Кр Особливості пред'явлення для впізнання за функціональними ознаками.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"КРИМІНАЛІСТИКА"

ПЛАН

1. Особливості пред'явлення для впізнання за функціональними ознаками 3
а) Поняття, мета та об'єкти пред'явлення для впізнання 3
б) Тактика проведення пред'явлення для впізнання 5
в) Тактичні прийоми пред'явлення для впізнання живих осіб,
трупів, предметів і тварин 12
г) Особливості впізнання за фотознімками 16
2. Задача 18
3. Задача 22
Список використаної літератури 23

1. ОСОБЛИВОСТІ ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ
ЗА ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ОЗНАКАМИ
а) Поняття, мета та об'єкти пред'явлення для впізнання
Пред'явлення для впізнання – слідча дія, що полягає в пред'явленні свідкові чи іншій особі об'єктів, які вони спостерігали раніше, з метою встановлення тотожності, схожості або відмінності представлених для ознайомлення предметів або окремих осіб з тими, які свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав за певних обставин розслідуваної події.
Мета впізнання – отримання доказів, які являють собою висновок одного з учасників процесу, про результати проведеної ним ідентифікації – тотожність, схожість або відмінність осіб чи об'єктів, представлених для ознайомлення, з ознаками, що збереглися в його пам'яті.
Висновок про тотожність робиться тоді, коли встановлюється, що пред'явлений для впізнання об'єкт є тим самим, що його впізнаючий спостерігав за певних обставин, які мають значення у справі.
Висновок про схожість робиться в тому разі, коли впізнаючий може вказати лише на збіг групових (родових) ознак об'єкта і не може беззастережно й однозначно підтвердити його тотожність з тим, який він спостерігав раніше.
Висновок про відмінність робиться впізнаючим тоді, коли за своїми ознаками та якостями пред'явлений для впізнання об'єкт виявляється явно не тим, який він спостерігав у зв'язку з подією злочину.
Зміст даної слідчої дії полягає у візуальному огляді, спостереженні або сприйнятті іншим чином предметів чи окремих осіб та їх ідентифікування з зафіксованим в пам'яті образом, тобто порівняння впізнаючим відбитого в його пам'яті образу предметів чи осіб, яких він раніше спостерігав, з ознаками предметів чи людей, що пред'явлені йому для впізнання, та здійснення на цій основі логічного висновку про їх тотожність, схожість або відмінність.
У процесі впізнання свідок спостерігає ознаки пред'явленого об'єкта, порівнює та співставляє їх із збереженими в пам'яті й доходить певного висновку щодо наявності чи відсутності тотожності або групової належності об'єкта.
Пред'явлення для впізнання як процес встановлення чи заперечення тотожності або групової належності має елементи психологічної діяльності, базуючись на здатності людської психіки не лише фіксувати, а й зберігати в пам'яті особливий комплекс ознак, які дозволяють виділяти певні об'єкти з групи схожих.
З цих позицій пред'явлення для впізнання характеризується двома процесами – фіксуючим і впізнавальним: до фіксуючого належать засвоєння відмітних ознак і формування образу певного об'єкта, а до впізнавального – використання цих ознак у вирішенні питання щодо тотожності чи групової належності.
Свідчення про тотожність або групову належність є по суті висновком, який грунтується на уявному аналізі, синтезі й порівнянні ознак. Відповідно до криміналістичних критеріїв організація пред'явлення для впізнання повинна забезпечувати правильність і обгрунтованість висновків за умов точного дотримання процесуального порядку пред'явлення для впізнання.
Цю слідчу дію необхідно відрізняти від непроцесуальних способів встановлення тотожності об'єктів (наприклад, під час оперативно-розшукової діяльності). Здійснення розшуку, особливо злочинців, за зовнішніми ознаками передбачає ототожнення суб'єкта, якого спостерігають, з розшукуваним. Фотографії злочинця, якого розшукують, чи інших суб'єктів можуть бути показані окремим громадянам. Однак таке пред'явлення переслідує лише оперативні цілі, а його результати не є доказами у справі і виконують роль орієнтуючих відомостей.
Пред'явлення для впізнання регламентовано ст.ст. 174-176 КПК України, що дає змогу вірно вирішити питання про відокремлення цієї слідчої дії з інших. Цьому ж слугують розроблені криміналістикою тактичні правила проведення впізнання.
Об'єктами пред'явлення для впізнання є особи (живі люди і трупи), предмети, тварини.
Впізнаючим може бути раніше допитаний свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, а також експерт. Впізнання виключається, якщо впізнаючий в ході допиту не може назвати прикмети, за якими зможе впізнати предмет або особу, заявив про свою нездатність їх впізнати, а також якщо впізнаючому вже пред'являлись для ознайомлення відповідні предмети або особи в процесі інших процесуальних дій і він вже зробив ідентифікаційні висновки і дав свої пояснення з цього питання.
Пред'явлення для впізнання конкретного предмета чи певної особи – слідча дія, яка може проводитись лише один раз. Повторне проведення впізнання однієї і тієї ж особи чи одного і того ж предмета одним і тим же учасником процесу повністю виключається.
Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання здебільшого залежить від додержання встановлених законом умов та порядку провадження даної слідчої дії.
б) Тактика проведення пред'явлення для впізнання
Порядок пред'явлення для впізнання є однією з найважливіших гарантій отримання доброякісних доказів. У разі його порушення дані, отримані при впізнанні, втрачають своє доказове значення.
Впізнання має бути проведене у такий спосіб, щоб забезпечити отримання достовірних даних та можливість їх перевірки, виключити будь-які сумніви та заяви щодо безпомилковості висновків впізнаючого.
Процес підготовки до впізнання має проходити за відсутності впізнаючого. При цьому перед пред'явленням для впізнання особі, яка пред'являється для впізнання, у відсутності впізнаючого надається право зайняти будь-яке місце серед осіб, в числі яких вона буде пред'являтись впізнаючому, що зазначається в протоколі. Зрозуміло, місце, яке зайняла особа, що впізнається, не повинно стати відомим впізнаючому. Будь-яка можливість інформування впізнаючого про місце, яке зайняв впізнаваний серед інших осіб, в числі яких він пред'являється для впізнання, має бути виключена.
Пред'явленню для впізнання повинно передувати виконання процесуальних та деяких допоміжних дій, а саме:
– попередній допит особи, яка впізнає;
– підбір об'єктів, серед яких необхідно провести впізнання;
– визначення місця і умов пред'явлення для впізнання;
– визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів.
Під час допиту перед пред'явленням для впізнання з'ясовують:
– місце, час, спосіб та інші обставини злочину;
– прикмети особи, яку впізнають (найчастіше злочинця), ознаки його одягу, а також ознаки речей чи інших об'єктів.
Статтями 174, 175 КПК України встановлено, що слідчий до проведення впізнання повинен допитати свідка (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) про зовнішній вигляд і прикмети чи ознаки об'єкта, а також про обставини, за яких він бачив цей об'єкт.
У процесі допиту особи, яка має впізнавати, необхідно з'ясувати:
– об'єктивні фактори спостереження: за яких обставин особа вперше спостерігала відповідний об'єкт, в який час доби, за якого освітлення та за яких погодних умов мало місце спостерігання, тривалість спостерігання, що при цьому відбувалося;
– суб'єктивні фактори: стан його зору та слуху, особливості його пам'яті, наскільки він уважний і чи звернув увагу на індивідуальні особливості об'єкта, емоційний стан спостерігаючого;
– ідентифікаційні ознаки об'єкта: наявність індивідуальних прикмет або сукупності достатніх для ідентифікації ознак об'єкта, який спостерігався, і в чому вони полягають;
– чи може допитуваний впізнати об'єкт серед однорідних та за якими особливостями.
При з'ясуванні обставин, за яких свідок бачив ту чи іншу особу в зв'язку зі злочинною подією, слідчий повинен допитати його також про місце спостереження (точне місцезнаходження, розташування відносно інших об'єктів, де саме це відбувалося – у приміщенні, на вулиці, в лісі тощо).
Слід встановити, на якій відстані й протягом якого часу свідок спостерігав об'єкт, яка була погода, освітлення; в якому стані перебував злочинець (стояв, сидів, рухався чи перебував у стані спокою). Ці обставини потрібно з'ясувати в першу чергу, оскільки може статися, що свідок у міру певних об'єктивних чи суб'єктивних чинників не міг правильно і повністю сприймати ті чи інші зовнішні прикмети.
При з'ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнанню, слідчий повинен детально допитати свідка про загальні та характерні її риси.
При цьому необхідно користуватись даними словесного портрета, але в загальновживаних виразах. Слід детально дізнаватися щодо зросту, будови тіла, віку, типу обличчя, кольору волосся, шкіри і особливих прикмет (шрами, родимки, бородавки тощо).
Під час допиту, який провадиться з метою з'ясування зовнішніх прикмет злочинця, можливе використання науково-технічних засобів і способів, що полегшують складання словесного портрета. До них належать виготовлені рисовані портрети, різноманітні фотороботи (у тому числі з використанням комп'ютерної техніки).
Необхідно також детально з'ясувати у свідка, як був одягнений злочинець (форма, фасон, колір одягу, його загальний вигляд), чи не був свідок у стані переляку, душевного хвилювання в момент спостереження, що могло спричинити перекручення ним дійсності, перебільшення баченого.
Крім цього, слідчий має визначити тип і особливості пам'яті впізнаючого, а у випадках пред'явлення для впізнання за голосом – його можливості визначити особливості голосу злочинця: тембр, висоту, силу та хрипкість, шепелявість, місцеву говірку тощо.
Під час допиту, що передує пред'явленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, в яких зникли родичі чи близькі), необхідно з'ясувати такі дані: прізвище, ім'я, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє – як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (післяопераційні шрами, татуювання, стан зубів: наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо).
Допит, що передує пред'явленню для впізнання предметів, необхідно розпочинати з встановлення обставин, за яких впізнаючий бачив предмет, а далі з'ясовувати ознаки предмета (найменування, матеріал, форму, розміри, колір тощо) та його особливості, що відрізняють його від інших.
Якщо пред'явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних ознак (масть, порода) з'ясовуються особливі прикмети.
Відповідно до ст.ст. 174, 175 КПК України особу, яка підлягає впізнанню, пред'являють впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі (не менше трьох), які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі, а предмети – серед інших однорідних предметів.
Підбір об'єктів для проведення впізнання викликає ряд труднощів, коли треба підібрати схожих за зовнішніми прикметами осіб чи унікальні предмети. Той, кого впізнають, і пред'явлені особи повинні бути приблизно одного віку і схожими за загальними рисами (зростом, будовою тіла, волосяним покривом голови, його кольором, типом обличчя тощо).
Об'єкт впізнання має бути в одязі, який суттєво не відрізняється від того, що був на ньому в момент спостереження його впізнаючим. Інші особи, серед яких його пред'являють для впізнання, також не повинні мати різких відмінностей в одязі (ст. 174 КПК України).
Предмети пред'являють разом з іншими однорідними. При цьому важливо враховувати загальні родові ознаки. Наприклад, якщо впізнанню підлягає годинник марки "Сейко", то підбирають не менш ніж 3-4 годинники однакової марки, форми, кольору, розміру та інших родових ознак.
Не має сенсу пред'являти для впізнання унікальні, єдині в своєму роді, предмети (наприклад, картини відомих художників чи відомі картини невідомих митців, унікальні скульптури чи ювелірні вироби), об'єкти, які не мають особливих прикмет і не можуть бути виділені серед інших (наприклад, новий костюм, новий гаманець тощо). Що до предметів, які мають точні позначення, тобто нумерованих речей (це може бути, наприклад, монітор комп'ютера, принтер, годинник з позначенням номера механізму), то впізнання таких може бути проведено тільки, якщо в справі немає даних про їх номерні позначки, а також за умови, що вони мають (одержали в процесі експлуатації) індивідуальні ознаки, що запам'ятались впізнаючим.
Впізнання не може бути визнане достовірним, якщо впізнаваний об'єкт (особа або предмет) був розміщений або поставлений в умови, які виділяють його з оточення (неголеність заарештованого, наявність наручників на затриманому тощо).
Процес впізнання досить складний. Тому слідчий повинен забезпечити оптимальні умови для роботи впізнаючого, його особисту безпеку. В необхідних випадках впізнання може провадитися без візуального контакту особи, що пред'являється для впізнання, з впізнаючим.
Так, згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, хто впізнає. Про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.
Для проведення впізнання у такий спосіб в слідчих підрозділах слід обладнати приміщення, яке б розділяло впізнаючого та інших учасників процесу склом односторонньої видимості. У разі проведення впізнання за викладеними правилами поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, хто впізнає, і засвідчити таке впізнання.
Застосування у пред'явленні для впізнання науково-технічних засобів – відеотехніки, фотоапаратів, магнітофона тощо – є однією з важливих умов, що забезпечують ефективність його проведення, фіксації перебігу і результатів. Використання їх залежить від виду впізнання, ознак об'єкта, що підлягає впізнанню, та інших даних.
Після того як впізнаваний зайняв місце серед пред'явлених для впізнання осіб або предмети розташовані серед однорідних, з приміщення, де провадиться впізнання, ніхто не має права виходити, ніхто не повинен мати контакту з впізнаючим до закінчення процесу ідентифікації.
Для повноти отримання доказів впізнаному пропонується назвати себе і дати пояснення щодо факту його впізнання. Необхідно враховувати, що впізнання часто являє собою "момент істини" – в цей момент впізнаний часто доходить висновку про безвихідність свого становища і може виявити готовність до розкаяння й давання правдивих показань, розраховуючи на те, що така поведінка може бути визнана пом'якшуючою його відповідальність обставиною. Цей "момент істини" слід максимально використати для отримання від нього якомога більше доказової інформації у справі.
До того ж треба враховувати й те, що зізнання впізнаного в такій ситуації відбувається в присутності понятих та статистів. Це створює умови для надійної фіксації зроблених повідомлень. Показання впізнаного мають бути негайно занесені до протоколу впізнання і засвідчені підписами всіх присутніх.
Впізнаючого запрошують у приміщення, де буде проводитися впізнання, телефоном або іншим опосередкованим засобом. При цьому для запрошення впізнаючого спілкування з ним телефоном доцільно доручити захиснику чи комусь з понятих, щоб не виникло сумнівів щодо домовленості слідчого з впізнаючим – інформування останнього про місце розташування особи, що впізнається залежно від промовлених слів, фраз, їх послідовності, інтонації та ін.
Впізнаючому пояснюються його процесуальні права та обов'язки. Якщо таким є свідок або потерпілий, він попереджається про кримінальну відповідальність за давання заздалегідь неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову давати показання.
в) Тактичні прийоми пред'явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і тварин
Впізнання живих осіб провадиться у випадках, коли:
1) особа, яка підлягає пред'явленню, не була раніше відома свідкові, але спостерігалася ним у зв'язку зі злочинною подією;
2) свідок знав раніше пред'явлену особу, але не може дати необхідних даних про неї.
Процес пред'явлення можна поділити на три стадії.
На першій стадії перед пред'явленням особи для впізнання в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз'яснюють її права.
На другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення, де знаходяться всі учасники впізнання, його попереджають про кримінальну відповідальність за давання свідомо неправдивих показань (якщо це потерпілий або свідок) та за відмову від давання показань (якщо це свідок).
Після цього у особи, яка впізнає, з'ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді впізнаючому пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При цьому не треба квапити його з відповіддю, слід дати йому час на обдумування. Якщо впізнаючий вагається з відповіддю, можна запропонувати пред'явленим особам пройтись по кабінету з метою спостереження їх у русі чи дозволити пред'явленим особам розмовляти між собою.
Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належності або відмінності конкретного об'єкта. Названі впізнаючим прикмети, ознаки повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в чому залежить від правильно поставлених йому уточнюючих і конкретизуючих запитань.
Результат пред'явлення для впізнання може бути позитивним, коли впізнаючий заявляє про впізнання і вказує не тільки загальні прикмети і ознаки, а й особливі, на яких грунтувалося впізнання. Результат для впізнання може бути й негативним. Це може статися, коли, наприклад, з моменту спостереження пройшло багато часу; особа, яку впізнають, різко змінила свою зовнішність; впізнаючий має страх перед помстою; для впізнання пред'явлено іншу особу тощо.
Впізнання людей може проводитись також за голосом, особливостями мови і ходу. При пред'явленні для впізнання за голосом повинні бути створені певні умови:
– для відтворення звукової мови (приміщення з певними акустичними даними тощо);
– для аналізу і оцінки голосу особи, яку впізнають (для цього використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами, на відкритій місцевості користуються парканом, деревами тощо, які б не давали змоги впізнаючому бачити особу, котру впізнають);
– всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній – слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слідчої дії, в другій – особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, які ведуть з нею розмову;
– зміст розмови, відтвореної під час впізнання, не повинен стосуватися розслідуваної справи, але в її тексті мають бути слова, які чув впізнаючий у момент спостереження.
Можливо впізнання за особливістю ходу, оскільки його характеризують довжина кроку даної людини, кут розгортання стопи, швидкість руху. Хід є природним, коли людина йде вільно, без напруження. Неприродний хід, як правило, пов'язаний з різними аномаліями.
Основними умовами проведення впізнання за особливостями ходу слід вважати такі:
– вибір місця проведення, що забезпечує відтворення ознак ходу і можливість їх спостереження впізнаючим;
– пред'явлення особи, яку впізнають, серед інших осіб, які мають схожі ознаки ходу;
– особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею спостерігають;
– впізнаючому повинно бути надано досить часу для спостереження ходу пред'явлених осіб.
На прохання особи, що впізнає, або з ініціативи слідчого постава осіб, які пред'являються для впізнання, може бути змінена, їм може бути запропоновано встати, пройтись, повернутись, сісти, зробити певний жест, вимовити певну фразу тощо.
Заборонено ставити навідні запитання впізнаючому, підказуючи у такий спосіб певну відповідь. Слідчий може заборонити будь-які розмови і спілкування учасників слідчої дії, має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення як особистої безпеки, так і безпеки всіх учасників слідчої дії, пильно стежити за тим, щоб її перебіг не вийшов з-під контролю, або вона не була б зірвана провокаційними діями когось із присутніх.
У практиці розслідування трапляються два основних випадки пред'явлення трупа для впізнання.
Перший випадок має місце при організації пред'явлення відразу ж після огляду місця події, і слідчий часто не має можливості допитати будь-кого щодо прикмет невідомої особи, труп якої пред'являтиметься. За таких обставин без попереднього допиту труп пред'являється мешканцям навколишніх будинків, вулиць, а також службовим особам, які спілкуються з населенням.
Другий випадок – коли на момент впізнання є дані про зникнення певної особи. У такому разі допитують її близьких чи знайомих, а потім пред'являють їм труп для впізнання.
Пред'явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на ньому, при необхідності цьому повинен передувати "туалет трупа", що полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний вигляд зачіски.
Тільки в особливих випадках, до яких слід віднести наявність значних ушкоджень на обличчі чи його зміну внаслідок довгого перебування у воді тощо, можна визнати доцільною реставрацію обличчя трупа.
Для ідентифікації особи необхідно широко використовувати прикмети, що є на трупі, а для цього слід надати впізнаючому можливість оглянути обличчя трупа, а в разі необхідності – все тіло.
При пред'явленні трупа для впізнання слід враховувати деякі дані психології, оскільки трапляються випадки помилкового впізнання внаслідок психологічного настроювання, самонавіювання тощо; іноді при цьому необхідна присутність судово-медичного експерта.
Якщо труп не впізнано, його відправляють до моргу. Слідчий продовжує роботу щодо встановлення осіб, які можуть впізнати труп (наведення довідок про осіб, які зникли безвісти, перевірка за даними криміналістичного обліку тощо).
Особливості пред'явлення для впізнання предметів і тварин зумовлюються характером об'єктів впізнання і метою, з якою воно проводиться. Якщо стосовно предмета, що підлягає пред'явленню, відомі особливі ознаки, то слідчий повинен підібрати інші предмети із схожими ознаками. Якщо ж відомі лише його загальні ознаки, то предмет повинен пред'являтися серед інших об'єктів з однорідними ознаками, але різними за видовими властивостями.
Порядок пред'явлення для впізнання предметів здійснюється так само, як і при впізнанні живих осіб. Пред'явлення для впізнання тварин не регламентується КПК, але процес такого впізнання здійснюється з дотриманням тих самих криміналістичних прийомів, що використовуються при пред'явленні для впізнання предметів.
Впізнання не може бути визнане достовірним, якщо впізнаючому стало відоме місце розташування впізнаваного, якщо йому ставились навідні запитання, якщо впізнаючий назвав такі прикмети, яких недостатньо для ідентифікації або вони суперечать раніше даним ним показанням.
Впізнання не має заздалегідь встановленої сили. Воно не повинно бути єдиним безсумнівним доказом винності обвинуваченого. Як і будь-які інші твердження, воно може бути помилковим. Його не можна покладати в основу обвинувачення, якщо виникають сумніви в правильності висновків впізнаючого. Результати впізнання підлягають ретельній перевірці та оцінюються в сукупності з іншими доказами у справі, не маючи перед ними жодних переваг.
г) Особливості впізнання за фотознімками
У слідчий практиці нерідко виникає потреба пред'явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об'єктів за фотознімками.
Впізнання за фотознімками живої особи проводиться, коли вона відсутня, але слідчий має її фотознімки.
Для встановлення особи вбитого нерідко пред'являються фотознімки трупа. Звичайно ці фотознімки використовуються у випадках, коли пред'явлення трупа не мало позитивних результатів і його поховали. Фотознімки можуть пред'являтися не лише на тій території, де було знайдено труп, а й в інших місцевостях.
Пред'явлення для впізнання предметів за фотознімками проводиться, як правило, в тих випадках, коли їх неможливо пред'явити в натурі.
Пред'явлення для впізнання за фотознімками може також проводитися з тактичних міркувань.
Необхідно, щоб пред'явлені фотознімки були однаковими за формою і розміром, а зображені на них обличчя схожі з тим, тотожність якого передбачається встановити. Слід прагнути до того, щоб фотознімки належали до того часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу особу в зв'язку з розслідуваною подією.
Перед тим, як провести впізнання за фотознімком, слідчий повинен дібрати фотографії не менше трьох осіб, які не мають великих розбіжностей у зовнішності та одязі, наклеїти їх на фототаблицю, пронумерувати та скріпити печаткою.
Впізнання провадиться за загальними правилами, а його хід і результати фіксуються в протоколі пред'явлення фотознімків для впізнання особи.
Результати пред'явлення фотознімків для впізнання особи, отримані без додержання вимог, зазначених у ст. 174 КПК України, не можуть мати доказового значення.

2. Задача
На підставі заяви гр. Глушенка О. О. та даних ним пояснень порушено кримінальну справу про розбійний напад, в результаті якого у Глушенка невідомою особою під загрозою ножа було відібрано золотий перстень і гроші.
Завдання: Проаналізуйте ситуацію, складіть письмовий план допиту потерпілого, вкажіть основні напрями роботи з отриманою інформацією.

Для порушення кримінальної справи про розбій необхідна наявність у первісних матеріалах даних про характер та обставини події. Зміст початкового етапу розслідування розбоїв у кожному конкретному випадку визначається слідчою ситуацією, яка так чи інакше пов'язана з обставинами, що характеризують злочин, тобто з часом, що минув з моменту розбою, споживчою вартістю викрадених предметів, поведінкою потерпілого, свідків і злочинців.
Після отримання інформації про вчинений злочин слідчий оцінює її практичну значущість, правдивість. З урахуванням зібраних і задокументованих відомостей слідчий визначає їх вірогідність, достатність для початку розслідування і вирішує, чи забезпечать вони судову перспективу кримінальної справи. Якщо наявних відомостей недостатньо або вони викликають сумнів, то згідно зі ст. 97 КПК України проводиться попередня перевірка. Така перевірка передбачає встановлення додаткових обставин або їх вірогідності шляхом отримання пояснень від потерпілого, очевидців, уточнення окремих елементів на місці злочину.
Разом з тим необхідно в процесі перевірки звертати увагу на конкретні ознаки, притаманні даному виду злочину. До них можна віднести:
– наявність ознак старанної підготовки, зухвальства, проявленого нападаючими;
– ретельне спостереження за жертвою, про що свідчать сліди, залишені на місці спостереження;
– характер спрямованості діянь: напад на людину, вчинений з метою заволодіння грошима, цінним майном, документами або утаєння більш тяжкого злочину;
– спосіб зникнення з місця події;
– способи приховання і реалізації злочинно придбаного майна і цінностей;
– дані про осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини, їх зв'язки.
Встановлення названих ознак здійснюється як на стадії дослідчої перевірки, так і на початковому етапі розслідування. Виявлення вказаних ознак проводиться поетапно, оскільки вони тісно пов'язані між собою.
Отже, розбійницький напад характеризується певною слідчою ситуацією, а також особливостями, що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
Прийнявши рішення про порушення кримінальної справи про розбій слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин, осіб, які вчинили напад, місце їх знаходження, товарну цінність і значущість викраденого, місця приховання і збування забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
У справах про розбійницькі напади слідчий вже на початковому етапі розслідування, як правило, має певну інформацію про обставини виявленого злочину, а часто й про осіб, які його вчинили. Ця інформація надходить слідчому з заяв потерпілих та інших джерел.
Оцінюючи цю інформацію і результати первинної перевірки, слідчий має можливість вже на початковому етапі розпочати перевірку висунутих версій і планування розслідування.
Планування розслідування розбійницьких нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних внаслідок проведення перевірочних заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування. Існують дві головні слідчі ситуації: перша з них, коли особа, яка вчинила злочин, відома, друга – коли злочинець невідомий. Як правило, на початковому етапі розслідування у справах про грабіж чи розбійницький напад можна висунути такі типові версії:
1) мав місце грабіж чи розбійницький напад;
2) злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;
3) злочину не було, повідомлення неправдиве.
У разі, коли злочинець відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину. Необхідно ретельно перевірити версію щодо можливого повідомлення потерпілим неправдивої інформації та інсценування розбійницького нападу. Крім того, у плані необхідно передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі підозрюваного. Коли ж злочинця затримано на місці злочину, передусім слід передбачити такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу підозрюваного, допит очевидців та інших осіб.
Перевірка версій і планування розслідування розбоїв, коли злочинець не відомий потерпілому, має свої особливості. У цих випадках необхідно перевірити версії про осіб, які могли вчинити грабіж чи розбійницький напад. У даній ситуації слідчий повинен якомога ефективніше використати можливості оперативно-розшукових органів.
Причому перевірка версій має здійснюватися за допомогою передбачених у плані конкретних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. При цьому необхідно чітко оцінити наявні докази та іншу інформацію, а саме:
1) проаналізувати показання потерпілих, свідків та інших осіб;
2) перевірити за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у даному районі чи населеному пункті, виявити можливих "гастролерів",
3) за даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук.
Цей комплекс заходів, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили напад, може бути розширеним з урахуванням слідчої ситуації та конкретних обставин.
Отже, допит потерпілого має плануватися таким чином, щоб слідчий міг отримати інформацію щодо всіх зазначених вище питань.

3. Задача
У господаря обшукуваної квартири на руці є гіпсова пов'язка. Він пояснив, що її накладено у зв'язку з переломом. Слідчий зателефонував у вказану поліклініку, де йому повідомили, що пов'язку було накладено зазначеній особі 30 днів тому.
Завдання: Схарактеризувати ситуацію. Що слід зробити слідчому, якщо він припускає, що пов'язка може бути місцем приховування шуканого?

Якщо у слідчого є достатні підстави підозрювати, що під пов'язкою у господаря общукуваної квартири прихований об'єкт пошуку, він може провести обшук згаданої особи без винесення відповідної постанови (ст. 184 КПК України) у присутності двох понятих і лікаря (оскільки для обстеження потрібно зняти накладену на руку обшукуваного гіпсову пов'язку).


ЛІТЕРАТУРА:
1. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 10.09.2009 р.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 10.11.2009 р.
3. Вопросы расследования преступлений: Справочное пособие / Под ред. И. Н. Кожевникова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Спарк, 1997. – 354 с.
4. Колесниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. – Харьков: Изд-во Харьковского юрид. ин-та, 1976. – 288 с.
5. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
6. Крылов И. Ф. Следы на месте преступления. – Л.: Изд-во Ленинградского гос. ун-та, 1961. – 252 с.
7. Найденов В. В., Олейник П. А. Руководство для следователей. Ч. 1. – М.: Юрид. лит., 1981. – 438 с.
8. Пещак Я. Н. Следственные версии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 188 с.
9. Рощин А. И, Биленчук П. Д., Омельченко Г. Е. Книга криминалиста: Практ. пособие. – К.: Украина, 1995. – 310 с.
10. Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Селиванова, В. А. Снеткова. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 732 с.
11. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
12. Следственные действия. – Волгоград: Изд-во Волгоградского ун-та, 1994. – 372 с.
13. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1120 с.