К ДОПИТ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінально-процесуальне право України"
на тему:
ДОПИТ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Загальнотеоретична характеристика допиту 5
1.1 Поняття і предмет допиту. Види допиту 5
1.2 Допит як інформаційний процес 7
1.3 Стадії допиту 9
1.4 Процесуальні правила проведення допиту 9
2. Тактичні і психологічні основи організації проведення допиту 13
2.1 Підготовка до допиту 13
2.2 Система тактичних і психологічних прийомів допиту 14
3. Особливості допиту свідка під час досудового слідства
і судового розгляду справи 21
4. Допит потерпілого 31
Висновки 36
Список використаної літератури 39


ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим, що допит є однією з найпоширеніших і найважливіших слідчих дій, яка вимагає від слідчого високої професійної підготовки і майстерності. Його сутність полягає в одержанні від допитуваних осіб показань про будь-які обставини, що належить встановити і довести в справі.
Для ефективного проведення допиту слідчому необхідно добре розбиратися в психології допитуваних, вміти встановлювати з ними правильні взаємовідносини, варіювати з урахуванням конкретної ситуації, особистості допитуваного, наявних доказів різні тактичні прийоми і методи психологічного впливу.
Загальним завданням допиту є одержання від кожного допитуваного всіх відомих йому достовірних відомостей про обставини, за якими відбулася розслідувана подія, і осіб, до неї причетних.
Забезпечення повноти й достовірності одержуваної інформації є одним з найважливіших завдань, оскільки допитуваний, навіть якщо він прагне до викладу правдивої інформації, не завжди в стані відразу згадати деякі обставини.
Крім того, він часто не усвідомлює, які саме факти і деталі цікавлять слідчого. Він може і сумлінно помилятися щодо того, як протікала та або інша подія. Ще більш складна ситуація виникає, коли допитуваний дає помилкові показання, замовчує окремі обставини, відмовляється від показань, прагне будь-якими шляхами перешкодити слідчому у встановленні істини в справі.
Показання допитуваного мають значення не лише тоді, коли вони відносяться до основних, головних обставин події, яка відбулася, але і тоді, коли отримані відомості щодо другорядних деталей. Повідомлена на допиті на перший погляд малозначна інформація може дозволити встановити важливих свідків, дані про їх особистість, виявити протиріччя в показаннях інших осіб, заповнити пробіли в доказовому матеріалі.
Отже,мета роботи полягає в тому, щоб всебічно охарактеризувати особливості допиту свідка і потерпілого у кримінальному процесі.
Об'єкт дослідження – допит свідка і потерпілого як процесуальна дія.
Предмет дослідження – норми Кримінально-процесуального кодексу України, регламентуючі особливості проведення допиту свідка і потерпілого у кримінальному процесі.
Методи дослідження – описовий, порівняльний, аналіз, синтез, узагальнення, дедукція, індукція.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:
– з'ясувати поняття, предмет і види допиту;
– розглянути допит як інформаційний процес;
– описати стадії допиту;
– охарактеризувати процесуальні правила проведення допиту;
– визначити тактичні та психологічні основи організації проведення допиту;
– висвітлити особливості допиту свідка під час досудового слідства і судового розгляду справи;
– навести особливості допиту потерпілого.
Структура роботи: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОПИТУ
1.1 Поняття і предмет допиту. Види допиту
Допит – це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, що беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини по справі [30, c. 5].
Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит – одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини [25, c. 111].
Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, – доказами [11, c. 10].
Сутність допиту – взаємодія слідчого з допитуваним, що спрямована на те, щоб одержати інформацію відповідно до мети допиту [7, c. 6].
Процесуальний порядок допиту регламентується нормами Кримінально-процесуального кодексу України (надалі – КПК) (ст.ст. 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим.
Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.
Допит проводить особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд). Цей процес регулюється законом, наприклад, допит свідка (ст. 167 КПК), обвинуваченого (ст. 143 КПК), та рекомендаціями кримінально-процесуальної та криміналістичної науки, що реалізуються за допомогою відповідної програми, тобто методики допиту, в якій організуюча роль слідчого полягає в умінні керувати тактикою спілкування, використовуючи прийоми законного впливу на особу, яку допитують.
Коло тих обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій [30, c. 9].
Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпорядженні.
Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з'ясуванню.
Залежно від підстав допит може бути поділений на ті чи інші види.
Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняються допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, експерта тощо.
За віком допитуваних осіб допит поділяється на допит малолітньої, неповнолітньої, дорослої та літньої особи.
За послідовністю проведення – допит первинний, повторний, додатковий.
За суб'єктами проведення – допит, проведений слідчим, дізнавачем, прокурором, начальником слідчого відділу, судом.
За якістю одержуваних відомостей допит поділяється на допит особи, яка дає свідомо неправдиві показання, і допит особи, яка повідомляє правдиві дані. Показання правдивої особи можуть поділятися на достовірні, відповідаючі істині, і недостовірні, коли допитуваний внаслідок різних причин допускає у своїх показаннях різні неточності, перекручування, пробіли тощо.
Залежно від взаємовідносин, які складаються з допитуваним, розрізняється допит у конфліктній ситуації і допит у безконфліктній ситуації.
Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.
1.2 Допит як інформаційний процес
Допит може бути розглянутий як інформаційний процес, що має властиву йому структуру [24, c. 35].
Характеризуючи інформаційну структуру допиту, необхідно відзначити її багатоелементність та складність. Так, за суб'єктом допиту її можна поділити на такі види:
1) інформація, що виходить від слідчого;
2) інформація, що виходить від допитуваного;
3) інформація, що виходить від інших осіб, які беруть участь у допиті.
Ці види інформації взаємопов'язані та взаємозалежні. Однак кожний з вказаних видів інформації має відносну самостійність та відповідну структуру.
Інформація, що виходить від слідчого, може бути класифікована за різними підставами. Важливе значення має класифікація цього виду інформації за функціональним призначенням. Розподіл інформації за цією підставою дозволяє виділити такі її види:
1) комунікабельно-забезпечувальну (використовують для забезпечення успішного проведення допиту та встановлення психологічного контакту з допитуваним);
2) субстанціональну (спрямовану на з'ясування основних відомостей по справі, що відбивається у постановці запитань, які визначаються предметом допиту);
3) спонукаючу (використовується у разі, якщо допитуваний забув важливі для справи обставини або відмовився від їх викладу);
4) викриваючу (покликану виявити та викрити неправдиві дані в показаннях допитуваного);
5) коригуючу (дозволяє уточнити показання або виявити та усунути викривлення, які є наслідком добросовісної помилки свідка або обвинуваченого).
Інформація, що виходить, від допитуваного, може бути класифікована за такими критеріями:
1) за характером вираження: змістовна (відомості, які повідомляються допитуваним у процесі допиту), паралінгвістична (жести, міміка, рухи тіла, звукові явища, які супроводжують мову людини), мімічна (мімічні прояви, безпосередньо не пов'язані з мовою допитуваного), конклюдентна (рухи, жести, указання на що-небудь, з котрих можна дійти висновку про наміри особи або її ставлення до чого-небудь), така, що відображає психофізіологічні реакції (почервоніння або збліднення шкіри обличчя, тремтіння рук, виступання поту та ін.);
2) за характером виявлення (така, що вільно викладена, та викладена із спонуканням);
3) за характером відображення дійсності (така, що відповідає дійсності, й така, що не відповідає їй).
Допит являє собою процес спілкування, в якому слідчий завжди повинен зберігати ініціативу у регулюванні процесу обміну інформацією. Він зобов'язаний керувати особами, які беруть участь у справі [21, c. 98].
Отримання інформації під час допиту має свої особливості, що визначаються процесуальним становищем допитуваного, зайнятою ним позицією, заінтересованістю у результатах справи, індивідуальними особливостями особи та деякими іншими обставинами.
1.3 Стадії допиту
Виділяються чотири основні стадії (етапи) допиту: попередня, вільної розповіді, запитально-відповідальна і процесуального оформлення отриманих показань [20, c. 86].
У попередній стадії слідчий засвідчується в особистості допитуваного, заповнює анкетну частину протоколу, роз'ясняє допитуваному його права та обов'язки. Ця частина допиту використовується для ознайомлення з особистісними рисами допитуваного, з'ясування його позиції і встановлення з ним психологічного контакту.
Стадія вільної розповіді – це допит про ті обставини, у зв'язку з якими особа викликана для дачі показань. У цій стадії не рекомендується без необхідності перебивати допитуваного. Втручатися в його розповідь доцільно лише при явному відхиленні від теми допиту.
У запитально-відповідальній стадії слідчий задає уточнюючі, додаткові, конкретизуючі, контрольні, нагадуючі питання, подає докази. Питання ставляться в ясній, чіткій формі. Вони не повинні містити підказування і носити навідний характер.
Хід і результати допиту оформляються в його четвертій, завершуючій стадії.
1.4 Процесуальні правила проведення допиту
Згідно зі ст.ст. 143, 167 КПК допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).
Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз'яснює йому його права та обов'язки, з'ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу свідомо неправдивих показань.
Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: "Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом".
Допит свідка по суті справи розпочинається з пропозиції розповісти все відоме йому про обставини, у зв'язку з якими він викликаний на допит. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати його, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення.
Після вільної розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поставити свої запитання. Показання записуються до протоколу у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути надана можливість власноручно написати показання.
Отже, загальні правила допиту полягають у такому [28, c. 507].
1. Виклик на допит проводиться повісткою, телеграмою або телефонограмою. Неповнолітній викликається через законних представників.
Особи, що не явилися по виклику без поважних причин, можуть бути піддані приводові, а свідок і потерпілий – ще і штрафу до половини мінімального розміру заробітної плати.
2. Місце допиту. Допит проводиться за місцем проведення попереднього слідства, а в разі потреби – у місці перебування допитуваного. При цьому повинно бути забезпечене дотримання правила: викликані по той самій справі допитуються окремо і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Свідки не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи і знати до початку судового слідства показання інших свідків.
3. Час допиту. Допит не повинний проводитися в нічний час, крім випадків, що не терплять зволікання (нічний час із 22.00 до 6.00). Забороняються тривалі виснажливі допити. До такого можуть бути віднесені допити тривалістю понад чотирьох годин без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю більш восьми годин.
4. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, обману, шантажу або інших незаконних засобів. При допиті неприпустимо застосування гіпнозу або психотропних засобів. Не передбачена можливість одержання показань за винагороду, оскільки достовірність такого "товару" буде з елементами корисливого інтересу. істину купити не можна.
5. Порядок допиту. На початку будь-якого допиту слідчий встановлює особистість допитуваного, його взаємовідносини з іншими учасниками процесу, роз'ясняє допитуваному його процесуальні права й обов'язки.
Допитуваному пропонується в довільній формі вільно викласти усе, що йому відомо в справі. Потім йому можуть бути задані питання. Навідні запитання не припускаються.
6. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичного ходу і результатам допиту засвідчується підписом допитуваного і слідчого (що допитує). Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями цілком і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються в першій особі і по можливості дослівно.
7. Якщо в процесі допиту застосовується звукозапис, кінозйомка, відеозапис або використовуються інші засоби технічного документування, то про це обов'язково попереджається допитуваний. Йому повідомляється найменування і технічна характеристика застосовуваного засобу фіксації показань, ціль його застосування. По закінченні допиту результати застосування технічних засобів подаються допитуваному для ознайомлення.
8. Допитуваний має право відмовитися від дачі показань у відношенні самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів (батьків, чоловіків, дітей, рідних братів або діда, бабусі, онуків) (ст. 63 Конституції України).
9. Допитуваний вправі заявити відвід того, хто допитує, знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення й уточнення, що підлягають занесенню до протоколу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом слушність записів у протоколі.
10. Не можуть слугувати доказами дані, що повідомляються допитуваним, якщо він не може назвати джерело своєї поінформованості.
Всі перераховані правила допиту є загальними незалежно від процесуального положення допитуваного і застосовуються в будь-якому допиті.


2. ТАКТИЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ
2.1 Підготовка до допиту
Необхідною умовою одержання на допиті достовірних і повних показань є ретельна підготовка до його проведення. Підготовка містить у собі:
– спеціальне вивчення з цією метою матеріалів кримінальної справи;
– визначення предмета допиту, тобто кола обставин, з яких необхідно одержати показання;
– вивчення психологічних особливостей допитуваного, його морально-вольового вигляду, відношення до справи і взаємовідносин з основними учасниками процесу, насамперед, з обвинувачуваним і потерпілим;
– вивчення наявних доказів і підготовка їх до найбільш ефективного використання;
– забезпечення участі в допиті передбачених законом осіб (педагога, законного представника неповнолітнього, перекладача, експерта та ін.), а також у разі потреби фахівців;
– перевірку готовності науково-технічних засобів (наприклад, звуковідеозаписувальної апаратури) [18, c. 101].
Готуючись до допиту, слідчий повинний заздалегідь продумати формулювання питань, їх послідовність. Йому потрібно прогностично оцінити, як відреагує допитуваний на той чи інший доказ, передбачити варіанти своїх аргументів, якщо допитуваний спробує спростувати або опорочити наявні докази.
Якщо в справі потрібно провести допити декількох осіб, то доцільно визначити їх послідовність. За загальним правилом спочатку допитуються ті особи, що мають у своєму розпорядженні найбільш важливу інформацію (про подію, свідків, очевидців, інші джерела доказів) або в силу різних причин можуть з часом забути окремі обставини або деталі події (наприклад, внаслідок малолітнього віку, хвороби та ін.).
Раніше інших допитуються особи, що знаходяться в якийсь залежності від підозрюваного (обвинувачуваного), з тим, щоб останній не встигнув вплинути на них. Не треба поспішати з допитом тих, хто легко може передати іншим про те, чим цікавиться слідчий.
При наявності декількох обвинувачених в числі перших допитуються ті, від кого передбачається одержати правдиві показання (особи, що вперше брали участь у вчиненні злочину, відіграли другорядну роль, а також особи, стосовно винності яких слідчий має у своєму розпорядженні переконливі докази).
Велике значення має спосіб і порядок виклику на допит (повісткою, телефоном, через рідних, близьких та ін.). Треба заздалегідь визначити час, який займуть допит і фіксація показань. Якщо треба провести декілька допитів, то доцільно спланувати їх так, щоб допитувані не витрачали час на очікування і виключалася можливість якогось небажаного їх спілкування між собою.
Завершується підготовка до допиту складанням письмового плану, в якому позначаються всі основні параметри допиту – час, завдання, коло питань, які потрібно з'ясувати, їх послідовність, докази, що можуть знадобитися.
2.2 Система тактичних і психологічних прийомів допиту
Допит як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних та інших прийомів і засобів розслідування для отримання, дослідження, фіксування і перевірки показань особи, яку допитують, щодо події, яку розслідують [6, c. 9].
Особливість отримання інформації в ході допиту полягає в тому, що її джерелом є людина, її психічне (ідеальне) відображення, яке треба розкрити [13, c. 284].
Були спроби розглядати проблему допиту комплексно, з погляду низки наук: як засіб доведення; як процес специфічного спілкування для отримання інформації, що має значення для справи; як спеціальне явище, що має етичний і виховний бік.
У такому інтерпретуванні проблема допиту являє собою вчення про специфічний спосіб (форму) спілкування, що використовується в кримінальному судочинстві для отримання інформації від особи, яку допитують. Вчення містить систему наукових рекомендацій про криміналістичні, психологічні та морально-етичні засоби дослідження особи, яку допитують, і правомірного впливу на нього [21, c. 39].
Звідси, отримання інформації методом допиту уявляється як упорядкована спільність (система) прийомів спілкування з джерелом "ідеальної" інформації, що стосується події, яку розслідують. Тому за допомогою допиту отримують інформацію не лише в ході слідчої дії, а й під час оперативно-розшукових заходів, організаційних і перевірочних дій слідчого.
У сучасний практиці допит розглядають, з одного боку, як метод отримання інформації про психічне (ідеальне) відбиття людиною обставин, пов'язаних з подією, що розслідується, а з іншого – як діяльність (спілкування), що має процесуальну форму, щодо реалізації цього методу.
Такий підхід відкриває перспективи систематизації розроблених у криміналістиці й судовій психології тактичних і психологічних прийомів допиту в єдиний метод діяльності, про необхідність розробки якого неодноразово йшлося в спеціальній літературі [24, c. 12].
У кримінально-процесуальній та криміналістичній науці розроблено тактичні прийоми встановлення психологічного контакту, але є різні конкретні рекомендації для його досягнення.
Наприклад, А. В. Дулов серед прийомів називає:
а) викликання інтересу особи, яку допитують, до допиту;
б) викликання інтересу в особи, яку допитують, до особи, яка допитує (слідчого, прокурора);
в) звернення до закону, пояснення значимості необхідної інформації, ознайомлення з обставинами, що можуть пом'якшити провину тощо [13, c. 317].
В. Ф. Глазирін для встановлення психологічного контакту рекомендує такі прийоми:
а) звернення до логічного мислення обвинуваченого;
б) викликання в обвинуваченого інтересу до спілкування та його результатів (якщо обвинувачений дійсно вчинив злочин, його вину буде доведено незалежно від його показань, тощо);
в) підвищення емоційного стану – збудження (звернення до почуттів обвинуваченого: гордості, сорому, жалю, каяття тощо);
г) вплив на обвинуваченого особистих якостей слідчого (ввічливість, справедливість, доброзичливість, вимогливість тощо) [12, c. 64].
При встановленні психологічного контакту не можна допускати ситуації "смислового бар'єру", коли в процесі спілкування настає взаємне відчуження, нерозуміння одне одного. Воно характеризується недовірою, ворожістю, психологічною непроникністю. Всі доводи обвинувачений сприймає як спробу обдурити його.
Отже, можна визначити спільні способи встановлення психологічного контакту між особою, яку допитують, і особою, яка допитує:
1) створення належної обстановки допиту;
2) допит наодинці;
3) коректна поведінка слідчого як представника держави, що виконує важливі державні функції;
4) демонстрування доброзичливості, неупередженого ставлення до особи, яку допитують, пробудження інтересу до слідчого як партнера по спілкуванню;
5) демонстрування вміння вислухати до кінця, не підвищувати тон;
6) проведення попередньої бесіди на абстрактну тему;
7) звернення до логічного мислення;
8) роз'яснення цілей і завдань допиту;
9) створення обстановки, що стимулює інтерес до допиту і його результатів.
При встановленні психологічного контакту не можна допускати:
1) довге чекання допиту;
2) прояву надмірної зацікавленості, співчуття;
3) нездійсненних обіцянок, використання брехні, закликів до дій, що суперечать нормам моралі, тощо.
Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань. Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.
Існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з'ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді).
Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими – спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад: "Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа знаходився пістолет?"); нагадуючими – переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: "Що Ви робили після дня народження? В якому місці Ви гуляли?" тощо); контрольними – спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з'ясування джерел одержання фактів (наприклад: "На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16 годині?").
Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред'явлення доказів.
Криміналістична тактика передбачає певні способи пред'явлення доказової інформації. Найдоцільнішою є класифікація способів пред'явлення доказів за декількома підставами:
1. За характером використання доказів у розслідуванні:
– пред'явлення доказів на одному допиті;
– пред'явлення доказів під час ряду допитів однієї особи.
2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:
– роздільне пред'явлення одиничних доказів;
– пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;
– пред'явлення всієї системи доказів.
3. За характером демонстрації доказів на допиті:
– згадування про наявні докази на допиті;
– перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження;
– показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь;
– надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;
– підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється.
4. За характером послідовності пред'явлення доказів:
– пред'явлення доказів у послідовності "зростання сили";
– пред'явлення доказів у послідовності "зменшення сили".
5. За характером додаткових умов, що посилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються:
– несподіване пред'явлення доказів;
– пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними;
– пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримінальній справі;
– використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;
– супроводження пред'явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (запропонована система пред'явлення доказів була досліджена В. С. Комарковим) (18, c. 48).
Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту.
Дослідження типових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види:
1) повідомлення правдивих показань;
2) добросовісна помилка допитуваного;
3) суперечності у показаннях допитуваного;
4) відмова від давання показань;
5) повідомлення неправдивих показань.
Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не лише від ситуаційної зумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.
Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті:
1) встановлення психологічного контакту з допитуваним;
2) спонукання його до давання показань;
3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;
4) актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного;
5) викриття неправди;
6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.
Запропоновані системи тактичних прийомів допиту можуть містити у своєму складі підсистеми прийомів, що зумовлено можливістю конкретизації мети тієї чи іншої системи і відмінністю в процесуальному становищі допитуваного.
Отже, допит слід розглядати як спілкування слідчого з особою, яку допитують, у ході якого на основі встановленого психологічного контакту шляхом застосування тактичних прийомів керуючого впливу досягається основна мета – отримання повних і достовірних свідчень.


3. ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ СВІДКА ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА І СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, що полягає в одержанні слідчим у передбаченому законом порядку від свідка його показань про обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальних справ [26, c. 161].
Питання про доказове значення показань свідків і можливості їх використання у кримінальному процесі було об'єктом тривалого спору серед вчених (Бернштейн, Холд, В. Штерн, Мюнстерберг, Канторович, Борст, Врешнер та ін). Вони намагалися "обгрунтувати ненадійність і суб'єктивність показань свідків, щоб усунути їх з кримінального процесу, замінивши їх "німими свідками" (речовими доказами), у фальсифікації яких поліція і суд мають чималий досвід, "науковими" висновками експертів, готових завжди дати за гроші будь-який "висновок" [19, c. 101]
Після невдалих спроб виключити показання свідків з кримінального процесу такі представники криміналістики, як Гросс, Гельвич, Гейндль, Шпейнерт та ін., стали виступати за більш реакційні прийоми допиту свідків. Почалось застосування різноманітних апаратів, що дають можливість встановити неправду в показаннях допитуваних. Довгий час у колишньому Радянському Союзі ці ідеї різко критикувалися.
За законом дача показань є обов'язком і громадським обов'язком кожного громадянина, що виступає в ролі свідка, однією з форм боротьби зі злочинністю.
Предметом показань свідків можуть бути будь-які фактичні обставини, що стосуються даної справи, у тому числі обставини, що характеризують особистість обвинувачуванего, підозрюваного, потерпілого і взаємовідносини свідка з ними (ч. 2 ст. 68 КПК України).
Свідок дає показання про обставини як сприйнятих ним безпосередньо, так і сприйнятих ним із слів іншої особи. В останньому випадку свідок повинний зазначити джерело, з якого йому стали відомі факти, які ним повідомляються.
Предметом показань свідків можуть бути також відомості довідкового характеру про обставини, що необхідні для розслідування справи, з'ясовування причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.
Свідка викликають до слідчого, як правило, повісткою, яка вручається йому під розписку, а в разі його тимчасової відсутності – комусь із дорослих членів сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконкому селищної чи сільської Ради народних депутатів або адміністрації за місцем його роботи.
Свідок може бути викликаний також телеграмою і телефонограмою, а за необхідності й особисто запрошений слідчим, наприклад, щоб приховати від обвинуваченого факт виклику свідка на допит.
У повістці зазначається, кого викликають як свідка, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені ст.ст. 70 і 71 КПК (ст. 166 КПК).
Повістка надсилається поштою або з посильним з таким розрахунком, щоб свідок мав реальну можливість вчасно з'явитися за викликом. Розписку з датою і часом вручення повертають слідчому.
Якщо свідок не з'явиться за викликом без поважних причин, слідчий має право застосувати до нього привід через органи міліції, про що складає мотивовану постанову.
За злісне ухилення від явки до органів дізнання, досудового слідства і суду свідок несе відповідальність за ч. 1 ст. 185(3) або за ст. 185(4) Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Допитувати свідка дозволяється як за місцем провадження досудового слідства, тобто в службовому кабінеті слідчого, так і за місцем його перебування (у лікарні, вдома, за місцем роботи чи навчання), що може бути обумовлено хворобою, немічністю, малолітством свідка, а інколи й потребою негайного допиту.
Свідка допитують за відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів для того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту. Викликати таких свідків потрібно на різний час і вчасно розпочинати допит.
До допиту слідчий повинен належним чином підготуватися, вивчити матеріали справи, а за потреби також нормативні акти і спеціальну літературу, що стосується предмета допиту, скласти план допиту з визначенням тих питань, які слід з'ясувати при допиті, щоб уникнути повторних викликів громадян, намітити тактику допиту.
Перед допитом слідчий виявляє особу свідка з перевіркою особистих документів (паспорта, військового квитка, службового посвідчення), повідомляє, в якій справі його викликано, роз'яснює обов'язки свідка, попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправильних показань за ст.ст. 384 і 385 КК, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) та потерпілим і пропонує розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими його викликали на допит, за необхідності орієнтує, щоб той виклав події в їх хронологічній та логічній послідовності до найменших подробиць і з зазначенням інших джерел доказів, що підтвердили б його показання.
Після вільної розповіді про те, що саме і з яких джерел йому відомо про ці обставини, свідок відповідає на запитання слідчого.
Запитання слідчий повинен сформулювати стисло, конкретно і таким чином, щоб свідок не зміг одержати інформацію для своєї відповіді.
Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання) (ст. 167 КПК).
У практиці вироблено чотири види запитань, які ставляться при допиті свідка (та інших осіб):
а) такі, що доповнюють, – про обставини, які свідок забув розповісти, не хотів про них говорити, тобто про них повідомлено не було.
Наприклад, після того, як свідок у справі про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень із застосуванням вогнепальної зброї розповів про факт виготовлення його знайомим токарем на заводі саморобного пістолета;
б) такі, що уточнюють, – для деталізації окремих фактів, викладених свідком неконкретне, у загальній формі.
Наприклад, свідок показав на допиті, що обвинувачений погрожував потерпілому вбивством. Запитання слідчого стосуватиметься уточнення, в чому конкретно, у яких словах висловлювалася ця погроза;
в) такі, що нагадують, – для того, щоб допомогти допитуваному відновити в пам'яті забуті події і факти.
Свідку, який забув певний факт, ставляться запитання про інші факти, що пов'язані з даним фактом: були разом, одночасно з ним, перед ним або після нього.
Наприклад, свідок забув час події (пограбування тощо) або час, коли він бачив підозрюваного, заявляє про алібі, тоді потрібно запитати про те, коли свідок повернувся додому, яка в той час була радіо- чи телепередача тощо.
Недопустимо ставити запитання, які підказують, нав'язують свідку певну відповідь;
г) контрольні – для перевірки правильності інформації, що повідомляє свідок, слідчий запитує про джерела, з яких він одержав відомості про обставини, за яких він сприймав певну подію, хто може підтвердити його показання.
Органам дізнання, слідчому, прокурору і судді (суду) забороняється домагатися показань свідка, який бере участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. З ст. 22 КПК).
КПК передбачає особливості виклику і допиту неповнолітнього свідка (ст.ст. 166 і 168 КПК).
Неповнолітній свідок, тобто свідок, який не досяг 18-річного віку, викликається до слідчого через законних представників, за винятком випадків, коли ті зацікавлені в наслідках вирішення справи.
Повістка, телеграма чи телефонограма про виклик для допиту неповнолітнього свідка надсилається його батькам, опікунам, піклувальникам або ж адміністрації тієї установи чи організації, під опікою чи піклуванням якої він перебуває.
Свідок, якому ще не виповнилось 16 років, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань за ст.ст. 384-385 КК не попереджається. Йому лише роз'яснюється обов'язок говорити на допиті тільки правду.
Крім того, КЦК передбачає при допиті неповнолітніх свідків присутність певних осіб