К КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ- ПОНЯТТЯ І ВИДИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право України"
на тему:
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ: ПОНЯТТЯ І ВИДИ

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Загальнотеоретичні підходи до визначення поняття
кримінально-правової кваліфікації 6
1.1 Походження та значення терміна "кримінально-правова кваліфікація" 6
1.2 Зміст і обсяг поняття кримінально-правової кваліфікації 8
1.3 Загальні засади визначення поняття кримінально-правової кваліфікації 10
1.4 Дефініція кримінально-правової кваліфікації 12
Розділ 2 Види кримінально-правової кваліфікації 16
Розділ 3 Місце теорії кримінально-правової кваліфікації
у системі науки 21
Висновки 28
Список використаних джерел 30

ВСТУП
Актуальність теми цієї курсової роботи обумовлена тим, що кримінально-правова кваліфікація є найскладнішим завданням у правозастосуванні. Жодна інша правозастосовча діяльність не вимагає врахування такої кількості конкретних обставин вчинення діяння, такого досконального знання законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, та слідчо-прокурорської і судової практики. Саме в цій діяльності припускається й найбільша кількість помилок.
Привертає увагу й те, що як у теорії кримінального права, так і на практиці до останнього часу переважно йшла мова лише про кваліфікацію злочинів. Таким чином, по суті, будь-яке діяння, яке оцінювалося на підставі положень кримінального закону апріорі, оцінювалося як таке, що полягає у порушенні КК. Разом з тим, навіть побіжне ознайомлення зі змістом сучасного кримінального законодавства, відоме ставлення до КК як до "кодексу свободи", означає, що він передбачає як злочинність, так і незлочинність діяння. Оцінка вчиненого на основі кримінального закону не обов'язково означає констатацію того, що відбулася кваліфікація злочину. А, отже, крім кваліфікації злочинів, існує і кваліфікація діянь, які не є злочинами, хоча й передбачені КК. Напрошується висновок, що кваліфікація злочинів і кваліфікація діянь, які не є злочинами, охоплюються ширшим поняттям – поняттям кримінально-правової кваліфікації.
Очевидно, що висвітлення проблем, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, доцільно почати зі з'ясування відповідного поняття. Причому не у його вузькому значенні – як відповідної дефініції, а у широкому, що включає встановлення значень, у яких вживається поняття кваліфікації у кримінальному праві, характеристику його змісту та обсягу, виділення окремих видів.
Мета роботи – провести аналіз кримінально-правової кваліфікації як певного розумово-логічного процесу, через який дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого діяння, та на цій основі сформулювати її дефініцію.
Для досягнення сформульованої мети в роботі вирішувались такі завдання:
– з'ясувати походження та значення терміна "кримінально-правова кваліфікація";
– визначити зміст і обсяг поняття кримінально-правової кваліфікації;
– розглянути загальні засади визначення поняття кримінально-правової кваліфікації;
– сформулювати дефініцію кримінально-правової кваліфікації;
– охарактеризувати види кримінально-правової кваліфікації;
– висвітлити місце теорії кримінально-правової кваліфікації у системі науки.
Об'єктом дослідження є загальнотеоретичні підходи до визначення поняття кримінально-правової кваліфікації та її видів.
Предмет дослідження – поняття кримінально-правової кваліфікації, його сутність, зміст і обсяг, особливості поділу кримінально-правової кваліфікації на види.
Методи дослідження: логіко-юридичний, порівняльний, системного аналізу, описовий.
При написанні курсової роботи було використано праці відомих українських і російських науковців, які зробили певний внесок у дослідження проблем кримінально-правової кваліфікації. Це праці Л. Д. Гаухмана,
А. А. Герцензона, А. Ф. Зелінського, М. Й. Коржанського, В. Н. Кудрявцев,
Б. А. Куринова, О. К. Маріна, В. О. Навроцького, А.І. Рарога, С. А. Тарарухіна, П. Л. Фріса, М.І. Хавронюка та ін.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.


РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ
1.1 Походження та значення терміна "кримінально-правова кваліфікація"
Для встановлення поняття кримінально-правової кваліфікації необхідно, насамперед, з'ясувати значення слова, яке складає основу цього терміна.
Слово "кваліфікація" походить від двох латинських слів – qualіs (якість) та facіo (роблю). Отже, в буквальному перекладі "кваліфікація" – це визначення якості, оцінка, тобто віднесення певного явища, речі за їх властивостями до певного класу чи категорії.
В праві під кваліфікацією зазвичай розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів. Таким чином, правова кваліфікація – це пошук, вибір і застосування до певної події, випадку конкретної правової норми.
У кримінальному праві кваліфікація злочину – це реалізація кримінального закону, застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми, або підведення певного злочину під ознаки конкретної норми [13, с. 5].
Кримінально-правова кваліфікація характеризується тим, що:
1) оцінці підлягають не будь-яка поведінка особи, а та, котра хоча чимось нагадує злочин – діяння, передбачене КК;
2) оцінка здійснюється на підставі норм, викладених у КК [14, с. 8].
У спеціальній літературі нерідко підкреслюється, що термін "кваліфікація" має два основних значення.
По-перше, його використовують для позначення певного процесу, діяльності уповноважених на те державних органів щодо оцінки, встановлення юридичної природи вчиненого посягання.
По-друге, цим терміном позначають результат такої діяльності, який полягає у визначенні кримінально-правової норми (норм) – вказівку статті, її частини чи пункту кримінального закону, які передбачають відповідальність за скоєне [11, с. 12].
Проте наведеними (основними) значеннями поняття кримінально-правової кваліфікації не вичерпується. В. О. Навроцький під нею також пропонує розуміти:
– суспільно-політичну оцінку посягання як злочину, а не як іншого правопорушення;
– логічну діяльність із встановлення відповідності (тотожності) між фактичними і юридичними ознаками посягання, сукупність процесів, які здійснюються відповідно до законів формальної логіки;
– процес мислення, що відбувається у свідомості особи згідно із законами психології [14, с. 8].
Кваліфікація являє собою певний розумово-логічний процес, який здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного.
Через кваліфікацію дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільно небезпечного діяння.
У правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя по кримінальних справах.
1.2 Зміст і обсяг поняття кримінально-правової кваліфікації
Поняття кримінально-правової кваліфікації характеризується такими найважливішими ознаками, як зміст і обсяг.
Зміст кримінально-правової кваліфікації розкривається з допомогою його визначення. При цьому розкриття змісту вимагає виділення і проведення характеристики істотних, необхідних і достатніх ознак кримінально-правової кваліфікації. Лише на цій основі може бути розкрита суть поняття кримінально-правової кваліфікації, з'ясована його відмінність від інших предметів, процесів, явищ [14, c. 9].
Ознаки кримінально-правової кваліфікації такі:
1) кваліфікація – частина процесу застосування кримінального закону, отже:
– це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави – дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;
– вона проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються в актах вказаних вище органів (постановах, обвинувальному висновку, вироку);
– має обов'язкове значення, тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.
2) у ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає суспільно небезпечна поведінка. Констатувати, що певні діяння потребують кримінально-правової кваліфікації можна лише тоді, коли встановлена належність відповідних суспільних відносин до предмета кримінально-правової регламентації. Про це свідчать такі ознаки:
– заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди. У ході кримінально-правової кваліфікації здійснюється оцінка факту заподіяння шкоди – визнання його:
а) злочином;
б) посяганням, яке не містить всіх ознак складу злочину;
в) діянням, вчиненим за обставин, що усувають його злочинність;
– кримінальна протиправність вчиненого діяння, яка є ознакою, що завжди й однозначно свідчить про необхідність кримінально-правової кваліфікації діяння [14, с. 10].
Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає також в тому, що в процесі її здійснення визначається кримінально-правова норма, яка передбачає відповідальність за скоєне діяння, включаючи:
1) оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;
2) "вибір" статті (статей, їх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;
3) обгрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх частин або пунктів) КК шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;
4) процесуальне закріплення висновку про те, що вчинене діяння передбачене певною статтею КК, та про те, що воно є чи не є злочином, чи іншим незлочинним діянням, передбаченим КК [8, c. 16].
Визначення обсягу аналізованого поняття є передумовою розкриття його змісту, оскільки це дозволяє з'ясувати його зовнішнє співвідношення з деякими суміжними поняттями.
Обсяг будь-якого поняття з'ясовується через його поділ. Шляхом поділу родового поняття кримінально-правової кваліфікації з'ясовуються види, з яких складається родове поняття [2, с. 17].
Найпростішим і логічно обгрунтованим є дихотомічний поділ поняття кримінально-правової кваліфікації – двочленний поділ на дві частини, коли обсяг поняття поділяється на два суперечливих поняття (А та не-А). Такий поділ завжди співрозмірний (тобто сума обсягів видових понять дорівнює обсягу поділеного родового поняття), члени поділу виключають один одного (не мають спільних елементів, не перетинаються), поділ здійснюється лише за однією підставою і є безперервним. Тому при його здійсненні повністю дотримуються правила поділу понять [14, с. 11].
Провівши такий поділ поняття кримінально-правової кваліфікації, отримуємо дві частини – "кваліфікація злочинів" і "кваліфікація не-злочинів". Користуючись термінологією, більш звичною для юристів, другу частину можна іменувати "кваліфікація суспільно небезпечних діянь, які не є злочинами".
Дихотомічний поділ, при всіх своїх перевагах, має й деякі недоліки. Адже він не досить конкретний та інформативний, його недостатньо, щоб назвати види кримінально-правової кваліфікації, які мають практичне значення. Тому поділ кожної з названих вище частин продовжується. При цьому вирішальне значення має встановлення видостворюючих ознак чи підстав (критеріїв) поділу.
1.3 Загальні засади визначення поняття кримінально-правової кваліфікації
Існують загальні засади, з яких, на думку В. О. Навроцького, слід виходити при визначенні поняття кримінально-правової кваліфікації [14, c. 14].
Погоджуючись з ним, перелічимо ці засади.
1. "Кримінально-правова кваліфікація" – родове поняття, яке включає в себе ряд видових. Із співвідношення цих понять як родового і видових випливає, що:
– видові поняття – поняття кваліфікації окремих видів діянь – входять в обсяг родового і становлять його частину. При цьому поняття кримінально-правової кваліфікації має ширший обсяг, включає певну кількість об'єктів (видових понять), але є вужчим за змістом – характеризується меншою кількістю істотних ознак, ніж поняття окремих видів кваліфікації;
– поняття "кримінально-правова кваліфікація" та видові поняття знаходяться у відношеннях підлеглості (субординації). Останні повністю входять у поняття кримінально-правової кваліфікації і вичерпують його, тобто не існує кримінально-правової кваліфікації взагалі, такої, яка не полягала б у якомусь її конкретному виді;
– окремі видові поняття (види кримінально-правової кваліфікації) виключають одне одного. Наприклад, кваліфікація певного діяння як злочину унеможливлює кваліфікацію цього самого діяння, як вчиненого за ознак, що усувають злочинність;
– поняття "кваліфікація злочину" та всі інші види кримінально-правової кваліфікації знаходяться у відношеннях суперечності (контрадикторності). Тобто, будь-які види кваліфікації, крім кваліфікації злочину, означають, що скоєне кваліфіковане як ке-злочин;
– родове поняття кримінально-правової кваліфікації формується за рахунок ознак, які є водночас і ознаками окремих видових понять. Кожне з видових понять характеризується такими ознаками, які виражають специфіку даного виду кримінально-правової кваліфікації. Вони утворюються за рахунок уточнення, конкретизації, звуження тих ознак, які є ознаками родового поняття кримінально-правової кваліфікації. При цьому істотним є те, що кожне з даних видових понять не характеризується якимись додатковими ознаками. Адже у такому разі (при наділенні видового поняття додатковими ознаками) розширюється його зміст і звужується обсяг, тобто, маємо справу вже з іншим видовим поняттям кримінально-правової кваліфікації;
– правові феномени, які виступають підставами кримінально-правової кваліфікації, є водночас і підставами окремих видів кваліфікації;
– загальні принципи кримінально-правової кваліфікації повністю поширюються й на окремі види такої кваліфікації.
2. Кримінально-правова кваліфікація як з'ясування питань матеріального кримінального права – це розумова діяльність, що відбувається у свідомості особи, котра застосовує закон або просто оцінює певне діяння з точки зору кримінального права. У такому сенсі не має значення поділ кваліфікації на офіційну та неофіційну. Водночас кримінально-правова кваліфікація як процесуальна діяльність здійснюється у певних процесуальних формах, об'єктивується ззовні, фіксується в процесуальних документах. При цьому процесуальна діяльність органічно переплітається з розумовою діяльністю протягом всього періоду доказування.
3. Кримінально-правова кваліфікація – процес, який перебігає у часі, складається з певних стадій та етапів. На початкових стадіях кваліфікації неможливо визначити, який саме вид кримінально-правової кваліфікації має місце. Така кваліфікація закінчується (має своїм результатом) загальний висновок про злочинність чи не злочинність діяння, а результатами окремих видів кваліфікації є встановлення конкретного типу поведінки, передбаченої кримінальним законом.
1.4 Дефініція кримінально-правової кваліфікації
Характеристика кримінально-правової кваліфікації, проведена вище, дає загальне уявлення про відповідну діяльність. Разом з тим, вона не може замінити визначення поняття кваліфікації, як логічно оформлену загальну думку про це явище
Поняття кримінально-правової кваліфікації в юридичній літературі використовується все інтенсивніше, але спеціально не визначається. Відповідний термін зустрічається у постановах Пленуму Верховного Суду України.
Як правило, кримінально-правову кваліфікацію ототожнюють з кваліфікацією злочину.
Професор О. А. Герцензон у праці "Кваліфікація злочинів" (М., 1947) визначав кримінально-правову кваліфікацію злочинів як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом [3, с. 4].
Таке визначення поняття кваліфікації злочинів взагалі можна визнати правильним. Воно відображає основну сутність кваліфікації – встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, описаного в законі. Проте воно, на нашу думку, правильне лише як загальне й орієнтовне.
Головний недолік цього визначення в тому, що воно не вказує на ту кримінально-правову норму, яка є єдиною, що повинна бути застосована у цьому випадку саме до цього діяння.
У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії кваліфікації злочинів зробив академік В. М. Кудрявцев. Кваліфікація злочинів, на думку В. М. Кудрявцева, – це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом [11, с. 8].
На відміну від професора О. А. Герцензона академік В. М. Кудрявцев точніше визначає ту норму, яку необхідно застосувати при кваліфікації злочину. Втім, й таке визначення тієї норми, яка підлягає застосуванню у корпоративному випадку, незадовільне, оскільки і воно не конкретне, некатегоричне, не виключає застосування неналежної норми, тобто не виключає помилки.
Так само, як і В. М. Кудрявцев, визначають поняття кваліфікації злочинів А. Ф. Зелінський [4], Б. А. Куринов [12] і С. А. Тарарухін [18].
Проте ототожнення кримінально-правової кваліфікації з кваліфікацією злочину видається неправильним, оскільки кримінально-правова кваліфікація набагато ширша за обсягом, включає низку інших видів кваліфікації.
З попереднього викладу випливає, що кваліфікація злочину є окремим випадком кримінально-правової кваліфікації, ці поняття співвідносяться як вид та рід. Своєю чергою, кримінально-правова кваліфікація є одним з видів юридичної кваліфікації.
Саме такий підхід останнім часом все більше поширюється. Наприклад, Л. Д. Гаухман пише, що кримінально-правова оцінка скоєного складається з двох компонентів:
1) відмежування злочинного від незлочинного;
2) кваліфікація злочинного, тобто кваліфікація злочину [2, с. 10].
Ще більш чітко цю ідею висловив О.І. Рарог, на думку якого видається цілком правомірним вести мову про кваліфікацію у широкому розумінні, тобто про кримінально-правову оцінку діяння до встановлення його злочинного характеру, та про кваліфікацію у вузькому розумінні, тобто про кваліфікацію саме злочинів [17, c. 15].
Тому для визначення поняття кримінально-правової кваліфікації необхідно спочатку зупинитися на тому, що розуміється під правовою кваліфікацією.
У юридичній літературі з питань загальної теорії права це поняття не викликає особливих дискусій. Загальновизнаним є розуміння правової кваліфікації як вибору юридичної норми, котрою передбачені встановлені фактичні обставини, як юридичної оцінки усієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення даного випадку (головного факту) до певних юридичних норм [7, с. 31].
Поняття кримінально-правової кваліфікації можна вивести, ввівши до загальних визначень юридичної кваліфікації ознаки, специфічні саме для даного виду діяльності.
Існують дві риси кримінально-правової кваліфікації, які й відрізняють її від усіх інших видів правової кваліфікації. Перша стосується правових норм та статей закону, на підставі яких проводиться оцінка, друга – кола фактичних обставин, що оцінюються (тих, які підлягають кваліфікації). Такий вид кваліфікації називається кримінально-правовою як тому, що оцінка здійснюється на підставі кримінального закону, так і тому, що оцінці підлягає злочинна (принаймні, за зовнішніми ознаками) поведінка [14, с. 50].
Таким чином, можна констатувати, що кримінально-правова кваліфікація здійснюється стосовно фактичних обставин, які свідчать про заподіяння істотної шкоди або загрозу такої шкоди та протиправність котрих передбачена Особливою частиною кримінального законодавства.
Виходячи з викладеного вище, можна дати таке визначення поняття кримінально-правової кваліфікації.
Кримінально-правова кваліфікація – це оцінка діяння, яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду та характеризується ознаками кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, якою статтею (частиною, пунктом статті) кримінального закону передбачене вказане діяння.
У спрощеному вигляді дефініцію кримінально-правової кваліфікації можна сформулювати у такий спосіб: це – визначення статті (частини, пункту статті) КК, яка передбачає скоєне діяння.


РОЗДІЛ 2
ВИДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

Провівши найпростіший і найбільш точний поділ – дихотомічний – поняття кримінально-правової кваліфікації, отримаємо два її види:
1) кваліфікація злочинів (закінчених і перерваних на попередніх стадіях, вчинених у співучасті, одиничних і сукупності тощо);
2) кваліфікація суспільно небезпечних діянь, які не є злочинами (кваліфікація суспільно небезпечних діянь неосудних; кваліфікація суспільно небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність; кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, тощо) [8, с. 21].
З названих видів кримінально-правової кваліфікації центральне місце займає кваліфікація злочинів.
Головною метою будь-якої процесуальної діяльності в цій сфері є визначення того, чи становить собою вчинене злочин і якщо так, то який саме і якою нормою він передбачений. Не випадково, до останнього часу в теорії та на практиці поняття кримінально-правової кваліфікації, по суті, підмінялося поняттям кваліфікації злочину.
Разом із тим, як вже зазначалось, ототожнювати поняття "кримінально-правова кваліфікація" та "кваліфікація злочинів" принаймні неправильно хоча б тому, що "кваліфікація злочинів" – це видове поняття, яке входить в родове – "кримінально-правова кваліфікація" – і становить лише його частину.
Про те, що має місце кваліфікація злочину, можна стверджувати лише тоді, коли закінчився весь процес кримінально-правової кваліфікації. На початку й у ході кримінально-правової кваліфікації не можна стверджувати, що відбувається кваліфікація злочину. Адже вона може привести до різноманітних результатів (висновків):
1) має місце злочин;
2) діяння передбачене кримінальним законом, але вчинене за обставин, що виключають злочинність діяння;
3) наявна добровільна відмова від доведення злочину до кінця;
4) діяння через малозначність не становить суспільної небезпеки;
6) у скоєному немає ознак будь-якого злочину, передбаченого КК [6, с. 64].
Таким чином, кваліфікація злочину є одним із можливих результатів кримінально-правової кваліфікації.
Здійснюючи поділ кваліфікації злочинів на види, доцільно керуватися класифікаціями видів злочинів, які містяться у кримінальному законі, враховувати особливості кваліфікації окремих видів злочинів, відображених у нормах чинного кримінального законодавства.
З врахуванням викладеного, доцільно враховувати такі критерії поділу кваліфікації злочину на види та виділяти наступні види кваліфікації злочинів [14, с. 12].
За стадією, якої досягло посягання:
– кваліфікація закінченого злочину;
– кваліфікація готування до злочину;
– кваліфікація замаху на злочин.
Залежно від того, вчинений злочин "одноосібно" чи у співучасті:
– кваліфікація злочину, вчиненого однією особою;
– кваліфікація злочину, вчиненого у співучасті.
Виходячи з кількості злочинів, які піддані кваліфікації:
– кваліфікація одиничного злочину;
– кваліфікація множинності злочинів.
Названі види кваліфікації злочинів, своєю чергою, можна об'єднати в групи чи, навпаки, поділити на підвиди.
Наприклад, кваліфікація готування до злочину та кваліфікація замаху на злочин охоплюються поняттям "кваліфікація попередньої злочинної діяльності"; кваліфікація множинності злочинів включає поняття "кваліфікація повторності злочинів", "кваліфікація сукупності злочинів", "кваліфікація рецидиву злочинів".
Кількість ступенів поділу, дрібність у виділенні видів кваліфікації злочинів визначається метою певного дослідження.
3 аналогічних засад слід виходити й при виділенні видів кваліфікації ке-злочинів [14, c. 13].
З врахуванням підстав, відповідно до яких вчинення діянь, формально заборонених кримінальним законом, не визнається злочинами, можуть бути виділені такі види кваліфікації:
– кваліфікація суспільно небезпечних діянь неосудних;
– кваліфікація суспільно небезпечних діянь осіб, котрі не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність;
– кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність.
Види кваліфікації не-злочинів також можуть бути піддані подальшій класифікації. Зокрема, кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, включає кваліфікацію діянь, скоєних у стані необхідної оборони, кваліфікацію діянь, вчинених у стані крайньої необхідності, тощо.
Залежно від співставлення моменту вчинення діяння і часу проведення кваліфікації може бути за процесуальними виділена:
– перспективна кваліфікація (оцінка діяння, яке ще не вчинене);
– ретроактивна кваліфікація (оцінка вже вчиненого діяння).
Можливе виділення окремих видів кримінально-правової кваліфікації також з врахуванням положень, які базуються на процесуальних нормах. Так, з врахуванням того, чи встановлена особа, діяння якої піддаються оцінці (тобто, здійснюється оцінка певного діяння чи поведінки конкретної особи), існує:
– кваліфікація "за фактом";
– кваліфікація діяння особи.
З врахуванням того, які учасники процесу кваліфікують скоєне, виділяється:
– кваліфікація, яка здійснюється органами досудового слідства;
– судова кваліфікація.
Своєю чергою ці види кваліфікації можуть бути класифіковані більш детально.
Виходячи з того, на якій із стадій кримінального процесу проводиться відповідна діяльність, існує:
– кваліфікація до порушення кримінальної справи (кваліфікація при перевірці повідомлень і заяв про злочин);
– кваліфікація при порушенні кримінальної справи;
– кваліфікація при закінченні досудового слідства;
– кваліфікація при перевірці прокурором справи з обвинувальним висновком тощо.
Залежно від процесуального порядку внесення змін у проведену кваліфікацію буває:
– кваліфікація попередня;
– кваліфікація остаточна.
Враховуючи суть змін, котрі можуть бути внесені у кваліфікацію, виділяють:
– кваліфікацію, що змінює становище особи в сторону погіршення;
– кваліфікацію, яка змінюється у сторону покращання становища особи.
Перелік підстав поділу кримінально-правової кваліфікації на види і, відповідно, видів такої кваліфікації може бути продовжений майже до безкінечності. Навряд чи є потреба це робити. Важливо, що й викладене вище показує складність та багатоаспектність поняття кримінально-правової кваліфікації, те, що його обсяг поділяється як за матеріально-правовими, так і за процесуальними підставами.


РОЗДІЛ 3
МІСЦЕ ТЕОРІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ
У СИСТЕМІ НАУКИ

Визначення поняття кримінально-правової кваліфікації здійснюється в межах теорії кримінально-правової кваліфікації.
Теорія кримінально-правової кваліфікації належить до суспільних наук, а серед суспільних наук – до правових. Це випливає з характеру предмета дослідження. Предметом суспільних наук є суспільні явища, відносини між людьми в суспільстві. Оцінка поведінки людей з погляду кримінального закону – кримінально-правова кваліфікація – це оцінка суспільна і правова. Тому не викликає сумніву, що наука, яка вивчає закономірності в сфері кримінально-правової кваліфікації, – це частина суспільствознавства [14, с. 44].
Очевидно також, що теорія кримінально-правової кваліфікації належить до правових наук. Значна частина предмета цієї теорії пов'язана з вивченням правових явищ – тих, які вже регламентовані правовими нормами чи потребують такої регламентації.
Теорія кримінально-правової кваліфікації належить до конкретно-наукових, прикладних теорій. Ця теорія присвячена аналізу конкретної людської діяльності, відноситься до чітко визначеної галузі знань. Вона має прямі виходи на вирішення практичних питань, її завданням є формулювання рекомендації практиці правозастосування і правотворчості [16, с. 21].
Відомо, що предмет теорії кримінально-правової кваліфікації містить положення, які запозичені з інших, передусім правових наук. Використовуються положення й інших суспільних наук, наприклад психології, логіки. Це свідчить про комплексний, синтетичний характер цієї теорії. В її межах об'єднуються положення про кримінально-правову кваліфікацію, які інші науки вивчають лише частково, кожна під відповідним кутом зору.
Теорія кримінально-правової кваліфікації вбирає в себе лише ті ідеї, конструкції, пропозиції, які прямо торкаються її власного предмета. Міждисциплінарний процес злиття досягнень різних наук, аналіз під власним кутом зору дає можливість вказаній теорії вийти на новий рівень у дослідженні тих питань, що водночас входять у предмет інших наукових дисциплін. Тому теорія кримінально-правової кваліфікації не просто користується готовими фактами, здобутими іншими науками, виробленими ними положеннями, але й творчо оцінює, переробляє, розвиває їх [16, с. 22].
Комплексний характер теорії кримінально-правової кваліфікації потребує вирішити питання про те, чи не є ця теорія частиною якоїсь іншої, більш загальної теорії.
Є підстави дати позитивну відповідь на це питання. Проблема кримінально-правової кваліфікації є складовою усієї проблеми застосування кримінального закону, яка розробляється наукою кримінального права, а, отже, теорія кваліфікації – це елемент теорії застосування кримінального закону.
Аналізована теорія також виступає частиною теорії юридичної кваліфікації, яка, своєю чергою, є складовою теорії застосування закону. Обидві ці теорії є предметом загальної теорії права. Утім, те, що теорія кримінально-правової кваліфікації входить в інші теорії більш високого рівня, зовсім не заперечує її відокремленого характеру.
По-перше, специфіка даної теорії визначається її кримінально-правовим характером. В її основі знаходять поняття матеріального кримінального права, тому ця теорія є кримінально-правовою.
По-друге, зіставлення досягнень загальної теорії права та науки кримінального права на сучасному етапі свідчить, що не загальна теорія права прокладає шлях для розвитку теорії кримінально-правової кваліфікації, а навпаки. Традиційно наука кримінального права у багатьох напрямах випереджує загальну теорію права, поставляючи для неї готові положення, які згодом поширюються на інші сфери і набувають статус загальнотеоретичних. Повною мірою це стосується і досліджуваних питань [17, с. 16].
Щоб переконатися у правильності сказаного, достатньо порівняти виноски в публікаціях теоретиків та криміналістів – у літературі з питань загальної теорії права неодмінно є посилання на праці з кримінального права в питаннях кваліфікації; спеціалісти ж в галузі кримінального права, як правило, позбавлені можливості обгрунтувати свої ідеї конкретними працями, виконаними в рамках загальної теорії права.
Нарешті, треба визначити місце теорії кримінально-правової кваліфікації в науці кримінального права.
Будь-яка галузь знань, будь-яка наука становить собою систему теорій – систему керівних ідей, наукове пояснення встановлених цією наукою закономірностей. Наука кримінального права також складається з багатьох взаємопов'язаних і взаємоузгоджених теорій. До них, наприклад, відноситься теорія дії кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб, теорія співучасті у злочині. Своєю чергою, кожна з цих теорій вміщує в себе низку конкретних теорій, сама ж входить як елемент в теорії більш високого рівня. Не є винятком і теорія кримінально-правової кваліфікації. Її кримінально-правовий характер вже неодноразово відзначався і обгрунтовувався.
Серед теорій матеріального кримінального права теорія кримінально-правової кваліфікації найбільш поєднана з теорією застосування кримінального закону. Проте було б спрощенням вважати, що ці теорії перебувають у відносинах частини (кваліфікація) і цілого (застосування закону). Так співвідносяться лише окремі елементи цих теорій, пересікаються вони частково. Адже застосування кримінального закону охоплює також призначення покарання, звільнення від нього та його відбування тощо, а кваліфікація вміщує питання не лише матеріально-правові [14, с. 46].
Точки дотику і пересікання простежуються і з іншими теоріями матеріального кримінального права, головно з тими, що стосуються вчення про злочин. Так кваліфікація співучасті у злочині передбачає використання положень, які вироблені в рамках теорії співучасті – підстав відповідальності за злочин, учинений у співучасті, індивідуалізації відповідальності співучасників тощо.
Підсумовуючи сказане про місце теорії кримінально-правової кваліфікації в системі науки, можна констатувати, що вона, будучи в своїй основі частиною науки матеріального кримінального права, є комплексною за своїм змістом системою правових ідей.
Висновок про те, що теорія кримінально-правової кваліфікації є складовою науки матеріального кримінального права наштовхує на подальші роздуми, а саме – до якої саме частини цієї науки, яких її розділів вона відноситься?
Найперше треба з’ясувати, до Загальної чи до Особливої частини відносяться норми про кваліфікацію.
Положення, які стосуються загальних правил кримінально-правової кваліфікації, поширюються на всі забороняючі норми Особливої частини кримінального законодавства, підлягають застосуванню, незалежно від категорії кримінальної справи. Тому вони за своїм змістом і сутністю є положеннями Загальної частини кримінального права. Їх призначення полягає в тому, щоб поєднати положення про злочин Загальної та Особливої частин кримінального закону, а також вимоги абстрактної кримінально-правової норми і конкретні обставини справи. Відповідні теоретичні концепції повинні слугувати своєрідним містком між правом і фактом, між диспозицією норми і суспільно небезпечним посяганням, між Загальною і Особливою частиною кримінального права.
Висновок про те, що положення, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, є інститутом Загальної частини кримінального права, потребує і відповіді на інше питання – якого саме розділу цієї частини кримінально-правової теорії вони стосуються, яке місце в його системі повинні зайняти.
Місце положень, присвячених кваліфікації, в системі науки не обов'язково має збігатися з місцем відповідних норм (коли вони будуть запроваджені) у системі кримінального законодавства та відповідних питань у системі навчального курсу кримінального права. Зокрема, у навчальному процесі проблеми кваліфікації переважно розглядаються як такі, що відносяться до Особливої частини. Причиною цього є те, що загальні дослідження проблем кримінально-правової кваліфікації ведуться не достатньо інтенсивно, разом із тим розробляються і вивчаються питання кваліфікації окремих видів злочинів.
Розглядаючи питання про місце загальної теорії кваліфікації в системі науки кримінального права та відповідного навчального курсу, В. Н. Кудрявцев об'рунтовує тезу про те, що таким місцем повинен бути розділ "Кримінальний закон". На його думку, загальна теорія кваліфікації є частиною цього розділу, оскільки в ній вивчаються проблеми конструкції закону, правила його застосування, порушуються питання тлумачення і з'ясування його змісту та ін.
А проблеми вчення про злочин, на думку цього вченого,