Кр сутність планування розслідування.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни
"КРИМІНАЛІСТИКА"

ЗМІСТ

1. Поняття і сутність планування розслідування.
Види та форми планів розслідування 3
2. Завдання 2 10
3. Завдання №3 14
4. Завдання №4 16
Список використаної літератури 18


1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ. ВИДИ ТА ФОРМИ ПЛАНІВ РОЗСЛІДУВАННЯ
Планом називають суб'єктивний образ (слід пам'яті), що містить прогноз діяльності щодо здійснення певного прийому, операції, тактичного рішення. Якщо такий суб'єктивний образ-план буде матеріалізований, тобто закріплений на матеріальному носії (папері, магнітній стрічці тощо), то його теж називають планом, наприклад, письмовим, графічним та ін.
Таким чином, план у криміналістичній тактиці слід розуміти як засіб, інструментарій суб'єктів діяльності з реалізації тактичних прийомів розслідування злочинів.
Планування – процес діяльності, взаємопов'язаний з поняттям "план", у результаті якого народжується план як наслідок інтелектуальної і предметно-перетворюючої діяльності суб'єкта. Звідси планування в криміналістичній тактиці – це процес реалізації її методологічних основ (методів і засобів) у практиці розкриття, розслідування і попередження злочинів.
Діяльність слідчого щодо розслідування і попередження злочинів є складною і багатогранною. Їй властиві організованість, плановість, прогнозування і цілеспрямованість, що є загальними засадами судово-слідчої діяльності.
Сутність судово-слідчої діяльності припускає її планування щодо здійснення практичної діяльності організаційного характеру, а саме:
1) планування роботи слідчого, дізнавача в цілому;
2) планування розслідування по кожній кримінальній справі, що перебуває в провадженні слідчого;
3) планування окремих слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів;
4) координацію сил і засобів, необхідних для ефективного розслідування і здійснення інших функцій слідчого;
5) систематичне взаємне інформування взаємодіючих органів і осіб у необхідних межах, то забезпечують успішне виконання ними своїх завдань;
6) широке використання наукової організації праці, передового досвіду, досягнень науки і техніки;
7) безперервне прогнозування і коригування діяльності взаємодіючих організацій;
8) повсякденне виконання профілактичної і виховної функції слідчої діяльності взагалі.
Уся організаційна діяльність носить цілеспрямований, прогностичний характер, у ній знаходить відображення програмно-цільовий метод, сутність якого зводиться до визначення загального напрямку діяльності на основі чітко сформульованих цілей.
Перший етап програмно-цільового методу зводиться до визначення цілей розслідування, їх важливості і значущості в пізнавальному процесі, інакше кажучи, – це систематизація (ранжування) цілей за їх значущістю для розслідування. Ранжування цілей за значущістю (вагою) дозволяє визначити черговість їх досягнення, що забезпечує оптимальність планування, економію сил і засобів.
Другий етап програмно-цільового методу в практиці розслідування полягає в розробці робочої програми (тобто власне планів), яка є основою конкретного планування, наприклад, провадження певної слідчої дії.
Планування – це найбільш доцільна і цілеспрямована діяльність, яка дозволяє швидко і ефективно організувати збирання, дослідження і використання доказової інформації для розшуку і встановлення злочинця та інших обставин, що підлягають доказуванню.
Планування є обов'язковою умовою розслідування. Це складний розумовий процес, що полягає у виборі напрямку і оптимізації тактичних завдань, засобів і методів для їх вирішення відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.
Планування базується на фактичному матеріалі, тобто інформації, зібраній на конкретний момент розслідування. У цьому зв'язку розрізняють планування на досудовому і судовому слідстві. Планування на досудовому слідстві прийнято поділяти на етапи: первісний і наступний.
Первісний етап включає планування:
1) попередньої перевірки матеріалів про ознаки злочину;
2) збирання додаткових матеріалів для порушення кримінальної справи;
3) планування порушення кримінальної справи;
4) початку дізнання або слідства.
На первісному етапі проводять невідкладні слідчі дії, огляд місця події, оперативні заходи – розкриття почину за гарячими слідами, забезпечення слідства показаннями свідків тощо. Провадження невідкладних дій також не обходиться без планування.
На наступних етапах слідства будуються слідчі версії, плануються слідчі і оперативні заходи щодо їх перевірки тощо. У плануванні взагалі і судово-слідчому плануванні зокрема, крім програмно-цільового методу, застосовується й інші, наприклад, метод мережевого планування.
Мережеве планування рекомендується застосовувати, головним чином, при бригадному методі розслідування складних кримінальних справ, економічних злочинів. замовних вбивств, злочинів, вчинених організованими групами, злочинів минулих років тощо.
Центральним елементом мережевого планування є складання мережевої моделі (графіку, стрілочної діаграми) діяльності. Для її розробки слідчий визначає загальну мету розслідування і складає перелік послідовних робіт-дій слідчого. Потім він розробляє мережеву модель, яка розкриває послідовність дій слідчого.
Використовуючи закони логіки і категорії діалектики, слідчий оцінює слідчі ситуації, що виникли, моделює версії і шляхи, необхідні для їх практичного вирішення.
У спеціальній літературі є рекомендації з планування розслідування, що включають такі правила:
1) правильно користуватися юридичними поняттями, точно визначати ознаки предметів і явищ, не допускати змішування понять, користуватися логічним прийомом поділу понять;
2) використовувати логічні операції, тобто системи суджень і умовиводів;
3) точно дотримуватися законів тотожності, несуперечності, виключення третього і закону достатньої підстави;
4) використовувати форми мислення у вигляді гіпотези, тобто слідчої версії.
Діяльність слідчого щодо планування включає вжиття тактичних прийомів. Вона може бути усною і письмовою. Тому розрізняють плани усні і письмові.
Усний план не фіксується матеріально, він реалізується в усній формі (висловлювання, поради, рекомендації, накази). Складається він. як правило, для перевірки нескладних слідчих, оперативних або експертних версій.
Письмовий план доцільно складати у всіх випадках розслідування кримінальних справ.
За нескладними кримінальними справами письмовий план може бути складений у вигляді окремих заміток, переліку питань (обставин), які підлягають доказуванню.
Складні кримінальні справи, особливо багатоепізодні, не можна розслідувати без письмового плану. Останній забезпечує повноту планування, створює наочність, дисциплінує слідчого як дійовий засіб контролю і самоконтролю. Складаючи письмовий план, висуваючи версії, слідчий моделює свою діяльність, визначає, за допомогою яких слідчих дій і оперативно-розшукових заходів можна в найкоротший строк досягти цілей, що випливають із завдань розслідування. План створює можливість передбачити перевірку у справі всіх виведених наслідків за версіями, гарантує повноту і об'єктивність розслідування.
Планування при розслідуванні починається негайно після виявлення ознак злочину. На цій стадії воно має, як правило, усну форму. Висунуті версії стосуються організації розшуку злочинця за гарячими слідами, виявлення джерел матеріальних та ідеальних відображень. Після провадження невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, зазвичай, виникає можливість письмового планування розслідування.
Діяльність щодо планування поділяється на два етапи:
1) вивчення фактичних даних;
2) складання робочої програми розслідування, тобто власне складання планів.
Вивчення зібраних у справі фактичних даних являє собою оціночну діяльність слідчого і включає:
а) аналіз зібраної інформації, що міститься в матеріальних і ідеальних відображеннях;
б) класифікацію інформації за видами джерел: речові, вербальні, підтверджуючі або спростовуючі версію конкретної обставини, яка перевіряється;
в) формування систем доказів за видом обставин, що підлягають доказуванню, тобто утворення системи доказів.
Оцінюючи зібрану інформацію, слідчий використовує її для вирішення таких завдань:
1) обгрунтування побудови версій, виявлення, закріплення і вилучення доказів, що можуть бути втрачені з об'єктивних і суб'єктивних причин;
2) прогнозування можливих латентних джерел інформації;
3) організація розшуку злочинця за гарячими слідами;
4) виявлення викраденого майна і вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування матеріального збитку;
5) одержання інформації про причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів.
Вирішуючи ці завдання, слідчий визначає, які факти є достовірними, які мають потребу у перевірці, які треба встановити.
Складання робочої програми включає:
1) висування слідчих версій на основі оціненого і систематизованого матеріалу.
Кожна обставина, яка підлягає доказуванню, співвідноситься із системою наявних доказів, і на цій підставі будуються слідчі версії (як правило, спочатку загальні). Кожна загальна версія, якщо це необхідно, деталізується на окремі. Після висування всіх версій доцільно виписати їх на окремий аркуш і систематизувати за якоюсь підставою, наприклад, за важливістю одержаної інформації, кількістю джерел, що підтверджують або спростовують версію;
2) виведення наслідків із сконструйованих версій, тобто формулювання безпосередньо питань, що підлягають перевірці;
3) визначення засобів і методів перевірки, тобто слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів;
4) визначення строків виконання, перевірки і відповідальних виконавців;
5) складання письмового плану.
Стандартної форми плану розслідування не існує, проте на основі криміналістичних рекомендацій і практичного досвіду склалося загальне правило: форма плану відображає вид діяльності.
Видам діяльності відповідають і назви планів, наприклад, план розслідування за кримінальною справою, план проведення групового обшуку, план розслідування за багатоепізодною справою тощо.
Форми всіх планів, за винятком календарного плану роботи слідчого, принципово однакові й містять чотири, п'ять і більше граф, у яких відображають:
– версії;
– обставини, що підлягають з'ясуванню;
– слідчі дії;
– оперативні й організаційні заходи;
– строки виконання;
– відповідальних за виконання осіб і примітку про виконання.
План розслідування може мати й іншу форму. Наприклад, у випадках, коли за кожною версією план складається окремо, версія викладається вгорі, відразу після обставин справи, а перша графа плану виключається.
Якщо план складається за епізодами, обставинами, джерелами, особами, то в першу графу замість версії вносяться епізод, обставина або факт, що підлягають встановленню.
Крім планів, слідчий може складати різні графічні схеми, наприклад, злочинних зв'язків, руху документів, перевезень товарно-матеріальних цінностей1 тощо. Їх форма може бути довільною.

ЗАВДАННЯ №2
В чергову частину РВВС 22 лютого звернулася гр. Зінченко І. Г., із заявою про те, що гр. Львов М. К., зловживаючи довірою, присвоїв її гроші в розмірі 25000 доларів. 22 січня вони подали заяву до РАГСу про вступ до шлюбу, після чого Зінченко дала Львову гроші для придбання однокімнатної квартири, але з 10 лютого Львов зник з грошима і особистими речами.
Завдання: проаналізуйте та змоделюйте ситуацію, складіть графічний план розслідування злочину стосовно фабули, вкажіть основні напрями розслідування. Обгрунтуйте свою відповідь.

У наданій ситуації мало місце шахрайство – заволодіння чужим майном (грошима) шляхом зловживання довірою особи, у володінні якої воно знаходилося, у великих розмірах – ч. 3 ст. 190 КК України.
Узагальнені типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:
1) злочинця затримано на місці події або невдовзі після вчинення шахрайства;
2) злочинця не затримано, проте у слідчого є дані щодо події злочину, способу його вчинення, особи шахрая;
3) є дані щодо події злочину, проте механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.
У ситуації, що розглядається, маємо справу із слідчою ситуацією №2.
Запропоновані типові ситуації передбачають побудову і перевірку таких типових загальних версій:
1) шахрайство відбулося за обставин, викладених у первинних матеріалах;
2) вчинено інший злочин;
3) шахрайства не було, заявник добросовісно помиляється;
4) надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було (інсценоване шахрайство).
Залежно від обраної слідчої ситуації й версії, яку перевіряють, слідчий обирає найдоцільніші слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність у відповідному комплексі. Зокрема такі (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 Факти, які необхідно встановити і довести при розслідуванні злочину, вчиненого Львовим

На початковому етапу розслідування необхідно провести такі слідчі дії (рисунок 2.2).

Рисунок 2.2 Слідчі дії початкового етапу розслідування

На цьому етапі як свідків, здебільшого, допитують осіб, яких раніше не допитували, але які щось бачили, чули про злочин, що розслідується, знайомі з шахраєм. Під час допиту таких свідків з'ясовують:
1) спосіб життя підозрюваного: чи працював, а якщо так, тоді де і ким, його заробітна плата тощо;
2) які зв'язки підозрюваного, з ким товаришував і проводив вільний час; чи не має серед його оточення раніше судимих осіб або таких, що скомпрометували себе антигромадською поведінкою;
3) що відомо свідку про злочинну діяльність підозрюваного;
4) яке майно є в підозрюваного, де воно зберігається.
На наступному етапу розслідування необхідно провести такі слідчі дії (рисунок 2.3).

Рисунок 2.3 Слідчі дії наступного етапу розслідування
Саме на наступному етапі розслідування здійснюють допит обвинуваченого.
На час допиту слідчий вже має необхідну інформацію щодо події злочину: необхідні докази для викриття допитуваного у вчиненні шахрайства зібрано.
Слідчий може використовувати постановку контрольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань свідків тощо.


ЗАВДАННЯ №3
На фунті (піску, асфальті тощо) залишити сліди протектора шини автомобіля. Зафіксувати залишені сліди за правилами детальної фотозйомки.
Завдання: зробити опис виявлених слідів у вигляді фрагменту протоколу огляду місця подій та надати разом із фотознімками для перевірки.

Фрагмент протоколу:
"На лівому узбіччі Сімферопольського шосе м. Запоріжжя, спрямованого в сторону м. Василівка, навпроти магазину № 22 виявлені сліди автомобільного транспорту. Сліди розташовані на глинистому узбіччі, протягом 25 м, а на самому асфальтованому шосе зливаються із багатьма слідами інших транспортних засобів.
У слідах не вдалося встановити ознак, які вказують на напрям руху транспорту. Виявлені сліди належать до об'ємних і утворилися на зволоженому грунті. На прямій дорозі сліди складаються з двох смуг, а на поворотах до проїжджої частини шосе кожна зі смуг поділяється на дві, утворюючи чотири смуги. У слідах відобразився рельєфний малюнок протектора у вигляді ромбів розміром 3 x 3 см, однаковий на всіх колесах. Ширина кожного сліду, виміряна на декількох ділянках слідової доріжки, становить 14,5 см, найбільша глибина об'ємних слідів – 9 см. Ширина колії транспортного засобу однакова для передніх і задніх коліс і дорівнює 14,4 см.
При детальному огляді слідів на прямолінійній ділянці, розташованій ближче до асфальтового покриття, виявлена постійно повторювана особливість у вигляді опуклостей лінійної форми довжиною 6 см, шириною 2 см. Зазначена особливість повторюється в слідах лівого заднього колеса через рівні проміжки в 24 см і розташована в 2 см від середньої лінії сліду до зовнішньої сторони слідів паралельно їй. При огляді використовувалися лінійка і рулетка.
Розташування слідів, їх розміри, малюнок протектора, особливості сліду відображені в схематичному плані, що додається до протоколу огляду. Ділянка місцевості зі слідами транспортного засобу сфотографована фотоапаратом "Зеніт-Є" з об'єктивом "Геліос-44" способом лінійної панорами при діафрагмах "8", "11" і "16". При зйомці використовувалося природне освітлення.
Після фотографування з вказаної ділянки сліду, де спостерігається особливість, виготовлений гіпсовий зліпок розміром 32 x 18 см.
Зліпок загорнутий в аркуш білого паперу і упакований у фанерний ящик, перев'язаний шпагатом і скріплений печаткою."

ЗАВДАННЯ №4
У підозрюваного, якого треба пред'явити для впізнання, немає одного ока. Підібрати для пред'явлення осіб, які б мали аналогічний дефект не вдається.
Завдання: Схарактеризувати ситуацію. Який можна знайти вихід? Аргументуйте свою відповідь.

Пред'явлення для впізнання – слідча дія, котра полягає у пред'явленні свідкові чи іншій особі об'єктів, які вони спостерігали раніше, з метою встановлення тотожності, схожості або відмінності представлених для ознайомлення предметів або окремих осіб з тими, які свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав за певних обставин події, що розслідується.
Пред'явлення для впізнання регламентовано ст.ст. 174-176 КПК України, що дає змогу вірно вирішити питання про відокремлення цієї слідчої дії від інших. Цьому ж слугують розроблені криміналістикою тактичні правила проведення впізнання.
Відповідно до статей 174, 175 КПК України особу, яка підлягає впізнанню, пред'являють впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі (не менше трьох), які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі.
Той, кого впізнають, і пред'явлені особи повинні бути приблизно одного віку і схожими за загальними рисами (зростом, будовою тіла, волосяним покривом голови, його кольором, типом обличчя тощо).
За умовами завдання, у особи, яку треба впізнати, відсутнє одно око. Це унікальна прикмета. За її наявності цю особу взагалі можна було б не впізнавати. Проте, якщо ставиться питання про проведення цієї слідчої дії, то можна або розташувати осіб, що пред'являються для впізнання, профілем із здоровим оком в сторону особи, яка впізнає, або, використавши грим (косметичні засоби), створити ефект відсутності ока у всіх осіб, що пред'являються для впізнання.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 12.10.2010 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 12.10.2010 р.
3. Александров И. В. Типичные следственные ситуации и основные направления расследования мошенничества. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1984. – 142 с.
4. Біленчук П. Д., Перкін В.І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розслідуванні злочинів. – К.: Атіка, 1996. – 334 с.
5. Григорьева Л. В. Формы и средства мошеннического обмана. – М.: Юристъ, 1995. – 230 с.
6. Карагодин В. Н. Особенности расследования мошенничества и вымогательства. – М.: Юрист, 1994. – 290 с.
7. Когутич І.І. Криміналістика: Особливості методики розслідування окремих видив злочинів: Тексти лекцій. – Львів: Тріада плюс, 2006. – 456 с.
8. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
9. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник / За ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. – К.: Юрінком інтер, 2001. – 366 с.
10. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
11. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1120 с.
12. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Де Юре, 2008. – 208 с.
13. Шептухин П. Ф. Первоначальные следственные действия и оперативно-розыскные мероприятия при расследовании мошенничества. – М.: Юрид. лит., 1973. – 176 с.