Кр криміналістичне дослідження зброї, боєприпасів, слідів їх застосування.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"

ЗМІСТ

1. Поняття і значення криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів, слідів їх застосування. Класифікація ручної вогнепальної зброї 3
1.1 Поняття і значення криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів, слідів їх застосування 3
1.2 Класифікація ручної вогнепальної зброї 5
2. Поняття словесного портрета і його застосування в слідчій, оперативно-розшуковій і експертній практиці. Правила опису зовнішнього обліку людини за методом словесного портрета 12
2.1 Поняття словесного портрета. Правила опису зовнішнього обліку людини за методом словесного портрета 12
2.2 Застосування словесного портрета в слідчій,
оперативно-розшуковій і експертній практиці 19
3. Практичне завдання 24
Список використаної літератури 28


1. Поняття і значення криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів, слідів їх застосування. Класифікація ручної вогнепальної зброї
1.1 Поняття і значення криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів, слідів їх застосування

Дослідження зброї, боєприпасів і слідів їх застосування відбувається в межах науково-практичної галузі, яка зветься судовою або криміналістичною експертизою.
Судова або криміналістична, балістика - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, закономірності виникнення слідів їх застосування, розробляє засоби й методи виявлення, фіксації, вилучення та дослідження таких слідів для встановлення певних обставин розслідування злочинів з метою встановлення істини, а також надає рекомендації щодо запобігання вчиненню злочинів з використанням вогнепальної зброї.
Наукові основи судової балістики формувалися в процесі активного пристосування досягнень природничих і технічних наук до потреб судочинства. Істотний вплив на їх формування мали принципи воєнних наук, артилерії та загальної балістики, військово-польової хірургії. Досягнення у цих галузях знань дали змогу виявити криміналістично значущі закономірності дії вогнепальної зброї, руху снаряду в каналі ствола й за траєкторією, закономірності дії снаряду на перешкоду тощо. Це слугувало науковою базою для подальшого пізнання криміналістичних закономірностей, що пов'язані з використанням вогнепальної зброї зі злочинною метою, зокрема закономірностей утворення слідів на кулях і гільзах, на перешкодах залежно від дистанції пострілу тощо.
Розвиток судової балістики тісно пов'язаний з розвитком і досягненнями криміналістичної трасології.
Трасологічні методи широко застосовуються в ідентифікаційних дослідженнях зброї, боєприпасів, куль, гільз. У цих дослідженнях також використовують положення криміналістичної ідентифікації та діагностики. На знанні цих закономірностей грунтується розробка спеціальних засобів, прийомів і методів роботи з балістичними об'єктами.
Судова балістика широко застосовує досягнення фізики, хімії, судової медицини, судової фотографії. Судово-балістична експертиза проводиться із застосуванням різноманітних оптичних приладів, фотографії й електрофотографії, спектрографії й рентгенографії. Для балістичних досліджень використовують ультрафіолетові, інфрачервоні випромінювачі, газові хроматографи, масспектрографи, гамма-проміння. Для розв'язання важливих питань часто призначаються комплексні судові експертизи, зокрема, комплексна балістична та судово-медична.
Найбільш розповсюдженими об'єктами дослідження криміналістичної балістики є:
- ручна нарізна й гладкоствольна вогнепальна зброя заводського виготовлення (гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети, мисливські рушниці), перероблена (обрізи, газова зброя, що пристосована для бойової стрільби) та саморобна;
- окремі частини і приладдя зброї;
- боєприпаси (патрони, кулі, гільзи, шрот, пижі, капсулі, порох, продукти пострілу);
- перешкоди зі слідами застосування зброї;
- засоби, пристрої, інструменти, що були використані для виготовлення зброї чи спорядження боєприпасів;
- предмети зі слідами зберігання зброї.
Останнім часом поширилося використання, а, отже, й дослідження судовою балістикою, спеціальної вогнепальної зброї та боєприпасів (з глушниками, безшумних патронів), а також різного роду пристосувань для стрільби, замаскованої зброї тощо. Під час дослідження цієї зброї виникають різноманітні питання, їх розв'язують шляхом проведення слідчого огляду чи призначення судової експертизи.
Основними завданнями судової балістики є:
- визначення властивостей вогнепальної зброї та боєприпасів до неї;
- визначення групової належності зброї та боєприпасів або їх частин;
- ідентифікація зброї та боєприпасів;
- встановлення окремих обставин застосування вогнепальної зброї й виникнення ушкоджень внаслідок її використання.
У кожному випадку слідчий сам вирішує питання про форму застосування судово-балістичних знань: обмежитися слідчим оглядом із залученням спеціаліста чи призначити судово-балістичну криміналістичну експертизу.
1.2 Класифікація ручної вогнепальної зброї

Вогнепальна зброя є одним з основних об'єктів судово-балістичного дослідження. Для визнання зброї вогнепальною треба насамперед встановити, чи має вона певну сукупність ознак, зокрема такі:
1) вогнепальність, тобто здатність надати снаряду (кулі, картечі, шроту тощо) кінетичну енергію за рахунок хімічного розкладу вибухових речовин з виділенням великої кількості тепла у вигляді порохових газів і тим самим створення високого тиску на снаряд, що рухається у стволі;
2) спеціальне призначення для заподіяння ушкоджень людині, тварині, або пошкодження інших об'єктів;
3) уражаюча здатність, тобто здатність завдати супротивникові ушкоджень, які є небезпечними для життя;
4) конструктивна пристосованість для метання снаряду;
5) здатність до здійснення більше одного пострілу, тобто можливість повторного й неодноразового використання без внесення істотних змін до конструкції зброї.
Об'єкти, які не мають хоч би однієї з названих ознак, не належать до вогнепальної зброї. Не є вогнепальною зброєю, наприклад, пневматичні гвинтівки чи пістолети, стартові пістолети, вибухові пристрої.
Ручну вогнепальну зброю класифікують за різними підставами. Так, за призначенням розрізняють бойову, мисливську та спортивну зброю.
Російське законодавство про зброю називає такі види зброї за призначенням: бойова, службова та цивільна, а до останнього виду відносить і газову зброю, яка не входить до криміналістичної класифікації.
Бойова зброя призначена для виконання бойових та оперативно-службових завдань і прийнята на озброєння Збройних сил і правоохоронних органів. Така зброя буває:
а) короткоствольною - довжина ствола 50-200 мм (пістолети, револьвери);
б) середньоствольною - довжина ствола 200-400 мм (пістолети-кулемети, автомати, деякі модифікації карабінів);
в) довгоствольною - довжина ствола 450-850 мм (гвинтівки, карабіни, ручні кулемети).
Мисливська зброя призначена для мисливських цілей - промислового й аматорського полювання на дичину. Це рушниці різних систем, мисливські карабіни.
Спортивна зброя призначена для занять спортом - ураження цілей чи мішеней на змаганнях з влучної стрільби. До неї належать спортивні пістолети й револьвери, малокаліберні гвинтівки, мисливські гладкоствольні рушниці для стендової стрільби.
За будовою каналу ствола зброя може бути нарізною, гладкоствольною чи комбінованою - поєднання гладких і нарізних стволів в одній рушниці, поєднання вогнепальної й холодної зброї в одному знарядді. Гладкий ствол може мати нарізи біля дульного зрізу - так званий парадокс.
Мисливські рушниці мають здебільшого гладкий ствол. Іноді такий ствол має звуження дульної частини біля зрізу ствола для збільшення сили снаряду.
Вся бойова зброя, окремі види спортивної та мисливської зброї мають нарізи в каналі ствола для надання кулі обертального руху і кращої стійкості в польоті. Більшість моделей нарізної зброї має чотири нарізи правого напряму, але трапляються зразки, які мають лівий напрям нарізу каналу ствола, 6 або 8 нарізів.
Відстань між протилежними полями нарізів каналу (а в окремих країнах - між нарізами) визначає внутрішній діаметр ствола, який називають калібром. Калібр нарізної зброї визначається у міліметрах і може бути малим (4,25; 5; 5,45; 5,6), середнім (6,35; 7,62; 7,65; 7,7; 8,9) або великим (10; 10,6; 11; 11,43; 11,45; 11,75 і навіть 12 мм, як наприклад, американський пістолет "Дироджет") [6, с. 45].
У США калібр визначають у сотих частках дюйма, а у Великій Британії - у тисячних (1 дюйм дорівнює 25,4 мм). Тому трапляються такі визначення калібрів нарізної зброї: 22, що дорівнює 5,6 мм; 300, що дорівнює 7,62 мм; 38, що дорівнює 9 мм; 45, що дорівнює 11,43 мм та ін.
Стандартні калібри гладкоствольної мисливської зброї: 4, 8, 10, 12, 16, 20, 24, 28 і 32-й. Тут число визначає кількість сферичних куль за діаметром каналу ствола, які можна відлити для зброї цього калібру з одного англійського фунта (453,59 г) свинцю. Таким чином, великі числа будуть у стволів менших калібрів і навпаки. Так, калібр І 2 відповідає діаметру 18,2 мм, калібр 20-15,7 мм.
За кількістю патронів, якими можна вести стрільбу без дозаряджання розрізняють однозарядну, багатозарядну та з магазином.
За конструктивними особливостями ударно-спускового механізму розрізняють:
1) ручну зброю неавтоматичну, в якій перезарядження здійснюється вручну (наприклад, більшість мисливських рушниць, револьвер системи Нагана, гвинтівка зразка 1891 р., малокаліберні спортивні гвинтівки);
2) напівавтоматичну (самозарядну), в якій автоматично, за рахунок дії порохових газів викидається стріляна гільза і в патронник з магазина подається патрон, а для наступного пострілу потрібно знову натиснути на спусковий гачок (пістолети ТТ, ПМ, парабелум, карабін СКС, п'ятизарядна мисливська рушниця МЦ-21 тощо);
3) автоматичну, в якій відстріл усього боєзапасу відбувається автоматично, безперервно за рахунок енергії порохових газів чи віддачі після однократного натискання на спусковий гачок (автомати ППШ, АКМ, пістолети-кулемети "Скорпіон", "Ланкастер", "Чучу", ручний кулемет РПД).
За способом виготовлення вогнепальну зброю поділяють на заводську, перероблену із стандартної шляхом внесення конструктивних змін (наприклад, укорочення ствола та приклада), саморобну й атипову (стріляючі авторучки, ковіньки, замасковану в предметах).
За кількістю стволів зброя буває одноствольна і багатоствольна (два, три, чотири стволи); багатоствольна може мати горизонтальне та вертикальне розміщення стволів.
Боєприпаси до ручної вогнепальної зброї становлять патрони та їх складові - гільзи, порох, кулі, картеч тощо. Саме ці предмети часто виявляються на місці події і стають об'єктами балістичного дослідження.
Куля, гільза, порох, капсуль, які об'єднані в єдине ціле, утворюють унітарний патрон.
Патрони розрізняють за довжиною, калібром, конструктивними особливостями гільз і куль, капсуля та іншими ознаками. Деякі патрони можна використовувати в різних видах і моделях зброї. Але якщо патрон не відповідає зброї певного зразка, то після пострілу може статися зміна форми гільзи чи її дульця. Так, у разі стрільби патроном калібру 7,62 з пістолета калібру 9 стріляна гільза стає майже циліндричною.
Гільзи до нарізної зброї виготовляють з металу, вони можуть бути циліндричної, конічної і пляшкоподібної форми. Гільзи патронів до мисливської гладкоствольної зброї роблять з металу, картону чи пластмаси циліндричної форми; вона складається з корпусу, денця, в якому є капсульний заряд, та дульця, в якому закріплюється куля.
За формою кінчика розрізняють кулі пласкі, з круглим кінцем та з гострим кінцем. Вони можуть бути оболончасті (наприклад, виготовлені зі свинцю з оболонкою з міді), напівоболончасті та без оболонки, можуть бути суцільнометалевими чи мати осердя з твердішого металу.
В бойовій зброї використовують кулі спеціального призначення: бронебійні, трасуючі, запалювальні, бронебійно-запалювальні, розривні, зі зміщеним центром ваги.
Для спорядження мисливських патронів в якості снаряда використовують кулі (круглі, турбінні, комбіновані, розривні), картеч, шрот насипом і в контейнерах, а пороховий заряд та отвір патрона закривають пижами (основним і додатковим) та прокладками. Саморобні картеч і шрот відрізняються розмірами й формою.
Порох може бути димним чи бездимним, що визначається хімічним складом компонентів. Бездимний порох залишає після згоряння менше кіптяви.
Внаслідок пострілу з вогнепальної зброї відбуваються певні процеси, що вносять зміни до навколишнього середовища, які називають слідами пострілу або слідами застосування зброї. Такими слідами є:
- стріляні снаряди й гільзи;
- сліди на снарядах і гільзах від взаємодії з частинами зброї та від перешкоди;
- частки речовин, що є результатом згоряння пороху й капсульного складу;
- кіптява й частинки не згорілого пороху; сліди-пошкодження й нашарування на перешкодах;
- сліди термічної дії; сліди від вторинних снарядів (тверді частинки, що "вибиті" кулею чи основним зарядом патрона).
Важливим балістичним об'єктом є специфічний слід - штанцмарка, тобто відбиток дульного зрізу ствола зброї на перешкоді як ознака пострілу впритул. Для розв'язання багатьох питань має правильне визначення вхідного та вихідного кульових отворів на перешкодах.
Вхідний отвір наскрізного ушкодження, як правило, менший за вихідний. В еластичних перешкодах він менший за калібр кулі, в металі, листовому залізі - близький до діаметру кулі, а на ламких перешкодах (скло, цегла) - більший за калібр кулі.
На тілі людини та на інших щільних перешкодах вхідний отвір має рівні краї, поясок обтирання (забруднення), а за значної кінетичної енергії кулі - дефект "мінус тканина" як наслідок вибивання кулею частинок перешкоди.
Вихідний отвір має нерівні краї, за розміром більше вхідного, не має пояска обтирання. Куля зі зміщеним центром ваги призводить до значних руйнувань, її вихідний отвір за розміром може значно перевищувати вхідний. Ушкодження лише з вхідним отвором називається "сліпим" і його наявність означає, що куля чи інший снаряд потрапили вглиб перешкоди, де й треба їх шукати.
Виявлення, огляд і попереднє дослідження балістичних об'єктів на місці події має на меті встановити низку важливих обставин, потрібних для розслідування злочину. Зокрема, це визначення виду вогнепальної зброї, яку застосовано для заподіяння ушкоджень, дистанції, з якої здійснено постріл, напряму пострілу, кількості пострілів, взаємного розташування злочинця і жертви в момент пострілу тощо.
Точніші відповіді на ці питання дає судово-балістична експертиза, висновки якої можуть стати доказами у кримінальній справі.


2. Поняття словесного портрета і його застосування в слідчій, оперативно-розшуковій і експертній практиці. Правила опису зовнішнього обліку людини за методом словесного портрета
2.1 Поняття словесного портрета. Правила опису зовнішнього обліку людини за методом словесного портрета
Суть ототожнення людини за ознаками зовнішнього вигляду полягає у встановленні конкретної особи за відображеннями в інших об'єктах (фотокартках, описах зовнішнього вигляду людини тощо). В основі такого ототожнення лежить спеціально розроблена методика, побудована на досвіді судово-слідчої практики і даних анатомії, фізіології та антропології. Ця криміналістична методика дістала назву "словесний портрет".
Словесний портрет застосовують у криміналістичній реєстрації для розшуку злочинців, які переховуються, та осіб, що зникли безвісти, а також у процесі експертного ототожнення живих осіб і трупів.
Криміналістична ідентифікація людини можлива, оскільки кожен з нас має лише нам притаманну індивідуальну сукупність ознак зовнішності, що не повторюється в інших. Не існує у світі двох осіб, які б мали однакову сукупність ознак зовнішності. Окрема людина, як і тварина чи будь-яка річ, індивідуальна. Це означає, що об'єкти матеріального світу тотожні самі собі і відрізняються від інших, навіть одного з ними роду.
Кожній людині приматанний комплекс ознак зовнішності, які містять достатній обсяг інформації ідентифікаційного характеру для того, щоб виокремити її із значної кількості людей. Більшість ознак зовнішності, властива дорослій людині, залишається стійкою протягом тривалого періоду. Виділити їх усі не завжди можливо, а іноді й недоцільно, оскільки встановити об'єкт розшуку можна за наявності відносно невеликого комплексу характерних для нього ознак.
Важливо, щоб ознаки зовнішності розшукуваної особи містили необхідний обсяг інформації, достатній для його ототожнення.
Складаючи словесний портрет людини, передусім виходять з кінцевої мети цих дій. Вона полягає в тому, що спочатку з певного кола людей (за статтю, віком, зростом, фізичними вадами тощо) виділяють групу об'єктів, близьких за будь-якою ознакою, а потім вирішується питання про тотожність об'єкта, який перевіряється і розшукується. При цьому з певною вірогідністю передбачається, що об'єкт розшуку є серед цієї групи осіб. З цього випливає, що словесний портрет має бути коротким, але змістовним, тобто містити ті особливості зовнішності людини, які рідко трапляються.
Головною властивістю зовнішнього вигляду є індивідуальність (неповторність), яка відрізняє конкретну людину від решти людей. Іншою важливою у криміналістичному плані властивістю зовнішності є її відносна (у визначених умовах і певний період часу) стійкість (незмінність), яка забезпечує можливість встановлення й розшуку особи протягом тривалого проміжку часу.
Властивості зовнішнього вигляду та його відображень реалізуються на практиці внаслідок здатності людської свідомості достовірно й повно сприймати, зберігати, відтворювати та впізнавати зовнішність конкретної людини, а також досягнутого наукового рівня криміналістичних знань про ці властивості, методи і засоби їх достовірного вивчення та використання.
Елемент зовнішності - це будь-яка виокремлена у процесі спостереження частина зовнішнього вигляду людини. Як правило, таким можуть бути окремі анатомічні органи та ділянки тіла, різні функції людини.
Ознаки зовнішності - це зорове сприйняття характеристик зовнішнього вигляду особи загалом або окремих його елементів, за допомогою яких можна відрізнити (впізнати) людину або віднести її до відповідної групи людей. Вони поділяються на анатомічні (ознаки зовнішньої будови тіла та обличчя), функціональні (помітні ознаки звичайного стану людини і її дій) та супутні (ознаки речей, що перебувають у постійному користуванні людини).
Ознаки зовнішності визначають кількісним або якісним (описовим) методом. Кількісний метод базується на вимірах (наприклад, зріст - 175 см, довжина обличчя - 20 см). Цей метод застосовується лише за можливості провести безпосередні виміри - під час огляду трупа, освідування людини, у фотопортретній експертизі.
Якісний, або описовий, метод грунтується на окомірній здатності людської свідомості, яка дає змогу без інструментальних вимірів, "на око" з певною точністю охарактеризувати форму, величину, положення, колір та інші зовнішні ознаки людини.
Для описування використовують термінологію, що виражає співвідношення між різними елементами зовнішності або загальновідомими фігурами, тілами, предметами (наприклад, "обличчя овальної форми", "розріз очей мигдалеподібний" тощо).
Основним в описовому методі є значення "середній", стосовно якого і розподіляються основні градації ознак. Середня ознака - це норма вираження ознаки для цієї групи населення, тобто найпоширеніший його варіант, внаслідок чого в повсякденному вжитку визначається як "нормальний", "звичайний".
Описовий метод є основою методу словесного портрета, широко застосовується на практиці з огляду на свою універсальність, логічну доцільність і зрозумілість як для оперативних працівників і слідчих, так і для очевидців та осіб, залучених до розшуку та встановлення особи.
Опис зовнішності людини ведеться у певній послідовності (від загального до окремого, зверху - донизу) з використанням уніфікованої термінології, основаної на даних анатомії та антропології, з розподілом ознак, що описуються, на власні та сукупні.
Загальнофізичні ознаки, характеризують людину в цілому як біофізичну істоту: стать, вік, зріст, тип, статура, етноантропологічний тип.
Анатомічні елементи й ознаки визначають зовнішню будову тіла людини, його частин і покривів. Іноді ці елементи й ознаки називають статичними, тобто вони характеризують людину у стані спокою.
Анатомічні елементи включають форму, величину, положення, колір, кількість, наявність, ступінь симетрії і ступінь вираження конкретних елементів зовнішності.
Форма - це загальний вигляд поверхні та зовнішніх меж елемента зовнішності. Визначається відповідно до загальновідомих геометричних понять (випукла, ввігнута, плоска, кругла, квадратна, трикутна) чи формою відомих предметів (мигдалеподібна, грушоподібна). Наприклад, описуючи форму обличчя, ми уявно порівнюємо зовнішні межі з будь-якою геометричною фігурою і зазначаємо, що обличчя цієї особи овальне; порівнюючи зовнішню межу спинки носа з геометричною лінією, ми вказуємо, що спинка носа ввігнута.
Величина - це характеристики розміру елемента зовнішності, зокрема висота, ширина, глибина, довжина, внутрішні та зовнішні пропорції. Наприклад, порівнюючи висоту лоба з розмірами обличчя, ми відзначаємо, що вона значно більше ніж 1/3 довжини обличчя, отже, лоб за висотою великий.
Положення - розміщення відповідного елемента зовнішності в межах інших елементів (наприклад, зморшок на щоках), стосовно сторін елемента (праворуч, ліворуч, спереду, ззаду) або умовних горизонтальних чи вертикальних ліній (зморшка горизонтальна або вертикальна, нахилена ліворуч або праворуч).
Положення елемента зовнішності чи його частини стосовно загальної площини елемента зазвичай називають виступом, зокрема, виступаючі губи, розміщення вушних раковин відносно бокових поверхонь голови й обличчя - відстовбурченням.
Колір - забарвлення шкіри, волосся, очей людини. Зазвичай його визначають за кольором частин спектра і порівнюють з кольором розповсюджених об’єктів (наприклад, "обличчя землистого кольору", "волосся каштанове").
Кількість - число однойменних елементів зовнішності. Визначається точно (наприклад, "три родимки на правій щоці"), або відносно (наприклад, "густе волосся, численні зморшки").
Наявність має значення лише тоді, коли випадковий, непостійний або штучний елемент міститься на певному місці (наприклад, наклеєні вії, шрам на щоці, наявність горба).
Ступінь симетрії - похідна ознака, що відображає ступінь однаковості парних елементів зовнішності (очей, кінцівок) за їх ознаками. Відзначають відмінність ознак парних елементів зовнішності, тобто ступінь асиметрії (наприклад, права брова розташована вище за ліву, одна нога коротша за іншу).
Ступінь вираження - це похідна ознака, яку вивчають у тому разі, коли є стійкі уявлення про норму цього елемента зовнішності в цілому (наприклад, надзвичайно високі залисини, непропорційно довгі руки).
Функціональні ознаки - являють собою зовнішні прояви життєдіяльності людини. Багатоманітність процесів життєдіяльності передбачає та зумовлює різноманіття функціональних ознак. У криміналістичній літературі пропонуються найрізноманітніші класифікації функціональних ознак. Елементами функціонального портрета людини є: хода, спортивні функціональні ознаки, пантоміміка, голос і усне мовлення, письмові, поведінкові манери, професійні ознаки.
Хода - сукупність рухів тіла людини, що відображають її навички під час ходи. Хода кожної людини своєрідна, що зумовлено впливом на її особливості будови тіла, статі, віку, професії особи, перенесених захворювань, взуття, що постійно носиться.
З криміналістичних позицій виділяються такі типи ходи: професійна, вікова, чоловіча або жіноча, хода хворої людини. Що стосується ознак самої ходи, то її характеризують швидкість руху, особливості руху ніг, рук, тіла. Розрізняють ходу важку, легку, хитку, дріботливу, з підстрибуванням. Визначається положення рук людини у процесі ходи: розмахує руками, тримає їх опущеними, ліва рука притиснута до тулуба тощо.
Складовою ходи є постава, тобто звичайне для цієї людини положення голови і корпуса під час руху. Залежно від положення корпуса щодо вертикальної осі і голови відносно корпуса розрізняють пряму, викривлену, сутулу і згорблену поставу. Іноді постава свідчить про можливу належність до певної професії, роду занять (наприклад, постава військового, постава моряка, постава балерини).
Деталізуючи ознаки ходи, важливо зазначити, що швидкість пересування може бути великою, середньою і малою; рухи руками - з різною амплітудою, однією або двома руками, із змахом кистями рук чи без; рухи ногами - характер їх переміщення, ступінь згинання у стегні, коліні; ступні (наприклад, човгаюча хода), широке розставлення ніг або їх тертя одна об одну під час руху, а також постава: на всю підошву, на її зовнішню чи внутрішню поверхню, на носок або п'ятку; рухи тулубом - різні похитування, з активністю верхньої чи нижньої частин тулуба.
Чим коротший час ведеться спостереження за поведінкою чи діями особи, тим менше деталей (анатомічних і функціональних) встигає розгледіти і запам'ятати спостерігач. З огляду на це він може просто охарактеризувати ходу людини як важку, легку, хитку.
Для розкриття злочину часто мають значення відомості про фізичну силу особи, особливості її переміщення під час ходи, бігу, швидкість виконання різних рухів, рухову витривалість особи, ступінь координації, узгодженість рухів (наприклад, подолання перешкод).
Пантоміміка є складним поєднанням міміки, жестів, поз, виразу обличчя. Це сукупність виразних рухів, що відображають душевний стан людини або посилюють (замінюють) вплив її мовлення на іншу дійсну або уявну людину.
Однією із найважливіших особливостей міміки є погляд. У ньому відображається характер людини, її фізіологічний стан у конкретний момент, ставлення до події, що відбувається (наприклад, "погляд похмурий, з-під лоба"). Найактивнішими щодо міміки є, як правило, брови і рот, які здебільшого максимально відображають реакцію людини на те, що відбувається. Наприклад, під час обшуку міміка особи, яку обшукують, іноді є красномовнішою, за слова, вона мимоволі демонструє справжній внутрішній стан людини.
Жестикуляція може мати довільний і недовільний характер. Вона, як форма виразної поведінки, є комплексом виразних рухів частин тіла людини, причому не тільки рук. Наприклад, слідчий під час допиту за зміною жестикуляції допитуваного може помітити психічне напруження після пред'явлення здавалося б малозначних доказів. Роль жестів велика. У деяких випадках вони можуть замінити собою мову, підтверджувати її, акцентувати увагу, посилювати категоричність суджень чи уточнювати їх.
Важливе значення для встановлення, розшуку злочинців та інших осіб за зовнішністю мають особливі прикмети - зазвичай наочні, яскраві ознаки зовнішності. Зазвичай це крайній ступінь вираження прояву різних елементів (дуже високий зріст, надзвичайно довгий ніс, пігментна пляма на кисті руки), аномалії - хворобливі зміни (заїкання, викривлення пальців), відсутність постійних у нормі елементів або наявність непостійних елементів зовнішності (рубець на шкірі), татуювання, рідкісні супутні речі, предмети та їх ознаки (манера носити деякі речі, наприклад, милиці та протези).
2.2 Застосування словесного портрета в слідчій,
оперативно-розшуковій і експертній практиці
Використання словесного портрета полягає у визначенні комплексу оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, в процесі яких за його допомогою можна встановити особу невідомого шляхом портретної ідентифікації.
Якщо ідентифікацію проводять оперативні співробітники або за їх дорученням інші особи, то вона має оперативний характер і її результати не можуть бути використані як судові докази, але за допомогою ідентифікації за словесним портретом у процесі оперативно-розшукової роботи нерідко встановлюється особа злочинця, підозрюваного, свідка, потерпілого, очевидця тощо.
Складання композиційного портрета є важливим видом криміналістичної діяльності, спрямованої безпосередньо на встановлення особи і розшук злочинців, а також інших осіб, причетних до події злочину. У правоохоронних органах композиційні портрети застосовуються у процесі розшуку злочинців.
Складання композиційного портрета - процес взаємодії щонайменше двох людей, які вирішують одне спільне завдання. При цьому один з них більш-менш уявляє процедуру складання портрета, а інший не знає нічого, крім того, що він є саме тим суб'єктом, у голові якого "зафіксований" образ особи, який і необхідно відтворити (намалювати або скласти композиційний портрет людини із запропонованих елементів обличчя).
На практиці під час виготовлення суб'єктивних портретів особі, яка бачила чи знала певну людину, пропонується описати її зовнішність, виділивши при цьому домінантні елементи, що запам'яталися, та їх ознаки.
Щоб найточніше визначити ці та інші елементи та їхні ознаки очевидцеві показують знімки, малюнки рис зовнішності, а також портрети, які відповідають зовнішності особи, портрет якої складається. Використовуючи описи та відібрані за допомогою очевидця зображення, під його контролем відтворюють найточніше вказані риси зовнішності, а потім - і портрет, який спеціаліст доводить до повної відповідності уявному образу очевидця.
Особливу групу становлять суб'єктивні портрети, виготовлені з натури. Із криміналістичних суб'єктивних портретів цього типу відомі портрети загиблого, створені за фрагментами його обличчя.
Суб'єктивні портрети - ефективний засіб розшуку і встановлення людини. Але помилки під час виготовлення (несвоєчасне звернення до очевидця, неправильний тактичний підхід до нього, відсутність уваги до умов спостереження людини, яка розшукується) призводять до низької якості портрета (мала виразність рис обличчя, відсутність домінантних ознак) і, як наслідок, малої його практичної корисності.
У сучасній криміналістичній практиці застосовують три основні види суб'єктивних портретів - мальовані, композиційно-фотографічні і композиційно-мальовані.
До мальованих портретів умовно відносять і живописні портрети (виконані фарбами), а також силуетні портрети (наприклад, вирізані з паперу та інших матеріалів профілі особи). Водночас відомі програми виготовлення мальованих композиційних комп'ютерних портретів шляхом широкого перетворення і навіть відтворення на екрані дисплея закладеного в пам'ять малюючого портретного комп'ютера мінімальної кількості еталонів зображень елементів обличчя людини.
Композиційно-фотографічні портрети, так звані фотороботи, є композицією зображення людини із фрагментів різних облич. У закінченому вигляді фотокомпозиційні портрети, які зазвичай подають людину анфас, мають вигляд звичайного фотографічного зображення. Під час складання фоторобота на практиці застосовують різні типи портретних композиторів:
1) розсипний (фотофрагменти заготовлені заздалегідь і зберігаються у розсипі) або картотечний (систематизований у картотеку);
2) планшетний або стрічковий (фрагменти представлені на пересувних планках чи гнучких стрічках);
3) блоковий (фотофрагменти подані в блоках або перекидних сторінках);
4) проекційний, оптичний або комп'ютерний (фрагменти проектують і "збирають" у портрет на внутрішньому чи виносному екрані).
Комп'ютерні композитори мають значну перевагу над іншими - крім швидкості і певних зручностей для оператора, вони дають змогу вносити відповідні зміни в зображення (взаємні положення, розміри, пропорції, контрастність) прямо на екран дисплея.
Композиційно-мальовані портрети складаються з раніше заготовлених стандартних малюнків варіантів елементів обличчя. Отриманий при цьому портрет має вигляд мальованого. Для його виготовлення застосовують науково-технічні засоби, аналогічні тим, які використовуються для отримання фотороботів.
В оптико-механічні композитори типу "ІКР-1", "ІКР-2" входять набори прозорих плівок з одномасштабними малюнками варіантів елементів обличчя. Поряд з оптико-механічними поширилися і комп'ютерні композитори, за допомогою яких на екрані дисплея "складають" портрет із раніше виготовлених малюнків елементів обличчя.
Серед спроб виготовити і застосувати на практиці об'ємні суб'єктивні зображення ("живі портрети") набуло поширення виготовлення лише пластичних (скульптурних) реконструкцій обличчя людини за її черепом.
Здатність запам'ятовувати інформацію про зовнішність і впізнавати на її основі людину набуває особливого значення для співробітників правоохоронних органів. Пам'ять на обличчя та здатність впізнавати за ознаками зовнішності - не вроджені якості, вони розвиваються як і інші здібності.
Велику роль при цьому відіграють вивчення і систематичні тренування стосовно дослідження інформації про розшукувану особу. Вивчення інформації полягає у виділенні і послідовності аналізу кожної ознаки зовнішності, порівнянні її з еталонами класифікаційної системи ознак, визначенні інформативності і значення для пошуку розшукуваної особи.
Таке дослідження шляхом порівняння особливостей зовнішності розшукуваного з еталонами класифікаційної системи ознак словесного портрета сприяє кращому їх усвідомленню і запам'ятовуванню, оскільки властивості та якість будь-якого об'єкта пізнаються у порівнянні з прийнятими еталонами.
Інформація про словесний портрет особи, яка розшукується, має містити чітко описані з використанням встановленої термінології (формалізовані) ознаки зовнішності, щоб забезпечити однакове розуміння їх усіма учасниками розшуку.
Перешкодою на шляху створення об'єктивно-достовірної і достатньої розшукової описово-графічної моделі є несвоєчасне виготовлення суб'єктивного портрета. Частіше за виготовленням суб'єктивного портрета звертаються лише тоді, коли оперативно-розшукові заходи не дали позитивних результатів, на що витрачається, як правило, не менше 10 діб. Але якщо врахувати, що на п'яту добу людина забуває 75% отриманої інформації, то важливість часового фактора у створенні суб'єктивних портретів, які сприяють розкриттю злочинів, стає очевидною.
На практиці часто ігнорується спроба отримати соматичний і психологічний портрет злочинця за допомогою спеціалістів, що зумовлено незнанням їх ролі в отриманні суб'єктивного портрета і великого значення в розслідуванні взагалі. Це ігнорування криміналістичних рекомендацій - не на користь справі боротьби зі злочинністю.


3. Зробити орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну фотозйомку місцевості свого місця проживання. Виготовити фотознімки, наклеїти їх послідовно, відповідно до видів фотозйомки, на окремі аркуші щільного папера. Оформити фотознімки у виді додатка до протоколу огляду місця події.
За умови відсутності відповідних навичок й умінь спеціального фотографування виконаємо це завдання у такий спосіб.
Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну. Цей розподіл до деякої міри є умовним.
Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об'єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості.
Місце події слід фотографувати на фоні предметів, що можуть слугувати орієнтирами. Аби знімки були дійсно орієнтуючими, необхідно правильно вибрати напрямок і точку зйомки. Орієнтуюча зйомка провадиться звичайним або панорамним методом. Звичайна зйомка виконується широко-кутовим або звичайним об'єктивом зі значної відстані.

Рисунок 1. Орієнтуючий фотознімок місця події

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об'єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різ