Кр індетифікація.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "КРИМІНАЛІСТИКА"

ПЛАН

1. Практичне завдання 3
2. Задача 6
3. Теоретичне питання: Поняття, завдання і об'єкти ідентифікації та їх ознаки. Види та форми ідентифікації. Криміналістична діагностика: поняття, завдання та значення у розкритті і розслідуванні злочинів 12
Список використаної літератури 19


1. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
Сфотографувати особу чоловічої статі за правилами пізнавальної фотозйомки та виготовити фотознімки (4 одиниці). Додати негативи або, якщо знімки виготовлені цифровою камерою, надати зображення на дискеті чи будь-якому іншому (магнітному) носії інформації.
Описати сфотографовану особу за методом "словесного портрета".

Словесний портрет

1. Стать: чоловік
2. Вік: ~20-25 років
3. Ріст: невідомий
4. Статура:
а) за кістяком – середня
б) за жировим складенням – середньої угодованості
5. Форма обличчя у фас: трикутна
6. Чоло:
а) висота – середня
б) ширина – середня
в) нахил у профіль – невідомий
г) контур – прямокутний
д) особливості – немає
7. Брови:
а) довжина – середня
б) ширина – середня
в) густота – середня
г) напрямок – горизонтальний
д) контур – прямі
е) особливості – немає
8. Очі:
а) положення очної щілини – горизонтальне
б) ступінь розкриття очної щілини – середня
в) ступінь опуклості очних яблук – середня
г) колір – невідомий
д) величина – середня
е) форма – щілевидна
ж) особливості – немає
з) аномалії – немає
9. Ніс:
а) довжина – середня
б) висота – середня
в) глибина перенісся – середня
г) ширина – широкий
д) контур спинки – прямий
е) ширина спинки – широка
ж) довжина спинки – середня
з) виступ носа – середній
і) основа носа по положенню –
горизонтальна
к) особливості – немає
10. Губи:
а) висота – середня
б) положення верхньої губи – нормальне
в) ширина облямівки – широка
г) товщина – товсті
д) виступ губ – середній
е) особливості – немає
11. Рот:
а) величина – середня
б) положення кутів – горизонтальне
12. Підборіддя:
а) висота – середня
б) ширина – середня
в) положення – вертикальне
г) опуклість – мала
д) контур нижнього краю – трикутний
е) особливості – немає
13. Вушна раковина: не можна побачити
а) величина
б) форма
в) прилягання
14. Противокозелок:
а) положення
б) контур
15. Мочка:
а) контур
б) прикріплення до щоки
в) вид поверхні
г) особливості побудови
16. Фарбування шкіри
обличчя: біла
17. Зморшки: немає
18. Волосся на голові:
а) колір – важко визначити
б) густота – густі
в) зачіска – коротка, з проділом на правий
бік
г) довжина волосся – закривають вуха
19. Вуса, борода,
бакенбарди: невеликі вусики
20. Зуби: невідомо
21. Шия:
а) висота – середня
б) товщина – середня
в) особливості – немає
22. Плечі:
а) ширина – невідомо
б) нахил – опущені
20. Тулуб: невідомо


2. ЗАДАЧА
14-річний Олійник Ф. Я. тимчасово проживав у своєї бабусі – Гайдук Н. С. Між ними постійно виникали сварки, які нерідко призводили до бійок. Одним із вечорів 26 лютого 2007 року Олійник Ф. Я., знаходячись у нетверезому стані, підійшов до бабусі, яка відпочивала, і наніс їй три ножових поранення у ліву частини грудини. Після таких поранень Гайдук Н. С. померла на місці. Вночі Олійник Ф. Я. спільно зі своїм знайомим (сусідом) Кротовим Р. В. вивезли жінку на тачці до лісопосадки, що знаходилась неподалік від дому. Вранці труп жінки був виявлений мешканцями міста. За даним фактом слідчим була порушена кримінальна справа. Під час допиту у якості підозрюваного Олійник Ф. Я. своєї вини не заперечував і пояснив, що злочин учинив внаслідок несприятливих відносин до своєї родички. Під час нанесення смертельних ударів ножем Гайдук Н. С. знаходилась на дивані, після чого він переніс тіло жертви на двір, де, завантаживши на тачку, вивіз до лісопосадки.
Під час розслідування кримінальної справи у слідчого виникли ґрунтовні сумніви щодо можливості Олійника Ф. Я. (далеко не міцної статури) самотужки здійснити такі дії. Це обумовлювалося тим, що вбита Гайдук Н. С., тіло якої вивезли до лісопосадки, важила близько 140 кг. Зважаючи на це, слідчим було прийняте ґрунтовне рішення провести слідчу дію для з'ясування механізму злочину та перевірки спроможності 14-річного Олійника Ф. Я. переміщати певну вагу на деяку відстань.
Завдання: Яку слідчу дію повинен провести слідчий (у якій формі) на даному етапі розслідування? Скласти план підготовки і проведення слідчої дії. Висвітлити організаційно-підготовчі заходи і тактичні прийоми проведення цієї слідчої дії.
Для з'ясування механізму злочину та перевірки спроможності 14-річного Олійника Ф. Я. переміщати певну вагу на деяку відстань слідчому необхідно провести відтворення обстановки і обставин місця події у формі слідчого експерименту.
Слідчий експеримент – динамічна дія, сутність якої полягає у проведенні дослідів.
Перш ніж проводити слідчий експеримент, до нього необхідно старанно підготуватися, а саме:
1) визначити мету експерименту, для чого слід вивчити матеріали справи та всі обставини, виходячи з яких проводиться слідчий експеримент;
2) визначити умови, в яких повинен бути проведений слідчий експеримент (встановити, як, де, коли і у якій послідовності слід проводити досліди; скільки їх необхідно провести, як забезпечити освітлення при проведенні експерименту на перевірку видимості тощо);
3) визначити учасників експерименту (свідків, обвинувачених, кількість понятих та ін.).
Якщо досліди проводяться у різних приміщеннях, а учасники експерименту поділяються на групи, то рекомендується запрошувати більше двох понятих.
Понятих слід підбирати завчасно. Необхідно пам'ятати, що роль понятих при проведенні слідчого експерименту полягає в тому, що вони посвідчують можливість якоїсь події або дії у певних умовах. Тому, підбираючи понятих, необхідно враховувати їх суб'єктивні якості – зір, слух;
4) передбачити, які матеріали, засоби, знаряддя будуть при цьому використані.
Оскільки значення знарядь та предметів при проведенні слідчого експерименту є важливим, необхідно завчасно продумати й доставку цих предметів до місця експерименту та перевірити їх стан.
Речові докази, які згодом будуть об'єктами експертного дослідження, при експерименті використовувати не можна;
5) слідчий повинен підготувати слідчу валізу;
6) перед проведенням слідчого експерименту, як і перед проведенням інших слідчих дій, рекомендується складати його план. У разі, якщо експеримент є складним, доцільно складати письмовий план його проведення. Спеціальної форми плану експерименту не існує, проте у план доцільно внести такі обставини:
– місце і час проведення експерименту;
– кількість учасників та розташування їх;
– сутність дослідів, їх послідовність і роль учасників експерименту при проведенні кожного досліду. У разі потреби при складанні плану, особливо щодо проведення дослідів, слід проконсультуватися з фахівцями – судово-медичним експертом, криміналістом, які можуть дати цінні вказівки з відтворення обстановки експерименту і характеру проведення дослідів.
Під час підготовки до експерименту слідчому доцільно побувати на місці майбутнього експерименту, щоб краще орієнтуватися у навколишній обстановці при його проведенні.
У процесі підготовки до слідчого експерименту слідчому необхідно вирішити, чи роз'яснювати завдання експерименту та обставини справи учасникам експерименту або ж робити цього не слід. Як правило, мета експерименту і обставини справи повідомляються учасникам слідчого експерименту. Втім, у деяких випадках такі роз'яснення є недоцільними.
У процесі підготовки до експерименту необхідно вирішити питання про засоби зв'язку між окремими групами його учасників. Засобами зв'язку, за допомогою яких встановлюють початок здійснення досліду та його закінчення, можуть бути телефон, сигнали, що подані прапорцями, свистками, руками.
Методика слідчого експерименту передбачає виконання та дотримання правил його проведення – процесуальних та тактичних.
До процесуальних правил належать такі:
1) при проведенні слідчого експерименту обов'язковою є участь понятих; як уже зазначалося, їх кількість визначається характером дослідів та розташуванням учасників експерименту;
2) необхідною є участь фахівців у випадках, коли їх спеціальні знання можуть бути використані для відтворення обстановки події або явища, а також для визначення місця розташування учасників експерименту або їх поз – у разі визначення пози потерпілого при пораненні та ін.;
3) доцільною є присутність при проведенні експерименту осіб, показання яких перевіряються; якщо слідчим експериментом перевіряється можливість певних осіб бачити або чути щось, участь їх в експерименті є обов'язковою;
4) про перебіг і результати проведення слідчого експерименту складається протокол відповідно до ст. 195 КПК України.
Тактичні правила проведення слідчого експерименту такі:
1) слідчий експеримент слід проводити в умовах і обстановці, максимально наближених до тих, в яких відбулася подія. З цією метою при відтворенні обстановки використовуються протокол місця події, фотознімки, креслення, показання свідків і обвинувачених;
2) слідчий експеримент бажано проводити на тому самому місці, де відбулась подія, яку перевіряють. Тут важливо відзначити, що коли факт, який перевіряють, тісно пов'язаний з місцем дійсної події або з умовами цього місця, то слідчий експеримент, як правило, проводиться на цьому самому місці;
3) слідчий експеримент має проводитися у такий час, коли відбулась подія, яку перевіряють, з метою створення аналогічних умов чутності (особливо у місті), видимості, що забезпечує об’єктивність результатів експерименту;
4) для проведення слідчого експерименту слід використовувати ті самі знаряддя й засоби, які застосовувалися при події злочину, або однорідні предмети і знаряддя;
5) після відтворення обстановки учасників треба розташувати саме так, як вони про це повідомили, а понятих поставити в місце проведення дослідів та на точки спостереження;
6) досліди необхідно повторювати декілька разів, змінюючи умови експерименту. Повторення дослідів дозволить виключити випадкові результати та достовірно з'ясувати певний факт. Не рекомендується здійснювати досліди слідчому або понятим. Для цього повинні бути запрошені спеціальні особи (статисти), а слідчий та поняті мають спостерігати за проведенням дослідів. Слідчий регулює черговість проведення дослідів та визначає специфіку кожного з них.
Якщо обвинувачений, який бере участь у слідчому експерименті, заявляє клопотання про проведення того чи іншого досліду, як правило, таке клопотання задовольняється.
Під час дослідів слідчому доцільно робити помітки про їх результати, а у разі потреби фотографувати окремі моменти досліду або проведення його в цілому.

ПРИБЛИЗНИЙ ПЛАН СЛІДЧОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ ПО СПРАВІ Ф. Я. ОЛІЙНИКА

1. Мета слідчого експерименту: встановити, чи міг обвинувачений Ф. Я. Олійник самостійно перевезти тіло вбитої ним Н. С. Гайдук від квартири, де було вчинено злочин, до лісопосадки, де було знайдено тіло потерпілої.
2. Час проведення слідчого експерименту: 28 лютого 2007 року, 23 години.
3. Місце проведення слідчого експерименту: квартира Н. С. Гайдук, місце у лісопосадці, де було знайдено її тіло.
3. Послідовність дій: Ф. Я. Олійник має продемонструвати, як він вбив потерпілу; де він взяв тачку; як і в якому місці перемістив тіло вбитої на тачку; як і чим замаскував тіло вбитої; яким шляхом і з якою швидкістю віз його до лісопосадки; де залишив тіло; де приховав тачку.
4. Забезпечити освітлення місця проведення слідчого експерименту у лісопосадці.
5. Забезпечити охорону місць проведення слідчого експерименту (східцевого майданчику, входу у під'їзд будинку, місця у лісопосадці, де бути проходити експеримент).
6. Учасники експерименту: слідчий, дільничний інспектор міліції, експерт, 4 поняті, 4 статисти, обвинувачений.
7. Підготувати засоби проведення слідчого експерименту: тачку, манекен вагою 140 кг.
8. Підготувати слідчу валізу.


3. ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ
Поняття, завдання і об'єкти ідентифікації та їх ознаки. Види та форми ідентифікації. Криміналістична діагностика: поняття, завдання та значення у розкритті і розслідуванні злочинів

Поняття ідентифікації.
Ідентифікація (іdentіfіcare) в перекладі з латинської означає ототожнення, тобто встановлення тотожності об'єкта за якимись ознаками, властивостями. Тому ідентифікація – це процес дослідження, пізнання об'єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Звідси, ідентифікацію можна інтерпретувати як форму пізнавальної діяльності, що використовується в різних галузях знань, у тому числі й кримінальному судочинстві при встановленні істини у кримінальній справі.
Криміналістична ідентифікація – специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні завдання, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі завдання виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди.
Методологічну основу теорії ідентифікації складають положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструмента пізнання, а саме:
– загальний взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві (якщо є наслідок, то обов'язково існувала причина, немає наслідку без причини, немає злочинів без слідів);
– будь-який об'єкт, подія, явище індивідуальні і можуть бути ототожнювані;
– усі об'єкти рухаються та видозмінюються, таким чином, об'єкт залишається самим собою тільки деякий час, який залежить від швидкості змін.
Завдання ідентифікації.
Завданням криміналістичної ідентифікації є встановлення факту наявності або відсутності тотожності конкретного, індивідуально-визначеного матеріального об'єкта (людини, предмета). Явища природи, час, логічні поняття, юридичні категорії (умисел або ознаки складу злочину) та інші нематеріальні об'єкти до предмета криміналістичної ідентифікації не входять.
У процесі криміналістичної ідентифікації порівнюють сукупності ідентифікаційних ознак. На першій стадії за загальними ознаками встановлюється належність об'єктів, що порівнюються, до одного виду (групи), тобто встановлюється їх групова належність. Якщо особа, яка здійснює ідентифікацію, не встановить достатньої кількості індивідуальних ознак, процес ідентифікації завершується. За наявності достатніх для індивідуалізації об'єкта ознак може бути доведено тотожність об'єкта і встановлено індивідуально-конкретну тотожність.
Тотожність вважається встановленою, якщо із заданої сукупності матеріальних об'єктів був виділений єдиний, який відрізняється від інших індивідуальним комплексом ознак. Схожість об'єктів за тими чи іншими ознаками ще не означає їх тотожності. Наприклад, чорнило, яким був виконаний рукописний текст у документі, і чорнило, що міститься у пляшечці, вилученій у підозрюваного, можуть бути одного сорту і мати однаковий хімічний склад. З погляду хімії вони ідентичні, а з точки зору криміналістики в цьому разі можна говорити лише про загальну групову належність. Проте якщо у процесі експлуатації пляшечки з чорнилом у нього будуть внесені добавки (зміни), які зумовили індивідуальний хімічний склад, то можна встановити тотожність конкретного чорнила як елемента матеріальної обстановки злочину.
Отже, ідентифікація – це процес встановлення конкретного матеріального об'єкта шляхом його виокремлення із заданої сукупності об'єктів за неповторним комплексом ознак, які відображені за обставин, пов'язаних зі злочином.
Об'єкти ідентифікації та їх ознаки.
Наразі загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації у криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.
!!!!! Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.
!!!!! Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.
!!!! Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.
Кожний об'єкт характеризується відповідною сукупністю ознак, які створюють можливість його ототожнення.
Ознака виражає властивості предмета, є його прикметою, здатною характеризувати об'єкт. Щоб ознаку можна було використовувати як ідентифікаційну, вона має відповідати таким умовам.
По-перше, ознака повинна відображати ідентифікаційні властивості предмета, бути відмінною від середніх величин і норм.
По-друге, важливою умовою є виразність ознаки, її здатність до постійного стабільного відображення.
По-третє, ідентифікаційні ознаки повинні мати властивість бути стійкими (відносно незмінними).
Ідентифікаційні ознаки поділяються на загальні та окремі.
Загальні ознаки притаманні однорідним об'єктам, тобто виражають загальні риси, властиві групі об'єктів (наприклад, високий зріст, округла форма обличчя).
Окремі ознаки дають змогу виділити об'єкт із групи однорідних. Окремими ознаками зазвичай виступають деталі об'єкта. Проте сама по собі окрема ознака ще не є достатньою підставою для ідентифікації об'єкта. Це можливо зробити лише на основі індивідуальної сукупності окремих і загальних ознак.
Види ідентифікації.
В літературі пропонуються різні принципи класифікації видів ідентифікації та діагностики (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 Види криміналістичної ідентифікації

Форми ідентифікації.
Ідентифікація може проводитися у двох формах: процесуальній і непроцесуальній.
Процесуальні – це такі форми, що прямо передбачені КПК України. Вони можуть застосовуватися при:
– проведенні ідентифікаційних експертиз (ст.ст. 198-200 КПК України);
– пред'явленні для впізнання (ст.ст. 174-176 КПК України);
– огляді й освідуванні (ст.ст. 190-193 КПК України);
– виїмці та обшуку (ст. ст. 177-189 КПК України).
Результати ідентифікації, відображені у висновку експерта і в протоколі пред'явлення для впізнання, набувають значення доказів.
До непроцессуальної форми належить ідентифікація, котра проводиться в оперативних цілях. До неї можна віднести:
– проведення слідчим самостійно або спільно з фахівцем попереднього доекспертного дослідження речових доказів (визначення зросту людини, виходячи зі сліду її взуття та ін.);
– ототожнення особи за фотозображенням;
– використання криміналістичних та оперативних обліків та ін.
Криміналістична діагностика: поняття, завдання та значення у розкритті і розслідуванні злочинів
Криміналістична діагностика будь-якого об'єкта полягає у пізнанні його сутності, призначення, галузевого застосування, причини зміни властивостей тощо.
Діагностика встановлює фактичну обставину на основі матеріальних об'єктів, їх слідів, інших відображень, що супроводжують вчинення злочину, шляхом дослідження властивостей об'єкта, його відображень, співвідношення фактів тощо. Діагностика встановлює види зв'язків між об'єктами.
Термін "діагностика" має три значення – розпізнавання, розрізнення та визначення. Криміналістична діагностика акумулює всі ці значення й може бути визначена як окремий метод пізнання механізму злочину на підставі його відображення на об'єктах матеріального світу.
Діагностичні дослідження відповідають на запитання: що або хто це, який, для чого? Наприклад, якою рукою і якими пальцями залишені сліди на руків'ї ножа, чи є ознаки витравлювання документа, чи є поданий на дослідження предмет вогнепальною зброєю тощо?
На відміну від ідентифікації та встановлення групової належності, діагностика не має порівняльного дослідження ознак об'єкта. Проте діагностований об'єкт можна порівнювати із стандартами та еталонами. З цією метою досліджують його або матеріальні сліди його існування (рукописний текст, слід контакту тощо). Об'єкт на етапі діагностики не порівнюють з іншими об'єктами у справі з метою встановлення їх зв'язку.
Діагностика є важливим етапом ідентифікаційного дослідження, якщо вирішується питання про можливість зіставлення розшукуваного об'єкта, що перевіряється, цілого й окремого. Водночас ідентифікація можлива і без попередньої діагностики. Наприклад, за мікрорельєфом можна встановити, що сліди різання, які порівнюються, залишені одним і тим самим предметом, хоч точно вид цього предмета не встановлено. У цьому разі констатація того, що кожний слід, який порівнюється, залишений саме ріжучим знаряддям і є загальною діагностикою роду знаряддя.
Виділення діагностики в самостійне завдання криміналістичного дослідження відповідає послідовності роботи слідчого чи оперативного співробітника з матеріальною обстановкою у справі: спочатку ця обстановка сприймається загалом, потім поділяється на частини (елементи), далі визначається сутність кожного елемента і, нарешті, встановлюється зв'язок цих елементів з обставинами справи.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 08.12.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341 в ред. від 23.11.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. №1001-05 в ред. від 13.11.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
4. Гора І. В. Криміналістика. Ч. 1: Криміналістична техніка: Навч. посібник. – К.: Аллерта, 2005. – 320 с.
5. Дубровин С. В. Криминалистическая диагностика. – М.: Юрид. лит., 1989. – 428 с.
6. Корухов Ю. Г. Понятие и сущность криминалистической диагностики. – М.: Юрид. лит., 1984. – 190 с.
7. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
8. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник / За ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 366 с.
9. Образцов В. А. Криминалистическое распознавание: состояние, тенденции, перспективы // Проблемы криминалистического распознавания: Материалы научн.-практ. конференции. – М.: Юристъ, 1999. – 120 с.
10. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
11. Сегай М. Я. Методология судебной идентификации. – К.: Наукова думка, 1970. – 320 с.
12. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Де Юре, 2008. – 208 с.