К ГОТУВАННЯ ТА ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право України"
на тему:
ГОТУВАННЯ ТА ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН (ст. ст. 14-16 КК)


ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття та види готування до злочину. Відмежування готування
до злочину від виявлення умислу 5
1.1 Поняття готування до злочину 5
1.2 Види готування до злочину 9
1.3 Відмежування готування до злочину від виявлення умислу 12
2. Поняття замаху на злочин. Види замаху на злочин. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину та від готування до злочину 14
2.1 Поняття замаху на злочин 14
2.2 Види замаху на злочин 17
2.3 Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину
та від готування до злочину 21
Висновки 23
Список використаних джерел 26


ВСТУП
Актуальність теми роботи. В умовах значних соціальних перетворень, спрямованих на побудову правової держави та громадянського суспільства в Україні, важливими залишаються питання практики застосування та вдосконалення положень КК України 2001 р.
Одним із інститутів українського кримінального права, що зазнав суттєвих змін у зв'язку із прийняттям КК 2001 р., є інститут незакінченого злочину. Питання про кримінальну відповідальність за незакінчений злочин, і, зокрема, за готування, завжди було актуальним у вітчизняній кримінально-правовій науці. Проте у кримінально-правовій теорії протягом всієї історії її існування не було єдиної думки ні щодо визначення поняття "стадії злочину" і його співвідношення із поняттям "види незакінченого злочину", ні щодо поняття готування до злочину та необхідності криміналізації різних його видів.
Все зазначене вище стосується й замаху на злочин.
Розробці проблем готування та замаху на злочин присвятили свої роботи деякі українські й російські науковці, зокрема Бажанов М.І., Дякур М. Д., Зубкова В.І., Ігнатов О. М., Кармазін Ю. О., Клименко В. А., Коржанський М. Й., Костарева Т. А., Маслак Н. В., Инльник М.І., Навроцький В. О., Сташис В. В., Стрельцов Є. Л., Тацій В. Я., Тихий В. П., Фріс П. Л., Хавронюк М.І., Чепнишова Н. В., Шапченко С. Д., Шевчук А. В.
та ін.
Мета роботи полягає в розгляді найбільш актуальних питань, пов'язаних із визначенням понять і ознак готування до злочину і замаху на злочин.
Об'єктом дослідження є теоретичні й практичні проблеми визначення понять і ознак готування до злочину і замаху на злочин в кримінальному праві та КК України.
Предмет дослідження – норми КК України, в яких містяться визначення понять готування до злочину і замаху на злочин та їх ознак.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:
– визначити поняття готування до злочину;
– розглянути види готування до злочину;
– висвітлити, як готування до злочину відмежовується від виявлення умислу;
– з'ясувати поняття замаху на злочин;
– охарактеризувати види замаху на злочин;
– дослідити, як замах на злочин відмежовується від закінченого злочину та від готування до злочину.
Методи дослідження – діалектичний, аналізу, синтезу, узагальнення, структурно-функціональний, порівняльний, описовий.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел.

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ. ВІДМЕЖУВАННЯ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ ВІД ВИЯВЛЕННЯ УМИСЛУ
1.1 Поняття готування до злочину
Частина 1 статті 14 КК передбачає, що готування до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. При цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.
Готування до злочину є початковою стадією вчинення злочину, одним із видів незакінченого злочину [28, с. 85].
При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою складу злочину [17, с. 289].
З об'єктивної сторони готування до злочину може виявлятися у різноманітних діяннях, але загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення конкретного закінченого злочину. Проте, він не доводиться до кінця, припиняється з причин, що не залежали від волі винного. Наприклад, останнього затримали органи влади чи інші обставини перешкодили завершити злочин [18, с. 157].
З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови з метою вчинення певного злочину і бажає створити такі умови. При цьому винний має намір не обмежуватися лише готуванням до злочину, яке може бути закінченим і незакінченим, а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел, зробити це, довести злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі [16, с. 381].
Як зазначає В. О. Навроцький, поняття готування до злочину, яке міститься у ч. 1 ст. 14 КК, недостатньо конкретне. У ній перераховані дії, в яких може полягати готування до злочину (до того ж, перелік не вичерпний), а характерні ознаки цієї стадії вчинення злочину у законодавчому визначенні не названі. Разом з тим кваліфікація готування до злочину передбачає точне встановлення його ознак [15, с. 156].
Аналіз кримінально-правових норм, теоретичних положень, практики дозволяє виділити такі ознаки готування до злочину:
1) виконуються дії, які не описані у диспозиції статті Особливої частини, тобто не входять у об'єктивну сторону даного злочину;
2) винний виконує одну з дій, що названі у ч. 1 ст. 14 КК як види готування до злочину:
– підшукування засобів чи знарядь вчинення злочину;
– пристосування засобів чи знарядь вчинення злочину;
– підшукування співучасників;
– змова на вчинення злочину;
– усунення перешкод;
– інше умисне створення умов для вчинення злочину.
3) приготувальні дії є завершеними;
4) злочинна діяльність не продовжилася з причин, не залежних від волі винного.
Розглянувши кожну з наведених ознак детальніше, можна не лише уточнити поняття готування до злочину, а й показати його відмінність, з одного боку, від виявлення умислу, а, з іншого – від замаху на злочин.
Готування до злочину завжди виражається у конкретних діяннях. Як правило, це активна поведінка.
Втім, було б неправильним заперечувати можливість готування, яке полягає у іншому умисному створенні умов для вчинення злочину, шляхом бездіяльності. Наприклад, працівник, ідучи з роботи, не зачиняє вікно для того, щоб вночі проникнути у приміщення і вчинити крадіжку.
Готування до злочину відрізняється від виявлення умислу саме тим, що готування – це конкретний акт злочинної поведінки, початок реалізації злочинного умислу, умисел, який знайшов свій зовнішній вираз у діях чи бездіяльності особи [15, с. 157].
Водночас готування до злочину характеризується тим, що вчиняються діяння, які не входять у об'єктивну сторону відповідного злочину, вони не вказані у диспозиції статті Особливої частини як обов'язкова ознака злочину, до якого має місце готування. Перехід до виконання об'єктивної сторони злочину означає, що є більш пізня стадія його вчинення – замах.
Готування не пов'язане із законодавчою характеристикою злочину. Не існує переліку дій, у яких може виражатися готування до конкретного посягання, загальний же перелік таких дій, що міститься у ч. 1 ст. 14 КК, не вичерпний, оскільки у законі йдеться про "інше умисне створення умов для вчинення злочину".
Таке формулювання дозволяє підвести під поняття "готування" практично будь-яке діяння, яке характеризується відповідними об'єктивними та суб'єктивними ознаками [5, с. 28].
Об'єктивні ознаки готування полягають у тому, що відповідна поведінка причинно пов'язана з наступними діяннями винного. Готування – це не будь-яка дія чи бездіяльність, а лише та, що є етапом на шляху подальшого вчинення злочину.
Неправильно вважати, що готування – це лише створення умов для виконання об'єктивної сторони злочину. Готування включає ширшу сферу дій [5, с. 29].
У юридичній літературі здавна зазначається, що приготувальні до злочину дії можуть бути зведені до трьох категорій:
1) підготовка до виконання злочинного діяння:
– добування засобів, які полегшують виконання або роблять можливим діяння;
– приведення цих засобів у стан, коли вони придатні для використання із злочинною метою;
– добування необхідних відомостей;
– усунення дійсних або уявних перешкод;
– приведення об'єкта посягання до такого стану, за якого можливо приступити до виконання задуманого;
– поставлення винного у таке становище, коли він може приступити до дії, тощо;
2) готування до користування плодами злочинного посягання;
3) готування безкарності вчиненого посягання [22, с. 292].
Зрозуміло, що відповідні дії можуть бути віднесені до готування, якщо вони вчинені до виконання злочинного діяння, яке входить у об'єктивну сторону злочину, причому скоєні зі злочинною метою.
Формулювання, яке міститься у ч. 1 ст. 14 КК, дозволяє твердити, що скоєне може бути кваліфіковане як готування до злочину лише за умови, що приготувальні дії були успішними, закінченими. Тобто, особа дійсно придбала знаряддя чи засоби вчинення злочину, пристосувала – видозмінила їх так, що вони стали придатні не для побутового, господарського чи іншого використання, а для вчинення злочину, створила умови для цього.
Щодо зазначеного М. С. Таганцев писав: засобом є не рушниця взагалі, а рушниця заряджена і така, яка знаходиться у злочинця за таких умов, щоб він міг вистрілити у жертву, не миш'як взагалі, а миш'як, підмішаний до їжі, питва і поставлений так, щоб жертва могла його вжити, тощо [22, с. 294].
Незавершене готування – "готування до готування" чи "замах на готування" – спроба придбати або пристосувати знаряддя чи засоби вчинення злочину, спроба створити умови для вчинення злочину не можуть оцінюватися як перша стадія скоєння злочину. Такі дії у силу їх віддаленості від закінченого посягання, у зв'язку з тим, що вони не складають реальної загрози об'єкту злочину, не становлять суспільної небезпеки і не відносяться чинним законодавством до злочинних [28, с. 86].
Нарешті, ознакою готування є те, що злочинна діяльність не продовжилася з причин, не залежних від волі винного.
Особа, яка приготувалася до вчинення злочину, не перейшла до виконання об'єктивної сторони вимушено, у зв'язку з наявністю причин, незалежних від її волі – затримання органами влади, поведінка наміченої жертви, посилення охорони об'єкта, запровадження нових бланків документів тощо.
Припинення злочинної діяльності за власною волею, незалежно від мотивів, за наявності можливості продовжити посягання і усвідомленні такої можливості свідчить про наявність добровільної відмови від вчинення злочину – обставини, за якої особа, що готувалася до вчинення злочину, не підлягає кримінальній відповідальності.
1.2 Види готування до злочину
Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину може бути у таких формах:
– підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;
– пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;
– підшукування співучасників;
– змова щодо вчинення злочину;
– усунення перешкод;
– інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину – це будь-які дії щодо придбання, отримання, тимчасового запозичення, купівлі, пошуку, знайдення тощо засобів чи знарядь для вчинення злочину [12, с. 184].
Спосіб підшукування засобів та знарядь вчинення злочину може бути як злочинним, так і незлочинним.
Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його здійснення. Наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для згвалтування та ін.
Знаряддя вчинення злочину – це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Зокрема, під знаряддям злочину щодо корисливих посягань на власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення чи приховування злочину.
Транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього вилучення майна чи заволодіння ним, але і коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).
Автомобіль або інший транспортний засіб може визнаватися знаряддям викрадення майна, якщо він був одним із необхідних засобів вчинення викрадення, коли значну кількість майна могло бути вилучено і переміщено тільки за його допомогою.
Якщо при провадженні досудового слідства не визнано знаряддям злочину предмет, який використано для досягнення злочинної мети, це питання вирішує суд у стадії віддання обвинуваченого до суду [7, с. 103].
Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені kbіt для злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) або так само можуть використовуватись і для інших цілей (наприклад, папір та фарби – для виготовлення фальшивих грошей і живопису).
Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину – це будь-які дії щодо виготовлення або зміни предметів, внаслідок чого вони стають придатними, більш зручними або більш ефективними для відповідного застосування [16, с. 381].
Підшукування співучасників – це будь-які дії щодо притягнення, залучення до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або пособника.
Як готування до злочину кваліфікуються і невдалі підмова та пособництво, що мають місце в тих випадках, коли особа не сприймає, відкидає пропозицію підмовника чи пособника вчинити злочин. Наприклад, вона не дає згоду бути виконавцем вбивства. У такій ситуації немає згоди на спільне вчинення злочину, тому немає і співучасті. Тут діяльність підмовника чи пособника являє собою створення умов для вчинення злочину у вигляді підшукування співучасників [23, с. 137].
Змова на вчинення злочину – це попередній зговір двох або більше осіб із метою спільного вчинення злочину [12, с. 185].
Усунення перешкод – це ліквідація перешкод, позбавлення від перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного наміру [16, с. 382].
Інше умисне створення умов для вчинення злочину – це найрізноманітніші дії, що створюють можливість для вчинення злочину. Наприклад: підготовка місця здійснення злочину, сховища для приховування викраденого, запобігання розкриття запланованого злочину, оскільки вони роблять можливим його вчинення тощо [23, с. 138].
Підшукування або пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод – ці дії також охоплюються поняттям створення умов для вчинення злочину, оскільки є їх різновидами, проте, враховуючи їх поширення, законодавець виділяє їх у самостійні види готування до злочину.
1.3 Відмежування готування до злочину від виявлення умислу
Готування до злочину необхідно відмежовувати від виявлення умислу. Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим способом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин.
Відповідно до ст. 11 КК злочином визнається передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Воно посягає на об'єкт, який перебуває під охороною закону. Тому і початкова стадія вчинення злочину може полягати лише в суспільно небезпечній дії чи бездіяльності.
При виявленні умислу немає самих дії чи бездіяльності, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Наприклад, Верховний суд України скасував вирок у справі засудженого за замах на дачу хабара і справу припинив з тих підстав, що пропозиція хабара за відсутністю будь-яких дій, спрямованих на його дачу, не містить в собі складу злочину [24, с. 102].
Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як:
1) погроза вбивством (ст. 129 КК);
2) погроза знищення майна (ст. 195 КК);
3) погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали (ст. 266 КК);
4) погроза щодо працівника правоохоронного органу (ч. 1 ст. 345 КК);
5) погроза щодо державного чи громадського діяча (ч. 1 ст. 346 КК);
6) погроза щодо захисника чи представника особи (ч. 1 ст. 398 КК);
7) погроза щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ч. 1 ст. 350 КК);
8) погроза щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ч. 1 ст. 377 КК);
9) погроза щодо начальника (ч. 1 ст. 405 КК);
10) погроза вчинення нападу на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також погроза викрадення або позбавлення волі цих осіб із метою впливу на характер їх діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень (ч. 2 ст. 444 КК).
У цих випадках карається не сам умисел, а суспільно небезпечне діяння (погроза), навіть якщо у того, хто погрожує, і не було наміру в подальшому реалізувати погрозу, оскільки тут спричиняється безпосередня шкода безпеці життя, здоров'ю, громадській безпеці, безпеці осіб, зазначених у законі тощо.


2. ПОНЯТТЯ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН. ВИДИ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН. ВІДМЕЖУВАННЯ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН ВІД ЗАКІНЧЕНОГО ЗЛОЧИНУ
2.1 Поняття замаху на злочин
Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на злочин є проміжною стадією його вчинення, видом незакінченого злочину [27, с. 94].
Об'єктивні ознаки замаху на злочин:
– вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;
– недоведення злочину до кінця;
– причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного [13, с. 442].
Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, необхідно розуміти таке діяння (дію або бездіяльність), що безпосередньо посягає на об'єкт, який перебуває під охороною закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди.
Тут створюються не умови для вчинення злочину, а вже починається виконання об'єктивної сторони злочину, і найчастіше вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою крадіжки майна, спроба запустити двигун із метою незаконного заволодіння автомобілем тощо) [23, с. 139].
Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність об'єктивної сторони злочину. Вона не дістає свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена.
Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому чи натиснути на курок; винному не вдалося створити злочинну організацію (ст. 255 КК), зокрема такі її спеціальні види, як банду (ст. 257 КК), терористичну організацію (ч. 4 ст. 258 КК), не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК), здійснити напад на об'єкт, на якому є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК), виготувати зброю (ст. 263 КК), незаконно перевезти на повітряному судні вибухові або легкозаймисті речовини (ст. 269 КК) та ін.), або ж не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала, оскільки вбивця промахнувся чи завдав лише незначного поранення).
Замах на злочин – це невдала спроба посягання на об'єкт; діяння не спричиняє шкоди, або хоча і спричиняє, але не в тому обсязі, на який був умисел у винного [27, с. 94].
Приміром, якщо при викраденні чужого майна умисел був направлений на вилучення майна в значних, великих або особливо великих розмірах і не був здійснений з причин, що не залежали від волі винного, вчинене необхідно кваліфікувати відповідно як замах на викрадення в значних, великих або особливо великих розмірах незалежно від кількості фактично викраденого.
Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винного, припиняється, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця [12, с. 188].
Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо).
Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замаху на злочин немає внаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК).
Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вироку суду. У разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було доведено до кінця [7, с. 105].
З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання зазначених наслідків [17, с. 293].
Пленум Верховного Суду України у своїй практиці завжди виходив із того, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з не залежних від його волі обставин.
Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. При невизначеному умислі дії винного кваліфікуються не як замах на злочин, а залежно від фактичних наслідків, що від них настали [23, с. 139].
Наприклад, у справах про замах на згвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний із метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим потрібно відрізняти замах на згвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).
2.2 Види замаху на злочин
Поділ замаху на злочин проведено законодавцем за суб'єктивним критерієм на закінчений (ч. 2 ст. 15 КК) і незакінчений (ч. З ст. 15 КК), тобто за ставленням самого винного до вчинених ним діянь, за його власним уявленням про ступінь виконання його діяння у вчиненні злочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 КК замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинення закінченого злочину. Тому його часто називають невдалим замахом на злочин [11, с. 216].
Наприклад, винний із метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, що вважав за необхідне для вбивства потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця. Або, наприклад, винному не вдалося виготовити вибухові речовини, придатні для використання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.
Відповідно до ч. З ст. 15 КК замах на злочин є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Незакінчений замах на злочин іноді називають перерваним [18, с. 159].
Наприклад, викрадач (крадій) був затриманий, як тільки проник у житло або при нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.
Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати об'єктивний критерій, тобто ступінь виконання об'єктивної сторони, і вважають, відповідно, незакінченим той замах, у якому не були виконані усі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим – виконання усіх дій, необхідних для закінчення злочину [5, с. 32].
Втім, об'єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замаху, оскільки в разі, коли злочинні наслідки не настали, об'єктивно не було виконано, як правило, усе те, що необхідне для їх настання.
Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не усе було зроблено для спричинення наслідків [24, с. 105].
Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений та незакінчений і змішаний критерій, тобто одночасне застосування об'єктивного і суб'єктивного критеріїв [17, с. 293].
Формула змішаного (об'єктивно-суб'єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено усе, необхідне для вчинення злочину, є невдалою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від розсуду суддів [18, с. 159].
Залежно від придатності об'єкта (предмета) і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний замах. Останній, своєю чергою, поділяється на такі: замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. Таким самим може бути і непридатне готування до злочину [28, с. 87].
Замах на непридатний об'єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об'єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця.
Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, що помилково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.
Замах із непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслідок їх об'єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).
Відносно непридатними є ті засоби, які лише за певних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсованою).
Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Зокрема, Пленум Верховного Суду України у п. 23 Постанови "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" від 26.04.2002 р. № 3 роз'яснив, у разі якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.
Хоча різниця між закінченим і незакінченим замахом на злочин має місце в межах однієї і тієї самої стадії вчинення злочину, поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення як для кваліфікації (їх визначення дано в різних частинах ст. 15 КК), так і для призначення покарання [10, с. 104].
Незакінчений замах на злочин є початком замаху на злочин, а закінчений замах на злочин – його кінцем. Закінчений замах на злочин за ступенем тяжкості, ступенем реалізації умислу своїми ознаками є ближчим до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує різниця в ступені тяжкості, в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, – у виконанні об'єктивної сторони злочину.
У закінченому замаху на злочин суб'єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому замаху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця.
У злочинах із матеріальними складами в закінченому замаху на злочин немає лише однієї ознаки об'єктивної сторони – суспільно небезпечного наслідку, хоча суб'єктом уже повністю здійснено діяння, достатнє для спричинення наслідку.
При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах із матеріальними складами не лише немає суспільно небезпечного наслідку, а й не завершено, повністю не виконано саме діяння, яке може його спричинити.
При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок не настає з різних причин. При незакінченому замаху на злочин він взагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані всі дії для його спричинення.
Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому – тільки в окремих випадках [13, с. 442].
Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху іноді можуть бути підставою для пом'якшення покарання чи для повного звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 11 КК.
Зокрема, у зв'язку з відсутністю суспільної небезпечності не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використанням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням непридатних через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів.
Перші з них полягають у здійсненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворожба).
Другі, тобто замах з абсолютно непридатними засобами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, полягають у тому, як очевидно із самого визначення цього замаху, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосовує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад, спроба отруїти висушеним м'ясом гадюки тощо).
2.3 Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину
та від готування на злочин
Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об'єктивною стороною. При замаху на злочин вона не завершена, немає деяких її ознак (або не доведено до кінця діяння, яке утворює об'єктивну сторону складу злочину, або немає суспільно небезпечного наслідку), а при закінченому злочині об'єктивна сторона повністю виконана. Тому визнання вчиненого діяння замахом чи закінченим злочином залежить від опису об'єктивної сторони злочину в диспозиції закону.
Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а замах на злочин з матеріальним складом – і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків [12, с. 188].
При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека спричинення шкоди об'єкту, бо здійснюється діяння, яке саме безпосередньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів.
При готуванні ж до злочину у всіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, спричинити шкоду об'єкту, привести до закінчення злочину і настання, зокрема, суспільно небезпечних наслідків у злочинах із матеріальним складом.
У зв'язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину за інших однакових умов має більший рівень суспільної небезпеки, більший ступінь тяжкості.


ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у курсовій роботі, можна дійти таких висновків.
1. Готування до злочину – перша стадія злочину й перший вид незакінченого злочину. Щоправда, закон робить виняток для злочинів невеликої тяжкості: готування до такого злочину не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК). Таке рішення можна пояснити тим, що дії, які характеризують готування до вказаних злочинів, мають невеликий ступінь суспільної небезпеки і можуть бути визнані такими, що близькі за своєю суттю до малозначних діянь (ч. 2 ст. 11 КК).
2. Згідно з ч. 1 ст. 14 КК готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Закон називає найбільш поширені у практиці прояви готування до злочину. Всі вони є різновидами створення умов для вчинення злочину.
3. Готуванням до злочину не може вважатися так званий "голий умисел", коли свій злочинний намір особа виявляє зовні словесно, письмово або конклюдентними діями, без вчинення будь-яких дій, які свідчили б про початок реалізації вказаного наміру.
4. Зазвичай готування властиве тяжким і особливо тяжким злочинам: вбивству на замовлення, привласненню майна, фальшивомонетництву тощо. Ситуативні злочини здебільшого не готуються: хуліганство, побутове вбивство тощо.
5. Загалом, треба відзначити, що готування до злочину характеризується такими ознаками:
1) скоєння підготовчих дій, покликаних створити умови для розвитку подальшої злочинної діяльності (в тому числі шляхом бездіяльності, скажімо, невключення сигналізації особою, яка була зобов'язана це зробити, з метою полегшення вчинення крадіжки);
2) прямий умисел на вчинення готування;
3) припинення діяння до початку виконання об'єктивної сторони складу задуманого злочину;
4) це припинення має місце з незалежних від винного обставин.
6. Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченою відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
7. Ознаки замаху:
а) скоєне діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, тобто виконана певна частина об'єктивної сторони складу злочину; відповідати за замах на злочин;
б) замах на злочин вчиняється лише з прямим умислом. При цьому в злочинах з матеріальним складом винний передбачає настання певних наслідків і бажає цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі причин, а в злочинах з формальним складом усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), спрямованих на спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом, і бажає спричинити їм шкоду, тобто довести свої дії до кінця;
в) на відміну від закінченого злочину, при замахові об'єктивна сторона повністю не виконується. Для злочинів з матеріальним складом це може означати, що не настають наслідки, які передбачав винний, або настають не ті, які він передбачав. Скажімо, винний стріляє в потерпілого з метою його вбивства, але промахується, або тільки ранить його. Для злочинів з формальним складом це означає, що неповністю виконані дії, які створюють об'єктивну сторону певного злочину;
г) злочин не доводиться до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Як і при готуванні, ці причини можуть бути як об'єктивного характеру (злодія затримав господар квартири, який повернувся додому), так і суб'єктивного характеру (злочинець не влучив у намічену жертву). Але у всіх випадках недоведення злочину до кінця суперечить наміру винного.
8. Закон твердить, що замах може бути вчи