К ХУЛІГАНСТВО.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право. Особлива частина"
на тему:
ХУЛІГАНСТВО: ПОНЯТТЯ І КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
(ст. 296 КК України)


РЕФЕРАТ

Курсова робота: 35с., 24 джерела.
Об'єкт дослідження – суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони громадського порядку.
Предмет дослідження – кримінально-правові норми України та зарубіжних країн, що передбачають відповідальність за хуліганство.
Мета роботи – комплексний аналіз кримінальної відповідальності за хуліганство в Україні та окремих зарубіжних країнах.
Методи дослідження – порівняльно-правовий, історико-правовий, діалектичний, системного аналізу, описовий.
Хуліганство – один із небезпечних і вельми поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 КК України визнає хуліганством лише грубе порушення громадського порядку, вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Законодавче визначення хуліганства виражене невеликою кількістю його загальних ознак. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію зазначеного діяння, особливо при відмежуванні його від злочинів проти особи.
ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК, ХУЛІГАНСТВО, ГРУБЕ ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ, ОСОБЛИВА ЗУХВАЛІСТЬ, ВИНЯТКОВИЙ ЦИНІЗМ, ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ХУЛІГАНСТВА, СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ХУЛІГАНСТВА, КВАЛІФІКОВАНИЙ СКЛАД ХУЛІГАНСТВА



ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ХУЛІГАНСТВА 6
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУЛІГАНСТВА 17
2.1. Специфіка об'єктивної сторони хуліганства 17
2.2. Основні риси суб'єктивної сторони хуліганства 18
2.3. Особливості кваліфікованих складів хуліганства 23
РОЗДІЛ 3. ХУЛІГАНСТВО ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН 26
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ХУЛІГАНСТВА 6
РОЗДІЛ 2 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУЛІГАНСТВА 17
2.1. Специфіка об'єктивної сторони хуліганства 17
2.3. Основні риси суб'єктивної сторони хуліганства 18
2.3. Особливості кваліфікованих складів хуліганства 23
РОЗДІЛ 3 ХУЛІГАНСТВО ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН 26
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33

ВСТУП
Актуальність теми роботи визначається не лише наявністю відповідних кримінально-правових заборон у чинному законодавстві, але й сучасними соціально-політичними та економічними подіями в Україні. Загострення існуючої економічної кризи відчутно впливає на стан громадського порядку. Отже, можна спрогнозувати, і про це постійно попереджують усі ЗМІ, зростання кількості злочинів проти громадського порядку та підвищення значення відповідних дій правоохоронців щодо їх правової оцінки.
Проте кількість фактів хуліганства залишається стабільним щороку. Це пояснюється певною латентністю цього посягання, яке визначається такими факторами: складнощами при відмежуванні кримінально караного хуліганства від подібного адміністративного правопорушення та інших суміжних злочинів, неправильною кваліфікацією таких дій; відсутністю реальних потерпілих від злочину тощо.
Для вирішення таких питань Пленум Верховного Суду України 22.12.2006 р. прийняв постанову №10 "Про судову практику в справах про хуліганство" [19].
Утім, вказана постанова не розтлумачила всі дискусійні ознаки хуліганства та не визначила чіткі правила кваліфікації злочину, передбаченого ст. 296 КК України. Про це свідчать результати проведеного Л. О. Кузнецовою анкетування працівників ОВС (154 осіб, тобто 55 % з усіх опитаних, вказали на виникнення ускладнень при кваліфікації дій за ст. 296 КК України) [12, с. 69].
Питання кримінальної відповідальності за хуліганство постійно досліджувались і їм було присвячено значну кількість наукових праць вчених, серед яких особливий внесок становлять праці М.І. Бажанова, В. Т. Дзюби, І. М. Даньшина, О. П. Ігнатова, М. Й. Коржанського,
В. С. Коміссарова, В. М. Кудрявцева, Н. Ф. Кузнецової, В. В. Кузнецова, В. М. Куца, П. С. Матишевського, П. П. Михайленка, В. О. Навроцького, М. Л. Накловича, Г.І. Піщенка, Ю. М. Ткачевського, А. П. Тузова,
Є. В. Фесенка, С. С. Яценка та ін.
Роботи цих науковців мають значну наукову й практичну цінність.
В них розглянуто окремі теоретичні та прикладні питання кримінально-правової характеристики і відповідальності за вказаний злочин. Проте, оскільки хуліганство є складеним злочином, серед науковців до цього часу триває дискусія про ті чи інші ознаки хуліганства та його законодавчу конструкцію.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони громадського порядку.
Предметом дослідження виступають кримінально-правові норми України та зарубіжних країн, що передбачають відповідальність за хуліганство.
Метою роботи є комплексний аналіз кримінальної відповідальності за хуліганство в Україні та окремих зарубіжних країнах.
У процесі досягнення мети роботи вирішувались такі завдання:
1) з'ясувати поняття і ознаки хуліганства;
2) охарактеризувати специфіку об'єктивної сторони хуліганства;
3) висвітлити основні риси суб'єктивної сторони хуліганства;
4) визначити особливості кваліфікованих складів хуліганства;
5) розглянути хуліганство за кримінальним правом зарубіжних країн.
Методи дослідження – порівняльно-правовий, історико-правовий, діалектичний, системного аналізу, описовий.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (24 найменування).

РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ХУЛІГАНСТВА
Стаття 296 КК України визначає хуліганство як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Перш ніж розкрити поняття об'єкта хуліганства, необхідно розкрити зміст взагалі об'єкта посягання. В системі основних елементів складу злочину, об'єкт посягання посідає важливе місце, він в значній мірі допомагає розкрити зміст і суспільну небезпеку злочину.
Об'єктом злочину прийнято вважати те, на що він посягає. В науковому розумінні об'єктом злочину є суспільні відносини, на які зазіхає злочин, яким він спричиняє шкоду, наносить збитки і які захищаються нормами кримінального закону.
В науці кримінального права розроблена класифікація об'єктів злочинів: загальний, родовий і безпосередній. Така класифікація має не лише пізнавальне, але й кодифікаційне та правозастосовче значення.
Загальним об'єктом злочину виступають всі суспільні відносини, що охороняються нормами кримінального закону. Цей об'єкт є сталим, але до тих пір, поки не зміниться сам кримінальний закон.
Родовий об'єкт більш детальніше конкретизує об'єкт посягання, він є частиною загального об'єкту. Під ним прийнято розуміти певну групу однорідних суспільних відносин, на які посягає в принципі однорідна група злочинів. Родовий об'єкт має велике практичне значення. Система Особливої частини Кримінального кодексу України будується, виходячи з родового об'єкту.
У правовій літературі питання про родовий об'єкт хуліганства є спірним.
На думку М. Й. Коржанського, родовим об'єктом злочинів об'єднаних в XІІ главі Кримінального кодексу України, є сукупність близьких між собою суспільних відносин, що складають зміст громадського порядку і моральності [5, с. 311].
Найбільш обгрунтованою є позиція авторів, що визнають родовим об'єктом хуліганства громадський порядок.
Ця позиція базується, по-перше, на тому, що поняття громадський порядок і моральність не тотожні і навіть не однорідні, хоча близькі й взаємообумовлені. Кожному з них притаманна певна самостійність.
По-друге, в дійсності ні один із злочинів, передбачених главою XІІ КК України не посягає одночасно на громадський порядок і моральність. В той же час, кожному з цих злочинів притаманна певна самостійність, тобто, якщо громадський порядок втілюється в створенні стану громадського спокою, прийнятних зовнішніх умов життєдіяльності людей, що забезпечують нормальний ритм суспільного життя, то моральність – це певна система загальновизнаних моральних норм, які встановлюються даним суспільством.
Таким чином, родовим об'єктом хуліганства доцільно вважати лише громадський порядок.
Під безпосереднім об'єктом злочину розуміють суспільне відношення, якому спричиняє збитки, наносить шкоду конкретний злочин. Безпосередній об'єкт є частиною родового об'єкту. Встановлення його при кваліфікації злочину є обов'язковим. За безпосереднім об'єктом проводиться розмежування схожих складів злочинів.
В правовій літературі існують різні точки зору на те, що вважати безпосереднім об'єктом хуліганства. Так, наприклад, Н. Т. Куц вважає, що безпосереднім об'єктом хуліганства, завжди є громадський порядок [13, с. 86].
На думку інших вчених, безпосереднім об'єктом хуліганства, крім громадського порядку, слід визнати також правила співжиття, громадську безпеку та ін.
Більшість вчених-юристів вважають все ж таки об'єктом хуліганства громадський порядок, тобто взаємовідносини громадян між собою і суспільством, засновані на правилах співжиття. На наш погляд, це є вірним ствердженням, оскільки важко уявити громадський порядок, який би не спирався на суворе дотримання правил співжиття.
Необхідно також погодитись з тим, що хуліганство може наносити шкоду не лише громадському порядку але й здоров'ю, честі і гідності окремих громадян, а також чужій власності. Проте не слід ототожнювати безпосередній об'єкт злочину з будь-якими суспільними відносинами, яким злочин може нанести шкоду. Так, при хуліганстві порушується громадський порядок, а здоров'ю громадян, власності та іншим відносинам шкода може бути і не нанесена.
Тому, на нашу думку, безпосереднім об'єктом хуліганства слід вважати громадський порядок. Дане ствердження спирається також і на диспозицію статті 296 КК України, з тексту якої видно, що хуліганство – умисні дії, що грубо порушують громадський порядок.
Для правильного застосування ст. 296 КК України треба чітко розуміти, що охоплюється поняттям "громадський порядок". Законодавець не дав чіткого поняття. Воно вироблене в наукових працях вчених-юристів. Існує багато різних визначень громадського порядку.
Всю сукупність визначень І. М. Даньшин розподіляє на три групи:
1) поняття громадського порядку в широкому розумінні;
2) поняття громадського порядку у вузькому розумінні;
3) тлумачення громадського порядку за допомогою інших ознак або опис його з допомогою однієї, до того ж не головної ознаки [3, с. 48].
Що стосується поняття громадського порядку в широкому розумінні, то тут також не має єдності серед вчених. Так, наприклад, О. М. Горбунова розуміє під громадським порядком в широкому розумінні весь лад, всю систему громадських відносин, що організовується і підтримується в державі [2, с. 31].
С. С. Яценко вважає, що громадський порядок – це сукупність відносин, що регулюються правом, нормами і правилами співжиття [24, с. 90].
М. Л. Наклович висловлює думку, що під громадським порядком в широкому розумінні потрібно розуміти врегульовану юридичними нормами і правилами співжиття сукупність громадських відносин, що склалися в державі і мають на меті подальший розвиток і укріплення цих відносин [15, с. 67].
Висловлюються й інші визначення. Проте їх аналіз зводиться, як правило, до того, що прихильники погляду на громадський порядок у широкому розумінні вважають, що він складається при здійсненні не лише правових норм, але й інших правил поведінки – правил співжиття, норм моралі та ін.
Визначення громадського порядку у широкому значенні є неконкретним. І. М. Даньшин вважає, що у широкому розумінні поняття громадського порядку носить надто загальний характер, з нього не можна побачити, які ж сторони суспільного життя, який порядок відносин між людьми потрібно захищати [3, с. 51].
Більш вузьке розуміння громадського порядку має певні теоретичні переваги, бо визначає окремі елементи, сторони громадського порядку, які в своїй сукупності дають можливість з'ясувати коло складаючих його суспільних відносин.
Визначення громадського порядку у вузькому розумінні є також різним. Так, наприклад, О. М. Горбунова розуміє під цим відносини, що створюють в державі стан спокою і безпеки, складають систему вольових суспільних відносин, сукупність яких можна назвати громадським порядком у вузькому змісті слова [2, с. 72].
С. С. Яценко говорить про громадський порядок як про систему взаємовідносин, що встановились в суспільстві між громадянами, регламентуються не лише нормами права, але й нормами маралі і забезпечують реалізацію державними і громадськими організаціями та всіма громадянами своїх прав, захист їх законних інтересів і виконання ними своїх обов'язків [24, с. 101].
Проте зазвичай під громадським порядком у вузькому значенні розуміється врегульована юридичними нормами і правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних і громадських установ, підприємств і організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь і гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту і відпочинку. І це визначення, на наш погляд, є найбільш правильним.
Об'єктивна сторона складу злочину – сукупність передбачених законом ознак, характеризуючих зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально правової охорони, а також об'єктивні умови, пов'язані з цим посяганням.
Тобто об'єктивна сторона – це те, в чому злочин має зовнішнє вираження. Об'єктивна сторона має значення для оцінки суспільної небезпеки злочину.
Об'єктивна сторона хуліганства виражається в активному діянні, яким грубо порушується громадський порядок і виражається явна неповага до суспільства.
Законодавством не визначений перелік хуліганських дій. І це неможливо зробити, оскільки за своїм характером хуліганські діі є достатньо різноманітними. У зв'язку з цим, в юридичній літературі пропонуються різні класифікації хуліганських проявів.
Так, Є. Л. Стрельцов поділяє останні на три групи. До першої групи відносяться ті злочинні діяння, які виражаються лише в порушенні громадського порядку без безпосереднього зв'язку з посяганням на особу чи майно. Такі дії можуть виражатись, наприклад, в штучному створенні шуму, аморальних вчинках та ін. Другу групу складають діяння, що порушують громадський порядок і одночасно супроводжуються посяганням на особу. В таких випадках хуліганство вчиняється шляхом образи, нанесення ударів, побоїв, спричинення тілесних ушкоджень. Третя група включає в себе діяння, що виявляються не лише в порушенні громадського порядку, а й у посяганні на власність, наприклад, підпал, руйнування тощо [20, с. 76].
Необхідно зауважити, що хоча запропоновані класифікації хуліганських дій і мають певне теоретичне значення, вони все ж носять умовний характер, оскільки хуліганські діяння часто виражаються в порушенні громадського порядку, що супроводжується посяганням на особу чи власність.
Підсумовуючи викладене, необхідно зауважити, що якого б ступеню суспільної небезпеки не досягали хуліганські дії, всім їм притаманні спільні ознаки – вони грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства. Якщо у діянні відсутня хоча б одна з даних ознак, тоді виключається наявність складу хуліганства.
В юридичній літературі з цих питань є різні думки. Так, наприклад, Є. Л. Стрельцов під діями, що грубо порушують громадський порядок, розуміє таку поведінку винного, яка створює загрозу нормальній діяльності установ, підприємств, здоров'ю, життю людей, або викликають тривогу у громадян за недоторканість їх прав та інтересів [20, с. 81].
Так, наприклад, Н. Т. Куц вважає, що під грубим порушенням громадського порядку потрібно розуміти лише таке порушення правил поведінки в суспільстві, що спричиняє чи може спричинити суттєву шкоду нормальній діяльності організації, а також правам та інтересам громадян [13, с. 23].
Коментар до КК України вказує на те, що під грубим порушенням громадського порядку слід розуміти заподіяння йому значної шкоди, що утруднює впорядковане функціонування суспільних відносин.
На наш погляд, більш правильною є друга точка зору, хоча вона і неповно розкриває поняття грубого порушення громадського порядку, але при кваліфікації і встановленні ступеня суспільної небезпеки хуліганства вирішальним є не можливість спричинити шкоду суспільним відносинам, а реальне спричинення шкоди.
Ступінь грубого порушення порядку також потребує уточнення. Він залежить від багатьох чинників. До них можна віднести: тривалість хуліганських дій, місце і час їх скоєння, кількість людей, на яких вони спрямовані, вік і стать, стан здоров'я потерпілих та ін.
Питання про те, грубо чи менш грубо порушується тими чи іншими діяннями громадський порядок, вирішується в кожному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Так, наприклад, фактор часу має у ряді випадків певне значення для цього виду злочину: ввімкнення у дворі чи квартирі у нічний час на повну потужність радіо, магнітофонів (в умовах багатоквартирного будинку) може бути розцінено як хуліганство, а ті самі дії в день не містять ознак цього злочину.
При вирішенні питання про грубе порушення порядку, слід проаналізувати обстановку його вчинення, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значущістю.
Проте самого факту грубого порушення громадського порядку ще не достатньо щоб кваліфікувати дії як хуліганські. Для цього необхідно, щоб в грубому порушенні громадського порядку проявилась явна неповага до суспільства.
В юридичній літературі існує багато визначень поняття "явна неповага до суспільства". Так, Є. Л. Стрельцов під явною неповагою до суспільства розуміє очевидне для кожного зневажання громадськими інтересами і протиставлення винним своєї поведінки колективу і його інтересам [20, с. 118].
Коментар до КК України зауважує, що під цим поняттям слід розуміти відкрито виражене, очевидне для винного та інших осіб зневажливе ставлення до громадського порядку, ігнорування існуючих у суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності [16, с. 61].
На наш погляд, друге визначення більш ширше розкриває поняття явної неповаги до суспільства.
Чи є неповага до суспільства явною і яким є ступінь прояву неповаги, можна визначити, лише виходячи з конкретних хуліганських дій. Ступінь прояву неповаги до суспільства може визначатись цілим рядом обставин: нахабством чи цинізмом дій, особливостями часу, місця, обстановки скоєння хуліганських дій, їх способом та інше.
Перераховані обставини можуть поєднуватись, виступаючи у сукупності, визначаючи тим самим підвищену ступінь прояву неповаги до суспільства. Одні й ті ж дії, вчинені різним способом, в різний час, в різних місцях чи в різній обстановці, можуть свідчити про більшу чи меншу ступінь неповаги до суспільства.
У кримінально-правовій літературі існує думка про те, що обов'язковою ознакою хуліганства є його публічність. Різні автори в поняття ознаки публічності хуліганства вкладали різний зміст. Так, Є. А. Фролов характер хуліганства мотивував вчинення його лише в публічних місцях [21, с. 21].
Більшість авторів вважають хуліганські діяння публічними, якщо громадяни спостерігають або за самими діяннями чи за їх наслідками
(Н. Т. Куц, С. С. Яценко та ін.).
Остання точка зору, на наш погляд, є правильною, оскільки хуліганство відноситься до тих злочинів, які можуть вчинюватись у будь-яких місцях: парк, ресторан, кінотеатр, підприємство, установа тощо, а також в місцях індивідуального призначення: будинок, квартира, дача. У 72 % випадків хуліганські дії вчиняються у громадських місцях.
Як свідчить слідчо-судова практика, хуліганство переважно вчинюється прилюдно, тобто в присутності інших громадян. У такому разі хуліганством порушується громадський порядок безпосередньо в момент його вчинення. Але часто хуліганські дії можуть проявитися і у безлюдних місцях, особливо тоді, коли винний вважає таким чином уникнути виявлення злочину і покарання. Тому, наприклад, знищення газонів квітів, зривання афіш, перевертання лавочок, пошкодження дерматину на дверях квартир в момент їх вчинення, внаслідок відсутності очевидців і потерпілих ні в кого не викликає почуття тривоги, збентеження, обурення. Вони з'являються, як тільки громадяни виявляють наслідки хуліганства [1, с. 28].
Тому такі дії визнаються хуліганськими незалежно від того, вчинені вони публічно чи у відсутності людей, оскільки ними грубо порушується громадський порядок і проявляється явна неповага до суспільства.
Отже, можна зробити висновок, що публічність і громадське місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. І це, на нашу думку, є правильним, на це відсутня вказівка в законі.
Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. №10 "Про судову практику у справах про хуліганство" хуліганські дії, що супроводжувались погрозою вбивством, образою громадянина, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких ушкоджень) чи пошкодженням державного і колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, належить кваліфікувати лише за відповідною частиною ст. 296 КК України. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти особи або проти власності не потрібна [19].
Важливо проводити розмежування між кримінально караним хуліганством і хуліганством, відповідальність за яке настає за Кодексом про адміністративні правопорушення України. Стаття 173 КУпАП зазначає, що дрібне хуліганство – це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
При розмежуванні кримінально-караного хуліганства і дрібного хуліганства потрібно всебічно враховувати такі обставини і суб'єктивні ознаки, як характер і розмір порушення громадського порядку (форма, тривалість), обставини скоєння хуліганських дій (час, місце та інші умови), наслідки хуліганських дій, кількість потерпілих, а також особа винного, мотив і мету його дій.
При дрібному хуліганстві дії винного хоча і порушують громадський порядок, але не являють великої небезпеки для суспільства і не спричиняють суттєвої шкоди охоронюваним законом правам і інтересам.
При кримінально-караному хуліганстві порушення громадського порядку є грубим, що надає діям винного ту ступінь суспільної небезпеки, яка відрізняє хуліганство, каране в кримінальному порядку, від дрібного хуліганства, що є адміністративним проступком.
Лише об'єктивне вчинення всіх ознак, взятих у сукупності, дає можливість встановити, чи має вчинок характер дрібного хуліганства чи характер суспільно-небезпечного.
Отже, хуліганство – один із небезпечних і вельми поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 КК України визнає хуліганством лише грубе порушення громадського порядку, вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт.
Основним об'єктом хуліганства є громадський порядок, що охоплює комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті.
Як додаткові факультативні об'єкти часто виступають особистість, здоров'я, навколишнє середовище, власність. Проте при вчиненні хуліганства, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 296 КК України, здоров'я потерпілого є додатково обов'язковим об'єктом такого посягання.
Таким чином, з об'єктивної сторони хуліганство являє собою суспільно небезпечну дію, що грубо порушує громадський порядок. Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає лише ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Хуліганство із суб'єктивної сторони – це злочин, вчинений із прямим умислом і мотивами явної неповаги до суспільства. Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточення тощо.
Саме мотив явної неповаги до суспільства виступає одним із головних критеріїв відмежування хуліганства від суміжних злочинів. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного в тій чи іншій мірі порушували громадський порядок і характеризувались застосуванням насильства до потерпілого, знищенням майна тощо.


РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУЛІГАНСТВА
2.1. Специфіка об'єктивної сторони хуліганства
Об'єктивна сторона хуліганства в КК України не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 КК України свідчить, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Особлива зухвалість – це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо [6, c. 332].
Винятковий цинізм – це демонстративна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над немічними тощо [8, с. 378].
Для кваліфікації хуліганства за ч. 1 ст. 296 КК України достатньо наявності в діях винної особи однієї з цих ознак – особливої зухвалості або виняткового цинізму.
Хуліганство визнається закінченим із моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей [6, с. 332].
Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК України або КУпАП. Ознакою об'єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об'єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.
Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, зазвичай це відбувається в парках, на вулицях, кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Проте публічність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо [16, с. 691].
Отже, з об'єктивної сторони хуліганство являє собою суспільно небезпечну дію, що грубо порушує громадський порядок.
2.3. Основні риси суб'єктивної сторони хуліганства
Із суб'єктивної сторони хуліганство – це злочин, вчинений із прямим умислом і мотивами явної неповаги до суспільства.
Проте умисел щодо заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність цього у випадку, коли п'яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження [13, с. 81].
У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров'ю будь-кому з оточення, але свідомо допускав такі наслідки.
Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським [24, с. 176].
Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточення тощо.
У деяких випадках злочинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Таке, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі обмінюються взаємними образами, ударами, виникає бійка, внаслідок чого порушується нормальна робота кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів [21, с. 70].
Спрямованість умислу винного і хуліганський мотив є основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти життя і здоров'я особи.
Мотив явної неповаги до суспільства, проявляючись у вчиненні дій, що грубо порушують громадський порядок, може характеризуватися комплексом ницих спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо [17, c. 15].
У процесі вчинення злочину, що розпочався за мотивом особистого характеру (помста, ревнощі), останній може перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Отже, діяння може перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку – хуліганство.
Саме мотив явної неповаги до суспільства виступає одним із головних критеріїв відмежування хуліганства від суміжних злочинів. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного в тій чи іншій мірі порушували громадський порядок і характеризувались застосуванням насильства до потерпілого, знищенням майна тощо [2, с. 78].
У постанові президії Івано-Франківського обласного суду від 31 травня 2010 р. в справі С. зазначається, що, як вбачається із матеріалів справи, конфлікт між С. і потерпілим був викликаний неправильними діями останнього, який почав з'ясовувати причини відмови в задоволенні його прохання сісти в кафе за столик до С. та його знайомих, і в ході цього конфлікту С. заподіяв В. удар, від якого той упав на бетонну підлогу, вдарився головою й одержав смертельну травму. Падіння потерпілого було наслідком дій С. і суд встановив його вину щодо наслідку у формі необережності, тоді як хуліганство згідно із законом є умисними діями. Оскільки ж С. дій, що грубо порушують громадський порядок і вражають явну неповагу до суспільства, не вчиняв, і конфлікт з потерпілим виник не з хуліганських мотивів, а у зв'язку з неправильною поведінкою останнього на фунті з'ясування взаємних стосунків, дії засудженого не містять складу злочину злісне хуліганство. Президія обласного суду в цій частині справу закрила за відсутністю в діях С. складу злочину і постановила вважати його засудженим лише за необережне вбивство [1, с. 34].
Частина 2 ст. 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов'язковою для кваліфікації.
Хуліганство, вчинене групою осіб, необхідно відрізняти від масових заворушень (ст. 294 КК України) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК України).
При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, часто – збройним опором представникам влади.
При груповому хуліганстві цих ознак немає, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства.
Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК України), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (ст.ст. 293 і 296 КК України).
Частина 3 ст. 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, визначене ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знято і не погашено.
Хуліганські дії, поєднані з активним опором, – це протидія представникові влади або представникові громадськості, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі поєднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян [17, с. 16].
Винятком є лише опір, поєднаний із таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад ч. 2 ст. 121 України).
У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісного хуліганства, і такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів.
Як зазначається у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про хуліганство: Постанова Пленуму Верховного Суду України" від 22.12.2006 р. №10 своєчасний і правильний розгляд кримінальних справ про хуліганство є дієвим засобом захисту нормальних умов життя людей, поновлення порушених прав потерпілих [19].
При розгляді кримінальних справ зазначеної категорії суди, пред'являючи високі вимоги щодо якості дізнання і досудового слідства, не повинні перебирати на себе функцію обвинувачення чи функцію захисту, а мають спрямовувати процес таким чином, щоб усі обставини справи були розглянуті всебічно, повно й об'єктивно, а вирок грунтувався лише на доказах, ретельно досліджених у судовому засіданні.
Зокрема, необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, з'ясовувати, чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Суди зобов'язані як установлювати вину підсудних та призначати їм справедливе покарання, так і вживати всіх необхідних заходів для повного відшкодування потерпілим заподіяної матеріальної та моральної шкоди, а також з'ясовувати причини й умови, що призвели до вчинення хуліганства.
Суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.
Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.
Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.
Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм морал