Кр Опис прикмет та ознак людини.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Криміналістика"

ЗМІСТ

1. Опис помітних прикмет людини, її анатомічних і функціональних
ознак. Використання інформації при розшуку людини 3
1.1 Ознаки зовнішності людини і механізм їх відображення при вчиненні злочину 3
1.2 Класифікація і методика опису ознак зовнішності людини 5
1.3 Збирання і використання джерел інформації для розшуку і ідентифікації людини 10
2. Виявлення, огляд, фіксація і вилучення слідів рук на місці події 14
2.1 Властивості та типи папілярних узорів пальців рук 14
2.2 Способи й засоби виявлення слідів рук, їх фіксація та вилучення 18
3. Практичне завдання 23
Список використаної літератури 27

1. ОПИС ПОМІТНИХ ПРИКМЕТ ЛЮДИНИ, ЇЇ АНАТОМІЧНИХ І ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОЗНАК. ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРИ РОЗШУКУ ЛЮДИНИ
1.1 Ознаки зовнішності людини і механізм їх відображення при вчиненні злочину
До останнього часу в криміналістиці при дослідженні слідів людини звертали увагу на відображення ознак зовнішньої анатомічної будови тіла і його частин: рук, ніг, зубів, сліди яких утворюються внаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уявлення про людину як слідоутворюючий об'єкт не відображає всіх її біологічних і соціальних властивостей для ототожнення особи.
Отже, на місці події суб'єкти злочину – люди залишають сліди і властивості: фізичні, біологічні та соціальні.
Фізичні властивості характеризують будову тіла як будь-якого матеріального утворення. Зовнішня будова людини – це її просторові ознаки. Форма, розмір і відносне розташування їх один щодо одного дозволяють виділяти та індивідуалізовувати суб'єкт.
Фізичні властивості людини поділяють на два види:
а) зовнішні, або анатомічні, що характеризують будову тіла і його частин, зокрема корпусу, голови, обличчя, рук, ніг, зубів, шкірних покривів, долонних поверхонь рук, підошов ніг;
б) внутрішні, або структурні, що характеризують внутрішню будову тканин, органів, різних виділень людського організму в процесі його життєдіяльності.
Таким чином, зовнішня і внутрішня організація тіла людини як відображаючого об'єкта є джерелом інформації про ознаки зовнішньої будови і її внутрішні властивості.
Біологічні властивості відображають функціональну діяльність людини. Вони характеризують її як живу біологічну систему, що діє в соціальному середовищі. Звідси людина виділяє себе із середовища подібних трьома біологічними властивостями: динамікою, голосом і мовою.
Динамічні властивості – це рухові навички, вони відображаються в процесі руху джерела як матеріально, так і ідеально (сліди ходи, особливості почерку, голосу, манери поведінки, жестикуляції та ін.).
Голос як властивість людини є джерелом звукових слідів, сприймаючи які, люди спілкуються і розпізнають один одного.
Мова є засобом спілкування людини, головною її властивістю, реальним життям особи в її постійному спілкуванні. У криміналістичному аспекті людина розглядається як об'єкт розшуку і ототожнення, таким вона виступає при розслідуванні злочинів. Звідси досліджуються не всі види інформації, яка відображає мову, а тільки усна і письмова.
Соціальні властивості характеризують людину як особистість на рівні індивідуальної і суспільної свідомості, її ставлення до закону, суспільства, моральних і етичних цінностей.
Зазвичай, всі соціальні властивості об'єднують в п'ять груп: персонографічні; психофізіологічні та психологічні; світоглядні; виробничо-ділові; морально-побутові.
Персонографічні властивості характеризують людину як суспільну істоту, що має прізвище, ім'я, по батькові, стать, час народження, місце проживання, національність, мову тощо.
Психофізіологічні й психологічні властивості відображають стан людини: пригніченість, веселість, збудженість; характеризують тип нервової діяльності: сангвінік жвавий, рухливий, емоційний, чуйний; холерик – бурхливий, рвійний, гарячий, різкий; флегматик – спокійний, млявий, повільний, стійкий; меланхолік – понурений, нерішучий, боязкий.
Світоглядні властивості – духовне та ідейне обличчя людини: ідейність, безідейність, принциповість, безпринципність, нігілізм, вірність, зрадництво, патріотизм, націоналізм, шовінізм, правовий нігілізм.
Виробничо-ділові властивості характеризують ставлення людини до праці – колективні, індивідуальні. До них належать працьовитість, ощадливість, марнотратство, безгосподарність, жадібність, корисливість тощо.
Морально-побутові властивості характеризують людину в побуті, сім'ї, малому колективі.
Таким чином, інформаційні властивості людини фізичного, біологічного і соціального плану в сукупності дозволяють виділяти людину із середовища їй подібних, проводити її розшук і ототожнення в кримінальному судочинстві.
1.2 Класифікація і методика опису ознак зовнішності людини
Опис ознак зовнішності відповідно до словесного портрета проводиться згори вниз, починаючи з характеристики загальнофізичних і демографічних даних, таких як стать, вік, тип раси, фігура в цілому. Втім, найбільш докладному опису підлягають анатомічні ознаки, що утворюють власне словесний портрет.
При цьому кожна ознака характеризується більш детально, відзначається її будова, наприклад, при описі носа розрізняють будову перенісся, спинки, кінчика, основу носа і його крила, а в будові вушної раковини – форму мочки, завитка, козелка і протикозелка. Такі ознаки іноді називають детальними.
Окрему групу анатомічних зовнішніх ознак складають помітні ознаки й особливі прикмети. Відмінність помітних ознак від особливих прикмет полягає втому, що перші знаходяться на відкритих частинах тіла і з першого погляду впадають в очі як щось незвичайне, наприклад, на маленькому обличчі неприродно великий ніс. Особливі прикмети – це різновид помітних ознак, що не завжди видимі, оскільки, як правило, знаходяться на закритих одягом частинах тіла (родимі плями, бородавки, шрами тощо).
Ознака зовнішності є матеріальною структурою, що характеризується формою, величиною (розміром), положенням і кольором.
Форма ознаки зовнішності визначається візуально вдвох положеннях – фас і профіль шляхом порівняння з відомими геометричними фігурами: коло, овал, квадрат, прямокутник, трикутник. У профіль визначають контур ознаки, порівнюючи його з формою ліній: пряма, хвиляста, опукла, увігнута, кутаста. Так, загальна форма обличчя може бути круглою, трикутною, овальною, квадратною, а в профіль – опукла, пряма, увігнута.
Величина (розмір) ознаки зовнішності – це кількісна характеристика, виражена не в абсолютних величинах, а у відносних порівняно з ознакою, що знаходиться поруч. Тому величину носа не вимірюють масштабною лінійкою, а порівнюють з іншими частинами обличчя, попередньо розділивши його на три рівні частини: лобову, носову і ротову. Якщо лобова частина більша двох інших, то чоло вважається високим, а якщо менша – то низьким, а за умови приблизної рівності трьох частин – середнім.
Для визначення величини ознаки існують три системи градації розміру: 1) тричленна; 2) п'ятичленна; 3) семичленна.
Тричленна градація використовує всього три терміни: малий, середній, великий.
П'ятиденна градація оперує п'ятьма термінами: дуже малий, дуже великий, малий, середній, великий.
У семичленній градації додано ще два терміни: нижче середнього і вище за середнє. Семичленний опис ознак є більш точним, проте на практиці застосовується рідко, головним чином у портретно-криміналістичній експертизі ідентифікації особи за фотознімками.
Положення ознаки – це її розташування в просторі щодо вертикального або горизонтального напрямку. Положення ознаки може бути прямим, виступаючим, скошеним, відстовбурченим, горизонтальним, піднятим тощо.
Колір ознаки – це спектральна характеристика її поверхні.
Ознаки зовнішності, які становлять сукупність однакових елементів, описуються кількістю однорідних елементів – брови густі, волосся рідке тощо.
В органах внутрішніх справ зосереджені криміналістичні й оперативні обліки, автоматизовані банки даних, інформаційно-пошукові системи. Для збирання інформації є спеціальні картки, в яких запропонована прийнята органом система опису ознак зовнішності.
Всі ознаки зовнішності поділяються на три групи:
1) загальнофізичні й демографічні (прізвище, ім'я, рік народження, національність, місце роботи тощо);
2) дані про злочин, злочинця і злочинну діяльність (судимості, виконання покарання, прізвиська, постановка на облік та ін.);
З) зовнішні ознаки (загальна будова, обличчя, волосся, чоло, брови, очі, ніс, шрами, татуювання тощо).
Нижче наводиться система опису ознак зовнішності, яка використовується для збирання інформації і формування банків даних в органах внутрішніх справ України.
СТАТЬ – чол.,жін.
ЗРІСТ – дуже високий (вище 185 см), високий (176-185 см), вищий за середній (171-175 см), середній (168-170 см), нижче середнього (до 165 см), низький (156-160 см).
СТАТУРА – гладка, повна, сухорлява, середня.
ПОСТАВА (фігура) – струнка, сутула, кремезна, горбата.
ПЛЕЧІ – положення широке, нормальне, вузьке, підняте, горизонтальне, опущене, нерівне.
РОЗМІР НІГ – 44, 43, 42, 41, 40, 39, 38, 37, 36, до 35.
ОБЛИЧЧЯ, форма – трикутне, ромбоподібне, прямокутне, овальне, кругле; тип – монгольський, середньоазіатський, кавказький, європейський; колір – біле, синювате, смагляве, червоне, жовте, бліде, темне; особливості – чисте, ластовиння, зморшкувате, прищувате, з віспинами, родимі плями, борода, вуси, бакенбарди.
ВОЛОССЯ: форма – кучеряве, хвилясте, пряме, густе, рідке; колір – темне, руде, світле, із сивиною; облисіння – загальне, маківки, тім'яне, лобове, залисини; особливості – довге волосся, фарбоване, коса.
ЧОЛО: форма – опукле, пряме, скошене; висота – низьке, середнє, високе; особливості – великі лобові бугри, надбрівні дуги.
БРОВИ: форма – прямі, дугоподібні, звивисті; висота – високі, середні, низькі; особливості – дуже широкі, щетинисті, зрослі, дуже довгі.
ОЧІ: форма – великі, середні, малі; колір – чорні, зелені, блакитні, сірі; особливості – більмо, косоокість, відсутність ока, червоні, сльозаві, глибокосидячі, примружені, окуляри, протез, витрішкуваті.
НІС: розмір – великий, середній, малий; форма спинки – опукла, з горбочком, пряма, хвиляста, увігнута; основа – піднята, опущена, горизонтальна, широка; особливості – червоний, скривлений, сплюснутий, горбистий, із прожилками.
ВУХА: розмір – великі, середні, малі; форма – круглі, овальні, прямокутні, трикутні; особливості – асиметричні, волосся у вухах, відстовбуреність (загальна, нижня, верхня).
РОТ: розмір – великий, середній, малий; кути рота – підняті, опущені, горизонтальні; особливості – запалий, напіввідкритий, при посмішці видні ясна.
ГУБИ: розмір – товсті, тонкі, нормальні; особливості – розсічені, виступаючі (обидві, верхня, нижня).
ЗУБИ: розмір – дрібні, середні, великі; особливості – жовтого металу, білого металу, почорніли, рідкі, гнилі, жовті, протез, відсутні.
ПІДБОРІДДЯ: профіль – виступаючий, вертикальний, скошений; у фас – вузький, широкий, гострий, квадратний; особливості – роздвоєний, з бородавкою, з ямкою.
ШРАМИ: на обличчі, на правій руці, лівій руці, грудях, животі, спині, нозі, шиї.
ОПІКИ: на обличчі, правій руці, лівій руці, грудях, животі, спині, шиї, нозі (описується точне розташування).
ТАТУЮВАННЯ: розташування – на якій частині тіла (правій руці, лівій руці, грудях, животі, спині, нозі (правій, лівій), на інших частинах тіла; зміст – текст, дати, букви; морська тематика – якір, корабель, маяк; авіаційна – літак, парашут, емблема та ін.; релігійна – хрест, храм; інші рисунки – серце, ніж, браслет, сонце, квіти, жінки (описується зміст рисунка).
НАХИЛИ: алкоголік, наркоман, гомосексуаліст, садист, жінка легкої поведінки, курець.
ПРОЯВЛЯЄ ІНТЕРЕС: до спорту, полювання, музики, колекціонування, релігії, радіоаматорства, фотографії, азартних ігор.
ВОЛОДІЄ НАВИЧКАМИ: водіння транспорту (автомобіль, трактор, літак, мотоцикл, моторний човен), володіє бойовою зброєю, прийомами карате.
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОЗНАКИ: жестикулює, ходить швидко, перевальцем, кульгає, за допомогою ціпка; голос – дзвінкий, хриплий, глухий, гугнявий; мова – швидка, повільна, коротка, шепелявить, заїкається, виразна, невиразна, володіє іноземною мовою, жаргоном.
ЗАХВОРЮВАННЯ: туберкульоз, венеричне захворювання, психічне захворювання, шизофренія, недорозвинений, психопат.
1.3 Збирання і використання джерел інформації для розшуку і ідентифікації людини
Криміналістичне дослідження зовнішніх ознак та їх джерел провадиться з метою розшуку без вісті зниклих осіб, злочинців, що приховуються, встановлення особи невпізнаних трупів. ідентифікації людини, створення автоматизованих банків даних, організації оперативних і криміналістичних обліків.
Матеріальні джерела, що цілісно відображають зовнішній вигляд людини чи окремі його частини, зустрічаються рідко з ряду причин. У практиці відомий випадок, коли переслідуваний злочинець стрибнув з балкона другого поверху, підчас приземлення він упав обличчям у грунт свіжоскопаної клумби. При огляді місця події на клумбі був виявлений об'ємний слід обличчя з чітким відображенням його елементів. За виготовленим гіпсовим зліпком була проведена портретно-криміналістична експертиза.
Сліди зовнішніх ознак нерідко бувають невидимими або малопомітними. Це сліди не тільки рук, шкірного покриву особи на полірованих предметах, а й загальної будови тіла. Так, якщо труп лежав на підлозі, в постелі, а потім був перенесений, то на підлозі, постільній білизні утворюється невидимий слід – ложе трупа, що відображає деякі загальні ознаки зовнішності Для виявлення таких слідів застосовують люмінесцентні, термографічні методи, або метод люміналу.
Найчастіше як матеріальні джерела інформації про зовнішність людини використовуються фотознімки, кінострічки, відеограми, а також кісткові рештки. За фотознімком слідчий може сам скласти словесний портрет-орієнтовку для розшуку, заповнити картку обліку або зробити запит в АІС, що містить облік осіб за ознаками зовнішності.
Останки тіла людини як матеріальні сліди несуть інформацію про зовнішній вигляд людини, її біологічну сутність. Для одержання такої інформації призначаються судово-медична і портретно-криміналістична експертизи.
Найпоширенішими джерелами інформації про зовнішність людини є люди (злочинець, потерпілий, свідок-очевидець), ідеальні відображення яких зафіксовані в процесуальних і непроцесуальних документах (кримінальних справах, особистих справах, медичних картках, спортивних і військових документах), картках криміналістичних обліків, АІС, АБД, документах різного довідкового обліку. В таких джерелах містяться демографічні дані, а також відображаються деякі ознаки зовнішності (зріст, вага, група крові).
У криміналістиці відомі такі способи відтворення і закріплення ідеальних слідів пам'яті в документах як процесуальних, так і непроцесуальних:
1) опис;
2) малювання;
3) композиція за допомогою фотознімків;
4) композиція за допомогою підсумовування рисунків;
5) композиція комп'ютерною технікою.
Це технічні прийоми матеріалізації слідів пам'яті. Особливістю вилучення інформації із особистісного джерела є добровільне волевиявлення розкрити суб'єктивний образ ззовні. Тут недопустимі технічні засоби або тактичні прийоми, пов'язані з насильством або катуванням людини.
Опис являє собою фіксацію результатів вербального спілкування слідчого з джерелом інформації про ознаки словесного портрета, що зберігається в його пам'яті. Слідчий пропонує суб'єкту добровільно розповісти про прикмети і особливості людини, яку він спостерігав і запам'ятав. Для опису ознак зовнішності необхідно дотримуватися наведеної раніше стандартної термінології словесного портрета.
Малювання – це графічне відтворення суб'єктивного образу, що зберігається в пам'яті джерела. Малювання як спосіб матеріалізації сліду пам'яті є тактичним прийомом, що використовується у слідчих діях для одержання інформації від людей. Тут можливі дві ситуації:
1) графічне відтворення-малювання безпосередньо джерелом;
2) графічне відтворення-малювання фахівцем зі слів джерела.
Композиція за допомогою фотознімків являє собою таку процедуру. В ході допиту перед джерелом поміщають серію звичайних фотознімків і пропонують відібрати з них ті, на котрих якась ознака зовнішності схожа на ту, що запам'яталася.
Композиція за допомогою підсумовування малюнків – найбільш ефективний спосіб відтворення і закріплення ідеальних відображень.
Суб'єкт (свідок-очевидець, потерпілий, підозрюваний злочинець) в ході допиту вибирає з мальованих елементів зовнішності ті, які він запам'ятав як схожі, а фахівець з них конструює портрет.
Заданою методикою сконструйовано спеціальні прилади, наприклад, "Ідентифікаційний комплект рисунків" ІКР-2 (СРСР), удосконалений "ІКР-Портрет" (Росія), "Поліпроектор" (Японія), "Мімік" (США). Деякі з них збереглися і використовуються на практиці.
Проте у XXІ ст. – столітті інформатики і електронних технологій – композиційні пристрої минулого поступово замінюються новими автоматичними електронно-обчислювальними технологіями
Наразі нескладну операцію композиції суб'єктивного портрета зі слів свідків виконують на комп'ютері способом комп'ютерної графіки. Для цього роздроблені спеціальні програми, що діють у діалоговому, чи інтерактивному режимі, одну з яких створено в лабораторіях науково-дослідного Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України спільно з кафедрою криміналістики національної юридичної академії.
Програма "РАІПС-ОБРАЗ" (розшукова автоматизована інформащино-пошукова система "ОБРАЗ") побудована на базі фотознімків фактичної криміналістичної картотеки з використанням "вирізання" для композиції фоторобота не тільки зображення-форму і розмір, ознаки, а й "площу" – частину фотознімка, де він розташований. Тому складені фотороботи-портрети вірізняються "фотографічністю" зображення і більшою схожістю з реальним розшукуваним злочинцем.


2. ВИЯВЛЕННЯ, ОГЛЯД, ФІКСАЦІЯ І ВИЛУЧЕННЯ СЛІДІВ РУК НА МІСЦІ ПОДІЇ
2.1 Властивості та типи папілярних узорів пальців рук
Розділ криміналістики, який вивчає будову шкірних узорів внутрішніх (долонних) поверхонь рук для ідентифікації особи, кримінальної реєстрації і розшуку злочинця, називається дактилоскопією.
Шкіра людини на внутрішній поверхні кисті складається з двох шарів: зовнішнього – епідермісу і внутрішнього – дерми. Протоки потових залоз, які проходять через внутрішній шар шкіри, на зовнішній стороні утворюють пори. Ці протоки ніби трохи піднімають зовнішній шар шкіри, утворюючи лінійні потовщення – папілярні лінії.
Заглибини між папілярними лініями називають борозенками. Уся сукупність папілярних ліній утворює цілісний складний узор.
Папілярні лінії мають властивості, які покладені в основу дактилоскопічного ототожнення особи, – індивідуальність, стійкість і відновлюваність.
Індивідуальність папілярних узорів означає, що в кожному окремо взятому узорі с велика кількість чітко виражених ознак побудови папілярних ліній, які в сукупності неповторні в інших узорах. Це означає, що точно однакових узорів немає і не може бути не тільки у двох осіб, а й в однієї людини на різних руках чи пальцях.
Не лише структура папілярних узорів нігтьових фаланг пальців рук, а її загалом морфологія внутрішньої поверхні кисті, виникнувши в період ембріонального розвитку, не змінюються протягом усього життя, а лише збільшуються залежно від віку та умов праці. Після смерті людини папілярні узори зберігаються до повного розкладу м'яких тканин тіла.
З цими важливими властивостями папілярних узорів пов'язана ще одна, яка зумовлює використання папілярних узорів для розкриття злочинів, а саме – їх відновлюваність. Якщо механічні ушкодження кисті руки не виливають на внутрішній шар (дерму), то через деякий час папілярні узори відновлюються. Якщо ж внутрішній шар ушкоджений, то в місцях пошкодження виникають рубці і шрами, які теж індивідуальні та стійкі, а тому можуть використовуватися для ідентифікації особи.
В історії криміналістики були випадки, коли злочинці, намагаючись ускладнити можливість використання папілярних узорів для встановлення особи, зрізали верхній шар шкіри або тертям робили її гладенькою, щоб вона не відображала узорів. Але повна відсутність папілярних узорів теж робить відбиток долоні конкретної особи індивідуальним.
Процес виникнення відображень папілярних узорів має необхідний, стійкий і загальний характер, що повторюється. Основна закономірність цього процесу полягає в контактній взаємодії об'єкта (шкіра долоні людини), що утворює сліди, і поверхні матеріального тіла (предмети, на яких залишаються відбитки), яка сприймає сліди.
Взаємодія поверхні долоні руки з елементами матеріального середовища місця події зумовлює появу змін на сприймаючих оо єктах у вигляді нашарування слідоутворюючої речовини. На шкірі поверхні долоні рук людини немає жирових залоз, але саме на руках утворюються потожирові речовини. Руки людини практично завжди забруднені внаслідок торкання ними частин тіла (обличчя, волосся, вушних раковин тощо), на яких шкіра постійно вкрита жиром, що виділяється з жирових залоз. Цей жир, потрапляючи на руки, змішується з потом, внаслідок чого і утворюється потожирова речовина. Сама потожирова речовина безбарвна, тому на предметах непомітна. Якщо рука забруднена, то, як правило, залишаються видимі забарвлені сліди.
Отже, залежно від стану шкірного покриву (сильне чи слабке потовиділення, забрудненість тощо) утворюються відповідно або потожирові, або забарвлені сліди. Тому сліди можуть бути помітні, малопомітні чи взагалі непомітні.
Під час утворення слідів частина слідоутворюючої речовини переходить на об'єкт, що зумовлено налипаниям потожирової речовини на поверхню предмета. Обов'язковою умовою цього с змочування слідоутворюючою речовиною поверхні об'єкта, на якому залишаються сліди. Різні об'єкти змочуються неоднаково, при цьому важливе значення має структура їх поверхні. Так, об'єкти з пористою або волосяною поверхнею внаслідок капілярних особливостей поглинають потожирові речовини, до того ж слід ніби розпливається, узори папілярних ліній втрачають чіткість і сліди мають вигляд плями. Слідоутворююча речовина не проникає в такі об'єкти, як пластмаса, скло, метал, вони добре сприймають і зберігають сліди.
Чим вища температура і менша вологість повітря, тим коротший термін зберігання слідів, і, навпаки, чим нижча температура повітря і вища його вологість, тим довше вони зберігаються.
Залежно від якостей поверхні предмета потожирові сліди можуть бути малопомітними чи непомітними. Так, на гладеньких, полірованих (поліровані меблі, посуд), глянцевих (скло, дзеркало, пляшка) чи нікельованих поверхнях (ножі, дверні ручки), виробах із пластмаси (посуд, кермо автомобіля), на шкіряних лакованих поверхнях (гаманці, сумки) залишаються малопомітні сліди. На гладеньких, але неглянцевих поверхнях (картон, тонкий папір, шкіра, дерев'яна поверхня), залишаються непомітні сліди.
Папілярні лінії на пальцях і долонній поверхні розташовані більш-менш паралельно та утворюють різні за малюнком і складністю будови узори. На кисті руки людини виділяють більше ніж 19 ділянок, які різняться не лише анатомічною будовою, а й структурою папілярних узорів. Найскладнішу будову мають папілярні лінії на нігтьових фалангах. Такий узор може складатися із кількох потоків: перший потік перетинає подушечку пальця паралельно згину; другий потік розташований у центральній частині нігтьової фаланги і називається внутрішнім узором; третій потік починається від одного краю фаланги, огинає внутрішній узор і закінчується біля другого боку фаланги.
Залежно від наявності і форми внутрішнього візерунка усі узори на нігтьових фалангах пальців рук поділяють на три типи: дугові, завиткові та петлясті.
Дугові узори утворюють два потоки папілярних ліній: нижній потік проходить паралельно лінії згину, а верхній трохи піднімається в центрі вгору і за формою нагадує дугу (звідки й назва).
Узори, що утворюються трьома потоками папілярних ліній, внутрішній узор яких нагадує петлю, називають петлястими.
Завиткові узори, як і петлясті, складаються з трьох потоків папілярних ліній, але внутрішній потік утворює конфігурацію у вигляді кілець, еліпсів.
У місцях найбільшого зближення трьох потоків папілярних ліній у петлястих і завиткових узорах утворюється своєрідна фігура у вигляді трикутника, що за зовнішнім виглядом нагадує грецьку літеру дельта (звідси й назва такої фігури – дельта.
Кожному з названих типів папілярних узорів притаманні певні особливості структури. Так, у завитковому узорі три потоки папілярних ліній стикаються не менше двох разів, тому їх особливістю є наявність не менше двох дельт. У петлястому узорі три потоки папілярних ліній стикаються тільки один раз, що і зумовлює наявність лише однієї дельти. Оскільки в дуговому узорі є лише два потоки папілярних ліній, то відповідно і дельти у нього немає.
Узор папілярних ліній на середніх і основних фалангах пальців рук істотно різниться від узору на нігтьових фалангах. Зазвичай папілярні лінії на вказаних фалангах бувають прямими, дуго- або хвилеподібними.
На ділянках долоні папілярні лінії також мають різну будову. Крім папілярних ліній, на долоні є згинальні складки – флексорні лінії.
2.2 Способи й засоби виявлення слідів рук, їх фіксація та вилучення
Розмаїття носіїв слідів рук зумовлює значну кількість засобів і методів виявлення слідів. У сучасній класифікації методів виявлення слідів виділяють три найбільші класи: фізичні, хімічні та фізико-хімічні.
До фізичних методів належать: оптичний люмінесцентний метод, порошковий, метод термовакуумного напилення. Кожний із них має свої особливості й може бути рекомендований залежно від давності сліду та різних поверхонь, які сприймають сліди.
Найпоширеніший із названих методів – порошковий, який оснований на використанні здатності частинок порошку прилипати до потожирової речовини сліду, забарвлюючи його і роблячи видимим. Вибір порошків залежить від кольору сприймаючої поверхні, на якій є слід, її рельєфності та давності сліду. Так, для темної поверхні використовують світлі порошки (окис цинку, алюмінію, свинцевих білил), для світлої – темні (графіт, окис міді, сажу та інші). Отриманий при цьому контраст між кольором поверхні та кольором порошку дає змогу побачити виявлений слід досить чітко.
Залежно від того, гладенька чи шерехата поверхня, на якій є сліди, вибирають і порошки. Так, для гладенької поверхні застосовують дрібнодисперсні порошки, для шерехатої поверхні вони не придатні, бо повністю вкривають поверхню сліду і побачити малюнок папілярного узору неможливо.
Для виявлення сліду на шерехатій поверхні краще використовувати крупні порошки. Вибір порошку залежить і від давності сліду. Якщо він давній, то краще використовувати дрібніший порошок, ніж той, що використовують для виявлення свіжих слідів.
Іноді порошковий метод застосувати неможливо. Якщо поверхня, на якій є сліди, вкрита липкою речовиною (наприклад, жиром або вологою), то використовувати порошковий метод не рекомендується.
З часом сліди можуть зазнавати різних змін. Рідкі та напіврідкі компоненти потожирової речовини випаровуються або проникають у товщу поверхні, що сприймає сліди (наприклад, папір). Порошковий метод у таких випадках не допоможе виявити сліди або забарвлення слідів буде дуже слабким. Тому сіарі сліди краще виявляти іншими методами.
Порошки наносять на слідосприймаючу поверхню різними способами, тому важливим етапом виявлення слідів є правильний вибір способу обробки сліду.
До фізичних належать також люмінесцентний, оптичний та метод термовакуумного напилення.
Люмінесцентний метод практично не змінює досліджуваний об'єкт, тому його рекомендують застосовувати першим. Він може забезпечуватися двома способами. Перший полягає у використанні джерел ультрафіолетового проміння. Цей спосіб відомий давно, раніше його застосовували в комплексі зі спеціальними люмінесцентними порошками. Поверхню, на якій мали б бути невидимі або слабковидимі сліди рук, обробляли люмінесцентним порошком, а потім опромінювали ультрафіолетовим промінням.
Оброблений порошком слід ставав видимим завдяки люмінесценції в ультрафіолетовому промінні. Наразі відкрито нові аспекти застосування ультрафіолетового проміння як методу пошуку непомітних папілярних слідів. Доведено, що ультрафіолетове опромінювання діс на потожирову речовину, а люмінесценція сліду тим більша, чим більше жиру є в потожировій речовині. Це відкриття дає змогу виявляти невидимі сліди на поверхнях, які не можна обробляти порошками.
Другий спосіб люмінесцентного методу заснований на використанні оптичних квантових генераторів (лазерів). Поверхня, що має сліди, освітлюється лазерним промінням і фотографується власне світіння відбитків пальців. Процедура виявлення відбитків лазерним методом полягає в тому, що в пучок лазерного випромінювання, попередньо розсіяного за допомогою матового скла, поміщають поверхню зі слідом, а потім проводять фотореестрацію люмінесценції відбитків пальців. Лазерний метод за чутливістю значно переважає порошковий.
В основі виявлення потожирових слідів методом термовакуумного напилення (ТВН) лежить здатність пари атомів і молекул речовини, яка міститься у вакуумі та розігріта до відповідної температури, сконденсуватися у вигляді тонкого шару покриття на об'єктах, що трапляються на шляху розпилення. Цей метод має низку особливостей і переваг (більша спроможність під час використання).
Усі вище зазначені люмінесцентні методи є виключно лабораторними.
Хімічний метод виявлення слідів рук оснований на здатності відповідних компонентів потожирової речовини забарвлюватися під час взаємодії з деякими хімічними речовинами. Як барвникові реактиви частіше застосовують азотнокисле срібло, ніигідрин, алоксан, ортотолідин, які у вигляді розчинів наносяться на досліджувану поверхню, для виявлення відбитків пальців.
До класу фізико-хімічних належать метод парів йоду та авторадіографії (радіоактивних ізотопів).
Виявлення слідів за допомогою пари йоду основане переважно на адсорбції йоду потожировою речовиною. Використання йоду під час обкурювання сліду для забарвлення потожирової речовини побудовано на його властивості при незначному нагріванні переходити із твердого стану в газоподібний (минаючії рідкий) і осідати на потожировій речовині. Кристалічний йод навіть за кімнатної температури переходить у газоподібний стан.
Відомо багато способів використання пари йоду, які можна звести до двох основних – "холодного" і "гарячого".
При використанні першого способу на дно посудини кладуть кілька кристалів йоду, а потім туди ж поміщають об'єкт, на якому необхідно виявити сліди. Посудину закривають кришкою на кілька годин. Пара йоду, яка повільно виділяється, забарвлює сліди рук, якщо ж їх на об'єкті немає, то забарвлюється весь об'єкт.
Якщо користуватися "гарячим" способом, то кристали йоду нагрівають на піщаній бані або у спеціальних апаратах з електричним підігрівом. Для цього використовують йодні трубки. Пара йоду в них утворюється під час пропускання через трубку потоку підігрітого повітря або навіть повітря кімнатної температури.
Йодний метод не можна застосовувати для виявлення давніх слідів, ним доцільно користуватися лише для виявлення слідів середньої давності (наприклад, слідів на папері давністю від семи днів до трьох місяців). При цьому рекомендується попередньо провести обробку об'єкта водяною парою для незначного зволоження.
Проявна дія авторадіографії основана на тому, що під час опромінювання пучком нейтронів об'єкта, на якому передбачається наявність слідів, деякі елементи, що входять до складу потожирової речовини, стають радіоактивними. Якщо об'єкт привести в контакт із фотографічною плівкою (рентгенівською), то в місцях розміщення слідів відбудеться "засвічування" фотоемульсії плівки.
Сліди, що залишені на предметах чи інших об'єктах, вилучити які неможливо, після запилювання порошками доцільно копіювати. Сліди рук на рівній поверхні, запилені порошками, переносять на дактилоскопічну плівку. При цьому сліди, оброблені світлими порошками, копіюють на темну дактилоплівку, а темні – на світлу.
Сліди рук на нерівних поверхнях (увігнутих чи випуклих), що запилені темним порошком, можна скопіювати на липку стрічку (наприклад, скотч). Копіювання проводять так само, як і на дактилоскопічну плівку. Щоб запобігти можливому псуванню, копійований слід необхідно прикрити уламком чистого скла або плівкою.
Сліди рук, виявлені магнітними порошками, можна закріпити на поверхні предмета, обкуривши його парою йоду. Утворена при цьому сполука міцно закріплюється на поверхні об'єкта. Після цього предмет зі слідами вилучається і пакується.


3. Практичне завдання
Сфотографувати кулю і гільзу за правилами вимірювальної зйомки.
Наклеїти знімки на окремий лист щільного папера, указати частини гільзи. Оглянути кулю й описати її у виді фрагмента протоколу.

Боєприпаси – це боєзаряди, без яких неможливий постріл. Боєзаряд складається із вибухової речовини, снаряда, пижа і гільзи для з'єднання заряду в одне ціле.
Усі складові частини сучасного заряду об'єднані в одному пристрої, який називається патроном.
Патрон – це боєзаряд, який поєднує всі елементи, необхідні для пострілу. Такий патрон називають унітарним. За формою і конструкцією патрони мають різну форму, розміри, наприклад неоднакове розташування ініціюючої речовини для запалювання порохового заряду. В цьому зв'язку розрізняють патрони центрального і бокового запалення.
Вітчизняні патрони до бойової вогнепальної зброї показані на рисунку 1.
Сучасні гільзи виготовляють зі сталі, покривають міддю і антикорозійним лаком. Форма гільз пляшкова, конічна або циліндрична. Гільзи старих зразків (гвинтівкові), мисливських і малокаліберних спортивних патронів на денці мають капелюшок, а нові зразки – кільцеву проточку (канавку). В центрі денця знаходиться капсульне гніздо, в якому міститься капсуль.
Снаряд (куля) кріпиться в дульці гільзи шляхом відтиску (7,62 мм гвинтівковий, пістолет-кулеметний патрон зразка 1943 p., 5,6 мм малокаліберний спортивний патрон, 5,45 мм бойовий патрон), кернеиня (7,62 мм револьверний і пістолет-кулеметний патрон зразка 1930р.) і щільноїпосадки (9 мм патрон).
Патрони для мисливської зброї (рисунок 2) мають циліндричні металеві або картонні гільзи багаторазового користування. Після першого пострілу гільзу можна спорядити вручну, використовуючи спеціальне пристосування.
Кулі воєнних зразків за формою оживальної частини бувають гострі, тупокінцеві та овальної форми. Хвостова частина в деяких куль конічна (важка, бронебійна). За конструкцією кулі поділяють на оболонкові і безоболонкові. Оболонкові мають сталеву оболонку, всередині якої міститься свинець або сталевий сердечник для посилення пробивної здатності. Безоболонкові кулі – це моноліт з металу (свинець, чавун). Безоболонкові кулі використовуються в спортивних і мисливських патронах. При виготовленні боєприпасів злочинці найчастіше користаються безоболонковими кулями.
Спеціальні безоболонкові кулі застосовуються для полювання на великого звіра. Іноді спеціальні кулі використовують і злочинці для стрільби із обрізів мисливських рушниць.
Сліди на гільзах показані на рисунку 3.
На снарядах (кулі, дріб) залишаються сліди каналу ствола зброї. При вході в нарізи на кулі залишаються первинні сліди нарізів, розташовані паралельно осі кулі у вигляді борозенок і валиків, а при подальшому русі куля повторює напрямок нарізів, здобуває обертальний рух, і на її поверхні залишаються вторинні сліди граней нарізів і полів у вигляді нахилених пучків трас.
У дробовому заряді не всі дробини торкаються стінок каналу ствола і не всією поверхнею, а тільки крайні та окремі точки, в яких утворюються сл