Кр ПРИЙОМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНТАКТУ З ДОПИТУВАНИМ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"
на тему: ПРИЙОМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНТАКТУ З ДОПИТУВАНИМ

ПЛАН

1. Прийоми встановлення психологічного контакту з допитуваним 3
2. Завдання 10
3. Завдання 13
Список використаної літератури 16


1. ПРИЙОМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНТАКТУ
З ДОПИТУВАНИМ
Допит у ході досудового слідства є найбільш поширеним видом процесуального спілкування і займає більш чверті робочого часу у праці слідчого.
Під час допиту слідчий має одержати відомості про фактичну сторону події, що розслідується, й дати оцінку цим відомостям.
З соціально-психологічної сторони допит – доволі динамічний різновид професійного спілкування, який відбувається в режимі, що характеризується низкою психологічних особливостей. Центральними психологічними проблемами допиту є діагностика істинності показань, вибір прийомів правомірного психічного впливу з метою отримання правдивих показань і способів викриття неправдивих показань.
Як і будь-яка інша слідча дія, проведення допиту регламентується КПК України (ст. ст. 107, 143-145, 166-171)і має встановлений порядок.
Перший етап допиту – вступний. Під час цього етапу слідчий встановлює анкетні дані допитуваного, попереджає його про відповідальність за дачу неправдивих показань. На цьому етапі обидва учасники допиту визначають лінії своєї поведінки стосовно один до одного.
Другий етап допиту – стадія переходу до психологічного контакту, стадія, на якій задаються незначні питання. На цьому етапі важливо встановити контакт між слідчим і допитуваним, визначити загальні параметри бесіди (темп, ритм, рівень напруженості, основні аргументи для переконання один одного).
Третій етап є головною частиною допиту. Саме на цьому етапі слідчий організує отримання від допитуваного основної інформації, необхідної для розслідування і розкриття злочину.
На четвертому етапі всю отриману інформацію слідчий зіставляє з інформаціню, вже наявною у справі, й приступає до усунення виниклих неясностей і неточностей.
На заключному етапі допиту слідчий фіксує отриману інформацію і у письмовому вигляді надає допитуваному, який підтверджує правильність записаного в протоколі своїм підписом.
Для успішного проведення допиту слідчому необхідно до нього підготуватися. Одним з основних завдань слідчого при цьому є створення інформаційної бази допиту. При вивченні особистості допитуваного слідчий виявляє соціальний статус наданої особи, соціальні ролі, що ним виконуються, соціально-позитивні й соціально-негативні особистісні якості, з'ясовує тип темпераменту (за яким можна судити про можливу динаміку поведінки особи – врівноваженість, емоційну стійкість або нестійкість, замкненість, товариськість тощо).
Слідчому необхідно враховувати, що холерики і меланхоліки – більш запальні, категоричні у своїх судженнях, імпульсивні. Флегматики є спокійними, витривалими, проте й більш ригідними, стандартними у своїх судженнях, оцінках, у виборі тактичної лінії поведінки. Сангвініки відрізняються нервовою стійкістю, постійністю настрою.
При допиті сильних і рухливих типів (холерики і сангвініки) темп, ритм і напруженість допиту можуть бути доволі високими, вступна стадія допиту повинна бути скорочена до необхідного мінімуму, перехід від однієї теми до іншої можна здійснювати без попередньої підготовки.
При допиті сильних, урівноважених, інертних типів (флегматики) необхідно враховувати такі динамічні характеристики, як повільність у поєднанні із силою нервових процесів: у такої людини порівняно тривалим є період "входження в ситуацію". Тому динаміку допиту флегматика характеризує відносно велика вступна частина, повільний перехід від висвітлення одного епізоду до іншого.
Особливого підходу вимагають при допиті слабкі типи. Треба пам'ятати, що у меланхоліків слабкість нервової системи зазвичай поєднується з її високою чутливістю, і тому меланхоліки набагато "тонкіше", ніж інші типи, реагують на похвалу або осудження їх діяльності. Однією з характерних реакцій цього типу на різні життєві труднощі є схильність до захисного позамежного гальмування (характерним прикладом з повсякденного життя таких людей є так званий "екзаменаційний ступор"). При вельми високих ритмах напруженості допиту в меланхоліка може виникнути стан млявості й апатії.
При побудові тактики допиту необхідно також враховувати й спеціальний тип допитуваного ("художній" або "абстрактний").
При допиті особи "художнього" типу більш ефективними будуть образні аргументи: пред'явлення речових доказів, фотографій, фоторобота, малюнка тощо. Така людина може доволі докладно описати маловідому місцевість, дати порівняно точний словесний портрет тієї чи іншої особи.
Навпаки, при допиті особи "абстрактного" типу найбільш діючими будуть логічні аргументи: ознайомлення з висновком експертизи, логічним аналізом доказів. У своїх показаннях такі особи схильні давати докладний аналіз подій з виявленням причинно-наслідкових зв'язків.
Психологічний контакт – це найбільш сприятлива психологічна "атмосфера" допиту, яка допомагає встановленню взаємодії між її учасниками, це певний "настрій" на спілкування.
Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів:
1) коли допитуваний бажає давати показання;
2) коли його примушують до цього.
Такий контакт може йти з наростанням, а може згасати чи може раптово виникнути і так само раптово зникнути.
Психологічний контакт завжди має двобічний характер, його встановлення і підтримання залежать як від слідчого, так і від допитуваного, хоча ініціатива повинна належати слідчому.
Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного. Він повинен враховувати його індивідуально-психологічні особливості, типологічні якості, психічний стан на момент допиту, життєвий досвід та ін.
У кримінально-процесуальній та криміналістичній науці розроблено тактичні прийоми встановлення психологічного контакту, але є різні конкретні рекомендації для його досягнення.
Наприклад, А. В. Дулов серед прийомів називає:
1) викликання інтересу особи, яку допитують, до допиту;
2) викликання інтересу в особі, яку допитують, до особи, яка допитує (слідчого, прокурора);
3) звернення до закону, пояснення значущості необхідної інформації, ознайомлення з обставинами, що можуть пом'якшити вину тощо [9, с. 117].
В. Ф. Глазирін для встановлення психологічного контакту рекомендує такі прийоми:
1) звернення до логічного мислення допитуваного;
2) викликання в допитуваного інтересу до спілкування та його результатів;
3) підвищення емоційного стану допитуваного (звернення до почуттів допитуваного: гордості, сорому, жалощі тощо);
4) вплив на допитуваного особистих якостей слідчого (ввічливість, справедливість, доброзичливість, вимогливість тощо) [8, с. 64].
При встановленні психологічного контакту не можна допускати ситуації "смислового бар'єру", коли в процесі спілкування настає взаємне відчуження, нерозуміння один одного. Воно характеризується недовірою, ворожістю, психологічною непроникністю. Всі доводи допитуваний сприймає як спробу нашкодити йому.
Отже, можна визначити спільні способи встановлення психологічного контакту між особою, яку допитують, і особою, яка допитує:
1) створення належної обстановки допиту;
2) допит наодинці;
3) коректна поведінка слідчого як представника держави, що виконує важливі державні функції;
4) демонстрування доброзичливості, неупередженого ставлення до особи, яку допитують, пробудження інтересу до слідчого як партнера по спілкуванню;
5) демонстрування вміння вислухати до кінця, не підвищувати тон;
6) проведення попередньої бесіди на абстрактну тему;
7) звернення до логічного мислення;
8) роз'яснення цілей і завдань допиту;
9) створення обстановки, що стимулює інтерес до допиту і його результатів.
При встановленні психологічного контакту не можна допускати:
1) тривалого очікування допиту;
2) прояву надмірної заінтересованості, співчуття;
3) нездійсненних обіцянок, використання неправди, закликів до дій, що суперечать нормам моралі, тощо.
Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань. Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.
Існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі) та додаткові (спрямовані на з'ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді).
Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред'явлення доказів.
Криміналістична тактика передбачає певні способи пред'явлення доказової інформації. Найдоцільнішою є класифікація способів пред'явлення доказів за декількома підставами:
1. За характером використання доказів у розслідуванні:
– пред'явлення доказів на одному допиті;
– пред'явлення доказів під час ряду допитів однієї особи.
2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:
– роздільне пред'явлення одиничних доказів;
– пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;
– пред'явлення всієї системи доказів.
3. За характером демонстрації доказів на допиті:
– згадування про наявні докази на допиті;
– перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження;
– показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь;
– надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;
– підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється.
4. За характером послідовності пред'явлення доказів:
– пред'явлення доказів у послідовності "зростання сили";
– пред'явлення доказів у послідовності "зменшення сили".
5. За характером додаткових умов, що посилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються:
– несподіване пред'явлення доказів;
– пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними;
– пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримінальній справі;
– використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;
– супроводження пред'явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (запропонована система пред'явлення доказів була досліджена В. С. Комарковим) [11, с. 48].
Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми повинні бути впорядковані відповідно до ситуації допиту.
Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не лише від ситуаційної зумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.
Отже, допит треба розглядати як спілкування слідчого з особою, яку допитують, під час якого на основі встановленого психологічного контакту шляхом застосування тактичних прийомів керуючого впливу досягається основна мета – отримання повних і достовірних свідчень.


2. В одній із заток річки Конка виявили нижню частину трупа невідомого чоловіка, упаковану у поліетиленовий мішок, трикотажну чоловічу сорочку. Упаковка була обмотана білизняною мотузкою. Наступного дня, неподалік від цього місця, виловили труп жінки, упакований в мішок. Труп був оголений і складений навпіл, замотаний у поліетиленову плівку, перев'язаний білизняною мотузкою. Через кілька днів у трубі зливоспуску виявили верхню частину трупа чоловіка, упаковану в поліетиленову плівку, матроську тільняшку та інші предмети одягу. Незабаром встановили особи потерпілих. Ними виявились подружжя К., які приїхали до сестри чоловіка. Вони ввечері пішли з дому і більше їх ніхто не бачив. За результатами експертиз було встановлено: удари потерпілим завдавались із великою силою; предмети одягу, в яких були упаковані трупи, не належать потерпілим (весь одяг старий, 54-56 розміру); білизняні мотузки мають спільну родову належність; один з вузлів мотузки є рифовим, що належить до професійних морських вузлів; виявлене в упаковці волосся належить собаці, ймовірніше – вівчарці.
Завдання: Проаналізуйте слідчу ситуацію, висуньте й обгрунтуйте слідчі версії, складіть письмовий план розслідування у справі. Що буде являти собою модель особи злочинця в даному випадку?

Розглянемо особливості розслідування розчленованих трупів.
При порушенні кримінальної справи, пов'язаної із виявленням частини чи частин трупа, огляд місця події має своєю метою виявлення всіх частин трупа, огляд прилеглої місцевості, пакувальних матеріалів, а також засобів доставки частин трупа до місця їх виявлення.
Для виявлення інших частин трупа необхідно надіслати запити до сусідніх областей, вказавши приблизно час і спосіб розчленування.
Виявлені частини трупа повинні зберігатися в морзі у період можливого виявлення інших частин. Пакувальні матеріали мусять бути не лише ретельно оглянуті, а й сфотографовані та залучені до справи як речові докази, що можуть бути пред'явлені для впізнання.
Однією з невідкладних слідчих дій при виявленні частин трупа є призначення судово-медичної експертизи, в процесі якої можуть бути поставлені й вирішені такі питання:
1) чи є виявлене частинами тіла людини;
2) чи належать усі виявлені частини одному трупу;
3) стать, вік, зріст потерпілого, чи є ознаки (шрами, татуювання), що можуть сприяти встановленню особи;
4) причина смерті, час настання смерті, прижиттєво або посмертно було зроблено розчленування трупа;
5) яким предметом заподіяна смерть, яким знаряддям (припустимо) зроблено розчленування трупа, чи залишились на кістках і хрящах трупа сліди знаряддя розчленування, що мають індивідуальні ознаки;
6) чи має особливості спосіб розчленування трупа, який вказує на фахові навички злочинця;
7) чи був потерпілий хворим; ознаки захворювання.
Разом з призначенням судово-медичної експертизи мають виконуватися дії, пов'язані з ідентифікацією особи загиблого, зокрема, демонстрація фотографії по телебаченню, дактилоскопіювання з метою перевірки за криміналістичними облікам попередньої судимості, заповнення карти невпізнанного трупа з метою її зіставлення з картами осіб, які зникли безвісти, пред'явлення частин тіла для впізнання особам, які заявили про зникнення їх рідних чи близьких.
При встановленні особи вбитого подальші слідчі дії спрямовані на з'ясування його родинних, дружніх, інтимних зв'язків для встановлення осіб, причетних до злочину, і місця його вчинення.
У процесі проведення обшуків необхідно зосереджувати увагу на пошуку слідів крові, знарядь розчленування, пакувальних матеріалів (їх частин), які в подальшому можуть бути використані для встановлення причетності особи до вчиненого злочину.
При затриманні та освідуванні підозрюваного необхідно зосереджувати увагу на слідах крові, а також слідах боротьби чи опору.
Основна слідча версія у наданій справі – особа, що вчинила злочин, є чоловіком великої статури, який в минулому мав відношення до морської справи. Можливо, у нього є собака породи вівчарка. Насамперед, це може бути хтось з родичів або близьких знайомих вбитого подружжя, оскільки вбивство вчинене відразу після їх приїзду до сестри. Крім того, все свідчить про те, що вбиті мали спілкуватися у приміщенні зі своїм вбивцем.


3. При запитально-відповідній формі допиту слідчий запросив допитуваного засвідчувати кожну відповідь підписом. Допитуваний висловив незадоволення цим, оскільки він буде підписувати протокол в цілому.
Завдання: Схарактеризувати вимогу слідчого, якими міркуваннями вона обuрунтовується?

Загальними правилами проведення будь-якого виду допиту є такі положення.
1. Виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення повістки, телеграми або телефонограми. Неповнолітній викликається через законних представників. Особи, які не з'явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддаш приводу, а свідок та потерпілий – ще й штрафу.
2. Місцем проведення допиту є місце провадження досудового слідства, а в разі необхідності – місце перебування того, кого допитують.
3. Викликані в одній і тій самій справі особи допитуються порізно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Свідки не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи та знати до початку судового слідства показання інших свідків.
4. Допит не можна проводити в нічний час (з 22 00 до 6.00), крім випадків, коли його не можливо відкласти. Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можуть бути віднесені допити тривалістю понад чотири години без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю понад вісім годин.
5. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, брехні, шантажу та інших незаконних засобів. Під час допиту неприпустимо застосовувати гіпноз або психотропні засоби. Не передбачена можливість отримання показань за винагороду, оскільки достовірність "такого товару" може буде з елементами корисливого інтересу. Істину купити не можливо.
6. Будь-який допит починається з того, що слідчий перш за все встановлює особистість того, кого допитує, з'ясовує його взаємовідносини з іншими учасниками процесу, роз'яснює допитуваному його процесуальні права та обов'язки. Допитуваному пропонується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання. Навідні запитання не допускаються.
7. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та результатам допиту засвідчується підписом допитуваного та слідчого (допитуючого). Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи і, за можливості, дослівно.
8. Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйомка, відеозапис або інші технічні засоби документування, то про це слідчий зобов'язаний попередити допитуваного, повідомивши йому найменування, технічні характеристики та мету застосування даного засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати застосування технічних засобів надаються допитуваному дня ознайомлення.
9. Допитуваний має право відмовитися давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї та близьких, родичів (батьків, чоловіка або дружини, дітей; братів та сестер, діда, баби, онуків).
10. Допитуваний має право заявити відвід особі, яка провадить допит, знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення та уточнення, які підлягають занесенню до протоколу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі.
11. Не можуть бути доказами повідомлені допитуваним дані, якщо він не може назвати джерело своєї поінформованості.
Відповідно до ст. 85 КПК в протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.
Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто.
Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.
Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.
Отже, слідчий повинен був забезпечити, щоб допитуваний підписав кожну сторінку протоколу допиту, а не засвідчував кожну відповідь підписом.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 в ред. від 01.01.2010 р.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-25 в ред. від 31.12.2009 р.
3. Бахин В. П. Допрос: Лекция. – К.: Де Юре, 1999. – 194 с.
4. Бахін В. П., Весельський В. К. Тактика допиту. – К.: Де Юре, 1997. – 210 с.
5. Богинский В. Е. Система тактических приемов допроса // Криминалистика и судебная експертиза. – Вып. 18. – К.: Вища школа, 1999. – С. 52 – 60.
6. Васильев В. Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер,
2003. – 538 с.
7. Весельський В. К. Сучасні проблеми допиту. – К.: Лібра,
1999. – 262 с.
8. Глазырин Ф. В. Использование в тактике допроса данных о личности обвиняемого // Научные труды Свердлов. юрид. ин-та. – Вып. 19. – Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1972. – С. 62 – 68.
9. Дулов А. В. Судебная психология. – Минск: Изд-во Минского ун-та, 1975. – 462 с.
10. Зорин Г. А. Психологический контакт при производстве допроса. – Минск: Изд-во Минского уе-та, 1986. – 250 с.
11. Комарков В. С. Тактика допроса. – Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1975. – 206 с.
12. Коновалова В. Е., Сербулов А. М. Тактика допроса при расследовании преступлений. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1988. – 362 с.
13. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 728 с.
14. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Ін Юре, 2003. – 208 с.