К ТРАСОЛОГІЯ (2).

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"
на тему:
ТРАСОЛОГІЯ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття та наукові основи трасології 6
1.1 Поняття трасології й слідів злочину 6
1.2 Загальні положення про слідоутворення в слідознавстві 9
1.3 Класифікація слідів 21
2. Дактилоскопія як галузь криміналістичної трасології 25
2.1 Історія розвитку дактилоскопії 25
2.2 Властивості та типи папілярних узорів 28
2.3 Способи й засоби виявлення слідів рук 32
2.4 Використання слідів рук для розшуку злочинців 36
Висновки 42
Список використаної літератури 44

ВСТУП
Термін "трасологія" походить від французького слова "слід" та грецького "вчення" і означає вчення про сліди. Увага до цієї галузі криміналістичної техніки, а, отже, й актуальність теми цієї курсової роботи пояснюється тим значенням, яке надається слідам у процесі розкриття й розслідування злочинів. Відомо, що вчинити злочин і не залишити слідів практично неможливо. Тому на практиці саме сліди як найрізноманітніші наслідки, результати дії чи бездіяльності злочинця виявляються тим єдиним доказовим матеріалом, використання якого дає змогу встановити істину у справі.
У криміналістиці сліди, що залишаються після вчинення злочину, вивчаються з метою швидшого його розкриття. Дослідження слідів допомагає встановити знаряддя злочину, отримати відомості про злочинця, визначити механізм злочинної події.
Трасологія, як галузь криміналістичної техніки, що вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дослідження, базується на таких наукових положеннях:
а) об'єкти матеріального світу індивідуальні. Кожний об'єкт індивідуальний і тотожний лише самому собі. Індивідуалізація об'єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;
б) за певних умов зовнішня будова одного об'єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, механізму слідоутворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об'єкта, який їх залишив;
в) відносна стійкість об'єктів. Об'єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають достатньо стійкі зовнішні ознаки;
г) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вигляд негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.
У трасології за слідами можна встановити:
1) індивідуальну тотожність об'єкта, яким утворений слід (ідентифікувати об'єкт);
2) групову належність об'єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);
3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об'єктів тощо);
4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіологічні особливості, напрямок пересування злочинців, використання транспортних засобів, орієнтовно час вчинення злочину та ін.).
Загалом трасологічні дослідження дозволяють вирішувати ідентифікаційні та діагностичні завдання.
Таким чином, метою дослідження у цієї курсовій роботі є загальна характеристика трасології та її значення у криміналістичній практиці.
Об'єкт дослідження - трасологія.
Предмет дослідження - сліди, механізм їх утворення, принципи виявлення, фіксації, вилучення з місця події та експертне дослідження.
Методи дослідження - порівняльний, описовий.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання :
- з'ясувати поняття трасології й слідів злочину;
- розглянути загальні положення про слідоутворення в слідознавстві;
- описати існуючі класифікації слідів;
- дослідити історію розвитку дактилоскопії;
- визначити властивості та типи папілярних узорів;
- висвітлити способи й засоби виявлення слідів рук;
- охарактеризувати можливості використання слідів рук для розшуку злочинців.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ПОНЯТТЯ ТА НАУКОВІ ОСНОВИ ТРАСОЛОГІЇ
1.1 Поняття трасології й слідів злочину
Трасологія є галуззю криміналістичної техніки і являє собою систему наукових положень, а також відповідних їм технічних засобів і методів виявлення, фіксації й дослідження матеріальних слідів з метою розкриття злочинів [9, C. 11].
Слідами прийнято називати зміни, що виникли на місці події. Слідчий з метою з'ясування за такими слідами обставин події, що розслідується, часто звертається за допомогою до фахівців, які використовують знання з різних галузей науки і техніки, наприклад, для визначення природи і властивостей речовини, якою утворений слід [22, С. 85].
У криміналістиці прийнято розрізняти сліди в широкому й вузькому розумінні слова.
Під слідами в широкому їх значенні розуміють будь-які матеріальні зміни, що відбулися в обстановці місця події й інших матеріальних об'єктах, які стали результатом підготовки, вчинення або приховування злочину [19, С. 23].
Такими є, наприклад, покинуті, залишені чи загублені злочинцем на його шляху речі, предмети, недопалки тощо; зміни у взаємному розташуванні предметів і речей на місці вчинення злочину; зміни у вигляді, стані об'єктів внаслідок зовнішньої дії на них (зламані двері, зірвана пломба); залишки речовин (плями крові, частки пилу); відсутність на місці події предметів чи об'єктів, які мали там бути (наприклад, відсутність ошурок на місці перепилювання дужки замка).
Зазначені сліди вивчають із застосуванням прийомів методів не лише трасології, а й судової балістики, судової фотографії, медичних і біологічних методів.
Крім того, сліди в широкому розумінні слова досліджуються не лише за допомогою техніко-криміналістичних методів і засобів, а й за допомогою тактичних прийомів, що дає змогу відповісти на питання про механізм вчинення злочину, уявити його загальну картину, подумки реконструювати його [8, С. 81].
Під слідами у вузькому розумінні слова розуміють лише ті зміни матеріальної обстановки, в яких відображена зовнішня будова об'єктів (форма, розмір, рельєф поверхні тощо), що взаємодіяли з цією обстановкою [19, С. 24].
Саме ці сліди і є об'єктами трасологічного дослідження, основним завданням якого є ідентифікація людини, предмета, речей, що залишили слід [17, С. 41].
Пізнавальна цінність таких слідів визначається можливістю вже на початковому етапі розслідування з'ясувати характер і особливості об'єкта, який залишив слід. Не менш важливим є вивчення слідів-відбитків з точки зору встановлення особливостей слідоутворення, що дає можливість відтворити механізм події та її окремі деталі. Цінність слідів полягає також у тому, що за ними встановлюється зв'язок об'єктів з подією, яку розслідують [16, С. 112].
Будь-який матеріальний слід має властивості інформативності, індивідуальності та стійкості [7, С. 32].
Інформативність слідів означає, що слід може містити три види інформації:
1) відображати зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта і відповідати на запитання: "Яким є відображуваний об'єкт або його контактуюча частина?";
2) свідчити про механізм слідоутворення, тобто відповідати на запитання: "Як виник слід?";
3) інформувати про навички суб'єкта взаємодії, що використовує предмет як засіб, і відповідати на запитання: "Хто діяв і в який спосіб?".
Індивідуальність слідів означає тотожність об'єкта самому собі, свідчить про неповторність сукупності його властивостей і ознак. Об'єкти індивідуального виробництва завжди тотожні самим собі. Предмети масового виготовлення, як правило, подібні (однорідні) - наприклад, гудзики, взуття на литій підошві, цвяхи, скріпки тощо. Такі об'єкти стають індивідуальними лише після їх експлуатації, коли вони набувають експлуатаційних ознак.
Стійкість слідів - це властивість об'єктів певний час зберігати свою зовнішню будову і внутрішню організацію. Період, протягом якого об'єкт зберігає свої ознаки і властивості, що дозволяють ототожнювати його, називається ідентифікаційним періодом. Оскільки всі об'єкти матеріального світу змінюються, стійкість слід розуміти як відносну властивість, а зміни, що сталися, є такими, при яких річ залишається ще сама собою.
Таким чином, трасологію можна визначити як систему наукових положень і принципів найбільш раціонального й ефективною використання розроблених криміналістикою технічних засобів, прийомів і методів виявлення, фіксації, вилучення й дослідження слідів як відбитків зовнішньої будови різних об'єктів з метою ідентифікації останніх та встановлення інших обставин, що мають значення для розкриття, розслідування й правильно/о вирішення справи [8, С. 82].
Розробка технічних засобів, прийомів і методів роботи зі слідами, а також наукове обгрунтування їх ефективного застосування неможливі без пізнання закономірностей виникнення слідів як одного з важливих завдань наукових досліджень у галузі трасології.
Закономірності виникнення слідів-відбитків пов'язуються із загальною для всіх матеріальних об'єктів властивістю - у процесі взаємодії з іншими матеріальними об'єктами відтворювати (відбивати) у своїх особливостях особливості тих об'єктів, які з ними взаємодіяли [23, 87].
Наприклад, у сліді коліс відображаються особливості малюнка протектора, у сліді розрубу - мікрорельєф поверхні леза сокири. Причиною взаємодії може бути будь-яка енергія - механічна, термічна, хімічна, біологічна.
Процеси відображення виявляються не лише у відтворенні зовнішніх ознак, а й у відтворенні інших властивостей предметів. Зокрема, у слідах відтворюється напрям механічної дії, її сила, взаємне розташування об'єктів, а це дає змогу встановити за об'ємними слідами взуття вагу людини, за слідом гальмування - швидкість автомобіля тощо. Таке відтворення зумовлене властивістю відображення і має стійкий, повторюваний, закономірний характер [8, С. 83].
1.2 Загальні положення про слідоутворення в слідознавстві
Слідоутворення являє собою процес взаємодії двох фізичних тіл чи систем, які, обмінюючись енергією, змінюють свої ознаки і властивості, тобто відображають один одного. Взаємодія здійснюється під дією сили, прикладеної до одного чи одночасно до двох об'єктів. Об'єкт, до якого прикладена сила, звичайно називають слідоутворюючим. Він є джерелом руху. Під його впливом другий об'єкт - слідосприймаючий - відображає слідоутворюючий у вигляді сліду. Джерелом слідоутворення можуть бути одночасно обидва об'єкти взаємодії, тоді грань між слідоутворюючим і слідосприймаючим об'єктами практично зникає. Вони взаємно відображають один одного, і кожний з них одночасно є слідоутворюючим і слідосприймаючим [23, С. 93].
Сліди злочину - це зміни у фізичних тілах, які відбуваються під час їх взаємодії при різних видах руху: механічному, фізичному, хімічному, біологічному та психічному. В криміналістиці за видами руху розрізняють сліди механічні, фізичні, хімічні, біологічні та психічні, останні є слідами пам'яті і поки що не розглядаються в слідознавстві.
Сліди злочину здебільшого утворюються внаслідок контактної взаємодії і розташовані в місці зіткнення об'єктів, контактними, або локальними (слід пальця, слід розрубу сокирою, слід взуття), а також за межами контактних поверхонь, то він називається периферичним.
Сліди поділяють на контактні й периферійні. Останні можуть бути об'ємними, поверхневими (плоскими), пофарбованими і безбарвними, слідами нашарування і відшарування. Вони утворюються на твердих, пластичних і сипучих об'єктах, наприклад, на зволоженому піску, грунті, снігу.
Залишкова та пружна деформація лежить в основі різних видів механізму слідоутворення - формовання, перерозподілу, руйнування, поділу і відділення, структурних змін.
Формовання - це спресування та інші види злиття розрізнених часток внаслідок механічного контакту. Так утворюються об'ємні сліди на снігу, вологому піску і тому подібних об'єктах у результаті їх спресування та ущільнення, спікання під дією якоїсь сили, енергії.
Перерозподіл - переміщення під дією механічної сили часток сипучої, рідкої, грузлої речовини, що приводить до утворення сліду. Так, при ходьбі по сухому піску, снігу утворення сліду відбувається не внаслідок ущільнення маси слідосприймаючої речовини, а як результат переміщення, перерозподілу, часткового витиснення часток з-під взуття. Шляхом витиснення утворюються сліди в тонких шарах рідин, особливо грузлих, у бруді на асфальті, коли шина витісняє грузлий бруд, залишаючи слід протектора.
При взаємодії твердих тіл слідосприймаючий об'єкт нерідко руйнується в місці контакту, оскільки він, як правило, має меншу щільність і міцність. Так виникають сліди-пробоїни в склі, дереві, металі, пошкодження на одязі тощо, ушкодження живих тканин ударно-роздрібнюючими знаряддями, кулями, дробом. Слід утворюється внаслідок унесення матеріалу з зони контакту.
Поділ треба відрізняти від руйнування і відділення. Поділ є основою слідоутворення слідів-предметів, поділу цілого на частини.
Так утворюються сліди: уламки фарного скла, твердих тіл, розчленованих знаряддями (розрізані, розрубані, розламані предмети), причому предмет, що зазнав поділу, втрачає властивості цілого і утворюються кілька нових об'єктів.
Відділення не змінює властивостей слідосприймаючого об'єкта, від нього відокремлюється лише незначна частина (стружки, тирса, відщепи).
Об'ємні сліди утворюються формуванням, руйнуванням і поділом, при цьому вони можуть бути одночасно пофарбованими, коли від слідоутворюючого об'єкта відокремлюються частки фарбуючої речовини, що знаходяться на його поверхні.
У твердих тілах, що мають кристалічну будову, не завжди утворюються видимі сліди-вм'ятини, руйнування чи поділи. Вони виникають на менш міцному об'єкті. Якщо властивості взаємодіючих об'єктів приблизно однакові, то механічна енергія перетворюється на фізичну і здійснює внутрішню роботу - змінює структурну організацію об'єкта в зоні контакту. Так утворюються невидимі сліди штампованих зображень, сліди втоми металу в місцях згину, крутіння, нагрівання об'єкта в місці додатку сили, ущільнення річних шарів у дерев'яних предметах.
Механічний рух - просте переміщення тіл у просторі відносно один одного. Це найпоширеніший вид руху, а сліди його найбільш різноманітні за формою і механізмом утворення і нібито лежать на поверхні, оскільки вони в більшості випадків видимі. Це сліди тиску, ковзання, розпилу-тертя, свердління і обертання-гойдання, в основі механізму утворення яких лежать форми механічного руху: прямолінійний, прямолінійно-поступальний, зворотно-поступальний, обертання-гойдання (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Види символів для позначення видів механічного прямування
при слідоутворенні: 1 - прямолінійне; 2 - прямолінійно-поступальне;
3 - зворотно-поступальне; 4 - обертально-поступальне;
5 - обертання-кочення

Прямолінійний рух - це рух взаємодіючих об'єктів або одного з них по одній лінії, тобто перпендикулярно один одному (рис. 1.1-1). Слідоутворюючий об'єкт - молоток, ломик, бойок у зброї, зуби при надкусі.
Механізм утворення таких слідів однаковий - формования, руйнування, перерозподіл залежать від фізичних властивостей слідосприймаючого об'єкта (рис. 1.2).
Об'ємний слід конформний слідоутворюючій частині знаряддя, тобто опуклості відповідає вм'ятина, а поглибленню - виступ у сліді, що дозволяє моделювати слідоутворюючу частину знаряддя.

 

Рис. 1.2. Механізм утворення слідів при прямолінійному русі в різних
ситуаціях слідоутворення: а - удар, віджимання; б- удар бойка
при пострілі; в - зіткнення з перешкодою, г - нанесення
відбитку печатки; д - утворення втиснених слідів взуття

При прямолінійно поступальному русі на слідоутворюючий об'єкт діють дві механічні сили: одна спрямована перпендикулярно, друга - паралельно слідосприймаючому об'єкту. Внаслідок цього слідоутворюючий об'єкт піч дією двох сил (рис. 1.1-1) рухається по результуючій (діагоналі прямокутника), спрямованій під деяким кутом до слідосприймаючої поверхні, і утворює на ній лінійний слід (рис. 1.1-2) ковзання, відділення, зрушення і формування. Він може бути об'ємним, плоским, пофарбованим, слідом нашарування і відшарування - все визначається фізичними властивостями взаємодіючих об'єктів.
Слід ковзання може бути поверхневим пофарбованим, коли від слідоутворюючого об'єкта відокремлюються частки сторонньої чи власної речовини і утворюють на твердій слідосприймаючій поверхні плоский пофарбований слід. Якщо слідосприймаюча поверхня пластична, то утворюється комбінований слід - одночасно об'ємний і пофарбований.
Зворотно-поступальний рух (рис. 1.1-3) характеризується поперемінною зміною напрямку горизонтального руху, а під дією вертикально спрямованої сили, прикладеної до слідоутворюючого об'єкта, останній вертикально рухається вниз. Типовим прикладом утворення слідів при зворотно-поступальному русі є сліди розпилу, тертя деталей у машинах і механізмах, що здійснюють такі рухи.
Пилка, поперемінно змінюючи напрямок горизонтального руху,
під дією сили, вертикально прикладеної до слідоутворюючого об'єкта, розчленовує предмет на частини, на стінках яких утворюються сліди розпилу. Якщо пилка має дві точки прикладання сили (дворучна), то сліди мають специфічну форму (рис. 1.1-3), що відрізняється від слідів, які залишаються пилкою з однією точкою прикладання сили (одноручна пилка-ножівка) (рис. 1.3-б).

Механізм утворення слідів розпилу складний. Зуби пилки являють собою систему ріжучих поверхонь, кожна з яких є "лінією", подібною до леза ножа, сокири, стамески і практично утворює сліди ковзання. Але оскільки в слідоутворенні бере участь велика кількість різців (зубів), що діють послідовно, кожен попередній слід знищується наступним або видозмінює його. Крім того, пилка треться площинами об бокові стінки слідів і згладжує їх. Сліди розпилу дотепер є єдиними, за якими рідко вдається ідентифікувати пилку.
Механізм утворення слідів тертя майже аналогічний попередньому, однак відрізняється тим, що тут слідоутворююча поверхня не "лінія", а площина. Площинний слід хоча і видозмінюється під дією зміни напряму руху, але внаслідок фіксованого напрямку руху слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів сліди тертя в деяких випадках можуть використовуватися для ідентифікації.
Обертально-поступальний рух характеризується тим, що слідоутворюючий об'єкт обертається навколо своєї осі й одночасно рухається вниз, утворюючи слід за рахунок деформації: формування, руйнування, відділення. Типовим рухом даного виду є свердління, механізм утворення слідів при цьому такий.
Свердло має бокові (вертикальні) і горизонтальні різці (рис. 1.4, б, в). При обертанні свердла направляючий гвинт рухає свердло вниз, бокові різці в цей час підрізають матеріал, а горизонтальні відокремлюють частину від цілого - знімають стружку. Оскільки контактна частина горизонтальних різців - "лінія", на стружці виникають сліди ковзання концентричної форми. Вони залишаються і на дні сліду, якщо отвір не наскрізний. Вертикальні різці практично не залишають придатних для ідентифікації слідів. На місці події треба вилучати насамперед, стружку і предмети з недосвердленими слідами. Такі сліди придатні для ототожнення свердла (рис. 1.4-в)

Рис. 1.4. Схематичний вигляд інструментів свердління: а - свердло для металу; б, в - свердла для деревини; г - свердло "балерина"
для металу, деревини, скла. Знизу: профіль слідів
свердлення, що утворюються

Сутність руху обертання-гойдання полягає в тому, що слідоутворюючий об'єкт (колесо, предмет), обертаючись, переміщується по слідо-
сприймаючій поверхні й утворює на ній протяжний слід. При цьому на слідоутворюючий об'єкт діють дві сили: одна створює обертання, а друга - тиск за рахунок власної маси слідоутворюючого предмета. Тому навантажений транспорт залишає більш глибокі і чіткі сліди, ніж порожня машина. Сліди виникають внаслідок деформації, вони можуть бути об'ємними, поверхневими, пофарбованими і навіть невидимими.
Таким чином, при механічній взаємодії залежно від видів руху утворюються сліди: тиску, ковзання, розпилу і обертання-гойдання.
Фізичний рух пов'язаний з прихованими внутрішніми змінами на молекулярному або атомарному рівні будови об'єктів. Цим він відрізняється від механічного руху як простого переміщення, зміни проходження тіл у просторі.
Сліди фізичного руху (взаємодії) являють собою внутрішні структурні чи енергетичні зміни у фізичному тілі. Вони розташовані в місці контактуючих поверхонь, а іноді поширюються на все тіло. Наприклад, слід статичної електрики знаходиться в точці контакту, а магнітний слід може розосереджуватися по всій масі об'єкта.
Сліди фізичного руху утворюються при контактній і безконтактній взаємодії. Так, при зіткненні твердих тіл у місці контакту виникають сліди механічного руху (залишкової деформації), але, крім того, в точках дотику тіл відбуваються фізичні зміни внутрішньої структури, якостей і властивостей об'єктів, наприклад, порушується кристалічна структура, змінюються пружність, твердість, електричний опір, відбувається нагрівання тощо. Усе це фізичні невидимі сліди, вони можуть бути виявлені і зафіксовані сучасними технічними засобами.
При безконтактній - енергетичній - взаємодії, наприклад електричній, магнітній, променевій, радіаційній, також утворюються сліди у взаємодіючих об'єктах, наприклад, електричних, телефонних, комп'ютерних мережах - сліди наведеного індуктивного струму; в комп'ютерах з'являються сліди електричних і електромагнітних перешкод (від ліній електропередач, високочастотних пристроїв). При радіаційному випромінюванні предмети стають радіоактивними. Зазначені сліди енергетичної взаємодії - нові утворення в криміналістиці і вимагають серйозного дослідження. Незважаючи на це, вони вже зараз застосовуються в слідчій практиці (радіаційні мітки, магнітний запис сигналів тощо).
Таким чином, сліди фізичної взаємодії-руху - це невидимі зміни в матеріальних тілах органічного і неорганічного походження, що поділяються на два види:
1) сліди структурних змін;
2) сліди енергетичних змін, які у свою чергу можна класифікувати.
Розрізняють такі сліди структурних змін: власне структурні, якісні та термічні.
Власне структурний слід - це зміна внутрішньої структури, наслідком якої є втрата або поява деяких нових властивостей предмета. Так, перебудова в кристалічній структурі змінює властивості електропровідності, хімічної активності, пружності, що використовується в судовій експертизі при відновленні вилучених штампованих зображень на металах, пластмасі, гумі, дереві.
Слід якісної зміни являє собою різновид структурного і відрізняється тим, що з'являється чи змінюється не тільки нова властивість, а й якість об'єкта. Так, при електродії відбувається перехід однієї речовини в іншу або в інший стан, наприклад, у місці контакту виникає оплавлення, з'являється окис металу.
Термічний слід - це результат фізичної взаємодії об'єктів. Суть його полягає в зміні швидкості молекулярного руху. Теплові сліди на деяких об'єктах зберігаються певний час, наприклад, сліди ніг, ложе трупа на землі, дерев'яній підлозі, постільній білизні тощо. Тепловізори дозволяють фіксувати теплові сліди і використовувати їх у слідчій практиці.
Сліди енергетичних змін можуть бути електричного (електростатичного), магнітного і радіаційного походження.
Електричний слід - це поява в об'єкті стороннього електроструму, що викликає перешкоди у вимірювальних пристроях, комп'ютерах, точних системах зв'язку. Слід динамічний і спостерігається тільки в процесі роботи системи, коли його можна визначити, виміряти і зафіксувати як слід у криміналістичному аспекті. Причинами появи слідів електричного походження можуть слугувати лінії електропередач, магнітні поля, джерела, що генерують струм, тощо.
Електростатичний слід являє собою заряд, розташований на діелектрику. Відомо, якщо потерти скляну паличку вовняною тканиною, то на паличці і тканині з'являться електричні заряди, які зберігаються певний час. Подібне явище можна спостерігати і на місці події, коли при русі злочинця у взутті по килимовій доріжці в місцях її контакту з підошвою взуття відбувається електризація: на взутті з'являється заряд одного знака, а на ворсинках килимової доріжки - протилежного. Такий слід іноді можна знайти порошком діелектрика, наприклад, полістиролу, плексигласу.
Магнітні сліди - утворення магнітних міток (полів) на слідосприймаючому об'єкті. Типовим магнітним слідом є аналоговий, або цифровий, запис звуку чи відеосигналу на магнітному носії (плівці, мікросхемі, диску, дискеті). Для виявлення і дослідження магнітних слідів є спеціальна апаратура, наприклад магнітомікроскоп, який дозволяє бачити слід.
Радіаційний слід утворюється при контактній або безконтактній взаємодії джерела радіації із слідосприймаючим об'єктом, який стає радіоактивним весь чи в місці контакту. Слід невидимий, і виявити його можна спеціальними приладами. На цьому принципі заснований оперативний метод спостереження за рухом розроблюваного об'єкта. На поверхню об'єкта наносять безпечну радіоактивну мітку, а потім за допомогою радіометра спостерігають за її переміщенням разом з об'єктом.
Сліди променевих змін (дій) зустрічаються в слідчій практиці рідко. Вони утворюються під впливом променевої енергії, наприклад сонячної, рентгенівської, ультрафіолетової. Якщо на аркуш паперу покласти який-небудь непрозорий предмет і залишити його на сонці чи опромінювати ультрафіолетовими, рентгенівськими променями, то через якийсь час поверхня паперу за межами ділянки контакту з предметом, що лежить на ній, придбає інший колір, "вигорить", і в такий спосіб виникне периферичний слід. Такі сліди нерідко зустрічаються на відкритому місці події, наприклад на місці виявлення трупа, коли він тривалий час піддавався дії сонячної радіації.
Механізм утворення слідів хімічної взаємодії дуже складний і пов'язаний із внутрішніми змінами на молекулярному й атомарному рівнях. Хімічна взаємодія закінчується не тільки зміною контактуючих об'єктів, а й утворенням нової речовини, що відрізняється від слідоутворюючої та слідосприймаючої. Наприклад, при згорянні речовини в повітрі утворюється кіптява, газоподібна речовина - запах, які дозволяють визначити вид пороху. Сліди хімічного впливу утворюються внаслідок різних реакцій - окислення, відновлення, розкладання, заміщення. Найпоширеніша серед них реакція окислення, тобто горіння, у результаті якого виникають сліди окіпчування, оплавлення, обвуглення, спопеління. Вони часто зустрічаються в слідчій практиці.
Окіпчування утворюється внаслідок конденсації на предметах продуктів горіння. Периферичні сліди, що виникають при цьому відображають загальну форму контактуючої поверхні об'єкта, наприклад позу трупа на місці пожежі.
Оплавлення з'являється на металах, склі і деяких інших об'єктах у місцях контакту при коротких замиканнях електричного струму, ударах блискавки і тому подібних впливах високих температур. Слід оплавлення являє собою, як правило, нову речовину, не схожу на взаємодіючі об'єкти.
Обвуглення - це слід горіння, хімічної реакції окислення слідоутворюючого об'єкта киснем повітря. За величиною обвуглення визначають вогнище пожежі, оскільки в міру наближення до нього збільшується величина обвуглення і вигоряння предметів, обвуглення починає переходити в спопеління.
Спопелінням називають перетворення взаємодіючих об'єктів на золу, попіл. Сліди золи і попелу дозволяють вирішувати багато питань, пов'язаних з розслідуванням пожеж, катастроф, нещасних випадків на виробництві, екологічних злочинів тощо.
Біологічний рух (взаємодія), як і хімічний, пов'язаний з внутрішніми змінами в об'єктах біологічного походження. Сліди виникають внаслідок появи, розвитку і припинення (відмирання) фізіологічних процесів у живих організмах та їх тканинах. Значну роль відіграють при цьому різні мікроорганізми, що беруть участь у слідоутворенні своєю життєдіяльністю: появою, розвитком і відмиранням. За циклами розвитку мікроорганізмів удається встановити час подій, виникнення фактів.
Безпосередній механізм утворення слідів біологічного походження складний і розглядається в спеціальних галузях знань. Найвідоміші види біологічної взаємодії, внаслідок яких утворюються сліди, відомі в криміналістиці, - це порушення фізіологічних процесів у живій матерії (тканині), що приводить до утворення слідів: синців, гематом, трупних плям, гнильних змін тощо. Наприклад, сліди синців, трупних плям, різних саден часто зустрічаються в слідчій практиці, однак у трасологічному плані вони малоінформативні і використовуються в сукупності з іншими слідами.
1.3 Класифікація слідів
У трасології сліди класифікуються за різними підставами [19, С. 58].
Залежно від роду слідоутворюючих об'єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів.
Стосовно конкретних слідоутворюючих об'єктів найчастіше зустрічаються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів.
Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди об'ємні та поверхневі; статичні й динамічні; локальні та периферичні.
Об'ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта в об'ємі, тобто у всіх трьох його вимірах - за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об'єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується.
Часто об'ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, грунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об'ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об'єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.
Поверхневі (площинні) сліди виникають в результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об'єкта (за двома вимірами - довжиною і шириною). Обидва об'єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть бути віднесені, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.
Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування.
Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на слідо-
сприймаючий об'єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об'єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття, та ін.).
Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої відокремлюються від слідосприймаючого об'єкта і залишаються на слідоутворюючому об'єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжепофарбованій поверхні).
Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі
сліди - це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі - відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.
Залежно від стану об'єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.
Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), що наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об'єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками.
Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного візерунка та відбиток підошви взуття на грунті.
Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об'єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по будь-якій поверхні).
Динамічні сліди виникають в результаті самого руху одного або обох об'єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть бути віднесені сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.
Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об'єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.
Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об'єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев'яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об'єкта залишається незмінною.
Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилюкою) верху взуття, утворений "на периферії", навколо взуття, за межами підошви).
Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного походження.
У криміналістиці переважно вивчаються сліди механічної дії, як найбільш поширені об'єкти трасологічного дослідження.


2. ДАКТИЛОСКОПІЯ ЯК ГАЛУЗЬ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТРАСОЛОГІЇ
2.1 Історія розвитку дактилоскопії
Минуло вже понад сто років від того часу, як сліди пальців рук, вилучені з місць вчинення злочинів, стали використовувати для встановлення факту тотожності злочинця. Дактилоскопія була відома більше тисячі років тому, про що свідчать наскальні малюнки в печерах, на яких зображувались кисті рук людини з намальованими на них папілярними узорами. Уже в 1880 р. китайці мали цілу колекцію відбитків пальців рук найнебезпечніших злочинців [8, С. 84].
У Європі можливість ідентифікації злочинців за слідами папілярних узорів з'явилася значно пізніше. У XVІІ ст. професор Булонського університету М. Мальпігі звернув увагу на різницю в лініях і узорах на кінчиках пальців рук людини, але він не вивчав їх походження і призначення. Значно пізніше, у середині XІX ст., поліцейський чиновник англійської колоніальної адміністрації в Індії В. Хершель почав дослідження особливостей і можливостей використання папілярних узорів. Вивчаючи протягом багатьох років відбитки пальців рук індусів, він звернув увагу на те, що відбитки пальців, узяті у однієї людини, ніколи не збігаються з відбитками пальців іншої. Продовжуючи дослідження, він помітив ще одну властивість папілярних узорів - узор на нігтьових фалангах пальців рук залишається незмінним протягом багатьох років. Зрозумівши важливість свого відкриття, В. Хершель запропонував новий спосіб реєстрації злочинців з використанням їх пальцевих відбитків [23, С. 45].
Значне місце в історії розвитку дактилоскопії належить Ф. Гальтону, який вивчав питання, пов'язані зі спадкуванням людиною фізичних і духовних здібностей та особливостей. Зрозумівши, що малюнки папілярних узорів на руках людини неповторні, він зробив спробу їх класифікувати і систематизувати. Його система класифікації будувалася на наявності чи відсутності у узорі папілярних ліній дельт і визначенні їх кількості.
Досконалішу систему класифікації відбитків пальців розробив Е. Генрі, який поділив папілярні узори на п'ять видів: прості, пологі та гострі дуги, радіальні й ульнарні петлі та завитки.
На початку XX ст. в Англії було запроваджено систему реєстрації злочинців на основі відбитків пальців. Система Гальтона-Генрі і нині є основою більшості видів реєстрації за відбитками пальців у Європі, Північній Америці та інших країнах.
У Росії дактилоскопія почала використовуватися на початку XX ст.
У 1903 р. російський криміналіст В. І. Лебедев розробив першу інструкцію "по пальцепечатанию", а у 1906 р. циркуляром Головного тюремного управління її було запроваджено для реєстрації злочинців у тюрмах [19, С. 170].
У 1920 р. судовий медик і криміналіст П. С. Семеновський у посібнику "Дактилоскопия как метод регистрации" запропонував удосконалену систему класифікації пальцевих узорів, яка стала основою дактилоскопічного обліку у нашій країні.
З розвитком дактилоскопії відкривалися нові можливості для встановлення злочинців за слідами р