Кр ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ВИМАГАНЬ.

Контрольна робота
з дисципліни
"Організація розкриття
та розслідування окремих видів злочинів"
на тему:
ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ВИМАГАНЬ

ПЛАН

Вступ 3
1. Криміналістична характеристика вимагань 5
2. Початковий етап розслідування вимагань 13
3. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій 19
Висновки 25
Список використаної літератури 27

ВСТУП
Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів усіх осіб, пошкодження або знищення їх майна або майна, що перебуває в їх відомі чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати в таємниці (ст. 189 КК України).
Вимагання як масштабне явище виникає наразі там, де держава не забезпечує функцій соціального контролю за будь-якими видами відхилень від законної діяльності підприємств, комерційних та підприємницьких структур або відхилень у поведінці окремих громадян.
За сучасних умов вимагання доцільно розглядати переважно стосовно особливо небезпечних фактів організованого вимагання на грунті бізнесу (стосовно корумпованих представників державних та галузевих органів управління, контролюючих органів, а також підприємців, банкірів, бізнесменів). Рекетири підпорядковують собі комерційні структури, банки, "захоплюють" ринки, впритул наближаються до державних підприємств та установ. Методи їх "роботи" є різноманітними і постійно вдосконалюються.
Вимагання можливе лише за наявності двох взаємопов'язаних дій:
1) протиправного пред'явлення майнової вимоги;
2) погрози заподіяння певної шкоди, застосування насильства, знищення або пошкодження майна при невиконанні такої вимоги.
Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання характерні такі ознаки, як високий ступінь латентності, організованість і ретельна підготовка злочинних дій (особливо в тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи), протидія слідству з боку заінтересованих осіб.
Отже, метою наданої контрольної роботи є розгляд питань, пов'язаних з організацією розкриття та розслідування вимагань.


1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИМАГАНЬ
У криміналістичній характеристиці вимагання, зазвичай, виділяють інформацію про суб'єкта і жертву злочину, способи та обставини його вчинення.
За своїм соціальним статусом вимагачів можна поділити на дві групи:
1) явно кримінальні елементи, тобто особи, що вчиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед, це члени організованих злочинних угруповань);
2) ззовні законослухняні громадяни – працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи й керівники вказаних структур); студенти вузів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів тощо.
У переважній більшості вимагачами є представники чоловічої статі (99%) віком: до 18 років – 10%; 18-25 років – 28%; 26-30 років – 25%; 31-35 років – 32%; 41-50 років – 5%. Серед них 75% раніше засуджених, в основному за корисливо-насильницькі злочини [9, с. 610].
Жертви вимагання також можуть бути поділені на дві групи.
До першої групи належать законослухняні громадяни – це, як правило, особи, що займаються підприємницькою діяльністю або державні службовці, функціональні обов'язки яких стосуються розподілу квот і видачі ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності або експортно-імпортних операцій, виділення земельних ділянок, надання приміщень у оренду, організації приватизаційних аукціонів тощо.
До другої групи відносяться особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових "пірамід", посередники з "відмивання" брудних коштів, хабарники, учасники незаконних угод та ін.
Серед потерпілих за віковим складом найбільший відсоток становлять особи зрілого віку – 30-45 років (64%). У багатьох випадках (понад 45%) жертви були знайомі із вимагачами, раніше мали з ними спільний бізнес [9, с. 611].
Найбільш поширені способи вимагання представлені на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 Способи вимагання
Найбільш витончені способи вчинення даного виду злочину характерні для діяльності організованих злочинних груп, коли вимагаються величезні суми грошей або значні цінності, потерпілі викрадаються, а їх близькі беруться в заручники, зав'язуються корумповані зв'язки з працівниками правоохоронних органів, органів влади і управління.
Своєрідність структури організованих груп вимагачів полягає в тому, що вона, зазвичай, складається з кількох відносно самостійних підгруп – "бойових загонів", діяльність яких координує організатор і наближені до нього активні члени злочинного угруповання. Вони розробляють плани злочинних акцій (оцінюють матеріальне становище потерпілого, визначають суму, яку можна з нього зажадати, і порядок її передачі, здійснюють добір виконавців, виходячи з можливого опору з боку потерпілого та ін.), поділяють злочинний прибуток, координують злочинну діяльність учасників, виробляють правила поведінки учасників групи і стежать за їх виконанням, встановлюють потрібні зв'язки. Як правило, у жодних злочинних акціях безпосередньої участі вони не беруть, у разі провалу рядові вимагачі, тобто виконавці, їх не видають, а якщо лідери відомі правоохоронним органам, то не дають проти них будь-яких показань. Тому лідери та основне ядро групи залишаються непокараними і продовжують злочинну діяльність.
Функціональні ролі учасників "бойових загонів" розподіляються у такий спосіб:
1) бригадир – суб'єкт, який реалізує план, розроблений організатором;
2) навідники – особи, які поставляють вимагачам інформацію про можливі об'єкти вимагання;
3) "розвідники" – особи, які здійснюють збір інформації про обрані об'єкти вимагання: фінансовий стан; компрометуючі дані; спосіб тощо;
4) "бойовики" – особи, які безпосередньо виконують акт вимагання;
5) особи, які забезпечують доставку групи на місце вчинення злочину;
6) особи, які забезпечують спостереження й охорону "бойовиків" під час вчинення злочинної акції.
Погрози, що їх висловлюють вимагачі, різноманітні за характером і пов'язані, зазвичай, із застосуванням насильства: від побоїв до вбивства потерпілих та їх близьких, згвалтувань, викрадення, взяття в заручники. При цьому виконання погроз, пов'язаних із насильством, має, як правило, жорстокий характер: потерпілих б'ють, приковують наручниками до бампера автомашини, що рухається, підвішують униз головою, одягають на голову поліетиленові пакети, припікають паяльною лампою, праскою та ін.
Вимагачі погрожують потерпілим знищенням майна: підпалом дверей квартири або офісу, спаленням дачі або торговельного об'єкта, вибухом автомобіля, знищенням товару, а також розголошенням ганебних для потерпілих та їх близьких відомостей (дані з особистого життя, діяльності в сфері бізнесу та ін.).
У криміналістичній характеристиці вимагань місцем вчинення злочинного діяння виступають:
1) місце, де висловлювалися та здійснювалися погрози (для організованих злочинних груп характерний вивіз потерпілих у спеціально підготовлені для цього місця – за місто, у підвали окремо розташованих будинків тощо);
2) місце, де відбулося викрадення потерпілих (якщо таке мало місце) і де вони утримувалися;
3) місце передачі грошей (найчастіше воно збігається з місцем роботи потерпілого – ринки, магазини, різноманітні торговельні майданчики, офіси приватних фірм, у таксистів і осіб, які займаються перевезенням вантажів, гроші вимагали в автомашині);
4) місце повернення викрадених людей;
5) місце знищення майна потерпілих;
6) місце затримання вимагачів.
У процесі розслідування вимагання підлягають встановленню такі обставини:
І. Час вчинення вимагання:
– коли конкретно вперше була пред'явлена вимога вимагачами;
– скільки разів висувалися вимоги і на який предмет (той самий або різні) вони були спрямовані;
– який термін було встановлено для передачі предмета вимагання;
– коли потерпілий передав вимагачам необхідне або вчинив майнові дії на їх користь;
– чи супроводжувалися вимоги вимагачів погрозами на адресу потерпілого та коли вони були висловлені;
– коли саме вимагачі реалізували свої погрози;
– якщо вимагачі зробили потерпілому певну послугу (допомогу, підтримку), то коли саме й скільки разів;
– коли відбулася домовленість між співучасниками або лідерами злочинних груп про спільну діяльність щодо здійснення вимагання;
– коли відбулося затримання вимагачів.
ІІ. Місце вчинення вимагання:
– в якому місці потерпілому були висунуті вимоги;
– якщо потерпілий виконав вимоги злочинців, то де саме передав їм предмет вимагання;
– у разі відмови потерпілого від виконання вимог вимагачів: де були вчинені насильницькі дії щодо нього або його рідних та близьких, де знаходилось знищене чи пошкоджене майно, де утримувалися заручники;
– де були затримані вимагачі.
ІІІ. Спосіб вчинення вимагання:
– яким чином вимагачі висунули вимоги потерпілому – зателефонувавши, письмово чи при особистому контакті;
– які конкретно вимоги пред'явили вимагачі (сплата готівкою; передача конкретних речей, цінностей; перерахування коштів на банківські рахунки членів злочинної групи та ін.);
– який характер мали погрози з боку вимагачів (вбивство потерпілого, його родичів, близьких, завдання їм тілесних ушкоджень, згвалтування; знищення майна, захоплення заручників та ін.);
– зміст обіцянок вимагачів у випадку задоволення потерпілим їх вимог (допомога в охороні від інших вимагачів; сприяння у поставці товару, сировини; допомога у збуті готової продукції тощо);
– які конкретно погрози здійснили вимагачі (побиття жертви, розголошення ганебних для потерпілих та їх близьких відомостей, спалення будинку або торгового об'єкта, вибух автомобіля, знищення товару та ін.);
– з ким конкретно з представників влади, правоохоронних органів, податкових служб мали корумпований зв'язок вимагачі та в чому він виявився;
– конкретні дії кожного з учасників злочину та його роль у реалізації злочинного наміру;
– яка конкретно зброя була використана під час вимагання (вогнепальна, холодна або вибуховий пристрій; кому з членів групи вона належала і хто, де, коли її застосовував, які наслідки її застосування; чи мали власники зброї право на її носіння, збереження; яким чином зброя потрапила до членів злочинної групи);
– за допомогою яких знарядь здійснювався фізичний вплив на потерпілого (праски, паяльники, лампи, спеціальні інструменти тощо);
– який транспортний засіб використовували вимагачі.
ІV. Предмет вимагання:
– кошти, дорогоцінності, інші цінні предмети;
– право на майно, що закріплене у відповідних документах (видача генерального доручення на право керування автомашиною потерпілого; передача цінних паперів та ін.);
– різноманітні документи.
V. Особа вимагача:
– стать, вік, місце роботи або навчання, якщо не працював і не навчався, то чому, протягом якого часу і на які кошти існував;
– судимість, за якими конкретно статтями КК України, чи не погашена судимість, чи не знята вона актом амністії, помилування;
– місце проживання – був постійним жителем місцевості, де вчинено вимагання, або "заїжджим гастролером";
– як характеризувався вимагач за місцем проживання і роботи;
– мотив вчинення злочину.
Якщо вимагання вчинене організованими злочинними угрупованнями, то додатково слід з'ясувати такі обставини:
1) як давно функціонує це злочинне угруповання;
2) хто був ініціатором його створення, а надалі став лідером;
3) який процес формування групи (добровільний вступ або залучення);
4) принцип розподілу обов'язків серед учасників злочинної групи;
5) рольова участь і злочинна активність кожного з членів групи;
6) які стосунки були між учасниками групи (симпатії, антипатії), хто кому підпорядковувався;
7) чи існувала у групі система заохочень і покарань, у чому вона полягала;
8) чи є дана група самостійною або належить до іншого, більш потужного злочинного співтовариства;
9) які інші злочини, крім вимагання, вчинені даною злочинною групою або окремими її членами;
10) чи розроблявся у групі план поведінки її учасників на слідстві у разі їх арешту, у чому він полягав, хто його розробляв;
11) чи займалася ця злочинна група комерційною діяльністю, якою саме, в якій організаційно-правовій формі.
VІ. Особа потерпілого:
– соціально-психологічний портрет (стать, вік, службовий та матеріальний стан);
– характер стосунків з вимагачами;
– чи вживав потерпілий контрзаходи проти вимагачів та подавав заяви до правоохоронних органів про факт вимагання (звертався за допомогою до приватних охоронних структур, друзів, знайомих, інших злочинних угруповань, наскільки ефективною була ця допомога); чи намагався самостійно звільнити заручників, з яким результатом, яким чином дізнався про місце їх перебування, кого залучав до цього;
– які тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому, ступінь їх тяжкості;
– яке саме майно потерпілого пошкоджене вимагачами, розмір матеріальних збитків, які інші негативні наслідки наступили для потерпілого в результаті злочинних дій (припинення роботи його фірми, банкрутство тощо);
– чи мали вимагачі будь-які відомості про потерпілого або його близьких, що вони погрожували оприлюднити як ганебні, наклепницькі, проте потерпілий намагався зберегти їх у таємниці;
– чи мали місце контакти потерпілого зі спільниками затриманих вимагачів, коли, з ким конкретно та з якою метою (телефоном, письмово, особиста зустріч), про що йшлося.
2. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ ВИМАГАНЬ
Порушення кримінальних справ про вимагання, планування та організація їх розслідування пов'язані зі специфікою даної категорії злочинів і тими слідчими ситуаціями, що складаються на даній стадії кримінального процесу.
Приводом до порушення кримінальної справи є заява особи, щодо якої застосовувалось вимагання або її близьких чи знайомих; повідомлення службових осіб державних органів або громадських організацій; повідомлення у засобах масової інформації; явка з повинною, а також безпосередня ініціатива правоохоронних органів.
Типовими версіями на початковому етапі розслідування вимагання є такі:
1) вимагання дійсно мало місце;
2) інсценування вимагання.
Інформація, що є на цьому етапі, підлягає ретельній перевірці, оскільки не виключено, що особа, яка її надала, намагалася або у такий спосіб усунути конкурента, який фактично вимаганням не займався, або погроза є мнимою і на меті не переслідувала майнової вигоди, а була лише засобом застерегти.
У зв'язку з цим кримінальні справи аналізованої категорії, як правило, порушуються після проведення перевірочних дій відповідно до ст. 97 КПК України, метою яких є встановлення ознак вимагання.
На початковому етапі розслідування вимагання можуть складатися такі типові слідчі ситуації (рисунок 2.1).
Перша ситуація припускає вжиття перевірочних заходів, спрямованих на підтвердження факту вимагання і детальну підготовку до затримання вимагачів "на гарячому".

Рисунок 2.1 Типові слідчі ситуації, які можуть складатися на початковому етапі розслідування вимагання

План таких дій передбачає вивчення особи потерпілого і характеру його діяльності (якщо вимагачі відомі, то також вивчення їхніх осіб і зв'язків), з'ясовування можливих засобів для фіксації злочинних дій вимагачів (відео- і фотозйомка, звукозапис, прослуховування телефонних розмов потерпілого із вимагачами, використання хімічних маркерів та ін.), документування цих дій.
У планованих заходах особливе місце посідає підготовка оперативної групи для здійснення затримання вимагачів "на гарячому". При цьому повинні враховуватися такі рекомендації:
1) забезпечити конфіденційність майбутніх дій і вжити заходів щодо запобігання можливого витоку інформації, для чого необхідно:
– кількість осіб, сповіщених про оперативну розробку, у тому числі тих, які беруть участь в оперативних нарадах, має бути мінімальним;
– документи, що стосуються обставин вимагання, за можливістю не розмножувати, а при необхідності копіювати виконавцем особисто в обмеженій кількості примірників;
– працівників, які беруть участь в оперативних заходах, поінформувати про загальну мету операції;
– усім працівникам, які беруть участь у затриманні вимагачів "на гарячому", поставити конкретні завдання безпосередньо перед виїздом на місце;
2) попередньо таємно вивчити місце майбутнього затримання, з огляду на те, що злочинці можуть здійснювати спостереження за цим місцем;
3) визначити необхідну кількість учасників затримання, дислокацію осіб, які забезпечують захоплення, підстрахування, прикриття, спостереження, відеофіксування, переслідування вимагачів по маршруту їх можливої втечі з урахуванням того, що злочинці можуть мати у своєму розпорядженні вогнепальну зброю та володіти навичками бойових єдиноборств;
4) провести інструктаж із заявником:
– про дії під час зустрічі із вимагачами;
– про поводження в момент захоплення злочинців "на гарячому".
За потреби необхідно забезпечити потерпілого портативним диктофоном або радіомікрофоном, розповісти про порядок поводження із звукозаписною апаратурою. Відпрацювати його запитання до вимагачів, зміст яких спрямований на провокування злочинців щодо повідомлення потрібних для процесу доказування відомостей.
При проведенні операції затримання "на гарячому" доцільно:
1) затримати одержувачів у момент взяття ними предмета вимагання, а у разі його оброблення хімічними маркерами, то після контакту предмета зі шкірою рук чи одягом;
2) припинити спробу приховати, а також позбутися отриманих предметів, наявної зброї, наркотичних речовин, документів;
3) запобігти застосуванню злочинцями зброї, вибухових пристроїв;
4) зафіксувати акт затримання за допомогою відеозапису;
5) вжити заходів щодо виявлення та затримання спільників одержувача, які таємно спостерігали за тим, що відбувається.
З метою надання отриманому оперативним шляхом звукозапису або відеозйомці, а також переданому злочинцю предмета вимагання статусу судового доказу необхідно оформити такі документи:
1) протокол передачі потерпілим коштів із зазначенням вартості купюр та їх номерів або інших предметів вимагання з описом їх індивідуальних ознак і засобу маркування.
У разі використання "ляльки" (даний засіб ефективний при безконтактній передачі грошей або при їх передачі в автомобілі, коли злочинці прагнуть якнайшвидше покинути місце події, і недоречний, якщо "передача" здійснюється в квартирі або офісі, де потерпілому може бути запропоновано самому перерахувати гроші) складається протокол, у якому зазначаються вартість, кількість і номери грошових купюр, що знаходяться зверху та знизу пачок, вид паперу внутрішнього використання, реквізити банківських упаковок (якщо такі є), зовнішня упаковка, а при застосуванні хімічного маркера – вид, місце розташування, текст написів;
2) протокол вилучення у злочинця переданого йому предмета вимагання в момент затримання "на гарячому" оперативними працівниками;
3) протокол огляду вимагача, а також вилучення одягу та його огляд у разі застосування хімічного маркера;
4) протокол огляду вилучення у злочинця предмета вимагання;
5) протокол передачі потерпілому диктофона та встановлення його у визначеному місці;
6) протокол огляду звуко- або відеозаписуючих пристроїв;
7) протокол огляду звуко- або відеозаписуючих пристроїв після прослуховування магнітної плівки або перегляду відеокасети;
8) протокол допиту потерпілого (з метою підтвердження факту звукозапису), а також оперативних працівників, які видали йому диктофон або здійснювали відеозапис. Якщо ж потерпілий самостійно вів запис переговорів зі злочинцями, плівка оглядається і прослуховується окремо.
Предмети, вилучені у злочинця, а також касети зі звуко- або відеозаписом додаються до матеріалів кримінальної справи як речові докази згідно з постановою слідчого.
У другій слідчій ситуації встановлення і затримання вимагачів здійснюється на підставі відомостей про прикмети їх зовнішності, що повідомлені заявниками. У такій слідчій ситуації перед затриманням доцільно:
– детально опитати потерпілого, а також свідків-очевидців, якщо вони є, про прикмети зовнішності вимагачів, сутність їх вимог, висловлених погроз;
– скласти фотороботи гаданих злочинців або здійснити їхнє впізнання за фотознімками;
– організувати збір даних про підозрюваних (оперативні розробки, дані про судимість, копії вироків, повідомлення з психоневрологічних диспансерів тощо);
– організувати патрулювання з потерпілим або свідками-очевидцями у тих місцях, де вірогідніше перебувають вимагачі.
У разі виявлення вимагачів проводиться їх затримання та особистий обшук. При цьому особлива увага приділяється пошуку у злочинців речей, що належать потерпілому, документів, записних книжок, а також наркотиків, зброї тощо.
Третя слідча ситуація вважається найскладнішою як в інформаційному, так і в організаційному плані, оскільки йдеться про дії організованої групи вимагачів, відсутність заяв потерпілих або відмову останніх підтвердити факт вимагання через страх перед злочинцями або небажання розголошення власних протиправних або аморальних вчинків.
У даній слідчій ситуації необхідно передбачити такі дії та оперативно-розшукові заходи, які б стимулювали потерпілого до офіційного повідомлення про факт вимагання. Насамперед, про дії, що спрямовані на виявлення предмета вимагання, знарядь і засобів злочину:
1) вогнепальної та холодної зброї, вибухових пристроїв чи речовин;
2) засобів фізичного впливу на потерпілого (предметів, що використовувалися злочинцями при катуваннях, нападі чи побитті жертви);
3) документів загрозливого характеру;
4) грошей, цінностей або іншого майна, що стали предметом вимагання; частини їх упаковування;
5) фонозаписів переговорів жертви із вимагачами, здійснених з метою спонукання жертви до виконання їх вимог;
6) медичних документів, що підтверджують побої, катування або іншу фізичну шкоду здоров'ю потерпілого.
У четвертій слідчій ситуації основна увага слідчих органів має бути спрямована на визначення місця перебування заручників і планування операції щодо їхнього звільнення.
3. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ
СЛІДЧИХ ДІЙ
Місце пред'явлення вимагачами своїх вимог є об'єктом огляду, якщо:
а) потерпілий негайно подав заяву до правоохоронних органів щодо висловлених на його адресу вимог з боку вимагачів.
У даному випадку огляд проводиться негайно, а до його початку заявник попереджається про неприпустимість внесення змін у речову обстановку приміщення, вилучення з нього будь-яких предметів.
Завданнями огляду є виявлення та вилучення залишених злочинцями слідів (рук, мікрочастинок, запаху, кинутих або випадково залишених предметів), аби одержати доказову інформацію, якою підтверджується факт знаходження вимагачів у цьому приміщенні;
б) на досудовому слідстві вимагачі визнають себе винними у вчиненому та докладно описують обстановку місця, де ними були висловлені погрози і вимоги до потерпілого.
У цьому випадку огляд проводиться для того, щоб пересвідчитися у правдивості показань обвинувачених і, як правило, передує перевірці показань на місці. Якщо до огляду в обстановку приміщення внесені які-небудь зміни, то результати огляду оцінюються в зіставленні з показаннями потерпілого і свідків, що спостерігали обстановку приміщення до внесення до неї змін.
Огляд місця затримання вимагачів "на гарячому" проводиться негайно після їх затримання. Завданням огляду є виявлення викинутих або загублених вимагачами предметів, аби надалі довести факт їх приналежності злочинцям або тимчасового перебування злочинців у цьому приміщенні.
Огляд місця утримання заручника або викраденої особи має на меті виявити:
1) сліди перебування інших злочинців, крім осіб, затриманих при звільненні потерпілих (сліди рук, паління, слини, мікрочастинки, забуті або кинуті предмети);
2) предмети, що використовувалися для захоплення, утримання і катування потерпілих;
3) зброю, наркотики, вибухові пристрої;
4) відео- або аудіоапаратуру із записом звернення до родичів заручника про надання викупу.
Підлягають огляду усі виявлені та вилучені під час огляду місця події, обшуку, виїмки або добровільної видачі предмети (наприклад, пакунки, пакети з грошима або інші предмети вимагання).
Обшук при розслідуванні вимагання є невідкладною слідчою дією, під час здійснення якої максимально повинен бути використаний чинник раптовості при мінімальному витоку інформації про терміни і місце проведення.
Під час здійснення обшуку необхідно шукати:
1) отримані від потерпілого дорогоцінності, аудіо- і відеоапаратуру, антикварні речі, ікони, картини, цінні папери на пред'явника;
2) документи, що надають вимагачам будь-які блага і складені потерпілим під погрозою;
3) документи, що підтверджують одержання від потерпілого об'єкта вимагання (квитанції переказів, товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові ордери та ін.);
4) цінні папери (акції, сертифікати, векселя), приватизаційні посвідчення на нерухомість;
5) зброю (вогнепальну і газову), боєприпаси, вибухові пристрої, електрошокову апаратуру, наручники;
6) засоби маскування зовнішності (перуки, маски, формений одяг працівників органів МВС);
7) фальшиві документи, що дають право на здійснення владних повноважень;
8) чисті бланки документів суворої звітності;
9) фальшиві гроші;
10) наркотичні препарати, напівфабрикати для їх виготовлення, лікарські препарати, вилучені з обороту;
11) записні й телефонні книжки, блокноти, перекидні календарі, листи та інші джерела, що можуть бути доказами щодо стосунків між вимагачами та потерпілим;
12) документи, що відображають господарську і фінансову діяльність злочинної групи, яка займається вимаганням, а також свідчать про наявність корумпованих зв'язків;
13) звуко- і відеозаписуючу апаратуру, а також різноманітні пристрої підслуховування.
Під час допиту потерпілого необхідно з'ясувати:
– чи відомі потерпілому особи вимагачів;
– чи вперше вимагачі висунули незаконні вимоги або вони висловлювалися неодноразово;
– в якій формі висувалися вимоги;
– що саме вимагалося і що обіцяли вимагачі у разі виконання їх вимог;
– чи вимагали від потерпілого одноразової передачі грошей або постійної сплати "данини", у якій формі передбачалося здійснювати такі платежі, на які рахунки;
– чи виконував раніше потерпілий вимоги вимагачів і як саме;
– чи звертався потерпілий за допомогою, якщо так, то до кого саме і який був результат, якщо не звертався, то чому;
– вид погроз і характер насильства над потерпілим, його родичами;
– кількість вимагачів і як вони спілкувалися між собою (жаргон, імена, прізвиська, особливості промови); яка зброя була у злочинців; в якому одязі були вимагачі); яким транспортним засобом користувалися; ознаки цінностей, якими заволоділи злочинці;
– чи використовували вимагачі серед висловлених ними погроз намір поширити відомості ганебного змісту про особу потерпілого, які саме, їх істинність і можливе джерело походження;
– якщо потерпілим зроблений магнітофонний запис телефонної розмови з вимагачами, то на якій апаратурі він здійснений, у чиїй присутності.
Допит обвинувачених (підозрюваних) є важливим джерелом одержання незаперечних доказів від того або іншого суб'єкта у вчиненому злочині.
При організації допиту обвинувачених (підозрюваних) у вчиненні вимагання слідчому необхідно враховувати такі обставини:
а) хвилювання вимагачів після їх затримання "на гарячому", необізнаність злочинців про обсяг доказів, що є у розпорядженні слідства;
б) суперечності в злочинній групі, акцентування уваги на тих співучасниках, які перебувають у конфронтації з лідером, не згодні з розробленим ним планом вчинення акту вимагання, не задоволені поділом злочинного прибутку.
При допиті вимагачів слід з'ясувати:
– коли виник намір вчинити вимагання і хто був його ініціатором, чим керувалися у виборі жертви, в яких відносинах були з нею (персонально);
– якою інформацією керувалися злочинці, замишляючи вимагання, від кого була отримана ця інформація;
– хто, де, коли та які вимоги висував, яка сума вимагалася; якщо предметом вимагання було право на майно, то кому конкретно воно мало бути передане, яким чином; якщо предметом вимагання було вчинення жертвою певних дій, то у чому вони полягали;
– яким чином планувалось здійснити вимагання – одноразово або тривало; чи передбачалося в останньому випадку систематично підвищувати свої вимоги, посилювати примусові заходи;
– у чому полягали погрози вимагачів, ким, коли та за яких умов були викладені; чи застосовувалася зброя і яка саме, у кого була придбана, коли; чи було відомо іншим членам групи про наявність зброї в окремих її членів, які були наслідки її використання; яким чином погрози доводилися до відома жертви;
– чи одержували раніше вимагачі від потерпілого яке-небудь майно, гроші, документи, де вони знаходяться у даний час, скільки фактів вимагання в минулому мало місце;
– якщо планувалося захоплення жертви або інших заручників, то чи було воно здійснене; хто був захоплений; коли і звідки (із будинку, з роботи); яким чином; хто конкретно викрадав заручників; де знаходиться місце утримання заручників або викрадених людей; в яких умовах вони утримувалися, хто їх охороняв та ін.;
– якою комерційною діяльністю займалися фірми, контрольовані злочинною групою, з якими організаціями листувалися, в яких банках відкриті розрахункові рахунки та на що використовувалися кошти; хто був підставною особою тощо;
– за яким принципом розподілялися злочинні прибутки, хто яку частку одержував, які взаємовідносини були між учасниками групи;
– що відомо про корумповані зв'язки учасників злочинної групи з представниками правоохоронних і контролюючих органів, владних структур, хто підтримував контакт із представниками цих структур, яка була форма подяки.
Свідками у справі про вимагання можуть бути допитані: члени сім'ї потерпілого, інші особи, з якими потерпілий перебував у ділових, приятельських або інтимних стосунках; злочинці; особи, в яких потерпілий брав гроші в борг, що призначалися для вимагачів, або ті, що на прохання потерпілого повинні були вчинити дії на користь вимагачів; боржники потерпілого, які були змушені раніше обумовленого терміну повернути йому борг або відсотки з позики; родичі, друзі, знайомі обвинувачених, а також особи, яким відомі зв'язки та спосіб життя обвинувачених; випадкові особи, яким злочинці заподіяли матеріальну або фізичну шкоду як попередження або залякування (підпал, вибух); очевидці захоплення заручників або викрадення громадян, передачі цінностей, а також громадяни, які мешкають неподалік від місця утримання заручників (наприклад, робітники заміських кемпінгів або пансіонатів, сусіди по гаражному кооперативу та ін.).
При розслідуванні вимагання можуть призначатися такі судові експертизи:
1) судово-медична – для визначення наявності, ступеня тяжкості, а також давнини і механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілих;
2) судово-товарознавча – для оцінки реальної вартості викраденого або знищеного майна потерпілих, а також для встановлення приналежності речі до однієї партії, сорту, виготовлення її певним підприємством;
3) судово-почеркознавча – для ідентифікації виконавця рукопису тексту, отриманого потерпілими або їхніми родичами у процесі реалізації вимагання;
4) криміналістична мікрооб'єктів, виявлених на одязі потерпілого і вимагачів, або на предметах, що були кинуті останніми при їх затриманні "на гарячому", а також для встановлення факту контактної взаємодії одягу заручника або викраденого з одягом злочинця;
5) судово-технічна документів – для встановлення тотожності матеріалів і технічних засобів, використаних вимагачами для виготовлення рукописних текстів, направлених потерпілому, а також для ідентифікації виконавця машинописного тексту, виготовленого з тією самою метою;
6) судово-балістична і криміналістична холодної зброї;
7) наркотичних і сильнодіючих речовин, виявлених у вимагачів для власного вжитку або використаних ними для приведення взятих заручників у безпорадний стан;
8) вибухотехнічна – у тих випадках, коли за допомогою вибуху проводиться акція залякування потерпілого або знищується його майно після відмови від виконання вимог вимагачів;
9) судово-хімічна – для ідентифікації речовини-маркера, виявленого на одязі та шкірних покровах вимагачів після їх затримання "на гарячому";
10) судово-економічна – для встановлення розміру і характеру збитків організації, що виникли внаслідок погіршення її економічного стану у зв'язку із задоволенням вимог.
Характерними для розслідування даної категорії злочинів є фоноскопічна і відеофоноскопічна експертизи.

ВИСНОВКИ
Всі дані, зібрані на початковому етапі розслідування, дають змогу скласти обгрунтований і оптимальний план розслідування у справі про вимагання.
Плануючи розслідування, не можна обмежуватися дослідженням лише тих обставин, що слугували підставою для порушення певної кримінальної справи про вимагання. Необхідно всіляко розширювати рамки розслідування, намагатися встановити всі епізоди злочинної діяльності. З цією метою необхідно виявляти і перевіряти усі сигнали щодо інших фактів вимагання. Допомогти у цьому можуть оперативні працівники органів дізнання, представники громадськості тощо.
Загалом, успіх розслідування вимагання залежить від багатьох чинників і насамперед від кваліфікації слідчого, його уміння чітко планувати свої дії, правильно аналізувати докази, діяти обережно і разом з тим рішуче, працювати в тісній взаємодії з органами дізнання і громадськістю.
За наявності цих умов злочин, яким би складним для розслідування не видавався, може бути розкритим, і винні будуть притягнуті до кримінальної відповідальності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 26.10.2010 р.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 12.10.2010 р.
3. Андреева Л. А. Расследование убийств: Учеб. пособие. – М.: Юрид. лит., 1989. – 272 с.
4. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник / Под ред. Р. С. Белкина. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 990 с.
5. Белозеров Ю. Н., Рябоконь В. В. Производство следственных действий. – М.: Юрид. лит., 1990. – 410 с.
6. Біленчук П. Д., Перкін В.І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розслідуванні злочинів. – К.: Атіка, 1996. – 334 с.
7. Когутич І.І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видів злочинів: Тексти лекцій. – Львів: Тріада плюс, 2006. – 456 с.
8. Колесниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. – Харьков: Изд-во Харьковского юрид. ин-та, 1976. – 288 с.
9. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
10. Криминалистика: Учебник / Под ред. Н. П. Яблокова. – М.: БЕК, 1995. – 694 с.
11. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник / За ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 366 с.
12. Кузьмічов В. С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 396 с.
13. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу: Планирование и организация. – М.: Юрид. лит., 1970. – 322 с.
14. Основы криминалистики: Учеб. пособие / Под ред. И. Ф. Пантелеева. – М.: ВЮЗИ, 1988. – 358 с.
15. Практическая криминалистика: Расследование отдельных видов преступлений. – М.: Юрид. лит., 1990. – 21