К ЗГВАЛТУВАННЯ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право"
на тему:
ЗГВАЛТУВАННЯ

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Кримінально-правова характеристика згвалтування 5
1.1 Об'єкт і об'єктивна сторона згвалтування 5
1.2 Суб'єкт і суб'єктивна сторона згвалтування 14
1.3 Кваліфікуючі ознаки згвалтування 18
Розділ 2 Практика призначення покарання за згвалтування 24
Розділ 3 Особливості кримінальної відповідальності за згвалтування
за кримінальним законодавством зарубіжних країн 29
Висновки 35
Список використаної літератури 38

ВСТУП
Актуальність теми роботи. Згвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров'я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага згвалтувань у структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість згвалтувань доволі значна (близько 1000 на рік) і ступінь їх небезпечності високий.
Існують досить серйозні проблеми кримінально-правової кваліфікації згвалтування і в правозастосовній практиці. Воно поєднується зі вчиненням інших статевих злочинів, а також таких злочинів як умисне і необережне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Спостерігається різноманітність позицій як серед науковців, так і у судовій практиці щодо кваліфікації цих видів (різновидів) злочинів.
Питання кримінальної відповідальності за згвалтування та інші статеві злочини висвітлювали відомі українські й зарубіжні науковці, зокрема, Ю. В. Александров, Л. А. Андрєєва, М. І. Бажанов, П. П. Бліндер, О. Б. Бовть,
В. І. Борисов, С. В. Бородін, Є. В. Губанова, Л. В. Дорош, О. О. Дудоров,
А. А. Жижиленко, А. М. Ігнатов, Л. Г. Козлюк, Т. В. Кондрашова, Т. Д. Лисько, П. І. Люблінський, П. С. Матишевський, В. О. Навроцький, В. Натансон, А. В. Наумов, П. П. Осіпов, В. Н. Сафронов, Н. М. Свидлов, Є. В. Фесенко, М. Н. Хлинцов, А. П. Чуприков, Б. М. Цуприк, С. Д. Шапченко, Ю. І. Шевчук,
Я. М. Яковлєв та ін.
Не применшуючи значення робіт вказаних авторів, необхідно відзначити, що окремі питання кримінальної відповідальності за згвалтування залишаються недостатньо дослідженими або є дискусійними, внаслідок чого спостерігається неоднозначне тлумачення й застосування тих чи інших правових норм, постає необхідність їх поглибленого дослідження.
Зазначені обставини зумовили вибір теми курсового дослідження.
Мета роботи – аналіз кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за згвалтування.
Для досягнення зазначеної мети автором визначені такі основні завдання:
– висвітлити об'єкт і об'єктивну сторону згвалтування;
– охарактеризувати суб'єкта і суб'єктивну сторону згвалтування;
– визначити кваліфікуючі ознаки згвалтування;
– розглянути практику призначення покарання за згвалтування;
– з'ясувати особливості кримінальної відповідальності за згвалтування за кримінальним законодавством зарубіжних країн.
Об'єктом дослідження є законодавство України та окремих зарубіжних країн, що встановлює відповідальність за згвалтування.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за згвалтування.
Методи дослідження: формально-логічний, системно-структурний, функціональний, порівняльно-правовий, описовий.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.


РОЗДІЛ 1
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗГВАЛТУВАННЯ
1.1 Об'єкт і об'єктивна сторона згвалтування
Згвалтування визначається законом (ст. 152 КК) як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Безпосереднім об'єктом згвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості – її статева недоторканність. Причому ні моральні якості потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин із тим, хто притягується до відповідальності за її згвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього згвалтування або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 КК [13, с. 86].
Під статевою свободою розуміється право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу. Статева недоторканість – це абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню [14, с. 241].
Додатковим факультативним об'єктом згвалтування можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх тощо [11, с. 178].
Стаття 152 КК не містить обмеження у тому плані, що згвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі [19, с. 273].
При аналізі згвалтувань необхідно враховувати особу та поведінку потерпілоі, що вельми важливо й для оцінки обставин, що призвели до злочину, і для розробки конкретних, профілактичних, запобігаючих заходів.
Об'єктами (жертвами) згвалтування зазвичай стають ті особи жіночої статі, які за тими чи іншими причинами не здатні подати опір злочинцям (малолітні, фізично слабкі, занадто слухняні, безвільні), а також ті, хто провокує посягання з боку чоловіка своєю легковажною, необачною поведінкою [7, с. 182].
Статистичні дані стверджують, що важливу роль відіграють елементи сексуальної "гри" дівчат та жінок в спілкуванні з представниками протилежної статі: 28% засуджених за згвалтування розцінювали поведінку потерпілих як провокуючу до статевої близькості, а 45% зазначили, що все сталося "за взаємною згодою" [8, с. 92].
Часто потерпілі ведуть себе зовсім необачно: розпивають алкогольні напої з незнайомими чоловіками, слухняно слідують за ними у безлюдні місця, не виявляють розумної обережності.
Так, потерпіла К. погодилася послухати музику в компанії молодих чоловіків, з якими вона випадково познайомилася на вулиці. Потерпіла В. погодилася на поїздку в автомобілі з групою малознайомих для неї чоловіків, хоча, мабуть, знала, що майже в 25% випадків згвалтування використовується автомобіль, який зазвичай буває місцем злочину [8, с. 93].
О. Б. Бовть виділяє кілька груп потерпілих залежно від ступеню активності їх віктимної поведінки [8, с. 94].
До першої групи належать ті, хто на момент вчинення над ними насильства знаходився у стані алкогольного сп'яніння. Майбутні жертви, як правило, запрошувалися до ресторану, кафе тощо, де спільно пили спиртне. До того ж, майже половина потерпілих не були знайомі із насильниками, у останніх ступінь знайомства різний: від "бачилися раніше, але не знали особисто" до "вчилися разом". Згода жінки піти до кафе розглядалася гвалтивниками як безсумнівне свідоцтво того, що вона розуміє, чим все скінчиться і не заперечує проти близькості.
Другу групу складають потерпілі, для яких характерні нерозбірливість в знайомствах, легковажність, а нерідко і розв'язність у спілкуванні з чоловіком. Вони легко вступають в контакт, не заперечують проти того, щоб піти в незнайоме місце, тобто, також з деякого боку своєю поведінкою провокують насильство.
Особливу (третю) групу утворюють дівчини, які через неправильне статеве виховання (або його відсутність) стають на шлях проміскуїтету. Вони не знають, як вести себе при сексуальних домаганнях, не можуть захиститися від посягань постійно партнерів, що постійно змінюються, і часто стають жертвами асоціальних груп підлітків або дорослих.
Нарешті, до четвертої групи входять ті, хто неправильно тлумачить увагу з боку чоловіка, не знайомий з певним типом чоловічої сексуальної поведінки, не усвідомлює, що складається криміногенна ситуація, яка може призвести до насильства.
Проте віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не може звільнити винного від відповідальності за ст. 152 КК, хоча й може бути врахована при визначенні покарання насильнику.
Як випливає з тексту ст. 152 КК, у законі ідеться про потерпілу особу, тобто він визнає згвалтуванням не лише насильницькі статеві зносини чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою – жінка, у другому, навпаки, виконавець – жінка (жінки), а потерпілий – чоловік.
У житті типовими є випадки згвалтування жінки особами чоловічої статі, тому весь подальший аналіз складу злочину проводиться виходячи саме з цього. Проте все, що буде сказано щодо ознак складу злочину, застосовується і до ситуації, якщо потерпілим буде особа чоловічої статі, а суб'єктом злочину – жінка.
З об'єктивної сторони згвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із:
1) застосуванням фізичного насильства;
2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується);
3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується) [24, с. 105].
Тобто статеві зносини при згвалтуванні відбуваються всупереч волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.
Для відповідальності за ст. 152 КК достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б однією з цих ознак. Одне лише домагання на вступ у статевий зв'язок, якщо раніше він мав місце без застосування фізичного насильства, погрози ним або використання безпорадного стану, не утворює складу цього злочину [13, с. 87].
Під статевими зносинами у ст. 152 КК розуміється природний (гетеросексуальний) статевий акт. Мається на увазі коїтус – сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність.
Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та оргазму.
Для визначення факту наявності природного статевого акту призначається судово-медична експертиза.
Інші форми задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу згвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК або деякими іншими статтями Особливої частини КК.
Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються згвалтуванням, є вичерпним. Тому не є кримінально караними настирливі пропозиції особі вчинити з нею природний статевий акт, якщо вони не поєднуються з жодним із таких способів. Дії особи, яка домоглася згоди потерпілого на статевий акт не за допомогою фізичного чи психічного насильства або використання безпорадного стану, а шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, обіцянка укласти шлюб, подача заяви до відділу РАЦС тощо), не містять складу згвалтування [6, с. 34]
Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на згвалтування (наприклад, спроба перебороти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв'язування, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу) [13, с. 87].
Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони згвалтування – це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного опору, який зумовлений небажанням вступити з винним у статевий зв'язок [14, с. 242].
Фізичне насильство при згвалтуванні може полягати у нанесенні удару, побоїв, позбавленні або обмеженні особистої волі, заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості й спрямовується на те, щоб вчинити з потерпілою особою природний статевий акт, подолати здійснюваний або очікуваний з її боку фізичний опір, пов'язаний з небажанням вступити у статевий контакт.
Для інкримінування ст. 152 КК потрібно встановити, що вказане небажання було більш-менш чітко вираженим, явним, адже відмова на словах, навіть певна фізична протидія не завжди свідчать про дійсне небажання особи вступити у такий контакт. Скажімо, чоловік може сприймати таку поведінки жінки як кокетство, загравання або прояв сором'язливості. Якщо статеві зносини відбуваються за згодою сторін, проте у процесі їх один із партнерів (будучи, наприклад, схильним до мазохізму) застосовує до іншого фізичне насильство, кваліфікація за ст. 152 УУ виключається [14, с. 242].
Відсутнє згвалтування й у тому разі, коли суб'єкт застосовує фізичне насильство з помсти за відмову потерпілої особи вступити з ним у статеві зносини. У таких випадках посягання на тілесну недоторканість треба розглядати як злочин проти життя або здоров'я особи [19, с. 274].
Згідно із практикою Верховного Суду України згвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1-З ст. 152 КК, а якщо при згвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121 КК, – за ч. 4 ст. 152 КК.
Додаткова кваліфікація таких дій за іншими статтями КК про злочини проти здоров'я не потрібна, адже застосування фізичного насильства та заподіяння шкоди здоров'ю потерпілої особи цілком охоплюється ознаками об'єктивної сторони згвалтування.
Згвалтування або замах на нього, пов'язане із вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 КК. Якщо згвалтування або замах на нього потягло смерть потерпілої особи з необережності винного, то дії останнього охоплюються ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК (ч. З п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я особи" від 07.02.2003 р. № 2).
Роз'яснюючи поняття погрози при згвалтуванні, Пленум Верховного Суду України ще в постанові "Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини" від 27.03.1992 р. № 4 в ред. від 30.05.2008 р. рекомендував розуміти її як залякування потерпілої особи висловлюванням, жестами й іншими діями, які виражають намір негайного застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або її родичів (наприклад до дитини).
У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реальна, тобто у потерпілої особи має скластись враження, що, якщо вона протидіятиме гвалтівникові і не виконає його вимог, цю погрозу буде негайно реалізовано. Про сприйняття погрози як реальної може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опинилась потерпіла особа (оточення її групою осіб, безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе й настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо) [29, с. 55].
Отже, погроза як засіб впливу на потерпілу особу має бути:
а) протиправною;
б) достатньо інтенсивною;
в) реальною;
г) спрямованою на фізичне чи психічне насильство;
д) доведеною в суді [12, с. 37].
Погроза, як і саме насильство, припускає подолання опору потерпілої у формі, що не залишає сумніву в небажанні потерпілої вступити у статевий зв'язок із винним [18, с. 49].
Таким чином, погроза, з одного боку, є специфічною формою активного не лише фізичного, а й психічного насильства, а, з іншого, як зазначає Є. В. Губанова, саме з погрози починається виявлення прямого умислу на вчинення згвалтування [9, с. 143].
Погроза вчинити вбивство потерпілої або інших осіб, заявлена з метою вчинити насильницький статевий акт, охоплюється ч. 1 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує. Втім, якщо погроза вбивством мала місце після вчинення згвалтування (наприклад, її метою було примушування потерпілої особи не заявляти про вчинене у правоохоронні органи), дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 152 і 129 КК.
Примушування жінки або чоловіка до вступу в статеві зносини, поєднане з погрозою заподіяння не фізичної, а іншої шкоди (наприклад, погрозою розголошення відомостей, що ганьблять їх або їх близьких родичів, погрозою знищення, пошкодження або вилучення їх майна), не утворює складу згвалтування і за наявності підстав може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 154 КК.
Згвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір гвалтівникові (фізична безпорадність) [19, с. 275].
Поняттям безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування тощо.
Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають, зокрема, її фізичні вади (наприклад, параліч, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, яке не є психічним, сильне сп'яніння. Психічна безпорадність, за наявності якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня (або є неповноцінною), може бути викликана, скажімо, психічною хворобою, малолітнім віком, непритомним станом, застосуваннями сильнодіючих або інших речовин [13, с. 88].
Необхідно розрізняти психічну безпорадність, за якою потерпіла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (психічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпорадність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбуваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок автоаварії та ін.) [24, с. 106].
Для визнання згвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без її згоди (із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинено природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як згвалтування, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи [21, c. 93].
У разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для скоєння статевих зносин, його дії треба розглядати як згвалтування із використанням безпорадного стану потерпілої особи.
У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебуває у стані сп'яніння, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підставою для розгляду цього діяння як злочинного. Для такої оцінки вчиненого необхідно, щоб ступінь сп'яніння характеризував стан потерпілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлювати оточення, значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп'яніння свідчить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані [27, с. 56].
Для визнання згвалтування як вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої особи причини, що зумовили безпорадність, значення не мають.
Практика Верховного Суду України не виключає відповідальності за згвалтування як у випадку, коли винний сам довів жінку до безпорадного стану (наприклад, напоїв до безчуттєвого стану, дав наркотики, снодійне тощо), так і коли потерпіла особа перебувала в такому стані незалежно від його дій (наприклад, була малолітньою, знепритомніла внаслідок нещасного випадку тощо).
Юридична оцінка природного статевого акту з малолітньою особою за умови її згоди на це залежить від того, чи усвідомлювала вона характер і значення вчинюваних з нею дій. Сам по собі малолітній вік особи не завжди свідчить про наявність безпорадного стану як ознаки згвалтування. Питання про наявність або відсутність цього стану та кваліфікацію дій винного за ст. ст. 152 або 155 КК необхідно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку малолітньої особи, ступеня її обізнаності та інформованості у питаннях статевого життя [11, с. 178].
З урахуванням ст. 17 КК добровільна відмова від доведення згвалтування до кінця виключає кримінальну відповідальність за замах на цей злочин. Для визнання відмови від згвалтування добровільною треба встановити, що особа, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії.
У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину (наприклад, заподіяння тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, розбещення неповнолітніх).
1.2 Суб'єкт і суб'єктивна сторона згвалтування
Суб'єктом згвалтування – безпосереднім виконавцем злочину – може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу углиб парку для того, щоб, користуючись відсутністю людей, винний вчинив згвалтування, – така жінка є пособником у злочині.
Як уже було зазначено, за своєю об'єктивною стороною згвалтування – складний злочин, що полягає не лише у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником [13, с. 89].
У цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи для того, щоб винний здійснив із нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою.
Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі.
З суб'єктивної сторони згвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини та бажає цього [22, с. 113].
Суспільна небезпека згвалтування є тим більш високою, оскільки даний злочин є умисним [17, с. 6].
Наявність умислу має величезне значення для встановлення суб'єктивної сторони злочину. Причому, розглядаючи склад згвалтування, зокрема його суб'єктивну сторону, ми говоримо саме про прямий умисел. Така позиція не оспорюється в теорії кримінального права, знаходячи своє підтвердження серед науковців [9, с. 143].
Винний усвідомлює, що вступає в статеві зносини всупереч волі потерпілої особи, і бажає досягнення цієї мети шляхом фізичного або психічного насильства, або використання безпорадного стану.
Стосовно злочинів з матеріальним складом прямий умисел включає усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння, передбачення суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.
Прямий умисел в злочинах з формальним складом характеризується тим, що винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити. Винний у обов'язковому порядку, незалежно від характеристики складів, в умисних злочинах, перш за все, усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії, бездіяльності.
Усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння – це означає:
1) усвідомлювати всі ті фактичні обставини, які відповідають ознакам даного складу злочину;
2) усвідомлювати соціальне значення вчинених дій [9, с. 144].
Отже, при згвалтуванні винний має розуміти, що вступає у статевий зв'язок з особою проти її волі, шляхом застосування фізичного насильства, загрози або використання безпорадного стану потерпілого. Проте норма закону, встановлюючи відповідальність за згвалтування, передбачає ряд суспільно-небезпечних наслідків, стосовно до яких наука кримінального права допускає й інші форми вини.
Винний, скоюючи згвалтування при обтяжливих обставинах, повинен усвідомлювати наявність кваліфікуючих злочин обставин, за винятком суспільно небезпечних наслідків, стосовно яких можлива необережна вина. Тобто для встановлення наміру достатньо свідомого допущення винним настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті або самогубства потерпілої особи, психічного розладу здоров'я та ін. Особа нестиме відповідальність і у випадку, якщо вона не передбачала настання таких наслідків, проте повинна і могла їх передбачати [9, с. 145].
Так, наявність іншої форми вини законодавець допускає і при кваліфікації діяння за ч.ч. 3, 4 ст. 152 КК, тобто при згвалтуванні, відповідно, неповнолітнього, неповнолітньої, малолітнього, малолітньої.
Неповнолітній або малолітній – це особлива ознака, що характеризує потерпілого у момент згвалтування і що свідчить про підвищену небезпеку злочину. Кваліфікація за такими ознаками можлива у випадках, якщо винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою або малолітньою особою, а також коли він міг і повинен це передбачати [11, с. 180].
Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за згвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією.
Так, наприклад, потерпіла Н. працювала танцюристкою в шоу-балеті нічного ресторану. Три вечори підряд до ресторану приходив С., намагаючись познайомитися з дівчиною, посилав їй квіти та пробирався до гримерної кімнати, але Н. його залицяння відхилила. На четвертий день, будучи на підпитку, С. зустрів Н. біля ресторану після її роботи та, затягнувши до перевулку, згвалтував. На першому ж допиті С. пояснив, що вважав Н. повнолітньою через її нічну роботу, а її відмовлення вважав кокетством "дівчини легкої поведінки" [27, с. 56].
Питання про форму вини вивчалося рядом науковців, однак всі вони виказували схильні позиції з приводу, що законодавче визначення необережності не дає можливості конструювати цю форму вини до інших обставин об'єктивної сторони злочинів крім наслідків.
Слід згодитися з думкою В. Н. Кудрявцева, який стверджує, що "у складі умисного злочину кожна об'єктивна ознака усвідомлюється, у складі необережного злочину хоча б одна ознака не усвідомлюється, хоча може і повинна усвідомлюватися. Іншими словами, відсутність усвідомлення хоча б одної ознаки складу перетворює даний злочин з умисного в необережний" [16, с. 150].
Існуючі думки сходяться й у тому, що подвійна (змішана) форма вини можлива лише в матеріальних складах злочину. Згвалтування ж неповнолітньої належить до злочинів з формальним складам. За наявності наміру відносно наслідків вчиненого (особливо тяжкі наслідки) утворює інший склад, адже про свідоме настання наслідків не може бути мови, якщо для даного складу злочину їх настання не потрібно.
Таким чином, поняття подвійної або змішаної форми вини не можуть бути застосовні до такого злочину як згвалтування. Дана проблема повинна знайти своє врегулювання в кримінально-правових нормах.
Мотив згвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто цей мотив – сексуальний. Він може поєднуватися з іншими побічними мотивами – хуліганськими спонуканнями, бажанням принизити потерпілу особу, помстою тощо. Втім, домінують у цьому злочині сексуальні спонукання [20, с. 120].
За спрямованістю умислу замах на згвалтування, за якого винна особа діє з метою вчинення природного статевого акту і саме для цього застосовує фізичне ї психічне насильство, потрібно відмежовувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема ст. ст. 121, 122, 125, 153, 156 КК.
1.3 Кваліфікуючі ознаки згвалтування
Кваліфікуючими ознаками згвалтування є вчинення його:
1) повторно;
2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 153-155 (ч. 2 ст. 152 КК).
Особливо кваліфікуючими ознаками згвалтування є вчинення його:
1) групою осіб;
2) згвалтування неповнолітньої особи (ч. З ст. 152 КК);
3) спричинення особливо тяжких наслідків;
4) згвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).
Згвалтування, вчинене повторно, має місце у разі, коли його скоїла особа, яка раніше вже вчинила згвалтування (тобто злочин, передбачений ст. 152 КК).
У разі вчинення згвалтування особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ст.ст. 153-155, за який вона не була засуджена, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 152 КК (якщо відсутні обтяжуючі обставини, передбачені ч.ч. З або 4) та відповідною частиною ст. ст. 153, 154 або 155 КК.
Продовжуване згвалтування, яким є вчинення двох або більше природних статевих актів з однією і тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі, що охоплюється його єдиним злочинним наміром, також виключає ознаку повторності [19, с. 275].
Справи про згвалтування без кваліфікуючих ознак належать до справ так званого приватно-публічного обвинувачення, а тому можливі процесуальні перешкоди для його кваліфікації за ознакою повторності. При вчиненні двох згвалтувань без обтяжуючих обставин приводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 КК за ознакою повторності є подача скарги потерпілою особою від першого зло чину або подача скарг обома потерпілими. Якщо потерпіла від першого злочину особа не порушувала питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним згвалтування іншої потерпілої особи не може розцінюватись як повторний злочин. У такому випадку за наявності скарги про порушення справи лише потерпілим від другого згвалтування дії винного мають кваліфікуватись (за відсутності інших обтяжуючих обставин) за ч. 1 ст. 152 КК [14, c. 344].
При вчиненні двох або більше згвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на згвалтування або співучасті у цьому злочині, а в іншому закінченого згвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів. Якщо перше і друге згвалтування, вчинені винним, не містять кваліфікуючих ознак, то остаточна кваліфікація дій особи відбувається лише за ч. 2 ст. 152 КК за ознакою повторності.
Згвалтування потерпілої особи без кваліфікуючих ознак, а потім повторне згвалтування за наявності ознак, вказаних у ч. З або ч. 4 ст. 152 КК, повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 КК та, відповідно, ч. ч. З або 4 ст. 162 КК. У таких випадках кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 152 не потрібна.
Проте вказана ознака має бути зазначена в юридичному формулюванні звинувачення. Неповнолітніми є особи віком до 18 років, а малолітніми особи, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років.
Згвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше осіб співвиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з однією або декількома потерпілими особами. Група осіб відсутня, якщо декілька суб'єктів гвалтують одну потерпілу особу, однак не узгоджують при цьому свої дії і не сприяють один одному [14, с. 244].
На кваліфікацію згвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіх співвиконавців не впливає те, чи вдалося кожному із гвалтівників вчинити статевий акт з потерпілою особою. Групове згвалтування є закінченим злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників.
Об'єктивна сторона такого складу злочину є складною, не вичерпується статевими зносинами і включає в себе дії (насильство та приведення у безпорадний стан), які можуть бути реалізовані й тими, хто природний статевий акт безпосередньо не вчиняє. Тому як співвиконавство згвалтування розглядаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою згвалтування її іншою особою [28, c. 33].
Виконавцем групового згвалтування виступає і той, хто не здатен бути суб'єктом індивідуального згвалтування (імпотент, жінка при згвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину. Дії учасників групового згвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч. 3 ст. 152 КК без посилання на ст. 27 КК.
Відповідальність учасника групового згвалтування за ч.. З ст. 152 КК виключається у разі, коли інші його учасники через неосудність, недосягнення 14-річного віку або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Проте, якщо вказаний учасник не усвідомлював і за обставинами справи не міг усвідомлювати наявність вказаних обставин щодо інших учасників групового згвалтування, він несе відповідальність за ст. 15 і ч. З ст. 152 КК відповідно до правил фактичної помилки.
Від згвалтування, вчиненого групою осіб, потрібно відрізняти співучасть у цьому злочині, яка не є співвиконавством. Наприклад, за ч. 5 ст. 27 КК і відповідною частиною ст. 152 КК як пособництво у згвалтуванні слід кваліфікувати дії осіб, які сприяють його вчиненню, наприклад, тим, що заманили жертву у місце посягання на неї, придбали речовини, за допомогою яких потерпіла особа приводиться у безпорадний стан, тощо.
Особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органу чи його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, переривання вагітності, зараження вірусом імунодефіциту людини [14, с. 246].
Особливо тяжкі наслідки – оціночне поняття, а тому наведений перелік не може розглядатись як вичерпний.
Особливо тяжкі наслідки можуть бути викликані діями як винної, так і потерпілої особи (наприклад, реакцією останньої на злочин стало те, що вона накладає на себе руки або спричиняє собі тілесні ушкодження, намагаючись уникнути сексуального насильства).
У разі, коли при згвалтуванні чи замаху на цей злочин смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й отримала смертельні ушкодження), дії винного охоплюються ч. 4 ст. 152 або ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК.
Якщо згвалтування або замах на згвалтування поєднані із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, віднесеного до такого не за наслідками згвалтування, ці дії не розглядаються як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Вони кваліфікуються без ставлення у вину аналізованої кваліфікуючої ознаки за сукупністю злочинів за відповідними частинами ст.ст. 152 і 121 КК.
Заподіяння при згвалтуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, охоплюється ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК не потребує.
Не визнаються особливо тяжкими наслідками при згвалтуванні дефлорація, вагітність (за винятком випадків, коли є медичні протипоказання до пологів). Свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, якщо захворювання після згвалтування не настало, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів – відповідною частиною ст. 152 і ч. 1 ст. 130 КК.
Умисне вбивство ч. 4 ст. 152 КК не охоплюється. Дії особи, яка в процесі згвалтування чи замаху на цей злочин або відразу після цього вчинила умисне вбивство потерпілої особи, кваліфікуються за п. 10 ч. 2 ст. 115 і, відповідно, ст. 15 і ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 152 КК.
Якщо з метою приховати згвалтування чи замах на цей злочин було вчинено умисне вбивство потерпілої особи через деякий час після вчинення зазначеного злочину (за наявності розриву в часі), дії винного слід кваліфікувати за ч.ч. 1, 2 чи 3 ст. 152 або ст. ст. 15 і 152 та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. У даному разі смерть п