Кр Методика складання “словесного портрету”.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Криміналістика

1. Методика складання "словесного портрету"

Суть ототожнення людини за ознаками зовнішнього вигляду полягає у встановленні конкретної особи за відображеннями в інших об'єктах (фотокартках, описах зовнішнього вигляду людини тощо). В основі такого ототожнення лежить спеціально розроблена методика, побудована на досвіді судово-слідчої практики і даних анатомії, фізіології та антропології. Ця криміналістична методика дістала назву "словесний портрет".
Словесний портрет застосовують у криміналістичній реєстрації для розшуку злочинців, які переховуються, та осіб, що зникли безвісти, а також у процесі експертного ототожнення живих осіб і трупів.
Криміналістична ідентифікація людини можлива, оскільки кожен з нас має лише нам притаманну індивідуальну сукупність ознак зовнішності, що не повторюється в інших. Немає у світі двох осіб, які б мали однакову сукупність ознак зовнішності. Окрема людина, як і тварина чи будь-яка річ, індивідуальна. Це означає, що об'єкти матеріального світу тотожні самі собі і відрізняються від інших, навіть одного з ними роду.
Кожній людині притаманний комплекс ознак зовнішності, які містять достатній обсяг інформації ідентифікаційного характеру для того, щоб виокремити її із значної кількості людей. Більшість ознак зовнішності, властива дорослій людині, залишається стійкою протягом тривалого періоду. Виділити їх усі не завжди можливо, а іноді й недоцільно, оскільки встановити об'єкт розшуку можна за наявності відносно невеликого комплексу характерних для нього ознак.
Важливо, щоб ознаки зовнішності розшукуваної особи містили необхідний обсяг інформації, достатній для його ототожнення.
Складаючи словесний портрет людини, передусім виходять з кінцевої мети цих дій. Вона полягає в тому, що спочатку з певного кола людей (за статтю, віком, зростом, фізичними вадами тощо) виділяють групу об'єктів, близьких за будь-якою ознакою, а потім вирішується питання про тотожність об'єкта, який перевіряється і розшукується. При цьому з певною вірогідністю передбачається, що об'єкт розшуку є серед цієї групи осіб. З цього випливає, що словесний портрет має бути коротким, але змістовним, тобто містити ті особливості зовнішності людини, які рідко трапляються.
Науковою обгрунтованістю методу криміналістичної ідентифікації за ознаками зовнішності є відносна стабільність і неповторність їх комплексу. Це означає, що зовнішній вигляд людини протягом усього життя залишається порівняно незмінним. У процесі життя зовнішність людини зазнає деяких змін вікового, травматичного характеру, до того ж вікові зміни відбуваються швидше в дитинстві та старості. У дитинстві, наприклад, змінюється кістково-хрящова система, а на старості випадають зуби, опускається кінчик носа, змінюються контури рота, підборіддя. Внаслідок ослаблення м'язів і різних захворювань патологічного характеру спостерігається набрякання та звисання шкіри під очима, на щоках тощо. Однак, незважаючи на такі зміни, зовнішність людини залишається відносно незмінною. Ця стійкість зумовлена кістково-хрящовою системою людського організму.
Головною властивістю зовнішнього вигляду є індивідуальність (неповторність), яка відрізняє конкретну людину від решти людей.
Іншою важливою у криміналістичному плані властивістю зовнішності є її відносна (у визначених умовах і певний період часу) стійкість (незмінність), яка забезпечує можливість встановлення й розшуку особи протягом тривалого проміжку часу.
Властивість відображення зовнішності особи в різних матеріальних об'єктах та свідомості людини зумовлює наявність достатньо вірогідних відображень зовнішності, які можна збирати, фіксувати, накопичувати, класифікувати і використовувати для встановлення та розшуку людини.
Властивості зовнішнього вигляду та його відображень реалізуються на практиці внаслідок здатності людської свідомості достовірно й повно сприймати, зберігати, відтворювати та впізнавати зовнішність конкретної людини, а також досягнутого наукового рівня криміналістичних знань про ці властивості, методи і засоби їх достовірного вивчення та використання.
Елемент зовнішності - це будь-яка виокремлена у процесі спостереження частина зовнішнього вигляду людини. Як правило, таким можуть бути окремі анатомічні органи та ділянки тіла, різні функції людини.
Ознаки зовнішності - це зорове сприйняття характеристик зовнішнього вигляду особи загалом або окремих його елементів, за допомогою яких можна відрізнити (впізнати) людину або віднести її до відповідної групи людей. Вони поділяються на анатомічні (ознаки зовнішньої будови тіла та обличчя), функціональні (помітні ознаки звичайного стану людини і її дій) та супутні (ознаки речей, що перебувають у постійному користуванні людини).
Ознаки зовнішності визначають кількісним або якісним (описовим) методом. Кількісний метод базується на вимірах (наприклад, зріст - 175 см, довжина обличчя - 20 см). Цей метод застосовується лише за можливості провести безпосередні виміри - під час огляду трупа, освідування людини, у фотопортретній експертизі.
Якісний, або описовий, метод грунтується на окомірній здатності людської свідомості, яка дає змогу без інструментальних вимірів, "на око" з певною точністю охарактеризувати форму, величину, положення, колір та інші зовнішні ознаки людини.
Для описування використовують термінологію, що виражає співвідношення між різними елементами зовнішності або загальновідомими фігурами, тілами, предметами (наприклад, "обличчя овальної форми", "розріз очей мигдалеподібний" тощо).
Основним в описовому методі є значення "середній", стосовно якого і розподіляються основні градації ознак. Середня ознака - це норма вираження ознаки для цієї групи населення, тобто найпоширеніший його варіант, внаслідок чого в повсякденному вжитку визначається як "нормальний", "звичайний". Абсолютне значення середньої ознаки неоднакове в різних групах людей. Скажімо, спадистий лоб у жінок не є нормою, у чоловіків - норма; великий ніс для осіб кавказького типу є звичайним і не впадає в око, а великий ніс для азіата виходить за межі норми; велика голова у немовлят - норма, у дорослих - явище незвичайне, може свідчити про мікроцефалію як ознаку психічного захворювання.
Описовий метод є основою методу словесного портрета, широко застосовується на практиці з огляду на свою універсальність, логічну доцільність і зрозумілість як для оперативних працівників і слідчих, так і для очевидців та осіб, залучених до розшуку та встановлення особи.
Опис зовнішності людини ведеться у певній послідовності (від загального до окремого, зверху - донизу) з використанням уніфікованої термінології, основаної на даних анатомії та антропології, з розподілом ознак, що описуються, на власні та сукупні.
Загальнофізичні ознаки, характеризують людину в цілому як біофізичну істоту: стать, вік, зріст, тип, статура, етноантропологічний тип.
Анатомічні елементи й ознаки визначають зовнішню будову тіла людини, його частин і покривів. Іноді ці елементи й ознаки називають статичними, тобто вони характеризують людину у стані спокою.
Анатомічні елементи включають форму, величину, положення, колір, кількість, наявність, ступінь симетрії і ступінь вираження конкретних елементів зовнішності.
Форма - це загальний вигляд поверхні та зовнішніх меж елемента зовнішності. Визначається відповідно до загальновідомих геометричних понять (випукла, ввігнута, плоска, кругла, квадратна, трикутна) чи формою відомих предметів (мигдалеподібна, грушоподібна). Наприклад, описуючи форму обличчя, ми уявно порівнюємо зовнішні межі з будь-якою геометричною фігурою і зазначаємо, що обличчя цієї особи овальне; порівнюючи зовнішню межу спинки носа з геометричною лінією, ми вказуємо, що спинка носа ввігнута.
Величина - це характеристики розміру елемента зовнішності, зокрема висота, ширина, глибина, довжина, внутрішні та зовнішні пропорції. Наприклад, порівнюючи висоту лоба з розмірами обличчя, ми відзначаємо, що вона значно більше ніж 1/3 довжини обличчя, отже, лоб за висотою великий.
Положення - розміщення відповідного елемента зовнішності в межах інших елементів (наприклад, зморшок на щоках), стосовно сторін елемента (праворуч, ліворуч, спереду, ззаду) або умовних горизонтальних чи вертикальних ліній (зморшка горизонтальна або вертикальна, нахилена ліворуч або праворуч).
Положення елемента зовнішності чи його частини стосовно загальної площини елемента зазвичай називають виступом, зокрема, виступаючі губи, розміщення вушних раковин відносно бокових поверхонь голови й обличчя - відстовбурченням.
Колір - забарвлення шкіри, волосся, очей людини. Зазвичай його визначають за кольором частин спектра і порівнюють з кольором розповсюджених об’єктів (наприклад, "обличчя землистого кольору", "волосся каштанове").
Кількість - число однойменних елементів зовнішності. Визначається точно (наприклад, "три родимки на правій щоці"), або відносно (наприклад, "густе волосся, численні зморшки").
Наявність має значення лише тоді, коли випадковий, непостійний або штучний елемент міститься на певному місці (наприклад, наклеєні вії, шрам на щоці, наявність горба).
Ступінь симетрії - похідна ознака, що відображає ступінь однаковості парних елементів зовнішності (очей, кінцівок) за їх ознаками. Відзначають відмінність ознак парних елементів зовнішності, тобто ступінь асиметрії (наприклад, права брова розташована вище за ліву, одна нога коротша за іншу).
Ступінь вираження - це похідна ознака, яку вивчають у тому разі, коли є стійкі уявлення про норму цього елемента зовнішності в цілому (наприклад, надзвичайно високі залисини, непропорційно довгі руки).
Функціональні ознаки - являють собою зовнішні прояви життєдіяльності людини. Багатоманітність процесів життєдіяльності передбачає та зумовлює різноманіття функціональних ознак. У криміналістичній літературі пропонуються найрізноманітніші класифікації функціональних ознак. Елементами функціонального портрета людини є: хода, спортивні функціональні ознаки, пантоміміка, голос і усне мовлення, письмові, поведінкові манери, професійні ознаки.
Хода - сукупність рухів тіла людини, що відображають її навички під час ходи. Хода кожної людини своєрідна, що зумовлено впливом на її особливості будови тіла, статі, віку, професії особи, перенесених захворювань, взуття, що постійно носиться.
З криміналістичних позицій виділяються такі типи ходи: професійна, вікова, чоловіча або жіноча, хода хворої людини. Що стосується ознак самої ходи, то її характеризують швидкість руху, особливості руху ніг, рук, тіла. Розрізняють ходу важку, легку, хитку, дріботливу, з підстрибуванням. Визначається положення рук людини у процесі ходи: розмахує руками, тримає їх опущеними, ліва рука притиснута до тулуба тощо.
Складовою ходи є постава, тобто звичайне для цієї людини положення голови і корпуса під час руху. Залежно від положення корпуса щодо вертикальної осі і голови відносно корпуса розрізняють пряму, викривлену, сутулу і згорблену поставу. Іноді постава свідчить про можливу належність до певної професії, роду занять (наприклад, постава військового, постава моряка, постава балерини).
Деталізуючи ознаки ходи, важливо зазначити, що швидкість пересування може бути великою, середньою і малою; рухи руками - з різною амплітудою, однією або двома руками, із змахом кистями рук чи без; рухи ногами - характер їх переміщення, ступінь згинання у стегні, коліні; ступні (наприклад, човгаюча хода), широке розставлення ніг або їх тертя одна об одну під час руху, а також постава: на всю підошву, на її зовнішню чи внутрішню поверхню, на носок або п'ятку; рухи тулубом - різні похитування, з активністю верхньої чи нижньої частин тулуба.
Чим коротший час ведеться спостереження за поведінкою чи діями особи, тим менше деталей (анатомічних і функціональних) встигає розгледіти і запам'ятати спостерігач. З огляду на це він може просто охарактеризувати ходу людини як важку, легку, хитку.
Для розкриття злочину часто мають значення відомості про фізичну силу особи, особливості її переміщення під час ходи, бігу, швидкість виконання різних рухів, рухову витривалість особи, ступінь координації, узгодженість рухів (наприклад, подолання перешкод).
Пантоміміка є складним поєднанням міміки, жестів, поз, виразу обличчя. Це сукупність виразних рухів, що відображають душевний стан людини або посилюють (замінюють) вплив її мовлення на іншу дійсну або уявну людину.
Однією із найважливіших особливостей міміки є погляд. У ньому відображається характер людини, її фізіологічний стан у конкретний момент, ставлення до події, що відбувається (наприклад, "погляд похмурий, з-під лоба"). Найактивнішими щодо міміки є, як правило, брови і рот, які здебільшого максимально відображають реакцію людини на те, що відбувається. Наприклад, під час обшуку міміка особи, яку обшукують, іноді є красномовнішою, за слова, вона мимоволі демонструє справжній внутрішній стан людини.
Жестикуляція може мати довільний і недовільний характер. Вона, як форма виразної поведінки, є комплексом виразних рухів частин тіла людини, причому не тільки рук. Наприклад, слідчий під час допиту за зміною жестикуляції допитуваного може помітити психічне напруження після пред'явлення здавалося б малозначних доказів. Роль жестів велика. У деяких випадках вони можуть замінити собою мову, підтверджувати її, акцентувати увагу, посилювати категоричність суджень чи уточнювати їх.
Важливе значення для встановлення, розшуку злочинців та інших осіб за зовнішністю мають особливі прикмети - зазвичай наочні, яскраві ознаки зовнішності. Частіше це крайній ступінь вираження прояву різних елементів (дуже високий зріст, надзвичайно довгий ніс, пігментна пляма на кисті руки), аномалії - хворобливі зміни (заїкання, викривлення пальців), відсутність постійних у нормі елементів або наявність непостійних елементів зовнішності (рубець на шкірі), татуювання, рідкісні супутні речі, предмети та їх ознаки (манера носити деякі речі, наприклад, милиці та протези).
Складання композиційного портрета є важливим видом криміналістичної діяльності, спрямованої безпосередньо на встановлення особи і розшук злочинців, а також інших осіб, причетних до події злочину. У правоохоронних органах композиційні портрети застосовуються у процесі розшуку злочинців.
Складання композиційного портрета - важливий процес взаємодії щонайменше двох людей, які вирішують одне спільне завдання. При цьому один з них більш-менш уявляє процедуру складання портрета, а інший не знає нічого, крім того, що він є саме тим суб'єктом, у голові якого "зафіксований" образ особи, який і необхідно відтворити (намалювати або скласти композиційний портрет людини із запропонованих елементів обличчя).
На практиці під час виготовлення суб'єктивних портретів особі, яка бачила чи знала певну людину, пропонується описати її зовнішність, виділивши при цьому домінантні елементи, що запам'яталися, та їх ознаки.
Щоб найточніше визначити ці та інші елементи та їхні ознаки очевидцеві показують знімки, малюнки рис зовнішності, а також портрети, які відповідають зовнішності особи, портрет якої складається. Використовуючи описи та відібрані за допомогою очевидця зображення, під його контролем відтворюють найточніше вказані риси зовнішності, а потім - і портрет, який спеціаліст доводить до повної відповідності уявному образу очевидця.
Особливу групу становлять суб'єктивні портрети, виготовлені з натури. Із криміналістичних суб'єктивних портретів цього типу відомі портрети загиблого, створені за фрагментами його обличчя.
Суб'єктивні портрети - ефективний засіб розшуку і встановлення людини. Але помилки під час виготовлення (несвоєчасне звернення до очевидця, неправильний тактичний підхід до нього, відсутність уваги до умов спостереження людини, яка розшукується) призводять до низької якості портрета (мала виразність рис обличчя, відсутність домінантних ознак) і, як наслідок, малої його практичної корисності.
У сучасній криміналістичній практиці застосовують три основні види суб'єктивних портретів - мальовані, композиційно-фотографічні і композиційно-мальовані.
До мальованих портретів умовно відносять і живописні портрети (виконані фарбами), а також силуетні портрети (наприклад, вирізані з паперу та інших матеріалів профілі особи). Водночас відомі програми виготовлення мальованих композиційних комп'ютерних портретів шляхом широкого перетворення і навіть відтворення на екрані дисплея закладеного в пам'ять малюючого портретного комп'ютера мінімальної кількості еталонів зображень елементів обличчя людини.
Композиційно-фотографічні портрети, так звані фотороботи, є композицією зображення людини із фрагментів різних облич. У закінченому вигляді фотокомпозиційні портрети, які зазвичай подають людину анфас, мають вигляд звичайного фотографічного зображення. Під час складання фоторобота на практиці застосовують різні типи портретних композиторів:
1) розсипний (фотофрагменти заготовлені заздалегідь і зберігаються у розсипі) або картотечний (систематизований у картотеку);
2) планшетний або стрічковий (фрагменти представлені на пересувних планках чи гнучких стрічках);
3) блоковий (фотофрагменти подані в блоках або перекидних сторінках);
4) проекційний, оптичний або комп'ютерний (фрагменти проектують і "збирають" у портрет на внутрішньому чи виносному екрані).
Комп'ютерні композитори мають значну перевагу над іншими - крім швидкості і певних зручностей для оператора, вони дають змогу вносити відповідні зміни в зображення (взаємні положення, розміри, пропорції, контрастність) прямо на екран дисплея.
Композиційно-мальовані портрети складаються з раніше заготовлених стандартних малюнків варіантів елементів обличчя. Отриманий при цьому портрет має вигляд мальованого. Для його виготовлення застосовують науково-технічні засоби, аналогічні тим, які використовуються для отримання фотороботів.
Серед спроб виготовити і застосувати на практиці об'ємні суб'єктивні зображення ("живі портрети") набуло поширення виготовлення лише пластичних (скульптурних) реконструкцій обличчя людини за її черепом.
Здатність запам'ятовувати інформацію про зовнішність і впізнавати на її основі людину набуває особливого значення для співробітників правоохоронних органів. Пам'ять на обличчя та здатність впізнавати за ознаками зовнішності - не вроджені якості, вони розвиваються як і інші здібності.
Велику роль при цьому відіграють вивчення і систематичні тренування стосовно дослідження інформації про розшукувану особу. Вивчення інформації полягає у виділенні і послідовності аналізу кожної ознаки зовнішності, порівнянні її з еталонами класифікаційної системи ознак, визначенні інформативності і значення для пошуку розшукуваної особи.
Таке дослідження шляхом порівняння особливостей зовнішності розшукуваного з еталонами класифікаційної системи ознак словесного портрета сприяє кращому їх усвідомленню і запам'ятовуванню, оскільки властивості та якість будь-якого об'єкта пізнаються у порівнянні з прийнятими еталонами.
Інформація про словесний портрет особи, яка розшукується, має містити чітко описані з використанням встановленої термінології (формалізовані) ознаки зовнішності, щоб забезпечити однакове розуміння їх усіма учасниками розшуку.
Перешкодою на шляху створення об'єктивно-достовірної і достатньої розшукової описово-графічної моделі є несвоєчасне виготовлення суб'єктивного портрета. Частіше за виготовленням суб'єктивного портрета звертаються лише тоді, коли оперативно-розшукові заходи не дали позитивних результатів, на що витрачається, як правило, не менше 10 діб. Але якщо врахувати, що на п'яту добу людина забуває 75% отриманої інформації, то важливість часового фактора у створенні суб'єктивних портретів, які сприяють розкриттю злочинів, стає очевидною.
На практиці часто ігнорується спроба отримати соматичний і психологічний портрет злочинця за допомогою спеціалістів, що зумовлено незнанням їх ролі в отриманні суб'єктивного портрета і великого значення в розслідуванні взагалі. Це ігнорування криміналістичних рекомендацій - не на користь справі боротьби зі злочинністю.


2. 8 листопада в результаті огляду місця розбійного нападу на пункт обміну валюти по вул. Леппіка, 11 було виявлено, оглянуто і вилучено: дві гільзи, стріляні з мисливської зброї; об'ємний слід взуття на грунті; поверховий слід протектора шини автомобіля.
Завдання: Проаналізуйте та змоделюйте ситуацію, опишіть у вигляді фрагментів протоколу огляду місця події виявлені об'єкти.

Розглянемо детально один вид залишених слідів: слід взуття на грунті.
Сліди ніг і взуття - це відбитки морфологічних особливостей будови ніг, шкірного рельєфу (або рельєфу підошви взуття). Види слідів ніг (взуття) поділяються на об'ємні (утворюються на поверхні грунту) і поверхневі (видимі, невидимі), статичні та динамічні. Об'єктом трасологічного дослідження можуть бути сліди ніг людини, сліди взуття і доріжка слідів.
Сліди босої ноги бувають об'ємні й поверхневі; в них виділяють пальці, плюснову частину, звід і п'ятку. На поверхні ступні розташовані папілярні лінії, які утворюють певні візерунки. За статичними слідами босої ноги можна встановити особу, яка їх залишила.
На місці події може бути виявлено одиночний слід або кілька послідовно залишених слідів ніг чи взуття (рис. 1).
Доріжка слідів ніг - це група слідів ніг людини, яка складається з кількох (три і більше) послідовно розташованих відбитків босих ніг або взуття (рис. 2).
Елементи доріжки слідів ніг: лінія напрямку руху; лінія ходьби; довжина кроку; ширина кроку; кут розгортання стопи. Доріжка слідів ніг має діагностичне значення (дозволяє дійти висновку про напрямок, швидкість і характер пересування, зріст, стать, фізичний стан і приблизний вік, фізичні вади).


Рис. 1. Слід взуття:
1 - довжина сліду; 2 - довжина і ширина підметки; З - довжина і ширина проміжної частини; 4 - довжина і ширина підбора.

Рис. 2. Доріжка слідів ніг:
АБГ - лінія ходьби; АБ - довжина кроку лівої ноги; БГ - довжина кроку правої ноги;
БВ - ширина кроку; АВГ - довжина кроку;  - кут розгортання кроку правої ноги;
- кут розгортання кроку лівої ноги

Способи фіксації слідів ніг (взуття):
1) опис у протоколі;
2) фотографування;
3) копіювання;
4) виготовлення зліпків (із гіпсу, пасти "К", "СКТН", сірки, парафіну);
5) складання схем і замальовок.
У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час виявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об'ємний, поверхневий); форма (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів елементів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упаковка.
Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами масштабної зйомки. Об'ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним способом.
Під час огляду одиночного сліду взуття підлягають вимірюванню такі параметри: 1) довжина сліду; 2) довжина і ширина підметки; 3) довжина і ширина проміжної частини; 4) довжина і ширина підбора.
Завжди необхідно намагатися вилучити слід в натурі. Якщо це неможливо, вдаються до копіювання слідів ніг.


3. Під час проведення освідування, пов'язаного з оголенням чоловіка, слідчий-жінка доручила огляд лікарю та понятим відповідної статі, котрі вийшли в окрему кімнату. Після їх повернення, слідчий, на основі усного повідомлення лікаря, склала протокол освідування.
Завдання: Схарактеризувати ситуацію та дії слідчого.

Дії слідчого, на мій погляд, є правильними.
Відповідно до положень ст. 193 КПК України при необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування.
Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це зв'язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я.
У цьому разі проведення освідування може бути доручено слідчому або співробітнику органу дізнання іншої статі або ж лікарю.
До участі у проведенні освідування можуть бути залучені поняті, якщо слідчий визнає це за необхідне (ч. 2 ст. 127 КПК України).
Про результати освідування слідчий складає протокол, де зазначає час і місце освідування, особу, яку освідували, понятих, спеціаліста, а також результати освідування, зауваження щодо освідування. Протокол підписують слідчий, поняті, освідуваний та спеціаліст, якщо він брав участь у цій слідчій дії.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. №1001-05 в ред. від 12.01.2007 р.
2. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 990 с.
3. Кирсанов 3. И. Выделение и оценка количественных признаков в экспертизе фотопортретов. - М.: Наука, 1970. - 320 с.
4. Колдип В. Я. Идентификация при производстве криминалистических экспертиз. - М.: Юрид. лит., 1987. - 390 с.
5. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - К.: Ін Юре, 2001. - 684 с.
6. Криминалистика / Под ред. В. А. Образцова. - М.: Юристъ, 1995. - 592 с.
7. Криминалистика: Учебник / Под ред. Н. П. Яблокова. - М.: БЕК, 1995. - 690 с.
8. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 368 с.
9. Основы криминалистики: Учеб. пособие / Под ред. И. Ф. Пантелеева. - М.: ВЮЗИ, 1988. - 358 с.
10. Порубов Н. И. Практикум по криминалистике. - Минск: Вышейша школа, 1988. - 170 с.
11. Потапов С. М. Принципы криминалистической идентификации // Советское государство и право. - 1980. - № 1. - С. 9 - 11.
12. Салтевський М. В. Криміналістика. - К.: Академія, 1996. - 420 с.
13. Сети М. Я. Методология судебной идентификации. - К.: Наукова думка, 1970. - 320 с.
14. Снетков В. А. Использование признаков внешности в работе органов внутренних дел: Учебн. пособие. - М.: ЭКУ МВД России, 1993. - 238 с.
15. Тершев Н. В. Идентификация и определение родовой (групповой) принадлежности. - М.: Юрид. лит., 1981. - 320 с.