Кр ВИДИ ТА ФОРМИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ.

Контрольна робота
з навчальної дисципліни
"КРИМІНАЛІСТИКА"

ПЛАН

1. Види та форми криміналістичної ідентифікації.
Стадії криміналістичної ідентифікації 3
2. Завдання 2 9
3. Завдання 3 13
4. Завдання 4 14
Список використаних джерел 15

1. ВИДИ ТА ФОРМИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ. СТАДІЇ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Термін "ідентифікація" (від латинського слова іdentіfісаrе – ототожнювати) у криміналістиці використовується у трьох значеннях. Ним визначають:
1) мету і результат дослідження матеріальних об'єктів;
2) процес дослідження;
3) метод пізнання, що є найважливішою частиною загальної теорії криміналістики.
Теорія криміналістичної ідентифікації вважається однією з найрозробленіших окремих криміналістичних теорій.
З моменту формулювання С. М. Потаповим в 1940 р. її основних положень і до сьогоднішнього часу ця теорія посідає одне з провідних місць у криміналістичних наукових дослідженнях. Вона стала першою криміналістичною теорією, що виступала не як сума окремих теоретичних розробок, а як систематизована впорядкована система понять. Систематизація відкривала перспективи подальших досліджень у цій галузі, давала наочне уявлення про невирішені проблеми.
У різний час, у різному стані та відображенні кожний об'єкт залишається тотожним лише самому собі і відрізняється від будь-якого іншого. Кожний об'єкт характеризується відповідною сукупністю ознак, які створюють можливість його ототожнення внаслідок відображення ознак, що індивідуалізують об'єкт у його слідах та інших відображеннях.
Ознака виражає властивості предмета, є його прикметою, здатною характеризувати об'єкт. Щоб ознаку можна було використовувати як ідентифікаційну, вона має відповідати таким умовам.
По-перше, ознака повинна повно відображати ідентифікаційні властивості предмета, бути відмінною від середніх величин і норм.
По-друге, важливою умовою є виразність ознаки, її здатність до постійного стабільного відображення.
По-третє, ідентифікаційні ознаки повинні мати властивість бути стійкими (відносно незмінними).
Правова основа криміналістичної ідентифікації – це правові норми, які регулюють діяльність суб'єктів ідентифікаційного процесу. Правова природа криміналістичної ідентифікації та специфіка завдань, які розв'язують з її допомогою, зумовлюють риси, сукупність яких відрізняє її від ідентифікації в інших галузях науки і практики.
Ідентифікація є криміналістичною, якщо факт тотожності, що встановлюється, має значення для запобігання, розслідування і розкриття злочинів. На відміну від ідентифікації в інших науках, у криміналістиці факт тотожності або її відсутності встановлюється з обов'язковим додержанням кримінально-процесуальних норм.
Завданням криміналістичної ідентифікації є встановлення факту наявності або відсутності тотожності конкретного, індивідуально-визначеного матеріального об'єкта (людини, предмета). Явища природи, час, логічні поняття, юридичні категорії (умисел або ознаки складу злочину) та інші нематеріальні об'єкти до предмета криміналістичної ідентифікації не входять.
Пропонуються різні принципи класифікації видів ідентифікації.
За рівнем індивідуалізації розрізняють родову, видову та індивідуальну ідентифікацію, за способом відображення інформації – ідентифікацію цілісних структур, розділеного цілого і джерела походження.
Залежно від характеру відображення матеріальних об'єктів розрізняють криміналістичну ідентифікацію за матеріально-фіксованими та психофізіологічними відображеннями. При цьому під матеріально-фіксованим відображенням розуміють об'єктивну фіксацію ознак предмета на матеріальних об'єктах (сліди, фотознімки, кіноплівки, відеозапис, описування та інші схожі об'єкти), під психофізіологічним відображенням – уявний образ об'єкта, який зафіксований у пам'яті конкретної особи.
Залежно від природи властивостей об'єктів, що ототожнюються, закономірностей їх формування і відображення розрізняють кілька видів криміналістичної ідентифікації:
1) ідентифікація особи;
2) ідентифікація предметів;
3) ідентифікація матеріалів і речовин.
Ідентифікація може проводитися у двох формах: процесуальній і непроцесуальній.
Процесуальні – це форми, передбачені КПК України. Вони можуть застосовуватися при:
– проведенні ідентифікаційних експертиз (ст.ст. 198-200 КПК України);
– пред'явленні для впізнання (ст.ст. 174-176 КПК України);
– огляді й освідуванні (ст.ст. 190-193 КПК України);
– виїмці та обшуку (ст. ст. 177-189 КПК України).
До непроцессуальної форми належить ідентифікація, котра проводиться в оперативних цілях. До неї відносяться:
1) проведення слідчим самостійно або спільно з фахівцем попереднього доекспертного дослідження речових доказів (визначення зросту людини, виходячи зі сліду її взуття та ін.);
2) ототожнення особи за фотозображенням;
3) використання криміналістичних та оперативних обліків та ін.
Ідентифікація, як процес встановлення тотожності, поділяється на дві основні стадії:
1) аналітичну;
2) синтетичну.
Ці дві стадії взаємозалежні.
Аналітична стадія починається із вивчення загальних, а потім й окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об'єкта або ідентифікуючих об'єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифікуючі об'єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об'єктів ідентифікації.
Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи – порівняльне дослідження – є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов'язано із безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об'єктів.
Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об'єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак лише ідентифікуючих об'єктів. Це означає таке:
1) відсутній ідентифікований об'єкт (два машинописних тексти);
2) порівняння з ознаками ідентифікованого об'єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).
Кожний із об'єктів має множинність ознак, проте при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.
Способи порівняльного дослідження:
1) спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об'єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак.
З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;
2) спосіб накладення відображень полягає в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив – позитив);
3) спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Зазвичай, два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень.
Якщо основним завданням аналітичної стадії є встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді – подібність.
У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність інших. Залежно від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:
1) при поясненні відмінностей враховувати:
– зміни властивостей об'єктів ідентифікації;
– зміни умов прояву властивостей;
– зміни матеріально-фіксованого відображення;
2) при поясненні збігу враховувати:
– стійкість ознак;
– наскільки часто ознака має місце в об'єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша);
– конкретні умови відображення об'єктів ідентифікації.
Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обгрунтованим. Цей висновок має бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв'язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об'єкта.
Результат ідентифікації може бути виражений:
1) у позитивній формі – встановлена тотожність;
2) у негативній формі – встановлена відмінність;
3) у категоричній формі – інше вирішення даного питання, за переконанням експерта, неможливе;
4) в імовірній формі – існує певна можливість даного рішення (інше рішення, хоча й малоймовірне, але можливе, припустиме).
Отже, теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, й тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.


2. ЗАВДАННЯ 2
4 вересня у РВВС звернулася Мещерякова Н. П. із заявою про те, що її чоловік Мещеряков В. В. 1 вересня пішов на роботу й не повернувся. Працює він замісником директора приватного універсального магазину. На думку Мещерякової, її чоловік міг стати жертвою злочину.
Висуньте версії стосовно зникнення Мещерякова В. В., вкажіть основні напрями розслідування.
Обгрунтуйте свою відповідь.

Розглянемо основні версії початкового етапу розслідування зникнення В. В. Мещерякова.
Версія № 1.
Мещеряков зник за власною волею.
Версія № 2.
Мещерякрв живий, проте зник всупереч своєї волі (заарештований, засуджений, госпіталізований та ін.).
Версія № 3.
Мещеряков помер.
Підверсії:
а) Мещеряков помер природною смертю;
б) Мещеряков помер насильницькою смертю (вбитий, потрапив у ДТП).
Якщо Мещеряков вбитий:
а) чи вбитий він близькою або знайомою йому людиною;
б) чи вбитий він незнайомою йому (випадковою) особою.
Основні напрямки перевірки версій початкового етапу розслідування зникнення В. В. Мещерякова:

Версія № 1:
– запити в організації, до яких міг убути зниклий;
– допити громадян, до яких він міг направитися, його знайомих, колег, сусідів.
Версія № 2:
– запити в певні організації;
– допити знайомих, колег, сусідів.
Версія № 3 та її різновиди:
– запити в правоохоронні органи, лікарні, морги, що знаходяться уздовж можливого шляху зниклого;
– дії щодо виявлення матеріальних слідів вбивства, якщо воно було вчинено (у тому числі трупа);
– допити осіб, поінформованих про подію;
– допити близьких і знайомих із метою з'ясування, де напередодні зникнення був потерпілий;
– допити свідків, що або підтверджують, або спростовують факти, покладені в основу версії;
– слідчі дії локалізуються уздовж передбачуваного маршруту переміщення зниклого і спрямовуються на встановлення населеного пункту і приміщення, де зниклого бачили в останній раз, а також особи, з якою він спілкувався.
На початку розслідування право на існування має версія про те, що Мещеряков не є потерпілим.
Перевіряючи її, треба дослідити, що конкретно про долю зниклого повідомив заявник різним особам: одним, наприклад, Мещерякова могла сказати, що її чоловік поїхав до родичів, іншим – що він є у відпустці. Версія перевіряється шляхом запиту в організацію, до якої міг убути зниклий, допитами громадян, до яких він міг вирішити направитися, з'ясувати, чи висловлював він намір виїхати у певне місце, чи була у нього потреба в цьому.
При версії "людина померла" паралельно з'ясовується вид можливої смерті – насильницька або природна. Факт природної смерті встановлюється запитами в лікувальні установи, морги, а також допитами інформованих про це осіб.
Обгрунтованість версії "людина вбита" залежить переважно від виявлення матеріальних слідів вбивства, у тому числі трупа або його останків. Діям щодо їх виявлення додається пріоритетне значення. Для локалізації місць перспективних пошуків треба з'ясувати, де напередодні пропажі був потерпілий. Необхідно вивчити можливий маршрут переміщення потерпілого до зникнення, після чого направити в правоохоронні органи, лікарні, морги, що знаходяться уздовж нього, запити про можливе виявлення трупа з прикметами зниклої особи.
При підтвердженні версії "людина вбита" виникає версія про те, ким вона вбита.
Основами версії "вбивство вчинене людиною, близькою потерпілому", можуть бути:
1) конфліктні стосунки зниклого з підозрюваним (на грунті ревнощів, незадоволеності подружнім життям та ін.);
2) суперечності в поясненнях причин і обставин зникнення потерпілого, які підозрюваний дав різним особам, або розбіжність його повідомлень із точно встановленими фактами;
3) поведінка близької людини, характерна для винного у вбивстві, (проговорки про його смерть).
Версія "вбивство вчинила стороння людина" висувається на підставі таких ознак:
1) відсутність серед близьких зниклої особи заінтересованих в її смерті;
2) наявність достовірних даних про від'їзд потерпілого в будь-якому напрямку;
3) значні цінності, які мав при собі зниклий, на які міг посягнути невідомий злочинець.


3. ЗАВДАННЯ 3
На гладкій поверхні об'єкта (склянка, стакан тощо) залишити сліди рук. Виявити їх за допомогою спеціальних засобів. Зафіксувати виявлені сліди за правилами детальної фотозйомки та перекопіювати їх на окремий аркуш паперу.

4. ЗАВДАННЯ 4
У ході огляду місця крадіжки з магазині від працівників поступив перелік зауважень щодо попереднього стану об'єктів, які оглядались (про відсутність конкретних товарів у місцях їх розміщення, про зникнення пакету з грошовою виручкою, про зміну місцеположення хімічної пастки та інші), які слідчий заніс до протоколу огляду.
Чи підлягають такі пояснення відображенню в протоколі огляду?

Статтею 195 КПК України встановлено, що протокол огляду, освідування або відтворення обстановки та обставин події складається з додержанням правил ст. 85 КПК України. У протоколі зазначають підстави для проведення певної слідчої дії, описують все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому саме вигляді, в якому спостерігалось під час проведення дії.
Отже, пояснення працівників магазину щодо попереднього стану об'єктів, які оглядались (про відсутність конкретних товарів у місцях їх розміщення, про зникнення пакету з грошовою виручкою, про зміну місцеположення хімічної пастки та ін.), не підлягали відображенню у протоколі огляду. Слідчий повинен був описати тільки те, що бачив сам, оглянути лише ті предмети, які знаходились в полі його зору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-25 в ред. від 12.10.2010 р.
2. Андреев И. С, Грамович Г. И., Порубав Н. И. Курс криминалистики / Под ред. Н. И. Порубова. – М.: Перспектива, 2006. – 480 с.
3. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. Общая и частная теории. – М.: Юрид. лит., 1987. – 374 с.
4. Гора І. В., Колесник В. А. Криміналістика: Спеціальний курс лекцій. – К.: Вид-во НА СБ України, 2002. – 320 с.
5. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: ін Юре, 2004. – 520 с.
6. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник / За ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. – К.: Юрінком інтер, 2001. – 366 с.
7. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
8. Сегай М. Я. Методология судебной идентификации. – К.: Наукова думка, 1970. – 320 с.
9. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Де Юре, 2008. – 208 с.