К КОНТРАБАНДА.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право України"
на тему: КОНТРАБАНДА (ст. 201 КК України)

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Кримінально-правова характеристика контрабанди 5
1.1 Поняття контрабанди. Об'єкт і предмет контрабанди 5
1.2 Об'єктивна сторона контрабанди 11
1.3 Суб'єкт і суб'єктивна сторона контрабанди 19
Розділ 2 Аналіз практики судового розгляду справ про контрабанду 23
Розділ 3 Стан і пошуки ефективних шляхів боротьби з контрабандою 26
Висновки 36
Список використаних джерел 38

ВСТУП
Система митних органів України як самостійна національна структура була створена постановою Верховної Ради України від 12.12.1991 р. про затвердження Державного митного комітету України – центрального митного органу України.
Завдяки зусиллям уряду України, за участю органів державного управління і безпосередньо Державного митного комітету України протягом перших чотирьох років створювалась нормативна база у галузі зовнішньоекономічної діяльності України, й до 1995 р. закінчилась структурна перебудова митних органів України. Міжвідомчі угоди з митних питань були підписані з Республікою Казахстан, Киргизькою Республікою, Туркменістаном, Республікою Узбекистан, Республікою Таджикистан, Азербайджаном, Грузією, Вірменією тощо. Вони передбачають взаємне визнання митних документів та забезпечень, співробітництво у боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил, врегулювання пропуску транзитних вантажів [3, с. 17].
Контрабанда як перевезення через кордон держави товарів з приховуванням від митного контролю, зберігання та збут цих товарів усередині держави з'явилась разом з виникненням міждержавної зовнішньої торгівлі. Аналіз динаміки злочинності за 2008-2009 р.р. свідчить, що тенденція контрабанди радикально змінилася у бік її збільшення [4, с. 3].
Для попередження контрабандної діяльності й існують митні органи, які покликані захищати економічні, а в деяких випадках і політичні, інтереси держави.
Для покращання боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, а також для усунення помилок, які виникають у процесі цієї роботи, митним органам України необхідно підвищувати професійний рівень інспекторського та керівного складу митниць шляхом проведення практичних занять з особовим складом, де, крім викладення теоретичного матеріалу, прищеплювати й практичні навички, розбирати на конкретних прикладах ситуації зі складанням усіх необхідних документів.
Особливу увагу необхідно приділяти глибокому вивченню співробітниками митних органів кримінального законодавства.
Все викладене вище обумовлює актуальність теми наданої курсової роботи, мета якої полягає у розгляді найбільш актуальних питань, пов'язаних із кримінальною відповідальністю за контрабанду.
Для досягнення поставленої мети в роботі були визначені такі основні завдання:
– надати кримінально-правову характеристику контрабанди, а саме: з'ясувати поняття контрабанди; визначити об'єкт і предмет контрабанди; розглянути об'єктивну й суб'єктивну сторони контрабанди;
– проаналізувати практику судового розгляду справ про контрабанду;
– висвітлити стан і перспективи боротьби з контрабандою.
Об'єктом дослідження є теоретичні й практичні аспекти визначення особливостей кримінальної відповідальності за контрабанду в кримінальному праві та КК України.
Предмет дослідження – норма КК України (ст. 201), якою передбачена кримінальна відповідальність за контрабанду.
Методи дослідження: формально-юридичний, порівняльний, системного аналізу, структурний, описовий.
Наукова новизна дослідження визначається тим, що у ньому здійснено спробу виявити нові тенденції у встановленні кримінальної відповідальності за контрабанду.
Практичне значення роботи полягає в тому, що вона може бути використана для вивчення Особливої частини КК України студентами.
Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНТРАБАНДИ
1.1 Поняття контрабанди. Об'єкт і предмет контрабанди

Контрабанда, як злочин, є суспільно небезпечна дія (чи бездіяльність), яка посягає на економічні інтереси Української держави, її зовнішньоекономічні зв'язки та встановлені митним законодавством правила вивозу з України, ввезення на її територію товарів, цінностей та інших предметів і відноситься, як злочин, що має високий ступінь суспільної небезпеки та поширеності, до категорії тяжких злочинів [22, с. 201].
Поняття контрабанди, яка кримінально карається, значно вужче за контрабанду, яка є адміністративним правопорушенням, хоча вона й більш небезпечною [24, с. 408].
Необхідно також враховувати, що для вирішення питання про кримінальну відповідальність за контрабанду необхідно мати на увазі й так звану "малозначність" діяння, яка відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України виключає кримінальну відповідальність. Проте саме по собі поняття малозначності – це категорія оціночно-суб'єктивна.
Кримінально карана контрабанда відноситься до складних складів злочинів, що завжди має певні труднощі для аналізу, оскільки його законодавча конструкція ускладнена низкою істотних обставин.
В описі зазначеного складу злочину вказано не просто на одну злочинну дію, як це має місце у простому складі злочину, а на дію ("переміщення товарів через митний кордон"), яка набуває риси злочинного діяння, якщо воно вчинюється певними способами (поза митним контролем, з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за цей злочин) (ст. 201 КК України).
Для настання кримінальної відповідальності достатньо наявності одного з альтернативно зазначених у законі способів. Контрабанда відноситься до злочинів з формальним складом і, отже, центр ваги при аналізі його ознак повинен бути переміщений саме на суспільно небезпечне й протиправне діяння суб'єкта [1, с. 3].
У чинному українському кримінальному законодавстві норму щодо відповідальності за контрабанду поміщено у розділ VІІ – "Злочини у сфері господарської діяльності".
Родовим об'єктом контрабанди є економічна могутність Української держави. Контрабанда підриває господарську діяльність у цілому, а не лише окремо узятої галузі промисловості. Отже, не викликає сумніву, що контрабанда за своїми основними параметрами та антисоціальною спрямованістю може бути віднесена саме до злочинів у сфері господарської діяльності.
Основним видовим об'єктом контрабанди вважають суспільні відносини, змістом яких є вільна зовнішньоекономічна діяльність її суб'єктів, а також відносини у сфері митної справи, що регулюються нормами митного законодавства [16, с. 311].
При скоєнні цього злочину порушуються нормальні зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, чим спричиняються збитки економічним засадам держави.
Під основним безпосереднім об'єктом контрабанди розуміється благо, що охороняється законом, заради захисту якого від злочинних посягань прийнята й включена в систему кримінального права відповідна кримінально-правова норма, тобто ст. 201 КК України. Основний безпосередній об'єкт завжди порушується, зазнає певної шкоди при скоєнні злочинів даного виду.
Додатковим безпосереднім об'єктом контрабанди є об'єкт, який також завжди порушується злочином. Маються на увазі розподільчі суспільні відносини. Вчинюючи контрабанду, злочинець незаконно має реальну можливість розпоряджатися товаром чи іншими цінностями, у тому числі й перерозподіляти їх. Крім того, контрабанда завжди пов'язана із незаконним збагаченням суб'єкта шляхом ухилення від сплати встановленого мита і податків. Контрабанду за її суттю правомірно розглядати як своєрідну форму виявлення соціального паразитизму, як джерело здобування незаконних доходів тощо [14, с. 3].
Предмети контрабанди поділяються на дві групи.
По-перше, це предмети, незаконне переміщення яких через митний кордон України є кримінально караною контрабандою незалежно від наявності спеціальних ознак, які характеризують об'єктивну сторону злочину (історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України).
По-друге, це товари, які вільно обертаються в Україні й незаконне переміщення яких через митний кордон України є контрабандою лише за наявності зазначених у законі спеціальних ознак, а саме: великих розмірів та переміщення через митний кордон у певний спосіб – з приховуванням від митного контролю або поза митним контролем [9, с. 381].
Контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів потрібно кваліфікувати за ст. 305 КК України.
Товари – це будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні й культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України (ст. 1 Митного кодексу України, надалі – МКУ).
Не є предметом контрабанди особисті речі – це предмети першої необхідності, призначені, насамперед, для забезпечення життєдіяльності їх власника, які не можуть відчужуватися або передаватися іншим особам та відповідають меті перебування певної особи за кордоном (Додаток до постанови KMУ від 13.12.2001 р. № 1652 "Про обсяги та порядок ввезення на митну територію України продуктів харчування для власного споживання та перелік предметів, що не можуть бути віднесені до особистих речей громадян").
Культурними цінностями визнаються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України (ст. 1 Закону України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" від 21.09.1999 р. № 1068-XІV в ред. від 24.06.2005 р.).
До культурних цінностей належать, наприклад, оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок, старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції.
Отруйні речовини – це отрути, токсини (бойові, лікарські, сільськогосподарські та ін.), які, потрапляючи в організм людини через органи дихання, травлення або через шкіру, здатні викликати смерть людини або психоневрологічний розлад, порушення дихання чи функцій серцево-судинної системи, ураження нирок (нефропатію) чи печінки (гепатопатію) тощо. Вони можуть бути мінерального (миш'як, стрихнін, ртуть та сулема, синильна кислота та інші ціаніди, пестициди), рослинного (отрута, виділена із мухомора, блідої поганки тощо), тваринного (зміїна отрута та отрута, що виробляється членистоногими тваринами) або змішаного чи штучного (хімічного) походження.
Сильнодіючі речовини – це лікарські, побутові, промислові та інші хімічні речовини, здатні своїм впливом на живий організм заподіяти йому шкоди. До них, зокрема, віднесені аміназин, бісептол, гросептол, еритроміцин, ефералган, камфора, корвалол, ністатин, нітрогліцерин, новокаїн, сульфадимезин, тетрациклін, фурацилін, деякі інсуліни та вітаміни, кислота нікотинова, настойки женьшеню і прополісу, розчин йоду спиртовий. До сильнодіючих речовин належать й інші кислоти, луги, солі, а також допінг-речовини.
Незаконне переміщення зазначених сильнодіючих речовин через митний кордон України тягне кримінальну відповідальність за ст. 201 КК України лише у тих випадках, коли їх кількість значно перевищує розміри, необхідні для лікування конкретної особи. Це є питанням факту, яке повинно вирішуватись на підставі конкретних матеріалів справи [15, с . 605].
Під радіоактивними речовинами розуміються речовини, які створюють або в певних умовах здатні створювати іонізуюче випромінювання. Це ядерне паливо, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором, радіоактивні продукти та відходи, а також речовини природного або штучного походження, що містять у своєму складі радіоактивні ізотопи, які здатні до первісного випромінювання (руда уранова або торієва, уран-233, плутоній-239, америцій-242 тощо).
Обладнання та установки (технічні пристрої) – джерела іонізуючого випромінювання (обладнання ядерних реакторів, установки для поділу ізотопів, системи конверсії тощо) – не є в прямому розумінні слова речовинами.
Речі, що набули радіоактивності внаслідок впливу радіоактивних матеріалів (проби грунту, техніка, одяг тощо), також не можуть визнаватися радіоактивними речовинами.
До зброї як предмета контрабанди потрібно відносити:
1) вогнепальну зброю;
2) ядерну, хімічну, біологічну та інші види зброї масового знищення;
3) холодну зброю;
4) пневматичну зброю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м за секунду;
5) комбіновану зброю;
6) вибухову зброю.
Згідно з чинним законодавством України не визнаються зброєю: електрошокові пристрої; спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами; спеціальні засоби самооборони тощо.
Утім, переміщення через митний кордон патронів до газових пістолетів і револьверів, заряджених, наприклад, речовинами нервово-паралітичної дії, за наявності до цього підстав може кваліфікуватися за ст. 201 КК України як контрабанда отруйних або сильнодіючих речовин.
Контрабандне ввезення в Україну біологічних боєприпасів з метою поширення епідемії, епізоотії, епіфітотії за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації за ст.ст. 14 і 113 КК України як готування до диверсії.
Для вирішення питання про те, чи є предмет культурною цінністю, отруйною, сильнодіючою, радіоактивною, вибуховою речовиною, зброєю або боєприпасами, можуть бути потрібні спеціальні знання фахівців, які мають залучатися для проведення мистецтвознавчої, фізико-хімічної, криміналістичної та інших експертиз.
До стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, належать, передусім, ті сировинні товари, на які поширюється режим ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій (ст. 381 Господарського кодексу України, надалі – ГКУ, ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. № 959-XІІ в ред. від 23.06.2009 р.).
Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню, щорічно затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Аналіз практики боротьби з контрабандою свідчить, що в сучасних умовах "асортимент" предметів контрабанди надзвичайно різноманітний і час від часу змінюється залежно від потреб певних груп населення. Ці потреби детерміновані соціально-економічною обстановкою в країні, а також соціальними і психологічними властивостями громадян, що мешкають у ній [1, с. 4].
Найбільш часто предметами контрабанди виступають: іноземна валюта, продовольчі й промислові товари, сировина для їх виготовлення, наркотики, ювелірні вироби і дорогоцінні метали, антикваріат, твори мистецтва, зброя, бойові припаси, вибухові речовини тощо [4, с. 3].
Під контрабандою у великих розмірах розуміється переміщення через митний кордон предметів, загальна вартість яких у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. У випадках, коли вартість предметів є менше зазначеного розміру, відповідальність (при відсутності інших ознак злочину) наступає як за порушення митних правил відповідно до МКУ.
При визначенні вартості предмету контрабанди необхідно виходити з нормативних актів про ціни й ціноутворення на відповідні предмети. В разі потреби це питання може бути вирішеним на підставі висновку експерта
(п.п. 5, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про контрабанду і порушення митних правил" від 03.06.2005 р. № 439 в ред. від 30.05.2008 р.).
1.2 Об'єктивна сторона контрабанди
Об'єктивна сторона контрабанди виражається в активних діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України.
Під переміщенням через митний кордон розуміється ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі.
Обов'язковою ознакою злочину є місце його вчинення – це митний кордон.
Митний кордон збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон (ст. 6 МКУ).
Межі території спеціальних митних зон також становлять митний кордон України. Спеціальними митними зонами є частини території України, на яких запроваджено митний режим спеціальної митної зони.
Згідно зі статтею 351 МКУ переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем означає їх переміщення:
1) поза місцем розташування митного органу (цим поняттям охоплюється також переміщення в розташуванні митниці, але поза зоною митного контролю);
2) поза часом здійснення митного оформлення (тобто до відкриття чи після закриття митниці, яка є тимчасовою або працює не цілодобово);
3) з використанням незаконного звільнення від митного контролю шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу.
Переміщення предметів контрабанди через митний кордон України поза митним контролем особою, яка водночас перетинає державний кордон України поза пунктами пропуску, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 201 і 331 КК України.
Переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю (ст. 352 МКУ) – це їх переміщення:
1) з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників);
2) з використанням інших засобів або способів, що утруднюють виявлення предметів (з приховуванням предметів в організмі людини або тварини, багажі, продуктах харчування, речах особистого користування тощо);
3) шляхом надання одним предметам вигляду інших, що означає істотну заміну зовнішніх характерних ознак предметів, а також їх тари, упаковки, ярликів, етикеток тощо, і дозволяє віднести предмети контрабанди до предметів іншого виду;
4) з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів через митний кордон підроблених та деяких інших документів.
Переміщення поза митним контролем припускає ввіз або вивіз товарів та інших предметів через митний кордон України поза визначеним митними органами України місць (митниць, митних постів) або поза встановленим часом для провадження митного контролю. Цей спосіб найбільш характерний для митниць, розташованих на кордонах України з Російською Федерацією, Білорусією, Молдовою та обумовлений, у першу чергу, існуванням "прозорих" кордонів [1, с. 5].
Переміщення контрабанди поза митним контролем зазвичай здійснюється шляхом об'їзду митних постів легковими і вантажними автомобілями. У таких випадках контрабандисти з метою ухилення від митного контролю, як правило, використовують не традиційно існуючі магістралі транспортного руху, а об'їзні дороги. При цьому злочинці заздалегідь готуються до вчинення контрабанди у такий спосіб. Наприклад, при переміщенні товарів автомобільним транспортом контрабандисти виписують фіктивні товарно-транспортні документи в прикордонний український населений пункт, а у випадку їх затримання використовують зазначені документи для підтвердження версії, що вони "не мали наміру перетинати кордон", а лише "заблудилися".
Значно рідше на практиці зустрічається переміщення контрабанди шляхом обходу місць митного контролю пішоходами.
У митній практиці зустрічаються й інші способи ухилення від митного контролю, зокрема шляхом використання тварин, спеціальних літальних пристосувань, торпед, трубопроводів тощо.
Поняття "приховування від митного контролю" нерівнозначне стосовно різних предметів контрабанди. Так, зброя, боєприпаси, валютні цінності, гроші, які не задекларовані у визначеному законодавством порядку та не подані митному контролю, необхідно вважати прихованими від нього у будь-якому випадку, у тому числі, коли вони не були приховані в речах або в одязі громадянина.
Стосовно інших предметів необхідно відмітити, що в декларації вони (у більшості випадків) спеціально не зазначаються та не перераховуються за видовою належністю. Зазначається лише кількість місць багажу чи ручної поклажі. Зменшення цих якісних даних буде означати приховування предметів, які знаходяться у багажі чи ручній поклажі, незалежно від того, дозволено чи заборонено їх ввезення-вивезення [22, с. 218].
Отже, приховування від митного контролю предметів контрабанди являє собою будь-який спосіб утаювання, який утрудняє їх виявлення, зокрема:
– використання схованок та інших способів "фізичного приховання", що утрудняють візуальне виявлення контрабанди;
– надання одним предметам виду інших;
– надання митному органу як підстави для переміщення документів, які містять недостовірні відомості, підроблених документів, документів, отриманих незаконним шляхом.
Під схованками необхідно розуміти спеціально виготовлені, обладнані або пристосовані сховища, а також конструктивні ємності й пустоти транспортних засобів, багажу, а також інші предмети, що попередньо були розібрані, демонтовані або перебудовані.
Найбільш поширеними місцями приховування контрабандних предметів у транспортних засобах є:
– шина ходових і запасних коліс;
– спеціально обладнані паливні й водяні баки;
– шухляди для інструмента з подвійними стінками і дном;
– простір за приладовою панеллю і декоративною оббивкою кабіни;
– простір між подвійними стінками вантажного приміщення;
– схованки, спеціально обладнані в балках і лонжеронах шасі автомобіля або вантажного причепу;
– простори і спеціально створені схованки у вантажному причепі тощо.
На залізничному транспорті широко використовуються як місця приховування міжстелеві простори, туалети, сміттєві шухляди, опалювальні печі вагонів, ями для постільної білизни, схованки в службових купе, акумуляторні шухляди, плафони освітлення, різні ніші, сидіння й спинки диванів, порожні частини столиків, порожні ручки і поручні, попередньо виряджені вогнегасники тощо.
Під "фізичним" приховуванням розуміється створення умов, при яких візуальне виявлення предметів контрабанди під час митного контролю утруднено.
Залежно від об'єктів митного контролю до способів фізичного приховування контрабанди можна віднести:
– приховування безпосередньо на самому тілі контрабандиста;
– приховування в організмі людини (внутрішньопорожні та ковтальні способи);
– приховування безпосередньо в одязі, взутті та особистих речах;
– приховування в особистому багажі й ручній поклажі контрабандиста;
– приховування в легальному товарі, вантажах;
– приховування в транспортних засобах;
– приховування в міжнародних поштових відправленнях та ін.
Приховування шляхом камуфлювання предметів контрабанди – це спосіб маскування, який полягає в зміні зовнішнього вигляду предметів (форми, стану, упаковки, етикеток) з метою контрабандного переміщення. Це може бути розбір предметів і роздільне переміщення їх складових частин, надання одним предметам (товарам) зовнішнього виду інших тощо.
Так, наприклад, зброя, зокрема спеціально пристосована для стрілянини, може бути закамуфльована під різні предмети побуту – авторучку, запальничку, пачку сигарет. У таких випадках камуфляж є конструктивним оформленням даного виду зброї, при якому істотно змінюються його зовнішні ознаки, що дозволяє віднести зброю до предметів побуту.
Приховування від митного контролю охоплює також дії контрабандиста, що виражаються в пред'явленні митному органу як підстави для переміщення через митний кордон предметів контрабанди:
а) підроблених документів;
б) документів, отриманих незаконним шляхом;
в) документів, які містять недостовірні відомості.
Документи, що містять недостовірні відомості, – це документи, що є справжніми за формою, але не містять відповідних дійсності відомостей. У таких випадках має місце так звана інтелектуальна підробка (внесення в документи неправдивих відомостей). З цією метою, як правило, використовуються митні декларації, в яких зменшується кількість товару, записують предмети, товари іншим найменуванням тощо.
Так, у міжнародному пункті пропуску Тиса (Закарпатська область) при огляді двох автомобілів було виявлено 4 тис. коробок сигарет "Мальборо", захованих за тюками бавовни. Документи були оформлені на бавовну, яка транспортувалася в Італію [1, с. 6].
Підробка документів може полягати як у частковій зміні початкового змісту справжнього документа (шляхом підчищання, підробки, виправлення тощо), так і в повному виготовленні фальшивого документа від бланка до підписів, печаток і штампів. У даному випадку має місце так звана матеріальна підробка.
Характерним є використання контрабандистами митних декларацій (форма Т-6) з відбитками підробленої особистої номерної печатки інспектора митниці й підробкою його підпису.
Часто пред'являються декларації з митниць, які не проводять пасажирських операцій; декларації з відбитками печаток митниць старого зразка; справжні декларації з внесеними змінами шляхом підчищання, дописки тощо.
Так, наприклад, при проходженні митного контролю на літаку "Київ – Тель-Авів" у Бориспільському аеропорті К. пред'явив як підставу для переміщення іноземної валюти підроблену митну декларацію, в якій він власноручно виправив суму завезеної ним в Україну валюти з "400" на "4000" доларів США шляхом дописки цифри "0" і виправлення слова "hundred" на "thouthend" [1, с. 6].
Приховування від митного контролю з використанням документів, отриманих незаконним шляхом, передбачає одержання дійсних документів, які дають право на переміщення предметів через митний кордон особі, що такого права не має. До таких відносяться документи, отримані за допомогою хабара, а також шляхом погроз, фізичного примусу, обману. Наприклад, це може виявлятися у незаконному оформленні співробітником митниці вантажної митної декларації без дійсного митного оформлення вантажу. Ще одним прикладом такого способу приховування є вивіз за кордон товарів, які підлягають ліцензуванню, за ліцензією, отриманою як хабар.
В останній час поширення одержують способи вчинення контрабанди за участю представників підприємницьких структур; з використанням фіктивного транзиту; при сприянні осіб, які здійснюють митний контроль. Активно використовуються фіктивні фірми, відбуваються контрабандні операції з давальницькою сировиною, гуманітарною допомогою, декларуються вантажі не за своїм найменуванням, змінюються коди товарів, занижується митна вартість тощо.
Необхідно зауважити, що митному огляду не підлягає особистий багаж Президента України і членів його родини, що з ним перетинають кордон; особистий багаж депутатів українського парламенту і членів уряду, якщо вони перетинають митний кордон у зв'язку з виконанням своїх депутатських чи службових обов'язків; іноземні військові кораблі, бойові і військово-транспортні повітряні судна, а також військова техніка, що рухаються своїм ходом.
Отже, кваліфікація дій за ст. 201 КК України залежить від характеру способу переміщення, який застосовується (протиправний він чи ні), а не від наявності в особи, що переміщує товари, права на звільнення від відповідних форм митного контролю.
Контрабанда є злочином з формальним складом і визнається закінченою з моменту фактичного перетину предметом злочину лінії митного кордону.
До визначення моменту закінчення контрабанди потрібно підходити диференційовано й враховувати те, відбувається ввезення чи вивезення предметів злочину, а також місце вчинення протиправних дій.
Якщо предмети вивозяться за межі митної території України, митний кордон фактично переміщується ними після того, як митний контроль вже пройдено, а тому контрабанда має розглядатись як закінчений злочин у разі фактичного (успішного) переміщення предметів через митний кордон.
Якщо предмети ввозяться на митну територію України, факт закінченої контрабанди встановлюється під час проходження митного контролю, який здійснюється вже після того, як предмети злочину перетнули митний кордон [14, с. 313].
Добровільна відмова від вчинення контрабанди передусім можлива на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього.
Наприклад, добровільною відмовою треба вважати випадки, коли після заповнення декларації та опитування громадян стосовно наявності незадекларованих предметів особи зізнаються про їх наявність, дістають предмети із схованок і фактично добровільно відмовляються від вчинення контрабанди.
1.3 Суб'єкт і суб'єктивна сторона контрабанди
Суб'єктом контрабанди є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у тому числі особа, яка користується правом дипломатичного імунітету.
Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності.
Якщо контрабандою займається службова особа з використанням свого службового становища (наприклад, працівники митниць, військовослужбовці ДПС, капітани суден, дипломатичні працівники), дії винного потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 201, 364 (365) або ст. 423 (424) КК України.
З суб'єктивної сторони вина при вчиненні контрабанди передбачає лише прямий умисел.
При розгляді змісту інтелектуального та вольового моменту прямого умислу необхідно враховувати те, що склад контрабанди відноситься до формальних складів.
Інакше кажучи, цей склад сформульовано законодавцем у такий спосіб, що суспільно небезпечні наслідки діяння виведені за межі складу й не впливають на кваліфікацію злочину. Тому при контрабанді виключається можливість не лише непрямого умислу, але й вольова ознака прямого умислу буде пов'язуватись не з наслідками діяння, а із вчиненням самого діяння [11, с. 540].
Контрабанду необхідно віднести до альтернативно-службових злочинів. Цей злочин може вчинюватися як приватними особами (загальний суб'єкт), так і представниками влади й іншими категоріями посадових осіб (спеціальний суб'єкт).
Питання щодо загального суб'єкта не має ніякої специфіки порівняно із іншими злочинами, що вчинюються приватними особами. Інакше кажучи, суб'єктом контрабанди може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16 років.
Злочинне діяння, яке вчинюється посадовою особою з використанням посадового становища, має свої особливості. Для кваліфікації контрабанди за даною ознакою необхідно встановити, по-перше, що при переміщенні вантажу через кордон винний здійснював повноваження посадової особи, і, по-друге, використовував своє посадове становище з метою контрабанди.
Звичайні робітники транспортних засобів (провідники вагонів залізниці, члени електровозних бригад, члени екіпажів літаків або суден, водії автотранспортних засобів) не належать до посадових осіб, незважаючи на те, що їх службове становище може полегшити вчинення контрабанди.
Зазначені працівники при вчиненні контрабанди притягаються до кримінальної відповідальності за ознакою не спеціального, а загального суб'єкту злочину.
Стосовно характеристики особи злочинців за спеціальним становищем та родом занять можна відзначити, що особи, засуджені за ознаками ст. 210 КК України, були зайняті в різних комерційних структурах або зовсім не працювали, живучи за рахунок перепродажу скуплених за кордоном товарів та валюти. Такі дані встановлені стосовно 64% осіб, що притягалися до відповідальності по відповідних справах. Третина усіх засуджених – громадяни Росії та інших країн. Вони притягнуті до кримінальної відповідальності за незаконне переміщення через митний кордон України валюти та товарів, що перевозилися транзитом [1, с. 7].
Контрабанда – це злочин з мотивом матеріальної заінтересованості суб'єкту у вигляді користі (у більшості випадків), хоча мотиви можуть бути й ідейно-політичними (класова ненависть, ворожнеча до держави, расові або релігійні мотиви – наприклад, контрабанда зброї та боєприпасів у "гарячі точки" ближнього та дальнього зарубіжжя й навпаки).
Враховуючи географічне положення України, неважко припустити, що велика кількість зброї та боєприпасів проходить через її територію, як територію, зручну для транзиту по суші та по морю в країни Близького Сходу, Азії, Кавказу.
За глибиною та стійкістю криміногенної мотивації та взаємопов'язаних з нею переконань, ціннісних орієнтацій, що визначають спрямованість особи, осіб, які вчинили контрабанду, можна класифікувати за такими групами:
1) особи, які вперше вчинили злочин під впливом несприятливих зовнішніх умов формування та життєдіяльності (скрутне матеріальне становище внаслідок економічних труднощів в державі та ін.), але які в цілому характеризуються (за винятком цього злочину) позитивно – ситуаційні злочинці;
2) особи, які вперше вчинили злочин, але раніше допускали вчинення правопорушень;
3) особи, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі й раніше судимі – злісні злочинці.
Ситуативний контрабандист відзначається тимчасовими відхиленнями у загальній позитивній установці особистості. Він вчинює злочин внаслідок ситуації, що створилася, під дією спокуси одержати матеріальні блага або має на меті надати комусь послугу.
Злісний контрабандист є суспільно небезпечнішим, оскільки відрізняється яскраво вираженою протиправною орієнтацією корисливого характеру. Він діє лише з прямим умислом, за ретельно розробленим планом, глибоко аналізує й враховує об'єктивні та суб'єктивні чинники та умови на кордоні, переслідуючи мету одержати від контрабанди максимальний прибуток.
Аналіз слідчої практики засвідчує, що понад 75% злісних контрабандистів вчиняли злочин у складі організованих груп і протягом тривалого часу. Ці контрабандисти беруть участь у корупції органів влади та управління, правоохоронних органів. На шляху до збагачення і досягнення бажаних результатів вони не зупиняються ні перед чим.


РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПРАКТИКИ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВ
ПРО КОНТРАБАНДУ
Узагальнюючої практики роботи судів щодо розгляду справ по контрабанді не існує. Є лише дослідження розгляду справ з контрабанди судами Одеської області, на якому хотілося б зосередити увагу [1, с. 10].
У 2009 р. судами Одеської області було розглянуто 34 кримінальні справи щодо 35 осіб та 927 адміністративних матеріалів, щодо такої ж кількості осіб по притягненню до відповідальності за контрабанду.
Для узагальнення та проведення аналізу в Одеський апеляційний суд надійшло 28 кримінальних справ щодо 29 осіб.
Майже всі справи судами розглянуто у передбачений законом строк, лише 6 справ у провадженні судів перебувало більше 1 місяця з об'єктивних причин.
Як можна побачити зі справ, що надійшли до судів, злочини за ст. 201 КК України здебільшого здійснюються одноособово й тільки по одній справі мала місце група із 2 осіб (справа Роздільнянського міського суду стосовно Корицького та Горохова за ст. 210 КК України).
87 засуджених є громадянами України, 13 – громадянами Молдови, 4 особи – Азербайджану і особами без громадянства – 1 особа.
Жінки від кількості засуджених складають приблизно 28 осіб. Осіб, які не мають постійної роботи, – 72.
Предметами контрабанди, які вивозилися з України, були:
1) іноземна валюта: долари США та євро (вивозилися у Туреччин