К РОЗСЛІДУВАННЯ ХУЛІГАНСТВА.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"
на тему:
РОЗСЛІДУВАННЯ ХУЛІГАНСТВА

ПЛАН

Вступ 3
1. Загальнокримінальна та криміналістична характеристика хуліганств 5
2. Типові слідчі ситуації та основні напрями
розслідування хуліганств 14
3. Взаємодія слідчого з оперативними та іншими підрозділами органів внутрішніх справ при розслідуванні хуліганств 26
Висновки 32
Список використаної літератури 35

ВСТУП
Актуальність теми. Однією з найбільш небезпечних форм посягання на громадський правопорядок є хуліганство. Воно належить до числа надзвичайно поширених злочинів, проте на відміну від інших злочинів проти громадського порядку та моральності хуліганство характеризується множинністю форм прояву. Хулігани своїми протиправними діями зазвичай не лише порушують громадський порядок, але й створюють небезпеку для оточуючих, завдають шкоди здоров'ю громадян, погрожують життю людей, і, що найбільш жахливо, вони це роблять безпідставно, тобто з хуліганських мотивів.
Хуліганство охоплює значне коло протиправних дій – від лайки, нецензурних висловів до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та вбивства людей із хуліганських мотивів, підпалу будівель, пошкоджень засобів зв'язку і транспорту тощо [20, c. 13].
Досвід працівників міліції та вивчення статистичних даних свідчать про те, що хуліганство є своєрідною "початковою школою" злочинності [19, с. 110].
Хуліганство, як вид протиправного діяння, небезпечно для суспільства, оскільки на його грунті вчинюються інші, більш тяжкі злочини. Звичайні хулігани часто перетворюються в хуліганів-гвалтівників, хуліганів-вбивць тощо.
Статистика свідчить також про те, що в середньому майже кожний четвертий злочинець, засуджений за вбивство, згвалтування, розбій або грабіж, спочатку засуджувався за хуліганство [22, с. 14].
Отже, злочини, вчинені із хуліганських мотивів, потребують значної уваги, вивчення та аналізу з боку фахівців-криміналістів та практичних працівників, щоб заходи щодо їх попередження та припинення стали більш ефективними.
Мета роботи – охарактеризувати загальні положення розслідування хуліганств.
Об'єкт дослідження – методика і тактика розкриття й розслідування хуліганств.
Предмет дослідження – методики розкриття і розслідування хуліганств – типові слідчі ситуації та основні напрями розслідування хуліганств .
Методи дослідження – порівняльний, описовий.
Завдання дослідження:
1. Навести криміналістичну характеристику хуліганств.
2. Розглянути типові слідчі ситуації та основні напрями розслідування хуліганств.
3. З'ясувати характер взаємодії слідчого з оперативними та іншими підрозділами органів внутрішніх справ при розслідуванні хуліганств.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ЗАГАЛЬНОКРИМІНАЛЬНА ТА КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУЛІГАНСТВ
Хуліганство – один із небезпечних і вельми поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 КК України визнає хуліганством лише грубе порушення громадського порядку, вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт [18, с. 42].
Основним об'єктом хуліганства є громадський порядок, що охоплює комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті [21, с. 725].
Як додаткові факультативні об'єкти часто виступають особистість, здоров'я, навколишнє середовище, власність. Проте при вчиненні хуліганства, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 296 КК України, здоров'я потерпілого є додатково обов'язковим об'єктом такого посягання.
Об'єктивна сторона хуліганства в самому КК України не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 свідчить, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є вчинення діяння, яке полягає в порушенні громадського порядку і відзначається особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом [21, с. 726].
Особлива зухвалість – це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.
Винятковий цинізм – це демонстративна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над немічними тощо. Для кваліфікації хуліганства за ч. 1 ст. 296 КК України достатньо наявності в діях винної особи однієї з цих ознак – особливої зухвалості або виняткового цинізму.
Хуліганські дії можуть бути виконані шляхом як дії, так і бездіяльності, полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищення або пошкодження майна, безчинствах, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущаннях над безпорадними людьми тощо. Тобто, хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК України або ж Кодексу України про адміністративні правопорушення, або ж самі по собі не є протиправними. Ознакою об'єктивної сторони хуліганства такі діяння стають із врахуванням місця, часу й обстановки, а також мотивів їх вчинення.
Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, зазвичай це трапляється в парках, на вулицях, кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Однак публічність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо [11, с. 90].
Із суб'єктивної сторони хуліганство – це злочин, вчинений із прямим умислом і мотивами явної неповаги до суспільства.
Втім, умисел щодо заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність цього у випадку, коли п'яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров'ю будь-кому з оточення, але свідомо допускав такі наслідки.
Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточення тощо.
У деяких випадках злочинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Таке, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі обмінюються взаємними образами, ударами, виникає бійка, внаслідок чого порушується нормальна робота кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів.
Спрямованість умислу винного і хуліганський мотив є основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти життя і здоров'я особи.
При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві цих ознак немає, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства [21, с. 727].
Групове порушення громадського порядку, поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (ст. ст. 293 і 296 КК України).
Частина 3 ст. 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, визначене ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знято і не погашено.
Хуліганські дії, поєднані з активним опором, – це протидія представникові влади або представникові громадськості, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі поєднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний із таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад ч. 2 ст. 121 КК України).
У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісного хуліганства, і такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів.
У частині 4 ст. 296 КК України передбачено відповідальність за дії, визначені ч. ч. 1, 2 або 3 цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для завдання тілесних ушкоджень.
Відомості про спосіб скоєння хуліганства є одним із основних елементів їх криміналістичної характеристики [24, с. 20].
За об'єктом посягання спосіб вчинення хуліганства можна класифікувати на дії:
а) спрямовані проти громадського порядку;
б) спрямовані як проти громадського порядку, так й проти інших суспільних відносин.
Першу групу складають дії:
1) які грубо порушують спокій громадян, нормальний режим праці підприємств та установ (нецензурна лайка, погрози, шум, зривання масових заходів);
2) які публічно порушують норми моральності (оголення частин тіла, цинічні рухи);
3) опоганення громадських місць (цинічні, нецензурні написи):
4) які викликають афектні стани, обурення та підвищене хвилювання громадян (неправдивий виклик швидкої допомоги, неправдиве повідомлення про смерть близьких та ін.);
5) які грубо порушують загальноприйняті норми гуманної поведінки з тваринами (знущання, нанесення каліцтва);
6) які викликають перешкоди радіозв'язку і порушення правил радіопередач (вихід в ефір без дозволу).
До другої групи можуть бути віднесені дії, пов'язані, головним чином, з посяганням на честь, гідність та недоторканість особи: публічні образи; нанесення побоїв; натравлення собак; обмеження свободи (поміщення в підвал, зв'язування); пошкодження особистого або державного майна (ламання телефонів-автоматів, руйнування огорож, засобів вуличного освітлення тощо).
Основу хуліганської дії складають окремі елементи: жест, слово, фізичне насильство.
Жест (міміка) покладений в основу таких способів вчинення хуліганських дій, як цинічні тілорухи, публічне оголення статевих органів, роздягання догола, зображення нецензурних дій та ін.
Найбільш поширеним способом скоєння хуліганства є слово – нецензурна лайка, погрози, створення шуму, який призводить до зриву громадських заходів (вигуки, репліки, пісні), порушення нормального режиму роботи підприємства, спокою громадян в квартирах та громадських місцях. Це часто супроводжується жестами, мімікою, фізичним насильством [9, с. 31].
Фізичне насильство – основа більшості способів скоєння хуліганства: нанесення побоїв, опір представникам влади, знущання, направлення собак, насильне зв'язування людини, занурення її в воду. Наслідком таких дій може бути смерть потерпілого [9, с. 32].
Класифікація способів вчинення хуліганства на основі перелічених елементів дозволяє чітко уявити слідову картину місця злочину, прогнозувати джерела ідеальних та матеріальних слідів-відображень.
Місцем скоєння хуліганських дій можуть бути: вулиця, громадський транспорт, клуб, танцювальний майдан, кафе, кінотеатр, гуртожиток, двір, квартира, пляж та ін.
Обстановка, як правило, характеризується накопиченням громадян, нерідко відсутністю поблизу постів міліції, представників громадськості.
За часом вказані дії зазвичай вчинюються ввечері, у вихідні та передвихідні дні, під час масових заходів (футбол, хокей), коли вони недостатньо організовані.
При вчиненні хуліганства часто залишаються матеріальні сліди злочину. Велике значення мають ідеальні сліди, що зберігаються у свідомості людей. Матеріальні сліди зазвичай вдається виявити в ході огляду місця події. Найбільш розповсюдженими з них є сліди ніг, пробоїни від дії холодної зброї або предметів, що його заміняють, ушкоджене або знищене майно, плями крові, а також виділення людського організма.
Особливості засобів й обстановки вчинення хуліганства тісно пов'язані з особистістю правопорушника. Найяскравіше вона виявляється при груповому хуліганстві. Типова група хуліганів, як правило, складається з двох-трьох хуліганів, що об'єдналися випадково. В групу зазвичай входять особи чоловічої статі у віці від 16 до 27 років із числа осіб, що не працюють, мають середню освіту, у більшості випадків – неодружених. У групі є лідер, переважно, раніше засуджений. В момент вчинення хуліганства усі його учасники часто перебувають у нетверезому стані. Група формується на грунті спільного проведення вільного часу або співжиття її учасників в одному мікрорайоні [7, c. 101].
Вивчення демографічних даних про хуліганів свідчить, що домінуючу роль серед них відіграють чоловіки, однак питома вага жінок протягом останніх двадцяти років зросла з 2,8% до 5,9%. Майже половина хуліганських посягань вчиняється особами у віці від 14 до 24 років. Хуліганам даної вікової групи властивий потяг об'єднуватися в групи для реалізації своїх хуліганських намірів [28, с. 162].
Розподіл осіб, які вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем такий: особи із середньою і неповною середньою освітою – 86,4%, з вищою і незакінченою вищою – 13,6%.
Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані (більш ніж 90%). За даними вибіркових досліджень, 15% винних у хуліганстві страждали на психічні захворювання (хронічний алкоголізм, психопатичні аномалії, десоціалізація) [28, с. 162].
Морально-психологічні якості хулігана характеризуються зневагою до суспільства і порядку, встановленого в ньому, побутовою розбещенністью, невитриманістю, домінуванням духовно збіднених, соціально збочених потреб, порушенням рівноваги між різними видами потреб і засобами їх задоволення.
Хулігани характеризуються явною антигромадською установкою. Залежно від глибини і стійкості антигромадської установки осіб, які вчинили хуліганські дії, їх поділяють на дві групи:
– особи зі стійкою хуліганською установкою;
– особи із ситуативною хуліганською установкою, що призводить до хуліганських дій лише при виникненні конфліктної ситуації.
Своєю чергою, залежно від наявності або відсутності стану сп'яніння в момент вчинення злочину, тобто залежно від механізму прояву установки, обидві названі групи поділяються ще на дві підгрупи:
– особи, в яких стан сп'яніння є необхідною умовою прояву хуліганської установки (стійкої або ситуативної);
– особи, в яких хуліганська установка проявляється незалежно від стану сп'яніння.
Все це накладає відбиток на мотивацію поведінки хуліганів, яку можна поділити на три основні види: анархічно-индивідуалістична мотивація, егоїстична мотивація, насильницька мотивація [18, c. 72].
Для першої характерні такі риси, як протиставлення хуліганом своєї поведінки громадському порядку, правилам людського співіснування та ін.
Егоїстична мотивація виражається у проявленні хуліганом протесту проти громадської дисципліни, в зневазі до особистої гідності людини та результатів її праці, до інших благ і інтересів, що охороняються правом.
Насильницька мотивація полягає у безчинстві, прояві грубої сили, жорстокості, особливо зухвалій поведінці, яка пов'язана з насильством над особою (побої, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).
У конкретних хуліганських діях можливі різноманітні поєднання трьох названих мотивацій, тобто вони іноді проявляються не в чистому вигляді, а в певному поєднанні.
Особи, стосовно яких правопорушники чинять хуліганські дії, тобто потерпілі, не завжди поводяться належним чином, іноді їх поведінка буває провокуючою, сприяє вчиненню хуліганства.
Основні джерела відомостей про скоєне хуліганство – люди та речі.
Люди – це свідки-очевидці та потерпілі, в пам'яті яких збереглась подія злочину. Якщо хуліганство скоєне способом жестів та міміки, головне джерело інформації – показання свідків-очевидців та потерпілих. В деяких випадках джерелами можуть бути фотознімки, кінострічки, відеозапис, на яких закріплені дії хулігана (наприклад, потерпілими, свідками).
Хуліганство, скоєне словом зберігається у вигляді ідеальних слідів в пам'яті свідків, потерпілих. Матеріальними джерелами можуть бути фонограми звукозапису або відеограми.
При хуліганстві, скоєному із застосуванням фізичної сили, крім ідеальних відображень в пам'яті потерпілого та свідків утворюються матеріальні сліди безпосереднього контакту злочинця або знаряддя злочину з об'єктами матеріального світу: сліди рук, ніг, транспортних засобів та ін.
На місці події в цих випадках нерідко залишаються сліди-предмети (палка, камінь), а також сліди-речовини (кров, запах та ін.). Необхідно намагатися зафіксувати їх (сліди ніг, запах залишаються у всіх випадках вчинення хуліганства) та використовувати для встановлення особи, розшуку злочинця, якщо він зник. Робити це необхідно оперативно, оскільки особливістю слідової картини місця скоєння хуліганства є те, що вона швидко змінюється (свідки-очевидці залишають місце події, матеріальні сліди знищуються).
Необхідно відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій.
Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, в квартирі щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих та ін., повинні кваліфікуватись за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

2. ТИПОВІ СЛІДЧІ СИТУАЦІЇ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗСЛІДУВАННЯ ХУЛІГАНСТВ
Початковий етап розслідування хуліганства починається із аналізу та оцінки первинних матеріалів. Це дозволяє визначити слідчу ситуацію, а потім спланувати тактичні операції для її вирішення [7, с. 63].
Типові слідчі ситуації:
1. Осіб затримано на місці події, є свідки, потерпілий і матеріальні сліди. Це характерно для хуліганства, скоєного на вулиці, в громадському транспорті, в комунальній квартирі та ін.
У цьому разі можливі такі тактичні операції (тобто комплекс організаційних, оперативно-розшукових та слідчих дій):
а) для встановлення особи затриманого, встановлення ознак хуліганства в його діях;
б) для виявлення та забезпечення збереження джерел доказів. Включають: бесіди, опитування, огляд, допит, особистий обшук, обшук за місцем проживання (наприклад, у випадку розслідування радіохуліганства) та ін.
2. Особа, яка скоїла хуліганські дії, знаходиться на місці події та продовжує їх скоювати. Це типово для квартирного дебошу, порушень правил поводження на пляжі, при спробі зриву громадських заходів (концерт, збори), коли хулігани, не звертаючи уваги на попередження громадян, погрожують застосуванням фізичної сили, заподіянням тілесних ушкоджень. Особливо небезпечними бувають п'яні та озброєні хулігани, а також хулігани, об'єднанні в групи.
При перевірці згаданої слідчої ситуації застосовуються тактичні операції для припинення хуліганських дій; затримання під час скоєння злочину; встановлення джерел доказів.
3. Хуліганські дії скоєні в минулому, особи злочинців відомі. Ця ситуація типова при порушенні кримінальної справи по заяві потерпілих. Заявники в більшості випадків і є потерпілими, є свідки та деякі матеріальні джерела доказів (наприклад, довідки судово-медичного освідування, використані хуліганами предмети для нанесення ушкоджень, сліди руйнування та знищення майна, фотознімки, звукозапис, фонограми та кіноплівки, на яких зафіксовані хуліганські дії).
У цьому випадку допустимі тактичні операції для встановлення факту скоєння хуліганства; вжиття заходів, які забезпечують присутність підозрюваних на досудовому слідстві; встановлення джерел доказів.
4. Особа, яка скоїла хуліганські дії, зникла; вона відома лише в обсязі ознак зовнішності, які встигли запам'ятати потерпілий та свідки. Це є типовим при скоєнні хуліганства в громадському транспорті, в малолюдних місцях, місцях відпочинку, де хулігану не було вчинено потрібного опору, і він зник. Є потерпілі, свідки (в більшості випадків), матеріальні сліди (наприклад, сліди ніг, ушкодження на одязі, тілі людини, залишені знаряддя скоєння хуліганства).
При даній ситуації можливі тактичні операції для розшуку та затримання зниклого хулігану; ідентифікації особи затриманого; встановлення джерел доказів.
5. Знайдено сліди хуліганських дій, злочинець невідомий, свідків не має. Це характерно для хуліганства, скоєного "без свідків" (глум над пам'ятниками культури, нанесення на парканах і будовах нецензурних текстів, які ганьблять честь та гідність громадянина, завдання шкоди державному або особистому майну тощо). В цьому випадку знайдені матеріальні сліди відображають ознаки складу хуліганства, а також несуть інформацію про спосіб скоєння, про знаряддя та особи злочинців.
Для з'ясування обставин в цьому випадку можливі тактичні операції по збиранню даних про скоєне хуліганство на місці події та розшуку злочинців по знайдених слідах.
Розслідування повинно бути організованим і цілеспрямованим, слідчі дії необхідно виконувати в певній послідовності, погоджувати їх з оперативними заходами [24, с. 74].
З цією метою здійснюється планування (в усній чи письмовій формі).
Усна форма – отримавши повідомлення про подію хуліганства, орган дізнання або слідчий оцінює його і визначає, чи достатньо підстав для порушення кримінальної справи про хуліганство.
Якщо необхідно, проводиться перевірка повідомлення та приймається рішення про порушення справи, намічаються початкові слідчі дії. Фактично це і є планування, яке здійснюється в усній формі. Воно характерне для простих слідчих ситуацій, які мають місце зазвичай на початковому етапі розслідування.
Реалізація тактичної операції завжди починається з планування системи слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань розслідування.
Так, план тактичної операції "Припинення хуліганських дій та затримання хуліганів на місці події" включає: припинення хуліганських дій, фізичне захоплення злочинців, обеззброєння та доставлення їх в пункт охорони громадського порядку або у відділ міліції, де проводяться особистий обшук, освідування та допит.
План тактичної операції "Розшук і затримання хуліганів" включає: огляд місця події, допит свідків, допит потерпілих, обшук, впізнання, перевірку показів на місці, а також проведення оперативно-розшукових заходів (переслідування "по гарячих слідах", організацію спостереження за місцями імовірної появи злочинця, блокування вокзалів, парків відпочинку та інших місць, де він може переховуватися; використання для розшуку криміналістичних обліків та інформаційно-довідникових систем органів внутрішніх справ; залучення до розшуку громадськості).
Найбільш складним в структурному і тактичному відношенні є планування тактичної операції "Розшук злочинця по матеріальних слідах-відображеннях скоєного хуліганства". Ця операція обов'язкова при ситуації, коли хуліганство скоєно без свідків. В цьому випадку проводяться: допит заявника, огляд місця події, попереднє дослідження або призначення судових експертиз з метою дослідження слідів злочину, обшуки, оперативно-розшукові заходи, організаційні заходи.
Особливості дослідження місця події в даній ситуації полягають в тому, що матеріальні сліди-відображення хуліганських дій на початку розслідування є єдиними "німими свідками". Тому знаходження всіх видимих та невидимих слідів, залишених мікрооб'єктів (запах, мікрочастинки твердих та сипучих речовин, волокна тваринного, рослинного і синтетичного походження), які отримали на практиці назву "слідів накладень", "слідів металізації", "слідів контакту", – головне завдання огляду. Дослідження обстановки місця події повинно здійснюватись при широкому використанні технічних засобів та обов'язковому залученні спеціалістів [9, с. 50].
Для розшуку хуліганів по матеріальних слідах-відображеннях суттєвого значення набуває вміння "читати" сліди, тобто вилучати відображені в них дані, які мають значення для справи. З цією метою проводиться попереднє дослідження або різноманітні види судових експертиз, результати яких дозволяють планувати обшуки, запити для отримання необхідної інформації в криміналістичні обліки та інформаційно-довідникові системи.
На початковому етапі розслідування для вирішення будь-якої слідчої ситуації планується тактична операція "Встановлення джерел доказів", яка включає: проведення оперативно-розшукових заходів, використання процесуальних засобів – огляд місця події, обшук, виїмка, а іноді й накладення арешту на кореспонденцію; встановлення можливих свідків-очевидців та їх допити; витребування інформації із криміналістичних обліків та автоматизованих інформаційно-довідникових систем.
Таким чином, планування тактичної операції як системи слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів завжди визначається характером слідчої ситуації та її завдань, що випливають із розслідування хуліганства на початковому етапі.
Огляд місця події в справах про хуліганство повинен проводитись негайно після отримання інформації про нього. Сліди хуліганських дій (рук, ніг, запаху, різних виділень, мікрочастин, плям крові, волосся та ін.) обов'язково є на місці події, проте, вони погано зберігаються. При огляді слід розширити зону пошуку, старанно дослідити шлях, яким зникли злочинці, використовуючи службово-розшукову собаку для переслідування "по гарячих слідах".
При скоєнні хуліганства із застосуванням фізичної сили і знарядь рекомендується уважно дослідити територію для знаходження слідів боротьби (плям крові, волосся, знарядь тощо), оскільки потерпілі нерідко вчиняють опір.
При огляді пошкоджених об'єктів (розбитих вікон, поламаних автоматів, нецензурних та ображаючих написів та ін.) передусім слід вилучати запахові сліди з місць, яких торкалися злочинці, а також шукати невидимі й маловидимі сліди рук, потожирові мазки, фіксувати зліпками сліди злому та ін.
Знаряддям хуліганських дій можуть бути палка, камінь тощо. Зруйнована ними перешкода або предмет в місцях контакту зберігають мікрочастинки, які дозволяють встановити вид і матеріал знаряддя.
Своєчасна, повна фіксація матеріальних слідів на місці події є запорукою успішного розкриття злочину та викриття хуліганів.
По справах про хуліганство зазвичай необхідно оглядати предмети, що були знаряддями вчинення злочину. Крім того, об'єктами огляду можуть бути одяг і взуття злочинців, одяг потерпілих, недокурки й залишки їжи, виявлені на місці події, транспортні засоби, на яких пересувалися злочинці, та ін.
Якщо одяг потерпілих зазвичай оглядають з метою виявлення на ньому будь-яких ушкоджень або слідів-накладень різноманітних речовин, то одяг підозрюваних, крім того, – для встановлення його приналежності певній особі. Треба мати на увазі, що потерпілі не завжди запам'ятовують зовнішність окремих осіб – переважно вони фіксують у пам'яті прикмети одягу, в який був одягнений хуліган. Оскільки при вчиненні хуліганства злочинець і потерпілий, як правило, знаходяться на близькій відстані один від одного, можливо влучення на одяг підозрюваного слідів крові потерпілого або інших об'єктів біологічного походження.
Огляд одягу потерпілого доцільно проводити одночасно із освідуванням, що передбачає виявлення не лише слідів злочину, але й інших слідів, що мають відношення до справи (рідних плям, татуїровок, шрамів на тілі та ін.). Освідування не рекомендується відкладати, оскільки більшість слідів у виді подряпин, синців можуть з часом зникнути.
Однією із невідкладних слідчих дій у справах про хуліганство є затримання хуліганів. Фактичне затримання зазвичай оформляється рапортом працівника міліції, де, крім даних про хулігана й обставин події, повинні бути відображені свідчення про поводження особи в момент затримання, а також анкетні дані очевидців події.
Вибір тактики затримання залежить від того, чи намагаються хулігани приховатися або чинити опір. По справах аналізованої категорії злочинів вкрай рідко вдається заздалегідь підготувати й старанно спланувати затримання, тому від оперативного робітника потрібні знання обстановки й уміння діяти рішуче, щоб забезпечити затримання усіх або більшої частини хуліганів. Особлива увага повинна бути приділена забезпеченню безпеки осіб, що проводять затримання, оскільки з боку хуліганів не виключено застосування зброї проти затримуючих [24, с. 78].
Часто, прибувши на місце події, наряд ППС знаходить там лише постраждалого, а хуліган встигає приховатися. У таких випадках працівники міліції діють відповідно до інструкцій про розшук злочинця по "гарячих слідах". Проте й потерпілі, що знаходяться на місці події, можуть бути учасниками хуліганських дій, тому треба вжити заходів до встановлення їх особистості й доставленню у міліцію.
При надходженні повідомлення про вчинення хуліганства в квартирі необхідно діяти особливо обережні, оскільки в таких випадках хулігани найбільш часто чинять опір. У першу чергу, треба з'ясувати обстановку в квартирі, наявність сторонніх осіб, кількість хуліганів, їх стан, можливе поводження родичів, сусідів тощо. Проводити затримання варто лише при кількісній перевазі затримуючих.
Обшук може бути проведений як за місцем проживання, так і за місцем роботи. Пошуку і вилученню підлягають: знаряддя злочину; об'єкти, які свідчать про те, що особа, котра вчинила хуліганство, вчинила й інші злочини; предмети, які розкривають характер взаємовідносин між підозрюваним і потерпілим, а також вказують на можливе місцезнаходження хулігана, який приховується від слідства і суду.
При хуліганстві потерпілими, як правило є родичі, сусіди, знайомі хуліганів, а також сторонні особи, які приймали участь безпосередньо в затриманні хуліганів
В процесі допиту слід вияснити:
– чи знає потерпілий хуліганів, які в нього з ними стосунки;
– час та місце скоєння хуліганських дій, в чому конкретно вони проявились, що стало приводом для хуліганства, які предмети хулігани використовували для нападу;
– в чому виразився опір, який потерпілий вчинив хуліганам;
– які сліди могли залишитись на тілі або одязі останнього, які пошкодження є на тілі або одязі потерпілого;
– якої матеріальної шкоди завдано діями хуліганів; які прикмети нападників, в чому вони були одягнуті;
– чи були свідки хуліганства, хто з цих свідків міг би підтвердити його показання.
Якщо потерпілий знаходиться в медичному закладі, його допит проводиться лише з дозволу лікаря.
Допит свідків, їх показання дають можливість об'єктивно виявити всі обставини злочину. В ході допиту свідків в справах про хуліганство доводиться зустрічатися зі свідками, які знають підозрюваних по спільній праці або проживанню, свідками, які не мають ніякого відношення до підозрюваних, і, нарешті, особами, які в якійсь мірі самі були учасниками події.
У свідка з'ясовують:
– чи знає він підозрюваних, потерпілого і в яких стосунках з ними знаходиться, при яких обставинах та в якій формі були вчинені хуліганські дії; які знаряддя при цьому застосовувались;
– що робив свідок на місці події;
– кого він може назвати із інших осіб, що були присутні на місці події;
– хто припинив хуліганські дії і чи вчинили хулігани при цьому опір;
– якщо хулігани зникли, то які прикмети їх зовнішності, що на них було одягнено й чи зможе свідок впізнати підозрюваних;
– якщо свідок знайомий з підозрюваними і потерпілим, як він може охарактеризувати їх.
В процесі допиту свідка важливо встановити, яка була поведінка потерпілого чи потерпілих, а, конкретно, чи не спровокували вони хуліганські дії своєю поведінкою.
Як свідки допитуються не лише очевидці злочину, але й особи, які знають будь-які факти, що стосуються обставин, які піддягають доказуванню. До числа таких свідків відносяться особи, які знають підозрюваних по спільній роботі або проживають з ними. У них можна з'ясувати обставини, які передували хуліганству, а також встановити факти, що стосуються тих обставин, які сприяли скоєнню злочину.
Іноді достатньо важко встановити дійсну роль кожного із злочинців при вчиненні групового хуліганства, тобто об'єктивну сторону даного злочину. Тому, при розслідуванні цієї категорії кримінальних справ, при проведенні таких слідчих дій як допити, відтворення обстановки і обставин події потрібно застосовувати відеозапис, складати схеми і креслення.
Початок наступного етапу розслідування зазвичай пов'язують із закінченням провадження невідкладних слідчих дій [7, с. 89].
До цього часу зібрані основні джерела доказів, вирішені слідчі ситуації, перевірені версії, які було побудовано на основі аналізу первинних матеріалів, знайдені та затримані підозрювані.
Діяльність слідчого на наступному етапі розслідування починається з аналізу та оцінки зібраних фактичних даних, обліку нових слідчих ситуацій, планування відповідних версій та визначення подальшого напрямку розслідування.
Типові слідчі ситуації:
а) встановлено конкретних осіб та їх причетність до скоєння хуліганства, пред'явлені обвинувачення;
б) є підозрювані, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваних до скоєного хуліганства, обвинувачення не пред'явлені;
в) зібрано недостатньо доказів, не має підозрюваних, не встановлені особи злочинців.
Слідчі дії в першій ситуації полягають у завершенні розслідування і направленні матеріалів справи до суду.
Якщо обставини хуліганства доказані недостатньо, необхідно провести додаткові слідчі дії, оперативно-розшукові заходи по перевірці конкретних версій (чи не було співучасників, якщо були, то скільки, хто, де вони; чи правильно кваліфіковані дії хулігана; чи встановлені всі обставини, що пом'якшують вину злочинця).
Впевнившись в достатності зібраних доказів, слідчий складає обвинувальний висновок і оголошує обвинуваченим, що слідство закінчено й вони мають право ознайомитись з усіма матеріалами справи, можуть заявляти клопотання. про доповнення досудового слідства.
Друга типова ситуація більш складна. Підозрювані знайдені, а інколи й затримані, проте, зібраних доказів недостатньо для встановлення їх причетності до скоєного. Обвинувачення, як правило, не пред'явлено.
У цьому випадку належать відпрацюванню як загальні, так й більш конкретні версії: наприклад, хуліганство скоєно іншими особами; події хуліганства не було, була обмова; причинний зв'язок між подією хуліганства і отриманими від заявника показаннями; чи було хуліганство і хто його міг скоїти; хто міг чути, бачити хуліганські дії; які сліди обов'язково повинні залишитись на місці хуліганства тощо.
Підходячи до планування вирішення завдань вказаної ситуації, слідчий, передусім, повинен встановити:
1) прогалини, допущені на початковому етапі розслідування;
2) слідчі дії й оперативно-розшукові заходи, не проведені або проведені поверхово, неповно;
3) джерела, які необхідно додатково знайти й ввести в процес доказування;
4) які й куди треба зробити запити.
План складається в письмовій формі і включає:
а) збирання фактичного матеріалу, його оцінку;
б) усвідом