Кр СТАДІЇ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни
"КРИМІНАЛІСТИКА"

ПЛАН

1. Види та форми криміналістичної ідентифікації.
Стадії криміналістичної ідентифікації 3
Завдання №2 8
Завдання №3 12
Завдання №4 13
Список використаної літератури 14

1. ВИДИ ТА ФОРМИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ. СТАДІЇ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Ідентифікація означає ототожнення, тобто встановлення тотожності об'єкта за якимись ознаками, властивостями тощо. Ідентифікація як процес встановлення тотожності грунтується на формальних законах логіки і є сукупністю логічних правил міркування, під час якого встановлюється тотожність.
Криміналістична ідентифікація – специфічний метод, що дозволяє виконувати вузькі ідентифікаційні завдання, сутність яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Наприклад, необхідно встановити не вид або модель пістолета, а конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл, або знайти знаряддя злому, що залишило сліди на зламаній перешкоді.
У літературі зустрічаються різні принципи класифікації видів ідентифікації.
За рівнем індивідуалізації розрізняють родову, видову та індивідуальну, тобто криміналістичну ідентифікацію; за характером ідентифікуючих об'єктів – сигнальну та знакову; за способом відображення ідентифікаційної інформації – ідентифікацію цілісних структур, розділеного цілого та джерел походження.
Відомі також інші (змішані) класифікації. В основу найпоширенішої класифікації покладено спосіб відображення: ідеальний (психічний) і матеріальний.
У криміналістиці розрізняють такі типи ідентифікації:
1) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відображеними у пам'яті людини;
2) встановлення тотожності за описом;
3) встановлення тотожності за фотозображенням;
4) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;
5) встановлення тотожності цілого за частиною.
Ідентифікація може проводитися у двох формах: процесуальній і непроцесуальній.
Процесуальні – це ті форми, які прямо передбачені КПК України. Вони можуть застосовуватися при:
– проведенні ідентифікаційних експертиз (ст.ст. 198-200 КПК України);
– пред'явленні для впізнання (ст.ст. 174-176 КПК України);
– огляді й освідуванні (ст.ст. 190-193 КПК України);
– виїмці та обшуку (ст. ст. 177-189 КПК України).
Результати ідентифікації, відображені у висновку експерта і в протоколі пред'явлення для впізнання, набувають значення доказів.
До непроцессуальної форми належить ідентифікація, котра проводиться в оперативних цілях. До неї можна віднести:
– проведення слідчим самостійно або спільно з фахівцем попереднього доекспертного дослідження речових доказів (визначення зросту людини, виходячи зі сліду її взуття та ін.);
– ототожнення особи за фотозображенням;
– використання криміналістичних та оперативних обліків та ін.
Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.
Аналітична стадія починається із вивчення загальних, а потім й окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об'єкта або ідентифікуючих об'єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифікуючі об'єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об'єктів ідентифікації.
Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи – порівняльне дослідження – є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов'язано із безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об'єктів.
Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об'єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак лише ідентифікуючих об'єктів. Цей останній випадок означає:
1) відсутній ідентифікований об'єкт (два машинописних тексти);
2) порівняння з ознаками ідентифікованого об'єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).
Кожний із об'єктів має множинність ознак, проте при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.
Способи порівняльного дослідження:
– спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об'єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак.
З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;
– спосіб накладення відображень полягає в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив – позитив);
– спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Зазвичай, два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень.
Якщо основним завданням аналітичної стадії є встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді – подібність.
У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність інших. Залежно від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:
1) при поясненні відмінностей враховувати:
а) зміни властивостей об'єктів ідентифікації;
б) зміни умов прояву властивостей;
в) зміни матеріально-фіксованого відображення;
2) при поясненні збігу враховувати:
а) стійкість ознак;
б) наскільки часто ознака має місце в об'єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша);
в) конкретні умови відображення об'єктів ідентифікації.
Істотне значення для наукового пояснення й збігу і відмінностей в ознаках має вивчення умов і механізму утворення ознак.
Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обгрунтованим. Цей висновок має бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв'язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об'єкта.
Результат ідентифікації може бути виражений:
1) у позитивній формі – встановлена тотожність;
2) у негативній формі – встановлена відмінність;
3) у категоричній формі – інше вирішення даного питання, за переконанням експерта, неможливе;
4) у імовірній формі – існує певна можливість даного рішення (інше рішення, хоча й малоймовірне, але можливе, припустиме).
Наразі загальновизнаним є те, що об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути особи, тварини, речі. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.


Завдання №2
4 вересня у РВВС звернулася Мещерякова Н. П. із заявою про те, що її чоловік Мещеряков В. В. 1 вересня пішов на роботу й не повернувся. Працює він замісником директора приватного універсального магазину. На думку Мещерякової, її чоловік міг стати жертвою злочину.
Висуньте версії стосовно зникнення Мещерякова В. В., вкажіть основні напрями розслідування.
Обгрунтуйте свою відповідь.
Версії початкового етапу розслідування стосовно зникнення В. В. Мещерякова:
Версія 1: Зник за власною волею (не є потерпілим).
Версія 2: Живий, але зник всупереч своєї волі (заарештований, засуджений, госпіталізований).
Версія 3: Помер.
Версія 3.1: Помер природною смертю.
Версія 3.2: Помер насильницькою смертю (вбитий).
Версія 3.2.1: Вбитий близькою людиною (родичем).
Версія 3.2.2: Вбитий сторонньою людиною.
Основні напрямки перевірки версій початкового етапу розслідування стосовно зникнення В. В. Мещерякова.
Версія 1:
1) запити в організації, куди міг убути зниклий;
2) допити громадян, до яких він нібито направився, і його знайомих.
Версія 2:
1) запити в певні організації;
2) допити знайомих зниклого.
Версія 3.1:
1) запити в лікувальні установи, морги;
2) допити осіб, поінформованих про подію.
Версія 3.2:
1) дії щодо виявлення матеріальних слідів вбивства (у тому числі трупа або його останків);
2) допити близьких і знайомих із метою з'ясування, де напередодні зникнення був потерпілий;
3) запити в правоохоронні органи, лікарні, морги, що знаходяться уздовж можливого шляху зниклого, про виявлення трупа з його прикметами.
Версія 3.2.1: допити свідків, що або підтверджують, або спростовують факти, покладені в основу версії.
Версія 3.2.2: слідчі дії локалізуються уздовж передбачуваного маршруту переміщення зниклого і спрямовуються на встановлення населеного пункту і приміщення, де зниклого бачили в останній раз, а також особи, з якою він спілкувався.
На початку розслідування право на існування має версія про те, що зникла людина (В. В. Мещеряков) не є потерпілою. Перевіряючи її, треба простежити, що конкретно про долю зниклого сказав заявник про зникнення різним особам: одним, наприклад, що він виїхав до родичів, іншим – що є у відпустці.
Версія перевіряється запитом в організацію, куди нібито убув зниклий, допитами громадян, до яких він міг направитися, і знайомих шуканої особи з питань: чи висловлював він намір виїхати у певне місце, чи була в нього потреба у цьому.
Різновидом версії, що розглядається, є: "живий, але зник всупереч своєї волі", наприклад, заарештований і знаходиться під слідством, засуджений, госпіталізований. Способи її перевірки ті ж – запити в певні організації і допити знайомих зниклого.
При версії "людина померла" паралельно з'ясовується вид можливої смерті – насильницька або природна.
Факт природної смерті встановлюється запитами в лікувальні установи, морги і допитами інформованих про це осіб.
Обгрунтованість версії "людина вбита" значною мірою залежить від виявлення матеріальних слідів вбивства, у тому числі трупа або його останків. Діям щодо їх виявлення додається пріоритетне значення. Для локалізації місць перспективних пошуків треба з'ясувати, де напередодні пропажі був потерпілий.
Бажано вивчити передбачуваний маршрут переміщення потерпілого до зникнення, після чого направити в правоохоронні органи, лікарні, морги, що знаходяться уздовж нього, запити про можливе виявлення трупа з прикметами зниклої особи.
При підтвердженні версії "людина вбита" природно виникає версія "ким був вбитий зниклий".
Основами версії "вбивство вчинене людиною, близькою потерпілому", можуть бути:
1) гостроконфліктні відносини зниклого з підозрюваним (на грунті ревнощів, незадоволеності подружнім життям, спадщини тощо);
2) протиріччя в поясненнях причин і обставин зникнення потерпілого, які підозрюваний дав різним особам, або розбіжність його повідомлень із точно встановленими фактами;
3) поведінка близької людини, характерна для винного у вбивстві, наприклад, проговорки про його смерть.
Перевірити цю версію допомагають допити свідків, що або підтверджують, або спростовують факти, покладені в основу версії.
Версія "вбивство вчинила стороння людина" висувається, зазвичай, на підставі таких ознак:
1) відсутність серед близьких зниклої особи заінтересованих у її смерті;
2) наявність достовірних даних про від'їзд потерпілого в будь-якому напрямку;
3) значні цінності, які мав при собі зниклий, на які міг посягнути невідомий злочинець.
Дії по перевірці цієї версії локалізуються уздовж передбачуваного маршруту переміщення зниклого і спрямовуються, насамперед, на встановлення населеного пункту і приміщення, де зниклого бачили в останній раз, а також особи, з якою він спілкувався перед зникненням.


Завдання №3
На гладкій поверхні об'єкта (склянка, стакан тощо) залишити сліди рук. Виявити їх за допомогою спеціальних засобів. Зафіксувати виявлені сліди за правилами детальної фотозйомки та перекопіювати їх на окремий аркуш паперу.

Завдання №4
У ході огляду місця крадіжки з магазині від працівників поступив перелік зауважень щодо попереднього стану об'єктів, які оглядались (про відсутність конкретних товарів у місцях їх розміщення, про зникнення пакету з грошовою виручкою, про зміну місцеположення хімічної пастки та інші), які слідчий заніс до протоколу огляду.
Чи підлягають такі пояснення відображенню в протоколі огляду?
Відповідь:
Ні, не підлягають. Слідчий описує лише те, що бачить сам, тому ця слідча дія й має назву – огляд. Оглядати можна лише ті предмети, які знаходяться в полі зору оглядаючого.
У статті 195 КПК України зазначено, що протокол огляду, освідування або відтворення обстановки та обставин події складається з додержанням правил ст. 85 КПК України.
В протоколі зазначають підстави для проведення цих дій, описують все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому саме вигляді, в якому спостерігалось під час проведення дії.
До протоколу додають відповідні схеми, фотознімки, плани, документи тощо.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 12.10.2010 р.
2. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: ін Юре, 2004. – 520 с.
3. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник / За ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. – К.: Юрінком інтер, 2001. – 366 с.
4. Образцов В. А. Криминалистическое распознавание: состояние, тенденции, перспективы // Проблемы криминалистического распознавания: Материалы научн.-практ. конференции. – М.: Юристъ, 1999. – 120 с.
5. Практическая криминалистика: Расследование отдельных видов преступлений. – М.: Юрид. лит., 1990. – 210 с.
6. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
7. Сегай М. Я. Методология судебной идентификации. – К.: Наукова думка, 1970. – 320 с.
8. Сидоров В. Е. Начальный этап расследования: организация, взаимодействие, тактика. – М.: Новый юрист, 1996. – 288 с.
9. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Де Юре, 2008. – 208 с.