К ТАКТИКА ЗАТРИМАННЯ І ОБШУКУ.

Курсова робота
з дисципліни "Криміналістика"
ТАКТИКА ЗАТРИМАННЯ І ОБШУКУ

ПЛАН

Вступ 3
1. Тактика проведення затримання 5
2. Тактика проведення обшуку 15
3. Особливості провадження окремих видів обшуку 27
Висновки 31
Список використаної літератури 33

ВСТУП
Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду й тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Лише в разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його уповноважені законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Якщо упродовж сімдесяти двох годин з моменту затримання не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою, затримана особа негайно звільняється.
В сучасних умовах забезпеченню прав людини при необхідності її затримання надається особливого значення, насамперед, на міжнародному рівні (шляхом створення відповідних стандартів). Вже це говорить про актуальність теми наданої роботи.
Обшук - це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження примі-щень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення по справі, а також виявлення розшукуваних осіб.
Обшук відрізняється від інших слідчих дій перш за все своїм пошу-ковим характером.
Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їх сімей означає хоча й санкціоноване законом, але небажане втручання чужих людей до їх дому, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Отже, проведення обшуку пов'язано з певними порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо і вимагає дотримання встановлених законом гарантій.
Мета курсової роботи пов'язана із розглядом проблем, що стосу-ються тактика затримання і обшуку.
Об'єкт дослідження - затримання і обшук як слідчі дії.
Предмет дослідження - особливості тактики проведення затримання й обшуку.
Методи дослідження - порівняльний, описовий.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:
- розглянути специфіку тактики проведення затримання;
- охарактеризувати тактику проведення обшуку;
- з'ясувати особливості провадження окремих видів обшуку.


1. ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАТРИМАННЯ
Згідно зі ст. 106 КПК України орган дізнання, а також слідчий (ст. 115 КПК України) та прокурор (ст. 227 КПК України) має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі.
Особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, відповідно до ч. 1 ст. 106 КПК України може бути затримана за наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його помешканні будуть знайдені явні сліди злочину.
За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо вона намагалася втекти, або якщо не має постійного місця проживання, або якщо не встановлена особистість підозрюваного.
Для прийняття рішення про затримання підозрюваного поряд із вказаними в законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву [12, С. 73].
Мотивом затримання у конкретному випадку може бути необхідність перешкодити особі ухилитись від розслідування, сховавшись від органів розслідування, або справити негативний вплив на його перебіг, виключити можливість продовження злочинної діяльності, вчинення нових злочинів [12, С. 74].
Затримані за підозрою у вчиненні злочину беруться під варту й утримуються в ізоляторах тимчасового утримання на таких самих правах, як і заарештовані. Проте, для затримання, на відміну від арешту, санкція прокурора не потрібна. Затримання оформляється протоколом затримання, копія якого направляється прокурору.
Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненій злочину, обраховується з моменту доставлення її в орган дізнання або до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання.
Тривалість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не може перевищувати сімдесяти двох годин.
Слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити затриманому його права і обов'язки, встановлені чинним законодавством. Про це робиться відмітка в протоколі затримання.
Затримання особи є процесуальним актом, який офіційно ставить особу в стан підозрюваного. З моменту затримання особа одержує статус підозрюваного, який відповідно до ст. 43-1 КПК України має право:
- знати, в чому він підозрюється;
- давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
- мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
- подавати докази;
- заявляти клопотання і відводи;
- вимагати перевірки прокурором правомірності затримання;
- подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
При затриманні провадиться особистий обшук підозрюваного з додержанням вимог ст. 184 КПК України. Про обшук та його наслідки складається протокол, який підписують усі особи, що брали участь у цій слідчій дії.
Згідно зі ст. 21 КПК України слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор зобов'язані до першого допиту підозрюваного роз'яснити йому право мати захисника і скласти про це протокол. Доцільно складати окрему декларацію прав затриманого, копію якої вручати підозрюваному.
Підозрюваний підлягає негайному допиту, а якщо цього зробити не можна, то він має бути допитаний не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. До першого допиту він має право на побачення зі своїм захисником віч-на-віч, тобто в обмежений певними межами час і наодинці.
При допиті підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадку, коли підозрюваний відмовляється від захисника, а відмова може бути прийнята, тобто закон для цього випадку не вимагає обов'язкової участі захисника. Така відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного і не може бути перешкодою для провадження участі у справі захисника інших підозрюваних [8, С. 91].
Право затриманого знати, в чому його підозрюють, забезпечується насамперед обов'язком особи, яка провадить розслідування, ознайомити підозрюваного з протоколом затримання, де вказуються підстави затри-мання та відомості про злочин, у вчиненні якого підозрюється затриманий [14, С. 37].
Давати показання - це право, а не обов'язок підозрюваного. Кримінальної відповідальності за відмову від давання показань або за давання заздалегідь неправдивих показань підозрюваний не несе. Про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, орган дізнання повідомляє його сім'ю.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу, про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 21 КПК України, права мати захисника та побачення з ним до першого допиту.
Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.
Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання, слідчий або прокурор:
1) звільняють затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону;
2) звільняють затриманого й обирають йому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;
3) доставляють затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім'ю чи одного з її родичів.
Проблеми затримання мають теоретичний, законодавчий та правозастосовний аспекти.
Серед науковців та практичних працівників немає єдиної думки як про сутність, так і про практичне застосування та шляхи вдосконалення процесуальної форми затримання. Більшість авторів визнають затримання слідчою дією та засобом збирання доказів [20, C. 124].
Деякі автори не відносять затримання до слідчих дій [19, С. 44].
Стаття 146 КПК України затримання підозрюваного називає тимчасовим запобіжним заходом.
Особливо гостру дискусію викликає питання про те, чи вкладається "захват" та доставлення тієї чи іншої особи в органи дізнання в поняття "кримінально-процесуальне затримання" чи ні. Чимало авторів вважають такі дії елементами процесуального затримання [4, С. 12].
Поширеною є думка про те, що названі дії не є елементом затримання в кримінально-процесуальному сенсі, а відносяться до адміністративних дій правоохоронних органів, зокрема міліції [3, С. 96].
Розглядаючи дану проблему й аналізуючи чинне законодавство, І. Л. Петрухін зазначає, що "захват" та доставлення осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, - "нічийна зона", оскільки ці дії не регламентовані ані адміністративним, ані кримінально-процесуальним правом. Одне безперечно, вважає він, - "діяльність з "захвату" та доставлення в органи дізнання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, не слід залишати поза рамками кримінально-процесуального регулювання" [13, С. 73].
Загалом "захват" підозрюваного має місце у зв'язку із вчиненням ним злочину, а не адміністративного проступку.
Отже, такі дії повинні здійснюватися відповідно до положень кримі-нального процесу. В основу розмежування кримінально-процесуальних та адміністративних дій та дій по затриманню осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів чи інших правопорушень, логічно було б покласти, по-перше, норми матеріального права, за порушення яких затримується правопорушник, по-друге, те, яким органом він затримується, - органом (суб'єктом) адміністративної чи кримінально-процесуальної юрисдикції [16, С. 542].
Якщо вчинено злочин - слідчий або орган дізнання можуть прова-дити лише кримінально-процесуальні дії, використовувати тільки кри-мінально-процесуальні засоби примусу та кримінально-процесуальну форму затримання.
Для практичних працівників вельми важливо визначити критерії відмінності процесуального затримання від затримання адміністративного. Дії по затриманню підозрюваної особи та доставленню її в орган дізнання матимуть характер кримінально-процесуальних дій, якщо вони:
а) здійснюються у зв'язку з наявністю даних, які вказують на вчинення такою особою кримінально караної дії;
б) виконуються уповноваженим на це процесуальним законом суб'єктом (слідчим, органом дізнання);
в) здійснюються у зв'язку з наявністю даних, передбачених процесуальним законом як підстав провадження кримінально-процесуального затримання, тобто відповідно до гіпотези ст. 106 КПК України;
г) виконуються в передбаченому кримінально-процесуальним зако-ном порядку та фіксуються у призначеному для цього процесуальному документі [16, С. 543].
У кримінально-процесуальному законі фактично названі два види процесуальних дій, що йменуються затриманням. Це затримання як слідча дія, що проводиться для запобігання злочину та закріплення його слідів, і затримання як засіб процесуального примусу - запобіжний захід, який полягає у взятті підозрюваного під варту на строк до сімдесяти двох годин.
Названі дії не завжди створюють нерозривну єдність і можуть мати самостійний характер. Теоретично вони повинні виконуватися кожна окремо. На практиці не в усіх випадках, наприклад таких, як поміщення особи в ізолятор для затриманих, передує її захват та примусове достав-лення в орган дізнання. Слідчий може викликати таку особу на допит і після його закінчення провести затримання.
В інших випадках особа, захоплена під час вчинення злочину та доставлена до міліції, може бути після з'ясування обставин справи відпущена, їй може бути надане право покинути приміщення правоохоронного органу у зв'язку з обранням запобіжного заходу, не пов'язаного з ув'язненням під варту, або у зв'язку з визнанням недоцільності її затримання на даній стадії розслідуваній.
Кримінально-процесуальне затримання як процесуальна дія, що включає у себе захват та доставлення підозрюваного в орган дізнання розглядається законодавцем як невідкладна слідча дія - тобто як спосіб отримання доказів [16, С. 544].
Відповідно, доказове значення протоколу затримання полягає в тому, що у процесі захвату злочинця встановлюються, а в протоколі затримання відображаються обставини і факти, що мають значення у справі. Навряд чи доказова інформація може бути отримана під час поміщення підозрюваного в ізолятор тимчасового тримання. Коли б законодавець під затриманням розумів тільки дані дії, то відносити протокол затримання до числа доказів не мало б сенсу.
Поділ затримання на два самостійних види процесуальних дій вимагає, по-перше, більш чіткого термінологічного визначення кожного з них, і, по-друге, більш докладної процесуальної регламентації.
Точне термінологічне визначення, правильне застосування понять, які за своїм змістом і обсягом відповідають сутності й колу дій, що визначаються ними, дозволить уникнути розбіжного читання чинного закону, правильніше й ефективніше його застосовувати.
Забезпечення законності та обгрунтованості діяльності правоохоронних органів по затриманню підозрюваних, підвищення ефективності даної слідчої дії тісно пов'язано із вдосконаленням правових основ та процесуальної регламентації ії проведення.
У законі мають бути чітко визначені: мета і завдання затримання підозрюваного як слідчої дії, підстави застосування, зміст названої слідчої до, способи фіксації ходу та результатів її провадження
Мета затримання ("затримання на місці злочину", "затримання з речовим доказом") - запобігання злочину та з'ясування причетності затриманого до вчиненого злочину. Вона досягається шляхом вирішення таких завдань, як захват злочинця, виявлення й закріплення слідів злочину та інших фактичних даних, що мають значення у справі, перешкоджання спробам підозрюваного приховатися від слідства або завадити встановленню об'єктивної істини у справі.
Перераховані у ч. 1 ст. 106 КПК України підстави затримання можна розглядати лише як підстави слідчої дії - "затримання на місці злочину" ("затримання з речовим доказом"), тобто як підстави для захвату підозрюваного, закріплення слідів злочину та доставлення правопорушника в орган дізнання.
Зміст затримання обумовлюється його завданнями та об'єктом, на дослідження якого воно спрямоване. Слідча дія "затримання на місці злочину" ("затримання з речовим доказом") містить у собі великий комплекс заходів: переслідування та захват підозрюваного, запобігання або попередження злочину, знайдення й закріплення слідів та інших фактичних даних.
На органи дізнання покладається обов'язок вжиття всіх необхідних заходів для попередження та запобігання злочину. Запобігання злочину неминуче пов'язане з безпосереднім сприйняттям дій злочинця, які утво-рюють ті чи інші елементи об'єктивної сторони складу злочину. Оскільки запобігання злочину може відбуватися у формі затримання підозрюваного на місці злочину (з речовим доказом), то в процесі такого затримання можуть спостерігатися, вивчатися й фіксуватися окремі факти або епізоди злочинної діяльності затримуваного, а отже й активно використовуватися методи технічного документування.
Під час затримання підозрюваного органи дізнання та досудового слідства можуть мати можливість безпосереднього пізнання різних обставин події злочину та повинні використовувати всі можливості для того, щоб закріпити отримані відомості й забезпечити можливість використання в доказуванні у кримінальній справі всіх фактичних даних, що мають доказову перспективу.
Наприклад, явні сліди злочину, знайдені на підозрюваному, закон відносить до підстав затримання. З цього випливає, що такі сліди підлягають фіксації в протоколі затримання, а їх виявлення, вивчення та закріплення створюють невід'ємний елемент даної слідчої дії.
Затримання підозрюваного об'єднує досить широкий комплекс методів пізнання. Воно містить і елементи безпосереднього візуального спостереження, і елементи огляду, і елементи особистого обшуку.
Проте, слід враховувати, що затримання підозрюваного - дія, яка здійснюється в екстремальній обстановці. Тому, на наш погляд, правиль-нішим було б покласти на орган дізнання обов'язок вжиття невідкладних заходів із закріплення явних слідів злочину, що знайдені на підозрюваному або на його одязі, при ньому, в його помешканні або на місці злочину, вилучення та закріплення слідів, які швидко псуються, фіксації результатів спостереження, а також по охороні місця події, з тим щоб виключити знищення слідів злочину заінтересованими особами.
Виконання таких дій забезпечувало б як отримання доказів у процесі затримання, так і можливість результативного провадження в подальшому огляду місця події, освідування, особистого обшуку та інших слідчих дій.
Своєчасне вилучення та процесуальне закріплення знайдених слідів злочину виключило б можливість знищення їх затриманим під час проходження, надавало б реальні можливості перевірки та спростування неправдивих заяв з боку останнього про те, що такі були йому підкинуті, підкладені або утворилися в процесі доставлення його в органи дізнання.
Отже, виконання дій з фіксації, документування та засвідчення ходу і результатів затримання, підозрюваного дозволить правильно визначити належність до справи, допустимість та достовірність отриманих при цьому речових джерел доказової інформації, фактичних результатів застосування технічних засобів та інших фактичних даних.
Сказане дозволяє зробити висновок про те, що затримання підозрюваного - важливий процесуальний засіб збирання доказів, а протокол затримання є суттєвою ланкою процесуального закріплення та оформлення останніх. Вдосконаленню практичної діяльності органів дізнання, слідчих та прокурорів по затриманню підозрюваних сприяли б зміни кримінально-процесуального закону, який регламентує таку діяльність.


2. ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ
Відшукання прихованих об'єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, які переховуються від суду і слідства) може бути здійснено під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначений кримінально-процесуальним законодавством (ст.ст. 177, 179-186, 188, 189 КПК України).
Головна мета обшуку як пошукової дії полягає у виявленні джерел доказової та орієнтуючої інформації. Обшук має на меті виявити знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини по справі [6, С. 288].
Метою обшуку може бути також виявлення розшукуваних осіб, трупів, тварин.
Додатковою метою обшуку є виявлення і вилучення речей і предметів, вилучених з цивільного обороту і заборонених для використання, а також пошук майна для забезпечення відшкодування заподіяних збитків або в цілях можливої конфіскації [17, С. 10].
У криміналістичній літературі немає єдності у визначенні поняття обшуку. Його пошуковий характер дозволяє окремим авторам визначати цю дію як слідчо-оперативну. Втім, таке трактування містить в собі змішання процесуальних дій і оперативних заходів, різних за своєю природою і завданнями, прийомами і формами проведення [17, С. 11].
Обшук - це слідча дія, яка здійснюється з метою отримання судових доказів, а оперативно-розшукові заходи не мають процесуального значення, відіграють допоміжну роль і до змісту обшуку не входять.
Обшук необхідно відрізняти від близьких до нього адміністративно-процесуальних та інших дій.
Так, відповідно до ст.ст. 30, 32 Митного кодексу України передбачено проведення митного огляду. Митниця має право провести огляд, а також переогляд речей громадян з розпакуванням багажу.
Якщо є достатні підстави вважати, що громадянин приховує при собі предмети контрабанди чи предмети, які є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, може бути проведено особистий огляд. Огляд не є слідчою дією і здійснюється без санкції прокурора.
Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" регламентує отримання розвідувальної інформації шляхом негласного проникнення оперативного працівника у жиле або інше приміщення громадянина. Такий оперативно-розшуковий захід повинен здійснюватися з санкції Генерального прокурора України або його заступників.
Обшук відрізняється від інших слідчих дій перш за все своїм пошу-ковим характером. За своїм характером обшук схожий з виїмкою. Виїмка - це слідча дія, яка передбачає вилучення або витребування у будь-якої особи чи установи (підприємства) певних предметів і документів, що мають значення по справі.
Згідно зі ст. 178 КПК України виїмка проводиться у тих випадках, коли слідчий має точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи чи у певному місці.
Різниця між виїмкою і обшуком полягає у тому, що, по-перше, ви-їмка проводиться лише стосовно певних предметів, тоді як предмети, що підлягають вилученню при обшуку, можуть бути відомі орієнтовно, а іноді навіть не відомі взагалі; по-друге, під час виїмки повинно бути відоме місце знаходження тих чи інших предметів, а при обшуку пе-редбачається їх відшукати. Якщо неможливо точно визначити, що саме необхідно відшукати або де і у кого знаходиться потрібна річ, прово-дять не виїмку, а обшук [5, С. 14]
Обшук - це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження примі-щень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення по справі, а також виявлення розшукуваних осіб [9, С. 289].
Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їх сімей означає хоча й санкціоноване законом, але небажане втручання чужих людей до їх дому, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Проведення обшуку пов'язано з певними порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо і вимагає дотримання встановлених законом гарантій.
Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи.
Відповідно до КПК України обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства (ст. 177 КПК України).
Обшук є невідкладною слідчою дією. У невідкладних випадках об-шук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати.
У невідкладних випадках, пов'язаних з врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчій направляє копію протоколу обшуку прокуророві (ст. 177 КПК України).
Елемент примусу під час обшуку передбачає, що обстеження приміщень чи інших об'єктів може бути здійснено без згоди особи, у розпорядженні якої ці об'єкти перебувають. Слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити.
Обшук має схожість зі слідчим оглядом. При провадженні цих слідчих дій здійснюється обстеження місцевості, приміщень та інших об'-єктів з метою виявлення, фіксації та вилучення різних матеріальних джерел криміналістичної інформації. Разом з тим, обшук і огляд - це різні слідчі дії.
На відміну від слідчого огляду, обшук має такі особливості:
1) конкретизованість об'єктів пошуку;
2) належність об'єктів пошуку певним особам;
3) примусовий характер обстеження.
У теорії криміналістики тактика обшуку розглядається стосовно та-ких основних питань:
а) що чи кого шукати;
б) у кого шукати;
в) де шукати;
г) коли шукати;
д) як шукати.
Реалізація тактичних прийомів обшуку потребує розгляду їх ситу-аційної обумовленості, вивчення повторюваності та типовості ситуацій. Знання типових ситуацій дозволяє не лише передбачати їх традиційне виникнення у відповідних умовах, а й обирати оптимальну тактику [9, С. 120].
У криміналістичній літературі обшук визначається як дія, що відбувається у конфліктній ситуації. Втім, проведення обшуку може характеризуватися й безконфліктністю ситуації (наприклад, обшук за відсутності обшукуваного або при добровільній видачі предмета пошуку).
Поділ ситуацій на конфліктні та безконфліктні грунтується на характеристиці психологічних компонентів слідчої ситуації - суперництві чи протидії сторін, мета й інтереси яких при розслідуванні злочинів не збігаються. Поділ ситуацій обшуку на конфліктні та безконфліктні має широкий діапазон спрямованості. Обрання ж відповідної тактики обшуку, оптимальне використання тактичних прийомів передбачають диференційований підхід до ситуативності обшуку.
Залежно від присутності чи, навпаки, відсутності обшукуваного мо-жуть бути виділені дві ситуації:
1) здійснення обшуку в ситуації присутності обшукуваного;
2) здійснення обшуку в ситуації його відсутності.
У статті 181 КПК України вказано, що під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, однак такої можливості може і не бути, і тоді обшук проводиться за відсутності обшукуваного.
Залежно від ставлення обшукуваного до пропозиції слідчого видати зазначені у постанові предмети чи документи, а також вказати місце, де переховується злочинець, можна виділити такі ситуації обшуку:
1) при добровільній видачі;
2) при відмові від добровільної видачі.
Ситуація добровільної видачі ще не означає, що обшук на цьому може бути завершений. Добровільна видача іноді може бути пов'язана:
- з видачею частини компрометуючого матеріалу, аби перешкодити виявленню головної, більш важливої частини;
- з видачею документів чи предметів, щоб запобігти вилученню значної суми грошей або цінностей, виявленню слідів і речових доказів по інших злочинах.
Залежно від ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку можна виділити:
1) ситуацію активної протидії (коли обшукуваний своїми діями намагається заважати проведенню обшуку, не виконує законних вимог слідчого чи працівника міліції, істерично реагує на їх дії, зневажає їх);
2) ситуацію нейтральної поведінки обшукуваного і його відмову від спілкування зі слідчим (коли обшукуваний демонструє свою байдужість чи зневагу до дій слідчого, явну відмову від діалогу з ним, не бажає розмовляти, відповідати на запитання);
3) ситуацію надання допомоги слідчому під час проведення пошукових дій (коли обшукуваний намагається сприяти слідчому у його пошуках або імітує активну допомогу).
Ситуації обшуку можуть бути диференційовані також залежно від передбачуваного способу схову предмета пошуку. Тут можна простежити три типові ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку:
1) зберігається без спеціального маскування (документи знаходяться у шухляді письмового столу чи сейфі; сокира, якою було вчинено злочин, лежить у сараї разом з іншим інструментом тощо);
2) видозмінено або знищено (злиткам золота можуть надаватися вид і форма предметів (елементів) домашньої обстановки; у квартирі, де відбувалося розчленування трупа, можуть пофарбувати меблі, замінити шпалери);
3) сховано у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступ-них місцях (обрання способу приховання не є повністю вільним, воно детерміновано низкою чинників, обставин, у тому числі й обстановкою дому чи квартири).
Специфіка обшуку відбиває й своєрідність запропонованих груп ситуацій, їх взаємозв'язки та динамізм. Дослідження ситуативної варіантності обшуку дозволяє накреслити певні системи тактичних прийомів, які будуть доцільними в тій чи іншій ситуації обшуку.
Розглянемо можливі варіанти ситуативних змін у процесі проведення обшуку та проаналізуємо запропоновані необхідні системи тактичних прийомів у тій чи іншій ситуації.
Перш за все обшук може здійснюватися у присутності або за відсутності обшукуваного. Якщо обшукуваний присутній при обшуку, слідчий повинен запропонувати йому добровільно видати об'єкти, які розшукуються.
Після цього можливе виникнення двох різних ситуацій обшуку: при добровільній видачі та при відмові від добровільної видачі. Якщо має місце добровільна видача, то обшук вже на цій стадії може бути завершений. Встановити істинність добровільної видачі або її фальшивість (підміна предмета пошуку, видача тільки його частини) допомагає використання системи тактичних прийомів, спрямованої на діагностику такої видачі.
При відмові від добровільної видачі має місце перехід у два різних за своєю природою блоки ситуацій:
1) блок ситуацій, що відбиває ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку (ситуація активної протидії; ситуація нейтральної поведінки обшукуваного та його відмова від спілкування; ситуація надання допомоги слідчому при здійсненні пошукових дій);
2) блок ситуацій, що відбиває передбачуваний спосіб збереження предмета пошуку (ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається без спеціального маскування; ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку видозмінено або знищено; ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку сховано у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях).
Стосовно кожного блоку ситуацій пропонуються й два види систем тактичних прийомів:
1) пов'язані з взаємодією з обшукуваним (система тактичних прийомів, спрямована на усунення активної протидії обшукуваного; система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування; система тактичних прийомів, спрямована на отримання пошукової інформації від обшукуваного);
2) пов'язані з взаємодією з матеріальними об'єктами (система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маскування; система тактичних прийомів, спрямована на пошук видозмінених або знищених об'єктів; система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях).
Системи тактичних прийомів обшуку (тактичні комбінації) - це своєрідні алгоритми (типові програми) для слідчого в процесі їх використання. Застосування таких систем полегшує прийняття правильних рішень у різних ситуаціях. Між системами тактичних прийомів і ситуаціями їх реалізації існують нерозривні зв'язки, які мають науково обгрунтований характер [5, С. 115].
Системи тактичних прийомів обшуку виконують різноманітні функції (діагностичні, пізнавальні, психологічного впливу), дозволяють визначити необхідність пошуків, вплинути на обшукувану особу, одержати від неї певну інформацію, обрати напрямок пошуків та виявити об'єкти пошуку. Системи прийомів передбачають їх певний зміст і структуру, доцільність елементів, логічну послідовність способів дії [5, С. 117].
Система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування, включає:
1) роз'яснення мети і необхідності обшуку;
2) постановку нейтральних запитань;
3) залучення обшукуваного до діяльності слідчого;
4) словесну розвідку [5, С. 118].
Тактичний прийом системи, який стосується роз'яснення мети і необхідності обшуку, передбачає розкриття причин візиту слідчого, важливості виявлення об'єктів пошуку, зв'язку обшукуваної особи з розшукуваним предметом. Цей прийом впливає на обшукуваного, спонукає його до аргументації відсутності у нього певних речей.
Подоланню відмови від спілкування сприяє постановка нейтральних запитань, які не пов'язані з предметом обшуку. Відповіді на такі запитання ні до чого не зобов'язують респондента і разом з тим сприяють його залученню до спілкування.
У психології такий прийом іноді називають методом "зачіпки", який дає змогу увійти в контакт із співрозмовником. Важливим тут є те, що співрозмовника необхідно "спіймати на гачок" зацікавленості, використовуючи для цього незначну подію, порівняння, особисте враження, анекдотичний випадок чи незвичне запитання.
Ефективним способом усунення конфліктних стосунків є залучення обшукуваного до діяльності слідчого. Такий прийом включає пропозиції слідчого надати йому технічну допомогу (відкрити шухляду або шафу, перенести білизну тощо). Процес "спільної" діяльності спонукає обшукуваного до спілкування зі слідчим.
Функцію подолання відмови обшукуваного від спілкування в процесі обшуку виконує також тактичний прийом словесної розвідки. Цей прийом має силу побічного навіювання. Слідчий звертається не до обшукуваного, а до інших учасників обшуку (працівників міліції, фахівців, понятих) з певними вказівками і пропозиціями (наприклад, про необхідність перейти до наступної стадії обшуку, доцільність пошуків у тому чи іншому місці, можливість застосування технічних засобів).
Використання прийому словесної розвідки дозволяє слідчому не лише діагностувати ставлення обшукуваного до того, що відбувається, а й спонукати його до спілкування, змінити поведінку й обрану позицію. Обшукуваний може відмовитись від зайнятої ним нейтральної позиції і зробити спробу вербальної взаємодії зі слідчим.
Особливий інтерес становлять системи тактичних прийомів обшуку, пов'язані із взаємодією з матеріальними об'єктами. Характер їх спрямованості грунтується на ймовірнісному судженні слідчого про спосіб зберігання предмета пошуку.
Так, система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маскування, включає:
1) аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць природного зберігання предмета пошуку;
2) аналіз об'єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання;
3) зіставлення виявленого об'єкта з ознаками того, що шукають.
Важливе значення має пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках (створених чи пристосованих сховищах, прихованих від інших, відомих не всім) або в інших суб'єктивно недоступних місцях (важкодоступних, незручних, непридатних для зберігання). Слід мати на увазі, що злочинці часто застосовують витончені способи переховування предметів, прагнуть їх замаскувати, перешкодити доступ до них. Однак повністю усунути демаскуючі ознаки практично неможливо.
Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, схова-них у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях, може включати:
1) аналіз ознак предмета пошуку;
2) зіставлення предмета пошуку з різними об'єктами місця обшуку;
3) орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшукуваного під час визначення місця схову;
4) використання можливостей типових аналогів;
5) аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об'єктів з ме-тою встановлення демаскуючих ознак;
6) зіставлення однакових предметів між собою.
Запропоновані прийоми вимагають їх стислої інтерпретації.
Так, аналіз ознак предмета пошуку полягає в тому, щоб визначити (чи припустити) можливі його властивості та інші особливості (розміри, масу, об'єм, специфіку умов зберігання тощо).
Важливого значення набуває також з'ясування такої особливості предмета пошуку, як його ділимість (можливість розчленування) або неділимість на окремі самостійні частини (вузли), які можуть бути сховані в різних місцях. Аналіз предмета пошуку здійснюється з метою встановлення місць можливого його схову і тому виконує певну функцію.
Наступним прийомом системи є зі