К ТАКТИКА ДОПИТУ ТА ОЧНОЇ СТАВКИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"
на тему:
ТАКТИКА ДОПИТУ ТА ОЧНОЇ СТАВКИ

ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1 Загальнотеоретична характеристика допиту
1.1 Поняття, завдання і значення допиту
1.2 Види допиту
1.3 Стадії допиту
Розділ 2 Тактика підготовки і проведення допиту
2.1 Підготовка до допиту
2.2 Система тактичних і психологічних прийомів допиту
2.3 Тактичні прийоми подолання слідчим
неправдивих показань
Розділ 3 Тактика підготовки і проведення очної ставки
Висновки
Список використаної літератури


ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим, що допит є однією з найпоширеніших і найважливіших слідчих дій, яка вимагає від слідчого високої професійної підготовки і майстерності. Його сутність полягає в одержанні від допитуваних осіб показань про будь-які обставини, що належить встановити і довести в справі.
Для ефективного проведення допиту слідчому необхідно добре розбиратися в психології допитуваних, вміти встановлювати з ними правильні взаємовідносини, варіювати з урахуванням конкретної ситуації, особистості допитуваного, наявних доказів різні тактичні прийоми і методи психологічного впливу.
Загальним завданням допиту є одержання від кожного допитуваного всіх відомих йому достовірних відомостей про обставини, за якими відбулася розслідувана подія, і осіб, до неї причетних.
Забезпечення повноти й достовірності одержуваної інформації є одним з найважливіших завдань, оскільки допитуваний, навіть якщо він прагне до викладу правдивої інформації, не завжди в стані відразу згадати деякі обставини.
Крім того, він часто не усвідомлює, які саме факти і деталі цікавлять слідчого. Він може і сумлінно помилятися щодо того, як протікала та або інша подія. Ще більш складна ситуація виникає, коли допитуваний дає помилкові показання, замовчує окремі обставини, відмовляється від показань, прагне будь-якими шляхами перешкодити слідчому у встановленні істини в справі.
Показання допитуваного мають значення не лише тоді, коли вони відносяться до основних, головних обставин події, яка відбулася, але і тоді, коли отримані відомості щодо другорядних деталей. Повідомлена на допиті на перший погляд малозначна інформація може дозволити встановити важливих свідків, дані про їх особистість, виявити протиріччя в показаннях інших осіб, заповнити пробіли в доказовому матеріалі.
Отже, мета роботи полягає в тому, щоб всебічно охарактеризувати особливості допиту і очної ставки.
Об'єкт дослідження - допит і очна ставка як слідчі дії.
Предмет дослідження - тактичні прийоми проведення допиту та очної ставки.
Методи дослідження - описовий, порівняльний.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:
- визначити поняття, завдання і значення допиту;
- навести види і стадії допиту;
- розглянути особливості підготовки до допиту;
- висвітлити систему тактичних і психологічних прийомів допиту;
- описати тактичні прийоми подолання слідчим неправдивих показань;
- охарактеризувати тактику підготовки і проведення очної ставки.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОПИТУ
1.1 Поняття, завдання і значення допиту
Допит - це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, що беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини по справі [32, С. 5].
Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит - одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини [29, С. 111].
Мета допиту полягає в отриманні показань, які повно й об'єктивно відбивають дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, що в них містяться, - доказами [12, С. 10].
Сутність допиту - взаємодія слідчого з допитуваним, яка спрямована на те, щоб одержати інформацію відповідно до мети допиту [5, С. 6].
Процесуальний порядок допиту регламентується нормами Кримінально-процесуального кодексу України (надалі - КПК України) (ст.ст. 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311). Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.
Допит проводить особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд).
Як вже зазначалось, цей процес регулюється законом, наприклад, допит свідка (ст. 167 КПК України), обвинуваченого (ст. 143 КПК України), та рекомендаціями кримінально-процесуальної та криміналістичної науки, що реалізуються за допомогою відповідної програми, тобто методики допиту, в якій організуюча роль слідчого полягає в умінні керувати тактикою спілкування, використовуючи прийоми законного впливу на особу, яку допитують [18, С. 317].
Коло тих обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані із самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій [32, С. 9].
Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпорядженні.
Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з'ясуванню.
Загальним завданням допиту є одержання від кожного допитуваного усіх відомих йому достовірних відомостей про обставини, за якими відбулася розслідувана подія, і осіб, до неї причетних. Забезпечення повноти й достовірності одержуваної інформації є одним із найважливіших завдань, оскільки допитуваний, навіть якщо він прагне до викладу правдивої інформації, не завжди в стані відразу згадати деякі обставини [4, С. 105].
Окрім того, він не завжди буває в курсі того, які саме факти й деталі цікавлять слідчого. Він може і сумлінно помилятися щодо того, як відбувалася та чи інша подія. Ще більш складна ситуація виникає, коли допитуваний дає неправдиві показання, замовчує певні обставини, відмовляється від показань, прагне у будь-який спосіб перешкодити слідчому у встановленні істини в справі [7, С. 93].
Показання допитуваного мають значення не лише тоді, коли вони відносяться до основних, головних обставин події, яка відбулася, але й тоді, коли отримані відомості про другорядні деталі. Повідомлена на допиті на перший погляд малозначна інформація може допомогти встановити важливих свідків, дані про їх особистість, виявити протиріччя в показаннях інших осіб, заповнити пробіли в доказовому матеріалі тощо [26, С. 61].
1.2 Види допиту
Залежно від підстав допит може бути поділений на ті чи інші види.
Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняються допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, експерта тощо.
За віком допитуваних осіб допит поділяється на допит малолітньої, неповнолітньої, дорослої та літньої особи.
За послідовністю проведення - допит первинний, повторний, додатковий.
За суб'єктами проведення - допит, проведений слідчим, дізнавачем, прокурором, начальником слідчого відділу, судом.
За якістю одержуваних відомостей допит поділяється на допит особи, яка дає свідомо неправдиві показання, і допит особи, яка повідомляє правдиві дані. Показання правдивої особи можуть поділятися на достовірні, відповідаючі істині, і недостовірні, коли допитуваний внаслідок різних причин допускає у своїх показаннях різні неточності, перекручування, пробіли тощо.
Залежно від взаємовідносин, які складаються з допитуваним, розрізняється допит у конфліктній ситуації і допит у безконфліктній ситуації.
Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.
1.3 Стадії допиту
Виділяються чотири основні стадії (етапи) допиту: попередня, вільної розповіді, запитально-відповідальна й процесуального оформлення отриманих показань [21, С. 86].
У попередній стадії слідчий засвідчується в особистості допитуваного, заповнює анкетну частину протоколу, роз'ясняє допитуваному його права та обов'язки. Ця частина допиту використовується для ознайомлення з особистісними рисами допитуваного, з'ясування його позиції і встановлення з ним психологічного контакту.
Стадія вільної розповіді - це допит про ті обставини, у зв'язку з якими особа викликана для дачі показань. У цій стадії не рекомендується без необхідності перебивати допитуваного. Втручатися в його розповідь доцільно лише при явному відхиленні від теми допиту [25, С. 119].
У запитально-відповідальній стадії слідчий задає уточнюючі, додаткові, конкретизуючі, контрольні, нагадуючі питання, подає докази. Питання ставляться в ясній, чіткій формі. Вони не повинні містити підказування і носити навідний характер [24, С. 183].
Хід і результати допиту оформляються в його четвертій, завершуючій стадії.
Таким чином, допит - це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, що беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини по справі.
У сучасний практиці допит розглядають, з одного боку, як метод отримання інформації про психічне (ідеальне) відбиття людиною обставин, пов'язаних з подією, що розслідується, а з іншого - як діяльність (спілкування), що має процесуальну форму, щодо реалізації цього методу.


РОЗДІЛ 2 ТАКТИКА ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ
2.1 Підготовка до допиту
Необхідною умовою одержання на допиті достовірних і повних показань є ретельна підготовка до його проведення. Підготовка містить у собі:
- спеціальне вивчення з цією метою матеріалів кримінальної справи;
- визначення предмета допиту, тобто кола обставин, з яких необхідно одержати показання;
- вивчення психологічних особливостей допитуваного, його морально-вольового вигляду, ставлення до справи і взаємовідносин з основними учасниками процесу, насамперед, з обвинуваченим і потерпілим;
- вивчення наявних доказів і підготовка їх до найбільш ефективного використання;
- забезпечення участі в допиті передбачених законом осіб (педагога, законного представника неповнолітнього, перекладача, експерта та ін.), а також, у разі потреби, фахівців;
- перевірку готовності науково-технічних засобів (наприклад, звуковідеозаписувальної апаратури) [19, С. 101].
Готуючись до допиту, слідчий повинен заздалегідь продумати формулювання питань, їх послідовність. Йому потрібно прогностично оцінити, як відреагує допитуваний на той чи інший доказ, передбачити варіанти своїх аргументів, якщо допитуваний спробує спростувати або опорочити наявні докази [24, С. 84].
Якщо в справі потрібно провести допити декількох осіб, то доцільно визначити їх послідовність. За загальним правилом спочатку допитуються ті особи, що мають у своєму розпорядженні найбільш важливу інформацію (про подію, свідків, очевидців, інші джерела доказів) або в силу різних причин можуть з часом забути окремі обставини або деталі події (наприклад, внаслідок малолітнього віку, хвороби та ін.) [8, С. 211].
Раніше інших допитуються особи, що знаходяться в якийсь залежності від підозрюваного (обвинувачуваного), з тим, щоб останній не встигнув вплинути на них. Не треба поспішати з допитом тих, хто легко може передати іншим про те, чим цікавиться слідчий [31, С. 603].
При наявності декількох обвинувачених в числі перших допитуються ті, від кого передбачається одержати правдиві показання (особи, що вперше брали участь у вчиненні злочину, відіграли другорядну роль, а також особи, стосовно винності яких слідчий має у своєму розпорядженні переконливі докази).
Велике значення має спосіб і порядок виклику на допит (повісткою, телефоном, через рідних, близьких та ін.). Треба заздалегідь визначити час, який займуть допит і фіксація показань. Якщо треба провести декілька допитів, то доцільно спланувати їх у такий спосіб, щоб допитувані не витрачали час на очікування й виключалася можливість якогось небажаного їх спілкування між собою [31, С. 604].
Завершується підготовка до допиту складанням письмового плану, в якому позначаються всі основні параметри допиту - час, завдання, коло питань, які потрібно з'ясувати, їх послідовність, докази, що можуть знадобитися.
2.2 Система тактичних і психологічних прийомів допиту
Допит як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних та інших прийомів і засобів розслідування для отримання, дослідження, фіксування і перевірки показань особи, яку допитують, щодо події, яку розслідують [10, C. 9].
Особливість отримання інформації в ході допиту полягає в тому, що її джерелом є людина, її психічне (ідеальне) відображення, яке треба розкрити [14, С. 284].
Були спроби розглядати проблему допиту комплексно, з погляду низки наук: як засіб доведення; як процес специфічного спілкування для отримання інформації, що має значення для справи; як спеціальне явище, що має етичний і виховний бік.
У такому інтерпретуванні проблема допиту являє собою вчення про специфічний спосіб (форму) спілкування, що використовується в кримінальному судочинстві для отримання інформації від особи, яку допитують. Вчення містить систему наукових рекомендацій про криміналістичні, психологічні та морально-етичні засоби дослідження особи, яку допитують, і правомірного впливу на нього [24, С. 39].
Звідси, отримання інформації методом допиту уявляється як упорядкована спільність (система) прийомів спілкування з джерелом "ідеальної" інформації, що стосується події, яку розслідують. Тому за допомогою допиту отримують інформацію не лише в ході слідчої дії, а й під час оперативно-розшукових заходів, організаційних і перевірочних дій слідчого.
У сучасний практиці допит розглядають, з одного боку, як метод отримання інформації про психічне (ідеальне) відбиття людиною обставин, пов'язаних з подією, що розслідується, а з іншого - як діяльність (спілкування), що має процесуальну форму, щодо реалізації цього методу.
Такий підхід відкриває перспективи систематизації розроблених у криміналістиці й судовій психології тактичних і психологічних прийомів допиту в єдиний метод діяльності, про необхідність розробки якого неодноразово йшлося в спеціальній літературі [26, C. 12].
У кримінально-процесуальній та криміналістичній науці розроблено тактичні прийоми встановлення психологічного контакту, але є різні конкретні рекомендації для його досягнення.
Наприклад, А. В. Дулов серед прийомів називає:
а) викликання інтересу особи, яку допитують, до допиту;
б) викликання інтересу в особи, яку допитують, до особи, яка допитує (слідчого, прокурора);
в) звернення до закону, пояснення значимості необхідної інформації, ознайомлення з обставинами, що можуть пом'якшити провину тощо [14, С. 317].
В. Ф. Глазирін для встановлення психологічного контакту рекомендує такі прийоми:
а) звернення до логічного мислення обвинуваченого;
б) викликання в обвинуваченого інтересу до спілкування та його результатів (якщо обвинувачений дійсно вчинив злочин, його вину буде доведено незалежно від його показань, тощо);
в) підвищення емоційного стану - збудження (звернення до почуттів обвинуваченого: гордості, сорому, жалю, каяття тощо);
г) вплив на обвинуваченого особистих якостей слідчого (ввічливість, справедливість, доброзичливість, вимогливість тощо) [13, С. 64].
При встановленні психологічного контакту не можна допускати ситуації "смислового бар'єру", коли в процесі спілкування настає взаємне відчуження, нерозуміння одне одного. Воно характеризується недовірою, ворожістю, психологічною непроникністю. Всі доводи обвинувачений сприймає як спробу обдурити його.
Отже, можна визначити спільні способи встановлення психологічного контакту між особою, яку допитують, і особою, яка допитує:
1) створення належної обстановки допиту;
2) допит наодинці;
3) коректна поведінка слідчого як представника держави, що виконує важливі державні функції;
4) демонстрування доброзичливості, неупередженого ставлення до особи, яку допитують, пробудження інтересу до слідчого як партнера по спілкуванню;
5) демонстрування вміння вислухати до кінця, не підвищувати тон;
6) проведення попередньої бесіди на абстрактну тему;
7) звернення до логічного мислення;
8) роз'яснення цілей і завдань допиту;
9) створення обстановки, що стимулює інтерес до допиту і його результатів.
При встановленні психологічного контакту не можна допускати:
1) довге чекання допиту;
2) прояву надмірної зацікавленості, співчуття;
3) нездійсненних обіцянок, використання брехні, закликів до дій, що суперечать нормам моралі, тощо [15, С.68].
Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань. Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо [17, С. 87].
Існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з'ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді).
Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими - спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад: "Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа знаходився пістолет?"); нагадуючими - переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: "Що Ви робили після дня народження? В якому місці Ви гуляли?" тощо); контрольними - спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з'ясування джерел одержання фактів (наприклад: "На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16 годині?").
Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред'явлення доказів.
Криміналістична тактика передбачає певні способи пред'явлення доказової інформації. Найдоцільнішою є класифікація способів пред'явлення доказів за декількома підставами:
1. За характером використання доказів у розслідуванні:
- пред'явлення доказів на одному допиті;
- пред'явлення доказів під час ряду допитів однієї особи.
2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:
- роздільне пред'явлення одиничних доказів;
- пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;
- пред'явлення всієї системи доказів.
3. За характером демонстрації доказів на допиті:
- згадування про наявні докази на допиті;
- перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження;
- показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь;
- надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;
- підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється.
4. За характером послідовності пред'явлення доказів:
- пред'явлення доказів у послідовності "зростання сили";
- пред'явлення доказів у послідовності "зменшення сили".
5. За характером додаткових умов, що посилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються:
- несподіване пред'явлення доказів;
- пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними;
- пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримінальній справі;
- використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;
- супроводження пред'явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (запропонована система пред'явлення доказів була досліджена В. С. Комарковим) (19, С. 48).
Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту.
Дослідження типових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види:
1) повідомлення правдивих показань;
2) добросовісна помилка допитуваного;
3) суперечності у показаннях допитуваного;
4) відмова від давання показань;
5) повідомлення неправдивих показань.
Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не лише від ситуаційної зумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.
Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті:
1) встановлення психологічного контакту з допитуваним;
2) спонукання його до давання показань;
3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;
4) актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного;
5) викриття неправди;
6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.
Запропоновані системи тактичних прийомів допиту можуть містити у своєму складі підсистеми прийомів, що зумовлено можливістю конкретизації мети тієї чи іншої системи і відмінністю в процесуальному становищі допитуваного.
2.3 Тактичні прийоми подолання слідчим неправдивих показань
Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті [22, С. 276].
Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності, які мають орієнтуючий характер. Зокрема, такі критерії включають:
1) компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не здатний вигадати повідомлене);
2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є вірними);
3) рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу);
4) унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обгрунтовано вважати його правдивим);
5) емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання);
6) критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності) [15, С. 118].
У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психофізіологічними реакціями. Виявити неправду у показаннях таке спостереження не дає змоги, втім, воно реєструє зовнішні прояви, які відображають динаміку стану допитуваного під час допиту, різне реагування на те чи інше запитання або пред'явлений доказ. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, а виконують лише орієнтуючу функцію [22, С. 278].
У процесі попередньої оцінки показань можливо виявлення негативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах:
а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце;
б) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути [11, С. 308].
Так, у разі наявності даних, яких не повинно бути, негативні обставини при допиті можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості допитуваного. Значення негативних обставин у допиті полягає в тому, що вони виступають специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів [27, С. 297].
Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків передбачає їх попереднє дослідження шляхом зіставлення таких показань з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо).
Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими - це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий повинен знати її можливі мотиви.
Засобами усунення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Таким чином неправда може бути відвернута на стадії встановлення психологічного контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту і одержанню правдивих показань [15, С. 97].
Проте, усунути мотиви неправди і одержати об'єктивні показання за допомогою даної системи прийомів не завжди є можливість.
Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального становища та форми неправдивого повідомлення.
Доречним буде виділення шести підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість:
1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії;
2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;
3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування;
4) викриття неправдивої заяви про алібі;
5) встановлення обмови;
6) встановлення самообмови [22, С. 277].
Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, передбачає:
1) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитуваного у вказаному місці;
2) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі;
3) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обвинувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;
4) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;
5) пред'явлення доказів, які підтверджують перебування допитуваного у місці вчинення злочину;
6) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину [23, С. 74].
Отже, допит слід розглядати як спілкування слідчого з особою, яку допитують, у ході якого на основі встановленого психологічного контакту шляхом застосування тактичних прийомів керуючого впливу досягається основна мета - отримання повних і достовірних свідчень.


РОЗДІЛ 3 ТАКТИКА ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ ОЧНОЇ СТАВКИ
У кримінальному судочинстві очна ставка відома як ефективний спосіб перевірки і одержання нових доказів. У "Руській правді" (XІ-XІІ ст.) вже зафіксовано правовий інститут "звід", який був прообразом очної ставки [22, С. 283].
Очна ставка - це слідча дія, яка являє собою одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності: ствердження однією і заперечення іншою особою одного і того самого факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи, значні розбіжності щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта, інших обставин справи, що входять до предмета доказування у справі (дати, часу, місця події тощо) [18, С. 321].
Причиною суперечностей в показах осіб, викликаних на очну ставку, можуть бути:
- явно неправдиві покази одного чи обох допитуваних. Для слідчого важливо з'ясувати мотиви явно неправдивих показів (прагнення уникнути кримінальної відповідальності чи пом'якшити її, небажання видавати слідству співучасників, боязнь помсти, родинні почуття, підкуп тощо);
- омана. У цьому випадку слідчому необхідно на очній ставці "зняти" цю оману, а не посилювати її;
- попередній злочинний досвід допитуваного. Тоді слідчому необхідно вивчити старі кримінальні справи і матеріали;
- неприязні відносини між допитуваними. Як правило, конфлікт на очній ставці в даному випадку буде продовженням конфліктних відносин, які виникли раніше [15, С. 104].
Суперечності, які є в показаннях раніше допитаних осіб, повинні бути істотними.
Метою проведення очної ставки є не усунення цих суперечностей, а перевірка правдивості раніше одержаних показань. Рішення про проведення очної ставки слідчий має приймати лише у тому разі, якщо він переконаний, що ця слідча дія сприятиме встановленню істини в справі, а не зашкодить цьому [12, С. 11].
Головні характеристики очної ставки такі:
1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин);
2) єдність об'єкта (очна ставка являє собою процес безперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб);
3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії);
4) єдність місця (особи допитуються в одному місці);
5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;
6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії) [22, С. 283].
Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань:
- між якими особами вона буде проведена;
- які запитання слід поставити;
- які суперечності необхідно усунути та яким шляхом;
- які взаємовідносини між допитуваними мають місце;
- яка черговість допиту осіб на очній ставці буде ефективною;
- які тактичні прийоми доцільно застосувати.
Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба пильно контролювати цей процес.
Як правило, очна ставка проводиться між будь-якими учасниками процесу, які мають як однаковий, так і різний процесуальний статус: між двома свідками, потерпілими, обвинуваченими, між свідком і потерпілим, між потерпілим і підозрюваним, між свідком і обвинувачуваним тощо.
На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідків попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілих - за дачу завідомо неправдивих показань [18, С. 321].
Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначено очну ставку. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.
Оголошення показань, що їх дали учасники очної ставки на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до протоколу.
Слідчий пред'являє протокол очної ставки особам, яких допитано, для прочитання або за їх проханням прочитує їм цей протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.
Протокол очної ставки підписує кожна з допитаних осіб і слідчий (ст. 173 КПК України).
При допиті на очній ставці поряд з вимогами, передбаченими ст. 173 КПК України, необхідно також враховувати норми тих статей КПК України, що регулюють допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, в тому числі тих, які є неповнолітніми або не володіють мовою, якою ведеться слідство.
Як правило, першою допитують ту особу, яка, на думку слідчого, дала правдиві показання на попередньому допиті.
Правило, зазначене в ч. З ст. 173 КПК України, повинно виконуватись незалежно від способу фіксування попередніх показань: тільки в протоколі або також з допомогою звукозапису чи відеозапису (ст. ст. 85-1 і 852 КПК). Оголошення попередніх показань може проводитись як за ініціативою самого слідчого, так і за клопотанням учасника очної ставки, але тільки в тих межах, в яких визнає за необхідне слідчий.
Слідчий повинен пильно стежити за тим, щоб перебіг очної ставки не вийшов з-під його контролю. Якщо це трапилось і очна ставка може зашкодити встановленню істини в справі або її учасникам, слід негайно припинити або перервати її [18, С. 322].
Показання осіб, допитаних на очній ставці, записуються до протоколу в тій послідовності, в якій вони давились. Можливий також поділ аркушу протоколу по вертикалі на дві чистини, на одній з яких записуються показання одного учасника очної ставки, на другій - іншого.
Кожен з допитаних на очній ставці підписує протокол у кінці та кожну його сторінку або лише свої показання на цій сторінці.
Протокол підписують також інші особи, які були присутні при проведенні очної ставки: захисник обвинуваченого, прокурор, законний представник потерпілого, педагог, представник комісії по справах неповнолітніх тощо.
Як свідчить слідча практика, слідчі пропонують підписуватись обвинуваченим не лише в кінці протоколу очної ставки, а й за кожну відповідь на запитання іншого учасника цієї слідчої дії.
Проведення очної ставки передбачає "ефект присутності", коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Втім, такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного [20, С. 93].
Участь в очній ставці, як мінімум, трьох людей призводить до того, що проявляється соціально-психологічний феномен інгібіції. Слідчому необхідно максимально використати це явище, яке виражається в гальмуванні поведінки людини, у можливих прорахунках дій і мовних обмовах [15, С. 115].
Деякі рекомендації по організації очної ставки:
1) перед зустріччю допитуваних встановлюється, наскільки вони знають один одного і в яких стосунках знаходяться;
2) в першу чергу на очній ставці допитується особа, яка дає покази зізнання, а в другу чергу - особа, яка заперечує це твердження. Питання, що задаються особі, яка займає позицію сприяння слідству, і приблизні відповіді на них повинні чинити психічний вплив на другого допитуваного;
3) при прояві ознак обману, замовчування про суттєві для слідства обставини юрист розцінює це як протидію слідству, підкреслюючи, що лише зізнання може пом'якшити відповідальність обвинуваченого;
4) слідчий утримується від постановки питань, які свідчать про його непоінформованість;
5) суперечності знімаються в напрямку від менш значущих обставин до більш значущих;
6) слідчий уникає позиції повної недовіри до показів одного з учасників очної ставки (справа в тому, що частіше за все викривляються окремі факти), а також навіювального впливу на осіб, які дають покази;
6) корисно поставити ряд питань, відповіді на які можуть бути правдивими з обох сторін. Позитивна оцінка таких відповідей слідчим може понизити конфліктність взаємодії сторін в ході очної ставки [9, С. 53].
Потрібно мати на увазі, що на очній ставці майже ніколи не буває повністю незнайомих і байдужих один одному людей. Як правило, вони в певному ступені знайомі й між ними склалися якісь стосунки. Все це багато в чому впливає на результати очної ставки, причому особливо відчутний вплив на поведінку і мову чинять відносини рідні, службової чи особистої залежності, інтимні стосунки тощо. Ось чому не виключені випадки, коли після з'ясування характеру взаємостосунків можливих учасників очної ставки, слідчий приходить до висновку про недоцільність її проведення.
Неоднозначним є питання про час проведення очної ставк