Кр Прийоми (техніка) планування розслідування.

Контрольна робота

 з дисципліни "Криміналістика"

 1. Прийоми (техніка) планування розслідування.

 В етимологічному аспекті будь-який план - це заздалегідь визначений порядок, послідовність здійснення якоїсь програми, виконання роботи, проведення заходів, виконання дій тощо. Отже, план у широкому значенні являє собою засіб предметно-перетворюючої діяльності, а у вузькому значенні - засіб здійснення правоохоронної діяльності.

 В криміналістичній тактиці планом називають рельєф місцевості, розташування предметів, слідів на якійсь ділянці місцевості, площі, всередині будівлі тощо.

 Графічне або інше технічне відображення (зображення) предметів, будівель, слідів та інших об'єктів на плоскому носії також називається планом (план місця події, план садиби, план дорожньо-транспортної пригоди та ін.).

 Нарешті, планом називають суб'єктивний образ (слід пам'яті), що містить прогноз діяльності щодо здійснення певного прийому, операції, тактичного рішення. Якщо такий суб'єктивний образ-план буде матеріалізований, тобто закріплений на матеріальному носії (папері, магнітній стрічці тощо), то його теж називають планом, наприклад, письмовим, графічним.

 Таким чином, план у криміналістичній тактиці розуміється як засіб, "інструментарій" суб'єктів діяльності з реалізації тактичних прийомів розслідування злочинів взагалі.

 Планування - процес діяльності, взаємопов'язаний з поняттям "план", в результаті якого народжується план як наслідок інтелектуальної і предметно-перетворюючоі діяльності суб'єкта.

 Планування розглядається як метод найбільш повного задоволення матеріальних і духовних потреб на основі урахування вимог системи певних законів. Звідси планування в криміналістичній тактиці - це процес реалізації її методологічних основ (методів і засобів) у практиці розкриття, розслідування і попередження злочинів.

 Діяльність слідчого із розслідування і попередження злочинів є складною і багатогранною. Їй властиві організованість, плановість, прогнозування і цілеспрямованість, що є загальними засадами судово-слідчої діяльності.

 Сутність судово-слідчої діяльності припускає її планування щодо здійснення практичної діяльності організаційного характеру, а саме:

 1) планування роботи слідчого, дізнавача в цілому; планування розслідування по кожній кримінальній справі, що перебуває в його провадженні; планування окремих слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів;

 2) координацію сил і засобів, необхідних для ефективного розслідування і здійснення інших функцій слідчого;

 3) систематичне взаємне інформування взаємодіючих органів і осіб у необхідних межах, що забезпечують успішне виконання ними своїх завдань;

 4) широке використання наукової організації праці, передового досвіду, досягнень науки і техніки;

 5) безперервне прогнозування і коректування діяльності взаємодіючих організацій;

 6) повсякденне виконання профілактичної і виховної функції слідчої діяльності взагалі.

 Вся організаційна діяльність носить цілеспрямований, прогностичний характер. У ній знаходить відображення програмно-цільовий метод, сутність якого зводиться до визначення загального напрямку діяльності на основі чітко сформульованих цілей.

 Перший етап програмно-цільового методу зводиться до визначення цілей розслідування, їх важливості і значущості в пізнавальному процесі, інакше кажучи, - це систематизація (ранжування) цілей за їх значущістю для розслідування. Ранжування цілей за значущістю дозволяє визначити черговість їх досягнення, що забезпечує оптимальність планування, економію сил і засобів.

 Другий етап програмно-цільового методу в практиці розслідування полягає в розробці робочої програми (тобто власне планів), яка є основою конкретного планування. наприклад, провадження певної слідчої дії.

 Планування - це найбільш доцільна і цілеспрямована діяльність, яка дозволяє швидко і ефективно організувати збирання, дослідження і використання доказової інформації для розшуку і встановлення злочинця та інших обставин, що підлягають доказуванню.

 Планування є обов'язковою умовою розслідування. Це складний розумовий процес, що полягає у виборі напрямку і оптимізацїї тактичних завдань, засобів і методів для їх вирішення відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

 Планування базується на фактичному матеріалі, тобто інформації, зібраній на конкретний момент розслідування. У цьому зв'язку розрізняють планування на досудовому і судовому слідстві.

 Планування на досудовому слідстві прийнято поділяти на два етапи: первісний і наступний.

 Первісний етап включає планування:

 а) попередньої перевірки матеріалів про ознаки злочину;

 б) збирання додаткових матеріалів для порушення кримінальної справи;

 в) планування порушення кримінальної справи;

 г) початку дізнання або слідства.

 На первісному етапі проводять невідкладні слідчі дії, огляд місця події, оперативні заходи - розкриття злочину за гарячими слідами, забезпечення слідства показаннями свідків тощо.

 Провадження невідкладних дій також не обходиться без планування.

 На наступних етапах слідства будуються слідчі версії, плануються слідчі і оперативні заходи щодо їх перевірки тощо. У плануванні взагалі й судово-слідчому плануванні зокрема, крім програмно-цільового методу, застосовується метод сіткового планування.

 Сіткове планування в практику розслідування злочинів увів О. М. Ларін (1970), А. Н. Литвинов, Р. Л. Степанюк (2004) вважаючи, що процес розслідування можна подати як складну розробку, тобто систему дій слідчого: слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, організаційних заходів тощо.

 Перед початком планування визначають перелік дій і заходів, які необхідно провести для досягнення мети. У слідчій діяльності кінцевою метою є розслідування, яке закінчується складанням обвинувального висновку, пред’явленням матеріалів слідства обвинуваченому і передачею матеріалів справи до суду.

 Увесь цей процес, починаючи від порушення кримінальної справи, необхідно розписати у вигляді кроків діяльності слідчого, а потім визначити час для виконання кожної дії (наприклад, у днях) й у такий спосіб встановити загальний час розслідування. Якщо слідчий не всі дії буде проводити сам (багато з них він доручає органу дізнання), то загальний час розслідування буде зменшуватися.

 Сіткове планування рекомендується застосовувати, головним чином, при бригадному методі розслідування складних кримінальних справ, економічних злочинів, замовних убивств, злочинів, скоєних організованими групами, злочинів минулих років.

 Центральним елементом сіткового планування є складання сіткової моделі (графіку, стрілочної діаграми) діяльності. Для її розробки слідчий визначає загальну мету розслідування і складає перелік послідовних робіт-дій слідчого. Потім він розробляє сіткову модель, яка розкриває послідовність дій слідчого.

 Практична реалізація методу планування спрямована на відшукування шляхів і способів встановлення істини у справі. Вона базується на досвіді теорії і практики, сформульованому у вигляді загальних положень, які називаються принципами планування.

 Основні із такі.

 Принцип законності полягає в тому, що методи, прийоми і засоби для досягнення конкретної мети повинні відповідати нормам КПК України. В план не можна включати дії, що суперечать закону, а тим більше використовувати їх.

 Принцип законності дозволяє найбільш повно розкрити і зрозуміти інші принципи досудового слідства: об'єктивності, всебічності, повноти і швидкості розслідування.

 Принцип науковості зобов'язує слідчого виходити із об'єктивних закономірностей процесу пізнання, рекомендацій криміналістики щодо механізму утворення і збереження слідів, прийомів і засобів їх виявлення.

 Названі принципи носять загальний методологічний характер, пронизують весь процес розслідування.

 Безпосередніми принципами планування розслідування є: індивідуальність, динамічність (безперервність), реальність і конкретність.

 Принцип індивідуальності означає, що план розслідування для кожної кримінальної справи повинен передбачати певні методи і засоби її дослідження. Індивідуальність допускає вміле поєднання загального, тобто норм кримінально-процесуального закону, із окремими особливостями розслідуваної кримінальної справи і не припускає схематичності, шаблонності використання засобів і методів без їх ретельної перевірки.

 Практика розслідування злочинів одного й того ж виду свідчить, що на первісному етапі розслідування, коли зібрана необхідна інформація, прийняте рішення про порушення кримінальної справи, коло організаційних, слідчих і оперативно-розшукових заходів може бути типовим.

 Наприклад, при виявленні ознак квартирної крадіжки розслідування починається, як правило, з огляду місця події, однак це не означає, що в окремих випадках розслідування не можна починати із затримання злочинця з речовими доказами, допиту потерпілого тощо. Кожен злочин, що розслідується, має свої особливості, врахування яких робить планування суворо індивідуальним.

 Принцип динамічності проявляється у безперервності планування, тому він іноді називається принципом безперервності. План змінюється і доповнюється в міру надходження доказової інформації, що спростовує або підтверджує обставини, які доводяться. Динамічність планування означає його гнучкість, рухливість, необхідність пристосовувати планування до обстановки слідства, що постійно змінюється.

 Принцип реальності планування характеризується обгрунтованістю, реальністю слідчих версій, а також оптимальною можливістю в заздалегідь намічені планом строки виконати зазначені заходи по справі.

 Реальність означає, що при складанні плану необхідно виходити із реальної оцінки фактів і реальних версій, а також реальної необхідності і можливостей слідчого щодо використання допомоги інших слідчих, спеціалістів і громадськості, оперативних можливостей. Реально здійсненими повинні бути всі намічені слідчим у плані дії.

 Принцип реальності планування виражається також у вимозі розробляти програму-алгоритм дій слідчого для досягнення необхідного результату на основі знання слідчим сучасних досягнень у тій чи іншій галузі науки.

 Конкретність припускає врахування усіх реально можливих версій, способів і методів їх перевірки, строків виконання дій. що відповідають закону. Конкретність характеризує план як робочий інструмент слідчого. У ньому не повинно бути загальних, неконкретних цілей і завдань.

 Конкретність планування - це визначеність строків проведення окремих слідчих дій (виходячи із строків розслідування, передбачених законом). При груповому розслідуванні принцип конкретності реалізується в окремих (конкретних) планах розслідування (план розслідування епізоду).

 Використовуючи закони логіки і категорії діалектики, слідчий оцінює слідчі ситуації, що виникли, моделює версії і шляхи, необхідні для їх практичного вирішення.

 У спеціальній літературі є рекомендації з планування розслідування, що включають такі правила:

 1) правильно користуватися юридичними поняттями, точно визначати ознаки предметів і явищ, не допускати змішування понять, користуватися логічним прийомом поділу понять;

 2) використовувати логічні операції, тобто системи суджень і умовиводів;

 3) точно дотримуватися законів тотожності, несуперечності, виключення третього і закону достатньої підстави;

 4) використовувати форми мислення у вигляді гіпотези, тобто слідчої версії.

 Діяльність слідчого щодо планування включає застосування тактичних прийомів. Вона може бути усною і письмовою. Тому розрізняють плани усні і письмові.

 Усний план не фіксується матеріально, він реалізується в усній формі (висловлювання, поради, рекомендації, накази). Складається він, як правило, для перевірки нескладних слідчих, оперативних або експертних версій.

 Письмовий план доцільно складати у всіх випадках розслідування кримінальних справ.

 За нескладними кримінальними справами письмовий план може бути складений у вигляді окремих заміток, переліку питань (обставин), які підлягають доказуванню.

 Складні кримінальні справи, особливо багатоепізодні, не можна розслідувати без письмового плану. Останній забезпечує повноту планування, створює наочність, дисциплінує слідчого як дійовим засіб контролю і самоконтролю.

 Складаючи письмовий план, висуваючи версії, слідчий моделює свою діяльність, визначає, за допомогою яких слідчих дій і оперативно-розшукових заходів можна в найкоротший строк досягти цілей, що випливають із завдань розслідування. План створює можливість передбачити перевірку з справі всіх виведених наслідків за версіями, гарантує повноту і об'єктивність розслідування.

 Планування при розслідуванні починається негайно після виявлення ознак злочину. На цій стадії воно має, як правило, усну форму. Висунуті версії стосуються організації розшуку злочинця за "гарячими слідами", виявлення джерел матеріальних та ідеальних відображень. Після провадження невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів зазвичай виникає можливість письмового планування розслідування.

 Діяльність щодо планування поділяється на два етапи:

 1) вивчення фактичних даних;

 2) складання робочої програми розслідування, тобто власне складання планів.

 Вивчення зібраних у справі фактичних даних являє собою оціночну діяльність слідчого і включає:

 а) аналіз зібраної інформації, що міститься в матеріальних і ідеальних відображеннях;

 б) класифікацію інформації за видами джерел: речові, вербальні, підтверджуючі або спростовуючі версію конкретної обставини, яка перевіряється;

 в) формування систем доказів за видом обставин, що підлягають доказуванню, тобто утворення системи доказів.

 Оцінюючи зібрану інформацію, слідчий використовує її для вирішення таких завдань:

 1) обгрунтування побудови версій, виявлення, закріплення і вилучення доказів, що можуть бути втрачені з об'єктивних і суб'єктивних причин; прогнозування можливих латентних джерел інформації;

 2) організація розшуку злочинця за "гарячими слідами";

 3) виявлення викраденого майна і вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування матеріального збитку;

 4) одержання інформації про причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів.

 Вирішуючи ці завдання, слідчий визначає, які факти є достовірними, які мають потребу в перевірці, які треба встановити.

 Складання робочої програми включає:

 1) висування слідчих версій на основі оціненого і систематизованого матеріалу.

 Кожна обставина, яка підлягає доказуванню, співвідноситься із системою наявних доказів, і на цій підставі будуються слідчі версії (як правило, спочатку загальні).

 Кожна загальна версія, якщо це необхідно, деталізується на окремі. Після висування всіх версій доцільно виписати їх на окремий аркуш і систематизувати за якоюсь підставою, наприклад, за важливістю одержуваної інформації, кількості джерел, що підтверджують або спростовують версію;

 2) виведення наслідків із сконструйованих версій, тобто формулювання безпосередньо питань, що підлягають перевірці;

 3) визначення засобів і методів перевірки, тобто слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів;

 4) визначення строків виконання, перевірки і відповідальних виконавців;

 5) складання письмового плану.

 2. 2 травня у РВВС звернулася Сазонова Н. Т. із заявою про те. що кілька годин тому на вул. Садовій на неї напав якийсь чоловік, раптово вдарив її по голові, а потім, долаючи опір, він звалив її на землю, здавив шию шматком кабелю і, коли вона втратила свідомість, зґвалтував. Сазонова прийшла до тями коли, ґвалтівник вже зник. Прикмети зовнішності вона не запам'ятала, але вказала, що він був взутий в туфлі коричневого кольору. При огляді місця події був знайдений і вилучений шматок телевізійного кабелю з заводським маркуванням "КСМ-51970"; гіпсовий зліпок з об'ємного сліду взуття; зразки грунту та рослинності.

 Завдання: Проаналізуйте ситуацію, складіть письмовий план початкових слідчий дій, висуньте версії відносно фабули. Обгрунтуйте свою відповідь.

 

 Визначивши обставини, які підлягають з'ясуванню, необхідно розпочати проведення першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, які обов'язково плануються.

 Початковий етап розслідування злочинів про згвалтування починається діяльністю слідчого з координації взаємодії з органами дізнання, концентрації сил і засобів для розкриття злочину "по гарячих слідах". Ця оперативна діяльність органу дізнання починається відразу після виявлення ознак злочину і поєднується зі слідчою після порушення кримінальної справи і початку досудового слідства.

 Перелік слідчих дій має ситуаційний характер і визначається типовими слідчими ситуаціями.

 Перша ситуація характеризується заподіянням потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, коли згвалтована перебуває на місці вчинення злочину в тяжкому стані, а іноді в несвідомому і безпорадному, і не може давати показання.

 Одержавши таке повідомлення, черговий направляє оперативно-слідчу групу, викликає на місце події швидку допомогу. Якщо інформація про подію надійшла від патрульно-постового наряду або дільничного, то останні організують охорону місця події та надають першу допомогу постраждалій.

 Якщо постраждала перебуває у тяжкому стані, а лікар забороняє спілкування з нею, то її евакуюють. Слідчий дає доручення своєму помічнику супроводжувати потерпілу й спробувати з дозволу лікаря опитати її про основні обставини згвалтування. Бажано показання записувати на диктофон.

 Після поліпшення стану здоров'я проводиться перший допит потерпілої для збирання інформації про злочинця і обставини згвалтування. Зазвичай рекомендується одержати відповіді лише на основні питання: чи знає вона злочинця, а якщо не знає, то які його основні ознаки - зріст, вік, чи був у масці, у чому був одягнений, які характерні ознаки одягу - куртка, плащ, якого кольору, які запам'ятала помітні прикмети, як напав гвалтівник.

 Друга ситуація характеризується тим, що згвалтована, яка перебуває на місці події, за станом здоров'я може давати показання. Природно, спочатку їй надають невідкладну допомогу, а потім вона пише заяву про згвалтування, її допитують і проводять освідування.

 Якщо це відбувається на місці події, то слідчий проводить короткий допит про основні обставини злочину: хто гвалтівник, знайомий чи незнайомий, якщо знайомий, то як його прізвище, де проживає. Коли злочинець не знайомий, то передусім треба встановити його загальні ознаки - приблизний вік, особливі прикмети, колір волосся, вид одягу і прикметні ознаки - незвичайний колір, форма, розцвічення одягу, нашивки на ньому, як злочинець поводився, чи не намагався приховати обличчя, очі.

 В обох ситуаціях цієї інформації зазвичай буває досить, щоб організувати розкриття згвалтування по "гарячих слідах".

 Починаючи розшук, треба будувати такі пошукові версії: злочинець "свій" і проживає в районі вчинення злочину і злочинець "чужий", у даній місцевості не проживає.

 На основі первинної інформації про особу злочинця слідчий доручає:

 1) працівникам органів дізнання - обстежити будинки і підвали, що прилягають до місця події (подвірний, поквартирний обхід і опитування). Якщо місце події знаходиться в лісі, то організувати прочісування, переслідування можливими шляхами відходу злочинця;

 2) кінологу - організувати застосування службово-розшукового собаки від запахового сліду на місці події або залишеної речі;

 3) повідомити про ознаки злочинця патрульно-постовим нарядам, на контрольно-пропускні пункти і доручити їм вести спостереження і перевірку, запідозрених затримувати до прибуття слідчого з потерпілою, щоб провести оперативне впізнання;

 4) організувати розшук злочинця шляхом впізнання його потерпілою. Для цього потерпілій, при її згоді й доброму стані здоров'я, пропонують взяти участь у патрулюванні на машині вулиць, площ, де можливо "розчинився" злочинець. Нерідко під час патрулювання потерпіла в юрбі на вулиці впізнає злочинця. Запідозреного затримують і організують процесуальне пред'явлення для впізнання, що проводять пізніше.

 Третя ситуація виникає в зв'язку з характером заяви потерпілої: якщо потерпіла знає гвалтівника і повідомляє його прізвище, місце проживання, роботи, то гвалтівника затримують за підозрою і проводять детальну перевірку заяви потерпілої про його причетність до згвалтування.

 Проте, потерпіла не завжди повідомляє про злочин негайно після згвалтування. Трапляється, минають дні й тижні, поки вона вирішує зробити заяву. Не поодинокі випадки, коли про згвалтування неповнолітньої довідаються батьки, роблять заяву і через деякий час вказують на конкретну особу.

 Дослідження таких ситуацій починається після прийняття заяви про згвалтуння, детального допиту потерпілої та її освідування. При допиті з'ясовують особу гвалтівника, місце, час вчинення злочину, характер насильства і слідів на тілі, одязі потерпілої, на місцевості.

 Зазвичай, в результаті слідчих дій, проведених на початковому етапі, буває з'ясовано основні обставини щодо події злочину:

 * коли, де та в якій обстановці було вчинено згвалтування;

 * у чому знайшло вираз фізичне та психічне насильство;

 * чим погрожував насильник потерпілій та чи застосовував при цьому будь-яку зброю;

 * які ушкодження були спричинені потерпілій і чим;

 * чи чинила вона опір, у чому це виявлялося;

 * чи є сліди її опору на одязі та тілі гвалтівника;

 * чи був злочин закінчений, якщо ні, то чому;

 * які сліди насильства залишилися на тілі та одязі потерпілої;

 * чи була дефлорація;

 * чи перебувала потерпіла в момент насильства у хворобливому або безпорадному стані;

 * чи жила вона раніше статевим життям;

 * хто міг бачити її та насильника на місці події до або після того, що сталося;

 * чи знайома потерпіла з насильником, які в них стосунки;

 * чи просив він її відмовитися від заяви про згвалтування, що за це обіцяв, чим підтверджується цей факт та ін.

  3. У зв'язку з необхідністю допитати в ролі свідка депутата міської ради народних депутатів слідчий надіслав йому виклик на допит через секретаря міської ради народних депутатів.

 Завдання: Схарактеризувати ситуацію та дії слідчого.

 

 Допит - це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від допитуваних (свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого) словесну інформацію про обставини злочину й інші факти, що мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

 Допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, що полягає в одержанні слідчим у передбаченому законом порядку від свідка його показань про обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальних справ.

 Статтею 27 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 р. № 2790-XІІ в ред. від 09.07.2007 р. народному депутату гарантується недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

 Проте народний депутат може бути допитаний як свідок. Недоторканність народного депутата України не поширюється на цю слідчу дію.

 Як зазначається у ст. 166 КПК України, свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності - кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи.

 Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.

 В повістці повинно бути зазначено, хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені ст. ст. 70 і 71 КПК України.

 Таким чином, на мій погляд, оскільки КПК України передбачено виклик свідка телеграмою або телефонограмою, а викликати на допит народного депутата через секретаря міської ради народних депутатів можна саме телефонограмою, то дії слідчого є правильними.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 01.01.2006 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 01.10.2007 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 01.07.2007 р.
4. Про статус народного депутата України: Закон України від 17.11.1992 р. № 2790-XІІ в ред. від 09.07.2007 р.
5. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 990 с.
6. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 768 с.
7. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Ін Юре, 2004. - 520 с.
8. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 368 с.
9. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588 с.