Кр СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ВЗАЄМОДІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ З РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"
1. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ВЗАЄМОДІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ З РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Головне завдання досудового слідства - розкриття і розслідування злочинів. Це комплексна діяльність різних державних правоохоронних органів, наділених різними методами і засобами пізнання.
Важко визначити і зважити частку участі кожного з них у розкритті, проте відомо, що наразі розкрити злочин без використання оперативно-розшукових, пошуково-розвідувальних і організаційно-управлінських засобів, прийомів і можливостей практично неможливо.
Тому при розкритті й розслідуванні в стадії досудового слідства слідчий вступає у взаємодію з підрозділами органів дізнання (ст. 101 КПК), наділеними різними технічними засобами, гласними і негласними прийомами їх застосування для збирання і обробки доказової інформації про пізнавану подію, ознаки якої виявлені.
Взаємодія - це філософське поняття, одна із загальних форм взаємозв'язку явищ і предметів, сутність якої полягає у зворотному впливі одного предмета чи явища на інший.
Акт взаємодії, його структура припускають обов'язкову наявність суб'єкта дії - причини і джерела енергії; засобів (знарядь) впливу і предмета, який піддавався впливу.
Таким чином, взаємодія - це відносини двох об'єктів, що обмінюються енергією впливу, внаслідок чого виникають відображення - матеріальні та ідеальні сліди взаємодії.
В основі взаємодії лежать форми руху матерії: механічний, фізичний, хімічний, біологічний, психічний (суспільний). Форма руху визначає вид взаємодії і особливість слідів-відображень, що утворюються (матеріальні та ідеальні).
В криміналістиці досліджуються всі види взаємодій, оскільки взаємодіючі об'єкти в минулому - це джерела доказової інформації в реальному розслідуванні злочинів.
Зазначений підхід до поняття і сутності діяльності "взаємодія" має методологічне значення для теорії криміналістики і окремих криміналістичних методик розслідування деяких видів злочинів.
У літературі, крім філософського, називають ще два підходи: соціально-юридичний і соціологічний.
Сутність соціально-юридичного підходу зводиться до аналізу нормативної бази взаємодії міліції з громадськістю, а соціологічний підхід досліджує правові установи і функціонування правових інститутів взаємодії посадових осіб і громадян.
Виділяють також і криміналістичний підхід (аспект) тлумачення і змісту взаємодії слідчого з органами дізнання. У цьому аспекті взаємодію можна інтерпретувати як:
а) погоджену діяльність двох і більше суб'єктів, що вирішують ту саму проблему (завдання) різними методами і засобами правоохоронних органів, суб'єкти яких здійснюють розкриття і розслідування злочинів;
б) організаційно-тактичний прийом одержання нового знання, одержати яке окремо кожному суб'єкту взаємодії не завжди вдається;
в) організаційно-розпорядницьку діяльність, засновану на взаємній довірі сторін, об'єднаних єдиним завданням розкриття і розслідування злочинів і боротьби зі злочинністю взагалі.
Отже, взаємодія слідчого з органами дізнання становить обов'язковий елемент діяльності двох і більше суб'єктів різних правоохоронних структур, наділених функціями досудового слідства (ст. 102 КПК).
Взаємодія як погоджена і підпорядкована єдиній меті діяльність заснована на загальних принципах діалектичного матеріалізму і окремих принципах, характерних для конкретної слідчо-оперативної діяльності розкриття і розслідування злочинів.
До числа окремих принципів взаємодії, що забезпечують успіх і результативність, належать: предметність; погодженість за місцем, часом і формою; керованість; системність.
Предметність виражає ідею поєднання різних видів діяльності для дослідження того самого явища, події різними підходами, методами, тактико-технічними засобами. Тому предметом взаємодії виступає не якесь одне питання, а завдання, що включає комплекс обставин, які підлягають встановленню.
Погодженість - це вимога до взаємодіючих суб'єктів здійснювати свою діяльність, погоджуючи за часом, місцем і формою закріплення результатів індивідуальної і загальної роботи. Для цього складають загальний план взаємодії, тобто план фактичного вирішення тактичної операції. Так, при виявленні трупа з ознаками насильницької смерті на початковому етапі вирішується головне тактичне завдання - "атрибуція трупа", шо включає встановлення таких обставин: особа трупа, спосіб вчинення вбивства і розшук злочинця.
Слідчий вирішує це завдання самостійно: оглядає місце виявлення трупа, повідомляє оперативному працівнику про ознаки злочинця і засоби вчинення вбивства, здійснює впізнання і судово-медичну експертизу.
Працівник органу дізнання кримінального розшуку в цей час збирає і повідомляє слідству інформацію про подію злочину, виявляє свідків-очевидців, переслідує злочинця "за гарячими слідами", затримує його, проводить особистий огляд, опитування затриманого.
Таким чином, одержана інформація у своїй сукупності дає можливість розкрити сутність обставин події і здійснювати їх інформаційне забезпечення в ході доказування.
Керованість як принцип означає наявність у взаємодіючій системі керуючого суб'єкта. У системі "слідчий - орган дізнання" керуючим є слідчий. Він очолює слідчо-оперативну групу, організовує взаємодію в розкритті злочину "за гарячими слідами", управляє силами і засобами на наступних етапах розслідування, при цьому управлінська роль більше носить організуючий характер.
Системність як принцип означає впорядкованість, алгоритмізацію дій учасників взаємодії, погодження індивідуальних планів і цілей із загальним завданням розкриття злочину. Тому кожна сторона взаємодії складає свої плани вирішення окремих тактичних і оперативних завдань. Погоджені оперативний і слідчий плани утворюють план тактичного вирішення завдання (проблеми), що випливає із слідчої ситуації, затверджується лише вищестоящим начальством і є формою контролю.
Замість зведеного плану взаємодії, погодженого за часом, у практичних органах дізнання складається план-запитальник обставин, що підлягають з'ясуванню щодня, а слідчі виконують "план-шахматку", в якому по горизонталі називаються обставини, що підлягають з'ясуванню (встановленню), по вертикалі - взаємодіючі учасники, а в клітинці на перетинанні рядка і стовпця відзначають дату виконання.
Взаємодію як загальний вид погодженої криміналістичної діяльності державних правоохоронних органів по розкриттю і розслідуванню злочинів необхідно розглядати в двох аспектах:
а) як взаємодію учасників боротьби зі злочинністю взагалі;
б) як розкриття і розслідування окремих видів злочинів.
Суб'єктами взаємодії боротьби зі злочинністю є не лише державні правоохоронні структури, а й інші державні органи, наприклад, Національний банк України, Міністерство фінансів. Міністерство економіки, Антимонопольний комітет, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Фонд державного майна та ін.
Це загальна форма взаємодії на рівні процесуальної і непроцесуальної спільної діяльності, насамперед інформаційно-довідкової.
Друга форма взаємодії є окремою, здійснюється на рівні розкриття і розслідування конкретного злочину певного виду. Суб'єктами взаємодії тут виступають представники державних правоохоронних структур, наділені функціями досудового слідства (ст. 102 КПК), і органи дізнання (ст. 101 КПК).
Суб'єктами взаємодії можуть бути й інші державні органи, оскільки розкриття і розслідування - це один із елементів проблеми боротьби зі злочинністю. Втім, взаємодія в конкретній кримінальній справі має більше процесуальний відтінок, ніж інформаційно-довідковий, хоча останній не виключається.
У криміналістичній методиці взаємодія найчастіше виникає в стадії порушення і проведення слідства по кримінальній справі. Законодавець визначив лише процесуальні засоби слідства, залишивши за межами процесуального поля багато організаційних і тактичних засобів, що породжує між учасниками кримінального провадження конфліктні ситуації. Звідси засоби діяльності досудового слідства в криміналістиці прийнято розглядати вдвох формах: процесуальній і непроцесуальній. Природно, форми взаємодії опосередковані видом слідчої дії. Взаємодія в ході огляду місця події взагалі і специфічного зокрема безперечно відрізняється від допиту підозрюваного, обвинуваченого, фахівця, що беруть участь у слідчій дії.
Законодавець не розкриває поняття "взаємодія", але називає форми взаємодії: постанова, окреме доручення і вказівка (ст. 118 КПК).
Постанова слідчого - це основний процесуальний документ управління розслідуванням.
Постанова слідчого є обов'язковою для виконання учасниками кримінального процесу і є підставою процесуальної діяльності, а, отже, і взаємодії з особами, що виконують постанову.
Постанова виноситься за основними положеннями руху кримінальної справи та її розслідування (про порушення, припинення або призупинення, прийняття до провадження, передачу за підслідністю, визначення становища учасників процесу, давання доручень органам дізнання тощо).
У такий спосіб постанова як форма процесуальної зміни руху кримінальної справи і відносин учасників між собою і слідчим використовується для прийняття важливих процесуальних дій (порушити, припинити, відмовити, розшукати, подати, затримати, допитати, впізнати тощо).
Поряд з постановою існують ще дві форми: окреме доручення і вказівка.
Окремі доручення і вказівки (ст. 118 КПК) - процесуальні управлінські документи нижчого рангу, спрямовані на вирішення внутрішніх потреб, що виникають у слідчого в ході розслідування. Разом з тим вони є різними в процесуальному і криміналістичному аспектах.
Окреме доручення - це право слідчих проводити слідчі дії в інших слідчих районах, вони мають право доручати проведення цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк (ст. 118 КПК).
Із змісту тексту закону випливає, що доручення - це письмова форма процесуального звернення з проханням до іншого слідчого чи підрозділу органу дізнання, що знаходяться за межами слідчого району (міста) на території України, а також за її межами.
Доручення - це форма цивільного договору довірити від свого імені виконання будь-якої дії. У кримінально-процесуальному праві - це право слідчого проводити слідчі дії в інших слідчих районах і він може доручати провадження цих слідчих дій відповідному слідчому чи органу дізнання.
Тому окреме доручення можна розуміти як своєрідну процесуальну форму письмового звернення до слідчого взаємодіяти в розкритті злочинів і боротьбі зі злочинністю взагалі для виконання загального завдання (ст. 2 КПК).
Проте доручення не носить імперативного характеру постанови, у ньому лише міститься прохання здійснити певні дії від імені поручителя, тобто надавати один одному професійну слідчу допомогу. Це форма процесуальної взаємодії органів досудового слідства і дізнання.
Вказівка названа формою процесуальної взаємодії органів досудового слідства. Порівняно з постановами, окремим дорученням вказівка - найбільш проста організаційна форма завдань спільної діяльності (ст. 102 КПК) і дізнання (ст. 103 КПК).
Вказівка - це наставляння, роз'яснення, як діяти при проведенні дізнання, досудового слідства, виконанні окремих тактичних завдань для вирішення слідчих ситуацій.
Вказати - означає звернути увагу виконавця на певний недогляд, неточність дії, неефективність заходу, що вимагає великих витрат сил і багато часу. Тому вказівка стосується головним чином структури слідчої чи оперативної діяльності, виду прийомів, що використовуються, послідовності виконання, наприклад, в огляді, впізнанні, окремому дорученні, оперативній комбінації.
Зміст вказівки носить організаційно-управлінський характер і є засобом контролюючого: прокурора, начальника слідчого відділу (підрозділу), слідчого, керівника СОГ і слідчої групи тощо. У цьому аспекті вказівку допустимо вважати початком взаємодії або нагадування про її існування.
Вказівку дають у письмовій формі і вона викликає процесуальні наслідки.
Непроцесуальні форми взаємодії - це тактико-організаційні форми спілкування, управління колективними діями членів, наприклад, слідчо-оперативною групою, слідчою бригадою, нарешті, слідчими з інших підрозділів. Фактично тут процесуальна форма резюмується, взаємодіючий колектив, група створюються розпорядженням, наказом. Тому взаємодія у великих слідчих групах може носити письмову форму доручень і вказівок. Втім, в основному - це усне спілкування, колективне планування і погодження індивідуальних планів, що додає результатам взаємодії продуктивності і об'єктивності одержуваної інформації.
Особливого значення набуває психологічна установка суб'єктів при використанні спеціальних знань експертів, фахівців для встановлення механізму злочину, слідів-речей і відносин між ними.
Відтак, для результативності рекомендується:
- запрошувати фахівців, що володіють сучасними методами і засобами дослідження матеріальних та ідеальних відображень;
- надавати їм максимум можливостей ознайомитися з реальною обстановкою і зібраними матеріалами справи:
- вміло використовувати нові способи пізнання реальності, надавати можливість висловити своє судження щодо сформованої ситуації і вміти відокремлювати об'єктивне від суб'єктивного;
- створювати "нову психологію" відносин "слідчий - оперативний працівник", "слідчий - фахівець, експерт".
Отже, взаємодія для слідчого - реальна необхідність по кожній порушеній кримінальній справі.

2. У кримінальній справі про шахрайство як підозрюваний була затримана особа, у якій вилучили два паспорти - на ім'я Петренка Миколи Григоровича, 1970 року народження, і Сердюкова Василя Івановича, 1968 року народження.
Завдання:
Сформулюйте версії стосовно затриманого, вкажіть основні напрями розслідування.

Перш за все необхідно встановити особу затриманого: хто він є - Петренко Н. Р. або Сердюков В.І.
Потім треба з'ясувати, з якою метою затриманий мав при собі два паспорти, як використовував їх, перевірити, чи мав він судимість, чи не знаходиться в розшуку.
Наступний етап - з'ясування того, який з двох паспортів є підробленим.
Якщо обидва паспорти справжні, необхідно з'ясувати, яким чином другий паспорт потрапив до затриманого - знайшов він його або вкрав, якщо вкрав, то як діяв при цьому.
Необхідно розшукати особу, паспортом якої підозрюваний скористався.
Якщо паспорт підроблений необхідно встановити:
1) місце, час, спосіб його виготовлення;
2) джерело придбання засобів, що були використані для досягнення злочинних цілей (інструментів і матеріалів для підробки документа);
3) осіб, що виготовили паспорт.
Перераховані обставини встановлюються за допомогою ряду слідчих дій: допитів свідків, обшуку, судових експертиз, допиту затриманого, слідчого експерименту.
Після встановлення всіх перерахованих фактів необхідно спрямувати розслідування на встановлення і доведення факту шахрайства або шахрайств, вчинених затриманим.
На рисунках 1 і 2 наведені слідчі дії, які, зазвичай, проводяться на початковому і наступному етапах розслідування шахрайства.

Рисунок 1. Слідчі дії, які проводяться на початковому етапі
розслідування шахрайства

Рисунок 1. Слідчі дії, які проводяться на наступному етапі
розслідування шахрайства


3. Під час розслідування розкрадань на складі-сховищі сільськогосподарської продукції були пред'явлені акти на списання і знищення ряду продуктів, які викликали сумнів в їх достовірності.
Завдання:
Яким способом можна перевірити достовірність факту і розмір знищеної продукції, зафіксований в актах?

Достовірність факту списання і знищення продукції можна перевірити шляхом зіставлення різних видів бухгалтерських документів, в яких фіксуються певні відомості про господарську діяльність підприємства.
Кількість списаної і знищеної кількості продукції можна перевірити:
1) свідченнями обвинувачених;
2) свідченнями свідків;
3) на підставі документів, в які після реалізації викраденого вносилися зміни;
4) записами "чорнової бухгалтерії", які можуть вести розкрадачі;
6) розміром виявленої недостачі.
Необхідно провести ревізію за дорученням слідчого.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. №1001-05 в ред. від 12.01.2007 р.
2. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 01.01.2008 р.
3. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 14.01.2006 р.
4. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 р. № 3341-XІІ в ред. від 03.03.2006 р.
5. Васильев А. Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. - М.: Юрид. лит., 1978. - 328 с.
6. Когутич І.І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видив злочинів: Тексти лекцій. - Львів: Тріада плюс, 2006. - 456 с.
7. Колесниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений. - Харьков: Изд-во ХЮИ,
1976. - 288 с.
8. Коновалова В. Е., Шепитько В. Ю. Криминалистическая тактика: теории и тенденции. - Xарьков: Консум, 1997. - 230 с.
9. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Ін Юре, 2004. - 520 с.
10. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 368 с.
11. Пантелеев И. Ф. Методика расследования преступлений. - М.: Юрид. лит., 1975. - 410 с.
12. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588 с.
13. Танасевич В. Г. Проблемы методики раскрытия и расследования преступлений. - М.: Юрид. лит., 1978. - 430 с.
14. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 480 с.
15. Яблоков К. П. Криминалистическая методика расследования. - М.: Юрид. лит., 1985. - 374 с.