Кр 1. характеристика рукописного тексту 2. порушення справи 3. Хабарництво.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"Криміналістика"

 

ЗМІСТ

1. Практичне завдання 3
2. Задача 5
3. Криміналістична характеристика хабарництва. Особливості організації і тактики проведення слідчих дій при розслідуванні злочинів вказаної категорії 10
Список використаної літератури 26
Додаток. Рукописний документ 27


1. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
Охарактеризувати написаний Вами текст (документ) за ознаками письмової мови, топографічними, загальними та індивідуальними ознаками почерку.
Скласти розшукову таблицю рукописного документа. Додати до роботи написаний текст (документ).

Рукописний документ, що аналізується, додається після списку використаної літератури.
Для складання розшукової таблиці документа аналізуються ознаки письмової мови, в розшуковій таблиці дається їх коротка характеристика. Потім аналізуються загальні й індивідуальні ознаки почерку, які також фіксуються в розшуковій таблиці.
При розшуку виконавця рукопису по письму є особливо великою роль правильного аналізу індивідуальних ознак почерку. Тому в розшукову таблицю включаються не всі індивідуальні ознаки, а 5-8 найбільш стійких, характерних для даного почерку.
Основна частина таблиці складається з опису, тобто характеристик індивідуальних ознак почерку і їх графічного виконання, в якому стрілкою зазначається та чи інша особливість.
Оскільки складання розшукових таблиць вимагає певних навичок почеркознавчого дослідження, ця робота, як правило, виконується експертом-почеркознавцем.
Топографічні ознаки тексту:
1. Наявні абзаці (до 2 см: при переліченні – до 6 см).
2. Стандартні типографські поля, накреслені червоною лінією. Ліві або праві (на кожній сторінці аркуша). Розмір – 2 см. Іноді текст міститься на полях.
3. Спрямованість строк – горизонтальна.
4. Форма строк – прямі.
5. Є заголовки. Деякі з них підкреслені, виділені іншим кольором, ніж основний текст. Заголовки містяться у центрі аркуша. Заголовок "Тема 8.1" виконаний рельєфним шрифтом і зафарбований у червоним кольором.
6. Багато розділових знаків: "зірочки", обведення частин тексту.
7. Нумерація окремих частин тексту.
Загальні ознакаи почерку:
1. Ступінь виробленості почерку, темп та координація рухів – високі.
2. Ступінь складності почерку – ускладнений.
4. Форма траєкторії рухів – прямолінійна.
5. Напрямок руху – лівонаклонний.
6. Ступінь зв'язаності почерку – мінімальна зв'язаність.
7. Розмірна характеристика рухів – почерк дрібний, розмашистий.
Індивідуальні ознакаи почерку:
1. Складні рухи при виконанні букв "в", "д", "у".
2. Заголовні букви в словах виконані в друкованому стилі.
3. Рухи суворо послідовні.
4. Чітко позначені початок і кінець речень.
5. Усі букви в словах відокремлені одна від одної.


2. ЗАДАЧА
24 квітня 2007 року до чергової частини Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області о 21 годині звернувся гр. Морозов С. В., який повідомив, що цього ж дня близько 19 години він на своєму автомобілі ВАЗ-2107, державний номер 04 483-97 АН прямував з м. Дніпропетровська до селища Підгороднє. При виїзді з міста його автомобіль зупинили двоє невідомих йому чоловіків і попросили за гроші підвезти їх до селища Підгороднє. Під'їхавши до вказаного місця, один із пасажирів, який знаходився на передньому сидінні біля водія, погрожуючи ножем, змусив його залишити транспортний засіб. Після того, як він вийшов із автомобіля, один зі злочинців (той, що сидів на задньому сидінні) сів за кермо. На автомобілі викрадачі з місця злочину зникли у напрямку м. Новомосковська.
Під час допиту Морозов С. В. повідомив, що викрадачі були віком близько 30-35 років, високого зросту (185-190 см), один був одягнутий у чорну шкіряну куртку із надписом "Clab Boy", сині джинси з красною полосою на сідницях та сині кросівки із надписом "Reebook", другий – у чорну вельветову куртку, чорну футболку, брюки в смужку та синю шапку типа "горшочок", на пальцях правої руки татуювання – BOSS.
Завдання:
Проаналізувати вихідну інформацію і прийняти аргументоване рішення щодо порушення кримінальної справи. Скласти розгорнутий письмовий план розслідування за даною фабулою. Розкрити особливості організаційно-підготовчих заходів і тактики проведення визначених у плані першочергових слідчих дій.

Фабула завдання свідчить про те, що дві невідомі особи з метою заволодіння автомобілем Морозова В. В. вчинили розбійний напад на останнього. За заявою потерпілого слідчим буде порушена кримінальна справа за фактом вчинення злочину за ч. 2 ст. 187 КК України – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування такого насильства, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
ПЛАН РОЗСЛІДУВАННЯ
у кримінальній справі №213, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України
Дата порушення справи: 24.04.2007 р.
Дата прийняття справи до виробництва: 24.04.2007 р.
Термін закінчення розслідування: 24.05.2007 р.
Оперативно-розшукові заходи по "гарячих слідах" і невідкладні слідчі дії:
1. Почати розшук автомобіля: розіслати орієнтировку постам ДАІ із вказанням ознак вкраденого автомобіля.
2. Розпочати пошук злочинців: скласти "словесний портрет" злочинців, розіслати його по постах ДАІ, РВВС.
Слідча версія №1: Злочин мав місце і скоєний за обставин, зазначених потерпілим.
Слідчі дії, тактичні операції та оперативно-розшукові заходи:
1. Допит потерпілого.
Питання (обставини), що підлягають встановленню: де, коли і за яких обставин було вчинено злочин; чи завдані йому будь-які ушкодження; ознаки, що характеризують викрадений автомобіль; які були дії нападників; в якому напрямку вони зникли; хто міг спостерігати те, що відбувалося; як поводився потерпілий до, в момент і після скоєння злочину; які прикмети злочинців, їх одягу; чи може він впізнати злочинців.
Виконавець: слідчий.
Термін виконання: 24.04.2007 р.
2. Огляд місця події.
Питання (обставини), що підлягають встановленню: вивчається обстановка; встановлюються обставини нападу; відшукуються сліди злочинців, збір додаткової інформації про скоєний злочин, виявлення свідків-очевидців.
Виконавець: слідчий, ОКР, експерт-криміналіст.
Термін виконання: 24.04.2007 – 25.04.2007 р.
3. Допит свідків.
Питання (обставини), що підлягають встановленню: у який час, куди йшли, освітленість на шляху прямування; де і кого вони зустрічали, скільки було людей у даному місці; про характер події, його місце, час, навколишнє оточення, дії конкретних осіб, почутих ними словах, криках; якими були їх дії; які прикмети злочинців, їх одягу; в якому напрямку зникли нападники.
Виконавець: слідчий.
Термін виконання: 25.10.2007 – 07.05.2007 р..
6. Розшук і затримання злочинців, розшук викраденого автомобіля: пошукові заходи з використанням ознак зовнішності злочинців, повідомлених потерпілим; виявлення, розкриття інших злочинів, які могли зробити шукані особи; виявлення і перевірка можливої ііпричетності до даного злочину осіб, схильних до насильницьких, корисливих та корисливо-насильницьким злочинам; ведеться спостереження за місцями легального і нелегального продажу автомобілів.
Виконавець: слідчий, ОКР.
Термін виконання: до 15.05.2007 р.
6. Допит підозрюваних.
Питання (обставини), що підлягають встановленню: час, місце, спосіб вчинення злочину і обстановку при якій було скоєно злочин.
Виконавець: слідчий.
Термін виконання: до 22.05.2007 р.
7. Обшук місця проживання, роботи підозрюваних; особистий обшук.
Питання (обставини), що підлягають встановленню: у ході обшуку відшукуються і вилучаються знаряддя нападу, предмети, одяг, які були на підозрюваних в момент злочину; при особистому обшуку відшукуються частки речовин, які потрапили на одяг у момент скоєння злочину.
Виконавець: слідчий, експерт-криміналіст, спеціаліст (для виявлення, фіксації і попереднього дослідження об'єктів).
Термін виконання: до 22.05.2007 р.
8. Пред'явлення для впізнання.
Питання (обставини), що підлягають встановленню: ідентифікація злочинців.
Виконавець: слідчий.
Термін виконання: до 22.05.2007 р.
9. Слідчий експеримент.
Питання (обставини), що підлягають встановленню: уточнення і перевірка показань підозрюваних, потерпілого, свідків; з'ясування місця знаходження і взаємного становища потерпілого та нападників; для вирішення питання можливості чути, спостерігати конкретні події.
Виконавець: слідчий, підозрюваний, потерпілий, працівники служби конвою.
Термін виконання: до 22.05.2007 р.
Слідча версія №2:
Злочин дійсно скоєно, але потерпілий в силу різних причин невірно сприйняв і виклав обставини інциденту.
Слідчі дії тактичні операції та оперативно-розшукові заходи аналогічні викладеним вище.
Щодо потерпілого може бути призначена судово-психіатрична експертизи. Питання (обставини), що підлягають встановленню: встановлення здатності потерпілого сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них правильні показання. Виконавець: лікар-психіатр.


3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХАБАРНИЦТВА. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ І ТАКТИКИ ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ ВКАЗАНОЇ КАТЕГОРІЇ
Криміналістична характеристика хабарництва
Хабарництво – збірний юридичний термін, що охоплює три самостійних склади злочинів у сфері службової діяльності, спрямованих проти державної влади, інтересів державної служби і служби в органах місцевого самоврядування – одержання хабара (ст. 368 КК України), давання хабара (ст. 369 КК України) і провокація хабара (ст. 370 КК України).
Одержання хабара і давання хабара – це два взаємозалежні злочинні діяння, вони не можуть відбуватися самі по собі, поза зв'язком один з одним.
На відміну від багатьох інших видів злочинів, кримінальний механізм хабарництва має свої особливості, основна з яких полягає в тому, що суб'єктна система хабарництва складається з двох обов'язкових елементів – хабародавця й хабарника (службової особи), стосунки між якими мають обопільно прихований, погоджувальний характер. Дана обставина значно звужує можливості виявлення хабарництва та його розслідування.
Злочинний механізм хабарництва та взаємодія елементів його криміналістичної характеристики являють собою дві загальні кримінальні ситуації.
Перша з них охоплює механізм злочинної змови співучасників і передачу предмета хабара-підкупу.
Друга ситуація являє собою механізм службових дій (бездіяльності) службової особи, що вступила в змову з хабародавцем (безпосередньо або через посередника) у розрахунку на одержання хабара-винагороди.
Таким чином, механізм злочину може розвиватися в двох основних напрямах:
1) заінтересована особа (хабародавець або посередник) передає хабарнику предмет хабара-підкупу. Незалежно від того, виконуються або не виконуються відповідні службові дії на користь хабародавця, злочин вважається закінченим. При цьому залишається низка характерних матеріальних слідів (безпосередньо предмет хабара, матеріал упаковки, сліди рук тощо), а також інші ознаки у вигляді виявлення інтересу хабародавця до вирішення певних питань (одержання матеріальних вигод, пільг, вирішення підприємницьких, житлових, трудових, побутових питань), а також ознаки, що вказують на наявність можливостей задовольнити зазначені інтереси певною службовою особою;
2) хабародавець передає службовій особі предмет хабара-винагороди за виконання останньою дій на користь заінтересованої особи (одержання очікуваного результату). У таких випадках, поряд із слідами передачі предмета хабара утворюються ознаки, що відбивають службові дії (або стримування від них) певної службової особи, та матеріальні сліди у вигляді документів, внесених до них змін, видачі кредитів, пільг, надання замовлень, а також сліди у поведінці, що зафіксувалися в пам'яті осіб, що стикалися з діями службової особи.
Посередник у системі хабарництва може:
1) представляти злочинні інтереси певної службової особи (нерідко – це колега по службі, близький знайомий);
2) бути особою, пов'язаною із хабародавцем, що визвався налагодити стосунки з певною службовою особою – потенційним суб'єктом одержання хабара;
3) діяти із шахрайською мотивацією, свідомо не збираючись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку. Серед таких осіб нерідко зустрічаються шахраї, що займаються "улагоджуванням справ" у вигляді кримінального промислу.
Предметом давання або одержання хабара у широкому змісті є будь-яка вигода матеріального характеру, у тому числі майнові права й обов'язки, наприклад, звільнення хабарника від обов'язку сплатити грошовий борг, повернути власнику раніше взяте у нього майно. Насамперед – це предмети матеріального світу, які мають мінову, споживчу, отже, товарно-грошову форму: гроші, цінні папери, інше майно або вигоди майнового характеру.
Криміналістична характеристика хабарництва традиційно об'єднує її елементи, до числа яких належать:
– способи вчинення злочину;
– способи приховання:
– слідова картина;
– місце, час і обстановка події злочину;
– особи злочинців (хабародавця і хабарника).
Одним з найбільш значущих елементів криміналістичної характеристики хабарництва є способи вчинення злочину.
З криміналістичної точки зору хабарництво за способом його вчинення може бути класифіковано на ряд видів залежно від особливостей передачі хабара, наявності певного тиску на хабародавця з боку хабарника і характеру службових дій (бездіяльності) хабарника, наявності попередньої змови між групою осіб тощо.
За першою підставою зазвичай виділяють два основних способи хабарництва:
1) без посередників;
2) з посередниками.
За другою підставою:
1) з вимаганням;
2) без вимагання.
За третьою підставою можна виділити хабарництво, пов'язане із вчиненням:
1) незаконних дій (бездіяльності) на користь хабародавця;
2) законних дій (бездіяльності) на користь хабародавця.
За четвертою підставою:
1) за попередньою змовою на одержання у певній формі одного хабара від конкретної особи;
2) за попередньою змовою на одержання хабара в різних формах протягом якогось періоду від невизначеного кола осіб.
Причому кожний з цих загальних способів вчинення хабарництва може бути деталізований з урахуванням видів посередницького зв'язку, особливостей предмета хабара і його передач, своєрідності вимагання, сфери діяльності хабарника й особливостей попередньої змови.
Виявлення ознак способу хабарництва в кожному конкретному випадку розслідування, його зіставлення з типовими комбінаціями дозволяють чіткіше визначати, де необхідно шукати відсутні дані про обставини злочину, що розслідується.
Способи давання хабара вельми різноманітні, оскільки охоплюють значний діапазон прагнень широкого кола осіб у тій чи іншій сфері службової діяльності. Порівняно із традиційними способами давання хабара деякі теперішні способи хабарництва стали більш витонченими. Серед них можна назвати такі:
– передачу за заниженими цінами безпосередньо підприємницьким структурам об'єктів державної власності (тобто поза аукціонами);
– укладення збиткових для держави комерційних угод про передачу в оренду будівель та інших об'єктів;
– видачу банківських кредитів і позик без одержання зобов'язань щодо їх повернення;
– сприяння у створенні фіктивних підприємств без їх юридичного оформлення і реєстрації у відповідних органах;
– давання хабара адміністративним, податковим органам за підтримку недобросовісної конкуренції з боку окремих підприємців;
– надання пільгових ліцензій для відкриття тієї чи іншої комерційної структури;
– фальсифікацію матеріалів документальної ревізії, аудиторської перевірки, відомостей про сплату податків тощо.
Як можна побачити, діапазон хабарництва надзвичайно широкий й охоплює всі галузі діяльності.
До числа елементів криміналістичної характеристики хабарництва належать способи приховання злочину. Приховання злочинів як сукупність прийомів, спрямованих на протидію правоохоронним органам в їх боротьбі зі злочинністю, є частиною злочинного діяння й відбувається в процесі вчинення злочину або після нього.
Спосіб приховання обумовлений не лише галуззю, в якій вчинюється злочин, але і його особистісними якостями – вмінням знайти засоби маскування, фальсифікації, інсценування, поширення неправдивих відомостей про злочин.
Способи приховання хабара визначаються двома групами чинників: з одного боку – суб'єктивними інтересами і можливостями хабародавця, з іншого – об'єктивною обстановкою, що сприяє хабарництву або перешкоджає йому. Вони є достатньо типовими і полягають у такому:
1) підроблення в документах або створення нових документів, що відображають відомості про прийом на роботу, створення нових посадових структур;
2) створення фіктивних реєстраційних документів, які фіксують одержання квартири, оформлення кредиту та ін.;
3) виправлення дат, підроблення підписів у документах, які фіксують створення приватних підприємств, комерційних структур;
4) підроблення, що допускаються в письмових документах, пов'язаних із вступом до вищих навчальних закладів (виправлення помилок у творах, передача екзаменаційного білета, по якому відповідатиме абітурієнт; заміна суб'єкта, що екзаменується, на іншу особу, яка має високий рівень підготовки тощо);
5) особисті вказівки про необхідність прийняття певних осіб до вищого навчального закладу;
6) прийняття неправомірних управлінських рішень про надання монопольного права торгівлі нафтопродуктами або електроенергією шляхом оформлення протоколів неіснуючих зборів, видання наказів, розпоряджень, що явно суперечать наявній практиці;
7) створення документів на аукціонну ціну будівель і споруд при передачі їх комерційним структурам як явно збиткову, яка, проте, вуалюється неіснуючими недоліками останніх і відсутністю бажаючих запропонувати більш високі ціни на аукціоні;
8) поширення відомостей про сувору дисципліну в тій чи іншій установі, законослухняність та непідкупність окремих чиновників, що дозволяє прикривати хабарництво.
Наведені положення не вичерпують усіх можливих варіантів приховання давання хабарів. Слід зазначити, що названі форми вдосконалюються, оскільки законодавство, яке регулює ринкові відносини, є недосконалим.
Для хабарництва найбільш характерна обстановка безконтрольності, безгосподарності, бюрократизму, тяганини, наявність елементів кругової поруки в тих організаціях, де воно має місце. Знання особливостей обстановки сприяє з'ясуванню механізму і деталей події, що відбулася, а головне, – причин і умов, що сприяли хабарництву.
Особа злочинця стосовно такого злочину, як хабарництво, має подвійний характер, оскільки злочин пов'язує двох осіб – хабародавця і хабарника. У названих осіб, незалежно від дій, що вчинюються ними, одна мета – одержання певної вигоди.
При розслідуванні хабарництва особа хабарника викликає дещо більший інтерес, оскільки ця особа у своїй злочинній діяльності використовує службове становище і у цьому плані завдає значні збитки престижу держави. Ця свого роду соціальна сторона злочину не лише підриває авторитет певного державного або адміністративного органу, а й створює враження загальної продажності й відсутності заходів для боротьби з хабарництвом.
Особа хабарника має декілька ознак, що характеризують її з різних сторін: з позиції правильного розпорядження службовими повноваженнями, з позиції моральних принципів, характеру особи, схильності до будь-якого роду зловживань, зв'язків із злочинними угрупованнями тощо. Так, вільне ставлення до владних (службових) повноважень дозволяє припускати вчинення злочину. При цьому міра відповідальності за допущені порушення закону не є перешкодою для різного роду злочинних дій.
В особистості хабарників переважають елементи корисливості, нерозбірливості в засобах підвищення матеріального становища й одержання легкої наживи, безвідповідальності та правового нігілізму. У наданий час відбувається все більше злочинне зближення осіб, які мають великі кошти, часто добуті спекулятивним або шахрайським шляхом, і службових осіб, наділених відповідними владними функціями.
Для хабарництва самостійним елементом їх криміналістичної характеристики може бути наявність стійкої й достатньо організованої групи хабарників, яка діє протягом тривалого часу. У цих випадках важливе криміналістичне значення мають дані про чисельність і зв'язки групи, характер злочинної змови між її учасниками, розподіл ролей тощо.
Хабарництво часто пов'язано з іншими злочинами (розкраданнями, прихованням податків, шахрайством та ін.), а також з діяльністю організованих злочинних груп. У цьому зв'язку при криміналістичній оцінці інформації з таких справ необхідно звертати увагу на те, чи немає в ній криміналістичних ознак, властивих хабарництву, чи не проглядається наявність корумпованих зв'язків. Це вкрай важливо для встановлення не лише найближчих, але й віддалених злочинних цілей правопорушників і, відповідно, для успішного розкриття всіх епізодів злочинної діяльності і визначення профілактичних заходів.
Обставини, що підлягають встановленню під час перевірочних дій і на початку розслідування
Під час перевірочних дій і на початку розслідування хабарництва необхідно встановити такі обставини:
1) подію та обставини (час, місце та ін.) передачі службовій особі хабара;
2) мету давання хабара;
3) предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара;
4) спосіб передачі хабара;
5) коло осіб, що приймали участь у передачі та одержанні хабара;
6) коло осіб, що були присутніми при передачі хабара;
7) обставини, що передували передачі хабара;
8) наявність вимагання або провокації хабара;
9) характер стосунків між особами, причетними до хабарництва;
10) характер службових дій, виконаних хабарником;
11) законність виконаних службовою особою дій.
У випадках, якщо хабародавець або посередник зробили заяву про давання хабара, необхідно з'ясувати, чи було це зроблено добровільно і вчасно.
Необхідно враховувати, що хабар може бути отриманий службовою особою за виконання законних дій. Це може утруднити розслідування, потребувати пошуку додаткових джерел доказів.
Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування
Кримінальні справи про хабарництво порушуються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинністю, організованою злочинністю і корупцією. Такі справи пов'язані з заявами, що надійшли в органи прокуратури про майбутню дачу хабара в зв'язку з вимаганням та іншими обставинами. Іноді справи про хабарництво порушуються в результаті явки з повинною, коли хабародавці звертається в органи прокуратури або дізнання з заявою про вчинений хабар, сподіваючись на звільнення від кримінальної відповідальності, якщо стосовно нього мало місце вимагання хабара, або він добровільно заявив після давання хабара про те, що сталося, до порушення кримінальної справи (ч. З ст. 369 КК України). Незалежно від зазначених ситуацій перевірочні дії та початок розслідування здійснюються з урахуванням того, що:
1) заява може бути наклепницькою і тоді гласна її перевірка може скомпрометувати службову особу;
2) у випадку достовірності викладених у заяві фактів така перевірка може насторожити винних і пов'язаних із ними осіб, що може негативно вплинути на результати розслідування.
Програма початкових слідчих дій складається з:
– допиту заявника з метою одержання відомостей щодо предмета хабара, його особливостей, характеру дій, які повинна здійснити службова особа, встановлення осіб, що можуть підтвердити показання заявника;
– затримання хабародавця (посередника) в якості підозрюваної особи з отриманим хабаром;
– обшуку місця передачі хабара, особи, що одержала хабар, хабародавця (посередника), за наявності даних про передачу хабара, із метою виявлення предмета хабара, упаковки тощо;
– допиту зазначених осіб як підозрюваних;
– огляду предмета хабара для встановлення його особливостей, приналежності раніше певній особі. Наприклад, при виявленні в підозрюваного грошових купюр у протоколі огляду повинно бути зазначено номінал кожної купюри, зовнішній вигляд, написи, забруднення та інші індивідуальні ознаки, упаковка;
– огляду місця передачі хабара, місця зустрічей учасників злочину з метою виявлення матеріальних слідів, що вказують на перебування в даному місці певних осіб (слідів рук, особистих предметів та ін.);
– пред'явлення для впізнання предмета хабара особам, які раніше бачили цей предмет, у тому числі хабародавцю.
У випадках, коли на хабарництво вказують непрямі дані, розслідування починається з огляду документів з метою встановлення: їх підробки; незаконності виконання службових дій; неправомірності невиконання таких дій; порядку їх виконання; порядку проходження документації; недотримання правил оформлення документів, спрощення його порядку; порушення звичайної черговості розгляду питань, прискорення його порівняно із звичайними термінами виконання службових дій та ін.
Залежно від ситуацій здійснюються такі подальші початкові слідчі дії: обшук у підозрюваних у хабарництві та хабародавця з метою виявлення предмета хабара, слідів і документів, що свідчать про це; допит підозрюваного про обставини виконання ним певних службових дій, про причини порушення встановленого порядку розгляду і вирішення питань, про обставини придбання майна, цінностей, наявності грошей, що, можливо, є предметом хабара; допити хабародавця і посередників про обставини розслідуваної справи; інші дії, що випливають із конкретних слідчих ситуацій.
Для розслідування наявного вимагання хабара розробляється тактична операція, яка являє собою комплекс слідчих дій: допит заявника про індивідуальні ознаки предмета хабара; затримання особи, підозрюваної в хабарництві з переданими їй грошима або цінностями; обшук цієї особи й обшук на місці передачі хабара; огляд виявлених при здійсненні цих дій предмета хабара, документів, що можуть мати відношення до справи.
До комплексу зазначеної операції входять відповідні оперативно-розшукові заходи. Така операція має повністю виключати дії, які були б спрямовані на свідоме створення з боку службових осіб правоохоронних органів обставин і умов, характерних для провокації хабара (ст. 370 КК України).
При затриманні враховується ймовірність ситуації, за якої особа, що підозрюється у хабарництві, може заявити про те, що:
а) мала намір повідомити про факт дачі хабара, однак не встигла це зробити;
б) не помітила, хто і як залишив у неї предмети, що проходять по справі як хабар (коли вони виявилися на столі серед паперів, у відкритій шухляді столу та ін.).
У методиці розслідування розроблені прийоми спростування обману підозрюваного у вимаганні хабара, що полягають у спостереженні за тим, як особа, яка підозрюється у хабарництві, виконала обумовлені дії в інтересах хабародавця.
Відповідно ж до п. 7 ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. в останній редакції документу від 22 червня 2005 р. підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають право застосовувати засоби для фіксації предметів, що можуть набути доказового значення. До таких засобів фіксації, наприклад, відноситься фіксація номерів купюр, приготованих заявником для передачі певній службовій особі як хабар, та ін.
Наявність ознак, що викликали необхідність висування версій щодо вимагання хабара, може бути пояснена іншими, зовні схожими з хабарництвом злочинами, іншими правопорушеннями або законними діями, сприйнятими заявником як хабарництво. До таких діянь відносяться, зокрема, деякі службові злочини (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службова недбалість; провокація хабара); шахрайство, пов'язане з використанням звання особи з метою одержання майна, а також його вимагання; одержання незаконної винагороди не службовою особою.
Іноді помилки в оперуванні загальними версіями можуть відбуватися через упереджене ставлення до повідомлення про хабарництво. При перевірці даної версії необхідно відмежовувати корупційні діяння, відповідальність за які настає відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. в останній редакції документу від 5 квітня 2005 р.
Версія "хабарництво вчинене" перевіряється шляхом з'ясування способу передачі предмета хабара:
1) прямої (безпосередньо службовій особі, поштовим відправленням, банківським перерахуванням, через третю особу, яка не є посередником);
2) замаскованої під законні дії (дарування, отримання премії, спадщини, гонорару, кредиту, погашення боргу, купівлі-продажу, виконання робіт, послуг тощо).
Версії про суб'єкт хабарництва перевіряються стосовно того, чи є цей суб'єкт службовою особою або він користується певними функціональними повноваженнями як працівник державної установи і не є службовою особою (за наявності визначених підстав така особа може відповідати за ст. 354 КК України); чи є службова особа саме тією відносно якої є заява або інші дані, або це інша службова особа; чи існують або відсутні зв'язки (службові, сімейні, земляцькі, сусідські тощо) між суб'єктами хабарництва та ін.
Версії про хабародавця (особливо великих хабарів), крім з'ясування даних, що характеризують його, спрямовані на встановлення джерела матеріальних коштів:
1) отриманих на законних підставах;
2) добутих безпосередньо злочинним шляхом (як хабара, у результаті вчинення розкрадань, інших економічних злочинів, вимагання тощо);
3) отриманих із джерел, що належать злочинній групі (у тому числі організованій), що поповнюються з числа неврахованих коштів, тіньового сектора, легалізованих ("відмитих") грошей.
Тактика проведення слідчих дій
Тактика допиту свідків враховує ставлення їх до розслідуваної події та суб'єктів діяння. Найбільш поінформованими про злочинну діяльність обвинувачених бувають їх родичі, колеги по службі та інші близькі до них особи. Заінтересованість зазначених осіб у виправданні злочинців від обвинувачення вимагає ретельного вивчення особи допитуваного та використання доказів, спрямованих на викриття неправдивих показань.
Тактика допиту свідків, не заінтересованих у вирішенні справи (відвідувачі установи, деякі співробітники та ін.), зводиться до детального відтворення важливих для розслідування обставин із використанням тактичних прийомів, зокрема, спрямованих на відновлення в їх пам'яті забутих фактів.
Допит обвинувачених здебільшого пов'язаний із труднощами, які обумовлені, як правило, заперечуванням пред'явленого обвинувачення з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок розслідування і неправдиві показання співучасників даного злочину (хабародавців, посередників).
У випадках змови зазначених осіб слідчий при проведенні допиту використовує систему доказів самого факту передачі предмета хабара, фактів проведення службових дій, обумовлених хабаром та ін.
Під час допиту виникає необхідність у застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної деталізації показань про обставини, що пов'язані із установленими слідством фактами. Обвинувачених, що заперечують свою вину, вдається також викрити завдяки пред'явленню ретельно перевірених доказів, що спростовують їх неправдиві доводи.
Необхідно критично ставитися до випадків визнання обвинуваченим своєї вини, оскільки такі показання часто спрямовані на перекручення дійсних мотивів і обставин злочину. У випадку визнання обвинуваченим своєї вини слідчий має одержати від нього детальні показання по всіх питаннях предмета доказування, з уточненням найважливіших обставин, а саме:
– від кого надійшла пропозиція про хабар;
– за що конкретно пропонувався хабар службовій особі;
– яким був предмет хабара;
– коли, у якій обстановці та у який спосіб він був переданий;
– як велися переговори про хабар (безпосередньо або через третю особу), як і коли була передана винагорода посереднику;
– хто й у якому вигляді передав винагороду посереднику;
– хто знав про дачу бара службовій особі;
– чи підтримує зараз зв'язки хабародавець із цією особою;
– у чому це виявляється і хто про це знає;
– чи не залишився в розпорядженні допитуваного предмет хабара, його частина, упаковка тощо.
При допиті хабародавця виявляються суперечності в його показаннях, які він дає з метою пом'якшити свою відповідальність або уникнути її. У сприятливих ситуаціях хабародавець, бажаючи досягти зазначеної мети може давати правдиві показання, що сприяє викриттю хабарника.
Тактичним прийомом перевірки правдивості показань хабародавця, що визнає свою вину, є детальний допит його про місце передачі хабара або місце зустрічей із хабарником (посередником), розташування окремих предметів, про їх особливості.
Бажано запропонувати допитуваному зобразити схематично місце передачі хабара (помешкання або ділянку місцевості), після чого така схема додається до протоколу допиту. Для зіставлення схеми і показань із фактичною обстановкою в залежності від обставин доцільно зробити огляд зазначеного помешкання (місцевості) або перевірку показань на місці.
При допиті посередника з'ясовується:
– хто та при яких обставинах залучав його як посередника;
– чи не був він сам ініціатором цього;
– яка винагорода була йому запропонована (або він зажадав) і що фактично одержав;
– коли він зустрічався з особою, що одержала хабар, і хабародавцем, при яких обставинах;
– хто про них може дати показання.
Для перевірки показань про обставини давання й одержання хабара, усунення суперечностей у показаннях, а також в цілому викритті учасників злочину проводиться очна ставка. У деяких випадках для клопотання про очну ставку походить від обвинуваченого. Однак при цьому слід встановити, чи не буде спроб з боку обвинуваченого будь-яким способом вплинути на іншого учасника очної ставки з метою змінення останнім своїх показань.
При розслідуванні хабарництва може проводитися пред'явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій був переданий хабар (особа, що одержала хабар, посередник), якщо допитувана особа (хабародавець, свідок) не може назвати прізвище, адресу або конкретну посаду обвинуваченого.
Може виникнути ситуація, коли обвинувачений, що визнав свою вину, стверджує, що може впізнати особу, яка дала йому хабар, хоча й не знає його прізвища, місця проживання або роботи. У таких випадках доцільно провести пред'явлення для впізнання обвинуваченим хабародавця. Ця слідча дія проводиться також і для впізнання предметів, які раніше належали хабародавцю та були виявлені у особи, що отримала хабар, або у посередника.
Якщо виникає необхідність в уточненні місця передачі хабара або місця проживання учасників хабарництва, проводиться перевірка показань на місці. При допиті, що обов'язково передує перевірці показань, докладно з'ясовуються деталі матеріальної обстановки місця передачі хабара, які можуть стати відомими лише в результаті безпосереднього сприйняття їх допитуваним.
При необхідності перевірити показання очевидців передачі хабара з метою встановлення можливості за певних умов бачити або чути те, що відбувається, доцільно провести слідчий експеримент.
Провадження судових експертиз по справах про хабарництво пов'язане з вирішенням питань, що відносяться до компетенції почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи документів, судово-економічних, трасологічних та інших видів експертиз.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. №4651-VІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
3. Біленчук П. Д., Перкін В.І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розслідуванні злочинів. – К.: Атіка, 1996. – 334 с.
4. Криміналістика: Підручник / За