Кр методика неідентифікаційних досліджень рукописів.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"

ЗМІСТ

1. Характеристика методики неідентифікаційних
досліджень рукописів 3
2. Ситуація № 1 10
3. Ситуація № 2 16
Список використаної літератури 18


1. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИКИ НЕІДЕНТИФІКАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ РУКОПИСІВ
Розвиток судового почеркознавства і його успіхи в дослідженні механізму письма в умовах норми та патології, виявлення залежності ознак почерку від різних факторів, що заважають написанню тексту, дають змогу на сучасному етапі виокремити діагностичні дослідження як самостійний напрям у межах судового почеркознавства.
Раніше дослідження почерку проводилися лише для ототожнення особи, коли в результаті проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій вже був визначений імовірний виконавець документа. Ознаки почерку практично не використовувалися для попереднього висновку щодо особи, яка виконала рукописний текст, хоч саме ці дані мали велике значення для висунення і перевірки розшукових версій, а також для звуження кола можливих виконавців документа. Це пояснювалося тим, що не досконало були вивчені залежності почерку виконавця від таких характеристик його особистості, як стать, вік, освіта, професія, місце формування мовних навичок тощо.
Сьогодні почеркознавці розробили й успішно використовують методики діагностування різноманітних характеристик виконавця рукопису.
У діагностичних почеркознавчих дослідженнях безпосередньо об'єктом вивчення є почерк, за яким можна визначити загальнофізичні, індивідуальні якості особи, різний стан людини під час виконання рукопису.
Зважаючи на фактори, що впливають на формування письмово-рухових навичок і особливостей прояву їх у почерку, можна визначити низку завдань діагностичних почеркознавчих досліджень, що здебільшого стосуються визначення:
– загальнофізичних якостей людини (статі, віку, будови тіла);
– індивідуальних якостей особи (типу вищої нервової діяльності, особливостей характеру, типу темпераменту);
– психофізіологічного та патологічного стану особи під час виконання рукопису (сильне душевне збудження, фізична втома, охолодження при тривалій низькій температурі, сп'яніння, наявність психічних, нервових, інфекційних, тяжких загальнофізичних хвороб тощо);
– соціально-демографічних даних про особу (місця проживання, рівня освіти);
– різних навичок особи (професійних, стенографічних, навичок креслення).
Усі ці завдання діагностичних досліджень спрямовані на звуження кола осіб – імовірних виконавців тексту, тобто на встановлення групової належності.
Проблема визначення психологічних особливостей особи за почерком у багатьох країнах Західної Європи, в Америці розвивається у межах графології. Основна мета графологічних розробок – створення методів психологічної діагностики (а також і характеру) особи виконавця рукопису.
В Україні, Росії, інших країнах СНД ця проблема фактично не розроблена, зокрема, з причини відкидання графології як науки, що здатна розробити об'єктивні методи.
Інформаційне поле почерку є широким.
З одного боку, почерк виступає носієм ідентифікаційної інформації про виконавця, яка використовується почеркознавцями для вирішення ідентифікаційних завдань з метою встановлення виконавця почеркового об'єкта.
З іншого боку, в ньому також відображаються психофізіологічні властивості особи того, хто писав, і умови процесу письма.
Отже, почерк містить своєрідну закодовану інформацію про особу, про обставини і умови виконання рукопису.
До неідентифікаційних досліджень в судовому почеркознавстві можна віднести розробку таких завдань:
1) встановлення зовнішньої обстановки виконання рукопису (незвичайна поза, автопідроблення, наслідування тощо);
2) встановлення внутрішнього стану виконавця (фізична стомленість, важка хвороба, алкогольне сп'яніння, низька температура повітря тощо).
3) встановлення інших обставин неідентифікаційного характеру (стать, вік тощо).
Властивості почерку, що використовуються для індивідуальної ідентифікації, досліджені криміналістами. Менш досліджені ті його властивості, які містять інформацію про зовнішню обстановку письма і внутрішній стан виконавця. Це пояснюється тим, що питання про неідентифікаційні дослідження можна висувати лише на певному рівні розвитку почеркознавства, коли основні теоретичні й практичні питання ідентифікаційних досліджень вже розроблені.
До завдань неідентифікаційного характеру належать діагностичні (визначення умов виконання рукописного тексту або підпису) і класифікаційні (встановлення віку і статі виконавця почеркового об'єкта).
Зазвичай серед неідентифікаційних досліджень при проведенні судово-почеркознавчих експертиз зустрічаються діагностичні. Необхідність в їх проведенні може виникнути при вирішенні ідентифікаційного завдання, коли необхідно дати оцінку виявленим в процесі дослідження ознакам, що суперечать висновку, до якого прийшов експерт (наприклад, у разі виконання почеркового об'єкта в незвичних умовах – незвичний пишучий прилад чи спосіб його тримання, незвичний матеріал письма, поза, відсутність чи обмеження зорового контролю тощо, або у незвичному психофізіологічному стані виконавця – алкогольне чи наркотичне сп'яніння, стрес, сильне хвилювання тощо). Проте часто такі завдання мають самостійний характер.
Властивість почерку реагувати на різні психофізіологічні фактори проявляється тоді, коли зміни умов письма у такому ступені значні, що успішне пристосування до них механізму письма в процесі руху виявляється неможливим.
В результаті відбувається порушення звичайного автоматизованого процесу письма і настають зміни в почерку, які не можна віднести на рахунок прояву варіаційності. У випадках, коли пристосовчі ресурси варіаційності вичерпано, система поступається силі "збиваючих" факторів, втрачаючи при цьому ті чи інші свої властивості. Внаслідок цього властивості будуть виступати вже в новій якості, яку, тим не менше, не слід розглядати як нову властивість системи.
У теорії і практиці судово-почеркознавчої експертизи "збиваючі" фактори поділяють на "природні" (до них належать причини, не пов'язані з бажанням пишучого змінити свій почерк і найчастіше створені зовнішньою обстановкою письма і внутрішнім станом пишучого), а також "штучні" (тобто такі, зміст яких полягає в його прагненні свідомо змінити свій почерк).
Фізичні вади письмово-рухової системи стають діагностичними ознаками, за якими можна зробити висновок про роботу письмово-рухової системи в незвичних чи ускладнених умовах.
Велике значення у розробці наукової системи неідентифікаційних ознак має теорія рівнів М. Бернштейна про побудову письма, використання закономірностей функціонування і взаємодії рівнів, шо виконують письмово-рухове завдання.
Згідно з рівневою системою побудови рухів кожен з рівнів підпадає під вплив "обраних" ним "збиваючих" факторів. Так, якщо функціонування рівнів, що контролюють змістову сторону письма, як правило, залежить від впливу "збиваючих" факторів з групи внутрішніх, то рівні, що беруть участь в реалізації рухового складу, підлягають збиваючому впливу не лише внутрішніх, а й зовнішніх факторів.
Природні "збиваючі" фактори (як зовнішні, так і внутрішні) за тривалістю впливу можуть бути як відносно постійними, так і тимчасовими.
Штучні, втім, можуть носити лише тимчасовий характер, оскільки спрямовані на навмисну зміну пишучим свого почерку і тому впливають на письмово-рухову систему лише протягом певного (нетривалого) відрізку часу.
Дослідженням проблем, пов'язаних з вирішенням судово-почеркознавчих діагностичних завдань, займалися багато спеціалістів (і не лише криміналістів, а й психологів, психіатрів, судових медиків).
Методика вирішення судово-почеркознавчих діагностичних завдань розроблена Г. Купріяновою. На її думку, при вирішенні питань про умови виконання почеркового об'єкта важливе значення має виділення симптомокомплексів діагностичних ознак, їх правильна інтерпретація й чітке уявлення про "збиваючі" фактори, які можуть спричинити порушення звичного процесу письма.
Г. Купріяновою проведена класифікація "збиваючих" факторів, що впливають на процес письма, яка успішно використовується в практиці судово-почеркознаичих досліджень.
Наразі в Київському НДІСЕ проводяться дослідження, спрямовані на вдосконалення методики вирішення таких завдань. Зокрема, співробітниками інституту розроблено рекомендації з дослідження підписів, виконаних з порушенням координації рухів.
Отже, частина неідентифікаційних завдань сьогодні вирішується успішно. Для розв'язання деяких з них розроблено науково обгрунтовані математичні методи. До них належать:
– встановлення факту навмисної зміни почерку скорописним способом;
– виконання рукопису незвичною до письма (лівою) рукою;
– виконання підпису в стані алкогольного сп'яніння тощо.
При вирішенні інших неідентифікаційних завдань виникають певні труднощі. Складним є, наприклад, розв'язання завдання про внутрішній стан виконавця, зокрема, чи не виконаний рукопис особою, шо перебувала в стані підвищеного нервового збудження або загальмованості. стресу, хвилювання, або особою, хвороба якої пов'язана з порушенням опорно-рухових функцій тощо.
Факт виконання почеркового об'єкта в незвичному психофізіологічному стані наразі може бути встановлено лише у вірогідній формі і при наявності в експерта відомостей про стан виконавця на той момент.
Це пов'язане з тим, що виділені Г. Купріяновою "симптомокомплекси" ознак для вирішення таких завдань, подібні один до одного й тому не дозволяють провести більш детальну диференціацію певного "збиваючого" фактора.
Оцінюючи сучасний стан діагностичних досліджень, які проводять експерти-почеркознавці, необхідно підкреслити, що ця проблема потребує подальшого розроблення. Необхідне проведення досліджень з участю не лише криміналістів, а й спеціалістів інших напрямів (медиків, психологів, психіатрів тощо) з метою розроблення такої системи ознак, що дозволила б вирішувати діагностичні завдання не лише на рівні визначення групи "збиваючих" факторів, а й встановлювати конкретну "збиваючу" причину.
Часто експерти-почеркознавці вирішують й інший вид неідентифікаційних завдань – класифікаційні, пов'язані з визначенням віку і статі виконавця.
Якщо вирішення діагностичного завдання можливе лише при наявності в досліджуваному почерковому об'єкті ознак порушення звичного процесу письма, то однією з основних умов вирішення класифікаційного завдання є відсутність змін в почерку, тобто виконання почеркового об'єкта у звичних умовах і звичайному стані пишучого.
Наразі існує декілька методик встановлення статі й віку виконавця за ознаками почерку з урахуванням ступеня виробленості письмово-рухового навику та обсягу рукопису, що підлягає дослідженню. Певна їх частина успішно впроваджується в експертну практику. Разом з тим, необхідно врахувати, що при розробленні цих методик вибір та облік значущості ознак, які використовувались для вирішення класифікаційного завдання, проводилися на базі старих прописів російської мови (до 1971 p.).
Тому сьогодні, коли відбулася зміна поколінь і активне місце у всіх сферах діяльності суспільства займають молоді люди у віці 25-30 років, які навчалися за прописами, введеними в 1971 p., можливість використання існуючих методик визначення статі і віку у повному обсязі викликає сумнів, оскільки диференційна значущість виділених в них ознак з урахуванням нових прописів, безумовно, зміниться.
Необхідне проведення наукових досліджень з метою уточнення названих методик.


2. Ситуація № 1
При огляді місця події встановлено, що двері комерційного ювелірного магазину "Гранат" вибита шляхом вибуху невстановленого вибухового пристрою. Внутрішнє приміщення магазину, що складається з вузького і довгого торгівельного залу, не постраждало. З обох боків залу знаходяться прилавки зі скляними вітринами. Скло вітрин розбито, ювелірні прикраси вкрадені.
Завдання: Проаналізуйте та змоделюйте ситуацію, складіть схематичний план місця події, позначте усі можливі місця знаходження будь-яких слідів – інформації про злочинні дії, вкажіть основні напрями розслідування на початковому етапі.

Вигляд місця події, де трапився злочин (крадіжка коштовностей із ювелірного магазину) описаний у завданні: внутрішнє приміщення магазину складається з вузького і довгого торгівельного залу, з обох боків котрої знаходяться прилавки зі скляними вітринами. Розбите скло розташовано біля вітрин.
Злочинці (злочинець) відкрили двері ювелірного магазину з допомогою невідомого вибухового пристрою (ВП).
На первинному етапі розслідування цієї крадіжки, з урахуванням того, що проникнення у приміщення відбулося з допомогою ВП, проводяться такі організаційні, оперативно-розшукові та слідчі заходи:
– попередня оцінка слідів дії ВП і визначення їх виду та характеру;
– встановлення очевидців події й інших свідків, збирання їх свідчень;
– опитування працівників магазину;
– огляд місця події;
– вжиття заходів щодо встановлення та затримання осіб, які підозрюються у вчиненні крадіжки з використанням ВП.
За результатами цих заходів ухвалюється рішення щодо порушення кримінальної справи, й лише тоді вживаються такі заходи:
– призначення вибухотехнічної та інших експертиз;
– допити всіх перелічених осіб;
– вивчення комерційної, виробничої та іншої діяльності магазину;
– допит підозрюваного (якщо він є) тощо.
Сутність специфіки огляду місця події визначають:
1) наявність ускладненої для сприймання і дослідження обстановки, яка змінилася внаслідок використання ВП;
2) характер слідів застосування ВП, що підлягають виявленню й вивченню, та засобів його здійснення, а також зумовлених цим особливих правил і методів роботи на місці події, вилучення об'єктів і зразків для встановлення природи вибуху та його обставин;
3) внесення змін в обстановку діями вибухотехніків й інших служб.
Основними завданнями роботи на місці події (крім вибухотехнічних заходів) є такі:
– встановити очевидців і свідків події, одержати від них необхідну інформацію;
– вивчити і зафіксувати обстановку місця події, наслідки застосування ВП;
– з'ясувати характер застосування ВП;
– виявити із фіксувати сліди застосованих ВР і ВП;
– зафіксувати сліди злочинців, що використали ВП;
– встановити час вибуху;
– зібрати дані для організації розшуку та затримання підозрюваних.
Більшість із цих заходів має проводитися паралельно з вибухотехнічними роботами.
Специфічність і різноманітність слідів і об'єктів, які шукають, вивчають і вилучають на місці, де був використаний ВП, зумовлює необхідність залучення для участі в огляді широкого кола фахівців і технічних помічників: вибухотехніків, фахівців у галузі радіоелектроніки, металознавства, будівництва й інших сфер людської діяльності відповідно до характеру об'єкта, що зазнав вибуху, і засобів його здійснення.
Сліди, яким необхідно приділити увагу при огляді місця поді поділити на три групи:
а) звичайні сліди перебування і дій винних на місці події;
б) сліди вибуху (пошкодження, руйнування, залишки ВП, іншого обладнання і його частин, використаних для здійснення вибуху та ін.);
в) сліди, що характеризують спосіб виготовлення ВП і рівень професіоналізму виробника.
Однією з найважливіших задач огляду є виявлення залишків вибухового пристрою: фрагментів його корпусу, обривків вогнепровідного шнура, залишків його згоряння, шматків електропроводів, цоколів електроламп, уламків з гальванічних елементів або акумулятора, осколки корпусу механічного зривателя (пружини, ударника з бойком, запобіжних скоб), металевих деталей (гайок, шайб, втулок, пластинок уповільнювача), залишків упаковки або камуфляжу СВП, дроту, ізоляційної стрічки, сірників, що обгоріли, та ін. При виявленні фрагментів корпусу вибухового пристрою в протоколі необхідно указати їхні ознаки: форму (кулеподібна, циліндрична, плоска), розміри (довжину, ширину, діаметр), вид матеріалу (метал, скло, картон, пластмаса) і колір.
При допиті очевидців на стадії вільної розповіді і при постановці запитань варто зафіксувати:
– обставини, у зв'язку з якими допитуваний опинився на місці вчинення злочину;
– його точне місцеперебування в момент вчинення злочину й умови, при яких він сприймав те, що відбувалося (у тому числі його психологічний стан і здатність до адекватного сприйняття);
– події, що передували злочину;
– наявність інших очевидців злочину;
– точний час вибуху, і на підставі чого його було визначено;
– характер звуків вибуху (глухі, розкотисті, луна, свист осколків);
– комір, інтенсивність, розміри і місце спалаху;
– наявність диму, його колір інтенсивність, форму, запах;
– реагування на вибух допитуваного й інших осіб;
– інші обставини, корисні на його думку, для розслідування злочину.
До основних питань вибухотехнічних досліджень, відносяться такі:
– яка природа вибуху (причина та характер вибуху);
– якого виду вибуховий пристрій застосовано (граната, міна, саморобний ВП та ін.);
– якими є (були) конструкція, форма, розміри корпусу ВП, його матеріал, принцип дії, використаний спосіб підриву (капсуль-запальник, капсуль-детонатор), джерело струму, схема електроланцюга, вид і кількість використаної ВР, основний вид уражаючої дії);
– чи використано у ВП уповільнювач (годинниковий механізм або інший);
– у який спосіб, за допомогою яких інструментів, із деталей якого призначення виготовлено ВП;
– чи є на об'єктах, вилучених з місця вибуху, продукти вибухових речовин і якщо так, яких саме;
– в яких галузях господарства або техніки застосовується ВП даного виду або ВР, використані як заряд;
– якими професійними навичками в якій галузі техніки володіє особа, що виготовила даний ВП;
– чи відносяться вилучені з місця події й у підозрюваного об'єкти до одного типу, виду, марки;
– чи не випущені вони одним підприємством, у складі однієї виробничої партії;
– чи відповідає даний ВП представленому кресленню;
– яким було місцерозташування ВП в момент вибуху (де містився центр вибуху).
Оскільки слідчий може не мати чіткого уявлення про коло питань, які необхідно і можливо розв'язати за допомогою вибухотехнічної експертизи, йому доцільно проконсультуватися з фахівцем, щоб не упустити важливі для конкретної ситуації питання і не завантажувати експерта зайвою роботою, що може негативно вилинути на термін провадження експертизи, витрати сил і коштів для з'ясування обставин, що не є важливими для розслідування конкретного злочину.
Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування крадіжок:
1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або по "гарячих слідах".
2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гаданого злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано.
3. Факт крадіжки встановлено, але дані про суб'єкта злочину відсутні.
У справі, що розглядається, слідчим досліджується типова слідча ситуація № 3.
Для розслідування крадіжок, вчинених із магазинів, характерні такі типові версії:
а) щодо події злочину:
– крадіжка дійсно мала місце;
– крадіжку інсценовано;
б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:
– однією особою чи злодійською групою;
– особою з числа працівників магазину;
– особою, яка має певні навички (злодієм-професіоналом);
– особою, яка раніше проводила якісь роботи в магазині;
в) щодо місць можливого перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;
г) щодо місць знаходження викраденого майна:
– приховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;
– здано в комісійні крамниці, ломбарди;
– реалізовано;
– вивезено за межі даного населеного пункту;
– відправлено поштовою посилкою та ін.
Загальними питаннями, які треба вирішити при плануванні кожної слідчої дії, є:
1) яка мета слідчої дії, що планується;
2) коли її треба провести;
З) де вона має бути проведена;
4) хто повинен взяти участь в її проведенні;
5) як будуть розподілені обов'язки між учасниками проведення слідчої дії;
6) у якій послідовності буде проводитися слідча дія;
7) які НДТЗ знадобляться для її проведення.


3. Ситуація № 2
У квартирі, де проводився обшук, на ліжку лежала стара мати обвинуваченого. На пропозицію надати можливість оглянути ліжко, вона заявила, що хвора й встати не може. Її хворобу підтвердили поняті – мешканці того ж будинку.
Завдання: Схарактеризувати ситуацію та подальші дії слідчого.

Відшукання прихованих об'єктів може бути здійснено під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначений кримінально-процесуальним законодавством (ст.ст. 177, 179-186, 188, 189 КПК України).
Головна мета обшуку як пошукової дії полягає у виявленні джерел доказової і орієнтуючої інформації. Обшук має на меті виявити знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини по справі.
Обшук – це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення по справі, а також виявлення розшукуваних осіб.
Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їх сімей означає хоча й санкціоноване законом, проте небажане втручання чужих людей до їх дому, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Проведення обшуку пов'язано з певними порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо й вимагає дотримання встановлених законом гарантій.
Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. Відповідно до КПК України обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства (ст. 177 КПК України).
Проводячи обшук у квартирі, де знаходиться хвора мати обвинуваченого, слідчий повинен мати на увазі, що її ліжко – це місце, де обвинувачений міг, навіть непомітно для хворої, приховати будь-які речі, що є предметом обшуку, розраховуючи на те, що воно, з певних причин (аби не турбувати хвору жінку й не нашкодити їй) не буде оглянуто.
Проте, на мій погляд, ліжко хворої має бути оглянуто. Для цього слідчому варто викликати бригаду швидкої допомоги, або дільничного лікаря й у їх присутності оглянути ліжко хворої.
Всі ці дії мають бути зазначені у протоколі обшуку.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 в ред. від 01.01.2010 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 31.12.2009 р.
4. Вул С. М. Теоретические и методические вопросы криминалистического исследования письменной речи. – Харьков: Изд-во Харькосвкого ун-та, 1975. – 280 с.
5. Івакін Е. О. Неідентифікаційні дослідження в судовому почеркознавстві // Право України. – 1999. – № 2. – С. 47 – 50.
6. Когутич І.І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видив злочинів: Тексти лекцій. – Львів: Тріада плюс, 2006. – 456 с.
7. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
8. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.
9. Куприянова А. А. Методические рекомендации решения судебно-почерковедчсских диагностических задач. – Минск: Изд-во Минского ун-та, 1982. – 210 с.
10. Судебно-почерковедческая экспертиза. – М.: Юрид. лит., 1971. – 284 с.
11. Судебно-почерковедческая экспертиза. Общая часть. Вып. 1 // Теоретические основы су-дебно-почерковедческой экспертизы. – М.: Юрид. лит., 1988. – С. 89 – 94.
12. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Ін Юре, 2003. – 208 с.