Кр ІДЕНТИФІКАЦІЯ (1).

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"
на тему:
ПОНЯТТЯ, НАУКОВІ ОСНОВИ, ВИДИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ. ОБ'ЄКТИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ


ПЛАН
Вступ 3
1. Поняття криміналістичної ідентифікації 4
2. Наукові основи криміналістичної ідентифікації 7
3. Види, типи і форми криміналістичної ідентифікації 8
4. Об'єкти ідентифікації 12
Висновки 13
Список використаних джерел 15


ВСТУП
Досягнути мети кримінального судочинства як складного й багатогранного процесу пізнання неможливо без успішного розв'язання широкого комплексу різноманітних розпізнавальних завдань. Саме тому криміналістика має постійно впроваджувати новітні досягнення сучасної науки і техніки в практику роботи правоохоронних органів. Маючи власні теорію, методики і технічні засоби, вона забезпечує численні спеціальні напрями роботи з матеріальною обстановкою у конкретних кримінальних справах, виявленими носіями інформації, що мають криміналістичне значення.
Ефективність використання можливостей криміналістики у значному ступені залежить від правильного розуміння сутності питань, які вирішуються у процесі роботи з матеріальною обстановкою у справі за допомогою криміналістичних засобів і методів. Сутність конкретного завдання криміналістичного дослідження визначається не досліджуваним об'єктом або методом, що використовується, а характером об'єктивно існуючих зв'язків цього матеріального об'єкта з обстановкою у справі, подіями, що сталися, або діями осіб, причетних до нього.
Одним з основних завдань криміналістичного дослідження є ідентифікація, тобто встановлення одного і того самого об'єкта (людини, тварини, предмета, сукупності предметів, маси речей або матеріалу, джерела походження) за його різними проявами або встановлення загальної родової чи групової належності низки об'єктів.
З криміналістичною ідентифікацією безпосередньо пов'язані два інші терміни: встановлення групової належності і криміналістична діагностика. Усі ці терміни об'єднує загальна теорія розпізнавання образів.

1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Ідентифікація (іdentіfіcare) в перекладі з латинської означає ототожнення, тобто встановлення тотожності об'єкта за якимись ознаками, властивостями. Тому ідентифікація – це процес дослідження, пізнання об'єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Звідси, ідентифікацію можна інтерпретувати як форму пізнавальної діяльності, що використовується в різних галузях знань, у тому числі й кримінальному судочинстві при встановленні істини у кримінальній справі.
Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином закон тотожності, і категорії матеріалістичної діалектики.
Суть закону тотожності полягає в тому, що будь-яка думка про предмет у процесі даного розгляду тотожна самій собі, скільки б раз вона не повторювалась, тобто суть ідентифікації полягає у встановленні того ж самого в різних об'єктах або того ж самого об'єкта в його різних станах.
Таким чином, закон тотожності відображає:
– структуру розгляду будь-чого;
– доказування існування будь-якого факту, події, явища;
– встановлення різних станів об'єкта на цей час, у минулому та майбутньому;
– визначення моментів часу.
Ідентифікація – це загальнонауковий метод криміналістики, оскільки він використовується останнім часом в інших науках, таких як фізика, кібернетика, хімія, біологія, генетика тощо. Суть ідентифікації полягає у встановленні тотожності. Це пізнавальний процес виділення індивідуального, конкретного із загального. Ідентифікація в інших науках означає встановлення формально-логічної тотожності, коли об'єкти вважаються тотожними за наявності хоча б однієї спільної ознаки.
Отже, за суттю, ідентифікація як загальний метод встановлює групу, рід, вид об'єктів. Наприклад, у сплаві виявляють свинець і мідь та розповсюджують цей висновок на всі об'єкти, виготовлені з усього сплаву. У фізиці або хімії спектральним аналізом виявлення одного атома речовини вважається ідентифікація всіх атомів та конкретного металу, рідини або газу. Тому для загальнонаукового методу ідентифікації вираз "обидва об'єкти тотожні" видається правильним, оскільки ототожнюється не індивідуальний об'єкт, а сукупність (рід, вид).
Криміналістична ідентифікація – специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні завдання, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі завдання виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди.
Методологічну основу теорії ідентифікації складають положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструмента пізнання, а саме:
1) загальний взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві (якщо є наслідок, то обов'язково існувала причина, немає наслідку без причини, немає злочинів без слідів);
2) будь-який об'єкт, подія, явище індивідуальні і можуть бути ототожнюванні;
3) всі об'єкти рухаються та видозмінюються, таким чином, об'єкт залишається самим собою тільки деякий час, який залежить від швидкості змін.
Завданням криміналістичної ідентифікації є встановлення факту наявності або відсутності тотожності конкретного, індивідуально-визначеного матеріального об'єкта (людини, предмета). Явища природи, час, логічні поняття, юридичні категорії (умисел або ознаки складу злочину) та інші нематеріальні об'єкти до предмета криміналістичної ідентифікації не входять.
У процесі криміналістичної ідентифікації порівнюють сукупності ідентифікаційних ознак. На першій стадії за загальними ознаками встановлюється належність об'єктів, що порівнюються, до одного виду (групи), тобто встановлюється їх групова належність. Якщо особа, яка здійснює ідентифікацію, не встановить достатньої кількості індивідуальних ознак, процес ідентифікації завершується. За наявності достатніх для індивідуалізації об'єкта ознак може бути доведено тотожність об'єкта і встановлено індивідуально-конкретну тотожність.
Тотожність вважається встановленою, якщо із заданої сукупності матеріальних об'єктів був виділений єдиний, який відрізняється від інших індивідуальним комплексом ознак. Схожість об'єктів за тими чи іншими ознаками ще не означає їх тотожності. Наприклад, чорнило, яким був виконаний рукописний текст у документі, і чорнило, що міститься у пляшечці, вилученій у підозрюваного, можуть бути одного сорту і мати однаковий хімічний склад. З погляду хімії вони ідентичні, а з точки зору криміналістики в цьому разі можна говорити лише про загальну групову належність. Проте якщо у процесі експлуатації пляшечки з чорнилом у нього будуть внесені добавки (зміни), які зумовили індивідуальний хімічний склад, то можна встановити тотожність конкретного чорнила як елемента матеріальної обстановки злочину.
Отже, ідентифікація – це процес встановлення конкретного матеріального об'єкта шляхом його виокремлення із заданої сукупності об'єктів за неповторним комплексом ознак, які відображені за обставин, пов'язаних зі злочином.
2. НАУКОВІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
У теорії криміналістичної ідентифікації необхідно виокремити її філософську, природничо-наукову та правову основи.
Філософську основу криміналістичної ідентифікації становлять положення діалектичної теорії пізнання, зокрема теорія відображення й особливо – поняття діалектичної тотожності. Вона виходить з того, що всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку тощо. Взаємодіючи один з одним, вони відображають свої властивості (ознаки) одне в одному. У різний час, у різному стані та відображенні кожний об'єкт залишається тотожним лише самому собі й відрізняється від будь-якого іншого. Кожний об'єкт характеризується відповідною сукупністю ознак, які створюють можливість його ототожнення внаслідок відображення ознак, що індивідуалізують об'єкт у його слідах та інших відображеннях.
Ознака виражає властивості предмета, є його прикметою, здатною характеризувати об'єкт. Щоб ознаку можна було використовувати як ідентифікаційну, вона має відповідати таким умовам.
По-перше, ознака повинна як найповніше відображати ідентифікаційні властивості предмета, бути відмінною від середніх величин і норм.
По-друге, важливою умовою є виразність ознаки, її здатність до постійного стабільного відображення.
По-третє, ідентифікаційні ознаки повинні мати властивість бути стійкими (відносно незмінними).
Ідентифікаційні ознаки поділяються на загальні та окремі.
Загальні ознаки притаманні однорідним об'єктам, тобто виражають загальні риси, властиві групі об'єктів (наприклад, високий зріст, округла форма обличчя).
Окремі ознаки дають змогу виділити об'єкт із групи однорідних. Окремими ознаками зазвичай виступають деталі об'єкта. Проте сама по собі окрема ознака ще не є достатньою підставою для ідентифікації об'єкта. Це можливо зробити лише на основі індивідуальної сукупності окремих і загальних ознак.
Природничо-науковою основою криміналістичної ідентифікації є ті галузі науки і техніки, досягнення яких використовуються для науково обгрунтованих методів ідентифікаційних досліджень і технічних засобів, що їх застосовують під час проведення досліджень. Ступінь удосконалення цих методів і, відповідно, практичні можливості встановлення тотожності залежать від рівня розвитку тих галузей науки і техніки, на досягненнях яких вони засновані.
Правова основа криміналістичної ідентифікації – це правові норми, які регулюють діяльність суб'єктів ідентифікаційного процесу. Правова природа криміналістичної ідентифікації та специфіка завдань, які розв'язують за її допомогою, зумовлюють риси, сукупність яких відрізняє її від ідентифікації в інших галузях науки і практики. Ідентифікація є криміналістичною, якщо факт тотожності, що встановлюється, має значення для запобігання, розслідування і розкриття злочинів. На відміну від ідентифікації в інших науках, у криміналістиці факт тотожності або її відсутності встановлюється з обов'язковим додержанням кримінально-процесуальних норм.
3. ВИДИ, ТИПИ І ФОРМИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
В літературі пропонуються різні принципи класифікації видів ідентифікації та діагностики (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 Види криміналістичної ідентифікації

Ідентифікація особи здійснюється як за матеріально-фіксованими, так і психофізіологічними відображеннями. Матеріально-фіксовані відображення людини проявляються в різного роду слідах рук, ніг, фонограмах голосу, рукописних і машинописних документах, фотографічних зображеннях, а також у продуктах життєдіяльності: слині, крові, потожировій речовині тощо.
Для ідентифікації людини за матеріально-фіксованими відображеннями проводяться дактилоскопічні, трасологічні, фоноскопічні, почеркознавчі, авторознавчі, фотопортретні та біохімічні дослідження.
Ідентифікація особи за психофізіологічними відображеннями проводиться у вигляді впізнавання розшукуваного об'єкта на основі порівняння з його образом, зафіксованим у пам'яті.
Ідентифікація предметів та їх комплектів (сукупності) доцільна під час встановлення знарядь злочину, що їх використовували злочинці, транспортних засобів, предметів злочинного посягання, знарядь письма, друкарсько-розмножувальних пристроїв тощо.
За матеріально-фіксованими відображеннями цих предметів встановлюється:
– чи цей об'єкт використовувався під час вчинення злочину;
– чи не є вистріляна куля з пістолета, вилученого у обвинуваченого;
– чи не друкований текст документа за допомогою конкретного принтера тощо.
Комплекти предметів можуть розглядатися як об'єкт ідентифікації тільки в тому випадку, якщо вони становлять у сукупності єдине ціле, відповідну єдність. Наприклад, набір інструментів, які використовувалися під час відкривання сховища.
Ідентифікацію матеріалів і речовин проводять лише у тому разі, якщо можна встановити неповторність відповідного об'єму твердої, рідкої або газоподібної речовини, що є елементом матеріальної обстановки злочину. Якщо індивідуальність конкретного об'єму речовини не встановлено, то визначають її групову (родову, видову) належність.
Висновок щодо групової належності можна зробити і за особливостями внутрішньої будови і складу матеріалів та речовин, але він лише частково свідчитиме про зв'язок досліджуваного об'єкта з подією злочину. Проте навіть такий висновок дає змогу висунути обгрунтовані версії, перевірити їх і методом виключення звузити коло підозрюваних осіб.
У криміналістиці розрізняють такі типи ідентифікації (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 Типи криміналістичної ідентифікації

Ідентифікація може проводитися у двох формах: процесуальній і непроцесуальній.
Процесуальні – це такі форми, що прямо передбачені КПК України. Вони можуть застосовуватися при:
– проведенні ідентифікаційних експертиз (ст.ст. 198-200 КПК України);
– пред'явленні для впізнання (ст.ст. 174-176 КПК України);
– огляді й освідуванні (ст.ст. 190-193 КПК України);
– виїмці та обшуку (ст. ст. 177-189 КПК України).
Результати ідентифікації, відображені у висновку експерта і в протоколі пред'явлення для впізнання, набувають значення доказів.
До непроцессуальної форми належить ідентифікація, котра проводиться в оперативних цілях. До неї можна віднести:
– проведення слідчим самостійно або спільно з фахівцем попереднього доекспертного дослідження речових доказів (визначення зросту людини, виходячи зі сліду її взуття та ін.);
– ототожнення особи за фотозображенням;
– використання криміналістичних та оперативних обліків та ін.
4. ОБ'ЄКТИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Наразі загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації у криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.
Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.
Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.
Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.


ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Ідентифікація – це процес дослідження, пізнання об'єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Звідси, ідентифікацію можна інтерпретувати як форму пізнавальної діяльності, що використовується в різних галузях знань, у тому числі й кримінальному судочинстві при встановленні істини у кримінальній справі.
2. Криміналістична ідентифікація – специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні завдання, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі завдання виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди.
3. Завданням криміналістичної ідентифікації є встановлення факту наявності або відсутності тотожності конкретного, індивідуально-визначеного матеріального об'єкта (людини, предмета). Явища природи, час, логічні поняття, юридичні категорії (умисел або ознаки складу злочину) та інші нематеріальні об'єкти до предмета криміналістичної ідентифікації не входять.
4. У теорії криміналістичної ідентифікації виокремлюють її філософську, природничо-наукову та правову основи. Філософську основу криміналістичної ідентифікації становлять положення діалектичної теорії пізнання, зокрема теорія відображення й особливо – поняття діалектичної тотожності. Природничо-науковою основою криміналістичної ідентифікації є ті галузі науки і техніки, досягнення яких використовуються для науково обгрунтованих методів ідентифікаційних досліджень і технічних засобів, що їх застосовують під час проведення досліджень. Правова основа криміналістичної ідентифікації – це правові норми, які регулюють діяльність суб'єктів ідентифікаційного процесу.
5. Наразі загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації у криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи.
6. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.
7. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.
8. Об'єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці зазвичай зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гора І. В. Криміналістика. Ч. 1 : Криміналістична техніка : навч. посібник /І. В. Гора, В. А. Колесник. – К. : Аллерта, 2005. – 320 с.
2. Криміналістика : підручник / за ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : ін Юре, 2004. – 520 с.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 10.07.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
4. Кузьмічов В. С. Криміналістика : навч. посібник / В. С. Кузьмічов, Г.І. Прокопенко ; за ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. – К. : Юрінком інтер, 2001. – 366 с.
5. Образцов В. А. Криминалистическое распознавание: состояние, тенденции, перспективы / В. А. Образцов // Проблемы криминалистического распознавания : материалы научн.-практ. конференции. – М. : Юристъ, 1999. – 120 с.
6. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді) : підручник / М. В. Салтевський. – К. : Кондор, 2005. – 588 с.
7. Сегай М. Я. Методология судебной идентификации / М. Я. Сегай. – К. : Наукова думка, 1970. – 320 с.
8. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого / В. Ю. Шепітько. – К. : Де Юре, 2008. – 208 с.