Кр ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ МЕХАНІЗМУ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни "Криміналістика"
на тему:
ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ МЕХАНІЗМУ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ
В ПРОЦЕСІ РОЗСЛІДУВАННЯ

1. Поняття та значення механізму вчинення злочину
в процесі розслідування 3
Задача 2 11
Задача 3 16
Задача 4 18
Список використаної літератури 20


1. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ МЕХАНІЗМУ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ В ПРОЦЕСІ РОЗСЛІДУВАННЯ
Діяльність – це здійснення суб'єктом певної фізичної або інтелектуальної роботи.
Діяльність – категорія соціальна, обумовлена обов'язковою присутністю суб'єкта і його здатністю існувати в суспільстві. Структура соціальної діяльності містить:
а) суб'єкта з його потребами;
б) мету, відповідно до якої суб'єкт перетворює предмет;
в) об'єкт, на який спрямована діяльність;
г) засоби реалізації мети;
д) результат діяльності тощо.
Криміналістика, головним чином, вивчає наслідки людської діяльності у вигляді матеріальних та ідеальних відображень. Тому механізм діяльності, її види і структура відіграють важливу роль при пізнанні події злочину, встановленні його учасників та інших обставин.
Методологія криміналістики відбиває сучасний стан і досягнення суспільних та природничих наук. Це зумовило появу в її структурі нових методів і засобів пізнання, зокрема системного, системно-структурного, інформаційного, ситуаційного, алгоритмічного та ін. Особливе місце серед них належить діяльнісному підходу.
У криміналістиці діяльнісний підхід означає дослідження об'єктів, подій та дій в аспекті специфіки діяльності суб'єкта. Криміналістика не досліджує правової сторони злочину, а вивчає технічні засоби й методи виявлення і використання джерел інформації для доказування наслідків злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста цікавлять, насамперед, сліди, знайдені на місці злочину; яким є механізм їх утворення, як давно вони залишені; у який спосіб діяв суб'єкт при досягненні поставленої мети, а також обставини вчинення злочину.
У методиці розслідування злочинів діяльнісний підхід тісно пов'язаний із історичним, який має на меті поетапне вивчення діяльності й розвитку суб'єкта, включаючи виникнення злочинного наміру; розвиток і формування мети; складання плану і моделі бажаного результату; дослідження фізичної реалізації мети, тобто власне самої злочинної діяльності.
Діяльнісний підхід пов'язаний також із інформаційним, оскільки засоби криміналістичної техніки і тактики під час їх реалізації виконують функції збирання, дослідження і використання доказів у кримінальному судочинстві. Отже, однією зі складових процесу розслідування є інформаційно-пізнавальна функція, основу якої складає діяльність суб'єктів кримінального процесу.
Зрештою, діяльнісний підхід у криміналістиці зумовлений суттю і поняттям злочину в кримінальному праві.
Злочин – це передбачене кримінальним законом небезпечне діяння, що посягає на суспільний устрій та його економічну основу, конституційні права і свободи громадян, власність, громадський правопорядок і безпеку.
У частині 1 ст. 11 КК України вказано, що злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Суть злочину як суспільно небезпечного діяння (або бездіяльності) полягає у фізичній дії суб'єкта, внаслідок якої в оточуючому середовищі виникають зміни, а також кінцевий результат – корисний чи некорисний і соціально небезпечний для суспільства.
Таким чином, злочин – це завжди взаємодія суб'єктів між собою і матеріальним середовищем, тобто взаємодія матеріальних та ідеальних слідів.
Злочинна діяльність являє собою систему свідомих дій (бездіяльності) суб'єкта, які викликають зміни в матеріальному середовищі (природі, суспільстві), і вважаються суспільно небезпечними, винними і кримінально караними.
Структура злочинної діяльності складається з таких елементів:
1) суб'єкт;
2) способи підготовки, вчинення і приховування злочину;
3) засоби діяльності;
4) предмет злочинної діяльності;
5) сліди злочину.
Суб'єкт злочинної діяльності – фізична особа, здатна діяти, вступати у взаємодію, проводити певну роботу, отже, відображати себе. Проте цей суб'єкт не просто фізична особа, а фізична особа осудна, котра усвідомлює свої дії, вміє визначати мету, складати план її реалізації, має відповідний вік, з якого починається кримінальна відповідальність.
У структурі злочинної діяльності виділяються також способи підготовки, вчинення й приховування злочину. В криміналістиці найбільш дослідженими є способи вчинення злочину. Узагальнення сучасної практики свідчать, що при вчиненні злочинів, особливо у сфері економіки, мають місце такі стадії – підготовка до злочину, безпосереднє вчинення злочину і приховування слідів вчинення злочину.
Засоби вчинення злочину – це засоби "праці" злочинця, до яких належать не лише матеріальні предмети, але й нематеріальні діяння – слова, міміка тощо. Знаряддя праці можуть бути предметами й приладами, пристосованими до виконання певної роботи або дії (автомобіль, прилад, інструмент та ін.) та непристосованими (палка, камінь тощо).
Реалізуючи свою мету, злочинець діє на об'єкти посягання різними предметами, в тому числі й знаряддям праці, перетворюючи їх на засоби вчинення злочину. Такі звичайні речі, як кухонний ніж або сокира називають знаряддям убивства, хоча це предмети інші за призначенням. Розслідування більшості злочинів розпочинається саме із виявлення засобів вчинення злочину, якщо вони залишені на місці події.
Предмет злочинної діяльності можна інтерпретувати як природне середовище людини, оскільки діяльність – це спосіб буття людини, її здатність вносити зміни у дійсність. Тому природа є "універсальним" предметом будь-якої діяльності, в тому числі й злочинної.
Що стосується криміналістики, то предмет злочинної діяльності – це результат протиправної діяльності суб'єкта, перед яким опиняється слідчий на стадії порушення кримінальної справи.
Предмет злочинної діяльності треба відрізняти від такого кримінально-правового поняття, як "предмет злочину". Предмет злочину перебуває у сфері суспільних відносин. Предмет злочинної діяльності – це об'єкт, з яким безпосередньо взаємодіє суб'єкт, але сам об'єкт не завжди є предметом злочину. При вбивстві, згвалтуванні, заподіянні тілесних ушкоджень предметом безпосередньої злочинної діяльності є фізичне тіло людини, у той час як предметом злочину – життя, здоров'я і честь людини.
Сліди злочинної діяльності розглядаються у трьох аспектах: глобальному, загальному й конкретному.
У глобальному – це зміни в природі й суспільстві, внесені суб'єктом злочинної діяльності, Вони являють собою матеріальні та ідеальні відбитки, наприклад, сліди екологічного злочину.
У загальному аспекті сліди розглядаються як продукт соціальної діяльності взагалі й злочинної зокрема.
У конкретному аспекті, особливо в трасологічному, сліди злочинної діяльності є результатом контактної взаємодії предмета, що утворює слід, з матеріальним середовищем.
Сліди злочинної діяльності – це явні й неявні зміни, які призводять до порушень функцій людини, речей і зв'язків між ними. Більшість явних слідів одержується під час проведення огляду місця події.
Як вже зазначалось, злочин – це специфічна діяльність суб'єкта в матеріальному середовищі. Тому її об'єкти, перебуваючи в орбіті подій злочину, відображують злочин і його суб'єктів.
Сутність відображення фахівці завжди пов'язують із взаємодією і повторенням, із внутрішньою здатністю матеріальних об'єктів пристосовуватись до дій і у певний спосіб реагувати на них. Результатом такого реагування і пристосування об'єктів, що взаємодіють, є сліди-відображення.
За формою і глибиною відтворення розрізняють відображення у неживій і живій природі та в суспільстві.
У неживій природі процес відображення доволі простий і завершується утворенням матеріальних слідів, наприклад, рук, ніг, транспортних засобів тощо. Таке відображення інколи називають "пасивним", а результати його – елементарними слідами-відображеннями.
У живій природі відображення є складнішим, форми його неоднакові і залежать від рівня розвитку живих організмів. Найдосконалішим є відображення людиною, яка наділена пам'яттю, свідомістю й мисленням. Таке відображення називають психічним.
Чуттєве відображення викликає формування ідеального образу як джерела криміналістичної інформації. В цьому аспекті розслідування можна інтерпретувати як процес відображення на рівні людської свідомості ідеальних і матеріальних слідів злочину. Слідчий, дізнавач, суддя починають пізнання злочину із споглядання матеріальних змін в оточуючому середовищі й виявлення в цих змінах ознак складу злочину.
Так, слідчий під час огляду місця події фіксує (тобто відображає) результати вимірювань слідів, оцінює їх, складає єдину картину події злочину. Під час допиту потерпілого або свідка-очевидця він відображає у свідомості подію злочину, трансформує її в певну форму для доказування (наприклад, складає протокол слідчої дії).
У процесі відображення можна виділити три об'єкти:
1) такий, що відображується (утворює слід);
2) такий що відображує (сприймає слід);
3) слід-відображення.
Відображення – це результат процесу відбиття, сліди в широкому розумінні (матеріальні та ідеальні). Механізм дії відображення опосередкований об'єктами взаємодії, енергією, що виникає між ними.
Взаємодія між конкретними об'єктами становить певний акт відображення й утворення слідів відображення. Злочинна діяльність – це ланцюг взаємодій людей, тварин, організмів і неживих тіл тощо. Своєю чергою, під час взаємодії виявляється один або декілька видів рухів.
За кількістю видів рухів, що беруть участь у взаємодії, останні поділяють на прості й складні, опосередковані та безпосередні, контактні і безконтактні.
Взаємодія вважається простою, якщо в основі слідоутворення лежить один вид руху, більшість слідів у трасології утворюється при одному виді руху – механічному.
Складною називається взаємодія, коли у слідоутворенні бере участь декілька видів рухів (наприклад, при короткому замиканні електричних дротів під час пожежі: через падіння перекриття (механічний рух) дроти вступають у контакт, потім виникає електрична взаємодія, тобто відбувається плавлення металу на місці контакту, а закінчується хімічною взаємодією – утворенням окису міді).
Основні види рухів матерії такі.
Психічний рух – це вища і складна форма взаємодії і зв'язку, яка виникає при вчиненні злочину між суб'єктами та матеріальним середовищем органічного і неорганічного походження. Наприклад, погроза вбивством, висловлена потерпілому, психічне насильство та ін. Психічна взаємодія суб'єкта з предметом неживої природи викликає формування нового знання і суб'єктивного образу.
Механічний рух – це переміщення тіл у просторі. Будь-яке переміщення предметів обстановки залишає слід, який змінює відношення речей та їх зв'язки. Сліди механічного походження майже завжди явні. Разом з тим, є велика кількість слідів механічного походження, які існують на межі видимого або зовсім невидимого (наприклад, сліди металізації, запах, сліди звуку, сліди мікрочасток і мікрооб'єктів тощо).
Фізичний рух здійснюється на молекулярному або атомарному рівнях. У світі сучасних поглядів ці процеси супроводжуються тепловими, магнітними, електричними, радіоактивними змінами у структурі об'єктів, що взаємодіють, залишаючись переважно невидимими. У криміналістичних дослідженнях, зазвичай, використовуються термічні, електричні та радіоактивні сліди.
Хімічний рух має місце на молекулярному рівні з виділенням або вбиранням енергії, при якому відбувається перетворення об'єктів, що взаємодіють, у третю – нову – речовину. Криміналістичне дослідження слідів хімічної взаємодії дозволяє встановлювати вид і ознаки речовин (предметів), що взаємодіють, які існували до контакту.
Біологічний рух – це фізіологічні процеси в живих організмах, рослинах, мікроорганізмах, внаслідок яких відбуваються процеси регуляції, росту, регенерації, відмирання та розклад тканин. Стосовно події злочину дослідження механізму біологічного руху дозволяє встановлювати час виникнення та зникнення слідів (давність настання смерті, поховання та ін.).
Методологічну роль теорії відображення, як всезагальної властивості матерії, для науки криміналістики взагалі й для теорії механізму вчинення злочину можна сформулювати у такий спосіб:
– всезагальна властивість матерії відображення дозволяє інтерпретувати подію злочину як процес відображення і слідоутворення;
– положення теорії відображення про те, що слід-відображення не може існувати окремо від об'єкта, що відображує, в судово-слідчому процесі визначає кінцеву мету дослідження, тобто якщо є слід, то обов'язково повинен бути предмет, який його залишив;
– слідчий, експерт в силу своїх професійних знань і процесуального статусу можуть одержувати із джерела більше або менше інформації, проте кількість первинної інформації, що відображується, залишається незмінною. Тому використання різних способів дослідження одного й того самого джерела дозволяє одержувати однозначні результати і перевіряти у такий спосіб обгрунтованість раніше проведених досліджень.


2. 23 травня біля 18 годин невідомі, які проїжджали по вул. Морська на автомобілі "Вольво", кинули у бік палаток торговельного ряду дві бойові гранати. В результаті вибухів п'ять чоловік отримали поранення, два чоловіка вмерлі на місці події.
Завдання:
Проаналізуйте та змоделюйте ситуацію, складіть графічний план розслідування злочину стосовно фабули, вкажіть основні напрями розслідування. Обгрунтуйте свою відповідь.

Маємо справу із терористичним актом, тобто вчиненням вибуху, який спричинив тяжкі наслідки і загибель людей з метою порушення громадської безпеки (ч. 3 ст. 258 КК України).
Доцільно розглянути такі слідчі ситуації:
1. Мали місце "розборки" конкурентів.
2. Можливо, це "покарання" за те, що торговці відмовились вчинити якісь дії: торгувати по іншим цінам, платити за місце на ринку кримінальним авторитетам та ін.
3. Міжособистісний конфлікт.
4. Розвага хуліганів.
У ситуації, що розглядається, можливі три основні лінії пошуку:
1) пошук самих злочинців:
2) пошук автомобіля, його власника (можливо, сам власник брав участь у вчиненні злочину, або дозволив комусь скористатися ним; можливо, автомобіль викрали);
3) гранати (у кого і де була можливість придбати їх).
Організація роботи на місці вибуху буде складатися з кількох етапів.
І. Підготовчий етап.
Одержавши повідомлення про вибух (зазвичай, їх приймає черговий ОВС), необхідно з'ясувати:
– точне місце і час вибуху;
– характер наслідків (виникнення руйнацій або пожежі, наявність загиблих і поранених людей);
– дані про заявника;
– наявність інших очевидців вибуху, а також можливості залучити понятих на місці події.
Після одержання повідомлення про злочин необхідно вжити таких заходів:
– направити на місці вибуху бригаду "швидкої допомоги";
– викликати пожежну службу для гасіння пожежі (якщо є необхідність);
– організувати охорону місця події (силами нарядів ППС);
– повідомити заявника про його громадянський обов'язок – дочекатися СОГ для дачі пояснень.
Потім необхідно повідомити про те, що трапилося, керівництво ОВС, прокуратуру і чергового спеціаліста вибухотехнічної служби.
Черговий ОВД направляє на місце вибуху СОГ, склад якої може бути таким:
– слідчий (прокуратури або міліції),
– оперативні співробітники карного розшуку, підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю, а, можливо, й по боротьбі зі злочинами у сфері економіки;
– експерти та спеціалісти (криміналіст, судовий медик, вибухотехнік, спеціаліст випробувальної пожежної лабораторії, технік-фотограф, відеооператор, кінолог зі службово-пошуковим собакою та ін.).
Після вибуху виникає потреба у розчищенні завалів, тому необхідно організувати саме цю роботу.
ІІ. Робочий етап.
Прибувши на місце вибуху, керівник СОГ послідовно виконує такі дії:
– наказує вивести сторонніх осіб з місця вибуху;
– з'ясовує в очевидців і заявника, потерпілих обставини вибуху і дає розпорядження про вжиття невідкладних заходів для пошуку та затримання осіб, винних у вчиненні вибуху;
– доручає спеціалісту ВТС з'ясувати сліди вибуху;
– інструктує всіх учасників СОГ;
– роз'ясняє права й обов'язки всім учасникам огляду місця вибуху;
– визначає межі огляду;
– визначає точки для орієнтовної та оглядової фотозйомки. При огляді місця вибуху, що спричинив значні руйнівні наслідки, доцільно один з оглядових знімків зробити згори, використовуючи при цьому дахи будинків, верхівки дерев тощо;
– дає вказівку виконати фото- і відеозйомку сторонніх осіб, які зібралися на місці події;
– обирає метод огляду (у внутрішньому радіусі доцільним є метод огляду по спіралі) від центру до периферії, а в зовнішньому – можливі й інші методи, наприклад, по квадратах, секторах або напрямках);
– одержує від присутніх на місці події інформацію про всі зміни обстановки, що відбулися до приїзду СОГ.
ІІІ. Детальна стадія.
Під час детального огляду місця вибуху необхідно зафіксувати руйнування, викликані вибухом, а також його негативні обставини. При огляді фіксують пошкодження стекол, руйнацію найближчих і більш віддалених від місця вибуху шибок, розміри та дальність розльоту осколків скла. Для фіксації ушкоджень доцільно використовувати метод циферблата. Епіцентр вибуху на схемі варто помістити в центр умовного циферблата годинника вісь "центр – 12 годин" направити на північ або інший сталий орієнтир, а місцезнаходження всіх виявлених об'єктів позначити, врахувавши напрям від центру (наприклад, 5 год., 9 год.) і відстань від нього (45 см, 70 см та ін.).
Під час проведення детального огляду епіцентру вибуху вжити заходів для виявлення та вилучення слідів вибухових речовин.
Огляд місця події по справах про злочини, що вчиняються шляхом вибуху, – доволі тривала і трудомістка процедура, що потребує старанної фіксації багатьох обставин. Тому під час огляду доцільно робити чорнові нотатки, записи, схеми, замальовки, записувати інформацію на диктофон або відеокамеру, а протокол цієї слідчої дії складати або поетапно (після завершення роботи на тій чи іншій ділянці), або після закінчення всього огляду (на місці чи навіть у кабінетних умовах після систематизації зібраної інформації).
Результати огляду фіксують у протоколі і додатках до нього, дотримуючи процесуальних вимог.
Початкові заходи при розслідуванні вибуху.
Після вибуху на початковому етапі, зазвичай, вживаються такі організаційні, оперативно-розшукові та слідчі заходи:
– надання допомоги потерпілим і забезпечення безпеки тих людей, які перебувають у зоні вибуху;
– попередня оцінка слідів вибуху;
– встановлення очевидців вибуху й інших свідків, збирання їх свідчень;
– опитування постраждалих осіб;
– одержання від родичів, знайомих потерпілих даних про можливі причини злочину й обставин, що йому передували;
– одержання інформації від осіб, що надавали допомогу потерпілим (бригади "швидкої допомоги", лікарів), і тих, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху;
– огляд місця події;
– вжиття заходів щодо встановлення та затримання осіб, які підозрюються у вчиненні вибуху, та ін.
За результатами цих заходів ухвалюється рішення щодо порушення кримінальної справи, й лише тоді вживаються такі заходи:
– призначення вибухотехнічної та інших експертиз;
– допити всіх перелічених осіб;
– вивчення комерційної, виробничої та іншої діяльності потерпілих для встановлення можливих причин організації вибуху;
– проведення обшуку за місцем проживання та роботи підозрюваного, а також його співучасників;
– допит підозрюваного тощо.


3. На поверхні об'єкта (двері, дошки тощо) залишити сліди знаряддя зламу. Зафіксувати залишені сліди за правилами детальної фотозйомки.
Завдання;
Зробити опис виявлених слідів у вигляді фрагменту протоколу огляду місця події та надати разом з фотознімками для перевірки.

Фрагмент протоколу огляду місця події.

"... Вхідні двері у склад дерев'яні, одностулкові, із двома фільонками, пофарбовані із зовнішнього боку коричневою фарбою, з внутрішнього – фарбою світло-блакитного кольору. Двері розміром 85 х 190 см з товщиною рами 4 см кріпляться до правого одвірка короби з допомогою двох петель і відкриваються у бік сходового майданчика. У момент огляду двері були відкриті на 17 см. У них є врізний замок, прикріплений двома шурупами. Відстань від підлоги до нижнього краю лицьової планки замку – 70 см. Ригель замку виступає з короби на 2 см. На поверхні ригеля, зверненої назовні, можна побачити дві подряпини, що мають блиск металу. Подряпини розташовані паралельно поздовжній осі ригеля і паралельно одна одної.
На рамі дверей, вище замку, є два вдавлених сліди, розташовані поруч один з одним. Сліди мають прямокутну форму.
Розміри першого сліду 25 х 28 мм, найбільша глибина – 9 мм. Відстань від центру сліду до нижнього краю дверей – 96 см, до внутрішнього ребра рами – 26 мм. Розміри другого сліду 25 х 32 мм, найбільша глибина – 7 мм. Відстань від центру сліду до нижнього краю дверей 105 см, до внутрішнього ребра рами – 28 мм. Відстань між центрами слідів – 91 мм. Короткі сторони слідів розташовані паралельно внутрішньому і зовнішньому ребрах рам. Глибина слідів поступово збільшується до внутрішнього ребру рами. У верхньому внутрішньому куті кожного сліду є чітко виражена опуклість напівовальної форми розміром 8 х 4 мм. Ця опуклість розташована паралельно короткій стороні сліду.
Сліди сфотографовані. Зі слідів на рамі дверей зроблені пластилінові зліпки. Зліпки упаковані окремо в картонну коробку. Коробка перев'язана шпагатом, кінці якого скріплені печаткою № 122 прокуратури Комунарського району м. Запоріжжя, засвідчена підписами понятих і слідчого, оснащена пояснювальними написами.


4. Касир, якому покупець пред'явив фальшиву грошову купюру, заявив, що не бачив обличчя, але добре запам'ятав особливості рук злочинця. Слідчий, після затримання підозрюваного, організував пред'явлення для впізнання. Для чого у ширмі було зроблено шість отворів, через які впізнаючому було пред'явлено три пари рук. Він впевнено вказав на руки підозрюваного.
Завдання:
Схарактеризувати ситуацію, чи дозволено проведення впізнання таким чином? Аргументуйте свою відповідь.

Пред'явлення для впізнання регламентовано ст.ст. 174-176 КПК України.
Пред'явлення для впізнання – слідча дія, що полягає у пред'явленні свідкові чи іншій особі об'єктів, які вони спостерігали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності.
Одночасно, ця дія передбачає показ певних об'єктів в умовах, що дозволяють сприймати загальні та окремі ознаки. Тотожність при впізнанні встановлюють за ознаками об'єктів, сприйнятих особою і збережених у її пам'яті. Це окрема форма ідентифікації, яка істотно відрізняється від випадків ідентифікації за матеріальними слідами. У процесі впізнання свідок спостерігає ознаки пред'явленого об'єкта, порівнює та співставляє їх зі збереженими в пам'яті й доходить певного висновку щодо наявності чи відсутності тотожності або групової належності об'єкта.
Пред'явленню для впізнання повинно передувати виконання процесуальних і деяких допоміжних дій, а саме:
1) попередній допит особи, яка впізнає;
2) підбір об'єктів, серед яких необхідно провести впізнання;
3) визначення місця і умов пред'явлення для впізнання;
4) визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів.
Статтями 174, 175 КПК України встановлено, що слідчий до проведення впізнання повинен допитати свідка, потерпілого про зовнішній вигляд і прикмети чи ознаки об'єкта, а також про обставини, за яких він бачив цей об'єкт.
При з'ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнанню, слідчий повинен детально допитати свідка про загальні й характерні її риси. При цьому необхідно користуватись даними словесного портрета, але в загальновживаних виразах. Необхідно детально дізнаватися щодо зросту, будови тіла, віку, типу обличчя, кольору волосся, шкіри й особливих прикмет (шрами, родимки, бородавки тощо).
Впізнання людей може проводитись за голосом, особливостями мови і ходи іншими властивостями і ознаками.
Отже, на мій погляд, проведення впізнання, про яке зазначено у ситуації, є правомірним.
Білетні касири за родом своєї діяльності, як правило, бачать руки покупців, саме на них зосереджена їх увага. Касири спостерігають за рухами цих рук, як ними перераховуються гроші, та ін. Недивно, що вони, переважно, запам'ятовують характерні особливості саме рук, пальців рук зокрема.
Отже, вважаю, що слідчий мав рацію, організувавши пред'явлення для впізнання в описаний вище спосіб. Якщо б касир впізнавав певних осіб повністю, він б міг відволікатися – розглядати обличчя осіб, їх постаті – й не помітити щось головне в характеристиці рук, бачених ним раніше. У ситуації, створеній слідчим, касир був зосереджений лише на руках осіб, що впізнавались, отже, він впевнено вказав на руки підозрюваного, які добре запам'ятав.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 12.10.2010 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 12.10.2010 р.
3. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
4. Когутич І.І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видив злочинів: Тексти лекцій. – Львів: Тріада плюс, 2006. – 456 с.
5. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: ін Юре, 2004. – 520 с.
6. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник / За ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. – К.: Юрінком інтер, 2001. – 366 с.
7. Руководство по расследованию преступлений: Науч.-практ пособие. – Харьков: Консум, 2001. – 590 с.
8. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
9. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: А. С. К., 2003. – 1120 с.
10. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Де Юре, 2008. – 208 с.