К ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ.

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

 

ЗМІСТ

 Вступ .......................................................................................................... 3

 1. Предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх ............. 7

 2. Особливості досудового розслідування у справах про злочини неповнолітніх        11

 2.1 Застосування до неповнолітніх спеціальних запобіжних заходів 11

 2.2 Обов'язковість участі захисника в справах про злочини неповнолітніх     12

 2.3 Особливості пред'явлення обвинувачення неповнолітньому ...... 13

 2.4 Додаткові підстави для виділення справи стосовно
неповнолітнього в окреме провадження ...................................... 15

 2.5 Додаткові правила щодо закінчення досудового слідства
в справах про злочини неповнолітніх .......................................... 15

 2.6 Звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин,
від кримінальної відповідальності і застосування до нього
примусових заходів виховного характеру .................................. 16

 3. Проблема затримання та взяття під варту неповнолітнього ............. 20

 Висновки .................................................................................................. 23

 Список використаної літератури ............................................................ 26

 Додаток А. Про направлення справи до суду для вирішення питання
про звільнення обвинуваченого від кримінальної
відповідальності ..................................................................... 28

ВСТУП

 Актуальність теми роботи. Відповідно до Конституції України всі люди рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини, закріплені в конституції, не є вичерпними.

 Права, свободи й обов'язки людини одержують конкретизацію і розвиток в окремих галузях права. Не винятком є і кримінально-процесуальне законодавство. Особливі процесуальні норми тут встановлені стосовно судочинства по справах про злочини неповнолітніх. Вони сформульовані з урахуванням інтелектуальних, психологічних, етичних та інших особливостей особи неповнолітнього обвинуваченого [13, с. 8].

 Вимоги дотримання низки особливих правил по справах даної категорії осіб були сприйняті міжнародним правом.

 Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються провадження правосуддя стосовно неповнолітніх ("Пекінські правила", 1985 р ):

 – націлюють на те, щоб справи стосовно неповнолітніх велись швидко, неупереджено, безпристрасно і без будь-яких затримок;

 – вимагають, щоб особи, які ведуть провадження по цих справах, мали відповідну кваліфікацію;

 – наказують поважати право неповнолітнього на конфіденційність, щоб уникнути заподіяння шкоди через непотрібну гласність;

 – передбачають можливість закриття справи за нереабілітуючими підставами з тим, щоб обмежити негативні наслідки судового розгляду і вироку;

 – рекомендують при виборі запобіжних заходів враховувати тяжкість, мотиви, причини злочину та особливості особистості підлітка і виходити при цьому з принципу "мінімальної достатності" [22, с. 118].

 Правила рекомендують створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх.

 Судочинство у справах про злочини неповнолітніх повинно максимально сприяти вихованню молоді в дусі поваги до прав і свобод інших людей, до ідеї правової держави, до законів України.

 Провадження у справах про злочини неповнолітніх здійснюється в єдиному процесуальному порядку з урахуванням названих правил і з дотриманням спеціальних вказівок, викладених у ст.ст. 432-449 Кримінально-процесуального кодексу України (надалі – КПК України).

 Закон надає неповнолітнім обвинувачкним додаткові права та створює додаткові гарантії захисту їх прав і свобод.

 Дані особливості застосовуються по справах про злочини осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років.

 Відповідно до статті 22 Кримінального кодексу України (далі – КК України) кримінальній відповідальності піддягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, згвалтування, розбій, здирство, крадіжку та інші злочини, винятковий перелік яких поданий у ч. 2 ст. 22 КК України.

 Відповідно до статті 111 КПК України досудове слідство по всім категоріях кримінальних справ стосовно неповнолітніх є обов'язковим. Провадження в формі приватного обвинувачення або протокольної форми досудової підготовки матеріалів не припускається. Неприпустимі будь-які спрощення процесуальної процедури досудового розслідування або судового розгляду. Стаття 112 КПК України визначає, що досудове слідство в усіх справах про злочини неповнолітніх провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

 Більш того, турбуючись про вирішення завдань встановлення істини, виявлення й усунення всіх причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, закон зобов'язує проваджувати розслідування в повному обсязі не лише по фактах злочинів, а й по фактах діянь, вчинених особами, що не досягли віку, з якого наступає кримінальна відповідальність.

 Як правило, проведення досудового слідства по справах неповнолітніх поручається спеціально виділеним для цього слідчим, що мають високу професійну підготовку та досвід роботи з неповнолітніми.

 Кримінально-процесуальне законодавство передбачає визначену систему додаткових гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод неповнолітніх, покликаних забезпечити справедливість правосуддя та вберегти неповнолітніх від шкідливих впливів дорослих злочинців [10, с. 11].

 Питання, пов'язані із процесуальним порядком проведення досудового слідства щодо неповнолітніх, розглядались у працях таких українських і російських авторів, як Біленчук П. Д., Благодир С. М., Добровольска Т. М., Коваленко Є. Г., Леоненко В. В., Лук'янчіков Є. Н., Маляренко В. Т., Меркушов А. Д., Михеенко М. М., Нор В. Т., Письменний Д. П., Романько В. Н., Сафуанов Ф. Ф., Смітієнко 3. Д., Тертишник В. М., Удалова Л. Д., Шибіко В. П. та ін.

 Метою роботи є визначення особливостей проведення досудового слідства щодо неповнолітніх.

Об'єктомдослідження у наданій курсовій роботі виступає досудове слідство, проведене щодо неповнолітніх.

 Предмет дослідження – норми КПК України, якими регулюється процесуальний порядок проведення досудового слідства щодо неповнолітніх.

 Методи дослідження – структурно-функціональний, метод системного аналізу, описовий, порівняльний.

 Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:

 – з'ясувати предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх;

 – охарактеризувати особливості:

 1) застосування до неповнолітніх спеціальних запобіжних заходів;

 2) участі захисника в справах про злочини неповнолітніх;

 3) пред'явлення обвинувачення неповнолітньому;

 4) підстав для виділення справи стосовно неповнолітнього в окреме провадження;

 5) правил щодо закінчення досудового слідства в справах про злочини неповнолітніх;

 6) звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності і застосування до нього примусових заходів виховного характеру;

 – висвітлити проблему затримання та взяття під варту неповнолітнього.

 Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.

1. ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

 Стаття 433 КПК України передбачає, що при провадженні досудового розслідування і розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітніми, в суді, крім обставин, що підлягають доказуванню по кожній кримінальній справі (ст. 64 КПК України), необхідно також з'ясувати:

 – вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

 – стан здоров'я і загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також вияснено, чи міг він цілком усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки і в якому ступені міг керувати ними);

 – характеристику особи неповнолітнього;

 – умови його життя і виховання;

 – обставини, що негативно впливали на його виховання;

 – наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність [14, с. 38].

 Закон відзначає, що для встановлення зазначених обставин повинні бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати важливі відомості, витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі і судові дії.

 Дані про точний вік обвинуваченого дозволяють:

 – вирішити питання про принципову можливість притягнення його до кримінальної відповідальності;

 – врахувати вікові особливості при проведенні слідчих і судових дій;

 – правильно визначити процесуальну процедуру провадження у справі і форму розв'язання справи по суті [13, с. 8].

 Особа вважається такою, що досягла визначеного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. Точний вік неповнолітнього обвинуваченого має бути підтверджений свідоцтвом про народження або паспортом. До матеріалів справи повинні бути прилучені копії таких документів.

 У випадках, коли документи, які підтверджують вік обвинуваченого (неповнолітнього), відсутні або їх неможливо одержати, або якщо виникли сумніви щодо їх достовірності, відповідно до п. 5 ст. 76 КПК України, для встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого обов'язково призначається експертиза.

 Вирішення цього питання належить до компетенції судово-медичних експертів. За недостатньо точного встановлення віку особи варто виходити з названого експертами мінімального його віку.

 У справі повинні бути дані про стан здоров'я і загальний розвиток неповнолітнього. Це необхідно для вирішення питання про застосування тих або інших заходів впливу.

 Для з'ясування стану інтелектуального розвитку неповнолітнього і рівня його розумової відсталості, для встановлення, чи міг він дійсно усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки і чи міг і якою мірою ними керувати, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в сфері дитячої і юнацької психології (педагог, психолог). Ці питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра [16, с. 12].

 На вирішення експертизи можуть бути поставлені такі питання:

 – які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній?

 – чи відповідає рівень інтелектуального розвитку неповнолітнього обвинуваченого його віку?

 – чи є в неповнолітнього обвинуваченого ознаки відставання в психічному розвитку, якщо так, то в чому вони виражаються і з чим вони пов'язані?

 – чи міг неповнолітній цілком усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки і якою мірою міг керувати ними в конкретних обставинах?

 – чи має оцінка ситуації неповнолітнім залежність від впливу з боку дорослих і якщо так, то який ступінь цієї залежності?

 – чи має неповнолітній обвинувач6ний відхилення в психічному розвитку (психічні аномалії), які не виключають його осудності й у чому вони виявляються?

 – чи не потребує обвинувачений лікування і якщо так, то якого?

 При провадженні у справах неповнолітніх необхідно дотримуватись такого принципового положення. Якщо неповнолітній, що досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, не страждає психічним захворюванням, що дає підставу для висновку про його неосудність, але внаслідок відставання в психічному розвитку не міг усвідомлювати небезпеку своїх дій, передбачати їх наслідків або керувати ними під час вчинення суспільно небезпечного діяння, то він не може бути визнаний винним, а отже і бути притягнутим до кримінальної відповідальності [6, с. 91].

 Справа в таких випадках підлягає закриттю відповідно до п. 2 ст. 6 КПК України.

 Для характеристики особистості неповнолітнього необхідно зібрати дані про те, де він навчався або працював, як ставився до навчання і праці, з'ясувати його поведінку в навчальному закладі, за місцем роботи і проживання.

 Якщо неповнолітній залишив навчання або працю, то слід з'ясувати, чому він це зробив, чи відомо про цим його батькам, службі в справах неповнолітніх, які міри були прийняті з їхньої сторони і як він на них відреагував.

 Варто з'ясувати, чи залучався неповнолітній до адміністративної або до кримінальної відповідальності.

 Дослідження умов життя і виховання неповнолітнього та обставин, які негативно вплинули на його виховання, потрібне для з'ясування причин і мотивів вчиненого злочину, визначення особливостей характеру обвинуваченого, його вольового і морального розвитку. Тут потрібний аналіз обставин, які могли впливати на формування його злочинної установки і конкретного злочинного наміру: пияцтво, наркоманія, релігійний фанатизм, розбещеність, що оточували неповнолітнього в сім'ї, байдужність, нашіптування, марнославство, національні забобони, протекціонізм, переслідування за критику, побори й інші негативні обставини в школі чи в трудових і неформальних колективах [15, с. 380].

 Особливу увагу варто приділяти з'ясуванню наявності дорослих, які втягують підлітків у злочинну діяльність, азартні ігри, здирство, аморальні релігійні секти або інші "товариства".

 По кожній справі обов'язково варто з'ясувати, чи не було з боку дорослих осіб підбурювання, виявляти та притягати до відповідальності підмовників, організаторів та інших співучасників злочину.

 Виявлення і викриття таких осіб має значення не тільки для правильного застосування заходів з припинення їх злочинної діяльності, а й для встановлення дійсної ролі неповнолітнього у вчиненні злочину, правильної оцінки його діяння.

2. ОСОБЛИВОСТІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

 2.1 Застосування до неповнолітніх спеціальних запобіжних заходів

 До неповнолітніх обвинувачуваних, крім запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК України (застосовуваних до всіх категорій обвинувачуваних), можуть застосовуватися також спеціальні запобіжні заходи.

 У справах щодо неповнолітніх рекомендується застосовувати такий спеціальний запобіжний захід, як передача неповнолітніх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які перебувають в дитячих закладах, – передача їх під нагляд адміністрації цих закладів [18, c. 380].

 Від батьків, опікунів, піклувальників чи адміністрації дитячих закладів відбираються письмові зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього і його з'явлення до слідчого, прокурора або в суд. При цьому зазначені особи попереджаються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність у випадку нез'явлення неповнолітнього до слідчого, прокурора або в суд.

 При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосоване грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому ст. 153 КПК України.

 2.2 Обов'язковість участі захисника в справах про злочини неповнолітніх

 Законом передбачається обов'язковість участі захисника в справах про злочини неповнолітніх. Відмова неповнолітнього обвинуваченого від захисника не обов'язкова для слідчого, прокурора і суду і не може бути прийнятою [8, c. 420].

 Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадку затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення – з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання.

 Як захисник допускаються будь-які фахівці в галузі права, а з моменту закінчення справи і пред'явлення матеріалів досудового слідства для ознайомлення – і близькі родичі, опікуни чи піклувальники.

 Вирішуючи питання про допуск близьких родичів, опікунів чи піклувальників до участі в справі як захисників слід мати на увазі обставини, за яких вони підлягають відведенню від справи, зокрема чи не були вони допитані як свідки, чи не мають вони іншого процесуального статусу (цивільного відповідача, потерпілого в справах про розкрадання малолітнім майна своїх родичів, обвинуваченого – співучасників чи посібників злочину) та інші обставини [8, с. 421].

 У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми старше одинадцяти років, але які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, захисник допускається до справи з моменту ознайомлення з постановою про закриття справи і матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього обвинуваченого в приймальник-розподільник – не пізніше 24 годин з моменту поміщення.

 Захисник у своїй діяльності виходить з принципу презумпції невинуватості обвинуваченого.

 Для вирішення покладених на нього завдань захисник має право на побачення з підзахисним наодинці. Він повинен використовувати всі інші процесуальні права, передбачені ст. 48 КПК України для встановлення істини і захисту свого підзахисного від необгрунтованого обвинувачення.

 2.3 Особливості пред'явлення обвинувачення неповнолітньому

 Відповідно до ст. 437 КПК України неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи в суд, як правило, через його батьків або інших законних представників. Неповнолітній, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.

 Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому і його допит провадиться в присутності захисника.

 У разі, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього.

 Слідчий роз'яснює педагогу або лікарю, батькам чи іншим законним представникам неповнолітнього, які присутні при пред'явленні обвинувачення та допиті, їх право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження.

 До пред'явлення неповнолітньому обвинувачення слідчий повинен ознайомити батьків і інших законних представників неповнолітнього обвинуваченого, педагога і лікаря з їхніми правами й обов'язками, передбаченими відповідно ст.ст. 438 і 128-1 КПК України.

 В постанові про притягнення неповнолітнього як обвинуваченого, а також у протоколі його допиту повинні бути зазначені відомості про присутніх при проведенні процесуальної дії і їх ставлення до обвинуваченого.

 Присутність педагога або лікаря необхідна у випадках, коли при пред'явленні обвинувачення, допиті і фіксації показань неповнолітнього бажано використовувати спеціальні знання в галузі педагогіки, психології або медицини.

 Слідчий роз'ясняє педагогу або лікарю, батькам або іншим законним представникам неповнолітнього, присутнім при пред'явленні обвинувачення і допиті, їх право задавати обвинувачуваному питання і викладати свої зауваження.

 Питання, поставлені обвинуваченому згаданими особами, і їх зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене питання, але відведене питання має бути занесене до протоколу.

 Якщо батьки або інші законні представники негативно впливають на неповнолітнього або намагаються заважати одержанню доказів і проведенню слідчої дії, слідчий або прокурор можуть не допускати їх до участі в допиті.

 Батьки й інші законні представники неповнолітнього обвинуваченого можуть бути допитані в справі як свідки з урахуванням положень ст. 63 Конституції України та ст. 69-1 КПК України: ніхто не несе відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів. Допитуваним свідкам роз'ясняються їх права, передбачені ст. 69-1 КПК України.

 Нерідко виправдана присутність при пред'явленні неповнолітньому обвинувачення і при його допиті спеціаліста в сфері дитячої і юнацької психології, педагога, що займався навчанням і вихованням неповнолітнього. Проте не варто запрошувати педагога, який за родом своєї діяльності відповідає за виховання обвинуваченого, педагога або спеціаліста, зацікавлених у результатах розслідування, педагога, який як учитель і вихователь обвинуваченого може бути допитаний як свідок.

 2.4 Додаткові підстави для виділення справи стосовно неповнолітнього в окреме провадження

 Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослими, то в стадії досудового слідства з дотриманням вимог ст. 26 КПК України повинна бути з'ясована можливість виділення справи стосовно неповнолітнього в окреме провадження.

 Таке виділення справи в окреме провадження може мати місце тоді, коли це не вплине на забезпечення всебічності, повноти та об'єктивності розслідування і розгляду справ.

 Виділення справи стосовно неповнолітнього обвинуваченого в окреме провадження дозволяє усунути можливість негативного впливу на нього дорослих співучасників злочину, сприяє наближенню судового рішення в справі до самої події злочину, забезпечує ефективність судового процесу і застосування заходів виховного характеру.

 2.5 Додаткові правила щодо закінчення досудового слідства в справах про злочини неповнолітніх

 Закон передбачає низку додаткових правил щодо закінчення досудового слідства в справах про злочини неповнолітніх.

 У силу частини 2 ст. 440 КПК України при оголошенні неповнолітньому обвинувачуваному про закінчення розслідування і пред'явленні йому матеріалів справи обов'язкова присутність захисника, а з дозволу слідчого може бути присутнім законний представник неповнолітнього.

 При цьому слід мати на увазі, що як захисники з моменту пред'явлення обвинуваченому матеріалів справи для ознайомлення можуть виступати і близькі родичі обвинуваченого.

 Участь законного представника неповнолітнього обвинуваченого не виключає обов'язкової участі захисника в ознайомленні зі справою. Але на відміну від захисника законний представник не має права знайомитися з матеріалами справи самостійно, тобто окремо від обвинуваченого.

 При ознайомленні з матеріалами справи законний представник неповнолітнього обвинуваченого має право обговорювати з захисником і обвинуваченим клопотання про проведення додаткового слідства: про витребування і приєднання до справи доказів, про призначення експертизи і проведення інших слідчих і процесуальних дій.

 Слідчий може не допускати законного представника неповнолітнього обвинуваченого до участі в ознайомленні з матеріалами справи або усунути його від даної процесуальної дії, якщо визнає, що це може спричинити негативний вплив на обвинуваченого або зашкодить його інтересам.

 2.6 Звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин,
від кримінальної відповідальності і застосування до нього примусових заходів виховного характеру

 Якщо суспільно небезпечне діяння було вчинено особою у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, по закінченні розслідування слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та направлення її до суду для застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (Додаток А). Справа в такому випадку разом з постановою направляється прокурору.

 Неповнолітньому, щодо якого винесена названа постанова, а також його батькам чи особам, які їх заміняють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи. При цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

 Встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка ще не досягла одинадцятирічного віку, він виносить постанову про закриття справи з дотриманням вимог ч. 2 ст. 7 – 3 КПК України (надавши можливість неповнолітньому і його батькам ознайомлення зі справою).

 Про це він повідомляє прокурора, службу, а також кримінальну міліцію в справах неповнолітніх за місцем проживання особи, які функціонують відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх".

 Рішення, викладене слідчим у такому документі як "постанова про закриття справи і направлення її в суд для застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру", у частині закриття справи набуває юридичної чинності з моменту давання письмової згоди, на це прокурором.

 Рішення ж про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру уповноважений прийняти тільки суд.

 Згідно зі статтею 97 КК України та ст. 9 КПК України неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення і перевиховання можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК України.

 У такому разі неповнолітньому, з дотриманням вимог ст.ст. 438 і 440 КПК України, пред'являється обвинувачення і після винесення рішення про направлення справи до суду для застосування примусових заходів виховного характеру надається можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи. Справа зі списком осіб, які підлягають виклику до суду, направляється прокурору.

 Для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності і застосування до нього примусових заходів виховного характеру необхідна сукупність таких умов:

 – подія злочину дійсно мала місце;

 – даний злочин вчинив деліктоздатний неповнолітній обвинувачений;

 – цей злочин є злочином невеликої тяжкості;

 – подія злочину не має великої суспільної небезпеки;

 – наявні всі умови і можливості для виправлення неповнолітнього без застосування покарання;

 – відсутні заперечення з боку неповнолітнього або його законного представника про таке розв'язання справи [9, с. 300].

 Якщо неповнолітній обвинувачений або його законний представник заперечують проти такого розв'язання кримінальної справи з застосуванням до обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, то таке рішення буде і недоцільним і незаконним.

 У цьому випадку кримінальна справа може бути закрита чи розв'язана за іншими підставами або ж направляється до суду з обвинувальним висновком. Відповідно до ст. 232-1 і 233 КПК України, отримавши від слідчого кримінальну справу, що надійшла в порядку, передбаченому ст.ст. 7-3 або 9 КПК України, прокурор у термін до п'яти днів перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:

 – дає письмову згоду з постановою слідчого і спрямовує справу в суд для застосування примусових заходів виховного характеру;

 – відміняє постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;

 – змінює постанову слідчого або виносить нову постанову [9, с. 301].

 При вирішенні долі кримінальних справ стосовно неповнолітніх варто виявляти гуманність.

 Не повинні застосовуватися міри кримінального покарання до неповнолітнього за незначні діяння, за діяння, що мають характер дитячого бешкетництва або бравади, за носіння з метою безпеки холодної зброї, за розкрадання майна в родичів або інших осіб, які спільно проживають із ними, якщо з боку останніх не надійшло скарг. До розслідування кримінальних справ стосовно неповнолітніх варто залучати спеціалістів, що мають добре серце, щедру душу, шляхетні думки і добру волю.

3. ПРОБЛЕМА ЗАТРИМАННЯ ТА ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ НЕПОВНОЛІТНЬОГО

 Затримання та взяття під варту, як запобіжні заходи, можуть бути застосовані до неповнолітнього обвинуваченого лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю вчиненого ним злочину, обумовлюється крайньою необхідністю, здійснюється для запобігання більш значної шкоди інтересам суспільства і держави, правам і свободам громадян.

 Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього за наявності підстав і в порядку, що встановлені ст.ст. 106, 148, 150, 155 і 157 КПК України.

 Взяття під варту здійснюється лише тоді, коли застосування іншого запобіжного заходу не може гарантувати, що неповнолітній не розпочне спроб до вчинення нових злочинів, не буде перешкоджати встановленню істини в справі, не переховується від слідства і суду.

 Відповідно до закону арешт можливий тільки за рішенням суду.

 При вирішенні питання про підтримку клопотання слідчого про арешт неповнолітнього обвинуваченого і звернення з цього приводу до суду з поданням прокурор зобов'язаний старанно ознайомитися з усіма матеріалами справи, що містять підстави для взяття під варту, й особисто, в усіх без винятку випадках, допитати неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого.

 Про затримання або взяття під варту неповнолітніх обвинувачуваних в обов'язковому порядку сповіщаються їх батьки або особи, що їх заміняють, – опікуни чи піклувальники.

 Якщо буде встановлено, що особа вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, віднесене до категорії тяжких злочинів, і її необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду її може бути поміщено у приймальник-розподільник дня неповнолітніх на строк до 30 діб. Продовження зазначеного терміну законом не передбачено.

 Участь захисника в цьому випадку забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього в приймальник-розподільник.

 Обрання запобіжного заходу здійснюється відповідно до вимог ст. 165-2 КПК України. Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду.

 Таке саме подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

 Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

 Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставляння його в суд під вартою.

 Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, – не більше сорока восьми годин з моменту доставляння затриманого в цей населений пункт.

 Одержавши подання, суддя вивчає матеріали, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, опитує підозрюваного чи обвинуваченого, за необхідності опитує особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову:

 1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

 2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

 Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.

 На постанову судді прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

 Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу є необхідність додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого – до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова.

 У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

 При прийнятті рішення про затримання чи арешт неповнолітнього необхідно переконатися в його особистості і перевірити інформацію щодо його віку.

ВИСНОВКИ

 Підсумовуючи викладене у курсовий роботі, можна зробити такі висновки.

 1. Провадження у справах про злочини неповнолітніх здійснюється в єдиному процесуальному порядку з урахуванням вимог, викладених у ст.ст. 432-449 Кримінально-процесуального кодексу України.

 2. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає певну систему додаткових гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод неповнолітніх, покликаних забезпечити справедливість правосуддя та вберегти неповнолітніх від шкідливих впливів дорослих злочинців.

 3. При провадженні у справах неповнолітніх необхідно дотримуватись такого принципового положення. Якщо неповнолітній, що досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, не страждає психічним захворюванням, що дає підставу для висновку про його неосудність, але внаслідок відставання в психічному розвитку не міг усвідомлювати небезпеку своїх дій, передбачати їх наслідків або керувати ними під час вчинення суспільно небезпечного діяння, то він не може бути визнаний винним, а отже і бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

 4. Для характеристики особистості неповнолітнього необхідно зібрати дані про те, де він навчався або працював, як ставився до навчання і праці, з'ясувати його поведінку в навчальному закладі, за місцем роботи і проживання. Варто з'ясувати, чи залучався неповнолітній до адміністративної або до кримінальної відповідальності. Дослідження умов життя і виховання неповнолітнього та обставин, які негативно вплинули на його виховання, потрібне для з'ясування причин і мотивів вчиненого злочину, визначення особливостей характеру обвинуваченого, його вольового і морального розвитку.

 5. Особливу увагу варто приділяти з'ясуванню наявності дорослих, які втягують підлітків у злочинну діяльність.

 5. До неповнолітніх обвинувачуваних, крім запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК України (застосовуваних до всіх категорій обвинувачуваних), можуть застосовуватися також