення причин насильницької смерті цей достовірний факт ставиться у зв'язок із припущеннями про вбивство, самогубство, нещасний випадок, про винних осіб та ін.
Версія повинна бути реальною, тобто обгрунтованою тими фактами і даними, які має слідчий, а не умоглядною.
Для висування слідчих версій потрібна насамперед певна конкретна інформація про подію, що перевіряється, хоча б мінімальна фактична база, на якій версія повинна бути заснована, котру вона повинна пояснювати.
Лише в цьому випадку версія буде обгрунтована, реально можлива. У відриві від конкретних вихідних даних версія найчастіше формулюється умоглядно і може лише дезорієнтувати слідчого [7, с. 244].
Підставою для побудови версій слугують кримінально-процесуальні докази, тобто фактичні дані, отримані в результаті допитів, оглядів, освідування й зафіксовані відповідними протоколами, висновками експертів та інші ми документами.
Як розумова діяльність, процес побудови версії однаковий для всіх видів діяльності досудового і судового слідства. Логічна структура його включає:
1) збирання фактичного матеріалу для формування підстави версії;
2) побудову версії (аналіз, оцінка інформації);
3) виведення із версії наслідків;
4) перевірку наслідків на практиці і наукове їх пояснення;
5) висновок про істинність або хибність версії.
Розумова діяльність побудови версії проходить всі п'ять стадій розвитку, які відіграють роль ступенів пізнання при переході від ймовірного знання до достовірного. Однак у практичній діяльності не завжди помітні всі ці етапи розумового процесу, а виділяються лише три:
1) збирання матеріалу;
2) конструювання версії;
3) перевірка версії.
Збирання фактичного матеріалу зводиться до виявлення і дізнавання джерел інформації, що мають відношення до розслідуваної події, з приводу якої будується версія.
Побудову версій у літературі іноді називають моделюванням "висуванням", "конструюванням", сутність понять яких, власне кажучи, однакові і позначають розумовий процес широкого використання аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії.
Висування версії починається аналізом зібраної інформації та її оцінкою в цілому, що веде до виникнення, як правило, загальних версій.
Перевірка версій здійснюється проведенням слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів.
Початком процесу побудови версій зазвичай є аналіз і синтез наявних у розпорядженні слідчого даних по справі, в результаті чого відбувається певне упорядкування наявної інформації про конкретну слідчу ситуації.
Аналіз і синтез дії доповнюються виявленням логічних зв'язків і відносин між відомими обставинами. Одночасно на цьому етапі з'ясовується, що з наявних даних очевидно, що приблизно, невідомо, неясно, заважає початку чи продовженню розслідування.
Другий етап містить у собі звернення слідчого до наявних в нього знанням, до професійного і життєвого досвіду в широкому змісті слова, необхідним для пояснення окремих питань у зв'язку з побудовою версій.
При цьому використовуються відомості не лише з особистого, але й узагальненого досвіду розслідування аналогічних кримінальних справ, власна інтуїція, дані з наявних літературних джерел, довідників і інформаційних фондів, які можуть надати допомогу слідчому у діяльності щодо висування версій.
Реалізація слідчим своїх знань (кримінально-правової та криміналістичної характеристики того виду злочину, з яким він зштовхнувся в даному конкретному випадку, тобто знань, що у сукупності складають професійний і інформаційний багаж слідчого) і досвіду, узагальнення довідкових й інших відомостей при аналізі наявних фактичних даних складає третій етап побудови слідчих версій.
Це одна з важливих стадій аналізованого процесу. Чим продуманіше слідчий використовує зазначені вище знання і досвід при аналізі фактичних даних, тим точніше він оцінює сформовану слідчу ситуацію і вірніше визначає коло версій, яки повинні бути перевірені.
Саме ж формулювання слідчих версій як результат зазначеного вище розумового процесу є четвертим етапом їх побудови.
Завершує процес побудови версій їх конкретизація шляхом виведення з них висновків.
Ця уявна операція здійснюється за допомогою дедукції й аналогії, про яку вже йшлося. Версія в даному випадку розглядається як загальне положення, з якого дедуцируються висновки у вигляді умовиводу типу "якщо вірна версія А, то крім вже відомих фактів "а", "б", "у", покладених в її основу, повинні існувати ще не встановлені поки, але передбачувані факти "г", "д", "є".
Зазначені висновки можуть бути частковими і відносно загальними. Так, висновки, виведені з типових версій, носять більш загальний характер і часто спираються на досвідчені положення.
Значущість для розслідування такої конкретизації версій багато в чому залежить від дотримання ряду вимог для вивідних висновків, яке полягає в такому:
а) висновки повинні бути необхідними, реальними і максимально всебічно відбивати сутність кожної версії;
б) між висновками однієї версії повинний бути певний логічний зв'язок.
Разом з тим необхідно просліджувати імовірність інших висновків можливого нетипового ходу злочинної події.
Наприклад, висуваючи висновки з версії про причетність конкретної особи до розслідуваного злочину на основі наявних речових доказів, що вказують на цю особу (сліди пальців рук, речі, документи та ін.), слідчий може припустити можливу фальсифікацію виявлених доказів будь-якою іншою причетною до злочину особою.
Приведена вище схема процесу побудови версій у певному ступені умовна, оскільки чіткі межі між виділеними етапами в часі й послідовності розумового процесу не завжди можна визначити внаслідок їх фактичного переплетення.

4. ПЕРЕВІРКА СЛІДЧИХ ВЕРСІЙ
Перевірка версій на відміну від процесу їх побудови є практичною діяльністю особи, що їх висунула.
Мета перевірки - підтвердити чи спростувати припущення, що містяться у версіях, і виведені з них висновки про будь-які події чи факти і забезпечити встановлення істини у справі.
В зв'язку з цим перевірка версій полягає в цілеспрямованому збиранні доказів й іншої криминалістично значущої інформації в передбаченому законом процесуальному порядку (шляхом слідчих дій і застосування криміналістичних засобів).
Здійснюватися ця перевірка повинна в строки, відведені на розслідування. Оперативно-розшукові версії повинні бути перевірені оперативно-розшуковими засобами. Версії, що підтвердилися, можуть стати слідчими й перевірятися вказаним вище шляхом.
Особливістю діяльності з перевірки версій є те, що вона часто здійснюється в умовах активної протидії з боку осіб, заінтересованих у приховуванні істини.
З метою запобігання негативних для розслідування наслідків процес перевірки версії повинен відповідати ряду принципових вимог.
По-перше, усі висунуті версії мають бути перевірені до кінця. Не відповідаючою обставині, яка з'ясовується, може бути визнана версія лише у випадку непідтвердження виведених з неї висновків. Це досягається шляхом ретельної перевірки всіх висновків. Всі виникаючі при цьому логічні невідповідності і протиріччя повинні бути чи усунуті, чи вірогідно пояснені. Якщо залишається хоча б одне непояснене протиріччя чи логічна невідповідність між виявленими фактами, явищами, версія не може вважатися перевіреною до кінця.
По-друге, усі версії повинні перевірятися одночасно чи паралельно. Це важливо тому, що відкладання перевірки будь-яких версій через необхідність зосередження зусиль на перевірці найбільш імовірної (на думку слідчого) версії може призвести до втрати доказів, знищенню чи прихованню слідів злочину, а підозрюваний може сховатися, чи, що ще гірше, вчинити новий злочин.
Необхідність дотримання цього правила пояснюється і тим, що підтвердження будь-якої однієї версії означає спростування інших версій, висунутих щодо того самого факту. Зазначене зобов'язує при перевірці мати на увазі одночасно всі версії й оцінювати добуті докази з їх урахуванням.
Разом з тим, дане правило не слід застосовувати формально. У ряді випадків з метою швидкого вирішення основних питань розслідування можна сполучити енергійні зусилля пошуку стосовно до найбільш ймовірної версії з вживанням заходів, що забезпечують можливість швидкого і своєчасного переключення на перевірку інших версій. Невідкладної перевірки вимагають і версії, пов'язані з припиненням злочинної діяльності.
У той же час слідчі дії при перевірці версій можуть проводитися в тій чи іншій послідовності.
Так, у всіх випадках при перевірці версій раніше інших потрібно проводити невідкладні слідчі дії, результати яких мають значення для всіх чи більшості висунутих версій (слідчий огляд, судова експертиза, іноді слідчий експеримент, обшук, допит свідків).
Не повинно бути затримки з діями, спрямованими на розшук, викриття й ізоляцію злочинця, якщо його перебування на волі становить небезпеку для суспільства. Не слід відкладати дії, пов'язані з призначенням експертиз та інших перевірок і заходів, що вимагають для свого здійснення тривалого часу.
У ході перевірки одна з версій, побудованих щодо одного і того же факту, повинна знайти повне підтвердження, а інші відпасти. При цьому версія може вважатися перевіреною і підтвердженою тільки в тому випадку, якщо для такого висновку мається сукупність доказів, тобто фактичних даних, отриманих за допомогою процесуальних засобів з процесуальних джерел, і якщо інші версії по цих же питаннях при перевірці не підтвердилися.
Відпадання інших версій - невід'ємна частина єдиного процесу доведення, що зобов'язує слідчого не шкодувати зусиль на встановлення всіх передбачених законом обставин, що дозволяють сформулювати однозначний висновок щодо розслідуваної події.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у курсовий роботі, можна дійти таких висновків.
1. Версія в судочинстві - одна з можливих гіпотез, що пояснює походження чи властивості окремих юридично значущих обставин чи злочину в цілому.
2. При розслідуванні злочинів і судовому розгляді використовуються різні за змістом й охопленню обставин версії. Серед них розрізняють загальні версії і версії часткові.
3. Загальна версія - це припущення, що пояснює всі злочини в цілому як єдину систему конкретних обставин. Вона відповідає не на одне, а на безліч взаємозалежних питань, з'ясовуючи усю сукупність юридично значущих обставин справи.
4. Найважливішими серед цих питань є такі: який злочин вчинено і хто його вчинив; де, коли, при яких обставинах і у який спосіб цей злочин вчинений; які мета, мотиви злочину, вина злочинця тощо.
5. Невідомою реальною причиною, з приводу якої створюється версія, виступає не принцип розвитку чи об'єктивна закономірність, а конкретна сукупність фактичних обставин, з яких складається одиничний злочин. Висвітлюючи всі підлягаючі з'ясуванню в суді питання, така версія має риси загального підсумовуючого припущення, що пояснює весь злочин у цілому.
6. Часткова версія - це припущення, що пояснює окремі обставини злочину. Будучи невідомою чи маловідомою, кожна з обставин може бути предметом самостійного дослідження, з приводу кожної з них також створюються версії, які пояснюють особливості і походження цих обставин.
7. Прикладами часткових версій можуть бути такі припущення: про місцезнаходження викрадених речей чи про місцезнаходження злочинця; про співучасників діяння; про спосіб проникнення злочинця до місця вчинення злочину; про мотиви вчинення злочину і багато інших.
8. Часткові і загальні версії тісно взаємозалежні одна з одною у процесі розслідування. Знання, отримані за допомогою часткових версій, слугують підставою для побудови, конкретизації й уточнення загальної версії, що пояснює злочинне діяння в цілому. Своєю чергою, загальна версія дає можливість намітити основні напрямки для висування часткових версій із приводу ще не виявлених обставин справи.
9. Версія повинна бути реальною, тобто обгрунтованою тими фактами і даними, які має слідчий, а не умоглядною.
10. Для висування слідчих версій потрібна насамперед певна конкретна інформація про подію, що перевіряється, хоча б мінімальна фактична база, на якій версія повинна бути заснована, котру вона повинна пояснювати. Лише в цьому випадку версія буде обгрунтована, реально можлива. У відриві від конкретних вихідних даних версія найчастіше формулюється умоглядно і може лише дезорієнтувати слідчого.
11. Підставою для побудови версій слугують кримінально-процесуальні докази, тобто фактичні дані, отримані в результаті допитів, оглядів, освідування й зафіксовані відповідними протоколами, висновками експертів та інші ми документами.
12. Перевірка версій забезпечує перехід до достовірного знання, коли сукупність (система) зібраних фактичних даних задовольняє вимогам повноти, несуперечливості, однозначності і надійності,
13. Доказування по кримінальній справі завершується, коли версії, ймовірно представлені на основі всебічної перевірки, здійсненої в процесуальних формах, змінюються істинним, достовірним знанням досліджуваної події у всіх її істотних деталях і обставинах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 12.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Александров Г. Н. Некоторые вопросы теории криминалистической версии // Вопроси криминалистики. - 1962. - № 3. - С. 17 - 19.
3. Арцишевский Г. В. Выдвижение и проверка следственных версий. - М.: Юрид. лит., 1978. - 212 с.
4. Арцишевский Г. В. Понятие версии расследования // Вопросы криминалистики. - 1962. - № 3. - С. 6 - 9.
5. Белкин Р. С. Курс советской криминалистики: В З-х т. Т. 2. - М.: Юрид. лит., 1980. - 480 с.
6. Зелинский А. Ф. Некоторые теоретические вопросы индивидуального прогноза и следственной версии // Проблемы предварительного следствия. - Волгоград: Изд-во Волгоградского ун-та, 1973. - Вып. 2. - С. 115 - 122.
7. Коваленко Є. Г. Теория доказів у кримінальному процесі України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 632 с.
8. Колесниченко А. Н. Роль следственных версий и построение их при расследовании преступлений // Ученые записки Харьковск. юрид. ин-та, 1957. - Вып. 9. - С. 56 - 60.
9. Коновалова В. Е., Шепитько В. Ю. Криминалистическая тактика: теории и тенденции. - Xарьков: Консум, 1997. - 230 с.
10. Коновалова В. Е. О роли логики в построении следственных версий. // Ученые записки Харьковск. юрид. ин-та, 1957. - Вып. 16. - С. 37 - 42.
11. Коновалова В. Е. Организационные и психические основы деятельности следователя. - К.: Высшая школа, 1973. - 250 с.
12. Коновалова В. Е., Сербулов A. M. Следственная тактика: принципы и функции. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1983. - 280 с.
13. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - К.: Ін Юре, 2001. - 520 с.
14. Ларин А. М. От следственной версии к истине. - М.: Юрид. лит, 1976. 244 с.
15. Лузгин И. М. Построение и проверка версий при производстве расследования по уголовному делу // Вопросы криминалистики. - 1963. - С. 5 - 9.
16. Пещак Я. Следственнные версии. - М.: Юрид. лит., 1976. - 230 с.
17. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588 с.
18. Старченко А. А. Гипотеза (судебная версия). - М.: Госюриздат, 1962. - 166 с.
19. Филипов А. Г. Некоторые дискуссионные вопросы учення о криминалистической версии // Версии и планирование расследования. - Свердловск: Изд-во Свердловского ун-та, 1985. - С. 9 - 19.
20. Эйсман А. А. Логика доказывания. - М.: Юрид. лит., 1971. - 356 с.