Кр ФАКТОРИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ РОЗВИТОК СЛІДЧИХ СИТУАЦІЙ.

Контрольна робота
з дисципліни "Криміналістика"
на тему: ФАКТОРИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК СЛІДЧИХ СИТУАЦІЙ

ПЛАН

1. Фактори, що обумовлюють формування та розвиток
слідчих ситуацій 3
2. Завдання 2 11
3. Завдання 3 14
Список використаних джерел 16

1. ФАКТОРИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ ФОРМУВАННЯ
ТА РОЗВИТОК СЛІДЧИХ СИТУАЦІЙ
Слідча ситуація – це нова категорія криміналістичної тактики, яка сформувалася в 1967 р. (О. Н. Колісниченко).
Більшість вчених слідчу ситуацію розуміють як положення, що склалося на певний момент розслідування злочину (О. Н. Колісниченко [9, с. 37], І. Ф. Герасимов [7, с. 79]).
В. К. Гавло формулює слідчу ситуацію як сукупність фактичних даних, які відображають подію, що розслідується [6, с. 88].
Близький до цього визначення Л. Я. Драпкін, котрий у слідчій ситуації вбачає динамічну інформаційну систему, що містить ознаки, які мають значення в кримінальній справі [8, с. 26].
Нарешті, Р. С. Бєлкін визначає слідчу ситуацію як "... сукупність умов, у яких на даний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій проходить процес розслідування" [5, с. 328].
Отже, під слідчою ситуацією розуміється сукупність сформованих на певний момент розслідування обставин, які повинні враховуватися при розробці й реалізації програми наступного розслідування.
Слідча ситуація – складне, багатомірне утворення. Як продукт зіткнення, збігу, співіснування, взаємодії та протидії обставин різної природи, вона має правовий, інформаційний, техніко- і тактико-криміналістичний, методичний, організаційно-управлінський, оперативно-пошуковий та інші аспекти [4, с. 78].
Коло обставин, які можуть визначати тип, вид і зміст ситуації, є достатньо численним. Серед них виділяються обставини інформаційного, криміналістичного, психологічного, матеріально-технічного, організаційного, кадрового, правового та іншого порядку.
Характерна риса слідчої ситуації – об'єктивність її змісту, а також те, що її утворюють лише такі обставини, що є елементами системи розслідування, яке проводиться по справі (привнесені в цю систему, або такі, що формуються всередині й функціонують у рамках цієї системи). До них належать клас, вид і особливості об'єктів, що пізнаються, включаючи кримінальні ситуації, час, витрачений на розслідування, і строк розслідування, який залишився, зібрані докази по справі, канали і джерела їх надходження, наявні в розпорядженні слідчого засоби криміналістичної техніки, їх достатність, можливість ефективного застосування тощо [13, с. 113].
Головне в ситуації – це стан розслідування в конкретний момент, який визначається рівнем вирішення його завдань. Всі інші елементи групуються навколо цього показника, відіграють підпорядковану йому роль, виступають як обставини (умови, засоби), що сприяють чи перешкоджають досягненню мети розслідування.
Слідча ситуація, будучи складним і неоднорідним за своїм складом утворенням, у той же час є рухливою, динамічною структурою. Сформувавшись у тому чи іншому вигляді до моменту порушення кримінальної справи, вона під час розслідування безупинно трансформується, набуваючи одни і змінюючи інші ознаки [10, с. 45].
У багатьох кримінальних справах вихідні ситуації початкового етапу розслідування зазвичай формуються в силу збігу обставин, що не залежать від намірів, волі та дій слідчого. Їх зміст визначається, головним чином, особливостями кримінальної ситуації, обставинами події, з приводу якої порушена кримінальна справа. Втім, в усіх випадках напрямок розвитку ситуації після виявлення події з ознаками злочину, те, який характер вона набуває і яким змістом наповнюється, у значному ступені залежить від зусиль слідчого [4, с. 80].
У сформованій слідчій ситуації, як у дзеркалі, завжди відбиваються два взаємозалежних моменти:
1) фактичне положення, реальний стан розслідування – фактична база;
2) стратегічний і тактичний потенціали, зачатки, зародки майбутнього стану розслідування, його перспективний початок.
Слідчий, його внутрішня і зовнішня активність перебувають у центрі ситуацій, які трансформуються одна в одну під час розслідування, виступаючи поєднуючою ланкою їх фактичної і перспективної частин, об'єднуючи їх в одне нерозривне ціле.
Сформована в справі ситуація лише тоді набуває практичної значущості з погляду поліпшення стану розслідування, коли вона сприйнята слідчим, коли він поставив їй точний діагноз, проникнув у зміст і конструктивно використав отримані знання. Це стає можливим на основі побудови, вивчення й об'єктивної критичної оцінки уявної моделі ситуації.
Складовими частинами загальної моделі ситуації незавершеного розслідування можуть бути такі моделі:
– кола обставин, що підлягають встановленню;
– обставин, що встановлені на даний період часу;
– зібраної, а також відсутньої, але необхідної інформації про обставини справи;
– джерел отриманої і носіїв (у тому числі можливих) неотриманої інформації, каналів, за якими вона надійшла і може надійти, витраченого часу, реалізованих засобів, методів, прийомів збору наявної інформації;
– чинників, що як ускладнюють, перешкоджають, так і сприяють збору необхідної інформації і вирішенню інших завдань розслідування;
– стану наявних і необхідних інтелектуальних, техніко-криміналістичних, тактичних, інформаційних, оперативних та інших ресурсів і можливостей розслідування;
– напрямків, форм, шляхів, засобів наступної роботи зі справи [4, с. 81].
Тому при вивченні й оцінці ситуації в увагу приймаються зібрані й відсутні дані щодо обставин, які підлягають встановленню, їх повнота, достовірність, наявність необхідних умов для швидкого та результативного заповнення прогалін у знанні щодо досліджуваної події в цілому, її окремих елементів і сторін, усунення допущених помилок тощо.
Враховуються й інші обставини (та їх взаємозв'язки), що як сприяють встановленню істини, прийняттю й успішної реалізації обгрунтованих правових і криміналістичних рішень, так і перешкоджають цьому (наприклад, надання слідству допомоги з боку потерпілого, очевидців події або протидія встановленню істини з боку сил, не заінтересованих у розкритті злочину, викритті всіх його учасників і притягненні їх до кримінальної відповідальності).
Завдання вивчення й оцінки уявної моделі ситуації полягає, по-перше, у визначенні стану розслідування з позиції рівня вирішення всіх його завдань, а також наявності проблем, що вимагають вирішення для розвитку ситуації в потрібну сторону; по-друге, у розробці програми наступного розслідування.
Залежно від кола, характеру та змісту виявлених проблем визначається мета (цілі) майбутньої діяльності, намічається перелік і послідовність завдань, що підлягають вирішенню, моделюються дії, засоби і методи їх вирішення.
У програмі вирішення ситуації поряд з цим повинні бути передбачені заходи для кадрового, інформаційного, оперативного й іншого забезпечення майбутньої роботи. Таким чином, ситуація виступає як визначальна, фундаментальна ланка такої конструкції: вихідна ситуація – проблема – мета – завдання – програма наступного розслідування – реалізація програми – досягнуті результати – нова за своїм змістом ситуація.
Слідча ситуація тісно пов'язана з етапом розслідування.
Поняттям етапу розслідування в криміналістичному трактуванні позначається відносно самостійний, відокремлений відрізок (частина, період) даної діяльності, у рамках якого здійснюється перехід від однієї слідчої ситуації до іншої, що є продуктом, результатом розвитку передуючої ситуації, але відображає на відміну від неї якісно інший зміст (стан) розслідування.
Діалектичний зв'язок етапів і ситуацій простежується щодо вихідних і проміжних цілей і завдань пошуково-пізнавальної діяльності по кримінальній справі. Перехід від одного етапу розслідування до іншого – це перехід від однієї ситуації до іншої, від одних цілей і завдань до інших.
Кожний етап має свій початок і свій кінець. На "вході" в етап постає одна ситуація, а, отже, і ситуаційно обумовлений комплекс адекватних їй специфічних цілей і завдань, а на "виході" – інша ситуація, яка є розвитком попередньої ситуації, і обумовлені нею цілі і завдання.
При аналізі наданої проблеми слід мати на увазі певну умовність положення про зміну ситуацій, переходу від однієї ситуації до іншої. Еволюція ситуацій не є абсолютною. Кожна наступна ситуація не є в чистому вигляді новою за всіма показниками і параметрами порівняно з попередньою. Всі проміжні й навіть кінцева, заключна ситуація зберігають якісь елементи, риси, сторони, що переходять у незмінному або частково зміненому вигляді з попередніх ситуацій, включаючи ту, що склалася на момент порушення справи. У той же час усі ситуації, які розвивають вихідну, завжди містять у собі елементи нового, того, чого не було взагалі в попередній ситуації.
За своєю суттю механізм розслідування є процесом поетапного розвитку вихідної слідчої ситуації, зміни її змісту, якісних характеристик.
Таке розуміння не заперечує методологічної й методичної значущості положення про різні ситуації на різних етапах розслідування. Ідея, на яку обпирається це положення, важлива з різних точок зору, зокрема тому, що вона дозволяє здійснити класифікацію і типізацію ситуацій за ознакою їх зв'язку з тим або іншим етапом розслідування, оскільки ситуації різних етапів розслідування мають істотні розходження в значній частині свого змісту.
Зазначимо фактори, що впливають на формування слідчої ситуації.
Умови, сукупність яких складає слідчу ситуацію, формуються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів.
До числа об'єктивних факторів, що впливають на формування слідчої ситуації, вчені відносять:
– характер наявної в розпорядженні слідчого доказової та орієнтуючої інформації, що залежить від механізму події, яка розслідується, та умов виникнення його слідів у навколишньому середовищі;
– наявність і стійкість існування ще невикористаних джерел доказової інформації й надійних каналів надходження орієнтуючої інформації;
– інтенсивність процесів зникнення доказів і сила факторів, що впливають на ці процеси;
– наявність у даний момент в розпорядженні слідчого чи органа дізнання необхідних сил, засобів, часу і можливість їх використання оптимальним чином;
– кримінально-правова оцінка події, що склалася на даний момент.
Суб'єктивними факторами, які впливають на формування слідчої ситуації, є:
– психологічний стан осіб, що проходять у справі;
– психологічний стан слідчого, рівень його знань і умінь, практичний досвід, здатність слідчого приймати і реалізовувати рішення в екстремальних умовах;
– протидія встановленню істини з боку злочинця і його зв'язків, а іноді – й потерпілого і свідків;
– сприятливий (без конфліктів) хід розслідування;
– зусилля слідчого, спрямовані на зміну слідчої ситуації в сприятливу для слідства сторону;
– наслідки помилкових дій слідчого, оперативного працівника, експерта, понятих;
– наслідки розголошення даних попереднього розслідування;
– непередбачувані дії потерпілого або осіб, не причетних до події, що розслідується [5, с. 329].
Ці фактори класифікуються Р. С. Бєлкіним на чотири групи:
1) компоненти психологічного характеру: психологічний стан осіб, що проходять у справі; психологічний стан слідчого, рівень його знань і умінь, практичний досвід, здатність слідчого приймати і реалізовувати рішення в екстремальних умовах; сприятливий (без конфліктів) хід розслідування та ін.;
2) компоненти інформаційного характеру: обізнаність слідчого, обізнаність осіб, що проходять по справі й протистоять слідчому;, наслідки розголошення слідчої таємниці тощо;
3) компоненти процесуального і тактичного характеру: стан провадження у справі, можливість обрання потрібного запобіжного заходу, проведення конкретної слідчого дії, наявність тактичного ризику і можливість його мінімізації, протидія встановленню істини з боку злочинця та ін.;
4) компоненти матеріального та організаційно-технічного характеру: наявність комунікацій між черговою частиною і слідчо-оперативною групою; наявність засобів передачі і прийому необхідної інформації з облікових апаратів органів внутрішніх справ, мобільність її пошуку за запитами; можливість мобільного маневрування наявними силами і засобами та ін. [5, с. 331].
Крім того, слідча ситуація характеризується не лише зовнішніми стосовно процесу розслідування факторами (умовами), а й безпосередньо станом слідства.
Отже, слідча ситуація обумовлюється сукупністю двох груп факторів:
1) що перебувають всередині процесу розслідування (розкривають стан слідства у справі);
2) зовнішніх стосовно процесу розслідування (характеризують обстановку, в якій відбувається процес розслідування).
На підставі викладеного можна у загальному вигляді дати таке визначення слідчої ситуації – це сформована на даний момент розслідування обстановка, що характеризується, з одного боку, станом слідства у справі, а, з іншого, – об'єктивними і суб'єктивними умовами, в яких вона перебуває і оцінка яких дозволяє правильно визначити і оптимально вирішити чергові завдання розслідування.


2. ЗАВДАННЯ 2
З кримінальної справи про крадіжку у державному магазині "Продукти" було призначено документальну ревізію, в результаті якої було виявлено недостачу різних продуктів харчування на значну суму.
Завдання:
Висуньте версії стосовно виникнення недостачі, вкажіть основні напрями розслідування. Обгрунтуйте свою відповідь.

Розв'язання:

Зазвичай на момент порушення кримінальної справи про розкрадання виникають дві типові ситуації:
1. Ситуація, за якої встановлено факт розкрадання, проте ще не виявлено осіб, що його вчинили.
2. Ситуація, за якої імовірні розкрадачі відомі, проте сам факт розкрадання ще достовірно не встановлено.
Для першої ситуації головним у розслідуванні на його початковому етапі є встановлення розкрадачів, для другої ситуації – пошук доказів причетності підозрюваних осіб до злочину (аналіз документів, з'ясування обставин вчинення сумнівних операцій та ін.).
В обох випадках конструюють загальні версії щодо фактів розкрадання та осіб, що їх вчинили.
Незалежно від наявної слідчої ситуації на початковому етапі розслідування вирішують такі загальні завдання:
1) знайти якомога більше речових доказів розкрадання;
2) виявити такі важливі сліди способів розкрадань, як надлишки або недостачі матеріальних цінностей і коштів;
3) забезпечити належне зберігання облікових документів – об'єктів майбутнього судового дослідження;
4) забезпечити повернення викраденого і відшкодування заподіяної шкоди;
5) забезпечити у майбутньому провндення необхідних судових експертиз тощо.
Ці завдання розв'язуються шляхом визначення таких ланок:
1. Номенклатура і місцезнаходження документів (ручного і машинного обліку), в яких могли відобразитись ознаки злочину; забезпечення їх цілісності.
Слід звернути увагу на необхідність дослідження не лише документів первинного (оперативного) обліку та бухгалтерської документації, а й планових, технологічних, виробничо-управлінських, статистичних, податкових та інших документів, бланків, етикеток тощо.
Чимале значення має аналіз змісту неофіційних документів (записок, нотаток, чорнових записів та ін.).
2. Місцезнаходження сировини, напівфабрикатів, матеріалів, готової продукції, товарів; забезпечення їх цілості.
3. Вимірювальні прилади, що використовуються: ваги, дозатори, лекала, трафарети, штампи, касові апарати (їх перевірка, фіксація показань, опечатування тощо).
4. Перекриття доступу до електронно-обчислювальних засобів.
5. Місцезнаходження майна і грошових коштів, що належать розкрадачам.
6. Інші заходи та дії.
Коли кримінальну справу порушують за матеріалами ревізії або перевірки (аудиторської, прокурорської тощо), спочатку вивчають всі матеріали з погляду виявлених конкретних фактів розкрадань, якими документами та поясненнями вони засвідчені. Потім допитують ревізора чи аудитора для уточнення того, що залишилось незрозумілим під час аналізу матеріалів ревізії чи перевірки. Після цих дій з урахуванням матеріалів ревізії та показань ревізора, аудитора слідчий складає план допиту матеріально-відповідальної особи (осіб).
Під час таких допитів з'ясовують, як допитуваний оцінює акт ревізії, які висуватиме на свій захист версії, які факти він визнає, а які ні, і з яких причин. Ці показання є підгрунтям для планування подальшого розслідування.
Зазвичай, планують і виконують такі початеові дії:
1) огляд і виїмку документів, що стосуються операції, визнаної ревізією необгрунтованою;
2) допити осіб, відповідальних за встановлені ревізією зловживання;
3) обшуки у цих осіб з метою відшукання й вилучення предметів і документів, які вважатимуть речовими доказами, або майна для забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації;
4) допити свідків, щодо яких існує інформація в матеріалах ревізії.
Наявність того, що відповідальні (заінтересовані) особи знають про виконану ревізію, про спрямування матеріалів у слідчі органи, про порушення ними кримінальної справи не є перешкодою успіху у провадженні перелічених вище слідчих дій, якщо вони виконуватимуться відповідно до криміналістичних рекомендацій.


3. ЗАВДАННЯ 3
При проведенні освідування, виникла необхідність оглянути усе тіло підозрюваного. Коли слідчий повідомив його про це, той категорично відмовився від огляду, що пов'язаний з оголенням.
Завдання:
Як треба поводитись слідчому? Чи можливий примусовий огляд особи?

Розв'язання:

Освідування може бути примусовим.
Це випливає з положень ст. 193 КПК України, в якій зазначається, що при необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування. У наведений статті не згадується про згоду особи, яку треба освідчити, на цю процедуру.
Якщо необхідно провести судовомедичне освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка, то таке освідування за вказівкою слідчого проводить судовомедичний експерт або лікар (ч. 2 ст. 193 КПК України).
Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я (ч. 3 ст. 193 КПК України).
Про результати освідування, проведеного слідчим, складається протокол, який підписують слідчий та освідуваний. При судовомедичному освідуванні складають акт, а коли освідування проводить лікар, він видає довідку (ч. 4 ст. 193 КПК України).


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 10.09.2009 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 10.11.2009 р.
4. Балугина Т. С. Проблема следственных ситуаций в криминалистической литературе // Правоведение. -1983. – № 1. – C. 78 – 82.
5. Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3-х т. Т. 3. – М.: Юристь, 1997. – 526 с.
6. Гавло В. К. О следственной ситуации и методике расследования хищений, совершаемых с участием должностных лиц // Вопросы криминалистической методологии,тактики и методики расследования. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 88 – 94.
7. Герасимов И. Ф. Принципы построения методики раскрытия преступлений совершаемых с участием должностных лиц // Вопросы криминалистической методологии,тактики и методики расследования. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 78 – 85.
8. Драпкин Л. Я. Понятие и классификация следственных ситуаций // Следственные ситуации и раскрытие преступлений: Учен. тр. Свердловского юрид. ин-та. – Свердловск, 1975. – Вып. 41. – С. 26 – 38.
9. Колесниченко А. Н. Актуальные проблемы методики расследования преступлений // Вопросы государства и права. – М.: Юрид. лит., 1970. – Вып. 6. – С. 36 – 44.
10. Копылов И. А. Следственная ситуация и тактическое решение. – Волгоград: Изд-во Волгоградского ун-та, 1988. – 244 с.
11. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
12. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.
13. Образцов В. А., Танасевич В. Г. Понятие и криминалистическое значение следственной ситуации // Советское государство и право. – 1979. – № 8. – С. 113 – 114.