К ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ (2).

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право України (загальна частина)"
на тему: ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ (ст. 26 КК)

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Поняття співучасті в українському кримінальному праві 5
Розділ 2. Форми співучасті 11
Розділ 3. Види співучасників 15
Розділ 4. Кваліфікація дій співучасників і призначення покарання 21
Розділ 5. Спеціальні питання відповідальності співучасників:
ексцес виконавця, добровільна відмова
співучасників, невдалі підбурювання і пособництво 25
Висновки 28
Список використаної літератури 31

ВСТУП
Актуальність питань, які стосуються злочинів, вчинених у співучасті, визначається рядом обставин як теоретичного, так і практично-прикладного характеру.
Положення щодо співучасті у злочині, відповідальності співучасників традиційно містяться у законодавстві. Їм присвячений окремий розділ VІ Загальної частини КК України. Причому в КК 2001 р. вони регламентовані більш детально, ніж у раніше діючому кримінальному законодавстві України.
Втім, при цьому деякі питання розкриті не досить чітко чи суперечливо. Наприклад, у ч. 2 ст. 29 КК України однозначно вказано, що організатор, підбурювач та пособник злочину підлягають відповідальності за тією ж статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. У наступній частині цієї ж статті визначено, що окремі ознаки складу злочину можуть інкримінуватися не всім співучасникам.
Зокрема, ознаки, що характеризують особу окремого співучасника, ставляться у вину лише цьому співучаснику. При цьому не вказується, яким же чином можна реалізувати дані положення, враховуючи, що стаття про злочин, вчинений виконавцем, часто не передбачає ознак, якими наділені організатори, підбурювачі, пособники злочину і, навпаки.
Тому виникає суперечність між вимогами, закріпленими у ч. 2 та ч. З ст. 29 КК України. Має місце неузгодженість положень про співучасть, які регламентовані статтями Загальної частини КК України, та відповідних положень, що містяться у статтях його Особливої частини. Як вирішувати такого роду колізії (а їх перелік можна продовжувати), у самому законі не визначено, теоретичні положення стосовно цього поки що відсутні. Разом з тим без їх вирішення ефективне застосування кримінального закону в цій частині, по суті, неможливе. Вказане свідчить про актуальність теоретичної розробки і вивчення відповідних положень.
Об'єктомдослідження у наданій курсовій роботі є співучасть у злочині.
Предмет дослідження - норми Кримінального кодексу України, що стосуються співучасті у злочині.
Мета роботи пов'язана зі спробою всебічно розглянути окремі елементи інституту співучасті у злочині, простежити, як у теорії і практиці українського кримінального законодавства стверджувалися і юридично закріплювалися різні підходи до вирішення проблеми.
Методи дослідження - описовий, порівняльний.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувалісь такі завдання:
- з'ясувати поняття співучасті в українському кримінальному праві;
- розглянути форми співучасті;
- визначити види співучасників;
- окреслити особливості кваліфікації дій співучасників і призначення покарання;
- охарактеризувати спеціальні питання відповідальності співучасників: ексцес виконавця, добровільну відмову співучасників, невдалі підбурювання і пособництво.
Структура роботи: вступ, п'ять розділів, висновки, список використаної літератури.


РОЗДІЛ 1.
ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

У чинному кримінальному законодавстві дається визначення поняття співучасті, встановлюються ознаки, які характеризують діяльність окремих співучасників (виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників), а також містяться вказівки про підстави і принципи їх караності (розділ VІ КК України).
Співучасть у злочині розглядається кримінальним правом як особлива форма вчинення злочину, що характеризується в деяких випадках більш високим порівняно з особою, яка вчиняє злочин індивідуально, ступенем суспільної небезпеки [10, С. 43].
Об'єднання зусиль декількох осіб для скоєння певного злочину, взаємна підтримка співучасниками один одного, особливо, при попередньо організованій злочинній діяльності, не лише полегшують вчинення злочину, але й часто завдають значну шкоду суспільним відносинам, дають можливість підготувати і вчинити такі злочини, які неможливо скоїти поодинці.
Невипадково, значна частина таких небезпечних злочинів, як, наприклад, розкрадання державного майна у великих і особливо великих розмірах, порушення правил про валютні операції, розбій, грабіж, обман покупців та ін., вчинюється організованими групами злочинців, про що відзначає у своїй монографії, присвяченій проблемам співучасті, Г. Ф. Бурчак [4, С. 15].
Будучи особою формою скоєння злочину, співучасть має низку об'єктивних і суб'єктивних ознак [12, С. 259].
Однією з об'єктивних ознак співучасті є участь в одному й тому ж злочині двох чи більше осіб, причому всі співучасники осудні (ч. 1 ст. 19 КК України) і досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 22 КК України).
Використання неосудного чи неповнолітнього, який не досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, при вчиненні суспільно небезпечних дій не утворює співучасті, а розглядається як різновид посереднього заподіяння, при якому неосудний чи малолітній є лише знаряддям вчинення злочину.
Той же, хто використовував зазначених осіб, відповідає як безпосередній виконавець відповідного злочину, а коли мова йде про використання неповнолітніх - ще і по ст. 304 КК України за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.
При співучасті дві чи більше особи діють спільно.
З об'єктивної сторони спільність участі в злочині виражається в тому, що дії кожного зі співучасників спрямовані на скоєння того ж самого злочинного діяння і сприяють його виконанню.
За своїм характером участь у злочині окремих осіб може бути вельми різною. Поряд з тими особами, які безпосередньо вчиняють дії, описані у відповідній статті Особливої частини (виконавці), у коло співучасників можуть входити й ті, хто схилив до вчинення злочину (підбурювачі), організував злочинну діяльність декількох осіб (організатори) чи створив інші умови для вчинення злочину (пособники).
Оскільки дії підбурювача, організатора і пособника у різний спосіб й у різному ступені сприяють вчиненню злочину, за часом ці дії повинні передувати чи, принаймні, збігатися зі вчиненням виконавцем злочину і знаходитися з цим злочином у зумовлюючому чи причинному зв'язку.
Наявність зумовлюючого і причинного зв'язку між діями кожного зі співучасників і вчиненим злочином свідчить про те, що скоєне є наслідком спільної злочинної діяльності всіх співучасників, що, у свою чергу, створює об'єктивні передумови для відповідальності всіх співучасників на тих самих підставах.
Встановлення об'єктів зв'язку між дією (бездіяльністю) і злочинним результатом при співучасті має деякі особливості порівняно з випадками вчинення злочину однією особою. У причинного зв'язку зі злочинним наслідком знаходяться дії (бездіяльність) виконавців і співвиконавців. Діяння пособників, підбурювачів, іноді організаторів не заподіюють безпосередньо, а обумовлюють настання злочинних наслідків. Причинно вони пов'язані зі своїм "внеском" у спільний злочин - наданням допомоги чи стимулюванням у виконавця рішучості вчинити злочин.
З суб'єктивної сторони співучасть припускає умисну діяльність усіх співучасників. Це означає, що мова йде про спільну участь двох чи більше осіб у вчиненні умисного злочину, коли підбурювач, організатор і пособник, будучи обізнаними про характер чиненого виконавцем злочину, одночасно усвідомлюють, що своїми діями вони сприяють виконавцю у вчиненні злочину чи спонукають його до цього.
Усвідомлене використання у своїх злочинних цілях однією особою іншої, не обізнаної про характер чинених ним дій, являє собою не співучасть, а різновид посереднього заподіяння, при якому перша особа відповідає за умисне заподіяння шкоди, а друга чи взагалі не відповідає, якщо діяла невинно, чи несе відповідальність за необережне завдання шкоди, якщо наслідки, що наступили, вони повинні були і могли передбачити.
Так, В. запропонував своєму приятелю Б. вистрілити з рушниці у свого недруга, запевнивши Б., що рушниця заряджена холостим патроном і постріл викликає лише переляк. Б., пострілом якого був вбитий потерпілий, відповідає за необережне убивство, тому що він не перевірив патрон, а В. - за умисне вбивство [15, С. 125].
Співучасть відсутня, коли той, хто вирішив вчинити злочин, користається тією чи іншою допомогою інших осіб, які не знають, що вони допомагають вчиненню злочину.
Визнання можливості співучасті в необережних злочинах суперечить самій сутності інституту співучасті і його законодавчому визначенню, що прямо вказує на умисну участь декількох осіб [5, С. 53].
Не буде співучасті, коли водій автомашини перевищує швидкість на прохання пасажира та в результаті злочинної самовпевненості здійснює наїзд на пішохода. В момент скоєння зазначених дій винні хоча і передбачали можливість настання шкідливих наслідків у такій ситуації, але розраховували на запобігання шкідливих наслідків, не вважаючи свої дії суспільно небезпечними в момент їх вчинення. Такі дії не можуть розглядатися умисно спільно вчиненими [5, С. 63].
Неможлива й необережна співучасть у злочинах, чинених умисно іншими особами, оскільки в цих випадках також не відбувається свідомого об'єднання зусиль для досягнення єдиного злочинного результату.
Усі співучасники діють умисно, причому умисел переважно буває прямим, коли бажання вчинити той же самий злочин поєднує злочинну діяльність декількох осіб. У ряді випадків співучасть можлива й при наявності непрямого умислу.
Так, К. і Ф., обидва в нетверезому стані, повертаючись додому з полювання, побачили зграю домашніх качок, яких гнав від ставка підліток. В результаті підбурювання Ф. К. вирішив підстрелити декілька качок, зневажаючи тим, що хлопчик знаходився в безпосередній близькості від цілі й постріл у напрямку качок створював реальну небезпеку для його життя. У результаті пострілу хлопчик був важко поранений. Суд визнав К. і Ф. співучасниками у завданні тяжких тілесних ушкоджень, хоча стосовно наслідків, що наступили, з їх сторони мав місце непрямий умисел [15, С. 125].
У зміст умислу кожного зі співучасників обов'язково повинно входити усвідомлення характеру суспільної небезпеки чиненого виконавцем злочину, а також, за загальним правилом, усвідомлення тієї обставини, що дана особа діє не поодинці, а спільно з іншими особами, роблячи свій внесок у вчинення злочину.
Остання вимога відноситься до підбурювача, пособника й організатора, що, як мінімум, повинні знати про злочинний характер дій і намірів виконавця й усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, що створюють необхідні умови для скоєння злочину виконавцем. Про діяльність один одного ці співучасники можуть бути і не інформовані.
Що стосується виконавця, то в більшості випадків він є обізнаним про злочинну діяльність інших співучасників, що сприяють йому в підготовці й вчиненні злочину. Більш того, звичайно між виконавцями й іншими співучасниками має місце обопільна угода (змова) про спільне вчинення злочину, що дає можливість всім співучасникам погоджувати свої дії і робити, таким чином, злочинну діяльність більш ефективною (з точки зору злочинців).
Втім, взаємна поінформованість виконавця й інших співучасників, а також попередня змова між ними про спільне вчинення злочину, завжди притаманні лише більш небезпечним формам співучасті і не є його обов'язковими ознаками. Можливі випадки, коли виконавець може і не знати про діяльність інших співучасників, умисно сприяючих вчиненню ним злочину. Такий однобічний суб'єктивний зв'язок не виключає співучасті. Однак пособники, підбурювачі, організатори завжди повинні знати про дії виконавця злочину.
Так, С., знаючи про намір свого сина на грунті ревнощів вбити свою дружину, до якої С. також відносилася неприязно, з метою сприяння вчиненню злочину купила мисливську рушницю і подарувала її сину. Через кілька днів після цього син С. пострілом з рушниці вбив дружину. Оскільки С. умисно сприяла скоєнню вбивства, у її діях наявні ознаки співучасті (пособництва) [15, С. 127].
Співучасть припускає для всіх учасників наявність загального за змістом умислу, спрямованого на досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви і цілі поведінки співучасників можуть збігатися, але можуть й бути різними.
Так, при убивстві за винагороду один з співучасників може діяти на грунті ревнощів чи помсти, а інший - з корисливих спонукань; при зловживанні службовим становищем один може ставити перед собою кар'єристські цілі, інший може діяти, виходячи з неправильно зрозумілих службових інтересів.
Таким чином, вирішальним фактором є те, що всі співучасники поєднують свою злочинну діяльність, усвідомлюючи характер чиненого виконавцем злочину і бажаючи чи свідомо допускаючи за певними мотивами настання єдиного злочинного результату.


РОЗДІЛ 2.
ФОРМИ СПІВУЧАСТІ
У теорії кримінального права питання про розмежування різновидів співучасті відноситься до числа проблемних. Дослідники в різний час і в різній послідовності виділяли такі види спільної участі в злочинному діянні, як співучасть просту, під якою розумілося співвиконавство і співвинність, що самі по собі утворювали окрему групу співучасті, а також співучасть у точному змісті цього слова, під егідою якого виділялася співучасть з попередньою згодою, злочинне об'єднання, злочинна організація, злочинна група, організована група, банда тощо [8, С. 4].
Найпростішою і найменш небезпечною формою співучасті є співучасть без попередньої змови, коли погодженість злочинної діяльності чи співучасників незначна, чи навіть зовсім відсутня. Суб'єктивний зв'язок між ними мінімальний і обмежується знанням одного співучасника про злочинну діяльність іншого, яка приєднується до його дій, що, як правило, встановлюється в момент початку вчинення злочину, чи навіть у процесі його вчинення [6, С. 40].
Усе це не дає можливості співучасникам погодити свої дії, заздалегідь продумати й підготувати все необхідне, а також вжити заходів до приховання слідів злочину. Тому співучасть без попередньої змови часто істотно не підвищує суспільну небезпеку усього вчиненого в цілому.
Лише при деяких злочинах з-поза особливостей їх об'єкта, суб'єкта, обстановки, місця вчинення злочину та ін. наявність співучасті без попередньої змови, особливо, коли всі співучасники виступають у ролі співвиконавців, істотно підвищує суспільну небезпеку вчиненого. У цих випадках така форма співучасті, іменована, звичайно, групою, передбачається в Особливій частині як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів (наприклад, деяких військових злочинів, згвалтування тощо) [21, С. 132].
Співучасть з попередньою змовою має місце у випадках, коли декілька осіб домовляються про спільну злочинну діяльність до початку вчинення злочину.
За своїм характером попередня змова може бути різною. Вона може стосуватися лише окремих моментів вчинення злочину чи його розкриття, не утворювати міцних зв'язків між співучасниками і не узгоджувати в цілому всю їх діяльність. Але змова може бути й грунтовною, наприклад, у великих розкраданнях державного майна.
За об'єктивним критерієм - характером і ступенем погодженості та організованості - співучасть підрозділяється на співвиконавство і співучасть у власному змісті слова.
При співвиконавстві відсутній значущий для кваліфікації дій поділ ролей на виконавців, підбурювачів, пособників, організаторів. Тому дії всіх співвиконавців кваліфікуються без посилання на ст. 26 КК України.
При співучасті у власному змісті слова має місце юридично значущий поділ ролей. Лише виконавець виконує своїми діями (бездіяльністю) склад злочину. Інші лише в тій чи іншій формі пособництва, організаторської діяльності (якщо організатор не був співвиконавцем як член групи), підбурювання створюють для цього необхідні сприятливі умови. Тому дії всіх таких співучасників, крім виконавця, кваліфікуються з посиланням на ст. 26 КК України.
При єдності суб'єктивних і об'єктивних критеріїв співучасть підрозділяється на види і підвиди. Співвиконавство має два підвиди: з попередньою змовою і без попередньої змови.
Співвиконавство з попередньою змовою у свою чергу поділяється на:
а) групу з попередньою змовою;
б) організовану групу;
в) банду;
г) організацію.
Під організованою групою розуміється група з двох чи більше осіб, що попередньо, тобто до вчинення злочину, домовилася і розподілили ролі для вчинення одного чи декількох злочинів.
Так, Р., С. і Л. вирішили викрасти товари з магазина. Вони заздалегідь домовилися, що С. і Л., зв'язавши вартових, проникнуть у магазин і відберуть найбільш цінні товари, а Р. у домовлений час підгонить машину, на якій можна буде відвезти викрадене. Судом було визнано, що розкрадання зроблено організованою групою [15, С. 129].
Організована група може складатися зі співвиконавців, що, відповідно до попередньої змови, приймають безпосередню участь у вчиненні злочину; але переважно в процесі попередньої змови між членами організованої групи відбувається розподіл ролей, і одні з них можуть виступати в ролі організаторів, інші - пособників, треті - безпосередніх виконавців.
Найбільш небезпечною формою співучасті є злочинне співтовариство, при якому має місце не проста угода декількох осіб про спільне вчинення злочину, а складаються певні стійкі організовані форми зв'язку злочинців, виробляються певні методи злочинної діяльності, створюється споєна організація, метою якої є заняття злочинною діяльністю [8, С. 5].
Злочинні співтовариства створюються для заняття злочинною діяльністю, тобто для вчинення декількох, найчастіше невизначеної кількості злочинів чи якщо й одного злочину, то дуже значного за масштабом і складного за виконанням, у процесі підготовки якого складаються стійкі форми злочинних зв'язків, виробляються конкретні методи і прийоми злочинної діяльності тощо.
Всередині злочинного співтовариства між його членами звичайно відбувається розподіл ролей, причому важливу роль відіграють організатори. Іноді всі члени виступають у ролі співвиконавців. Різновидами злочинних співтовариств, створюваних для певних цілей і передбачених у законі як самостійні злочини, є змова з метою захоплення влади (ст. 109 КК України), бандитизм (ст. 257 КК України).
В обох випадках, хоча цілі злочинної діяльності винних є різними, однак з погляду характеру їх злочинних зв'язків в наявності злочинне співтовариство, що характеризується згаданими вище ознаками, однаково властивими для всіх різновидів даної форми співучасті.


РОЗДІЛ 3.
ВИДИ СПІВУЧАСНИКІВ
Характер дій окремих співучасників при кожній з розглянутих форм співучасті може бути різним; це має істотне значення для вирішення питання про підстави відповідальності співучасників, кваліфікацію їх дій і індивідуалізацію покарання [6, С. 156-187].
У чинному законодавстві міститься вичерпний перелік можливих співучасників і дається чітка характеристика їх дій.
Виконавцем визнається особа (ч. 2 ст. 27 КК України), яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України.
При цьому зазначені дії можуть бути виконані повністю однією особою, але можуть бути вчинені вроздріб і декількома особами, які будуть співвиконавцями злочину.
Так, співвиконавцем є така особа, яка, знаходячись разом з іншими виконавцями на місці вчинення злочину, надає їм безпосередню допомогу в скоєнні злочину, наприклад, тримає жертву при вбивстві чи згвалтуванні.
Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням (ч. 3 ст. 27 КК України).
Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Практика переважно зіштовхується з організатором при вчиненні злочинів у таких більш небезпечних формах співучасті, як злочинне співтовариство і організована група. Однак, організатор виявляє себе й при співучасті без попередньої змови, коли один з співвиконавців вже в процесі вчинення злочину бере на себе керівництво іншими співучасниками. Це значно збільшує небезпеку злочинної діяльності, особливо при таких злочинах, як хуліганство, опір представнику влади тощо.
Конкретно дії організатора можуть бути різними. Вони можуть виражатися в керівництві підготовкою і вчиненням окремих злочинів, складанні плану їх вчинення, вербуванні співучасників, розподілі ролей між ними, інструктажі співучасників, виробленні організаційних форм зв'язку і методів злочинної діяльності, забезпеченні знаряддями і засобами вчинення злочинів тощо.
Ці й інші конкретні форми діяльності організатора зустрічаються в різних сполученнях при вчиненні багатьох злочинів. Для визнання особи організатором необов'язково, щоб вона вчинила в сукупності всі ці форми злочинної діяльності. Вирішальним є те, що організатор поєднує зусилля інших співучасників, направляє їх спільну злочинну діяльність у стадії підготовки чи безпосереднього вчинення злочину.
Організатор, будучи керівником спільної злочинної діяльності декількох осіб (творцем злочинного співтовариства, керівником підготовки чи вчинення злочину), завжди діє з прямим умислом, тобто він знає про характер тих дій, що повинні бути виконані рядовими учасниками, знає про склад групи, про методи її злочинної діяльності тощо. Все це дає можливість організатору здійснювати керівництво і направляти діяльність всієї злочинної групи до заздалегідь поставленій і бажаній ним мети.
Небезпека організаторської злочинної діяльності є в такому ступені значною, що в окремих випадках безпосередньо в статтях Особливої частини КК України встановлюється підвищена відповідальність за такого роду дії (наприклад, у ст. 294 КК України така відповідальність передбачена за організацію масових заворушень).
Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК України).
Специфічною рисою діяльності підбурювача, що відрізняє його від інших співучасників, є те, що він впливає на волю іншої особи і стимулює в ньому рішучість вчинити певний злочин. Форми спілкування підбурювача з особами, яких він схиляє до вчинення злочину, можуть бути найрізноманітнішими (усна, письмова, шляхом символічних дій тощо).
Методи і засоби стимулювання рішучості бувають різноманітними й багато в чому залежать від суб'єктивних особливостей осіб, що виступають у ролі підбурювача і підбурюваного, від характеру їх стосунків. Це можуть бути погроза і подарунки, обіцянки, домовленості, прохання, підкуп, лестощі, зловживання владою чи авторитетом, насильство тощо.
Можливо й різне сполучення зазначених методів. Іноді підбурювачів може бути декілька.
Підбурювання є завжди конкретним. Не можна схиляти до вчинення злочинів взагалі, без вказівки певного об'єкта посягання. Загальні заклики й бажання, що не містять вказівки на конкретний об'єкт і не мають на меті схилити певну особу до вчинення певного злочину, не створюють ще рішучості в даній особи на вчинення конкретного злочину, а тому такі заклики не є безпосередньою умовою вчинення злочину.
Тому не буде підбурювання, якщо хто-небудь, не стимулюючи рішучості на вчинення певного злочину, розвиває в інших особах дурні похилості, нездорові погляди на ті чи інші явища життя чи навіть заохочує й вихваляє в загальній формі той чи інший вид злочинної діяльності (наприклад, проповідує "злодійську романтику").
Такого роду дії в кримінальному праві розглядаються іноді як самостійний злочин, якщо вони вже самі по собі завдають шкоду певним суспільним відносинам чи підготовляють грунт для вчинення злочину (наприклад, пропаганда війни - ст. 436 КК України, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність - ст. 304 КК України).
Якщо в зазначених випадках поряд із загальними закликами встановлені факти стимулювання рішучості в інших осіб на вчинення конкретного злочину, вчинений злочин має кваліфікуватися за сукупністю злочинів як підбурювання до вчинення відповідного злочину й один зі згаданих злочинів.
Із суб'єктивної сторони діяльність підбурювача майже завжди характеризується наявністю прямого умислу, коли винний, усвідомлюючи, що своїми діями стимулює рішучість в іншої особи вчинити конкретний злочин, активно направляє свою волю до досягнення саме цієї мети, бажаючи, щоб був вчинений даний злочин.
Підбурювання можливе і при наявності неконкретизованого умислу, коли винний схиляє іншу особу до вчинення дій, які можуть спричинити наслідки хоча й одного характеру, але різної тяжкості, наприклад підбурювання до нанесення удару ножем, в результаті чого можуть бути завдані тілесні ушкодження різної тяжкості й навіть смерть. У цих випадках підбурювач, як і виконавець, відповідає за наслідки, що фактично наступили.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК України).
У законі даються вичерпний перелік і досить докладна характеристика форм діяльності пособників, що, приєднуючи свою злочинну діяльність до діяльності інших осіб, вже після виникнення в них умислу вчинити певний злочин, надають істотну допомогу цим особам у вчиненні злочину.
Пособництво відрізняється від виконавства тим, що допомога пособника, як правило, передує факту вчинення злочину чи якщо і збігається з ним у часі, то не виражається в безпосередньому виконанні дій, описаних у відповідній статті Особливої частини.
Пособництво може бути фізичним (матеріальним) та інтелектуальним.
Фізичне пособництво виражається в наданні засобів чи усуненні перешкод. Воно буває спрямовано на надання матеріальної чи фізичної допомоги виконавцям злочину при підготовці вчинення злочину. Як правило, ці форми пособництва пов'язані зі вчиненням певних активних дій - надання зброї, засобів пересування, знарядь злому, складання підроблених документів, відволікання охорони, усунення інших перешкод тощо.
Усунення перешкод до вчинення вбивства припускає активні дії, що сприяють вчиненню злочинного задуму, а не бездіяльність чи пасивність особи, обізнаної про майбутній злочин.
Однак у деяких випадках фізичне пособництво може виражатися й у бездіяльності, але лише тоді, коли на особу покладався спеціальний обов'язок перешкодити злочину, чого він не зробив, у такий спосіб усуваючи перешкоду до вчинення злочину.
Спеціальний обов'язок перешкоджати вчиненню злочину повинний бути не моральним, а правовим обов'язком, тобто чи випливати з вимог служби, професійних обов'язків, чи з постанов закону або підзаконних актів і покладати на певних осіб особливий обов'язок активно перешкоджати посяганням, піклуватися про захист тих чи інших інтересів (наприклад, обов'язок вартового охороняти довірений об'єкт, обов'язок матері охороняти інтереси своєї дитини тощо).
Інтелектуальне пособництво, що виражається в дачі порад і указівок, а також у заздалегідь даній обіцянці приховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом, зміцнює рішучість у виконавця вчинити злочин, а також сприяє йому, надає йому допомогу в більш успішній підготовці злочину і його безпосередньому виконанні (наприклад, поради про використання найбільш ефективних знарядь і засобів вчинення злочину, точні вказівки про розташування охорони тощо).
Коли мова йде про поради і вказівки, то треба мати на увазі, що для наявності цих форм пособництва необхідно, щоб винний не просто усвідомлював, що факти, які повідомляються ним, можуть виявитися корисними при вчиненні злочину, але й виявляв певну активність чи ініціативу в наданні цих фактів.
На відміну від підбурювання розглянутий вид пособництва припускає, що у виконавця вже була рішучість на вчинення злочину, а поради і вказівки чи сприяють її зміцненню, чи можуть бути корисні при вчинення злочину і його прихованні.
Заздалегідь обіцяне приховування як вид пособництва буде мати місце тоді, коли обіцянка приховати злочинця, сліди злочину дається до початку чи під час вчинення злочину, але не після його закінчення.
Сам факт обіцянки надання допомоги зміцнює у виконавця рішучість вчинити злочин, і у такий спосіб дані дії вступають у причинний зв'язок з вчиненим злочином. Тому не звільняється від відповідальності пособник, якщо надані ним засоби чи інші дії, у яких виразилося пособництво, не зіграли планованої ролі чи навіть зовсім виявилися непотрібними, тому що, наприклад, у зв'язку з обстановкою, яка змінилася, виконавець використовував інші засоби при вчиненні злочину.
РОЗДІЛ 4.
КВАЛІФІКАЦІЯ ДІЙ СПІВУЧАСНИКІВ І ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
При співучасті злочин вчинюється спільними діями декількох осіб, кожна з яких робить певний внесок у вчинення злочину і пов'язано з ним винним і причинним зв'язком. Тому в українському кримінальному праві всі співучасники відповідають на рівних підставах і в однакових межах, тобто в межах санкції тієї статті Особливої частини, що передбачає відповідальність за спільно вчинений злочин.
Юридично це положення знаходить своє вираження в тому, що дії всіх співучасників, як правило, кваліфікуються за тією ж статтею, що і дії виконавця.
Відповідно до положень про підстави кримінальної відповідальності при цьому повинні бути дотримані такі правила: дії виконавця кваліфікуються тільки за статтею Особливої частини, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а дії організатора, підбурювача і пособника, якщо вони одночасно з виконанням своїх функцій не були співвиконавцями, - за загальним правилом за тією ж статтею Особливої частини, але з обов'язковим посиланням на ст. 26 КК України.
Такий порядок кваліфікації зумовлений тим, що ознаки, які характеризують дії виконавця, безпосередньо вчиняючого злочин, вичерпно описані в диспозиції відповідної статті Особливої частини, у той час як ознаки, що характеризують дії інших співучасників, зазначені саме в ст. 26 КК України, що і повинно бути відбите при кваліфікації цих дій.
Так, якщо В. дав своєму знайомому С. рушницю, знаючи, що той збирається на грунті ревнощів вбити свою дружину, й усвідомлюючи, що рушниця буде використана для цього, то у випадку вчинення вбивства дії С. кваліфікуються за ст. 115 КК України, а дії В. - за ст. 26 і ст. 115 КК України.
Якщо злочинна діяльність виконавця була перервана на стадії посягання чи готування, ця обставина також повинна знайти своє відображення при кваліфікації дій кожного зі співучасників шляхом додаткового посилання на ст. 14 КК України, що визначає відповідальність за готування і посягання. Так, якщо крадіжка державного майна була перервана на стадії посягання, то дії виконавця кваліфікуються за ст. 14 і 185 КК України, а підбурювача і пособника - за ст.ст. 14, 26 і 185 КК.
При кваліфікації дій співучасників важливе значення має не тільки урахування характеру участі даної особи в злочині, але й урахування виду співучасті, оскільки в окремих статтях Особливої частини певні форми співучасті вказуються як основні чи кваліфікуючі ознаки конкретних складів злочинів (наприклад, у ст. 257 КК України однією з ознак складу бандитизму є "банда", у ст. 185 КК України КК кваліфікуючою ознакою є вчинення розкрадання за попередньою змовою групою осіб.
У цих випадках, хоча між членами банди чи групи може мати місце розподіл ролей і деякі з них можуть не приймати особистої участі у вчинення конкретних злочинів, дії всіх членів злочинного співтовариства чи групи повинні кваліфікуватися безпосередньо за тією ж статтею Особливої частини, в якій міститься вказівка на ці види співучасті.
При наявності злочинного співтовариства чи групи, що вчинили декілька злочинів, важливе значення має також питання про обсяг зобов'язання окремим членам зазначених злочинних груп.
У кримінальному праві зараз рішуче відкидаються погляди, що розділялися раніше багатьма теоретиками і практиками, що в таких випадках кожному з членів злочинного співтовариства повинна ставитися у вину вся сукупність вчинених співтовариством злочинів незалежно від участі даного члена співтовариства в підготовці чи вчиненні окремих з них і навіть незалежно від поінформованості його про ці злочини.
Відповідно до загальних принципів українського кримінального права при вчиненні ряду злочинів злочинним співтовариством чи організованою групою кожному з членів цих злочинних об'єднань повинні ставитися у вину лише ті злочини чи епізоди, в яких дана особа приймала будь-яку участь.
Так, наприклад, якщо при бандитизмі у вчиненні деяких нападів окремі члени банди не брали участь і навіть не знали про них, то вони не можуть відповідати за злочини, вчинені в процесі цих нападів. Кожен член банди несе відповідальність за ст. 257 КК України, а кількість конкретних злочинів, що ставиться у вину даній особі, повинна бути враховане при призначенні покарання винним.
Правильна кваліфікація вчиненого при співучасті, точне встановлення форми співучасті, підстав і меж відповідальності окремих співучасників - все це створює передумови для індивідуалізації покарання кожному з них.
Крім загальних положень про індивідуалізацію покарання, що повинні послідовно перетворюватися в життя судом при призначенні покарання в будь-якому випадку вчинення злочину (ст. 65 КК України), при співучасті, суд повинний враховувати характер і ступінь участі в злочині кожного співучасника, тобто суд повинний правильно визначити ступінь вини одного співучасника порівняно з іншим.
Характер і ступінь вини кожного зі співучасників повинні бути встановлені при вчиненні в співучасті будь-якого одиничного злочину, а якщо мова йде про злочинне співтовариство чи організовану групу, що вчинили декілька злочинів, то одночасно повинні бути встановлені характер і ступінь участі кожного з членів цих злочинних об'єднань у масштабі всієї їх злочинної діяльності, а також враховано, яку суспільну небезпеку представляє дана форма співучасті.
Ступінь участі в злочині визначається у значному ступені тієї роллю, що виконує винний (організатор, виконавець, підбурювач, пособник), причому організатор за загальним правилом повинний нести підвищену відповідальність порівняно з іншими співучасниками.
Важливе значення у вчиненні злочину має діяльність виконавця, що, як правило, визначає характер небезпеки злочину. Однак при всім цьому оцінка індивідуальної ролі кожного співучасника і вплив її на покарання не можуть механічно випливати за розрізненням видів співучасників - підбурювач, виконавець, пособник тощо.
Суд з урахуванням ступеня і характеру вини кожного із співучасників злочину може призначити співучаснику більш сувору міру покарання, ніж виконавцю злочину.
Таким чином, ступінь і характер участі встановлюються судом і визначаються не стільки формально виконаною роллю, скільки фактичним впливом даної особи на інших співучасників і весь хід підготовки і вчинення злочину, характером самого злочину і умовами його вчинення, важливістю реального внеску даної особи в злочин і низкою інших обставин, залежно від яких може змінюватися значущість дій виконавця, підбурювача і пособника в досягненні даного злочинного результату.
Усі ці фактори поряд з урахува