Кр Логічна природа версій. Правила побудови і перевірки криміналістичних версій.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни "КРИМІНАЛІСТИКА"
на тему:
ЛОГІЧНА ПРИРОДА ВЕРСІЙ. ПРАВИЛА ПОБУДОВИ І ПЕРЕВІРКИ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ВЕРСІЙ

ПЛАН

1. Логічна природа версій. Правила побудови і перевірки криміналістичних версій 3
2. Завдання № 2 11
3. Завдання № 3 17
4. Завдання № 4 19
Список використаної літератури 20


1. ЛОГІЧНА ПРИРОДА ВЕРСІЙ. ПРАВИЛА ПОБУДОВИ
І ПЕРЕВІРКИ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ВЕРСІЙ
Слідча версія, тобто припущення слідчого щодо ще не встановлених юридично важливих обставин події, котра досліджується, являє собою максимально широке узагальнення наявних даних і фактів, що пов'язує їх єдиним поясненням і спрямоване на повне розкриття злочину, викриття винних, виправдання невинних тощо.
Версії завжди спрямовують діяльність слідчого на пошук ще не відомих фактів, змушують його планувати процес їх встановлення. Тому обгрунтовані припущення слідчого важливі як для встановлення належності до справи виявлених при огляді об'єктів і їх ознак, так і для відшукання ще не виявлених слідів й інших речових доказів.
При формуванні й перевірці версій слідчий застосовує увесь арсенал логічних прийомів і засобів – індукцію і дедукцію, аналогію, аналіз і синтез, порівняння, абстрагування – у різних їх формах: поняттях, судженнях, висновках.
У ході побудови версій "працює" не лише логічне мислення слідчого, але й його творча уява, фантазія, образне мислення. Висування слідчих версій є своєрідним логічним підсумком, логічним результатом усієї свідомої діяльності слідчого.
Розслідування кожного злочину зовні виглядає як проведення ряду слідчих дій. Проте виконання навіть значної кількості слідчих дій часто недостатньо для розкриття злочину, якщо ці дії розрізнені, а встановлювані за їх допомогою дані про факти суперечливі, уривчасті, неповні.
Для виконання завдань розслідування важливо, щоб окремі слідчі дії в справі проводилися не випадково, не стихійно, а в рамках єдиної системи, що забезпечує максимально швидке, всебічне й об'єктивне дослідження події, що перевіряється. Важливо, щоб слідчий в будь-який момент розслідування чітко уявляв собі, які факти, у якому напрямку і як саме необхідно встановити. Лише в цьому випадку отримані дані виявляються взаємозалежними, доповнюють один одного, утворюють ланцюг доказів, необхідний для обгрунтованих, логічних висновків слідчого. Така системність, цілеспрямованість і об'єктивність дій слідчого забезпечується правильною побудовою і перевіркою версій.
При побудові версії значну роль має відіграти аналогія, коли слідчий на основі свого досвіду може дійти можливого висновку про наявність у даному випадку такої ж події внаслідок збігу ряду ознак, що спостерігалися раніше в інших подіях. Так, насильницьке позбавлення життя потерпілого, як правило, перебуває за межами безпосередніх сприйнять слідчого. Проте він приходить до достовірного знання про цей факт з допомогою ознайомлення з місцем події, з результатами судово-медичної експертизи, які дають можливість встановити спосіб заподіяння тілесних ушкоджень. Для пояснення причин насильницької смерті цей достовірний факт ставиться у зв'язок із припущеннями про вбивство, самогубство, нещасний випадок, про винних осіб та ін.
Версія повинна бути реальною, тобто обгрунтованою тими фактами і даними, які має слідчий, а не умоглядною.
Для висування слідчих версій потрібна, насамперед, певна конкретна інформація про подію, що перевіряється, хоча б мінімальна фактична база, на якій версія повинна бути заснована, котру вона повинна пояснювати. Лише в цьому випадку версія буде обгрунтована, реально можлива. У відриві від конкретних вихідних даних версія зазвичай формулюється умоглядно і може лише дезорієнтувати слідчого.
Підставою для побудови версій є кримінально-процесуальні докази, тобто фактичні дані, отримані в результаті допитів, оглядів, освідування й зафіксовані відповідними протоколами, висновками експертів та іншими документами.
Логічна структура процесу побудови версії як розумової діяльності представлена на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 Логічна структура процесу побудови версії

Розумова діяльність побудови версії проходить всі п'ять стадій розвитку, які відіграють роль ступенів пізнання при переході від імовірного знання до достовірного. Проте у практичній діяльності не завжди помітні всі ці етапи розумового процесу, а виділяються лише три: збирання матеріалу; конструювання версії; перевірка версії.
Збирання фактичного матеріалу зводиться до виявлення джерел інформації, що мають відношення до події, яка розслідуютьється й з приводу якої будується версія.
Побудову версій у спеціальній літературі іноді називають "моделюванням", "висуванням" або "конструюванням", сутність понять яких однакова – вони позначають розумовий процес широкого використання аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії тощо.
Висування версії починається з аналізу зібраної інформації та її оцінкою в цілому. Це веде до виникнення, як правило, загальних версій.
Перевірка версій здійснюється проведенням слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів.
Початком процесу побудови версій, зазвичай, є аналіз і синтез наявних у розпорядженні слідчого даних по справі, в результаті чого відбувається певне упорядкування наявної інформації про конкретну слідчу ситуації.
Аналіз і синтез дії доповнюються виявленням логічних зв'язків і відносин між відомими обставинами. Одночасно на цьому етапі з'ясовується, що з наявних даних очевидно, що приблизно, невідомо, неясно, заважає початку чи продовженню розслідування.
Другий етап містить у собі звернення слідчого до наявних в нього знанням, до професійного і життєвого досвіду в широкому змісті слова, необхідним для пояснення окремих питань у зв'язку з побудовою версій.
При цьому використовуються відомості не лише з особистого, але й узагальненого досвіду розслідування аналогічних кримінальних справ, власна інтуїція, дані з наявних літературних джерел, довідників і інформаційних фондів, які можуть надати допомогу слідчому у діяльності щодо висування версій.
Реалізація слідчим своїх знань (кримінально-правової та криміналістичної характеристики того виду злочину, з яким він зштовхнувся в даному конкретному випадку, тобто знань, що у сукупності складають професійний і інформаційний багаж слідчого) і досвіду, узагальнення довідкових й інших відомостей при аналізі наявних фактичних даних складає третій етап побудови слідчих версій.
Це одна з важливих стадій аналізованого процесу. Чим продуманіше слідчий використовує зазначені вище знання і досвід при аналізі фактичних даних, тим точніше він оцінює сформовану слідчу ситуацію і вірніше визначає коло версій, яки повинні бути перевірені.
Саме ж формулювання слідчих версій як результат зазначеного вище розумового процесу є четвертим етапом їх побудови.
Завершує процес побудови версій їх конкретизація шляхом виведення з них висновків.
Ця уявна операція здійснюється за допомогою дедукції й аналогії, про яку вже йшлося. Версія в даному випадку розглядається як загальне положення, з якого дедуціруються висновки у вигляді умовиводу типу "якщо вірна версія А, то крім вже відомих фактів "а", "б", "у", покладених в її основу, повинні існувати ще не встановлені поки, але передбачувані факти "г", "д", "є".
Зазначені висновки можуть бути частковими і відносно загальними. Так, висновки, виведені з типових версій, носять більш загальний характер і часто спираються на досвідчені положення.
Значущість для розслідування такої конкретизації версій багато в чому залежить від дотримання ряду вимог для вивідних висновків, яке полягає в такому:
а) висновки повинні бути необхідними, реальними і максимально всебічно відбивати сутність кожної версії;
б) між висновками однієї версії повинний бути певний логічний зв'язок.
Разом з тим необхідно просліджувати імовірність інших висновків можливого нетипового ходу злочинної події.
Наприклад, висуваючи висновки з версії про причетність конкретної особи до розслідуваного злочину на основі наявних речових доказів, що вказують на цю особу (сліди пальців рук, речі, документи та ін.), слідчий може припустити можливу фальсифікацію виявлених доказів будь-якою іншою причетною до злочину особою.
Приведена вище схема процесу побудови версій у певному ступені умовна, оскільки чіткі межі між виділеними етапами в часі й послідовності розумового процесу не завжди можна визначити внаслідок їх фактичного переплетення.
Перевірка версій на відміну від процесу їх побудови є практичною діяльністю особи, що їх висунула.
Мета перевірки – підтвердити чи спростувати припущення, що містяться у версіях, і виведені з них висновки про будь-які події чи факти і забезпечити встановлення істини у справі.
В зв'язку з цим перевірка версій полягає в цілеспрямованому збиранні доказів й іншої криміналістично значущої інформації в передбаченому законом процесуальному порядку (шляхом слідчих дій і застосування криміналістичних засобів).
Здійснюватися ця перевірка повинна в строки, відведені на розслідування. Оперативно-розшукові версії повинні бути перевірені оперативно-розшуковими засобами. Версії, що підтвердилися, можуть стати слідчими й перевірятися вказаним вище шляхом.
Особливістю діяльності з перевірки версій є те, що вона часто здійснюється в умовах активної протидії з боку осіб, заінтересованих у приховуванні істини.
З метою запобігання негативних для розслідування наслідків процес перевірки версії повинен відповідати ряду принципових вимог.
По-перше, усі висунуті версії мають бути перевірені до кінця. Не відповідаючою обставині, яка з'ясовується, може бути визнана версія лише у випадку непідтвердження виведених з неї висновків. Це досягається шляхом ретельної перевірки всіх висновків. Всі виникаючі при цьому логічні невідповідності і протиріччя повинні бути чи усунуті, чи вірогідно пояснені. Якщо залишається хоча б одне непояснене протиріччя чи логічна невідповідність між виявленими фактами, явищами, версія не може вважатися перевіреною до кінця.
По-друге, усі версії повинні перевірятися одночасно чи паралельно. Це важливо тому, що відкладання перевірки будь-яких версій через необхідність зосередження зусиль на перевірці найбільш імовірної (на думку слідчого) версії може призвести до втрати доказів, знищенню чи прихованню слідів злочину, а підозрюваний може сховатися, чи, що ще гірше, вчинити новий злочин.
Необхідність дотримання цього правила пояснюється і тим, що підтвердження будь-якої однієї версії означає спростування інших версій, висунутих щодо того самого факту. Зазначене зобов'язує при перевірці мати на увазі одночасно всі версії й оцінювати добуті докази з їх урахуванням.
Разом з тим, дане правило не можна застосовувати формально. У ряді випадків з метою швидкого вирішення основних питань розслідування можна сполучити енергійні зусилля пошуку стосовно до найбільш ймовірної версії з вживанням заходів, що забезпечують можливість швидкого і своєчасного переключення на перевірку інших версій. Невідкладної перевірки вимагають і версії, пов'язані з припиненням злочинної діяльності.
У той же час слідчі дії при перевірці версій можуть проводитися в тій чи іншій послідовності.
Так, у всіх випадках при перевірці версій раніше інших потрібно проводити невідкладні слідчі дії, результати яких мають значення для всіх чи більшості висунутих версій (слідчий огляд, судова експертиза, іноді слідчий експеримент, обшук, допит свідків).
Не повинно бути затримки з діями, спрямованими на розшук, викриття й ізоляцію злочинця, якщо його перебування на волі становить небезпеку для суспільства. Не слід відкладати дії, пов'язані з призначенням експертиз та інших перевірок і заходів, що вимагають для свого здійснення тривалого часу.
У ході перевірки одна з версій, побудованих щодо одного і того же факту, повинна знайти повне підтвердження, а інші відпасти. При цьому версія може вважатися перевіреною і підтвердженою тільки в тому випадку, якщо для такого висновку мається сукупність доказів, тобто фактичних даних, отриманих за допомогою процесуальних засобів з процесуальних джерел, і якщо інші версії по цих же питаннях при перевірці не підтвердилися.
Відпадання інших версій – невід'ємна частина єдиного процесу доведення, що зобов'язує слідчого не шкодувати зусиль на встановлення всіх передбачених законом обставин, що дозволяють сформулювати однозначний висновок щодо розслідуваної події.


2. З січня о 13.20 в чергову частину РВВС по телефону звернулася гр-ка Овчаренко С. С. з повідомленням про те, що вранці, коли вона перебувала на роботі, невідомі злодії шляхом зламу вхідної двері проникли в її квартиру, з якої вчинили крадіжку індивідуального майна і цінностей на суму понад 5000 грн. Під час огляду місця події вилучено 5 слідів рукавичок, слід знаряддя зламу та слід взуття.
Завдання: проаналізуйте та змоделюйте ситуацію, складіть графічний план розслідування злочину відносно фабули, вкажіть основні напрямки розслідування. Обгрунтуйте свою відповідь.

Основні обставини, які необхідно встановити під час розслідування крадіжки особистого майна гр. Овчаренко С. С., є такими:

Як правило, після порушення кримінальної справи і вжиття ОРЗ для розкриття злочину "за гарячими слідами" зібрана інформація про подію злочину дає можливість сформулювати три типові слідчі ситуації:
1) є інформація про крадіжку і підозрювана особа затримана;
2) є інформація про крадіжку і підозрювану особу, але вона не затримана;
3) є інформація про крадіжку, але немає відомостей про злочинця.
Ситуація перша. Вихідні дані в первинних матеріалах про крадіжку зазвичай не викликають сумнівів щодо її вчинення. Це дозволяє слідчому прийняти правильний напрямок, побудувати обгрунтовані версії про вину затриманого підозрюваного. Незалежно від очевидності першої ситуації (затримання підозрюваного на місці крадіжки або поблизу неї при спробі зникнути) слідчий повинен довести, що затриманий – особа, яка вчинила крадіжку, або що затриманий не причетний до крадіжки, отже, його треба звільнити і шукати справжнього злочинця.
Друга ситуація. Зібрані матеріали не викликають сумніву у вчиненні крадіжки, підозрюваний – особа відома, але не затримана або була затримана, втім сховалася. Для вирішення цієї ситуації основні дії слідчого спрямовані на збирання інформації про підозрюваного, який сховався, побудову пошукових версій про можливе місце його перебування:
1) злочинець виїхав за межі населеного пункту;
2) не виїхав і приховується:а) у родичів; б) у знайомих; в) у друзів;
3) залишився в даному населеному пункті на легальному чи нелегальному становищі;
4) потрапив у лікувальну установу.
Третя ситуація. Третя ситуація не містить достатньої інформації про особу, яка вчинила крадіжку. Відомості про злочинця в основному містяться в матеріальних слідах, тому спочатку якісно й професійно проводиться огляд місця події, спрямований на збирання відомостей про зовнішність злочинця, знаряддя вчинення крадіжки. Розшук злочинця починається від слідів, що залишилися в матеріальному середовищі.
Крадіжка особистого майна гр. Овчаренко С. С. характеризується третьою слідчою ситуацією.

При огляді бажана участь потерпілого, а також осіб, що проводили перший огляд місця події.
У ході огляду місця події слідчий встановлює:
1) навичкові властивості злочинця, його вміння володіти робочим інструментом;
2) яку силу треба було застосувати, щоб подолати перешкоду;
3) скільки потрібно було витратити часу на цю роботу.
Зазначені дії слідчого спрямовані на концентрацію відомостей, що формують портрет злочинця.
Сліди засобу вчинення крадіжки перевіряються по слідотеках у НДЕКЦ при УМВС України в м. Запоріжжі та області.
Крім огляду місця події, допиту потерпілої і можливих свідків, слідчий проводить такі тактичні операції:
а) "розшук від слідів";
б)"розшук від засобів вчинення злочину";
в) "розшук за способом вчинення злочину";
г) "розшук від викрадених речей".
Успіх цих операцій залежить від ретельної розробки й використання багатоходових комбінацій та ситуацій.
Зібрані дані щодо крадіжки в квартирі гр. Овчаренко С. С. дають можливість побудувати такі розшукові й слідчі версії:
1) крадіжка вчинена однією особою (професіоналом) або групою осіб;
2) крадіжка вчинена особою, яка має відомості про потерпілу (злодій – близький знайомий, родич, колега по роботі, якому було відомо, що вона знаходиться на роботі);
3) крадіжка вчинена особою, яка не має безпосереднього відношення до потерпілої, але за участю осіб, що знають її (при наведенні).
На крадіжку, вчинену злодієм-професіоналом, вказує спосіб проникнення у квартиру, який потребує певних навичок і швидкості рухів.
На крадіжку, вчинену особою, яка має відомості про потерпілу (близьким знайомим, родичем, колегою по роботі), вказують такі факти: 1) вибір квартири; 2) час вчинення крадіжки.
На крадіжку, вчинену навідником, вказують такі факти:
1) вчинення крадіжки саме в квартирі Овчаренко С. С.;
3) навідник міг працювати разом із Овчаренко С. С. (йому було відомо, що вона знаходиться на роботі).
Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих дій та ОРЗ.
Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучення викраденого, відшкодування шкоди, розпізнання інсценування тощо. Організуюча роль у цій діяльності належить слідчому, який визначає пріоритетні напрями розслідування, дає окремі доручення органу дізнання щодо вжиття оперативно-розшукових заходів.
Цей етап розслідування крадіжок характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказової бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності обвинуваченого.
Отже, за фактом крадіжки у квартирі гр. Овчаренко С. С. слідчому доцільно запланувати провести такі основні слідчі дії:
1) повторний огляд місця події.
Під час цієї слідчої дії у даній категорії кримінальних справ планується встановити такі фактичні дані:
– хто вчинив крадіжку;
– скільки осіб брало участь у реалізації злочинного наміру, їх прикмети;
– шляхи підходу до місця крадіжки і його залишення, транспортний засіб, використаний злочинцем;
– чим і як давно вчинено злом, чи був зломщик достатньо досвідченим, які його фізична сила й навички;
– тривалість крадіжки;
– сліди злочинця і його дії на місці крадіжки;
– сліди, що могли залишитися на самому злочинцеві, його одязі;
– предмети крадіжки, а також способи їх винесення, вивезення, приховування;
– допит потерпілої, під час якого з'ясувати:
а) що саме викрадено, ознаки викраденого (паспорти, товарні чеки, фотографії цих речей);
б) де знаходилися викрадені речі, хто знав про їх існування і місцезнаходження;
в) час виявлення і вчинення крадіжки, за яких обставин вона вчинена;
г) які сприятливі умови полегшили вчинення крадіжки і хто міг знати про них;
д) кого потерпіла підозрює у вчиненні крадіжки;
е) хто із сторонніх осіб був перед крадіжкою у неї в квартирі і виявив інтерес до її майна;
3) допити свідків-очевидців, якими встановлюються дані про зовнішні прикмети злочинця, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишив злочинець на місці злочину, викрадені предмети та їх індивідуальні особливості та ін.
4) призначення необхідних експертиз.


3. На грунті (піску, підлозі тощо) залишити сліди взуття. Зафіксувати залишені сліди за правилами детальної фотозйомки.
Завдання: зробити опис виявлених слідів у вигляді фрагменту протоколу огляду місця події та надати разом з фотознімками для перевірки.
Надаємо рисунок слідів взуття за неможливості надати фотознімки.

Опис у протоколі огляду місця події виявлених слідів взуття
"... на стежці, як іде від будинку, що належить гр-ну Соколову, по крутому спуску до р. Дніпро на відстані 15 м, знайдені вдавлені сліди взуття людини, яка сходила до річки.
Сліди залишені взуттям на розм'якшеному грунті. Виміром встановлено: довжина кроку правої ноги – 78 см, довжина кроку лівої ноги – 76 см, ширина кроку – 15 см, кут розвороту лівої і правої ноги позитивний – дорівнює 10°.
З доріжки слідів відібрали два найбільш виразних: один – правої, інший – лівої ноги, довжина яких 29 см. Підошва у кожному з них відобразилася повністю.
Ширина підошви у найширшому місці дорівнює 9 см, ширина проміжної частини у самому вузькому місці – 7 см, ширина каблука біля переднього зрізу – 8 см, довжина каблука в сліді правої ноги – 8 см, в сліді лівої ноги – 7,5 см. Передній зріз каблуків прямий.
По периметру каблуків в слідах помітні лінійно розташовані виступи круглої форми, діаметром до 2-х мм. У передньої межі сліду лівої ноги чітко виражений втиснутий відбиток підковоподібної форми довжиною 3 см і шириною в середній частині 1 см.
Відібрані сліди сфотографовані, з них за допомогою гіпсу виготовлені зліпки, накреслена схема доріжки, а також схема слідів взуття правої і лівої ноги.
Фотознімки, зліпки та схеми слідів додаються до протоколу."

4. Затриманий під час збування фальшивих грошей заявив, що сам, без сторонньої допомоги займався виготовленням і збуванням грошей. Слідчий запропонував йому відтворити процес виготовлення грошей, на що він дав згоду. Однак у процесі проведення експерименту він виготовив гроші нижчої якості, які суттєво відрізнялись від справжніх грошей.
Завдання: Схарактеризувати ситуацію та результат слідчого експерименту.

Відповідно до частини 1 ст. 194 КПК України з метою перевірки і уточнення результатів допиту підозрюваного слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках з участю спеціаліста, і підозрюваного відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності.
Таким чином, слідчий експеримент є окремою слідчою дією, яка полягає у здійсненні дослідів з метою перевірки, чи могли відбутися за певних умов ті чи інші події та у який спосіб.
Слідчий експеримент має своїм завданням встановлення того, могла чи не могла відбутися подія або дія у певних умовах. Крім того, слідчий експеримент не завжди пов'язаний з місцем події, він може бути проведений залежно від його мети не на місці події.
Результат експерименту, наведеного в умовах завдання, має значення категорично достовірного висновку про те, що особа, затримана під час збування фальшивих грошей, виготовляла їх не сама. Вона лише збувала їх, а виготовляла інша особа (або особи), які мають більш досконале обладнання, кращі навички. Отже, можна припустити наявність організованої злочинної групи, що займається виготовленням фальшивих грошей.
Загалом негативний результат експерименту свідчить про відсутність зв'язку між відтвореною обстановкою і подією, що перевіряється.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 12.10.2010 р.
2. Александров Г. Н. Некоторые вопросы теории криминалистической версии // Вопроси криминалистики. – 1962. – № 3. – С. 17 – 19.
3. Арцишевский Г. В. Выдвижение и проверка следственных версий. – М.: Юрид. лит., 1978. – 212 с.
4. Арцишевский Г. В. Понятие версии расследования // Вопросы криминалистики. – 1962. – № 3. – С. 6 – 9.
5. Зелинский А. Ф. Некоторые теоретические вопросы индивидуального прогноза и следственной версии // Проблемы предварительного следствия. – Волгоград: Изд-во Волгоградского ун-та, 1973. – Вып. 2. – С. 115 – 122.
6. Коваленко Є. Г. Теория доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
7. Колесниченко А. Н. Роль следственных версий и построение их при расследовании преступлений // Ученые записки Харьковск. юрид. ин-та. – 1957. – Вып. 9. – С. 56 – 60.
8. Коновалова В. Е. О роли логики в построении следственных версий. // Ученые записки Харьковск. юрид. ин-та. – 1957. – Вып. 16. – С. 37 – 42.
9. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – К.: Ін Юре, 2006. – 520 с.
10. Ларин А. М. От следственной версии к истине. – М.: Юрид. лит, 1976. – 244 с.
11. Лузгин И. М. Построение и проверка версий при производстве расследования по уголовному делу // Вопросы криминалистики. – 1963. – С. 5 – 9.
12. Пещак Я. Следственнные версии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 230 с.
13. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
14. Старченко А. А. Гипотеза (судебная версия). – М.: Госюриздат, 1962. – 166 с.
15. Филиппов А. Г. Некоторые дискуссионные вопросы учення о криминалистической версии // Версии и планирование расследования. – Свердловск: Изд-во Свердловского ун-та, 1985. – С. 9 – 19.