Кр Організація розкриття та розслідування розбійних нападів.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"Організація розкриття та розслідування окремих видів злочинів"
на тему:
Організація розкриття та розслідування розбійних нападів,
вчинених організованими злочинними групами

ПЛАН

Вступ 3
1. Криміналістична характеристика розбоїв,
вчинених організованими злочинними групами 5
2. Особливості початкового етапу розслідування.
Слідчі ситуації й типові версії 9
3. Тактика проведення окремих слідчих дій 13
Висновки 19
Список використаної літератури 21

ВСТУП
У структурі загальної злочинності наразі велику питому вагу має корислива злочинність, ядро якої складають крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства, вчинені проти власності. Ці злочини спричиняють істотну соціально-економічну та моральну шкоду. Завдаючи майнові збитки суспільству, окремій людині тощо, вони перешкоджають розвитку й зміцненню вітчизняної економіки, зростанню добробуту сімей.
Закон визначає розбій як напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя або здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 1 ст. 187 КК України).
Високий ступінь небезпечності розбою обумовлений тим, що при розбої заволодіння чужим майном відбувається шляхом насильства над особистістю, тобто до порушення права власності приєднується порушення блага особистого, і це останнє є способом здійснення першого. Такий юридичний збіг в одному злочині різних дій свідчить про наявність єдиної волі винного й про особливо інтенсивний спосіб її прояву, що додає цьому злочину специфічний характер і свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.
В останні роки характерною особливістю розбійних нападів є те, що вони вчинюються організованими групами, що робить звичайні способи їх скоєння більш витонченими, досконалими й результативними для злочинців. При цьому часто використовуються різноманітні види сучасної вогнепальної зброї, новітні технічні засоби, інструменти та ін.
Успіх розслідування розбоїв у значному ступені залежить від того, чи зумів слідчий у повному обсязі використати інформацію, яку він одержав на початковій стадії розслідування, від його вміння працювати з матеріальними джерелами та доказами.
Отже, вищевикладене дає можливість підкреслити особливу актуальність питань, пов'язаних із організацією розкриття та розслідування розбійних нападів, вчинених організованими злочинними групами. Саме ці питання й буде розглянуто у наданій контрольній роботі.


1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗБОЇВ, ВЧИНЕНИХ ОРГАНІЗОВАНИМИ ЗЛОЧИННИМИ ГРУПАМИ
Розбої є тяжкими злочинами, покарання за які передбачені статтею 187 КК України. При їх вчиненні злочинці прагнуть заволодіти матеріальними цінностями та (або) спричинити шкоду здоров'ю потерпілого.
Особам, які вчиняють розбої, притаманні особливий цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини зазвичай вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті та інших громадських місцях. При цьому злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджатимуть злочинові, боячись наразитися на напад.
Вчиняючи розбійний напад, злочинці враховують певні обставини (місце події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя і засоби, які можуть бути використані під час нападу.
Ще на початку 90-х рр. XX ст. у Томському державному університеті було проведене вивчення судової практики з метою аналізу кількісних і якісних характеристик корисливих злочинів - крадіжок, грабежів, розбоїв, шахрайства. Дані, отримані в процесі цього вивчення, цікаві й наразі з огляду на той факт, що таких досліджень з того часу більше не проводилося.
Дослідження показало, що розбої з метою заволодіння особистим майном у своєї більшості мають "вуличний" характер: 86% із них було вчинено на вулицях міст і селищ, 14% розбоїв було вчинено в жилих приміщеннях. Як правило, розбої вчинялися у вечірній і нічний час, найчастіше в період з 18 до 24 годин (93% злочинів) [7, С. 30].
Практично в усіх вивчених злочинах винні загрожували потерпілим насильством, небезпечним для їх життя або здоров'я: при цьому в 65% випадків вони в тому чи іншому ступені реалізовували свої погрози. Показово, що в кожному другому з розбоїв словесні погрози злочинці підкріплювали демонстрацією зброї (ножів, сокир, металевих ланцюгів, небезпечних бритв).
Дослідження показало також, що в загальній масі розбійних нападів вже на той час стала неухильно зростати питома вага групових злочинів. Так, у 1962 р. особи, що вчинили цей злочин у групі, складали 60% від загального числа засуджених за розбій, у 1985 р. - 76%, у 1988 р. - 83%. Злочинні групи складалися в основному з двох чоловік. Групи з трьох і більше членів зустрічалися порівняно рідко (8% від числа груп, які вчинили розбій). Аналізуючи вік учасників злочинних груп, дослідники відзначили, що в групи входили в основному неповнолітні, а також особи у віці 18-20 років. Стійкість більшості злочинних груп була незначною - 75% із них вчинила один злочин і на цьому припинила свою протизаконну діяльність [7, С. 40].
Для криміналістичної методики розслідування розбоїв, насамперед, має значення одержання інформації про такі обставини:
1) особу;
2) викрадене майно, його зовнішні ознаки;
3) спосіб проникнення до викраденого (відібраного) майна, його ознаки;
4) спосіб заволодіння майном;
5) знаряддя і засоби, що використовувались для заволодіння майном.
Встановлення цих обставин дає можливість визначити напрямок слідства, організувати розшук злочинців і майна по "гарячих слідах": "від людей" (за ознаками словесного портрета) або "від речей" (за їх зовнішніми ознаками).
Способи вчинення розбоїв є вельми різноманітними.
Для проникнення у сховище злочинці зазвичай зламують найменш міцні його частини - вікна, двері, стельові перекриття тощо. Вид і надійність сховища і замикаючого пристрою визначають знаряддя і засоби злому - від найпростіших побутових знарядь (лом, сокира, молоток, монтировка) до складних інструментів (газозварювальних апаратів, електроінструментів: дриль, електропилка та ін.).
Металеві сейфи, броньовані двері в квартири, залізобетонні банківські сховища зламують із застосуванням вибухових речовин, агресивних рідин, які впорскують у механізм замка. Із вибухових речовин найчастіше застосовують пластикову вибухівку.
Розбійні напади, як правило, відбуваються ввечері, вночі, у погано освітлених малолюдних місцях. Останнім часом зросла кількість розбійних нападів у квартирах, офісах, причому зухвалі розбої відбуваються вдень, в обідню перерву, санітарний день.
Засобом насильства і погрози злочинці використовують холодну і вогнепальну зброю, побутові нагрівальні прилади (праску, електроплитку, паяльник, запальничку), спеціальні засоби (стоматологічні щипці, шприци з наркотиком, шокові кийки) тощо.
Слідова картина розбоїв залежить від місця їх вчинення, засобів, що використовувались для відмикання запорів, пошкодження охоронної сигналізації, злому перешкод, виду предметів безпосереднього посягання. Для розбою характерні, головним чином, матеріальні сліди злочинця і знарядь вчинення злочину на предметах обстановки місця події, речах, що стали предметом викрадення.
Спосіб вчинення злочину завжди характеризує й відображає ознаки і навички злочинця. Тому особа злочинця - важливий елемент криміналістичної характеристики розбою.
Наразі розбійні напади, як правило, вчинюють добре організовані злочинні групи, озброєні вогнепальною зброєю, сучасними видами стільникового і мобільного зв'язку, першокласним транспортом.
Основними ознаками організованої злочинної групи є:
1) наявність забезпеченої ієрархічної структури (лідер, виконавці та ін.);
2) спільна розробка техніки, тактики, методики і стратегії злочинної діяльності;
3) наявність психофізіологічної і функціональної структури;
4) наявність фінансового забезпечення (створення спеціального грошового фонду - "общака"), яким керує лідер злочинної групи;
5) розподіл "прибутків" залежно від виконаної ролі;
6) встановлення і дотримання кодексу поведінки (норм і правил поведінки членів організованої групи як у сфері злочинної діяльності, так і поза нею);
7) наявність злочинного досвіду;
8) використання в своєї діяльності злочинного інструментарію (засобів, методів та прийомів) і сучасного арсеналу науково-технічних засобів, транспорту і зброї (холодної, вогнепальної тощо).
Нарешті, при розбоях необхідно вивчати особу потерпілого. Часто розбою передують сусідські чи дружні стосунки, розпиття спиртного. Тому встановлення стосунків потерпілого із злочинцями має принципове значення.
Загалом у структурі криміналістичної характеристики істотного значення набуває встановлення таких обставин:
1) час і місце вчинення розбійного нападу, наявність очевидців, у чому виразилося насильство, які знаряддя були використані;
2) хто став жертвою нападу, його стан здоров'я і тяжкість тілесних ушкоджень;
3) які матеріальні цінності викрадено, їх індивідуальні особливості та споживча вартість;
4) хто вчинив розбійний напад, зовнішні ознаки злочинців, особливі інші прикмети, роль кожного у вчиненні злочину;
5) які обставини сприяли вчиненню злочину.
2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ. СЛІДЧІ CИТУАЦІЇ Й ТИПОВІ ВЕРСІЇ
Зміст початкового етапу розслідування розбоїв у кожному конкретному випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов'язана із обставинами, що характеризують злочин, тобто з часом, що минув з моменту розбою, споживчою вартістю викрадених предметів, поведінкою потерпілого, свідків і злочинців.
Після отримання інформації про вчинений злочин слідчий оцінює її практичну значущість і правдивість. З урахуванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку розслідування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспективу кримінальної справи.
Якщо наявних відомостей недостатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК України проводиться попередня перевірка, яка передбачає встановлення додаткових обставин або їх вірогідності шляхом отримання пояснень від потерпілого, очевидців, уточнення окремих елементів на місці злочину.
В процесі перевірки необхідно звертати увагу на конкретні ознаки, притаманні даному виду злочину. До них можна віднести:
- наявність ознак ретельної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;
- організація спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на місці спостереження;
- характер спрямованості діянь;
- спосіб зникнення з місця події;
- способи приховування і реалізації майна і цінностей, придбаних злочинним шляхом;
- дані про осіб, що раніше вчиняли аналогічні злочини, їх зв'язки.
Встановлення перелічених ознак здійснюється як на стадії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі розслідування. Їх виявлення проводиться поетапно, оскільки вони тісно пов'язані між собою.
Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи за ознаками ст. 187 КК України, слідчий дає процесуально-криміналістичну оцінку наявної початкової інформації.
Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження, товарну цінність і значущість викраденого майна, місця приховування й збуту забезпечує не лише слідчу та судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
У справах про розбійні напади слідчий вже на початковому етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому із заяви потерпілих та інших джерел. Оцінюючи цю інформацію і результати первісної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати перевірку висунутих версій і планування розслідування.
Планування розслідування розбійних нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних в результаті проведення перевірочних заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування.
Існують дві головні слідчі ситуації: перша з них, коли особи, які вчинили злочин, відомі, друга - коли злочинці невідомі.
Як правило, на початковому етапі розслідування в справах про розбійний напад можна висунути такі типові версії:
1) мав місце розбійний напад;
2) злочин вчинено підозрюваними чи іншими особами;
3) злочину не було, повідомлення неправдиве.
У випадках, коли злочинці відомі, перед слідчим постає завдання перевірити їх причетність до вчинення злочину. У цьому разі необхідно ретельно дослідити версію щодо можливого повідомлення потерпілим неправдивої інформації та інсценування розбійного нападу. Крім того, в плані необхідно передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі підозрюваних.
Коли ж злочинців затримано на місці злочину, передусім необхідно передбачити такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу підозрюваного, допит очевидців та інших осіб.
Перевірка версій і планування розслідування розбоїв, коли злочинці не відомі потерпілому, має свої особливості.
У цих випадках необхідно перевірити версії про осіб, які могли вчинити розбійний напад. У даній ситуації слідчий повинен якомога ефективніше використати можливості оперативно-розшукових органів. Причому перевірка версій має здійснюватися за допомогою передбачених у плані конкретних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. При цьому необхідно чітко оцінити наявні докази та іншу інформацію, а саме:
- проаналізувати показання потерпілих, свідків та інших осіб;
- перевірити за картотекою наявність нерозкритих розбоїв у даному районі чи населеному пункті, виявити можливих "гастролерів";
- за даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук.
Цей комплекс заходів, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили напад, може бути розширеним з урахуванням слідчої ситуації та конкретних обставин.
При плануванні затримання злочинців з речовими доказами, якщо про це відомо слідчому, слід передбачити:
- розміщення оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням всіх можливих обставин опору з боку злочинців;
- питання щодо часу і моменту операції;
- можливі способи фіксації злочинних дій;
- способи належного процесуального затримання.
Плануванню розслідування повинна передувати й побудова висновків із версії про вчинення злочину групою.
З версії про наявність злочинної групи, висунутої за результатами огляду місця злочину, у загальній формі можуть бути виведені висновки про:
1) кількість злочинців;
2) число осіб, що безпосередньо приймали участь у реалізації обраного способу вчинення злочину;
3) число осіб, які реалізували спосіб приховування злочину;
4) рольовий розподіл виконавців;
5) використання знарядь злочину одноосібно (лише одним з учасників), персоніфіковано, групою (кількісний склад групи);
6) число осіб, на яких могли залишитися сліди вчинених ними дій або сліди з місця події.
У будь-якому випадку висновок має випливати з версії, у цьому полягає його сутність й значущість для планування розслідування.
Наведена вище схема істотно поповниться, якщо слідчий вже в перші години своєї роботи зі справою буде мати інформацію, отриману від потерпілих і свідків.
У цьому випадку версія про груповий злочин може в принципі не викликати сумнівів, завдання буде полягати, крім її підтвердження, у деталізації висновків. Висновки ці повинні охоплювати не лише факт колективних злочинних дій, але і їх зміст, реальний розподіл функцій між учасниками злочинної групи, ознаки, що вказують на лідерство в ній тієї чи іншої особи, свідчать про рівень організованості групи.
На початковому етапі розслідування обов'язково плануються детальні допити потерпілих і свідків.
Істотні відмінності має планування початкового етапу розслідування справи, порушеної на підставі оперативних матеріалів. План розслідування в цьому випадку являє собою по суті визначення шляхів і засобів реалізації оперативних даних: слідчий має орієнтуючу інформацію про чисельність злочинної групи, рівень її організації, рольові стосунки між її учасниками, епізоди злочинної діяльності. В нього є можливість, скориставшись висунутими оперативними працівниками версіями, сконструювати найбільш імовірну версію, отже, продуктивніше вести розслідування.
3. ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ
До слідчих дій у справах про розбійні напади належать: огляд місця події, допит потерпілих і свідків, освідування потерпілих, пред'явлення для впізнання та призначення судових експертиз.
Послідовність проведення перелічених слідчих дій визначається в кожному окремому випадку слідчими ситуаціями. Зокрема, це залежить від того, з якого джерела слідчий отримав інформацію про здійснення нападу, чи затримано злочинців або вони зникли з місця події, яке викрадено майно (приватне, державне чи колективне), його товарна значущість, спосіб транспортування викраденого.
У разі, коли з моменту злочину і до моменту подання заяви минув незначний проміжок часу, слід негайно оглянути місце події. Якщо ж з моменту нападу вже минув деякий час, доцільніше передусім допитати потерпілого і свідків, після чого оглянути місце події.
Версія про вчинення розбою групою осіб може бути висунута вже під час огляду місця події на підставі виявлених слідів, особливостей предмета посягання, способу вчинення і знарядь злочину, змін в обстановці тощо.
Про груповий характер вчиненого злочину можуть свідчити, насамперед, сліди пальців рук, залишені, судячи з малюнку папілярних ліній, різними особами. Підтвердженням цієї обставини є розходження слідів однойменних пальців при однаковій давності їх утворення. При виявленні слідів різнойменних пальців версію про груповий злочин підтверджує істотне розходження в їх розмірах. Висновок про те, що злочинців було декілька, може бути зроблений за слідами рук лише після виключення їх приналежності потерпілому або особам з його оточення.
За тими ж критеріями оцінюються і сліди ніг (взуття). Розходження встановлюються за конфігурацією і розмірами слідів взуття, за ознаками підошовної частини взуття, що відобразилися в слідах, при наявності доріжок слідів - за розходженнями в ознаках ходи.
Корисну інформацію може дати аналіз слідів паління. Про те, що злочинців було декілька, свідчить наявність сигарет або цигарок різних марок, розходження в способі гасіння, манері докурювати їх до кінця або залишати недокурок тієї чи іншої величини, звичка м'яти гільзу цигарки своєрідним способом, ознаки використання мундштука, сліди губної помади.
Розходження можуть бути встановлені й шляхом дослідження слини на недокурках. При виявленні недокурків сигарет або цигарок однієї марки варто звернути увагу на товарний знак, оскільки вони можуть бути виготовлені на різних фабриках, що вказує на приналежність недокурків різним особам.
Вказівкою на те, що злочин вчинений групою, є сліди переміщення, переносу громіздких або важких предметів, значний обсяг і вага викраденого майна.
Спосіб вчинення злочину виступає свідченням групи в тих випадках, коли характеризується особливою витонченістю або складністю. Зі способом пов'язані знаряддя і засоби вчинення злочину, використання важких інструментів для різання металу при відкритті сейфів та інших металевих сховищ, виявлення на місці події стріляних гільз від різних екземплярів зброї, сліди різних знарядь злому, сліди декількох транспортних засобів, належність яких до події злочину безсумнівна, та ін.
Крім того, про групу можуть свідчити зміни в обстановці місця події порівняно із тривалістю перебування там злочинців. Так, значні зміни обстановки квартири, спорожнені шухляди з білизною, розкидані речі, розкриті шухляди письмового столу, буфета, шафи в зіставленні з тим встановленим фактом, що час перебування злодіїв у квартирі не міг перевищувати на півгодини, дозволяють припустити, що злочинець був не один.
Усі виявлені сліди, предмети, зміни обстановки місця події повинні бути оперативно оцінені під кутом зору їх належності до розслідуваної події, а також в плані версії групового злочину.
Крім результатів огляду місця події, як вихідну інформацію на стадії порушення кримінальної справи використовують дані, отримані в результаті вжитих паралельно з оглядом оперативно-розшукових заходів (робота негласних співробітників, поквартирний обхід, опитування потерпілих й інших осіб, застосування службово-пошукового собаки та ін.).
Це, як правило, відомості про кількість злочинців, їх рольову диференціацію, особливості спілкування один з одним, прикмети, а також про підготовчі до вчинення злочинного посягання дії: розпити мешканців, кількаразові відвідування майбутнього місця події тощо.
Сукупність вихідної інформації повинна містити достовірні дані про ознаки розбою, вчиненого організованою групою.
Вихідна інформація, отримана в результаті огляду місця події, зазвичай, буває неповною. Вона може містити лише відомості про вчинення злочинної акції групою й деякі здогади про ступінь організованості цієї групи. Наступні дії слідчого, якщо він грунтується лише на такій інформації, будуть протікати на початковому етапі розслідування в умовах інформаційної невизначеності.
Інакше обстоїть справа в тих випадках, коли як вихідна інформація використовуються матеріали оперативної розробки, явки з повинною або докладні пояснення потерпілих із вказівкою числа і прикмет злочинців, а іноді й цінної інформації про діяльність злочинної групи, що дозволяє судити про ступінь її організованості. Тоді з перших же кроків слідства мова буде йти про розкриття розбою, вчиненого злочинною групою.
Допит потерпілого має свої особливості.
У випадку очевидного для потерпілого злочинного посягання при його допиті необхідно з'ясувати:
1) кількість осіб, що приймали участь у вчиненні групового злочину, зовнішні ознаки злочинців;
2) конкретні дії кожного з них, особливості поведінки, як вони називали один одного, чи використовували клички, кримінальне арго;
3) хто керував діями співучасників;
4) хто і чим був озброєний;
5) у який спосіб нападники залишили місце події, чи не подала команду будь-яка особа, що спостерігала за вчиненням злочину.
За аналогічною схемою повинні бути допитані й свідки-очевидці, але при цьому додатково з'ясовується, де вони знаходилися в момент події, чи приймали участь в ньому (якщо так, то яку), в якому стані сприймали дії злочинців і потерпілих та ін.
При оцінці результатів допиту потерпілих треба мати на увазі можливість дачі ними неправдивих показань з помсти, образи, жадібності, співчуття до обвинуваченого, остраху перед ним або його спільниками, що особливо часто має місце, коли із всіх учасників злочинної групи затриманий лише один.
Іноді потерпілі повідомляють не про всі злочинні дії учасників групи, приховуючи ті з них, розголосу яких вони бажають уникнути, наприклад, повідомляють про розбійний напад, але умовчують про згвалтування.
Коло свідків-очевидців по групових справах залежить від характеру й обставин злочинного посягання. Так, якщо у справах про розбійні напади на квартири це зазвичай сусіди потерпілих, ліфтери, працівники комунальних служб або органів зв'язку, то при розбійних нападах на банківські установи - касири, інкасатори й інші особи, сприйняття нападу якими пов'язане з їх службовими обов'язками (вони ж можуть бути і потерпілими); працівники охорони, що сприймали напад не лише в силу виконання службових обов'язків, але і як фахівці-професіонали у певній галузі знань; особи, які у момент нападу знаходилися на місці події або поблизу нього. Причому їх показання будуть залежати від того, яку роль вони відіграли в події: активно протидіяли нападу, спостерігали його, але не втручалися в хід подій або не мали можливості втрутитися.
Особливо важливими є показання тих свідків, які можуть назвати конкретних злочинців, повідомити дані про їх зв'язки та ін.
Одне із завдань, що розв'язуються допитом свідків у таких випадках, - одержати інформацію про кожного учасника злочинної групи з метою вивчення його особистості. Це, насамперед, дані про морально-психологічні особливості особистості злочинця, у тому числі:
1) погляди на громадське життя, соціальні цінності, ставлення до державної і приватної власності, спосіб життя;
2) риси характеру (індивідуалізм, жадібність, корисливість, скнарість, честолюбство та ін.);
3) вольові якості (сам виявив ініціативу або був утягнений в групу певною особою), ставлення до злочинної ролі;
4) мотиви вчинення розбою.
Іноді під час розслідування справ про розбої виникає необхідність у пред'явленні для впізнання осіб, які вчинили напад. У цьому випадку слід організувати впізнання відповідно до рекомендацій, вироблених криміналістичною наукою та кримінально-процесуальним законодавством.
З метою уточнення показань обвинуваченого і виявлення їх відповідності іншим обставинам у справах, які вивчаються, доцільно здійснювати перевірку показань на місці. Особа, яка вчинила напад, може вказати шляхи пересування, місця спостереження за потерпілим.
Крім судово-медичної експертизи, залежно від слідчої ситуації та необхідності встановити конкретні обставини і з'ясувати окремі питання у справах цієї категорії можуть бути призначені трасологічна, хімічна, біологічна та інші види експертиз.


ВИСНОВКИ
Таким чином, наразі в Україні відбуваються зміни в соціально-економічних, національних, політичних і правових процесах, які іноді призводять до загострення існуючих в сучасному суспільстві протиріч і створюють умови зростання злочинності.
Особливу актуальність набувають питання боротьби з корисливо-насильницькими злочинами, до яких відносяться розбої. У зв'язку з тим, що кількість нерозкритих злочинів даного виду вельми значна, існує необхідність подальшого вдосконалення методики розслідування зазначеної категорії справ.
Не можна забувати й про те, що якість розслідувань розбоїв часто не відповідає кращим традиціям криміналістики, внаслідок чого несвоєчасно притягаються до відповідальності особи, котрі їх вчинили. Зазначені обставини, своєю чергою, впливають на збільшення кількості розбоїв, вчинених організованими групами.
Отже, на передній план виходять завдання щодо подальшої модернізації організаційного й методичного оснащення, а також посилення криміналістичного арсеналу правоохоронних органів за рахунок використання нових наукових досягнень криміналістики й інших наук. Вирішення цих завдань фактично неможливо без розробки теоретичних, методичних та організаційних основ розслідування групових розбійних нападів.
На нашу думку, для усунення, хоча б частково, перелічених проблем, вченим у галузі криміналістики і кримінального процесу необхідно:
- з наукового погляду, з урахуванням існуючої практики, глибоко проаналізувати методичні й організаційні проблеми розслідування групових розбійних нападів;
- вивчити та узагальнити наукові матеріали, що існують щодо даної проблематики;
- постійно відслідковувати й вивчати практику розслідування справ зазначеної категорії;
- визначити і розробити практичні рекомендації з усунення методичних і тактичних недоліків у практичній діяльності слідчих апаратів при розслідуванні групових розбійних нападів.
Вирішення зазначених завдань прямо позначиться на розробці сучасної форми методики розслідування розбійних нападів, що буде застосована в практичній діяльності ОВС, і створенні можливого алгоритму розслідування цих злочинів, що дозволить підвищити його ефективність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. в ред. від 01.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 12.10.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 12.01.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 р. в ред. від 03.03.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Біленчук П. Д., Перкін В. І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розслідуванні злочинів. - К.: Атіка, 1996. - 334 с.
6. Быков В. М. Криминалистическая характеристика преступных групп. - Ташкент: Изд-во Ташкентского ун-та, 1986. - 212 с.
7. Елисеев С. А., Прозументов Л. М. Общеуголовные корыстные преступления: криминологическая характеристика, уголовная ответственность: Учеб. пособие. - Томск: Изд-во Томского ун-та, 1991. - 122 с.
8. Звирбуль А. К., Смыслов В. И. Расследование краж, грабежей и разбойных нападений. - М.: Юрид. лит., 1982. - 290 с.
9. Когутич І. І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видив злочинів: Тексти лекцій. - Львів: Тріада плюс, 2006. - 456 с.
10. Колесниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. - Харьков: Изд-во ХЮИ, 1976. - 288 с.
11. Криминалистика: Методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. Н. М. Балашова. - М.: ИНФРА-М, 1993. - 372 с.
12. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Ін Юре, 2004. - 520 с.
13. Осмотр места происшествия: Справочник следователя / Общ. ред. А. А. Леви. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Юрид. лит., 1982. - 270 с.
14. Расследование грабежей и разбойных нападений, совершаемых с целью завладения имуществом граждан. - М.: Юрид. лит., 1991. - 228 с.
15. Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Селиванова,
В. А. Снеткова. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 732 с.
16. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588 с.
17. Сидоров В. Е. Начальный этап расследования: организация, взаимодействие, тактика. - М.: Новый юрист, 1996. - 288 с.
18. Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности). - Волгоград: Изд-во Волгоградского ун-та, 1984. - 254 с.
19. Справочник следователя. - М.: Юрид. лит., 1989. - 420 с.
20. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 480 с.