К ОБМАН ПОКУПЦІВ ТА ЗАМОВНИКІВ.

Курсова робота
з дисципліни "Кримінальне право України (Особлива частина)"
на тему:
ОБМАН ПОКУПЦІВ ТА ЗАМОВНИКІВ (ст. 225 КК України)

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Види відповідальності за порушення прав споживачів
за законодавством України, їх співвідношення 6
Розділ 2 Обман покупців та замовників у контексті
дослідження проблем кримінально-правової охорони
громадян-споживачів 18
Розділ 3 Особливості кримінальної відповідальності за обман
покупців і замовників 22
Висновки 29
Список використаної літератури 31

ВСТУП
Відносини за участю громадян-споживачів у системі роздрібної торгівлі та обслуговування є одними з найбільш розповсюджених, адже в них бере участь практично все населення країни.
Вступаючи до правовідносин з підприємницькими структурами, споживачі приєднуються до системи розподільчих відносин, тобто до сфери, якій належить вирішальне значення в задоволенні матеріально-побутових і виробничих потреб. Одним із злочинів, що посягає на права та законні інтереси споживачів, є обман покупців та замовників (ст. 225 КК України).
Аналіз статистичних показників роботи ОВС щодо боротьби зі злочинами, які посягають на права та законні інтереси споживачів, а також спеціальної літератури, надає можливість дійти висновку про те, що кількість цих правопорушень в останнє десятиріччя мала чітко виражену тенденцію до збільшення. Зростала як фактична кількість цих кримінально караних деліктів, так і їх відсоток у структурі господарських злочинів [6, с. 11].
Такий стан речей був зумовлений, перш за все, зростанням кількості фактів реєстрації обману покупців та замовників. Крім того, більшість випадків обману покупців та замовників, як і інших злочинів, що посягають на права та законні інтереси споживачів, залишається поза офіційними даними про зареєстровані злочини [6, с. 12].
Необхідно зауважити, що ні до ні після проголошення незалежності України комплексного дослідження проблем кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників як одного із злочинів, які посягають на права та законні інтереси споживачів, не проводилось. Праці Г. М. Александрова (1948 р.), М.І. Загородникова, І. Г. Сапожнікова (1958 р.), Н. М. Романенка (1963 р.), А. А. Гришина (1975 р.), Г.І. Вольфмана (1977 р.), Г. М. Самілика (1980 р.), О. М. Делієва (1983, 1987 р.р.) та деяких інших авторів мають велике наукове й практичне значення, але розглядають досліджувані питання, базуючись на положеннях кримінального законодавства радянського періоду.
Висновки, сформульовані в перелічених роботах, певною мірою втратили свою актуальність у зв'язку з кардинальними змінами в українському суспільстві, реформуванням законодавства про кримінальну відповідальність, результатом якого стало прийняття нового КК України, який вніс суттєві корективи до кримінально-правової охорони прав та законних інтересів споживачів, і, зокрема, до норми про обман покупців та замовників.
До того ж, незважаючи на певний обсяг літератури з проблем кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників, єдності поглядів на сутність цього складу злочину у криміналістів досягнуто так і не було. Наявні також суперечності в правозастосовчій практиці, помилки при вирішенні окремих питань кваліфікації.
Усі вищезазначені обставини й зумовлюють актуальність теми наданої курсової роботи.
Метою роботи є аналіз кримінально-правової норми про обман покупців та замовників в контексті проблем кримінально-правової охорони громадян-споживачів.
Об'єктом дослідження виступає сфера суспільних відносин, пов'язаних із вчиненням та кваліфікацією обману покупців і замовників.
Предмет дослідження – норма КК України (ст. 225 КК України), в якій міститься визначення поняття обману покупців і замовників та його ознак.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:
– охарактеризувати види відповідальності за порушення прав споживачів за законодавством України, їх співвідношення;
– розглянути обман покупців та замовників у контексті дослідження проблем кримінально-правової охорони громадян-споживачів;
– визначити особливості кримінальної відповідальності за обман покупців і замовників.
Методи дослідження: формально-юридичний, історичний, компаративний, системного аналізу, структурний.
Наукова новизна дослідження зумовлена вибором теми та підходом до її висвітлення. В ньому здійснено спробу виявити сутність злочину, пов'язаного із обманом покупців і замовників, відображену в його понятті.
Практичне значення роботи визначається тим, що вона може бути використана для вивчення Особливої частини кримінального права студентами.
Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.


РОЗДІЛ 1
ВИДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ, ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ
У сфері порушення прав споживачів законодавство України передбачає:
1) цивільно-правову відповідальність (ст. 711 ЦК України, ст. ст. 14, 16, 17 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. в ред. від 13.01.2006 р.);
2) адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 155-155-2, 156, 156-1, 157, 159, 160, 160-2, 167-172-1 та інші норми Кодексу України про адміністративні правопорушення);
3) фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів");
4) кримінальну відповідальність (ст. ст. 225-227 КК України) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-покупців.
Основним способом захисту порушеного права громадянина-споживача є відшкодування шкоди, яку було заподіяно товарами (роботами, послугами) неналежної якості [8, с. 11].
Закон України "Про захист прав споживачів" (ч. 1 ст. 17) встановлює, що за всіма споживачами у рівному ступені визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.
Таким чином, право на відшкодування шкоди визнається не лише за споживачем, який сам придбав товар (роботу, послуги), будучи однією із сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але й за тими громадянами, яким товар (результат роботи) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переданий за договором міни або оренди та ін. [19, с. 120].
Крім того, право на відшкодування шкоди мають не лише громадяни, які отримали товар (результат роботи) від споживача за договором, але й будь-який інший громадянин, який постраждав у результаті використання товару (результату роботи) його власником.
Порушення цивільних прав, невиконання або неналежне виконання договірного зобов'язання тягне для особи, що заподіяла шкоду, чи боржника майнову чи іншу відповідальність.
Цивільно-правова відповідальність за порушення прав споживачів полягає у застосуванні до порушника таких примусових санкцій:
1) стягнення завданих потерпілому збитків;
2) стягнення з порушника штрафних санкцій;
3) присудження обов'язку виконати зобов'язання в натурі;
5) вилучення майна у боржника на користь кредитора для покриття заборгованості;
6) застосування до порушника інших засобів, спрямованих на відновлення попереднього майнового стану потерпілого [20, с. 213].
Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12.04.1996 р. № 5 в ред. від 25.05.1998 р. рекомендував судам при вирішенні питання про відповідальність та про наявність і розмір збитків, заподіяних споживачеві у зв'язку з недоліками товару (робіт, послуг), виходити з положень, відповідно, ст. ст. 623, 624 ЦК України.
У статті 678 ЦК України визначаються правові наслідки передання товару неналежної якості при купівлі-продажу.
Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язано з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
а) відмовитися від договору і вимагати повернення сплачених за товар грошових коштів;
б) вимагати заміни товару [20, с. 214].
Якщо продавець товару неналежної якості не є його виробником, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виробника товару.
Для застосування встановлених законом санкцій за порушення умови договору про якість товару необхідно довести той факт, що товар є справді неналежної якості, має недоліки чи фальсифікований. Ці факти цілком можуть охоплюватися поняттям, застосованим в ЦК України – товар "неналежної якості" [19, с. 122].
У статті 711 ЦК України про відповідальність за шкоду, завдану товаром неналежної якості, зазначено, що шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виробником товару відповідно до положень глави 82 ЦК України про відшкодування шкоди.
Шкода, заподіяна життю, здоров'ю громадянина або його майну, відшкодовується в повному обсязі. Спосіб відшкодування шкоди – в натурі чи шляхом компенсації збитків – визначається за правилами гл. 82 ЦК України.
У частині 1 статті 16 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. в ред. від 13.01.2006 р. (надалі – Закон) встановлено, що шкода, завдана життю, здоров'ю або майну споживача дефектною продукцією або продукцією неналежної якості, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законом не передбачено більш високої міри відповідальності.
Право вимагати відшкодування завданої шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, чи перебував він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). Таке право зберігається протягом установленого строку служби (строку придатності), а якщо такий не встановлено – протягом десяти років з дати введення в обіг такої продукції її виробником.
При цьому на такого споживача покладається обов'язок довести:
1) наявність шкоди;
2) наявність дефекту в продукції;
3) наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими шкодою та дефектом.
Відповідальність, яка покладається на виробника (виконавця) відповідно до положень Закону, не залежить від дій або бездіяльності інших осіб, які мають відношення до шкоди, що завдана дефектною продукцією або продукцією неналежної якості.
Відповідальність перед споживачем за шкоду, зазначену в ч. 1 ст. 23 Закону, несе сторона, яка її завдала.
Виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, незалежно від рівня його наукових і технічних знань.
Виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що:
1) шкоду завдано з вини самого споживача внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування продукції або дії непереборної сили;
2) не вводив продукцію в обіг;
3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів органів державної влади.
Стаття 23 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає чіткій перелік порушень законодавства про захист прав споживачів, за які настає відповідальність суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, у тому числі і громадян-підприємців у вигляді фінансово-економічних санкцій у виді штрафів.
Згідно з цією статтею відповідальність настає за:
1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених ч. 1 ст. 8 і ч. 3 ст. 10 Закону, – у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, – у розмірі 50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, – у розмірі 50% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, – у розмірі 300% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), – у розмірі 500% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання – у розмірі 100% вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію – у розмірі 30% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування – у розмірі від 1 до 10% вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів – у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, – у розмірі 200% вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги – у розмірі 100% вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, – у розмірі від 1 до 10% відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Рішення про застосування санкцій приймається на підставі відповідних актів перевірки та інших матеріалів, пов'язаних з перевіркою.
Санкції за порушення, не пов'язані з якістю або безпекою товарів (робіт, послуг), або з порушенням правил розрахунку зі споживачами, застосовуються лише у випадку виявлення повторного ідентичного порушення протягом одного року. Це не обмежує право споживачів вимагати компенсації нанесеної ним суб'єктом підприємницької діяльності шкоди та користуватися іншим засобом правового захисту своїх прав згідно норм цивільного законодавства.
Посадові особи органів у справах захисту прав споживачів, уповноважені на проведення перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, мають право застосовувати:
а) санкції, передбачені у п. 5 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів", у вигляді припинення відвантаження і реалізації товарів, заборони реалізації споживачам товарів (виконання робіт, надання послуг), що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єктами підприємницької діяльності виявлених недоліків;
б) санкції, передбачені у п. 6 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів", у вигляді заборони реалізації споживачам товарів (виконання робіт, надання послуг):
– на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів;
– на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці товари (роботи, послуги) внесені до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката);
– завезених на територію України без документів, які підтверджують їх належну якість;
– на яких термін придатності не зазначений (якщо зазначення терміну вимагається нормативним документом) або зазначений з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких минув.
Рішення про накладення санкцій, зазначених у п. п. 5 та 6 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів", приймається у вигляді припису, що видається посадовими особами, уповноваженими на проведення перевірки, суб'єкту підприємницької діяльності. Припис складається за формою, встановленою Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Припис вручається у день перевірки керівнику суб'єкта підприємницької діяльності або його представнику під розписку, або (у разі відмови від отримання) надсилається у той же день поштою на адресу суб'єкта підприємницької діяльності.
Начальники управлінь у справах захисту прав споживачів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники мають право застосовувати:
а) санкції у вигляді стягнень відповідно до ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів";
б) санкції, передбачені п. 7 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів", у вигляді:
– припинення у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг продажу та виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, – до усунення виявлених недоліків;
– тимчасового припинення діяльності підприємств торгівлі (секцій, відділів), громадського харчування, сфери послуг, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форм власності, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, – до усунення виявлених недоліків. Під систематичним порушенням розуміється повторення ідентичного порушення більше двох разів протягом одного року.
Рішення про накладення санкцій, зазначених у п. 7 ст. 5 та ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", приймається у вигляді постанови, що складається за формою, встановленою Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Питання про застосування санкцій відповідно до п. 7 ст. 5 та ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", має розглядатися за участю суб'єкта підприємницької діяльності (його представника), щодо якого приймається рішення, з повідомленням його про місце і дату розгляду питання про застосування санкцій не менше як за десять днів.
При розгляді питання про застосування санкцій суб'єкт підприємницької діяльності (його представник) має право надавати свої пояснення (усні або письмові), додаткові матеріали та документи, які не були досліджені при проведенні перевірки.
За порушення законодавства України про захист прав споживачів Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за:
– порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю (ст. 155);
– порушення порядку проведення розрахунків (ст. 155-1);
– обман покупця чи замовника (ст. 155-2);
– порушення працівником підприємства торгівлі чи громадського харчування правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ст. 156);
– порушення законодавства про захист прав споживачів (ст. 156-1);
– дрібна спекуляція (ст. 157);
– порушення правил торгівлі на ринках (ст. 159);
– торгівля з рук у невстановлених місцях (ст. 160);
– незаконна торговельна діяльність (ст. 160-2);
– випуск чи реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам стандартів (ст. 167);
– випуск у продаж нестандартної продукції (ст. 168);
– виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил (ст. 168-1), та ін.
Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідальність за такі види адміністративних правопорушень у сфері торгівлі передбачається переважно у вигляді штрафів.
Кримінальна відповідальність полягає у застосуванні заходу кримінального покарання щодо фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Така відповідальність передбачається нормами Кримінального кодексу України, зокрема, за:
– обман покупців та замовників (ст. 225 КК України);
– фальсифікацію засобів вимірювання (ст. 226 КК України);
– випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст. 227 КК України) та ін.
Кримінальна відповідальність у цих випадках передбачає штрафні санкції, громадські роботи, обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю залежно від виду скоєного злочину.
Таким чином, український споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) в звичайних умовах їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. Це право гарантується державою шляхом встановлення в стандартах обов'язкових вимог до товарів (робіт, послуг).
Втім, не всі товари, які реалізуються торговельними підприємствами, мають сертифікати, що підтверджують їх безпеку для життя і здоров'я споживачів. Значна кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій постійно реалізуються через торговельну мережу України.
Придбання споживачем товару неналежної якості тягне небажані негативні наслідки для нього. Зокрема, він позбавляється комфорту, можливості користуватися річчю за призначенням. Використання речі з недоліками може призвести до заподіяння шкоди його життю, здоров'ю, майну тощо.
У зв'язку із зазначеним вище для споживача першочергового значення набуває можливість якнайшвидшого відновлення порушеного права та усунення негативних наслідків, спричинених недоліками речі.
Як правило, дисциплінований та добросовісний продавець (виробник, виконавець) може сам оперативно усунути негативні наслідки придбання споживачем товару неналежної якості.
Для інших продавців необхідні заходи примусового впливу. Тому важливе значення для споживачів має встановлення ефективного механізму відновлення їх порушених прав. Для цього в законодавстві передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виробників, виконавців) та певний порядок задоволення вимог споживачів.


РОЗДІЛ 2
ОБМАН ПОКУПЦІВ ТА ЗАМОВНИКІВ У КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ
ГРОМАДЯН-СПОЖИВАЧІВ
Як вихідні начала дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини проти прав та законних інтересів споживачів можна обрати такі положення:
1. Навіть стислий огляд основних правових пам'яток минулого свідчить, що права та законні інтереси споживачів захищались у законодавстві ще з давніх часів.
Підтвердження цього містяться у таких джерелах, як Біблія, Візантійське законодавче зведення VІІІ століття "Еклога" (титул ІХ), кримінально-судове укладення Карла V "Кароліна", "Псковська судна грамота" (відділ VІІІ), "Новоторговий Статут" 1667 р., "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р. (глава 28), Кримінальне укладення 1903 р. тощо.
Інша справа, що наразі вкрай актуальним стає питання переходу від захисту прав споживачів у рамках охорони загальних умов ринкових відносин до їх охорони на основі спеціального законодавства, що включає комплекс матеріальних та процесуальних норм. При цьому наочною стає тенденція, коли законодавець розглядає споживача не лише як учасника господарського обігу, але й як суб'єкта спеціального юридичного захисту [8, с. 4].
2. Ця та деякі інші обставини зумовили формування в Україні спеціального законодавства, призначенням якого є всебічний, комплексний захист прав та законних інтересів громадян-споживачів (споживче право).
На наш погляд, споживче право необхідно визнати комплексним (міжгалузевим) правовим утворенням, до основних особливостей якого слід віднести поєднання приватно-правових та публічно-правових засад.
При цьому, можна погодитись із слушною думкою Є. В. Комах про те, що його нормативний зміст повинен розвиватись у комплексі з іншими публічно-правовими інститутами, зокрема з антимонопольним та конкурентним законодавством [9, с. 24].
Законодавство про захист прав споживачів містить не лише норми, які визначають права споживачів та механізм їх реалізації, але й положення, спрямовані власне на захист прав споживачів, тобто правоохоронні норми.
Таким чином, законодавство про захист прав споживачів являє собою комплексне законодавство, що складається з нормативних актів та окремих правових норм різних галузей права: державного, цивільного, адміністративного, кримінального тощо [10, с. 113].
3. Наразі законодавчий, адміністративний та судовий захист прав споживачів перетворився в розвинених країнах у найголовніший фактор розвитку економіки.
Конституція України проголосила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3); держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ч. 4 ст. 42).
Поєднання цих положень в Основному Законі створює підстави для ствердження про визнання цього напрямку діяльності держави одним з основних. До того ж, останнім часом в Україні діяльність органів влади на цьому напрямку значно активізувалась (взяти хоча б Укази Президента України "Про заходи щодо посилення державного захисту прав споживачів" від 12.01.2002 р., "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" від 24.05.2000 р. № 717/2000).
4. У правовому регулюванні споживчих відносин намітилась тенденція до уніфікації норм щодо дотримання прав і законних інтересів споживачів, вироблення міжнародних стандартів у цій галузі, сумісного вироблення шляхів подолання проблем, які мають місце у цій сфері, не тільки на рівні національного законодавства, а й у площині міжнародних (всесвітніх) та регіональних установ.
Прикладом цього можуть слугувати підготовлені економічною та Соціальною радою ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН як резолюція № 39/248 від 09.04.1985 р., Угода про основні напрямки співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в області захисту прав споживачів від 25.01.2000 р., ратифікована Законом України № 3102-ІІІ від 07.03.2002 р. та деякі інші акти.
5. Механізм реалізації державного захисту прав та законних інтересів споживачів має свій правовий аспект, який отримує прояв у врегулюванні відносин між споживачами та виробниками, продавцями товарів, виконавцями послуг та робіт (перший етап), а також в охороні цих відносин заходами державного примусу (другий етап).
Регулювання зазначених вище відносин здійснюється, перш за все, шляхом встановлення взаємних прав та обов'язків суб'єктів відносин. Охорона останніх здійснюється такими галузями права, як адміністративне, кримінальне. Найжорсткішим, але не найефективнішим, заходом реагування держави на порушення прав та законних інтересів споживачів є кримінальна відповідальність.
6. Зупиняючись на з'ясуванні ролі кримінального права в системі правового регулювання споживчих відносин, необхідно зазначити, що теза про його самостійну природу, яка отримує вираз в існуванні особливого предмета кримінально-правового регулювання, зовсім не означає, що кримінально-правова норма не відтворює будь-яких норм інших галузей права і що кримінальна протиправність визначається кримінальним законом незалежно від інших галузей права.
Більш того, сучасні дослідження дозволяють стверджувати, що взагалі не існує такої галузі права, норми якої не входили б органічно до кримінально-правових норм. І це не суперечить самостійності кримінально-правової заборони, оскільки норми інших галузей права, вміщені в оболонку кримінального закону, за висловом професора Наумова А. В., перетворюються на "клітинку" кримінально-правової норми, у кримінально-правову "матерію" [14, с. 138].
7. Приєднуючись до наведеного вище твердження, а також аналізуючи взаємодію кримінально-правових норм з нормами споживчого права (перш за все із Законом України "Про захист прав споживачів"), ми доходимо висновку, що між ними відбувається (і має відбуватись у подальшому) процес взаємного збагачення.
До речі, цей процес є взагалі характерним для норм, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, оскільки законодавець, розробляючи кримінальний закон, намагається бути якомога лаконічнішим і, зокрема, нерідко використовує при конструюванні диспозиції кримінально-правової норми терміни, зміст яких можна з'ясувати лише звернувшись до норм інших галузей права [16, с. 225].
Отже, для виділення серед злочинів у сфері господарської діяльності групи кримінально караних деліктів, що посягають на права та законні інтереси споживачів, є всі необхідні підстави. Це має сприяти більш глибокому з'ясуванню сутності злочинів, які входять до названої сукупності.
Зазначена група злочинів та її складові елементи потребують подальшого грунтовного дослідження, з урахуванням положень регулятивних галузей права, зарубіжного та історичного досвіду.


РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ОБМАН ПОКУПЦІВ І ЗАМОВНИКІВ
Обманом покупців називається обмірювання, обважування, обрахування та інший обман покупців у торговельних підприємствах чи підприємствах, що надають певного роду послуги [11, c. 402].
Злочин, передбачений ст. 225 КК України, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман [7, с. 30].
Основним безпосереднім об'єктом злочину є права та законні інтереси споживачів. Додатковим – встановлений порядок ведення торговельної діяльності та діяльності у сфері надання послуг в частині нормального, правомірного обслуговування покупців та замовників.
Предмет злочину – грошові кошти, товари чи вироби, які виготовляються або ремонтуються за замовленням громадян, а також матеріали, які передаються замовником виконавцеві.
Потерпілий – громадянин – покупець або замовник, у тому числі громадянин, який займається приватною підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Якщо обман вчинено щодо покупців і замовників – юридичних осіб або держави, дії винного слід кваліфікувати за статтею КК України про відповідальність за той чи інший злочин проти власності (наприклад, за ст. 190 КК України).
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні однієї із вказаних у ч. 1 ст. 225 КК України альтернативних дій: обмірювання, обважування, обраховування чи іншого обману покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг.
Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів меншої кількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших рідин-продуктів або недомір тканини, будівельних матеріалів тощо).
Обважуванням називають обман, при якому продукцію чи товари відпускають меншою мірою ваги, що на кілька вагових одиниць (грамів, кілограмів) менша за оплачувану.
Використання для обмірювання та обважування фальсифікованих вимірювальних приладів або інструментів потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 225 та 226 КК України.
Обраховування означає, що вартість проданого товару, кількість його одиниць або вартість наданої послуги визначені неправильно, внаслідок чого покупець або замовник сплачує грошову суму більшу, порівняно з належною. Обраховування буде і в тому разі, коли під час проведення розрахунків потерпілому не дається здача або ж дається у меншому розмірі.
Обман покупців може бути вчинено як одним із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 225 КК України способів, так і кількома способами одночасно. Ця обставина не впливає на кваліфікацію вчиненого злочину.
Під іншим обманом покупців необхідно розуміти, зокрема, такі дії, як перевищення встановлених роздрібних цін, продаж фальсифікованих або зіпсованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, продаж знижених в ціні товарів за цінами, які існували до їх уцінки, продаж неповного комплекту товарів, передача покупцеві одного предмета під виглядом іншого тощо (наприклад, заміна під час ремонту радіоелектронної апаратури нових деталей і вузлів на такі, які вже використовувались; завищення складності виконуваних робіт або витрат сировини і матеріалів; стягнення плати за роботи, які фактично не виконувались; заниження вартості речей під час приймання їх пральнями та хімчистками) [11, с. 403].
За певних умов за ст. 225 КК України може бути кваліфікована реалізація товару, термін придатності якого минув.
Стаття 225 КК України, не конкретизуючи місце вчинення злочину, водночас вказує, що обман покупців та замовників повинен бути скоєний під час реалізації