К ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ЧАСІ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право України"
на тему:
ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ЧАСІ (статті 4 і 5 КК України)

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Загальні положення про дію кримінального закону в часі 5
1.1 Поняття дії кримінального закону в часі 5
1.2 Момент набрання законом про кримінальну відповідальність чинності 6
1.3 Момент втрати чинності законом поро кримінальну
відповідальність 7
1.4 Визначення законом про кримінальну відповідальність
злочинності й караності діяння. Принцип ультраактивності закону 8
1.5 Час вчинення злочину 10
2. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі 13
2.1 Сутність і зміст зворотної дії закону про кримінальну відповідальність 13
2.2 Пом'якшення й посилення кримінальної відповідальності 16
3. Дія кримінального закону в часі за законодавством зарубіжних країн 22
Висновки 28
Список використаної літератури 31


ВСТУП
Вельми важливим для вирішення питання про відповідальність конкретної особи за конкретне діяння є встановлення того, який закон діяв на момент вчинення нею злочину.
Загальне положення з цього приводу сформульоване в ч. 2 ст. 4 КК України: "Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння".
Очевидно, що закон про кримінальну відповідальність не вічний, як і будь-який інший закон. Він діє певний строк і у якийсь момент припиняє своє існування.
У зв'язку з цим треба прояснити такі питання:
1) момент набрання законом про кримінальну відповідальність чинності;
2) момент втрати чинності законом поро кримінальну відповідальність;
3) зворотна дія закону про кримінальну відповідальність.
Зазначені обставини обумовлюють актуальність теми цієї курсової роботи.
Загальні проблеми дії закону про кримінальну аідповідальність в часі досліджували такі українські й російські науковці, як Александров Ю. В., Бажанов М.І., Василаш В. М., Коржанський М.І., Мельник М.І., Навроцькмй В. О., Пономаренко Ю. А., Хавронюк М.І. та ін.
Мета роботи – комплексна характеристика дії кримінального закону в часі.
Об'єкт дослідження – відносини, що виникають в процесі дії закону про кримінальну відповідальність в часі.
Предмет дослідження виступають теоретичні й законодавчі положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність в часі.
У процесі дослідження теми вирішувались такі завдання:
– розкрити поняття дії кримінального закону в часі;
– обгрунтувати момент набрання законом про кримінальну відповідальність чинності й момент втрати чинності законом поро кримінальну відповідальність;
– розглянути, як визначається законом про кримінальну відповідальність злочинність і караність діяння;
– розкрити сутність принципу ультраактивності закону;
– з'ясувати, як визначається час вчинення злочину;
– висвітлити зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі, її сутність і зміст;
– охарактеризовати основні засади пом'якшення й посилення кримінальної відповідальності;
– проаналізувати дію кримінального закону в часі за законодавством зарубіжних країн.
Методи дослідження – діалектичний, структурно-функціональний, історичного підходу до вивчення окремих явищ, порівняльний, описовий.
Структура роботи – вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДІЮ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ЧАСІ
1.1 Поняття дії кримінального закону в часі
Дію нормативно-правового акта в часі необхідно розуміти у такий спосіб, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце [6, с. 4].
Законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння, треба вважати відповідний закон, який до моменту початку цього діяння набрав законної сили і до моменту закінчення діяння не втратив її [14, с. 18].
Чинним визнається закон, що набув законної сили, до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк,- до закінчення цього строку.
Крім того, закон у цілому або його окремі положення (розділи, статті, частини статей тощо) можуть бути визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України і втрачають чинність з дня ухвалення такого рішення.
При цьому закони чи їх окремі положення визнаються неконституційними, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Визнання їх неконституційними є підставою для відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам дією таких законів (їх окремих положень).
1.2 Момент набрання законом про кримінальну відповідальність чинності
Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права й обов'язки, а закони, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
КК України є законом, що визначає права й обов'язки громадян. У ньому містяться норми, які зобов'язують громадян дотримуватися певних правил поведінки в суспільстві, норми, які являють собою гарантії конституційних прав та свобод людини і громадянина тощо. Тому закон про кримінальну відповідальність, не доведений до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинним [14, с. 18].
Існування в законі принципу дії закону про кримінальну відповідальність у часі дає змогу особі, яка усвідомлює, що вона не порушує існуючих кримінально-правових заборон, поводитись у суспільстві впевнено й вільно [11, с. 55].
За загальним правилом, закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення (ч. 1 ст. 4 КК України).
Дотримання цього правила є важливим з огляду на необхідність ознайомлення суб'єктів відповідних правовідносин зі змістом закону. Проте, як випливає із ч. 1 ст. 4 КК України, в окремих випадках кримінальний закон може набирати чинності або пізніше ніж через десять днів з дня його офіційного оприлюднення (що є доцільним у випадках прийняття нового КК України чи суттєвих змін і доповнень до нього) – з конкретної дати чи з моменту певної суспільної події, або з дня його опублікування (що може допускатися у випадках прийняття незначних змін до КК України) [14, с. 18].
Оприлюднення закону – самостійна стадія процесу набрання законом чинності. Воно має велике юридичне значення і полягає у доведенні до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його опублікування в офіційному друкованому виданні [11, с. 56].
Згідно з Конституцією України закони підлягають офіційному оприлюдненню відразу після підписання їх Президентом України.
Офіційне оприлюднення законів України здійснюється шляхом їх опублікування в таких друкованих виданнях, як газети "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а також журнали "Відомості Верховної Ради України" та "Офіційний вісник України".
Інші форми офіційного оприлюднення законодавством України не встановлено.
Днем офіційного оприлюднення вважається дата першого опублікування закону хоча б в одному із вказаних видань. На відміну від офіційного, неофіційне оприлюднення може здійснюватись через інші, крім вказаних вище, засоби масової інформації, але дата такого оприлюднення не впливає на момент набрання чинності закону.
1.3 Момент втрати чинності законом поро кримінальну відповідальність
У літературі виділяють три обставини, внаслідок яких закон про кримінальну відповідальність втрачає чинність:
а) якщо він був скасований або змінений іншим законом про кримінальну відповідальність.
У тексті нового закону міститься в цьому разі пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на скасування окремих приписів закону, що в цілому продовжує діяти, або на заміну закону, що втратив чинність, новим.
Наприклад, у п. 2 розділу І Прикінцевих та перехідних положень до КК України 2001 р. зазначені нормативно-правові акти, що втратили чинність із набранням чинності новим КК України. Серед них – КК Української РСР від 28.11.1960 р.;
б) якщо він замінений повністю чи частково іншим законом без будь-якої вказівки про те в новому законі.
Наприклад, Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян" від 7 березня 2002 р. було викладено нову редакцію абз. 2 ч. 1 ст. 296 КК України "Хуліганство";
3) у зв'язку із закінченням строку дії або зі зміною (усуненням) умов чи обставин, на які закон був розрахований.
Наприклад, таким нормативним актом був Указ Президії Верховної Ради України "Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами" від 26.11.1990 р.
1.4 Визначення законом про кримінальну відповідальність злочинності й караності діяння. Принцип ультраактивності закону
Відповідно до статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Встановлення правила, згідно з яким закон про кримінальну відповідальність не є чинним раніше дня його офіційного опублікування (non oblіgat lex nіsіpromulgata), є гарантією презумпції знання громадянами змісту такого закону.
Проте така презумпція означає, що знання громадянином змісту офіційно опублікованого закону визнається лише тоді, якщо не доведено зворотне. Інакше кажучи, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не знала і, з урахуванням певних обставин, реально не могла знати про існування закону, що передбачає відповідальність за те чи інше діяння, не усвідомлювала протиправності вчинюваного нею діяння, то вона не повинна притягуватися до відповідальності за його вчинення [6, с. 5].
Згідно зі статтею 58 Конституції України "ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення".
Принцип ультраактивності закону, згідно з яким застосовується той кримінальний закон, який діяв під час вчинення злочину, базується на положеннях Загальної декларації прав людини і Міжнародного пакту про громадянські й політичні права і є загальновизнаним принципом кримінального права сучасних правових держав [11, с. 56].
Злочинність і караність діяння визначаються нормами Загальної та Особливої частин КК України. При цьому злочинність у цьому контексті означає офіційне визнання злочином певного діяння, а так само замаху чи готування до певного діяння, а караність – наявність визначених у законі кримінального покарання (його виду і розміру) або інших примусових заходів кримінально-правового характеру, які можуть поліпшити чи погіршити становище особи (примусові заходи медичного чи виховного характеру тощо) [14, с. 19].
З набранням чинності КК України 2001 p., KK 1960 р. з усіма змінами і доповненнями до нього втратив чинність (за винятком Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком). Проте окремі його норми застосовуються, якщо вони передбачають більш м'яке покарання, ніж норми КК 2001 р. (ультраактивність старого закону).
1.5 Час вчинення злочину
За загальним правилом, часом вчинення закінченого злочину визнається час вчинення саме дії або бездіяльності, передбаченої законом про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 4 КК України).
Із частини З ст. 4 КК України випливає, що часом вчинення:
а) одноактного злочину з формальним, у тому числі усіченим складом, є день вчинення відповідної дії чи бездіяльності;
б) злочину, який характеризується двома діями, – день вчинення останньої дії;
в) продовжуваного злочину – день вчинення останнього із тотожних діянь, які, будучи об'єднані єдиним злочинним наміром, утворюють вказаний вид одиничного злочину;
г) триваючого злочину, який полягає у тривалому порушенні особою покладених на неї законом обов'язків, – день їх припинення за волею або всупереч волі винного (затримання особи, явка з повинною, добровільне виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування), або з часу настання подій, які трансформують його поведінку у незлочинну (наприклад, викрадення у винного зброї, яка незаконно зберігалась, смерть дитини, від утримання якої у формі сплати аліментів ухилявся винний);
д) незакінченого злочину (якщо злочин було перервано на стадії готування чи замаху) – день, коли він був припинений з причин, що не залежали від волі винного [14, с. 20].
Часом вчинення закінченого злочину з матеріальним складом є час настання суспільно небезпечних наслідків. Такий висновок грунтується на тому, що:
а) відповідно до ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України.
Якщо ж наслідки є обов'язковою ознакою відповідного складу злочину, то їх відсутність виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності і, відтак, не дає змогу визнати вчинену нею дію або бездіяльність злочином;
б) готування до злочину і замах на злочин, які у контексті ч. З ст. 4 КК України можуть визнаватися дією, час вчинення якої визначає час вчинення злочину, можливі тільки при умисному злочині;
в) кримінально-процесуальне законодавство передбачає необхідність доведення всіх обставин вчинення злочину, а також характеру і розміру шкоди; вирок суду підлягає скасуванню у разі неправильного застосування кримінального закону, зокрема незастосування кримінального закону, який підлягає застосуванню, і застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню.
Тобто, доведенню підлягають і наслідки злочину, а їх неврахування має оцінюватися як неправильне застосування кримінального закону.
Наприклад, смерть потерпілого внаслідок його умисного отруєння може настати і через тривалий час після вчинення відповідної дії, а може не настати взагалі завдяки наданню медичної допомоги або з інших причин. Проте лише після того, як факт настання чи ненастання відповідного наслідку буде доведено, у суду з'являються підстави для кваліфікації злочину як вбивства чи як замаху на вбивство.
Неврахування ж наслідків виключає можливість притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за фактично вчинене діяння;
г) наслідки у злочинах з матеріальним складом є результатом діяння, і між наслідками і діянням, як правило, існує проміжок часу. Тому, якщо діяння було вчинено під час дії попереднього закону про кримінальну відповідальність, то до дня набрання чинності новим законом про кримінальну відповідальність особа може попередити настання наслідків вчиненого діяння. Позбавлення ж її такої можливості означатиме звуження існуючого права особи на її добровільну відмову від доведення злочину до кінця, що суперечитиме ч. З ст. 22 Конституції України [14, с. 20].
Таким чином, дію або бездіяльність у контексті ч. З ст. 4 КК України слід розуміти більш широко, ніж звичайно, тобто як такі, що в окремих випадках враховують наявність і наслідків, які перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з ними та настання яких передбачалось особою або повинно було і могло передбачатися нею.


2. ЗВОРОТНА ДІЯ ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЧАСІ
2.1 Сутність і зміст зворотної дії закону про кримінальну відповідальність
Зворотна дія кримінального закону в часі – це зміна новим кримінальним законом в існуючому на момент набуття ним чинності кримінальному правовідношенні повноваження держави щодо визнання вчиненого особою діяння злочином або покладення на таку особу кримінальної відповідальності. Вона обумовлена тим, що закон, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність, розширює коло прав людини чи звужує коло її обов'язків, а також обмежує обсяг державного втручання в приватне життя людини [16, с. 5].
Для наявності у кримінального закону зворотної дії в часі необхідні одночасно матеріальна і формальна підстави для цього. Матеріальними підставам зворотної дії кримінального закону в часі є скасування чи пом'якшення кримінальної відповідальності. Формальною підставою зворотної дії кримінального закону в часі є колізійний нормативно-правовий припис [6, с. 8].
Межі зворотної дії кримінального закону в часі визначаються межами існування кримінального правовідношення, і не залежать від того, на якій стадії розвитку знаходиться дане правовідношення. Кримінально-правові наслідки такої дії різняться залежно від її матеріальних підстав [16, с. 7].
Положення ч. 1 ст. 5 КК України майже повністю відтворює відповідне положення, сформульоване у ст. 58 Конституції України, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Принцип ретроактивності є абсолютно правовим і традиційним у міжнародному праві: згідно з міжнародними конвенціями не може накладатися покарання більш тяжке, ніж те, яке могло бути застосоване у час, коли злочин було вчинено, а якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на цю особу [14, с. 21].
Притягнення службовою особою органу досудового слідства, прокурором або судом будь-кого до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися злочином, або ж неправомірне застосування норм законів, що встановлюють або посилюють відповідальність, щодо діянь, вчинених до набрання ними чинності, за наявності певних обставин може визнаватися кримінально караним службовим зловживанням або іншим злочином [11, с. 58].
Відповідно до частини 1 ст. 5 КК України зворотну дію в часі має лише такий закон про кримінальну відповідальність, який:
1) скасовує злочинність діяння;
2) пом'якшує кримінальну відповідальність.
Під законом про кримінальну відповідальність тут розуміється не лише КК України у цілому, а й його окремі структурні елементи (норми): розділи, статті, частини статей, пункти, абзаци, речення, словосполучення, слова і цифри [5, с. 27].
Скасування злочинності діяння означає його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом:
а) скасування норм Особливої частини КК України (наприклад, КК 2001 р. декриміналізовано недонесення про злочин);
б) внесення змін до норм Особливої частини КК України – включення до диспозицій додаткових ознак або виключення ознак, які були у попередній редакції норми;
в) внесення змін до норм Загальної частини КК України (наприклад, доповнення КК України додатковою обставиною, що виключає злочинність діяння, або включення до КК положення про те, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальну відповідальність);
г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни <букви> закону). Згідно зі ст. 147 Конституції України офіційне тлумачення законів України дає Конституційний Суд України [14, с. 21].
Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та:
– не були притягнуті до кримінальної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв'язку з відсутністю події злочину);
– котрим пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочину (кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю події злочину);
– засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання (відповідно до ст. 405-1 КПК України звільнення від покарання і пом'якшення покарання у цьому випадку провадяться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання);
– відбули покарання, але мають непогашену чи незняту судимість [11, с. 58].
Питання про застосування старого чи нового закону про кримінальну відповідальність у випадках вчинення дій організатором, підбурювачем чи пособником злочину, тобто діянь, норми про відповідальність за які не мають власних санкцій, вирішується так само, як і у разі вчинення закінченого злочину його виконавцем, з урахуванням положень ст. ст. 29-31 КК України.
2.2 Пом'якшення й посилення кримінальної відповідальності
У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які дозволяють при порівнянні законів дійти висновку про більш м'який закон:
– закон встановлює більш м'який вид покарання порівняно з законом про кримінальну відповідальність часу вчинення злочину;
– в законі мінімальна межа покарання нижча, ніж мінімум такого самого покарання в законі, що діяв раніше;
– при збереженні рівності мінімальних меж у новому кримінальному законі максимальна межа того самого виду покарання є більш низькою, ніж максимум покарання в законі, що діяв раніше;
– при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його максимуму більш м'яким вважається закон, що знижує мінімальну межу покарання. Це положення закріплено в ч. З ст. 5 КК України. При цьому, втім, максимальне покарання за конкретний злочин не може бути призначено вище максимальної межі закону, що діяв раніше;
– новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в колишньому законі;
– в новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативно, тоді як в колишньому законі воно було обов'язковим;
– якщо санкція в новому законі передбачає альтернативно кілька основних покарань, а в законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання [11, с. 60].
Пом'якшення кримінальної відповідальності здійснюється шляхом зміни у бік пом'якшення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК України або іншим чином.
При пом'якшенні санкції норми Особливої частини КК новий закон може:
а) встановлювати інший, менш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань);
б) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань;
в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою);
г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) нижчою (меншою);
д) не передбачати додаткове покарання;
е) встановлювати інший, менш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань);
є) скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних додаткових покарань;
ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою);
з) робити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) нижчою (меншою);
и) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) факультативним, а не обов'язковим;
і) передбачати меншу кількість додаткових обов'язкових покарань;
к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане лише до окремих, а не до будь-якого із основних покарань, тощо [14, с. 22].
Пом'якшення кримінальної відповідальності особи за вчинене іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК України) відбувається шляхом, наприклад:
а) зменшення (зниження) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі X Загальної частини КК України;
б) встановлення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або зменшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення;
в) зміни чи виключення обставин, що обтяжують покарання;
г) зменшення строків погашення судимості [14, с. 22].
Згідно з частиною 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має.
Встановлення злочинності діяння (його криміналізація) може бути досягнуте шляхом:
а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положеннями;
б) зміни норм Особливої частини КК;
в) внесення відповідних змін до норм Загальної частини КК;
г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки [14, с. 23].
Посилення кримінальної відповідальності може відбуватися шляхом зміни у бік посилення санкції тієї чи іншої норми Особливої частини КК або іншим чином.
При посиленні санкції норми Особливої частини КК новий закон може:
а) встановлювати інший, більш тяжкий вид основного покарання (одного із альтернативних основних покарань за рівності інших основних покарань);
б) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних основних покарань;
в) робити максимальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою);
г) робити мінімальну межу основного покарання того ж виду (одного із альтернативних основних покарань) вищою (більшою);
д) передбачати додаткове покарання;
е) встановлювати інший, більш тяжкий вид додаткового покарання (одного із альтернативних додаткових покарань);
є) скасовувати найменш тяжке серед альтернативних додаткових покарань;
ж) робити максимальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою);
з) робити мінімальну межу додаткового покарання того ж виду (одного із альтернативних додаткових покарань) вищою (більшою);
и) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) обов'язковим, а не факультативним;
і) передбачати більшу кількість додаткових обов'язкових покарань;
к) робити додаткове покарання (одне із альтернативних додаткових покарань) таким, що може бути приєднане до будь-якого із основних покарань, а не лише до окремих із них, тощо [14, с. 23].
Посилення кримінальної відповідальності іншим чином (без зміни санкції відповідної норми Особливої частини КК України) може відбутися шляхом:
– збільшення (підвищення) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання, визначеного у розділі X Загальної частини КК України;
– виключення можливості застосування при вчиненні того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, або збільшення строків, які необхідно відбути для такого звільнення;
– збільшення строків погашення судимості тощо [14, с. 23].
Частина З ст. 5 КК України передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, який частково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.
Наприклад, коли зміни в диспозиції статті спрямовані на посилення відповідальності, а в санкції – на її пом'якшення, зворотну дію мають лише зміни в санкції норми. Коли у новому законі передбачена спеціальна стаття, що передбачає відповідальність за діяння, яке за старим законом кваліфікувалось за більш загальною статтею, а санкція, встановлена у цій новій, спеціальній статті, є більш суворою, то діяння має кваліфікуватися за старим законом [12, с. 146].
Коли максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є нижчою (меншою), а мінімальна – вищою (більшою), то покарання має призначатися не вище мінімальної межі за старим законом і не вище максимальної межі за новим законом, а коли, навпаки, максимальна межа покарання того самого виду у новому законі є вищою (більшою), а мінімальна – нижчою (меншою), то покарання має призначатися не вище максимальної межі за старим законом і не вище мінімальної межі за новим законом [12, с. 173].
Якщо з часу вчинення злочину і до часу засудження особи закон про кримінальну відповідальність змінювався більш ніж один раз, то застосовуватися має найбільш сприятливий для винного закон із усіх, що були чинними у цей період.
При визначенні зворотної дії закону про кримінальну відповідальність стосовно триваючих і продовжуваних злочинів слід виходити із часу вчинення цих злочинів. Якщо ж триваючий чи продовжуваний злочин почався під час дії старого закону і вчинювався під час дії нового закону, який пом'якшує кримінальну відповідальність за відповідне діяння, може бути застосований новий закон.

3. ДІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ В ЧАСІ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Певні положення щодо дії кримінального закону в часі містяться в окремих актах міжнародного права. Так, Конвенція про захист цивільного населення під час війни (1949)3 визначає, що кримінальне законодавство окупованої території залишається в силі; як виняток, воно може бути скасоване чи припинене державою, що окупує, якщо це законодавство загрожує безпеці держави, що окупує, або перешкоджає застосуванню цієї Конвенції. Видавані державою приписи щодо кримінальної відповідальності набирають чинності лише після того, як вони будуть опубліковані й доведені до відома населення його мовою; їх дія не може мати зворотної сили [20, с. 128].
Як вже зазначалось, відповідно до ст. 4 КК України:
– кримінальний закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування;
– злочинність і караність діяння визначаються кримінальним законом, який діяв на час вчинення цього діяння (принцип ультраактивності закону);
– часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Аналогічні положення містяться у КК практично усіх пострадянських країн (наприклад, у ст. 9 КК Росії, ст. 9 КК Білорусі) [20, с. 129].
Принцип ультраактивності закону передбачений Загальною декларацією прав людини (1948) та Міжнародним пактом про громадянські й політичні права (1966) є загальновизнаним принципом кримінального права усіх країн [19, с. 8].
Проте деякі положення щодо дії кримінального закону у часі у тих чи інших країнах мають певні особливості. Наприклад, у ст. З КК Литви зазначено, що часом вчинення злочинного діяння є час дії (бездіяльності) або час настання наслідків, передбачених кримінальним законом, якщо особа бажала, щоб наслідки настали в інший час [20, с. 129].
Таке положення, якби воно було прямо визначене у КК України, дозволило б уникнути багатьох непорозумінь, які можуть бути пов'язані з недосконалістю формулювання ч. 3 ст. 4 КК України.
Натомість, у ст. 9 КК Молдови, ст. 10 КК Естонії і §67 КК Австрії визначено, що злочинне діяння вважається вчиненим у той час, коли особа діяла чи повинна була діяти, а час настання наслідків значення не має.
Згідно зі статтею 6 КК Польщі заборонене діяння вважається вчиненим у той час, коли особа вчинила дію або не вчинила дії, яку була зобов'язана вчинити.
У статті 5 КК Естонії вказано, що покарання призначається відповідно до закону, що діяв під час вчинення діяння. Отже, на застосування інших заходів впливу, передбачених главою 7 Загальної частини цього КК (зокрема конфіскації), дія кримінального закону в часі не впливає [20, с. 130].
Відповідно до статей 3 і 4 КК Сан-Марино кримінальний закон є обов'язковим, коли він обнародується шляхом його включення до Офіційного бюлетеня Республіки, а незнання кримінального закону не може бути використано як виправдання; жодна особа не може бути піддана покаранню за діяння, яке на момент його вчинення не містило складу злочину. У статті 55 цього КК визначено, що часом вчинення злочину вважається час, коли припиняються дії винного, а якщо йдеться про триваючий чи продовжуваний злочин – час, коли припиняються його тривалість і продовжуваність [20, с. 131].
Як вже зазначалось, у ст. 5 КК України визначено принцип ретроактивності, згідно з яким кримінальний закон, що:
а) скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, – має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість;
б) встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, – не має зворотної дії в часі;
в) частково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, – має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.
Аналогічні положення містяться і в кримінальних кодексах більшості інших держав з деякими особливостями.
Наприклад, у ст. 10 КК Росії, ст. 9 КК Білорусі, ст. 5 КК Латвії, ст. З КК Литви, ст. 5 КК Естонії, крім вказівки на скасування злочинності діяння або пом'якшення покарання, йдеться і про іншим чином поліпшення юридичного становища особи, яка вчинила злочин [20, с. 132].
Проте відповідний закон згідно зі ст. 5 КК Латвії може не мати зворотної дії, якщо це прямо визначено самим законом.
У частині 4 ст. 9 КК Білорусі більш чітко визначено правило дії проміжного закону. Так, якщо закон, що діяв під час вчинення злочину, був скасований чи змінений законом, який скасував злочинність діяння, пом'якшив покарання чи іншим чином покращив становище особи, але на час розслідування кримінальної справи чи розгляду справи у суді набрав чинності інший більш суворий закон, застосуванню підлягає найбільш м'який проміжний закон.
У частині 3 ст. З КК Литви, де йдеться про відсутність зворотної дії кримінального закону, який встановлює злочинність діяння, посилює покарання тощо, визначаються винятки з цього правила, якими є норми даного КК, що встановлюють відповідальність за: геноцид, заборонене поводження з людьми, вбивство осіб, що охороняються міжнародним гуманітарним правом, депортацію та деякі інші відповідні злочини.
Так само і у ст. 5 КК Естонії вказано, що винні діяння проти людяності і воєнні винні діяння є караними незалежно від часу їх вчинення.
У КК Польщі ретельно визначаються усі можливі нюанси зворотної дії кримінального закону. Згідно з його ст. 4, якщо за новим законом за діяння, щодо якого винесено вирок:
а) передбачене покарання, верхня межа якого нижче покарання, призначеного за вироком, строк покарання знижується до верхньої межі покарання, передбаченого за таке діяння у новому законі;
б) не передбачене покарання у виді позбавлення волі, то це покарання замінюється штрафом чи обмеженням волі;
в) не передбачене покарання – судимість вважається погашеною в силу закону. Визначення таких правил не було б зайвим і в КК України.
Цікаве положення міститься у ст. 112-4 КК Франції: "Негайне застосування нового закону не торкається дійсності актів, вчинених відповідно до попереднього закону. Однак виконання покарання припиняється, якщо воно було призначене за діяння, яке за законом, введеним в дію після винесення вироку, не має більше характеру злочинного діяння" [19, с. 381].
Фактично згадане положення повторює положення ч. 2 ст. 74 КК України, за одним винятком: для звільнення особи від відбування покарання достатньо самої зміни закону і не треба очікувати відповідного рішення суду про звільнення від покарання.
У статті З КК Сан-Марино зазначається: особі не може бути призначене покарання більш суворе, ніж покарання, передбачене чинним законом; мають зворотну дію положення нового закону, які виключають діяння із числа злочинів; мають зворотну дію також і положення, більш сприятливі для злочинця, якщо тільки вирок не був остаточним, однак у цьому випадку суддя переглядає покарання, якщо новий закон передбачає тюремне ув'язнення на два ступеня нижче [20, с. 131].
У статті 10 КК Росії зазначено також: якщо новий кримінальний закон пом'якшує покарання за діяння, що відбуває особа, то це покарання підлягає скороченню в межах, передбачених новим кримінальним законом [12, с. 98].
З цього приводу Конституційний Суд РФ у своїй ухвалі від 10 липня 2003 р. № 270-О зазначив: "Положення статті 10 КК Росії, при тому, що в силу специфіки предметів правового регулювання вони безпосередньо закріплюють правові наслідки прийняття саме кримінально