К ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ.

КУРСОВА РОБОТА
з кримінального права
"ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ" (ст. 56 КК)

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Система покарань, її особливості і значення.
Класифікація покарань. Альтернативи позбавленню волі 5
Розділ 2. Громадські роботи в системі покарань,
не пов'язаних з позбавленням волі:
загальна характеристика та шляхи вдосконалення 16
Розділ 3. Розвиток законодавства щодо застосування
громадських робіт у зарубіжних країнах 21
Висновки 29
Список використаної літератури 31

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інтеграція Української держави до світового співтовариства зумовлює необхідність не лише проведення соціально-економічної та політичної реформ, а й здійснення правової реформи.
Аналіз міжнародно-правових документів, спеціальної літератури дає підстави констатувати, що світова спільнота в останні десятиліття серйозно замислюється над вирішенням проблеми пошуку альтернативних позбавленню волі покарань, які дозволяють досягти цілей покарання з якомога меншим обмеженням прав і свобод людини.
Таке прагнення пояснюється, по-перше, великою чисельністю осіб, які щорічно засуджуються до позбавлення волі, по-друге, значними матеріальними витратами держави, що є великим тягарем для платників податків, по-третє, негативними наслідками правового, морально-психологічного й соціально-економічного характеру, що неминуче настають для особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі.
Громадські роботи - це альтернативне позбавленню волі покарання. Тому поширення практики їх застосування сприяє скороченню чисельності тюремного населення і у такий спосіб спрямовується на розбудову кримінально-виконавчої системи України на засадах, що відповідають міжнародним стандартам поводження із засудженими, серед яких найважливішими є принципи поважання прав та свобод людини і гуманізму [18, с. 250].
Проблематика альтернативних видів покарань наразі надзвичайно актуальна в усьому світі. Багато країн Центральної і Східної Європи, а також Центральної Азії збираються вводити (або вже ввели) в практику низку покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Для України, яка займає шосте місце у світі за числом ув'язнених на 100 тис. населення, і розвивається у досить складних економічних умовах, поширення практики застосування альтернативних видів покарань - одне з найважливіших завдань [18, с. 138].
Отже, питання застосування такого альтернативного позбавленню волі видів покарань, як громадські роботи, в умовах демократизації українського суспільства й побудови правової держави набувають особливого значення й відрізняються підвищеною актуальністю.
Об'єктом дослідження є громадські роботи.
Предмет дослідження - норми КК України, положення законодавчих актів зарубіжних країн, присвячені громадським роботам.
Мета роботи - розглянути громадські роботи як особливу форму державного примусу.
Для досягнення названої мети були поставлені такі завдання, вирішення яких становить зміст курсового дослідження:
- охарактеризувати систему покарань, її особливості і значення;
- висвітлити класифікацію покарань;
- розглянути альтернативи позбавленню волі;
- визначити місце та роль громадських робіт в системі покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, надати їх загальну характеристику й окреслити шляхи вдосконалення;
- з'ясувати особливості розвитку законодавства щодо застосування громадських робіт у зарубіжних країнах.
Методи дослідження - історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, описовий.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ПОКАРАНЬ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ І ЗНАЧЕННЯ. КЛАСИФІКАЦІЯ ПОКАРАНЬ. АЛЬТЕРНАТИВИ ПОЗБАВЛЕННЮ ВОЛІ

Система покарань - це встановлений у кримінальному законі вичерпний перелік розташованих у певному порядку видів покарань [5, с. 9].
Ознаками системи покарань є те, що вона:
- складається із переліку конкретних видів покарань;
- цей перелік визначений кримінальним законом;
- види покарань розташовані у цьому переліку в певному порядку;
- зазначений перелік є вичерпним [3, с. 18].
Система покарань у кримінальному законодавстві постійно змінюється разом із змінами в політичній, соціально-економічній ситуації в країні, розвитком права і культури, а також залежно від стану, структури і динаміки злочинності.
У чинному КК України система покарань, які застосовуються до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, крім неповнолітніх, встановлена ст. 51.
Усього видів покарань сімнадцять (позбавлення права обіймати певні посади і позбавлення права займатися певною діяльністю по суті є різними видами покарань, так само як різними їх видами є позбавлення військового звання, позбавлення спеціального звання, позбавлення рангу, позбавлення чину і позбавлення кваліфікаційного класу).
Законодавство більшості інших країн передбачає значно меншу кількість видів кримінальних покарань, але більш розмаїта система покарань є ефективнішою [16, с. 97].
Перелік покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, встановлено ст. 98 КК України.
Жодна інша, крім ст.ст. 51 і 98, стаття КК України, а також жоден інший нормативно-правовий акт не встановлює видів кримінальних покарань. Система покарань може бути змінена лише шляхом прийняття відповідних змін до КК України.
З часу набрання чинності КК України 2001 р. не визнаються покаранням громадська догана і позбавлення батьківських прав, які застосовувались, відповідно, як основне і як додаткове покарання за КК України 1960 р. Вони виключені із системи покарань, оскільки перше з них за своїм характером не є кримінально-правовим і не відповідає природі злочину, а друге за своєю сутністю є мірою цивільно-правової, а не кримінальної відповідальності [16, с. 98].
Новими видами покарань, які не були відомі КК України 1960 р., є громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі. Такі види покарань, як заслання і висилка були скасовані в Україні Законом від 6 березня 1992 р., а смертна кара - Законом від 22 лютого 2000 р.
Не є покаранням примусові заходи медичного характеру (ст. 94 КК України), примусове лікування (ст. 96 КК України), примусові заходи виховного характеру (ст. 105 КК України), а також передбачений санкцією ч. З ст. 204 КК України такий примусовий захід, як вилучення та знищення вироблених товарів.
У разі засудження особи за КК України до неї не може бути застосовано покарання, передбачене кримінальним законом іншої держави, навіть у випадку, якщо злочин було вчинено за межами України.
Критерієм, який покладено в основу побудови системи покарань, є їх порівняльна тяжкість. При цьому усі види покарань розташовані в законі від менш тяжкого до більш тяжкого. У такий спосіб закон не лише визначає, яке з покарань є більш чи менш тяжким, а й орієнтує суди спочатку на обрання найменш тяжкого виду покарання з числа тих покарань, застосування яких у даному конкретному випадку є законним і справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення винної особи та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК України).
Лише у разі, якщо найменш тяжке покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, не може бути обрано, суд має обрати більш тяжке покарання із числа передбачених санкцією відповідної статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 65 КК України).
Проте КК України не містить категорично-імперативної норми, аналогічної, наприклад, нормі ч. 1 ст. 60 КК РФ, згідно з якою більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання не зможе забезпечити досягнення мети покарання.
Розташування покарань від менш до більш тяжкого дозволяє суду також більш чітко визначати порівняльну тяжкість покарань, що має значення при заміні покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (ст.ст. 69, 82, 86 КК України).
Перелічені вище покарання можуть призначатися у певному сполученні відповідно до порядку, визначеного законом. Правильне поєднання основного і додаткового (або двох чи більше додаткових) покарання сприяє більш ефективному досягненню мети покарання.
Особливістю покарань є також те, що усі вони, крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також довічного позбавлення волі, мають встановлені законом межі, що дозволяє суду обирати не тільки вид, а й розмір покарання.
Під межами покарань слід розуміти часові (година, місяць, рік) або інші межі, в яких з урахуванням положень Загальної частини КК України (ст.ст. 52-63) відповідний вид покарання може бути призначений, а також їх певні фактичні межі, встановлені у конкретній санкції.
Загальною частиною КК України межі покарань визначені для:
1) штрафу - від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу (вищі розміри штрафу передбачені, наприклад, ч.ч. 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220 КК України);
2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання - від двох до п'яти років, а як додаткового - від одного до трьох років;
3) громадських робіт - від шістдесяти до двохсот сорока годин;
4) виправних робіт - від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків заробітку засудженого;
5) службового обмеження для військовослужбовців - від шести місяців до двох років із відрахуванням у дохід держави від десяти до двадцяти відсотків суми грошового забезпечення засудженого;
6) конфіскації - від конфіскації частини майна до конфіскації іншого майна, яке є власністю засудженого. Певним чином застосування конфіскації майна обмежує Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, який є додатком до КК України;
7) арешту - від одного до шести місяців;
8) обмеження волі - від одного до п'яти років;
9) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця - від шести місяців до двох років;
10) позбавлення волі на певний строк - від одного до п'ятнадцяти років.
Деякі особливості мають межі покарань, які застосовуються до неповнолітніх (ст.ст. 99-102 КК України).
Таким чином, система покарань дозволяє побудувати найрізноманітніші санкції статей Особливої частини КК України, в яких враховується існування десятків і сотень різних за своїм характером та ступенем тяжкості суспільно небезпечних діянь [5, с. 14].
Значення системи покарань як вичерпного переліку видів покарань полягає також у тому, що суд не може призначити засудженому покарання, яке не входить до цієї системи. Нарешті, система покарань є основою для визначення карально-виправної та профілактичної політики держави як частини її кримінально-правової політики [7, с. 24].
Крім загальних ознак, всі покарання, передбачені ст. 51 КК України, мають специфічні риси, які дозволяють класифікувати їх за певними критеріями.
Критеріями класифікації покарань можуть виступати:
- їх юридична значущість;
- зв'язок з ізоляцією від суспільства;
- наявність чи відсутність обмежень майнового характеру;
- суб'єкт, до якого застосовується покарання;
- можливість чи неможливість призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК України, тощо.
За своєю юридичною значущістю покарання поділяються на:
1) покарання, які можуть застосовуватися лише як основні (основні покарання);
2) покарання, які можуть застосовуватися лише як додаткові (додаткові покарання);
3) покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові.
Така класифікація покарань має суттєве кримінально-правове значення, насамперед для реалізації принципу індивідуалізації покарання [12, с. 111].
За зв'язком з ізоляцією від суспільства покарання можна поділити на дві групи:
1) покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства (арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі);
2) покарання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства (усі інші, крім зазначених, види покарань).
Ця класифікація покарань має першочергове значення для кримінально-виконавчого права.
За критерієм наявності чи відсутності обмежень майнового характеру виділяються:
1) покарання, пов'язані з обмеженнями майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна);
2) покарання, не пов'язані з такими обмеженнями (усі інші, крім зазначених, види покарань).
Суб'єкт, до якого застосовується покарання, виступає критерієм поділу покарань на:
1) загальні;
2) спеціальні.
При цьому серед загальних покарань виділяються покарання, які:
а) можуть бути застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів;
б) не можуть застосовуватися до певних категорій осіб.
До першої групи загальних покарань слід віднести штраф і позбавлення волі на певний строк.
Покараннями, які не можуть призначатися певним категоріям осіб, є: громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі.
Так, громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби (ч. З ст. 56 КК України).
Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК України).
Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. З ст. 60 КК України).
Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи (ч. З ст. 61 КК України).
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК України).
Крім того, згідно зі ст. 98 КК України, такий вид загального покарання як конфіскація майна не застосовується до неповнолітніх.
Спеціальними покараннями є ті, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів. Так, покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу може бути застосоване лише до особи, яка має таке звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, а у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - до особи, яка обіймає відповідну посаду або займається відповідною діяльністю.
Спеціальними покараннями є також службові обмеження для військовослужбовців (проте вони не застосовуються до військовослужбовців строкової служби) і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (це покарання застосовується тільки до військовослужбовців строкової служби).
Важливе значення у судовій практиці має класифікація покарань за критерієм можливості чи неможливості призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК України.
За цим критерієм можна виділити покарання, які:
1) не можуть бути призначені, якщо вони не передбачені як основні чи додаткові санкцією статті Особливої частини КК (крім випадків призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом - ст. 69 КК України);
2) можуть бути призначені й у випадках, коли вони не передбачені санкцією статті Особливої частини КК України;
3) взагалі не передбачені санкцією статті Особливої частини КК України.
До третьої із цих груп належить позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, до другої: штраф - як основне покарання; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - як додаткове покарання; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк, а до першої - усі інші, крім зазначених, види покарань.
Певне теоретичне і практичне значення може мати також виділення таких критеріїв класифікації покарань, як:
- наявність чи відсутність часових меж покарання;
- зв'язок покарання з використанням примусової праці засудженого чи без її використання;
- ступінь суворості режимних обмежень, які характерні для того чи іншого виду покарання;
- можливість заміни покарання іншими видами покарань (наприклад, штраф, у разі неможливості його сплати, може бути замінено громадськими роботами, виправні роботи для певних категорій осіб - штрафом, позбавлення волі на певний строк - триманням у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців) тощо.
Категорія "альтернатива позбавленню волі" може мати вузьке й широке трактування [18, с. 130].
По-перше, альтернативи - це покарання, що містяться в санкції кримінально-правової норми й можуть бути застосовані замість позбавлення волі.
По-друге, альтернативи позбавленню волі - це обмежене коло покарань, яке передбачає залишення у засудженого якомога більшого обсягу його прав і свобод, а головне - відсутність ізоляції від суспільства.
Громадські та виправні роботи - найтиповіші види альтернативних позбавленню волі покарань. Втім, щороку лише стосовно 0,9-1,7% засуджених осіб призначається покарання у виді громадських робіт й 1,4-2,3% - у виді виправних робіт [18, с. 130].
Аналіз практики застосування альтернативних видів покарань дозволяє:
а) визнати наявність в Україні об'єктивної перешкоди для застосування альтернативних видів покарань, що зумовлено, з одного боку, тим фактом, що чинний КК України орієнтовано майже в більшості санкцій на застосування покарання у виді позбавлення волі, а з іншого досить незначною практикою застосування альтернативних покарань і відсутністю будь-яких науково обгрунтованих переконливих поглядів із цього питання;
б) визначитися з тим, що на сучасному етапі розбудови в Україні правової демократичної держави необхідне переосмислення порядку та умов застосування й відбування, а також критеріїв ефективності тих чи інших видів покарань;
в) переоцінити останні з позиції гуманізму та прогностичних моментів майбутньої поведінки людини, яка вже раніше зазнала покарання;
г) поширити позитивний досвід зарубіжних країн у справі побудови адекватної "працюючої" кримінально-виконавчої системи тощо [18, с. 132].
Соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань містяться:
а) у розрахунку економічних витрат для суспільства й держави на ці види покарань порівняно з покараннями, пов'язаними з позбавленням волі;
б) у визначенні їх соціальних наслідків (значення, виміру) для окремої людини - засудженого, іншими словами, корисності позитивного аспекту призначення та відбування розглядуваних видів покарань [18, с. 132].
В різних державах з різними системами виконання покарань альтернативні їх види формувалися під впливом індивідуальних для кожної окремої країни геополітичних і соціально-економічних факторів. Проте цілі, які ставляться при їх застосуванні, багато в чому спільні.
Закон будь-якої країни орієнтує правозастосовувача на вибір винному з достатньо значного переліку такого покарання, яке є найбільш адекватним вчиненому правопорушенню. При цьому не є обов'язковою згода засудженого на застосування до нього альтернативних видів покарань, пов'язаних з працею.
У світлі поширення в міжнародній практиці тенденцій до якомога активнішого застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань законодавець багатьох країн СНД останнім часом надає громадським роботам неабияке значення, заохочуючи тим самим правозастосовувача до ширшого їх призначення на практиці [18, с. 134].
Аналіз міжнародної практики застосування альтернативних покарань дозволяє виявити, що сутність і цілі громадських (обов'язкових) робіт, незважаючи на дещо відмінні їх назви, залишаються однаковими: входячи до системи покарань різноманітних держав, вони є пов'язаними з виконанням суспільно корисних видів робіт на безоплатній основі на користь суспільства, громади тощо, а їх застосування значно полегшує процес ресоціалізації там, де він є потрібним [18, с. 138].
У цілому застосування альтернативних видів покарань сприяє реальному втіленню на практиці принципу гуманізму кримінально-виконавчої системи.


РОЗДІЛ 2. ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ В СИСТЕМІ ПОКАРАНЬ,
НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Громадські роботи серед основних покарань визнаються більш м'якими, ніж виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі [19, с. 251].
Своєю чергою, вони є більш суворим видом покарання, ніж штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (останні два види покарань можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові).
Характеризуючи громадські роботи, треба зазначити, що це один з видів покарання, при виконанні якого особа примусово залучається до праці. Відтак, їх змістом є покладення на засудженого трудового зобов'язання, від кількості, характеру і умов якого він ухилитися не може [4, с. 35].
Згідно зі ст. 56 КК України громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
Головними видами громадських робіт найчастіше виступають:
1) трудомісткі роботи в зонах промислового спаду:
- прокладання і ремонт шляхів сполучення;
- будівництво ліній електропередач;
- зведення адміністративних і житлових будинків;
- реалізація екологічних програм;
2) роботи соціального характеру, оплачувані муніципальною владою:
- послуги інвалідам і старим;
- допомога в обслуговуванні хворих та ін. [4, с. 36].
Також ними можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажувальні роботи, сільськогосподарські роботи, роботи по впорядкуванню лісів та інші роботи, що не потребують спеціальної підготовки чи певної кваліфікації [16, с. 97].
Встановлюються громадські роботи на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня (часу навчання).
Виконання цього покарання в нічний час (з 22-ї до 6-ї години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.
Громадські роботи не можуть бути призначені усім засудженим. Обмеження стосовно кола осіб, яким може бути встановлено даний вид покарання, торкаються осіб, визнаних інвалідами першої або другої груп, вагітних жінок, осіб, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовців строкової служби.
Даний вид покарання не повинен застосовуватися і до працівників міліції, оскільки вони постійно перебувають при виконанні службових обов'язків. Недоцільність їх застосування до інших категорій працівників може бути визначена судовою практикою.
В деяких зарубіжних країнах громадські роботи не застосовуються також до жінок, які мають дітей віком до семи (ч. 4 ст. 44 КК Грузії та до восьми років (ч. 4 ст. 49 КК Російської Федерації, п. З ч. 4 ст. 47 КК Азербайджанської Республіки).
На наш погляд, цей досвід є позитивним і його доцільно врахувати під час вдосконалення вітчизняних кримінально-правових норм.
Відтак, необхідно доповнити перелік осіб, яким громадські роботи не призначаються (ч. З ст. 56 КК України), таким положенням: жінки, що мають дітей віком до семи років. Така норма, в разі внесення її до КК України, буде ще одним виявом гуманізму до особи, яка скоїла злочин, та її дитини, сприятиме створенню нормальних умов для утримання і виховання дітей таких осіб.
В контексті дослідження, що проводиться у даній курсовій роботі, цікавим видається ще одне положення, яке міститься у кримінальному законодавстві інших країн, зокрема, Франції. Воно стосується обов'язку засудженого проходити медичне освідування перед виконанням роботи.
Останнє проводиться для того, щоб з'ясувати, чи немає у засудженого хвороби, небезпечної для інших працівників, та переконатися у тому, що він з медичної точки зору придатний до роботи, на якій його передбачається використовувати (п. 2 ч. 1 ст. 132-55 КК Франції).
Отже, доцільно окремою частиною ст. 56 КК України записати таке: "При призначенні покарання у виді громадських робіт суд повинен зобов'язати засудженого пройти медичний огляд на предмет відсутності у нього хвороби, небезпечної для інших працівників, та придатності до роботи, на якій його передбачається використовувати".
Вітчизняний закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість призначення громадських робіт не лише дорослим особам, а й неповнолітнім. Втім, відповідні кримінально-правові норми потребують вдосконалення.
Відомо, що неповнолітні потребують посиленої кримінально-правової охорони. В зв'язку з цим законодавець України у новому КК вперше виділив розділ (XV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
В нормах цього розділу знаходить своє втілення ідея менш суворої відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими, а, отже, реалізуються принципи справедливості, гуманності покарання та економії кримінальної репресії [26, с. 705].
З метою поліпшення кримінально-правового захисту неповнолітніх, на наш погляд, доцільно удосконалити норми КК України щодо громадських робіт таким чином:
- передбачити посильний характер громадських робіт для неповнолітніх (як це зроблено у КК РФ - ч. З ст. 88)),
- встановити необхідність проведення медичного огляду неповнолітніх перед початком відбування покарання у виді громадських робіт
Відтак, ч. 1 ст. 100 КК України можна викласти у такій редакції: "Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16-ти до 18-ти років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім посильних для нього робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. Перед початком відбування покарання у виді громадських робіт неповнолітні підлягають обов'язковому медичному огляду".
КК України не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), умовно-дострокового їх звільнення від покарання (ст. 81), а також заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82).
Ухилення від відбування громадських робіт утворює склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України.
В Україні громадські роботи можуть не лише призначатися як покарання, але й виконуватися безробітними особами, які притягаються до них (за їх згодою) службами зайнятості.
Водночас, як свідчить практика, особливої популярності серед безробітних України громадські роботи поки не завоювали. Так, моніторинг ставлення населення до громадських робіт, проведений Науковим центром з проблем зайнятості населення і ринку праці НАН і Мінпраці України, виявив, що залучити до громадських робіт у даний час можна не більш 35% непрацюючого працездатного населення. Причому з числа осіб, що звернулися з питань зайнятості до служби зайнятості, брати участь у громадських роботах погоджується не більш 5%. Серед них в основному громадяни у віці 51 року й старше [6, с. 4].
Показовим є і вибір видів громадських робіт. Перевага віддається сільськогосподарським роботам (від 27,5 до 28% опитаних), роботам у сфері житло-комунального і побутового обслуговування (23,3-24,4%), у будівництві (12,9-13,4%). У той же час мало бажаючих працювати на овочевих базах (у середньому 10,8%), доглядати за хворими і громадянами похилого віку (біля 8% опитаних) [6, с. 5].
Таким чином, громадські роботи - роботи необхідні, але такі, що не користуються популярністю серед працездатного населення країни, - можуть виконуватися засудженими особами й приносити користь суспільству. Це ще раз підкреслює доцільність введення у новий КК України норм, які стосуються громадських робіт.


РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Громадські роботи - вид покарання, який полягає у виконанні засудженим безоплатних суспільно корисних робіт, - в їх сучасному вигляді вперше були введені в Англії та Уельсі у 1975 р. як санкція, альтернативна тюремному ув'язненню. Її метою було запобігання злочинності й сприяння ресоціалізації правопорушника шляхом покарання (примусової безоплатної праці) та виконання різних видів суспільно корисної діяльності для неприбуткових організацій, асоціацій, церков тощо [16, с. 97].
Поступово громадські роботи поряд з іншими нетюремними санкціями знайшли широке розповсюдження в багатьох країнах. Наразі вони використовуються у Азербайджанській Республіці, Великій Британії, Голландії, Грузії, Данії, Ізраїлю, Італії, Казахстані, Канаді, Кенії, Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Португалії, Російській Федерації, США, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Швеції, Японії та у ряді інших країн [26, с. 706].
Важливо, що законодавець України під час конструювання правових норм, пов'язаних з громадськими роботами, використав корисний зарубіжний кримінально-правовий досвід [16, с. 97].
У зарубіжних країнах вид громадських робіт визначається судом або службою, що виконує покарання, за узгодженням з місцевими органами самоврядування або організаціями, які потребують допомоги. В Україні вид громадських робіт визначають органи місцевого самоврядування. Засуджені залучаються при цьому до збирання й оформлення парків, садів, скверів, вулиць; посадки дерев та ін.
У зарубіжних країнах виконанням альтернативних покарань займається служба пробації. В Україні це кримінально-виконавча інспекція або органи внутрішніх справ, які займаються виконанням альтернативних видів покарання. При достатньо великій схожості служб пробації різних держав, кожна з них вирішує питання, виходячи при цьому із власних традицій, уявлень про суворість покарань й того, хто і як повинен їх виконувати, а також з наявних можливостей. Як і будь-яке інше покарання, громадські роботи пов'язані з певними правообмеженнями для засудженого [19, с. 250].
За кордоном тимчасові рамки, встановлені судом для відбування громадських робіт, хоча й залежать від тяжкості злочину, але складають мінімум 40 і максимум 400 годин.
Загалом, максимальна кількість годин цієї санкції коливається від 240 годин (Словенія), 280 годин (Латвія), 300 годин (Литва, Угорщина), 400 годин (Болгарія, Чеська Республіка) до 1000 годин у Литві, у той час як в Естонії покарання у виді позбавлення волі строком до 2 років може бути замінене громадськими роботами, при цьому один день у в'язниці відповідає чотирьом годинам громадських робіт. В інших країнах коефіцієнт переведення коливається від 2 годин громадських робіт, як еквівалента одного дня у в'язниці, до 6 годин (Угорщина) [26, с. 709].
Крім того, судом визначається можливий строк позбавлення волі, який буде вимушений відбувати засуджений у випадку недотримання правил та норм поведінки, встановлених для цього виду покарання. Роботи виконуються у вільний час протягом встановленого строку з дати винесення вироку.
Крім того, покарання за рішенням суду призначається як самостійно, так і у сполученні з іншими санкціями (наприклад, грошовими - штрафом, заборонними - наказами тощо). При цьому засуджений повинен виконувати свої обов'язки якнайближче до місця постійного проживання під юрисдикцією відповідного суду.
Практика застосування громадських робіт в інших країнах свідчить про високе профілактичне значення вищеназваної санкції, її значну ефективність.
Найкраще це можуть підтвердити дані стосовно рецидиву серед осіб, яким призначалися громадські роботи, порівняно з аналогічними даними щодо осіб, засуджених до позбавлення волі [16, с.99].
Вивчення рівня повторної злочинності через два роки після закінчення дії покарання у виді громадських робіт свідчить, що воно не призводить до зростання рецидиву, навпаки, робить його значно нижчим, ніж у осіб, які відбули тюремне ув'язнення.
Наприклад, порівняльне вивчення у Данії на початку 90-х рр. осіб, до яких були застосовані громадські роботи, й тих, що відбули недовготривале ув'язнення, підтвердило, що 42% осіб, які відбули громадські роботи, і 54% тих, що відбули покарання у виді позбавлення волі, вчинили повторний злочин протягом двох років [4, с. 39].
Аналогічне дослідження в Норвегії виявило, що 25% осіб, які відбули громадські роботи, 35% осіб, що мали відстрочку виконання вироку, і 50-60% осіб, які відбули тюремне ув'язнення, вчинили протягом двох років повторні злочини [4, с. 40].
Кримінальне законодавство Франції, Швеції та Данії широко використовує громадські роботи в зв'язку з такими кримінально-правовими інститутами як відстрочка виконання вироку та умовне засудження.
Ці інститути трансформовані КК України 2001 р. в один з видів звільнення від покарання та його відбування - звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75-78).
Є підстави стверджувати, що в кримінальному законодавстві інших країн інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням розроблено значно краще, ніж у КК України.
Відтак, існує значний резерв для вдосконалення вітчизняного закону про кримінальну відповідальність.
Наприклад, у КК Франції поряд з простою відстрочкою виконання покарання та відстрочкою виконання покарання з режимом випробування застосовується інститут відстрочки виконання покарання з обов'язком виконання роботи в громадських інтересах. При цьому зазначається, що даний інститут не може бути призначений, якщо підсудний відсутній або відмовляється виконувати таку роботу (ст. 132-54).
Протягом строку, встановленого судом для виконання роботи в громадських інтересах, засуджений повинен, крім обов'язку виконувати зазначену роботу, дотримуватися таких заходів контролю:
- відповідати на виклики судді по виконанню покарань або співробітника служби пробації;
- проходити перед виконанням роботи медичне освідування;
- обгрунтовувати причини зміни місця роботи чи місця проживання, які є перешкодою для виконання роботи в громадських інтересах;
- отримувати попередній дозвіл судді по виконанню покарань на будь-яку поїздку, яка може перешкоджати виконанню роботи в громадських інтересах та ін. (ст. 132-55 КК Франції).
В цілому обов'язок виконання роботи в громадських інтересах у французькому кримінальному законодавстві прирівнюється до особливого зобов'язання при відстрочці виконання покарання з режимом випробування, і з моменту завершення всього обсягу вищезазначеної роботи вирок вважається таким, що не мав місце.
Правові норми, які стосуються "відстрочки виконання вироку за умови здійснення громадських робіт", містяться й у КК Данії. Цей інститут суд може застосовувати до осіб, які підходять для даного покарання, у випадку, коли "проста" відстрочка виконання вироку є недостатньою (п. (1) §62).
Згідно з кримінальним законодавством Данії, суд повинен встановити пробаційний період на максимальний строк у два роки, який завершується, коли зобов'язання стосовно громадських