Кр Сутність і завдання взаємодії у діяльності з розкриття та розслідування злочинів (2).

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"

1. Сутність і завдання взаємодії у діяльності з розкриття та розслідування злочинів.
Питання взаємодії слідчого та оперативно-розшукових органів у розкритті злочинів розглядаються в різних розділах криміналістики: у загальнотеоретичному плані - як проблема, що має загальне значення для вирішення тактичних і методичних завдань розслідування в цілому, та окремо - у криміналістичній тактиці та криміналістичній методиці.
Проте, найбільш повне та предметне вираження дана проблема отримує в методиці розслідування злочинів, де на основі загальнотеоретичних положень криміналістики питання взаємодії реалізуються в окремих методиках розслідування.
Термін "взаємодія" в КПК України відсутній, але він застосовується в інших законах України - "Про оперативно-розшукову діяльність" (ст. 4, п. 4 ст. 7), "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (розділ V).
Поняття "взаємодія" відрізняється від таких близьких до них за змістом понять, як "взаємозв'язок", "узгоджені дії", "координація", "сприяння", "виконання доручень та вказівок", "надання допомоги" та ін., зміст яких роз'яснюється у відповідних правових нормах або випливає з їх змісту.
Відповідно до ч. З ст. 114 КПК України взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами здійснюється головним чином у процесі досудового слідства. Проте, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 97, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 191 КПК України, така взаємодія можлива й до порушення кримінальної справи, а відповідно до ч. 2 ст. 138, ч. 1 ст. 139 КПК України - й після зупинення досудового слідства.
Оперативно-розшукові заходи мають переважно пошуковий характер, здійснюються спеціальними негласними методами та засобами і мають на меті своєчасне виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили, знарядь злочину, викраденого майна, встановлення фактичних даних, важливих для розслідування, а також обставин, що сприяли вчиненню злочинів.
Така діяльність грунтується на положеннях Законів України "Про міліцію", (п. п. 2, 9 ст. 10, п. 10 ст. 11), "Про оперативно-розшукову діяльність" (ст. 8), "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (ст. ст. 13-15) та ін.
Взаємодію правоохоронних та інших державних органів і посадових осіб у процесі розкриття і розслідування злочинів можна розглядати як узгоджену діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу.
Взаємодія як найбільш організована і ефективна форма боротьби правоохоронних органів зі злочинністю характеризується певними основними властивостями.
У зв'язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації сил і засобів правоохоронних та контролюючих органів, наділених законом відповідними повноваженнями (серед яких один з основних видів - взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів), у різних сполученнях участі залежно від виду злочину, що розслідується, складності завдань, що вирішуються, необхідності використання відповідних засобів, прийомів та методів.
Основою взаємодії є обов'язкова участь відповідних правоохоронних та контролюючих органів у розкритті злочинів з виділенням для цього необхідних, специфічних для кожного органу, джерел інформації, сил та засобів. Така взаємодія не зводиться лише до обміну процесуальною, оперативно-розшуковою та іншою службовою інформацією, передбаченою відповідними законодавчими актами. Йдеться також про реалізацію цієї інформації шляхом проведення спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування подальших заходів, спрямованих на розкриття злочинів.
У боротьбі зі злочинністю правоохоронні органи становлять єдину систему. Проте, єдність системи як основна вимога ефективної діяльності потребує оптимальної цілеспрямованості та узгодженості усіх її елементів, тобто структур різної відомчої приналежності та підпорядкованості.
Необхідно особливо відзначити повернення до ідеї співробітництва правоохоронних органів з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку, застосування накопиченого раніше досвіду роботи в цьому напрямі, створення нових видів таких формувань, залучення їх до участі у боротьбі зі злочинністю.
Вид системи взаємодії, що вивчається криміналістикою, відбиває лише частину системи: "слідчий - оперативно-розшукові органи". До реальної системи взаємодії, що здійснюється в практичній діяльності, входять органи прокуратури, органи внутрішніх справ, Служби безпеки, деякі державні органи України (НБУ, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державна митна служба, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба та ін.), а також експерти, фахівці та консультанти відповідних галузей знань, аудитори, представники підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, громадські формування по охороні громадського порядку.
Особливе місце в даній системі посідають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією.
Найбільш загальним видом взаємодії є координація діяльності правоохоронних органів. Цей вид взаємодії має широкий характер та спрямований на узгодження у вирішенні загальних питань боротьби зі злочинністю, в тому числі розробки стратегії, тактики та практичних рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, а також її профілактики. Форми взаємодії в цьому випадку специфічні і мають в основному організаційний характер.
До них належать міжвідомчі оперативні наради, обмін інформацією, розробка спільних доповідей про стан злочинності, основні напрями та результати боротьби з нею.
Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у процесі розкриття та розслідування злочинів є найбільш поширеним та важливим видом взаємодії, необхідною умовою успіху в розкритті злочинів. Форми взаємодії слідчого, органу дізнання та оперативно-розшукових органів поділяються на:
1) нормативно-правові, що випливають з положень КПК України, законів України, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, прокуратури;
2) організаційно-тактичні.
Перша форма взаємодії стосується питань:
- передачі слідчому матеріалів про виявлені шляхом оперативно-розшукових заходів ознаки злочину для вирішення питання про порушення кримінальної справи;
- проведення слідчим процесуальних дій одночасно зі здійсненням органом дізнання узгоджених оперативних заходів;
- проведення оперативно-розшукових заходів по справі, в якій не встановлена особа, яка вчинила злочин, після передачі цієї справи слідчому;
- виконання доручень слідчого щодо проведення розшукових дій;
- здійснення заходів із встановлення особи, яка підлягає притягненню як обвинувачений після припинення досудового слідства;
- отримання інформації та документів про операції, рахунки, внески, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб.
Друга форма взаємодії стосується питань:
- спільної розробки версій і узгодженого планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;
- організації слідчо-оперативних груп (СОГ), до складу яких входять слідчі та оперативні працівники.
Дана форма взаємодії отримала поширення як одна з ефективніших, особливо, коли йдеться про розслідування складних тяжких злочинів, вчинених організованою злочинною групою, багатоепізодної злочинної діяльності.
Поряд з такими нормативно-правовими формами взаємодії, як виконання органом дізнання доручень слідчого щодо проведення слідчих дій, сприяння слідчому при проведенні окремих слідчих дій, передача відповідним спеціальним підрозділам оперативної інформації, документів та інших матеріалів, пов'язаних з організованою злочинністю, слід виділити організаційно-тактичні форми взаємодії, а саме:
- спільний виїзд слідчого та працівників органів дізнання на місце події;
- проведення слідчими та працівниками органів дізнання тактичних операцій;
- спільні виїзди слідчих та працівників органів дізнання в інші міста, райони для виконання комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів.
Розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, може викликати необхідність виїздів до зарубіжних держав.
Взаємодія прокурора із слідчим має місце, коли:
1) прокурор дає доручення та вказівки слідчому щодо конкретних справ;
2) слідчий передає кримінальні справи за підслідністю та приймає до свого провадження кримінальні справи;
3) прокурор сам бере участь у розслідуванні та проводить слідчі дії;
4) прокурор бере участь у проведенні окремих слідчих дій.
Необхідність наукового забезпечення розслідування визначає види взаємодії слідчого з експертом, фахівцем у відповідних галузях знань.
Така взаємодія здійснюється в процесі:
а) виконання доручень правоохоронних органів при проведенні ревізій, перевірок та інших дій щодо контролю за дотриманням законодавства України;
б) підготовки та проведення огляду місця події;
в) проведення інших слідчих дій (слідчого експерименту, перевірки показань на місці, обшуку тощо);
г) підготовки та збирання матеріалів для експертного дослідження;
д) складних експертних досліджень, коли попередні результати потребують уточнення питань, поставлених слідчим, або виникає необхідність у додаткових матеріалах.
При розслідуванні злочинів, що вчиняються у сфері економіки, великого значення набуває взаємодія слідчого з установами НБУ, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби та інших державних органів України, що мають право контролю за дотриманням організаціями та громадянами законодавства. Даний вид взаємодії може здійснюватися в таких формах:
а) передача отриманої при здійсненні контрольних функції та аналізі інформації, відомостей, що можуть містити ознаки злочинної діяльності;
б) отримання відомостей з автоматизованих інформаційних та довідкових систем і банків даних, що створюються Антимонопольним комітетом, Фондом державного майна, Державною митною службою, Державним комітетом статистики, іншими міністерствами, відомствами, банківськими, фінансовими органами та організаціями, в тому числі інформації про реальні прояви злочинної діяльності;
в) спільна розробка пропозицій, спрямованих на з'ясування та усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів даного виду.
У справах про економічні злочини слідчі податкової міліції взаємодіють з іншими державними органами щодо перевірки своєчасності подання документів, пов'язаних з підприємницькою або зовнішньоекономічною діяльністю.
Органи Державної митної служби сприяють проведенню оперативно-розшукових заходів (у зоні митного контролю), проводять перевірку законності дій організацій та громадян, пов'язаних з переміщенням предметів через митний кордон України.
При розслідуванні різних видів злочинів залежно від специфіки сфери їх вчинення, предмета посягання, злочинних способів, що застосовуються, винних осіб слідчий чи орган дізнання взаємодіють з різними державними органами.
При розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я громадян, діянь, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин тощо, виникає необхідність у взаємодії з медичними закладами, використанні допомоги фахівців - фармацевтів, хіміків, ботаніків, банку даних з цих питань.
Взаємодія слідчого з працівниками оперативно-розшукових органів та інших служб органів внутрішніх справ необхідна при підготовці та проведенні різних слідчих дій та реалізації отриманих результатів.
Відповідно до ч. З ст. 114 КПК України слідчий по розслідуваних ним справах має право давати органам дізнання доручення і вказівки щодо провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
Згідно із Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, повинні виконувати письмові доручення слідчого про проведення оперативно-розшукових заходів, здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами з метою швидкого і повного розкриття злочинів та встановлення винних.
Як зазначається у ч. 4 ст. 191 КПК України, органи внутрішніх справ зобов'язані надавати слідчому допомогу в проведенні огляду. Це, перш за все, стосується проведення найскладнішого його виду - огляду місця події.
Орган міліції зобов'язаний повідомити слідчого про знайдені ним ознаки злочину та вжити заходів щодо охорони місця події, а також попередження злочинних дій, надання допомоги потерпілим, усунення наслідків злочину, переслідування злочинців, по "гарячих слідах".
Взаємодія проявляється у підготовці та проведенні огляду, а саме: визначенні меж місця події та спрямування огляду, поділенні його на вузли, встановленні свідків, організації роботи кінолога та ін.
Після закінчення огляду взаємодія спрямовується на проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за результатами спільної роботи на місці події.
Важливу роль в огляді відіграють фахівці відповідних галузей - криміналісти, судові медики, автотехніки та ін.


Завдання 2.
У кримінальній справі про шахрайство як підозрюваний була затримана особа, у якій вилучили два паспорти - на ім'я Петренка Миколи Григоровича, 1970 р.н., і Сердюкова Василя Івановича, 1968 р.н.
Завдання: висуньте версії стосовно затриманого, вкажіть основні напрями розслідування. Складіть вимогу в інформаційний відділ про встановлення (перевірку) судимості підозрюваного.

На початковому етапі розслідування шахрайства зазвичай проводяться:
- допит потерпілого;
- огляд місця події;
- огляд предметів, переданих злочинцем жертві обману з метою шахрайського заволодіння матеріальними цінностями (документів);
- допити свідків-очевидців;
- судова експертиза - для встановлення факту фальсифікації пред'явленого злочинцем документа;
- невідкладні оперативно-розшукові заходи.
Для наступного етапу розслідування шахрайства типовими є такі дії, як:
- затримання підозрюваного;
- обшук (особистий, а також за місцем проживання або роботи);
- пред'явлення для впізнання затриманого і предметів, імовірно отриманих шахрайським способом;
- додаткове призначення судових експертиз;
- пред'явлення обвинувачення і допит відповідної особи як обвинуваченого.
У даному випадку необхідно, перш за все, встановити особу затриманого, ким він є насправді - Петренком М. Г. або Сердюковим В.І. Треба з'ясувати також, з якою метою затриманий мав при собі два паспорти, як використовував їх, перевірити, чи мав він судимість, чи не знаходиться в розшуку.
Наступний етап - з'ясування того, який з двох паспортів є підробленим. Якщо обидва паспорти справжні, необхідно розібратися, яким чином другий паспорт потрапив до затриманого - чи знайшов він його або вкрав, якщо вкрав, то як діяв при цьому. Необхідно розшукати людину, паспортом якої підозрюваний скористався.
Якщо паспорт підроблений необхідно встановити:
1) місце, час, спосіб його виготовлення;
2) джерело придбання засобів, використаних для досягнення злочинних цілей (інструментів і матеріалів для підробки документа);
3) осіб, що виготовили паспорт.
Перераховані обставини встановлюються за допомогою низки слідчих дій, зокрема допитів потерпілих і свідків, обшуку, судових експертиз, допиту обвинуваченого (підозрюваного), слідчого експерименту.
Після встановлення всіх зазначених фактів необхідно спрямувати розслідування на встановлення і доведення факту шахрайства або шахрайств, вчинених затриманим.
Запит (вимога) до інформаційного відділу про встановлення (перевірку) судимості підозрюваного повинен містити відомості, що ідентифікують особу злочинця, - прізвище, ім'я, по батькові, рік народження. Слідчим ставиться питання про те, чи мав підозрюваний, який проходить у конкретній справі, судимість раніше, якщо так, то по якій статті кваліфікований вчинений ним злочин.

Завдання 3.
Під час розслідування розкрадань на складі-сховищі сільськогосподарської продукції були пред'явлені акти на списання і знищення ряду продуктів, які викликали сумнів у їх достовірності.
Завдання: Яким способом можна перевірити достовірність факту й обсяг знищеної продукції, зафіксований в актах?

Достовірність факту списання і знищення продукції можна перевірити шляхом зіставлення різних видів бухгалтерських документів, в яких фіксуються відомості такого роду (наприклад, аналізу балансової відомості).
Кількість списаної і знищеної продукції можна перевірити, крім того, за допомогою таких прийомів:
- свідченнями обвинувачених;
- свідченнями свідків;
- на підставі документів, в які після реалізації викраденого вносилися зміни;
- записами "чорнової бухгалтерії", які можуть вести розкрадачі;
- розміром виявленої недостачі.
В даному випадку є підстави для проведення ревізії за дорученням слідчого. Слідчий може вимагати проведення ревізії як первинної (у випадку, якщо вона ще не проводилася), так і повторної (коли ревізія проводилося ще до порушення кримінальної справи).


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 11.12.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 01.10.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 01.07.2007 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 01.01.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 14.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 р. № 3341-XІІ в ред. від 03.03.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х т. Т. 3. - М.: Юристь, 1997. - 526 с.
8. Белкин Р. С. Понятие и содержание криминалистического обеспечение деятельности криминальной милиции // Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования. - М.: Юрист, 1997. - С. 64 - 68.
9. Доля З. А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. - М.: Юрид. лит., 1966. - 112 с.
10. Криминалистика / Под ред. Р. С. Белкина. - М.: Юрид. лит., 1986. - 544 с.
11. Криминалистика / Под ред. А. В. Дулова. - М.: Экоперспектива, 1996. - 416 с.
12. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Ін Юре, 2004. - 520 с.
13. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 368 с.
14. Найденов В. В., Олейник П. А. Руководство для следователей. Ч. 1. - М.: Юрид. лит., 1981. - 438 с.
15. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588 с.
16. Чурилов С. Н. Общие положения методики расследования преступлений. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 256 с.