Кр 1.мікрооб'єкти 2.Фотозйомка місця події

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"

ПЛАН

1. Поняття мікрооб'єктів та їх значення для розкриття злочинів,
розшуку осіб, що їх вчинили. Особливості методики
і техніки вилучення, фіксації і дослідження мікрооб'єктів 3
2. Фотозйомка місця події 8
2.1 Поняття судової фотографії та її значення 8
2.2 Види та методи фотографічної фіксації місця події 10
2.3 Фотографічна зйомка трупа 13
2.4 Фотографування слідів на місці їх виявлення 14
2.5 Методи судово-оперативної фотографії 15
3. Практичне завдання 19
Список використаної літератури 23

1. Поняття мікрооб'єктів та їх значення для розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх вчинили. Особливості методики і техніки
вилучення, фіксації і дослідження мікрооб'єктів .........
У сучасній практиці розслідування все частіше застосовується мікротрасологічний аналіз. Його об'єктами є мікросліди, мікрочастинки, мікрокількості слідів-речовин.
Як самостійні мікросліди найчастіше фігурують подряпини, залишені поверхнею вельми малого розміру. Наприклад, на металевих частинах портфеля типу "дипломат" можуть бути утворені подряпини кінчиком ножа, яким його намагалися розкрити. На мікрофотознімках цих слідів вдається знайти дрібні траси від нерівностей кінчика ножа і за ними ідентифікувати ніж.
Найбільш часто з мікрослідами доводиться мати справу, коли вони вивчаються як частина макрослідів. До їх дослідження переходять, коли макроознак виявляється недостатньо для ідентифікації.
Наприклад, у сліді папіллярного візерунку відобразилися всього 3-4 макроознаки: злиття ліній, початок і закінчення ліній, розбіжність ліній. Такої кількості співпадаючих деталей явно недостатньо для висновку про тотожність.
Для приклада, що розглядається це будуть ознаки пір: їх наявність, форма, взаєморозташування (пороскопія) і контури папіллярних ліній: їх початку, закінчень, країв (еджескопія). Додавши до співпадаючих макроознак необхідну кількість мікроознак, експерт може дати висновок про тотожність об'єктів.
Об'єктом трасологічного дослідження виступають також і мікрочастинки (під мікрочастинками пропонується розуміти такі об'єкти, жодна з трьох величин яких - довжина, ширина й висота - не перевищує 2 мм).
Мета такого дослідження - встановити приналежність частки певному об'єктові як єдиному цілому (встановлення цілого за частиною). Малі розміри мікрочастинок не є перешкодою для таких досліджень, однак вони вимагають спеціальних прийомів дослідження й застосування оптичних приладів збільшення.
Крім трасологічних методів мікрочастинки вивчаються також матеріалознавчими методами (хімічними, фізичними, біологічними) для визначення природи речовини.
При слідчому огляді мікрочастинки необхідно шукати на знаряддях злочину, на одязі, взутті, тілі злочинця і жертви; на предметах, що носяться (сумках, портфелях, парасольках та ін.); на транспортних засобах; на перешкодах, що долав злочинець, та ін.
Пошук мікрочастинок - двоетапна дія.
Спочатку здійснюється виявлення і вилучення предметів, на яких припускається наявність мікрооб'єктів; потім приступають до їх пошуку (часто в лабораторних умовах).
Вирішальне значення для пошуку має побудова версії про те, які й де мікрооб'єкти необхідно шукати. Таке припущення повинно бути засновано на правильній уяві про подію злочину, поведінку злочинця, його дії, знаряддя злочину, що були використані, та ін.
З урахуванням цього припускають, з яких об'єктів і на які повинні були перейти мікрооб'єкти: з місця події на одяг злочинця, з одягу злочинця - на сидіння транспортного засобу, з одягу потерпілого - на одяг злочинця тощо.
Для виявлення мікрооб'єктів використовують лупи різної кратності збільшення, лупи з підсвічуванням, джерела сильного світла та ін. Огляд роблять у кімнаті, закривши вікна і двері. Предмети, що оглядаються поміщають на стіл, покритий білим гладким папером або целофановою плівкою.
Для вилучення мікрочастинок застосовують липку стрічку (у тому числі дактоплівку), м'які кисті, поролонові губки, пінцети, скальпелі, спеціальні портативні пилососи зі змінними фільтрами (іратами), магніти, діелектричні палички та ін.
Виявлені й вилучені мікрооб'єкти упаковують у чисті пробірки, поліетиленові клунки і невеликі ємності з герметичними пробками.
Якщо при слідчому огляді мікрооб'єкти знайти або вилучити не вдалося, то об'єкт повністю (одяг, взуття, знаряддя злочину) направляють в експертну установу для кваліфікованого огляду й наступного експертного дослідження.
За мікрочастинками речовин, виявлених на одязі невпізнаного трупа, можуть бути встановлені професія або рід занять вбитого; місце, де раніше знаходився потерпілий, або відкіля був перевезений його труп.
Мікрочастинки дозволяють судити про ознаки одягу суб'єкта злочину, про використані ним знаряддя, про професію або заняття злочинця.
Особливо велике значення надається мікрочастинкам при аналізі об'єктивної сторони злочинів. З їх допомогою вдається встановити час і місце злочинної події.
Для визначення часу досліджують об'єкти біологічного походження: мікроорганізми, що розвилися на трупі; знайдений на трупі пилок рослини з урахуванням періоду її цвітіння.
Місце визначають за наявністю на одязі (тілі) потерпілого або підозрюваного часток грунту, фарби, інших забруднень з певної ділянки місцевості; мікрочастинок з речової обстановки місця події. Й, навпаки, за наявністю на місці події часток, які відділилися від одягу (мікроволокна), взуття (забруднень), від транспортного засобу (лакофарбове покриття, частки фарного розсіювача) судять про факт перебування даних об'єктів у даному місці.
Виявлення мікрочастинок на різних ділянках місця події дозволяє визначити шлях руху злочинця (по волокнах, що відділилися від одягу, за частками бруду з взуття та ін.); місце і спосіб його проникнення, шляхи відходу, переміщення речей.
Важливе значення надається мікрочастинкам при встановленні факту контактної взаємодії, що сприяє розслідуванню таких злочинів, як згвалтування, вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Факт контакту встановлюється за наявністю мікрочастинок, які взаємоперейшли з одягу (взуття) двох і більш осіб. Це можуть бути волокна одягу, сторонні забруднення, що перейшли з одягу потерпілого на одяг злочинця, і навпаки; частки зі знаряддя злочину, що залишилися як на одязі злочинця, так і на одязі й тілі жертви.
Не менш важливо буває встановити за мікрочастинками факт контакту між особою й іншим (крім одягу) предметом.
Наприклад: на сувої з грішми, переданими як хабар, виявлені мікрочастинки, однорідні з забрудненням з кишені одягу хабародавця. Про факт контакту транспортного засобу і потерпілого свідчать мікрочастинки фарби, стекол, пластмаси на одязі потерпілого і мікроволокна його одягу, мікрокількості крові, мозкової речовини, кісткової і м'язової тканин, знайдених на транспортному засобі.
Мікрочастинки, що виявляються на знарядді злочину, дозволяють встановити факт його застосування в даній ситуації. Так, на клинку ножа можуть бути виявлені волокна різних предметів одягу постраждалого, а також частки крові, клітини епітелію тощо.
Мікрочастинки дозволяють визначити факт перебування особи в даному транспортному засобі (наприклад, у випадку викрадення автомобіля); встановити місцезнаходження кожної особи у салоні (кабіні) автомобіля, у тому числі для з'ясування питання, хто керував транспортним засобом. З цією метою використовують як волокна, що перейшли з одягу на спинку сидіння крісла, так і частки оббивки (чохлів), виявлені на одязі, частки бруду, що обсипалися з взуття на підлогу салону.
Мікрочастинки, що вилучаються з місця події, допомагають встановлювати речовини, які слугували засобом підпалу, вибухові речовини, наркотики, отруйні речовини (у залишках їжі, на посуду).
У цілому аналіз природи мікрочастинок і їх локалізації дозволяє з'ясувати механізм події, що трапилася, визначити, які дії та в якій послідовності відбулися на місці події, які при цьому використовувалися засоби і знаряддя, відкіля прибули й куди убули злочинці, та ін.


2. ФОТОЗЙОМКА МІСЦЯ ПОДІЇ
2.1 Поняття судової фотографії та її значення
Застосування судової фотографії при проведенні слідчих дій передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Так, відповідно до ст. 191 КПК слідчий під час огляду місця події в необхідних випадках проводить фотографічну зйомку. У ст. 79 КПК зазначено, що речові докази повинні бути по можливості сфотографовані.
Судова фотографія - це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів. Використання фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:
1) дозволяє з великою точністю зафіксувати об'єкт, його стан, ознаки;
2) забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об'єктів;
3) дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об'єкт; фотографічне зображення має властивість наочності й документальності;
4) існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.
Результати фотозйомки успішно використовуються при розслідуванні різних видів злочинів, під час провадження різноманітних слідчих дій (огляду місця події, слідчого огляду документів, обшуку, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події та ін.), у експертних дослідженнях, в оперативно-розшуковій діяльності.
Фотографічний метод фіксації не порушує стану матеріальних об'єктів або слідів. У деяких випадках фотографічна зйомка може заповнити прогалини в описі фактів у протоколах слідчого огляду, виявити слабковидимі або невидимі деталі чи ознаки об'єкта. Ілюстративність і наочність фотографії дозволяють застосовувати її в попередженні злочинів, у розшуку осіб, які зникли безвісті, та злочинців.
Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).
Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів і засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів.
Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об'єкти у тому вигляді та стані, у якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Фотозйомка виступає додатковим засобом фіксації у процесі здійснення слідчої дії.
Судово-оперативна фотографія як засіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем і планів. Об'єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати.
Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.
Судово-дослідницька фотографія - це система спеціальних методів, прийомів і засобів, застосовуваних для одержання нових фактів при провадженні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними.
Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною, через те що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об'єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.
Фотозйомка повинна передувати будь-якому іншому засобові фіксації інформації і виконуватися відповідно до криміналістичних рекомендацій.
За своєю правовою природою фотознімки відносяться до документів і можуть бути використані у кримінальному процесі як джерело доказів.
Внаслідок науково-технічного прогресу традиційні фототехнічні засоби замінюються на більш сучасні. Так, достатньо широко розповсюджені мініфотолабораторії, які полегшують процес виготовлення значної кількості фотографій. У практиці розслідування злочинів і експертній практиці важливого значення набуває використання цифрових фотокамер. Принцип їх роботи полягає в такому: після введення в пам'ять фотоапарата необхідної кількості кадрів відповідні сигнали вводяться в комп'ютер, після чого фотокамера готова для нових зйомок. На зворотній кришці фотоапарата розміщений невеличкий рідинно-кришталевий екран, який використовується як відеошукач та дозволяє переглядати сфотографоване. Фотознімки друкуються за допомогою принтера.
2.2 Види та методи фотографічної фіксації місця події
Залежно від характеру слідчої дії та її цілей, специфіки об'єкта фотозйомки і завдань фіксації застосовуються різні види, методи і засоби судово-оперативної фотографії. Судово-фотографічні засоби, методи і види зйомки становлять систему судової фотографії.
Спосіб - це порядок дії, спрямований на вирішення завдань щодо використання фотографії: що, як, у якій послідовності, за допомогою яких засобів; що і як показати на фотознімках.
Методи судової фотографії - це сукупність способів (правил і рекомендацій) щодо обрання фототехнічних засобів і прийомів їх застосування. Сукупність методів і способів (прийомів) зйомки відносно особливостей криміналістичних об'єктів становлять види зйомки.
У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події.
До фотографічної фіксації місця події ставляться такі вимоги:
1) порядок фотозйомки та процедури огляду місця події є взаємопов'язаними;
2) фотозйомка повинна передувати іншим методам фіксації;
3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду, для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації;
4) сукупність фотознімків повинна давати достатньо повне й ясне уявлення про обстановку злочину, його сліди і деталі;
5) до внесення якихось змін в обстановку слід сфотографувати загальний вигляд місця події і взаємне розташування об'єктів; окремі сліди і предмети спочатку фотографуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені.
Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну. Цей розподіл до деякої міри є умовним.
Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об'єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості.
Місце події слід фотографувати на фоні предметів, що можуть слугувати орієнтирами. Аби знімки були дійсно орієнтуючими, необхідно правильно вибрати напрямок і точку зйомки. Орієнтуюча зйомка провадиться звичайним або панорамним методом. Звичайна зйомка виконується широ-кокутовим або звичайним об'єктивом зі значної відстані.
У більшості випадків орієнтуючий знімок важко зробити на один кадр із невеличкої відстані. Для того щоб охопити місце події і прилеглу територію, використовують кругову або лінійну панораму.
Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об'єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події.
Оглядовий знімок повинен бути зроблений із такої позиції, з якої можна було б із упевненістю розпізнати взаємне положення важливих об'єктів обстановки. Та частина простору, яка не може бути відтворена на зображенні з однієї позиції, є "сліпою зоною". Кожний поодинокий знімок має такі зони.
Особливістю оглядової зйомки є можливість фіксації тих самих предметів у кількох ракурсах. Якщо місце події має складну будову, вдаються до виготовлення кількох знімків, які доповнюють один одного, - оглядової серії. Така серія дозволяє скласти з отриманих знімків зображення деякого розгорнутого простору таким чином, що зображення на одному знімку є продовженням зображення на іншому. Оглядова серія може відноситися також до різних ізольованих один від одного об'єктів. У тісних приміщеннях зйомку проводять панорамним методом або з використанням ширококутних об'єктивів.
Вузлова зйомка - це зйомка частин (вузлів) об'єкта. Вузол - це частина місця події, де виявлені сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об'єкти, з якими були пов'язані дії злочинця. Так, у приміщенні, де вчинена крадіжка, це можуть бути зламані двері, пошкоджене вікно, розкриті сховища та ін. На місці вбивства об'єктом вузлової зйомки може бути труп зі слідами ушкоджень.
Кількість вузлів на місці події визначається слідчим і залежить від особливостей злочину та специфіки об'єктів на місці події.
Детальна зйомка - це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події. її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці піддаються насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або мають небезпеку їх ушкодження. При виборі ракурсу зйомки виходять із завдань - виявлення найбільш важливих, типових особливостей, що стосуються форми, розмірів, взаємного розташування частин, структури, а також розкриття криміналістичного значення предмета чи сліду.
Повна фотографічна фіксація обстановки місця події передбачає використання всіх розглянутих видів зйомки - орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної, які доповнюють одна одну та забезпечують ілюстративність і об'єктивне уявлення про місце події.
2.3 Фотографічна зйомка трупа
Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фотографуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомка. Фотозйомка трупа на місці його виявлення провадиться для фіксації його загального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців.
Для фіксації загального вигляду, положення і пози труп на місці його виявлення фотографують у взаємозв'язку з навколишнім оточенням та ізольовано від нього. Труп з предметами обстановки навколо нього звичайно фотографують із двох бічних сторін. Фотозйомку щодо осі трупа бажано вести під кутом 45°. Не рекомендується без потреби робити знімки з боку ніг, особливо з близької відстані, та з боку голови.
Фотозйомка трупа призначена для фіксації його положення і пози. Звичайно цю зйомку роблять із двох бічних сторін. Зображенням трупа по можливості слід займати весь кадр. Для виготовлення знімків трупа у великому плані застосовується спосіб фотографування панорамою з точок, де оптична вісь повинна проходити по колінних суглобах, а інша вісь - по середині грудної клітини.
Сліди і ушкодження фотографують спочатку так, щоб на знімку було видно, на якій частині тіла чи одягу вони знаходяться, а потім великим планом із масштабною лінійкою. Сліди крові треба фотографувати масштабною зйомкою. Особливо важливо зафіксувати локалізацію, напрямок патьоків крові, їх форму. При фотозйомці слідів і ушкоджень на трупі можуть використовуватися світлофільтри. Детальні знімки ран, синців, саден бажано фіксувати за допомогою кольорової фотографії, оскільки їх колір має істотне криміналістичне значення.
2.4 Фотографування слідів на місці їх виявлення
Фотографування слідів на місці їх виявлення використовується для фіксації місця їх знаходження, загального вигляду, стану, індивідуальних особливостей. Місце виявлення сліду фіксують зйомкою на фоні оточуючих об'єктів, потім окремо фіксується слід, а також його деталі та особливості.
При фотозйомці слідів на місці події рекомендується така послідовність дій: спочатку фотографують предмет, на якому виявлені сліди, потім взаємне розташування слідів, і останнє - кожний слід окремо за методом великомасштабної зйомки.
Фотозйомка слідів рук на місці події може бути виконана різними способами. Так, окремі найбільш чіткі сліди пальців рук фотографують у натуральний розмір, використовуючи подовжувальні кільця. Чітко видимі забарвлені сліди на непрозорих поверхнях фотографують за правилами репродукційної зйомки. Потожирові сліди на прозорому склі можна сфотографувати при проникаючому штучному освітленні, спрямованому під кутом до оптичної осі об'єктива. При цьому використовується „маска” із чорного паперу з отворами, повторюючими форму слідів.
При фотографічній зйомці слідів пальців рук слід правильно встановити освітлення, для чого використовуються настільні лампи, лампи спалаху або спеціальні освітлювачі. Фотокамера звичайно встановлюється на спеціальний штатив.
2.5 Методи судово-оперативної фотографії
Методи судово-оперативної фотографії різноманітні, але основними є панорамна, вимірювальна, стереоскопічна та репродукційна фотозйомка.
Панорамна фотозйомка полягає в суворому послідовному фотографуванні частин місцевості чи приміщення за горизонталлю чи вертикаллю, а також довгих, високих споруд і окремих великих об'єктів, що не вміщаються в один кадр великого плану. Потім з окремих зафіксованих частин складають одне загальне зображення, яке називається фотопанорамою. Розрізняють лінійну, кругову і ярусну панораму.
При лінійній панорамній зйомці камера переміщується по прямій лінії уздовж об'єкта, на однаковій відстані від нього. Кожний наступний кадр повинен частково перекривати зображення попереднього.
Кругова панорамна зйомка доцільна у тих випадках, коли необхідно зафіксувати з різних боків далеко розташовані об'єкти. Фотографування провадиться з однієї точки, а камеру після кожного кадру повертають навколо її вертикальної осі на певний кут. Фотоапарат рекомендується встановлювати на штатив, використовувати спеціальну головку з градуйованою шкалою.
При зйомці необхідно забезпечувати часткове перекриття попереднього кадру. Частина попереднього кадру, що перекривається наступним, повинна становити 10-15% його площі. Повна кругова панорама являє собою зображення місцевості по колу (360°).
На відміну від кругової, ярусна зйомка здійснюється поворотом фотокамери навколо її горизонтальної осі; застосовується для фіксації високих об'єктів. При цьому масштаб нижніх і верхніх кадрів буде різним внаслідок збільшення відстані до частини об'єкта, що знімається.
Аби панорамний знімок мав високу якість, усі фрагменти мають бути однаковими за щільністю. Тому рекомендується фотографувати всі частини об'єкта в однакових умовах. Монтаж готових знімків у фотопанораму провадиться за деталями зображень, що збігаються. Знімки обрізають таким чином, щоб на панорамі одна й та сама деталь не була зображена двічі та не було б відсутності зображень окремих частин об'єкта.
Панорамна зйомка може бути виконана фотокамерою загального призначення або панорамним фотоапаратом.
Вимірювальна зйомка призначена для одержання фотознімків, за якими можна визначити розміри сфотографованих об'єктів і відстані між ними. Така зйомка може бути виконана кількома способами: з масштабною лінійкою, зі стрічковим (глибинним) або квадратним масштабом.
Сутність масштабної зйомки полягає в тому, що об'єкт фотографується разом із масштабною лінійкою. Лінійка розміщується поруч зі слідом або предметом, на рівні їх поверхонь. Масштабний знімок фіксує співвідношення предмета і лінійки у тому вигляді, яким воно було в дійсності, і не потребує будь-яких пояснень. При зйомці об'ємних предметів лінійку піднімають за допомогою підкладок до рівня площини, що фотографується. Оптична вісь об'єктива фотоапарата має бути перпендикулярна площині об'єкта і спрямована в його центр.
Вимірювальна зйомка зі стрічковим (глибинним) або квадратним масштабом (метрична зйомка) у слідчій практиці не одержала поширення через незручність розрахунків при зйомці. Проте її рекомендується застосовувати у тих випадках, коли при огляді місця події особливо важливе значення має фіксація відстаней між предметами в глибину і за фронтом.
Простим способом метричної фотографії є внесення в кадр, що знімається, шкали віддалень, тобто глибинного масштабу у вигляді стрічки з добре помітними поділками. Фотоапарат установлюється так, щоб напрямок його оптичної осі був паралельним підлозі приміщення (або поверхні місцевості). Глибинний масштаб розміщується на землі або на підлозі в напрямку від апарата, паралельно його оптичній осі. Нульова точка шкали розташовується точно під об'єктивом.
Стереоскопічна зйомка - це метод одержання знімків, який дозволяє повніше сприймати об'єм сфотографованих предметів. Об'єкт фотографується з двох різних точок, які відповідають позиції лівого і правого ока. Два знімки утворюють стереопару, яку розглядають через стереоскоп.
Використання стереоскопічної зйомки в слідчій практиці може бути корисним при фіксації місця події, обстановка якої являє собою складне накопичення значної кількості речей і предметів.
Репродукційна фотозйомка - це система прийомів фіксації площинних об'єктів. Вона застосовується для відтворення фотографічними способами плоских оригіналів (документів, фотознімків, креслень, схем, малюнків та ін.). При такому фотографуванні дотримуються правил масштабної зйомки, що забезпечує високу точність копії.
У процесі репродукційної зйомки необхідно:
а) рівномірно освітлювати всю поверхню об'єкта;
б) забезпечити паралельність взаємного розташування негативного матеріалу і об'єкта; в) оптична вісь об'єктива повинна проходити через центр об'єкта.
Дана зйомка виконується за допомогою спеціальної або звичайної фотоапаратури, для чого використовують репродукційні установки портативні (РУ-2, РДУ, С-64) та стаціонарні (МРКА, УРУ "Білорусь СБ-2", "Уларус").


3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
Сфотографувати людину за методом пізнавальної (сигналітичної) зйомки. Виготовити фотографії і наклеїти їх на щільний лист папера. Описати за методом словесного портрета зовнішність людини, зображеної на пізнавальному фотознімку.
Практичне завдання дещо спрощено, оскільки виконати потрібні знімки за відсутністю певних навичок важко. Отже, наводиться фотографія людини й дається її словесний портрет згідно з існуючою методикою.

Словесний портрет

1. Стать: чоловік
2. Вік: ~20-25 років
3. Ріст: невідомий
4. Статура:
а) за кістяком середня
б) за жировим складенням середньої угодованості
5. Форма обличчя у фас: трикутна
6. Чоло:
а) висота середня
б) ширина середня
в) нахил у профіль невідомий
г) контур прямокутний
д) особливості немає
7. Брови:
а) довжина середня
б) ширина середня
в) густота середня
г) напрямок горизонтальний
д) контур прямі
е) особливості немає
8. Очі:
а) положення очної щілини горизонтальне
б) ступінь розкриття очної щілини середня
в) ступінь опуклості очних яблук середня
г) колір невідомий
д) величина середня
е) форма щілевидна
ж) особливості немає
з) аномалії немає
9. Ніс:
а) довжина середня
б) висота середня
в) глибина перенісся середня
г) ширина широкий
д) контур спинки прямий
е) ширина спинки широка
ж) довжина спинки середня
з) виступ носа середній
і) основа носа по положенню горизонтальна
к) особливості немає
10. Губи:
а) висота середня
б) положення верхньої губи нормальне
в) ширина облямівки широка
г) товщина товсті
д) виступ губ середній
е) особливості немає
11. Рот:
а) величина середня
б) положення кутів горизонтальне
12. Підборіддя:
а) висота середня
б) ширина середня
в) положення вертикальне
г) опуклість мала
д) контур нижнього краю трикутний
е) особливості немає
13. Вушна раковина: не можна побачити
а) величина
б) форма
в) прилігання
Противокозелок
а) положення
б) контур
Мочка
а) контур
б) прикріплення до щоки
в) вид поверхні
г) особливості побудови
14. Фарбування шкіри обличчя: біла
15. Зморшки: немає
16. Волосся на голові:
а) колір важко визначити
б) густота густі
в) зачіска коротка, з проділом на праву
сторону
г) довжина волосся закривають уші
Вуси, борода, бакенбарди невеликі вусики
17. Зуби: невідомо
18. Шия:
а) висота середня
б) товщина середня
в) особливості немає
19. Плечі:
а) ширина невідомо
б) нахил опущені
20. Тулуб: невідомо

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник / Под ред. Р. С. Белкина. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 990 с.
2. Гора І. В., Колесник В. А. Криміналістика. Ч. 1: Криміналістична техніка. - К.: Алерта, 2005. - 318 с.
3. Колесниченко А. Н., Найдис И. Д. Судебная фотография. - К.: Вища школа, 1981. - 184 с.
4. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - К.: Ін Юре, 2001. - 684 с.
5. Криминалистическое описание внешности человека: Учеб. пособие / Под общ. ред. В. А. Снеткова. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1984. - 128 с.
6. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г. І. Криміналістика: Навч. посібник / За ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 366 с.
7. Митричев В. С. Криминалистическая экспертиза материалов, веществ и изделий. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1980. - 114 с.
8. Осмотр места происшествия: Справочник следователя / Общ. ред. А. А. Леви. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Юрид. лит., 1982. - 270 с.
9. Руководство для следователей / Под ред. В. А. Снеткова. - М.: Лига Разума, 1997. - 732 с.
10. Руководство по расследованию преступлений: Науч.-практ пособие. - Харьков: Консум, 2001. - 590 с.
11. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588 с.
12. Селиванов Н. А., Эйсман А. А. Судебная фотография: Учеб. пособие. - М.: Юрид. лит., 1965. - 232 с.
13. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 480 с.