Кр МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"Організація розкриття та розслідування окремих видів злочинів"
на тему:
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ МЕТОДИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття криміналістичної методики розслідування злочинів 5
2. Завдання і принципи криміналістичної методики 7
3. Етапи процесу розслідування злочинів 10
4. Криміналістична характеристика злочинів – основа побудови методики розслідування окремих видів злочинів 13
Висновки 20
Список використаної літератури 22

ВСТУП
Методика розслідування злочинів розглядається у двох аспектах.
По-перше, це сам процес розслідування злочинів як специфічна діяльність уповноважених законом органів та осіб, що здійснюється на підставі застосування засобів криміналістичної техніки, прийомів слідчої тактики, методів розслідування певних видів злочинів.
По-друге, це розділ науки криміналістики, який містить систему комплексних криміналістичних рекомендацій щодо виявлення, розслідування та профілактики окремих видів злочинів.
Саме у взаємозв'язку цих двох напрямів – практичного і теоретичного – методика розслідування злочинів виявляє своє призначення, сприяючи розробці наукових рекомендацій і запровадженню їх у практику розслідування злочинів.
Процес розслідування в цілому і окремих видів злочинів зокрема може бути охарактеризований як:
– правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом органами (дізнання, досудове слідство) та особами (дізнавачем, слідчим);
– пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події минулого на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології;
– організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного розслідування окремих видів злочинів на підставі нормативних приписів, рекомендацій з наукової організації праці (НОП);
– оперативно-розшукова діяльність, що проводиться уповноваженими законом органами з виявлення та розкриття злочинів;
– профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, яка здійснюється на підставі рекомендацій кримінології та криміналістики.
У здійсненні зазначених напрямів процесу розслідування злочинів синтезуюча роль належить криміналістичній методиці та науковим рекомендаціям криміналістики.
Основою методики є система методів розслідування, що покликана сприяти повному та всебічному розкриттю злочинів, збиранню та об'єктивній оцінці доказів на підставі закону і криміналістичних рекомендацій.
У наданій контрольній роботі розглядаються загальні положення методики організації розкриття та розслідування злочинів.


1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ
Методика розслідування злочинів (криміналістична методика) – розділ науки криміналістики, що вивчає закономірності організації та здійснення: виявлення, розслідування, розкриття й попередження злочинів з метою напрацювання, відповідно до вимог закону, науково обгрунтованих рекомендацій щодо найефективнішого провадження розслідування окремих видів (груп) злочинів.
Криміналістичну методику розглядають також як безпосередній процес розслідування злочинів, а саме – як специфічну діяльність уповноважених законом органів та осіб, що здійснюється на підставі застосування засобів криміналістичної техніки, прийомів криміналістичної тактики, методів розслідування певних видів і груп суспільно-небезпечних діянь.
У взаємозв'язку цих двох напрямів – практичного і теоретичного – криміналістична методика розслідування злочинів виявляє своє призначення, сприяючи розробці наукових рекомендацій здійснення цього процесу і запровадженню їх у практику розслідування злочинів.
Існують певні закономірності, що слугують предметом методики розслідування окремих видів злочину, а саме:
1) закономірності щодо найсуттєвіших рис діяльності слідчих і працівників органів дізнання під час перевірки ними первинної інформації про події, що містять ознаки злочину;
2) закономірності встановлення обставин, що підлягають доведенню у ході провадження в кримінальних справах;
3) закономірності напрацювання програм слідчих дій та інших передбачених законодавством заходів для встановлення істини у кримінальних справах;
4) закономірності безпосередньої підготовки і виконання слідчих та інших міроприємств, що застосовують у розслідуванні злочинів тощо.
Пізнання цих закономірностей досягають шляхом:
– вивчення з позицій криміналістики об'єктів, пов'язаних із процесом виявлення, розкриття, розслідування і попередження злочинів;
– визначення та встановлення узагальнених і головних тенденцій розвитку слідчої діяльності;
– дослідження та визначення типових і стійких взаємозв'язків в організації та здійсненні слідства, дізнання й оперативно-розшукової діяльності.
Закономірності, що вивчаються криміналістичною методикою, обумовлюють її систему.
Система криміналістичної методики така:
1) загальні положення методики розслідування злочинів;
2) окремі (видові чи групові) методики розслідування окремих видів чи груп злочинів.
Загальні положення методики – теоретичні основи криміналістичної методики, що охоплюють загально-наукові (фундаментальні) питання цього розділу криміналістики, а саме: його предмет, зміст, об'єкти, значення. Цей розділ налічує дві частини:
1) вступ в теорію криміналістичної методики розслідування злочинів;
2) основи наукової організації виявлення, розкриття, розслідування та попередження злочинів.
Структура (зміст) загальної методики:
1) поняття та сутність, об'єкти методики як розділу науки криміналістики;
2) головні вимоги (критерії), які пред'являють до усієї методики розслідування окремих видів, груп злочинів (принципи криміналістичної методики);
3) історія виникнення й розвитку криміналістичної методики та її джерел;
4) завдання даного розділу науки і його зв'язки з іншими юридичними і неюридичними науками та видами діяльності. Роль науково-методичних знань у боротьбі зі злочинністю;
5) система криміналістичної методики, її структурні елементи;
6) поняття, класифікація і структура окремих методик розслідування злочинів;
7) роль криміналістичних характеристик злочинів у створенні й змісті окремих методик.
Від напрацьованості (розробленості) цих питань безпосередньо залежить створення ефективних окремих методик та їхнє успішне застосування у боротьбі зі злочинністю.
Окремі методики – це типізовані (синтезовані) системи методичних рекомендацій щодо організації та здійснення досудового провадження у кримінальних справах відповідних категорій.
Таким чином, слугуючи кінцевим "продуктом" усієї криміналістичної науки, окремі криміналістичні методики є комплексами теоретично обгрунтованих рекомендацій, що мають прикладний характер і призначені для застосування слідчим і дізнавачам з метою оптимізації їхньої праці в розкритті, розслідуванні та попередженні окремих видів чи груп злочинів.
2. ЗАВДАННЯ І ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ МЕТОДИКИ
Завданнями криміналістичної методики (окрім загальних завдань кримінального судочинства – ст. 2 КПК України) є:
– систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики провадження у кримінальних справах;
– вивчення криміногенної ситуації загалом у державі та в окремих регіонах; стану, структури та динаміки злочинності;
– аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного, цивільно-правового чи іншого галузевого законодавства, зокрема встановлення юридичної відповідальності за правопорушення у різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банківської, податкової, екологічної) тощо;
– розробка найефективніших методів і засобів розкриття та розслідування злочинів, побудова їх криміналістичної характеристики;
– оптимізація процесу розслідування окремих видів і груп злочинів на основі використання даних про типові слідчі ситуації;
– напрацювання системи типових версій і комплексів (алгоритмів) слідчих дій, організаційних та оперативно-розшукових заходів;
– вдосконалення процесу прогнозування змін у структурі злочинності й, відповідно, розробка нових окремих методик розслідування та вдосконалення тих, що застосовують наразі (реалізація прогностичної функції криміналістики).
– розробка криміналістичних аспектів проблеми латентності та розкриття злочинів. Латентність небезпечна, оскільки негативно впливає на рівень розкриття злочинів. Негативним є не лише безкарність за вчинене, а й те, що вона слугує джерелом рецидивної злочинності.
Як можна побачити із вищенаведеного, перелічені завдання є доволі різноаспектними. Отже, їх можна поділити на:
1) загальні – ті, що полягають у сприянні правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю;
2) спеціальні:
а) вивчення з позицій криміналістики злочинів і злочинності;
б) вивчення й узагальнення передового досвіду відшукання, виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів;
в) встановлення закономірностей організації та здійснення розслідування злочинів;
г) розробка науково обгрунтованих рекомендацій щодо розслідування злочинів окремих видів чи груп.
Принципи криміналістичної методики – це базовані на законі вимоги, яким повинна відповідати побудова будь-яких окремих методик. Ці принципи поділяють на:
А. Загальні (так звані визначальні основи розділу "Криміналістична методика"), до яких зачислено:
1) законність методик;
2) цілісність методик;
3) наукову обгрунтованість і достовірність;
4) вимогу побудови методики розслідування на основі змісту і диспозицій відповідних норм кримінального закону інших законодавчих актів, що встановлюють юридичну відповідальність (цивільно-правову, адміністративну), а також регламентують діяльність правоохоронних органів.
Б. Окремі принципи (визначальні чи узагальнені категорії, які зумовлюють напрацювання криміналістичних методик), а саме:
1) конкретність криміналістичних методичних рекомендацій;
2) етапність методик розслідування;
3) ситуаційність і багатоваріантність;
4) ефективність;
5) структурна єдність;
6) принцип вивчення механізму та способів вчинення злочинів, їхнє приховання; вивчення оточення особи злочинця;
7) принцип узагальнення й використання передового досвіду розслідування та слідчо-експертної практики, криміналістичної теорії, даних суміжних юридичних наук та інших галузей знань.
В. Спеціальні принципи (базові категорії, що слугують розробці конкретних методик розслідування окремих видів чи груп злочинів):
1) принцип індивідуальності розслідування;
2) взаємозв'язок слідчого з оперативним апаратом органів дізнання;
3) максимально активне використання спеціальних (фахових) знань, технічних засобів і допомоги громадськості;
4) принцип плановості розслідування;
5) принцип оперативності та швидкості розслідування;
6) принцип оптимального набору слідчих дій.
3. ЕТАПИ ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ
З погляду організації процесу розслідування злочинів загальноприйнятим є його поділ на три окремих етапи (хоча є позиція і щодо двоетапного процесу розслідування).
Кожний етап – це такий період розслідування, під час якого поряд із загальними вирішуються й свої, властиві конкретному етапу, завдання.
Перший етап – період провадження первинних (зазвичай, невідкладних) слідчих дій, а також оперативно-розшукових заходів, скерованих на вирішення загальних і специфічних завдань: (встановлення події, що має ознаки злочину; виявлення, переслідування та затримання особи, яку підозрюють у вчиненні злочину по "гарячих слідах" тощо.
Первинні (невідкладні) слідчі дії здійснюють у порівняно обмежений проміжок часу, проте визначити його тривалість для усіх випадків розслідування злочинів заздалегідь неможливо.
Загалом необхідно зазначити, що початковий етап розслідування завершується усуненням невідкладності у проведенні слідчих дій.
Обмежений термін початкового етапу розслідування злочинів вимагає максимальної інтенсифікації діяльності слідчого.
Наступний етап – це період провадження усіх інших слідчих дій, скерованих на збирання та дослідження доказів у справі (викриття винного у вчиненому злочині, пред'явлення обвинувачення; з'ясування обставин, котрі з тих чи інших причин залишились не встановленими початковим етапом розслідування).
Завершальний етап – заключний період розслідування розпочинається моментом прийняття слідчим рішення про закінчення розслідування і завершується скеруванням справи прокуророві або складенням постанови про закриття кримінальної справи тощо. За змістом цей етап охоплює оцінку зібраних у справі доказів, виконання додаткових і повторних дій та визначення порядку завершення розслідування.
Відповідно до цих етапів систематизовано рекомендації в окремих криміналістичних методиках.
Важливе значення у вивченні й застосуванні завершального розділу криміналістики має класифікація окремих криміналістичних методик. Цю класифікацію здійснюють за декількома критеріями:
3 погляду причетності до кримінального закону (тобто залежно від виду чи групи злочинів):
А. Типові (видові) методики: методика розслідування вбивств, крадіжок, шахрайств тощо.
Б. Особливі (групові) методики, які класифікують залежно від:
а) способу вчинення злочину:
– вбивства (з використанням холодної зброї, вогнепальної зброї; шляхом зіштовхування з висоти тощо);
– крадіжки (наприклад, кишенькові, квартирні, з автомобілів та інші);
б) місця вчинення злочину:
– на транспорті;
– в екстремальних умовах;
– у великому місті;
– поза межами населеного пункту;
– у місцях відбування покарання тощо;
в) суб'єкта злочину (тобто особливостей злочинця, наприклад: особливі методики розслідування злочинів, вчинених неповнолітніми, особами із дефектами психіки, рецидивістами та іншими категоріями девіантних осіб);
г) особи потерпілого: особливі методики розслідування злочинних посягань на:
– неповнолітніх;
– малолітніх;
– жінок;
– іноземців;
д) часу вчинення злочину і моменту розпочатого розслідування:
– особливі методики або усічені рекомендації розслідування злочинів "по гарячих слідах";
– особливі методики розслідування нерозкритих окремих груп чи видів злочинів минулих років.
Залежно від обсягу окремі методики можна класифікувати на:
А. Повні (тобто з виконанням усього процесу розслідування тієї чи іншої групи або виду злочину).
Б. Неповні (скорочені, усічені), тобто методичні рекомендації щодо організації і здійснення певного етапу розслідування.
Залежно від кількості видів злочину, які трактують окремі криміналістичні методики:
А. Комплексні криміналістичні методики, тобто методики розслідування двох чи більше взаємозв'язаних злочинів (наприклад, методика розслідування пограбувань і розбійницьких нападів або вбивств, поєднаних зі згвалтуванням тощо).
Б. Конкретні (методика розслідування конкретного виду злочину).
За рівнем конкретизації методичних рекомендацій:
A. Одноступеневі (наприклад, методика розслідування крадіжок).
Б. Двоступеневі (наприклад, методика розслідування крадіжок особистого майна громадян).
B. Багатоступеневі (методики поглибленої деталізації рекомендацій, наприклад, методика розслідування крадіжок особистого майна громадян із помешкань громадян).
Залежно від форми (за формою викладу):
A. Монографії.
Б. Дисертаційні дослідження.
B. Підручники.
Г. Методичні листи.
4. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ – ОСНОВА ПОБУДОВИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЗЛОЧИНІВ
Криміналістична характеристика – це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб'єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.
Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення і розкриття. Такі особливості називають криміналістично значущими.
Для розробки наукових рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного і об'єктивного дослідження пов'язаних з ними обставин необхідне не лише узагальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них.
З цією метою з середини 60-х pp. XX ст. у процесі наукових кримінологічних і криміналістичних досліджень злочинності, окремих видів злочинів почали застосовуватися соціологічні методи.
Поряд з вивченням кримінальних справ за спеціально розробленими програмами вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, психологами проводилися опитування суб'єктів кримінального процесу, а також осіб, засуджених за вчинення злочинів. Таким розробкам сприяли розвиток криміналістичних методів дослідження, міжнаукові зв'язки дисциплін кримінально-правової галузі.
Це закономірно привело до необхідності розробки галузевих видів юридичних характеристик відповідних видів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов'язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів.
Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики: система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доведенню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину.
Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, особа потерпілого.
Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв'язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані є основою для побудови систем типових версій, що використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних випадках.
У загальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристику злочинів як про систему, що містить сукупність криміналістично значущих ознак. Такий висновок базується на аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їх науковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення про криміналістичну характеристику злочинів.
Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:
а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності тощо);
б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);
в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);
г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання при виготовленні того чи іншого виду продукції на підприємствах (ковбасної, консервної, молочної тощо).
Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов'язаних складових частин – елементів. У літературі по-різному визначаються види таких елементів та їх кількість: від прямого слідування системі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які не завжди структурно узгоджуються з системою кримінально-правової характеристики певного виду злочину.
Криміналістичний аспект характеристики злочинів підпорядкований завданням доказування з кримінальної справи. Саме тому структура криміналістичної характеристики будується на підставі системи обставин, які входять до предмета доказування (ст. 64 КПК України), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК України.
Проте криміналістична характеристика злочинів ширша за їх кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не лише систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й ряд інших чинників.
Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), які мають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи можуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент "суб'єкт злочину" може містити компоненти, пов'язані з такими чинниками, як психологічні, що впливають на формування та здійснення злочинної мети.
Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять окремі підсистеми – компоненти:
1) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;
2) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);
3) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);
4) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть належати до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);
5) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;
6) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.
Криміналістична характеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостей щодо окремих елементів і встановлення зв'язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає в кожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через який можна здійснити "вхід" до системи з метою одержання необхідної інформації.
Визначення ключового елемента для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, що склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити.
Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій свідчить, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.
Великого значення набувають рекомендації, побудовані на аналізі закономірних зв'язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. У дослідженні таких зв'язків міститься перш за все практичне призначення криміналістичної характеристики злочинів.
Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв'язків між елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що за наявності відомостей щодо одних типових обставин передбачається існування інших. Це важливо не тільки для розслідування злочину на початковому його етапі, пов'язаному із встановленням особи, яка вчинила злочин (вбивство, крадіжку тощо), а й для ситуації, коли на початку розслідування, наприклад, у справах про економічні злочини, особа, причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення.
Розглянуті закономірні зв'язки можуть бути однозначними і багатозначними (ймовірними).
У першому випадку складається такий зв'язок, коли за наявності одних обставин можна з певною долею категоричності вважати існуючими обставини, що належать до іншого елемента характеристики.
У другому випадку закономірні зв'язки мають ймовірний характер, встановлюють більший або менший ступінь вірогідності, що визначається на підставі даних статистичного обліку типових ознак масиву вивчених кримінальних справ відповідного виду злочину (певного регіону, періоду).
Криміналістичне дослідження закономірних зв'язків обставин, які характеризують злочини певного виду, вимагає застосування спеціально розроблених програм з метою отримання статистичних даних про взаємозв'язки таких обставин.

ВИСНОВКИ
Таким чином, призначення методики розслідування (як і в цілому науки криміналістики) полягає у сприянні найбільш успішному здійсненню конституційних положень про захист інтересів держави, законних інтересів та прав громадян, у вирішенні завдань кримінального судочинства, оперативно-розшукової діяльності, у сприянні досягненню мети боротьби з організованою злочинністю.
Основні завдання методики розслідування безпосередньо пов'язані із завданнями кримінального законодавства, що полягають у правовому забезпеченні охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
На підставі цих завдань та виходячи з предмета дослідження і логіки наукового розвитку в методиці розслідування виділяють власні завдання з вдосконалення наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності розкриття злочинів: систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики, вивчення кримінальної обстановки в цілому та в окремих регіонах; стану, структури та динаміки злочинності; аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного, цивільно-правового, а також галузевого законодавства, пов'язаного з встановленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банківської, податкової, екологічної та ін.).
Методика розслідування – це й розробка найбільш ефективних методів і засобів розкриття і розслідування злочинів, побудова їх криміналістичної характеристики, оптимізація процесу розслідування окремих видів злочинів на основі використання даних про типові слідчі ситуації, системи типових версій, комплекси слідчих дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів.
Проблема розкриття злочинів завжди перебувала в центрі уваги криміналістики, оскільки початковий етап розслідування відіграє важливу роль у процесі доведення. На даному етапі застосовуються методики розслідування по "гарячих слідах", комплекси невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, тактичні операції, що розробляються в окремих методиках розслідування.
Особливого значення набуває розробка методик розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, до яких належать діяння загальнокримінальні (насильницькі, насильницько-корисливі) та економічні, що вчиняються у сфері виробництва, торгівлі, обслуговування, банківської та іншої економічної діяльності.
Кожна окрема методика розслідування розробляється відповідно до норм Особливої частини КК, що містять опис ознак злочинів певних видів. Відповідні норми КПК України становлять основу для розробки типових обставин, що підлягають встановленню в процесі доказування у справах про злочини певного виду, і побудови структури окремої методики розслідування.
Найважливішим чинником розробки ефективних методик розслідування є вивчення та аналіз кримінального оточення особи злочинця, механізму та способів вчинення та приховування різних видів злочинів. Дотримання даного принципового положення забезпечує умови для наукового розроблення криміналістичної характеристики окремих видів (різновидів) злочинів, їх класифікації.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 в ред. від 01.01.2010 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-25 в ред. від 31.12.2009 р.
4. Когутич І.І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видив злочинів: Тексти лекцій. – Львів: Тріада плюс, 2006. – 456 с.
5. Коновалова В. Е., Шепитько В. Ю. Криминалистическая тактика: теории и тенденции. – Xарьков: Консум, 1997. – 230 с.
6. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
7. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.
8. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
9. Старушкевич А. В. Криміналістична характеристика злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 438 с.
10. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Ін Юре, 2003. – 208 с.