К ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ (Організована злочинність)

Курсова робота
з дисципліни "Кримінальне право України (загальна частина)"
на тему: ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ (ст. 26 КК)

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Поняття співучасті, її об'єктивні і суб'єктивні ознаки 5
Розділ 2. Форми співучасті у злочині 10
Розділ 3. Організована злочинність і співучасть у злочині.
Кримінальна відповідальність за злочини,
вчинені організованою групою 14
Висновки 25
Список використаної літератури 28


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Злочин може бути вчинений як однією особою, так і декількома особами, що діють спільно.
В останньому випадку часто істотно змінюється характер суспільної небезпеки вчиненого, і виникає необхідність визначити коло осіб, які можуть та повинні нести відповідальність за спільно вчинений злочин.
Важливим є також встановлення підстав і меж відповідальності цих осіб, зіставлення суспільної небезпеки винних з урахуванням характеру і ступеня участі в злочині, а також індивідуальних особливостей окремих злочинців.
Вирішити усі зазначені вище питання дає можливість інститут співучасті у злочині [6, С. 175].
Інститут співучасті у злочині в кримінальному праві України побудований за принципом індивідуалізації відповідальності кожного із співучасників. Він не вимагає посилення відповідальності завжди і безумовно. Навпроти, встановлюючи, що ступінь і характер участі кожного із співучасників у вчиненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання, інститут співучасті відкриває додаткову можливість для індивідуалізації покарання.
Кримінальне право України і, зокрема, чинний Кримінальний кодекс України не містять вказівок про підвищення відповідальності за співучасть в цілому. Але факти, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку злочинів, вчинених у співучасті, існують. При спільному вчиненні злочину декількома особами, як правило, завдається більш істотна шкода, ніж при вчиненні того ж злочину однією особою.
У деяких випадках співучасть уможливлює вчинення злочинів, які не могли б бути вчинені, якщо б кожний із співучасників діяв поодинці.
Отже, співучасть у злочині - один з найскладніших, найсуперечливіших й багатокомпонентних інститутів кримінального права. Його вивчення мало суттєве значення у будь-який період історії кримінального права України.
Надана курсова робота має на меті систематизувати вчення різних учених, що займалися розробкою інституту співучасті, в єдину закінчену систему, а саме: визначити поняття співучасті, її форми та види.
Об'єктом дослідження є співучасть у злочині.
Предмет дослідження - норми КК України, присвячені співучасті у злочині.
Методи дослідження - описовий, порівняльний.
В процесі розгляду теми курсової роботи вирішувались такі завдання:
- розкрити поняття співучасті; розглянути її об'єктивні і суб'єктивні ознаки:
- охарактеризувати форми співучасті у злочині;
- особливий акцент зробити на дослідження співвідношення організованої злочинності і співучасті у злочині.
Структура курсової роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


РОЗДІЛ 1.
ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ, ЇЇ ОБ'ЄКТИВНІ І СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ

Злочин може бути скоєно як однією особою, так і декількома, що діють в співучасті.
Інститут співучасті дає можливість вирішити питання:
- кола осіб, які можуть і повинні нести відповідальність за спільно скоєний злочин, а також встановлення підстав і меж відповідальності цих осіб;
- співставлення суспільної небезпеки винних з урахуванням характеру і ступеня участі в злочині, а також індивідуальних особливостей окремих злочинців.
Співучасть у злочині розглядається як особлива форма скоєння злочину, що характеризується в ряді випадків більш високим ступенем суспільної небезпеки [15, С. 17].
Поєднання зусиль декількох осіб для скоєння одного і того ж злочину, взаємна підтримка співучасниками один одного, особливо при попередній змові про злочинну діяльність, не тільки можуть полегшити скоєння злочину, але й дозволяють нерідко спричинити більшу шкоду суспільним відносинам, забезпечити більшу латентність злочину і містять небезпеку для злочинця бути відкритим і покараним. Підвищена небезпека злочинної діяльності при співучасті особливо проявляється, коли йде мова про злочини скоєні неповнолітніми [6, С. 25].
Вперше в кримінальному законі визначення поняття співучасті було дано в Основах кримінального законодавства СРСР і нині відображається в ст. 26 КК України: співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
В багатьох статтях Особливої частини КК України співучасть визначається найбільш небезпечною нормою злочинної діяльності або виділяється в самостійний кваліфікований склад злочину. Такі, наприклад, - бандитизм (ст. 257 КК КК України); масові заворушення (ст. 294 КК України), а також злочини, вчинені за попередньою змовою групою осіб.
У багатьох випадках вчинення злочину в співучасті визначається законом (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України) обставиною, ще обтяжує відповідальність.
При оцінці впливу співучасті на ступінь небезпеки злочину необхідно враховувати, що спільність дій співучасників в ряді випадків підвищує його суспільну небезпеку. Разом з тим співучасть неоднорідна за шкідливістю складаючих її дій і за особливостями співучасників. Серед них зустрічаються активні організатори і підборювачі, а частіше - пасивні суб'єкти, втягнуті в злочин через недостатню усвідомлення можливих наслідків [8, С. 70].
Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше особами, що має вищий ступінь суспільної небезпеки.
Визначення співучасті включає дві об'єктивні ознаки співучасті:
1) участь в злочині двох чи більше осіб;
2) спільність їх діяльності.
Найменше число винних при співучасті - дві особи, їх обов'язковими юридичними ознаками є досягнення віку, з якого наступає кримінальна відповідальність.
Взаємодія винного в процесі скоєння небезпечного діяння з неосудним або з неповнолітнім не створює співучасті, оскільки не виникає спільного умисного посягання двох і більше осіб на охоронювані кримінальним законам суспільні відносини.
Обов'язкова ознака співучасті - спільність діянь винних. Спільне скоєння злочину означає:
- взаємну обумовленність злочинних діянь двох і більше осіб;
- єдиний для них злочинний наслідок;
- причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком.
Ці елементи спільності тісно пов'язані і практично проявляються в нерозривному зв'язку.
В об'єктивній стороні співучасті розрізняються два різновиди об'єктивних зв'язків: зв'язок між діями співучасників і зв'язок між діями кожного і загальним злочинним результатом. Значення для них дій окремого співучасника неоднакове. В першому випадку вони - умова посягання інших осіб, в іншому - частина загальної причини злочинних наслідків.
Кожен співучасник злочину в певному ступені допомагає здійсненню намірів інших співучасників. Але він не викликає невідворотньої дії, оскільки співучасник за своїм розсудом вирішує, чи брати йому участь у спільному злочині. Між співучасниками існує взаємообумовлюючий зв'язок, тобто така об'єктивна залежність, при якій дії одного співучасника є умовою дій іншого.
Найбільш значний елемент спільності скоєння злочину - причинний зв'язок між дією кожного співучасника і загальним для співучасті злочинним результатом. Причинний зв'язок в даному випадку означає таку об'єктивну залежність, при якій дія будь-якого співучасника за часом передує настанню наслідків і закономірно, невідворотньо викликає його.
3 зазначеного зв'язку випливає, що суб'єкт може приєднатися до задуманого чи розпочатого посягання тільки на стадіях попередньої злочинної діяльності або в процесі закінчення злочину, але до його тактичного завершення.
Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб - заздалегідь не обіцяні ними - співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть.
Особливість спричинення злочинного наслідку при співучасті полягає в тому, що він викликається спільними зусиллями спільно діючих осіб. Наслідок тут один і неподільний на частини за числом співучасників, але це не виключає принципу персональної відповідальності.
Випадки, коли особи беруть участь здавалося б в одному псяганні, але прагнуть до досягнення різних наслідків, не створює співучасті.
Отже, для наявності об'єктивної сторони співучасті необхідні:
1) спільність дій кількох співучасників;
2) спричинення одного й того самого, єдиного для всіх співучасників, злочинного результату;
З) причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.
Обов'язковою суб'єктивною ознакою співучасті є умисел. В ст. 26 КК України вказано на "умисне спільне" скоєння злочину при співучасті, тобто спільна діяльність співучасників об’єднується умислом, спрямованим на досягнення одного і того самого результату.
Лише за наявності умислу співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які він сам вчинив, але й за результат дій всіх інших співучасників.
Співучасть передбачає наявність у кожного з співучасників прямого умислу щодо спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.
Інтелектуальні елементи умислу включають:
а) усвідомлення суспільної небезпеки власної дії;
б) усвідомлення суспільної небезпеки дії іншого (інших) співучасників;
в) передбачення настання спільних наслідків.
Сутність вольового моменту умислу полягає в тому, що співучасник бажає настання спільних наслідків, або свідомо допускає їх настання. Випадки, коли винні об'єктивно допомагають один одному при скоєнні злочину, але не усвідомлюють цієї взаємодії, не відносяться до співучасті.
Вид умислу частково залежить і від ролі суб'єкта в спільно скоюваному злочині. Організатор і підборювач діють, як правило, з прямим умислом; виконавець і посібник можуть діяти і з непрямим умислом.
Якщо в диспозиції статті Особливої Частини вказується мета чи мотив, то співучасником визначається тільки той, хто знає про наявність вказаної метиі, мотиву в спільному діянні і усвідомлено допомагає їх реалізації.
Не є співучастю необережне сприяння умисному посяганню, або, навпаки, умисне сприяння діянню, що скоюється з необережності.
Отже, для наявності суб'єктивної сторони співучасті необхідний умисел співучасників, який включає:
1) взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них;
2) незнання кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню;
З) бажання або свідомо допущення настання єдиного злочинного результату.


РОЗДІЛ 2.
ФОРМИ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ
Форма співучасті - це зовнішня сторона, що розрізняється за способом об’єднання діянь двох і більше осіб в єдине посягання, тобто за способом взаємодії винних.
Розподіл співучасті за формою має значення не тільки для розуміння його зовнішнього образу, але й для вивчення внутрішніх якостей всіх елементів співучасті,
Встановлення форми співучасті необхідне для правильної кваліфікації спільних посягань і для визначення меж відповідальності кожного із співучасників.
Форми співучасті розрізняють:
1) за об'єктивною ознакою - проста і складна співучасть;
2) за суб'єктивною ознакою - співучасть без попередньої змови, співучасть з попередньою змовою, злочинна організація.
Проста форма - це форма співучасті, при якій всі спільно діючі особи безпосередньо виконують об'єктивну сторону злочину. Вона поділяється на співвиконавство без попередньої змови та співвиконавство з попередньою змовою.
Співвиконавство без попередньої змови передбачає відсутність між учасниками злочину попередньої змови. Воно, як правило, дістає вияв у приєднанні однієї особи до вже розпочатої іншими особами злочинної діяльності.
Співвиконавство з попередньою змовою буде мати місце в тих випадках, коли між всіма учасниками злочину мав місце зговір про спільне вчинення злочину до його початку. При цьому між співучасниками такого злочину може мати місце і розподіл ролей. Важливо встановити, що всі учасники злочину до моменту його вчинення дали згоду на виконання будь-якої відведеної кожному з них ролі для досягнення спільної злочинної мети.
Отже, при простій формі співучасті кожен з співучасників є виконавцем злочину,
Співучасть з розподілом ролей має місце тоді, коли один співучасник безпосередньо скоює злочин (виконавець), а інші сприяють йому. Характер сприяння може бути різним, тому розрізняють організаторів, підборювачів і посібників.
Особливість співучасті організаторів, підборювачів та посібників полягає в тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об'єктивну сторону злочину. Співучасть з розподілом ролей звичайно має місце за попередньою змовою. Взаємодія винних тут більш тривала, ніж при співвиконавстві. Для наявності цієї форми співучасті необхідне усвідомлення кожним учасником того, що він бере участь у спільній злочинній діяльності.
У складній співучасті відповідальність співучасників залежить від відповідальності виконавця (так звана акцесорність).
Найпростішою і небезпечною формою співучасті є співучасть без попередньої змови, коли узгодженість злочинної діяльності співучасників або незначна, або відсутня. Суб'єктивний зв'язок між ними мінімальний і обмежується знанням одного співучасників про приєднання злочинної діяльності іншого, що звичайно встановлюється чи в момент початку скоєння злочину чи навіть в процесі його скоєння.
Все це не дає можливості співучасникам узгодити свої дії, заздалегідь продумати все необхідне, а також вжити заходів до схову слідів злочину.
Тому співучасть без попередньої змови часто суттєво не підвищує суспільну небезпеку всього скоєного в цілому. Тільки в деяких випадках в силу певних обставин, місця скоєння злочину та ін. наявність співучасті без попередньої змови підвищує суспільну небезпеку скоєного.
В цих випадках дана форма співучасті, що звичайно іменується групою, передбачається в Особливій частині КК як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.
Ознаки:
а) наявність двох і більше осіб;
б) участь кожного з них у виконанні дій, що охоплюють ознаки об'єктивної сторони складу злочину;
в) виконання злочину об'єднаними зусиллями - спільно;
г) наявність умислу кожного з співучасників на спільне скоєння злочину;
д) узгодженість дій учасників злочину двостороннім зв'язком, що відображає їх взаємну усвідомленість про спільне скоєння злочину.
Отже, співучасть без попередньої змови має місце там і тоді, де і коли діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших в процесі виконання злочину, коли він вже почався, але ще до його закінчення.
Умисел вчинити злочин виникає передчасно, як і змова. Отже, співучасть з попередньою змовою має місце тоді, коли декілька осіб домовляються про спільну діяльність про скоєння злочину.
За своїм характером попередня змова може бути різноманітною, може стосуватися тільки окремих моментів скоєння злочину, не створюючи чисельних зв'язків між співучасниками і не узгоджуючи в цілому їх діяльність. Але змова може бути і суттєвою, наприклад, при розкраданні майна в особливо великих розмірах.
Змова може бути про:
1) час, місце чи способи вчинення злочину;
2) про розподіл ролей;
З) про приховування слідів, здобутого.
Небезпечна форма співучасті:
1) згуртованість співучасників, більша їх злочинна стійкість, наполегливість тощо;
2) попередність змови визначає більшу енергійність дій всіх співучасників.
Ознаки цієї форми таких, як співучасті без попередньої змови лише
Отже співучасть з попередньою змовою - наявність узгодженої злочинної поведінки між співучасниками злочину, яка досягається до початку злочинної діяльності.


РОЗДІЛ 3.
ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ І СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ ОРГАНІЗОВАНОЮ ГРУПОЮ
Зростання деструктивного впливу організованої злочинності на всі сфери суспільного життя та нагальна потреба створення кримінально-правових засад протидії цьому соціально негативному явищу зумовили активізацію наукових досліджень різних аспектів організованої злочинної діяльності як її прояву і як особливої форми спільного вчинення злочинів - її форм, учасників, окремих видів організованих злочинних угруповань, створюваних для або у процесі її здійснення, підстав та меж кримінальної відповідальності осіб, котрі беруть участь у ній, тощо [19, С. 59].
При опрацюванні проекту нового Кримінального кодексу ці аспекті досить жваво обговорювалися науковцями та практиками вже у плані створення кримінально-правових засад боротьби з організованою злочинністю.
Закріплені у чинному кодексі зазначені засади становлять особливий науковий та практичний інтерес, їх вивчення необхідне для з'ясування державної політики у сфері протидії організованій злочинності, нових законодавчих підходів у вирішенні окремих питань криміналізації організованої злочинної діяльності, у тому числі суто технічного характеру, а також змісту, значення та місця у системі кримінального права нових норм, викликаних потребою протидії проявам організованої злочинності.
Насамперед треба зазначити, що у чинному кодексі порівняно з попереднім мають місце суттєві зміни у напрямі кримінально-правового забезпечення протидії кримінальній активності організованих злочинних угруповань.
Значно розширено коло норм, спрямованих на боротьбу з проявами організованої злочинності. Йдеться не лише про норми Особливої частини, якими встановлено злочинність та караність ряду нових видів діянь, вчинюваних організованими злочинними угрупованнями, або посилюється відповідальність за вчинення ними діянь, уже раніше криміналізованих.
Маються на увазі і норми Загальної частини, якими законодавець, реагуючи на зміни у структурі злочинності і значне поширення її організованих форм, прагнув відобразити їх специфіку (ч. З та ч. 4 ст. 28 КК України) і вирішити принципові питання відповідальності учасників організованої злочинної діяльності (ст. 30 КК України).
Конкретніше законодавчі новели утворюють таку картину.
В Загальній частині у ст. 28 КК України вказано на такі форми спільної злочинної діяльності, як вчинення злочину організованою групою та вчинення злочину злочинною організацією, котрі, по суті, є формами організованої злочинної діяльності.
Серед видів співучасників злочину у ст. 27 КК України організатором злочину визнається також "особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації".
У ст. 30 КК України визначаються межі відповідальності організаторів та інших учасників організованої групи і злочинної організації.
В Особливій частині суттєвою новелою чинного кодексу є встановлення у ст. 255 КК України кримінальної відповідальності за створення злочинної організації, керівництво нею або участь у ній, а так само участь у злочинах, вчинюваних такою організацією.
Вказаною статтею криміналізовано також організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.
Ст. 256 КК України передбачає кримінальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, що сприяють їх злочинній діяльності.
Як і в кодексі 1960 р., у чинному Кримінальному кодексі встановлено відповідальність за бандитизм (ст. 257 КК України), з вказівкою на вже відомі його форми.
У ст. 260 КК України встановлено відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, керівництво ними, участь у їх діяльності та участь у нападі на підприємства, установи, організації чи громадян у складі вказаних формувань.
Цією ж статтею криміналізовано фінансування зазначених формувань, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки.
Ст. 258 КК України передбачає відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній.
Нею ж встановлено злочинність матеріального, організаційного чи іншого сприяння створенню або діяльності даних угруповань. Всі вказані вище злочини передбачені у розділі ІX "Злочини проти громадської безпеки".
Крім того, ч. 5 ст. 143 КК України встановлено кримінальну відповідальність за участь у транснаціональних організаціях, які займаються вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації чи незаконною торгівлею органами або тканинами людини.
У ст. 209 КК України передбачена відповідальність за створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів чи іншого майна, здобутого злочинним шляхом.
У ч. 4 ст. 303 КК України встановлено злочинність створення, керівництва, а також участі в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків.
У ст. 392 КК України визначено кримінальну протиправність організації з метою тероризування у виправних установах засуджених або нападу на адміністрацію організованої групи чи участь у такій групі.
Встановлено також підвищену відповідальність за вчинення ряду злочинів організованою групою. Вчинення злочину організованою групою виступає кваліфікуючою чи особливо кваліфікуючою ознакою багатьох складів злочинів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України вчинення злочину організованою групою є обставиною, що обтяжує покарання.
Проте організована злочинна діяльність як специфічна форма спільного вчинення злочинів декількома особами, об'єднаними у організоване злочинне угруповання, не знайшла у кодексі належного відображення.
Головною причиною цього є ототожнення проявів організованої злочинної діяльності із співучастю у злочині. Це особливо виразно виявляється у Загальній частині кодексу, де норми, котрі визначають форми організованої злочинної діяльності (ч. З та 4 ст. 28 КК України), види та відповідальність її учасників (ч. З ст. 27, ст. ЗО КК України), розташовані у розділі кодексу "Співучасть у злочині".
Позитивним моментом у вирішенні проблеми криміналізації організованої злочинної діяльності є наявність законодавчого визначення понять вчинення злочину організованою групою та вчинення злочину злочинною організацією.
Саме по собі їх введення у Загальну частину кодексу, поряд з визначеннями понять вчинення злочину групою осіб та вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, є суттєвим здобутком у законодавчій регламентації відповідальності осіб, котрі спільно вчиняють злочини.
Проте у змістовному плані ці визначення є не зовсім вдалими [17, С. 39].
Стосовно закріплених у ч. З ст. 28 КК України ознак вчинення злочину організованою групою треба зауважити, що деякі з них (кількість учасників злочину, розподіл функцій між учасниками групи) не є специфічними саме для даної форми спільної злочинної діяльності і можуть проявлятися якщо не у більшості, то у значній частині випадків спільного вчинення злочину групами осіб, котрі можуть бути як стійкими, організованими, так і тимчасовими утвореннями.
Неясно, чим зумовлюється (для визнання вчинення злочину організованою групою) законодавча вимога про участь у готуванні або вчиненні злочину не менш як трьох осіб.
Видається досить спірною позиція про обізнаність усіх учасників групи з планом її діяльності. Потребує вдосконалення редакція даного визначення, котре в цілому важко сприймається.
Визначення злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК України) вказівкою на особливу мету її створення - "безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп" - видається некоректним з ряду підстав.
Терміном "злочинна організація" у законі охоплюється, по суті, два самостійних види злочинних об'єднань, котрі кардинально відрізняються спрямованістю їх діяльності.
До такого висновку підводить формулювання у ч. 4 ст. 28 КК України цілей злочинної організації - "керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб" та "забезпечення функціонування інших злочинних груп".
Такі цілі притаманні діяльності злочинних співтовариств, більш високого рівня злочинних об'єднань, котрі створюються не стільки для організації злочинної діяльності, скільки з метою організації злочинного середовища.
До цього ж висновку підводить і наявна у ч. 1 ст. 255 КК України вказівка на таку форму діяльності злочинної організації, як проведення сходки представників злочинних організацій або організованих груп, котра є характерною саме для злочинного співтовариства.
Окрім організованої групи та злочинної організації як різновидів організованих злочинних угруповань, виділених у Загальній частинні кодексу, у Особливій його частині виділяється ще ряд угруповань, яких також можна за рядом ознак віднести до розряду організованих:
- озброєна банда (ст. 257 КК України);
- терористична група та терористична організація (ч. 4 ст. 258 КК України);
- не передбачені законом воєнізовані або збройні формування (ст. 260 КК України) та деякі інші.
Проте до такого висновку про характер даних злочинних об'єднань можна дійти лише шляхом спеціального їх аналізу; сам закон з цього приводу не дає чітких орієнтирів і в цьому полягає його суттєва вада.
Це створює ряд проблем у їх тлумаченні. Наприклад, дискусійним залишається питання, чи є банда різновидом організованої групи чи злочинної організації.
Привертає увагу недостатня визначеність форм участі окремих осіб у організованій злочинній діяльності та відсутність їх системного викладу у законі.
Так, у ряді випадків (ст.ст. 255, 257, 260 КК України) у законі йдеться про участь у тому чи іншому організованому злочинному угрупованні. Виникає питання про зміст такої участі, про те, яких проявів вона може набувати. Фактично законодавцем лише позначено, але не конкретизовано цілий ряд діянь зі специфічними їх суб'єктивними та об'єктивними ознаками.
У кодексі відсутній системний виклад ролей, котрі зумовлюються формою участі окремих осіб в організованій злочинній діяльності.
Хоча у ньому і йдеться про організаторів організованої групи чи злочинної організації, їх учасників тощо, ці ролі окремо у законі, подібно до того, як це зроблено стосовно співучасників злочину у ст. 27 КК, не виділяються і не розкриваються.
Більше того, учасники організованої злочинної діяльності тут, по суті, ототожнюються зі співучасниками злочину. Це чітко виявляється на прикладі законодавчого визначення організатора злочину, про що вже згадувалося.
Як вже зазначалося, у Загальній частині у ч. З ст. 28 КК України знаходить відображення така форма спільної злочинної діяльності, як вчинення злочину організованою групою.
При цьому організована група розглядається у даній статті поряд зі злочинною організацією як особливий різновид стійкого злочинного об'єднання.
Незважаючи на те, що даний вид злочинного об'єднання виділений у статті Загальної частини, тобто йому, як і злочинній організації, приділена особлива увага, законодавець чомусь не вважав за необхідне встановити злочинність створення організованої групи, керівництва нею та участі у ній, подібно до того, як це зроблено стосовно злочинної організації та деяких інших стійких злочинних об'єднань.
Лише у ч. 4 ст. 303 КК України такі дії визнані злочинними (як форми сутенерства).
У чинному Кримінальному кодексі обставина вчинення злочину організованою групою досить широко застосовується як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака багатьох складів злочинів.
Та все ж законодавець врахував її не у всіх необхідних випадках. Наприклад, ця обставина могла б бути використана як така, що посилює відповідальність, стосовно контрабанди (ст. 201 КК України), ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України) та ряду інших злочинів, для яких характерним є вчинення їх організованою групою.
У багатьох статтях вчинення злочину організованою групою як ознака, що утворює кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину, закріплюється "у парі" з іншою подібною за значенням ознакою - "вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб".
При цьому вони розташовуються у різних частинах статей і вчинення злочину організованою групою тягне більше посилення покарання порівняно з обставиною вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Проте у окремих випадках ця цілком зрозуміла логіка їх застосування у законі порушується.
Наприклад, ст. 109 КК України передбачає кваліфікуючу ознаку вчинення злочину організованою групою і не містить ознаки вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.
Разом з тим у чинному кодексі не використовується ні як кваліфікуюча ознака, ні як обставина, що враховується при призначенні покарання, обставина вчинення злочину злочинною організацією - єдина з передбачених у ст. 28 КК України, мабуть, тому, що у ст. 255 КК України встановлено відповідальність за участь у злочинах, вчинюваних такою організацією.
Проте з таким законодавчим вирішенням проблеми відповідальності членів злочинних організацій у випадках вчинення ними конкретних злочинів важко погодитися, насамперед тому, що при цьому порушується притаманна чинному законодавству і виправдана тенденція посилення такої відповідальності у зв'язку з груповим вчиненням злочину.
У всіх випадках вчинення злочинною організацією злочинів, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років при одноосібному їх вчиненні, таке ж покарання може бути призначене її членові у межах санкції ст. 255 КК України, котра у таких випадках і буде застосовуватися.
А таких ситуацій за чинним Кримінальним кодексом може створюватися доволі. Вказане зауваження стосується законодавчого вирішення питань відповідальності членів й інших організованих злочинних угруповань, передбачених статей 257, 260 КК України.
Ст. 256 КК України, як зазначалося, встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності.
Проте чомусь не криміналізується інша форма участі в організованій злочинній діяльності - просто сприяння діяльності цих організацій. Власне, саме про такий характер сприяння злочинній діяльності треба вести мову і у випадку, коли воно здійснюється щодо окремого учасника злочинного угруповання і не є заздалегідь обумовленим.
Усвідомлення особою, котра надає сприяння, факту належності іншої до організованого злочинного угруповання суттєво змінює значення дій, котрі вона виконує. Об'єктивно з її боку має місце сприяння самому по собі угрупованню. У таких випадках втрачає сенс розмежування сприяння на заздалегідь не обіцяне та заздалегідь обіцяне, оскільки таке сприяння пов'язується не з конкретним злочином та моментом його вчинення, а з фактом функціонування організованого злочинного угруповання.
Суттєвою вадою законодавчого вирішення проблеми криміналізації організованої злочинної діяльності є надто ускладнене конструювання кримінально-правових норм (конкретних складів злочинів), якими встановлюється злочинність певних її проявів.
Зокрема, у ст.ст. 255, 258, 260 КК України має місце невиправдана концентрація у диспозиціях норм, котрі у них закріплюються, ряду діянь, кожне з яких у принципі могло б становити зміст окремої норми.
Ряд статей, якими криміналізується організована злочинна діяльність, мають ту ж ваду - їх зміст не відповідає назві. Це зауваження, зокрема, можна віднести до ст. 258 КК України під назвою "терористичний акт", у якій, окрім визнання злочинності самого по собі терористичного акту, йдеться також про кримінальну протиправність створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництва такою групою або організацією, участь у ній, а також матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Дане зауваження можна віднести з цих же причин і до ст.ст. 255, 260 КК України.
Недоліком чинного кодексу є певна непослідовність у застосуванні термінології. Зокрема, у ряді випадків порушується правило щодо необхідності вживання однакових термінів стосовно однакових понять.
Так, законодавець вживає різноманітну термінологію для позначення членів угруповань, котрі виконують, по суті, тотожні ролі.
Наприклад, якщо у ст. 27 КК України йдеться про осіб, котрі створили організовану групу чи злочинну організацію або керували ними, то у ст. 30 КК України - про організаторів організованих груп та злочинних організацій.


ВИСНОВКИ
Дослідивши інститут співучасті в українському кримінальному праві можна зробити ряд висновків.
Співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше способами, що має вищий рівень суспільної небезпеки.
Об’єктивними ознаками співучасті є:
1) участь у злочині двох чи більше осіб;
2) спричинення одного і того самого, єдиного для всіх співучасників. злочинного результату;
З) причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.
Суб'єктивною ознакою є умисел співучасників, якій включає:
1) взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось з них;
2) усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчинив злочин або сприяв його вчиненню;
З) бажання або свідоме допущення настання єдиного злочинного результату.
Форми співучасті можуть бути такими:
1) за об'єктивною ознакою - проста і складна співучасть;
2) за суб'єктивною ознакою - співучасть без попередньої змови, співучасть з попередньою змовою, злочинна організація, організоване злочинне угруповання.
Відповідно до ст. 27 КК України співучасниками злочину є:
1) виконавець;
2) організатор;
3) підбурювач;
4) пособник.
Причетність до злочину може проявлятися в:
1) заздалегідь не обіцяному прихованні злочину;
2) недонесенні про злочин;
З) потуранні вчиненню злочину.
Відповідальність співучасників визначається з застосуванням відповідної частини ст. 26 КК та тієї статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за скоєний злочин.
При призначенні покарання необхідно враховувати питання, що потребують спеціального вирішення це :
1) посередня винність;
2) співучасть у злочині з спеціальним суб'єктом;
3) провокація злочину;
4) ексцес виконавця;
5) невдале підмовництво або пособництво;
6) добровільна відмова від співучасті.
Підсумовуючи викладене у третьому розділі курсової роботи, можна зробити такі висновки.
З прийняттям нового Кримінального кодексу сталися значні зрушення у напрямі створення кримінально-правових засад протидії організованій злочинності. Зокрема, у кодекс закладено ряд норм, що об'єктивно зорієнтовані на специфіку організованої злочинної діяльності як особливої форми спільного вчинення злочинів:
- про вчинення злочину організованою групою та вчинення злочину злочинною організацією;
- про межі відповідальності керівників та членів цих угруповань;
- про відповідальність за створення окремих видів організованих злочинних угруповань, участь у них та участь у злочинах, ними