Кр 1. экспертиза 2.характеристика різних видів злочинів.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"

ЗМІСТ

1. Форми та тактика використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Підготовка і призначення експертизи .3
2. Криміналістична характеристика посягань на приватну,
державну і суспільну власність шляхом крадіжок, грабежів і розбоїв. Обставини, що підлягають встановленню
та першочергові слідчі дії по справах про розбої,
крадіжки, грабежі 12
2.1 Криміналістична характеристика крадіжок, грабежів і розбоїв 12
2.2 Обставини, що підлягають встановленню та першочергові слідчі дії при розслідуванні крадіжок, грабежів, розбоїв 16
3. Практичне завдання 21
Список використаної літератури 25


1. ФОРМИ ТА ТАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ.
ПІДГОТОВКА І ПРИЗНАЧЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ.
При розслідуванні злочинів розмежовують два способи встановлення істотних для справи фактів:
1) безпосереднє сприйняття;
2) дослідження схованих властивостей та їх взаємозв'язків.
Наприклад, шляхом безпосереднього сприйняття трупа і наявних на ньому ушкоджень можна констатувати наявність крові на його одязі. Проте для того, щоб встановити, що на одязі підозрюваного у вбивстві маються сліди крові, недостатньо безпосереднього сприйняття, необхідно спеціальне лабораторне дослідження підозрілих на кров плям (вони можуть виявитися плямами фарби, фруктового соку тощо). Шляхом безпосереднього огляду місця крадіжки можна переконатися у відсутності певних предметів. Втім, для того, щоб встановити, що має місце нестача (чи надлишок) матеріальних цінностей, необхідно спеціальне дослідження.
Успішне встановлення схованих властивостей і взаємозв'язків предметів і явищ вимагає застосування спеціальних знань, під якими розуміють знання, що здобуваються за допомогою спеціальної (професійної) освіти і досвіду.
Зміст застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів полягає у виявленні й оцінці ознак, що надають інформацію про підлягаючі встановленню факти.
До числа таких ознак відносяться ознаки, які вказують на тотожність особистості та предметів, ознаки смерті, ознаки нестачі, ознаки несправності транспортного чи іншого технічного засобу, ознаки недоброякісної продукції та ін.
Існують різні форми застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів.
Спеціальні знання можуть застосовуватися:
1) безпосередньо слідчим і судом, що здійснюють розслідування і розгляд кримінальної справи;
2) шляхом одержання довідок і консультацій у фахівців;
3) шляхом залучення фахівців для участі в слідчих діях (ст. 128(1) КПК України);
4) шляхом ревізії;
5) шляхом експертизи.
Вибір тієї чи іншої форми застосування спеціальних знань повинний бути тактично обгрунтованим.
У першу чергу необхідно враховувати істотність встановлюваного факту. Якщо факт, встановлюваний з використанням спеціальних знань, є доказовим, тобто може бути використаний як аргумент у процесі наступного доведення, як засіб підтвердження чи виключення висунутих при розслідуванні версій і особливо коли ознакам, на підставі яких цей факт встановлюється, можуть бути дані різні пояснення, необхідно проведення експертизи. На користь експертизи свідчить також необхідність спеціального лабораторного дослідження.
Суттєвими критеріями вибору форми застосування спеціальних знань є: час, необхідний для її застосування, надійність достовірного встановлення факту, економічність тощо.
У процесі ординарних розслідувань переважна більшість фактів встановлюється за допомогою звичайних слідчих дій: допитів, оглядів, дослідження документів, одержання довідок та ін.
Слідчий призначає експертизу тоді, коли для вирішення питань, виниклих у ході розслідування, необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі.
Питання про те, чи необхідні спеціальні знання для вирішення виниклих питань, слідчий у кожному конкретному випадку вирішує самостійно, за винятком випадків, коли закон (ст. 76 КПК України) вимагає обов'язкового проведення експертизи.
Залежно від характеру виниклих питань слідчий приймає рішення про призначення: криміналістичної; судово-біологічної; судово-медичної; судово-наркологічної; судово-психіатричної; комплексної психолого-психіатричної; товарознавчої; судово-харчової; судово-бухгалтерської; автотехнічної; комплексної криміналістичної й автотехнічної; технічної у справах про аварії на водному, авіаційному й іншому транспорті; судово-будівельної; пожежно-технічної; судово-екологічної та ін.
Найбільш розповсюдженими криміналістичними експертизами є:
1) судово-технічна експертиза документів, у завдання якої входять:
– встановлення способу виготовлення документа чи використаних для цього технічних засобів;
– встановлення факту зміни первісного змісту документа;
– встановлення послідовності виконання документа;
– дослідження машинописних текстів;
– дослідження документів, виготовлених поліграфічним способом;
– дослідження відбитків печаток і штампів;
– технічне дослідження підписів;
– встановлення змісту тексту документа;
– дослідження розірваних і спалених документів та ін.;
2) судово-почеркознавча експертиза, у ході якої встановлюється особа, що виконала рукописний текст чи підпис;
3) експертиза підроблених грошей і цінних паперів;
4) судово-трасологічна експертиза (дослідження слідів і знарядь злому; дослідження слідів транспортних засобів; дослідження пломб; дослідження холодної зброї; дослідження слідів ніг людини; дослідження слідів рук людини);
5) портретна експертиза;
6) відеофоноскопична експертиза;
7) фоноскопична експертиза;
8) експертиза електронно-обчислювальної техніки і програмного забезпечення;
9) судово-балістична експертиза: дослідження зброї; дослідження боєприпасів, куль, дробу, картечі, пижів, гільз тощо;
10) експертиза вибухових пристроїв, вибухових речовин, продуктів вибуху;
11) експертиза речовин, матеріалів і виробів: дослідження наркотичних засобів; дослідження нафтопродуктів і мастильних матеріалів; дослідження металів, сплавів, металевих виробів; дослідження лакофарбових матеріалів; дослідження виробів зі скла; дослідження радіоактивних речовин; дослідження отруйних речовин дратівної дії; дослідження волокнистих матеріалів, виробів і мікрочасток;
12) судово-грунтознавча експертиза;
13) судово-мінералогічна експертиза;
14) судово-медична експертиза.
У випадках виникнення утруднень з визначенням виду експертизи слідчому доцільно звернутися за консультацією до фахівців, ознайомитися з довідковою літературою, вивчити положення про проведення конкретних експертиз, а також інформаційні листи, що спрямовуються в слідчі підрозділи керівниками правоохоронних органів і експертних установ.
Із зазначених джерел можна отримати достатньо докладну інформацію про те, які об'єкти і матеріали підлягають напрямку для проведення тієї чи іншої експертизи, які питання можуть бути вирішені в ході її проведення, яким фахівцям може бути доручене проведення експертизи.
Залежно від обставин розслідуваної справи на експертизу можуть бути спрямовані:
– труп чи його частини;
– виявлені в ході проведення слідчих дій чи представлені юридичними чи фізичними особами матеріальні об'єкти, які зберегли сліди злочину або є знаряддями злочину;
– різного роду документи;
– матеріали кримінальної справи, у яких містяться відомості, необхідні експертам для дачі висновку (протокол огляду місця події з додатками у вигляді схем, планів, фототаблиць, відеоплівки; протоколи допитів, слідчого експерименту, огляду трупа);
– відомості про тілесні ушкодження, завдані потерпілому, або про психічний стан чи фізичне захворювання підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого (оригінал чи копія історії хвороби, протокол огляду, протоколи допиту свідків);
– копії чи виписки з інструкцій, нормативних актів і службової документації, регламентуючих виробничу діяльність.
Орієнтиром при визначенні об'єктів і матеріалів, підлягаючих напрямку на експертизу, можуть слугувати нормативні акти, регламентуючі порядок проведення відповідної експертизи, а також інформаційні листи експертних установ.
У випадку призначення додаткової чи повторної експертизи в експертну установу поряд з іншими об'єктами і матеріалами представляються висновки (акти) попередніх експертиз (або повідомлення про неможливість дачі висновку) із всіма додатками (фотознімками, експериментальними матеріалами та ін.), а також додаткові матеріали, що відносяться до предмета експертизи, що опинилися у розпорядженні слідчого після дачі першого висновку (або після повідомлення про неможливість дати висновок).
До напрямку об'єктів на експертизу слідчий повинний переконатися в тому, що вони придатні для експертного дослідження. З цією метою слідчий особисто чи з його доручення прокурор-криміналіст або фахівець роблять дослідження об'єктів з використанням наявних в їх розпорядженні науково-технічних засобів без порушення цілісності чи зміни властивостей досліджуваних об'єктів.
У будь-якому випадку слідчий зобов'язаний оглянути об'єкти, що направляються для експертного дослідження, і скласти про це протокол, а потім упакувати кожен об'єкт окремо в упаковку, що забезпечує схоронність об'єкта, і опечатати своєю печаткою. Якщо упакувати об'єкт, що направляється на експертизу, неможливо, то він повинний бути постачений биркою з вказівкою необхідних реквізитів, засвідчених підписом слідчого.
У тих випадках, коли експертиза проводиться за матеріалами кримінальної справи (наприклад, автотехнічна і деякі судово-технічні експертизи), всю кримінальну справу направляти експерту не слід, для того щоб не виникло припущення, що висновок зроблений під впливом наявних у ньому матеріалів (це не відноситься до судово-психіатричної і психологічної експертиз, для проведення яких вимагаються, як правило, всі матеріали кримінальної справи).
В цьому зв'язку, направляючи матеріали на експертизу, необхідно з'ясувати, який час буде потрібний експертам для вивчення матеріалів справи, що відносяться до предмета експертизи, і зобов'язати їх повернути справу відразу ж після зникнення потреби в неї.
Для проведення ідентифікаційних досліджень поряд з об'єктами, виявленими в ході проведення слідчих дій і отриманих від юридичних і фізичних осіб, на експертизу повинні направлятися зразки для порівняння, тобто об'єкти, що безсумнівно походять від об'єкта (суб'єкта), який перевіряється.
Для того щоб правильно визначити, які саме об'єкти і матеріали варто направляти експерту для проведення ідентифікаційних й інших досліджень, треба звертатися за консультацією і допомогою до фахівців, вивчати довідкову й іншу спеціальну літературу, присвячену методиці проведення конкретних експертиз.
Приймаючи рішення про те, кому доручити проведення експертизи, у кожному конкретному випадку треба з'ясувати, чи можливо її проведення в спеціально створених експертних установах різних міністерств і відомств.
При відсутності відповідних фахівців в експертних установах проведення експертиз може бути доручено особам, які мають необхідні спеціальні знання у зв'язку з їх професійною діяльністю. При цьому перевагу треба віддавати співробітникам науково-дослідних інститутів, лабораторій, підприємств, установ і організацій, а також викладачам вищих навчальних закладів. Наприклад, проведення експертизи з метою визначення особою історичної, наукової чи культурної цінності викрадених предметів чи документів бажано доручати співробітникам музеїв, картинних галерей, виставок тощо.
У структурі постанови про призначення експертизи розрізняються вступна, описова і резолютивна частини.
У вступній частині вказуються:
– час і місце складання постанови;
– хто склав постанову;
– за якою кримінальною справою.
В описовій частині коротко викладається сутність справи; конкретні обставини, що обумовили необхідність призначення експертизи; вказуються норми закону, на підставі яких призначається експертиза.
У резолютивній частині формулюються питання експерту; встановлюється в випадку необхідності строк, протягом якого повинна бути проведена експертиза, призначається експерт чи вказується експертна установа, якій доручається проведення експертизи; приводиться перелік матеріалів і об'єктів, що направляються на експертизу.
Якщо до моменту призначення експертизи будь-кому пред'явлене обвинувачення або винесена постанова про залучення конкретної особи як обвинуваченого, слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз'яснити його права:
– заявити відвід експерту;
– просити про призначення експерта з числа зазначених ним осіб, представити додаткові питання для одержання за ними висновку експерта;
– бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні експертизи і давати пояснення експерту;
– знайомитися з висновком експерта.
Якщо проведення експертизи доручається експертній установі, слідчий повинний роз'яснити обвинуваченому, що реалізувати право на відвід експерта він зможе після того, як буде отриманий висновок експерта і стане відомо, хто саме проводив експертизу.
Разом з тим обвинуваченому треба роз'яснити його право заперечувати проти проведення експертизи в даній експертній установі, якщо є підстави вважати, що службові особи експертної установи особисто зацікавлені в результаті справи.
Невиконання вимоги закону про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи призводить до того, що висновок експерта втрачає доказове значення.
Якщо проведення експертизи доручається експертній установі, слідчий направляє в експертну установу постанову і матеріали, необхідні для проведення експертизи.
При цьому слідчий доручає керівнику експертної установи роз'яснити призначуваному експерту його права й обов'язки і попередити експерта про відповідальність.
Висновок експерта, не попередженого при дорученні експертизи про відповідальність, не має доказової сили.
Якщо експертиза проводиться поза експертною установою, слідчий викликає до себе особу, якій доручається експертиза, засвідчується в її особистості, спеціальності й компетентності, встановлює відношення експерта до обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, а також перевіряє, чи немає підстав для відводу експерта.
Потім слідчий вручає експерту постанову про призначення експертизи, роз'ясняє експерту права та обов'язки, і попереджає про відповідальність за дачу свідомо неправдивого висновку.


2. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСЯГАНЬ НА ПРИВАТНУ, ДЕРЖАВНУ І СУСПІЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ ШЛЯХОМ КРАДІЖОК, ГРАБЕЖІВ І РОЗБОЇВ. ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВСТАНОВЛЕННЮ ТА ПЕРШОЧЕРГОВІ СЛІДЧІ ДІЇ ПО СПРАВАХ ПРО РОЗБОЇ, КРАДІЖКИ, ГРАБЕЖІ
2.1 Криміналістична характеристика крадіжок, грабежів і розбоїв
Предметом безпосереднього посягання крадіжок, грабежів і розбоїв є державна, колективна або приватна власність. Конституція України прирівняла всі форми власності й захищає їх однаково.
Власність – це майно, що належить певній особі. Суб'єктом власності може бути фізична особа, колектив, держава. Звідси розрізняють приватну, колективну, державну власність. Майно являє собою матеріальні знаряддя праці, продукти праці, речі, цінності, продукти життєзабезпечення тощо. У будь-якому разі – це матеріальні предмети, речі, споживчі продукти. Тому предметом безпосереднього посягання крадіжок, грабежів, розбоїв є всі матеріальні утворення.
Крадіжка – це таємне заволодіння чужим майном, як державним, так і особистим.
Грабіж відрізняється від крадіжки відкритим способом заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, безпечним для життя чи здоров'я особи, або погрозою застосування такого насильства.
Розбій – найбільш небезпечний спосіб заволодіння майном як державним, так і особистим. Це відкритий напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозою застосування такого насильства.
Для криміналістичної методики розслідування перелічених злочинів, насамперед, має одержання інформації про такі обставини:
1) особу;
2) викрадений предмет, його зовнішні ознаки;
3) спосіб проникнення до викраденого (відібраного) майна (предмета), його ознаки;
4) прийом-спосіб заволодіння предметом;
5) знаряддя і засоби, що використовувались для заволодіння майном.
Якщо це грабіж або розбій, то джерелами інформації є люди і речі, а при крадіжці, головним чином, – речові докази, тобто речі.
Встановлення цих обставин, дає можливість визначити напрямок слідства, організувати розшук злочинця і майна по гарячих слідах "від людей" (за ознаками словесного портрета) або "від речей" (за їх зовнішніми ознаками).
Способи вчинення корисливих злочинів різноманітні. За способом проникнення розрізняють:
1) крадіжки зі зломом;
2) крадіжки без злому з відкритих сховищ.
Для проникнення в сховище зламують найменш міцні його частини – вікна, двері, стельові перекриття, іноді роблять підкопи. Вид і надійність сховища і замикаючого пристрою визначають знаряддя і засоби злому, від найпростіших побутових знарядь (брухт, сокира, молоток, монтировка) до складних інструментів (газозварювальних апаратів, електроінструментів: дриль, електропилка). Металеві сейфи, броньовані двері в квартири, залізобетонні банківські сховища зламують із застосуванням вибухових речовин, агресивних рідин, які впорскують у механізм замка. Із вибухових речовин зазвичай застосовують пластикову вибухівку.
Крадіжки без злому це:
1) проникнення в приміщення через відкриту кватирку, вікно, двері;
2) відмикання замка знайденим ключем;
3) проникнення шляхом подолання перешкод (злочинець переліз через паркан або відчинив незачинену хвіртку);
4) відкрите проникнення в приміщення шляхом обману дітей, під виглядом працівників міліції та ін.;
5) поширеним способом крадіжки є викрадення того, що "погано лежить", не охороняється (на вокзалах, пляжах);
6) крадіжки автомобілів зі стоянок, з гаражів, крадіжки особистих речей з автомобілів, залишених відчиненими на вулиці, в під'їзді.
Грабіж і розбійні напади зазвичай трапляються увечері, вночі, у погано освітлених малолюдних місцях. Разом з тим, останнім часом зросла кількість грабежів і розбійних нападів у квартирах, офісах, причому зухвалі розбої вчинюються вдень, в обідню перерву, санітарний день. Засобом насильства і погрози злочинці використовують холодну і вогнепальну зброю, побутові нагрівальні прилади (праску, паяльник, запальничку), спеціальні засоби (стоматологічні щипці, шприци з наркотиком, шокові кийки) тощо.
Слідова картина злочинів, що розглядаються, залежить від місця вчинення злочину, засобів для проникнення в приміщення, які використовувались, відмикання запорів, пошкодження охоронної сигналізація, злому перешкод, виду предметів безпосереднього посягання.
Для крадіжки характерні, головним чином, матеріальні сліди злочинця і знарядь вчинення злочину на предметах обстановки місця події, предметах і речах, що стали предметом крадіжки.
При виявленні в підозрюваного речей, цінностей, які не належать йому, можуть залишитися сліди як потерпілого, так і злочинця. На одязі, взутті, тілі підозрюваного треба шукати мікросліди з місця події.
В основному слідова картина крадіжки державного майна схожа зі слідами злому і проникнення в приватні сховища, склади, гаражі, приміщення офісів, квартири. Проте державні й колективні сховища, особливо банківські, складські, арсенальні, іноді більш надійно захищені засобами електронного спостереження, складною охоронною сигналізацією, засобами зв'язку і особистої охорони. Все це визначає характер слідової картини, наприклад, при механічному зломі дверей і електронному зломі програми в якому-небудь банку.
Спосіб вчинення злочину завжди характеризує і відображає ознаки і навички діяльності злочинця. Тому особа злочинця – важливий елемент криміналістичної характеристики.
Значну кількість крадіжок вчинять неповнолітні, а також особи, що зловживають наркотиками, спиртними напоями. Серед злодіїв переважають особи з низьким рівнем освіти і культури. Кишенькові злочини зазвичай вчиняють крадіжку шляхом зловживання довірою у метро, поїздах, на автотранспорті. Злодії часто бувають раніше засудженими не лише за крадіжки, а й за інші злочини. Серед злодіїв-рецидивістів існує "спеціалізація": фахівці з квартирних крадіжок, крадіжок з камер схову, з автомашин, а іноді – зі сховищ-сейфів.
Наразі злодії переважно працюють групами, часто стійкими, особливо для вчинення грабежів. Іноді в групу включають жінок, що відіграють роль навідниць або виконавиць відпрацьованих способів, наприклад, проникнення в квартиру, входження в довіру тощо.
Розбійні напади, як правило, вчиняють добре організовані злочинні групи, озброєні вогнепальною зброєю, сучасними видами стільникового і мобільного зв'язку, першокласним транспортом. У таких групах, як правило, мають місце чіткий розподіл ролей, висока дисципліна. Забороняється пити, вживати наркотики, з'являтися в окремих місцях у конкретний час.
Усіх злочинців, що вчиняють крадіжки, умовно можна поділити на декілька груп:
1) примітивні неорганізовані злочинці, що вчиняють крадіжки без використання технічних засобів, поодинці, з умислом, що раптово виник;
2) кваліфіковані злодії – це особи зі стійкою антисуспільною установкою, мають навички крадіжок певних предметів, речей, грошей, коштовностей;
3) професійні злодії, що вчиняють крадіжки внаслідок постійної антисуспільної установки. Вони мають злочинні навички, раніше майже всі були засуджені. Об'єднані в злочинні групи, озброєні, мають транспорт.
При крадіжках, особливо грабежах і розбоях, треба вивчати особу потерпілого. Часто крадіжці передують сусідські чи дружні стосунки, розпиття спиртного. Тому встановлення стосунків потерпілого зі злодієм, грабіжником має принципове значення.
2.2 Обставини, що підлягають встановленню та першочергові слідчі дії при розслідуванні крадіжок, грабежів, розбоїв
Як вже зазначалось, для розслідування крадіжок, грабежів і розбоїв, насамперед, має одержання інформації про такі обставини:
1) особу;
2) викрадений предмет, його зовнішні ознаки;
3) спосіб проникнення до викраденого (відібраного) майна (предмета), його ознаки;
4) прийом-спосіб заволодіння предметом;
5) знаряддя і засоби, що використовувались для заволодіння майном.
Розглянемо початкові слідчі дії при розслідуванні крадіжок.
Після порушення кримінальної справи і провадження оперативно-розшукових заходів для розкриття злочину по гарячих слідах зібрана інформація про подію злочину дає можливість сформувати три типові слідчі ситуації:
1) є інформація про крадіжку і підозрювана особа затримана;
2) є інформація про крадіжку і підозрювану особу, але остання не затримана;
3) є інформація про крадіжку, але немає відомостей про злочинця.
Дії слідчого в зазначених ситуаціях мають такі особливості.
Ситуація перша. Вихідні дані в первинних матеріалах про крадіжку зазвичай не викликають сумнівів щодо її вчинення. Це дозволяє слідчому визначити правильний напрямок, побудувати обгрунтовані версії про вину затриманого підозрюваного. Незалежно від очевидності першої ситуації (затримання підозрюваного на місці крадіжки або поблизу неї при спробі приховатися) слідчий повинен довести, що затриманий – особа, яка вчинила крадіжку.
Для відпрацювання тактичного рішення з перевірки першої ситуації і встановлення злочинця проводять такі слідчі дії: затримання підозрюваного; особистий обшук і виїмка викраденого майна, обшук за місцем проживання; допит підозрюваного, допити свідків та осіб, що затримали підозрюваного; повторний огляд місця події, якщо його не здійснив слідчий; пред'явлення для впізнання викрадених речей потерпілим.
Друга ситуація . Зібрані матеріали не викликають сумніву в крадіжці, підозрюваний – особа відома, але не затримана або була затримана, але приховалася. Для вирішення цієї ситуації основні дії слідчого спрямовані на збирання інформації про підозрюваного, який приховався, побудову пошукових версій про можливе місце його перебування:
1) злочинець виїхав за межі населеного пункту;
2) не виїхав і приховується:
а) у родичів;
б) у знайомих;
в) у друзів;
3) залишився в даному населеному пункті на легальному чи нелегальному становищі;
4) потрапив у лікувальну установу.
Для розробки тактичного рішення слідчий проводить огляд місця події для виявлення речових джерел і фактичних даних, що характеризують зовнішні ознаки і поведінкові навички злочинця. Проводить допити потерпілого, свідків та інших обізнаних осіб (мешканців будинку, де вчинена крадіжка, працівників підприємств, магазинів, складів, павільйонів, ларків) та інших осіб, які щось знають про злочинця.
Виявляє і допитує родичів, знайомих, колег, друзів для встановлення зовнішніх ознак і властивостей особи; накладає арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію, дає вказівки органам дізнання влаштовувати "заслони", облави, вести зовнішнє спостереження тощо.
Третя ситуація. Третя ситуація не містить достатньої інформації про особу, яка вчинила крадіжку. Відомості про злочинця в основному містяться в матеріальних слідах, тому спочатку якісно й професійно проводиться огляд місця події, спрямований на збирання відомостей про зовнішність злочинця, знаряддя вчинення крадіжки. Розшук злочинця починається від слідів, що залишилися в матеріальному середовищі. Тому слідчому рекомендується після порушення кримінальної справи обов'язково зробити повторний огляд місця крадіжки, змоделювати механізм проникнення і злому перешкоди, встановити, яких предметів обов'язково повинен був торкатися злочинець, вилучити їх і піддати спеціальному дослідженню для встановлення невидимих і маловидимих слідів. При огляді бажана участь потерпілого, а також осіб, що проводили первісний огляд. Доцільно здійснити повторний допит потерпілого і свідків – перших, що виявили крадіжку. У ході огляду за механізмом події слідчий встановлює навичкові властивості злочинця, вміння володіти інструментом, безшумно видавити скло; відключити сигналізацію без виявлення на пульті спостереження; яку силу треба застосувати, щоб зробити певну роботу, наприклад, пересунути шафу, зламати (розібрати) цегельну кладку, зробити підкоп; скільки потрібно витратити часу на це тощо. Усе це спрямоване на концентрацію відомостей, що формують портрет злочинця – злодія.
Сліди засобів учинення злочину перевіряються по слідотеках у НІКЦ міста, області, а особистісні дані – по картотеках оперативних і криміналістичних обліків.
Зібрані дані дають можливість побудувати розшукові та слідчі версії, наприклад:
1) крадіжка вчинена однією особою або групою осіб;
2) крадіжка вчинена особою, яка має відомості про потерпілого (злочинець – близький знайомий, родич);
3) крадіжка вчинена особою, яка не має безпосереднього відношення до потерпілого, але за участю осіб, що знають його (при наведенні);
4) крадіжку вчинив злочинець, який не знає потерпілого і не пов'язаний з його оточенням.
Грабежі і розбійні напади – найбільш небезпечні злочини, оскільки заволодіння майном як особистим, так і державним, вчиняється із застосуванням фізичного або психічного насильства, небезпечного для здоров'я чи життя людини.
Зазвичай оперативно-розшукова робота з грабежів і розбоїв починається відразу після одержання повідомлення чи заяви, попередня перевірка яких спеціально майже не проводиться. Черговий РВВД негайно висилає на місце патрульно-постову групу, дільничного для затримання злочинців по гарячих слідах, блокування шляхів відходу злочинців та їх затримання.
Розкриття починається опитуванням потерпілих, свідків-очевидиів, що повідомили про грабіж, розбій. До моменту прибуття слідчого з оперативною групою (СОГ) на місце події складаються такі слідчі ситуації:
1) злочинець затриманий з доказами на місці події;
2) злочинець затриманий при збуті викраденого;
3) затриманий скупник чи реалізатор викраденого, яким відомий злочинець;
4) злочинець відомий, але приховався;
5) злочинець невідомий, але про нього є певні дані (деякі ознаки зовнішності, прізвисько);
6) злочинець невідомий і про нього немає жодних даних.
Для вирішення слідчих ситуацій, що виникли, слідчий будує типові версії:
1) злочинець – відома особа;
2) злочинець – затриманий збувальник;
3) злочинець – раніше засуджений;
4) неповнолітній;
5) злочинці – група раніше незасуджених за корисливі злочини;
6) злочинець – непрацюючий, наркоман, бомж:
7) злочинці – "гастролери".
Для перевірки версій найбільш ефективним напрямком на початковому етапі розслідування грабежів і розбоїв є розробка тактичних операцій і планів їх вирішення.
Завдання слідчого – провадженням слідчих дій і оперативно-розшукових заходів створити необхідне інформаційне забезпечення для швидкого й ефективного виконання тактичного рішення, тобто з'ясування якоїсь обставини, що є сутністю слідчої ситуації.


3. Практичне завдання.
З лютого ввечері у дворі будинку № 6 по вул. Яворницького був виявлений громадянин Іванченко, що перебував без свідомості з множинними пораненнями в області живота.
Лікар швидкої допомоги Ярчук повідомив, що він за викликом невідомої жінки прибув на зазначену адресу й випадково знайшов молодого хлопця, що лежав на землі, у якого в області живота побачив кілька ножових поранень. Потерпілий був доставлений у лікарню, де в процесі реанімаційних заходів наступила його смерть.
Слідчому із лікарні надійшла телефонограма про те, що потерпілий помер.
Завдання.
Які рішення варто прийняти слідчому? Які слідчі дії можуть бути проведені після порушення кримінальної справи? Складіть план слідчо-оперативних дій і постанову про призначення судово-медичної експертизи.

Відповідь:
Слідчий має прийняти рішення про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження яке спричинило смерть потерпілого Іванченка.
Планування розслідування на початковому етапі повинне передбачати обов'язкове проведення таких слідчих дій, як судово-медичний огляд потерпілого; огляд місця події; затримання, загальний огляд і огляд одягу підозрюваного; можливе проведення обшуку його житла; огляд знаряддя злочину, якщо воно виявлене; детальний допит підозрюваного.
Особливу увагу потрібно приділяти висуванню версії про суб'єктивну сторону злочину й виведенню з неї всіх можливих припущень.
Оскільки про надходження потерпілого повідомили з медичної установи, слідчий, прибувши туди, встановлює в медичного персоналу обставини доставки потерпілого, допитує його.
На початковому етапі призначається судово-медична експертиза потерпілого.
У випадку, що розглядається, на вирішення експерта можна поставити такі питання:
1) яка ступінь тяжкості заподіяних потерпілому ушкоджень?
2) яка давність ушкоджень і яким знаряддям вони могли бути заподіяні?
3) чи є ознаки кількаразового заподіяння тілесних ушкоджень і які тимчасові інтервали між ними?
4) чи не знаходився потерпілий у момент посягання в безпорадному стані й чи міг він надати опір?
5) чи стали заподіяні тілесні ушкодження причиною смерті потерпілого?
На цьому ж етапі виявляються і допитуються свідки. Їх можна поділити на дві категорії:
1) очевидці, що допитуються переважно про обставини злочину;
2) особи, що свідчать про стосунки потерпілого й підозрюваного, і можуть повідомити про розвиток і перебіг конфлікту між ними, про висловлені на адресу потерпілого погрози, про можливі мотиви злочину і про особистість винного, коли він не встановлений.
Основні цілі оперативно-розшукових заходів на цьому етапі – встановити і затримати підозрюваного, оскільки його особистість невідома, встановити мотиви злочину.

ПОСТАНОВА
про призначення судово-медичної експертизи

м. Запоріжжя 03.02.2009 р.

Слідчий слідчого відділу Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, лейтенант міліції Борисов В. В., розглянувши матеріали кримінальної справи № 19073, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -
встановив:
03.02.2009 р. близько 19 години 30 хвилин лікар швидкої допомоги Ярчук Н. М. повідомив чергову частину Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, що він за викликом невідомої жінки прибув на адресу: м. Запоріжжя, вул. Яворницького, буд. № 4, кв. 48 й у дворі буд. № 6 по зазначеній вулиці випадково знайшов молодого хлопця, що, перебуваючи без свідомості, лежав на землі. В області живота потерпілого він побачив кілька ножових поранень. Потерпілий Іванченко П. П., особистість якого була встановлена по паспорту у кишені його куртки, був доставлений у міську лікарню швидкої допомоги № 5, де в процесі реанімаційних заходів наступила його смерть. Про це із лікарні надійшла телефонограма, прийнята черговим Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області о 21 год. 03.02.2009 р.
Беручи до уваги, що для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень, завданих Іванчену П. П., і причин його смерті, необхідні спеціальні знання, керуючись статтями 64, 75, 76, 77, 196, 198 КПК України, -
постановив:
1. Призначити в даній кримінальній справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручити експертові Запорізького міського бюро судово-медичних експертиз.
2. На вирішення експерта поставити такі питання:
а) яка ступінь тяжкості заподіяних потерпілому ушкоджень?
б) яка давність ушкоджень і яким знаряддям вони могли бути заподіяні?
в) чи є ознаки кількаразового заподіяння тілесних ушкоджень і які тимчасові інтервали між ними?
г) чи не знаходився потерпілий у момент посягання в безпорадному стані й чи міг він надати опір?
д) чи стали заподіяні тілесні ушкодження причиною смерті потерпілого?
3. В розпорядження експерта надати необхідні матеріали кримінальної справи № 19073.
4. Доручити керівникові Запорізького міського бюро судово-медичних експертиз роз'яснити експертові права й обов'язки, передбачені ст.77 КПК України, попередити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерта, а також за розголошення без дозволу слідчого, прокурора даних досудового слідства відповідно до статей 384, 385, 387 КК України, а також відібрати в експерта про це підписку, яку направити разом з висновком експерта слідчому.

Слідчий
лейтенант міліції В. В. Борисов


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 09.04.2009 р. //http://zakon.rada/gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 25.02.2009 р. //http://zakon.rada/gov.ua
4. Вапнярчук В. В. Зразки кримінально-процесуальних документів: досудове провадження / За ред. Ю. М. Грошевого. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. – 464 с.
5. Когутич І.І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видив злочинів: Тексти лекцій. – Львів: Тріада плюс, 2006. – 456 с.
6. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – К.: Ін Юре, 2006. – 520 с.
7. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.
8. Руководство для следователей / Под ред. В. А. Снеткова. – М.: Лига разума, 1997. – 732 с.
9. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
10. Судебно-медицинская экспертиза: Справочник для юристов. – М.: Юрид. лит., 1985. – 502 с.
11. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 480 с.