К ПОРЯДОК ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ.

КУРСОВА РОБОТА
на тему:
ПОРЯДОК ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Підстави для закінчення досудового слідства 5
2. Загальна характеристика процесуального порядку закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку 11
2.1 Сутність та значення обвинувального висновку як форми
закінчення досудового слідства. Вимоги до обвинувального висновку 11
2.2 Зміст і структура обвинувального висновку 16
3. Проблеми складання обвинувального висновку у багатоепізодних справах 22
Висновки 29
Список використаної літератури 32
Додаток А. Обвинувальний висновок 34


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Закінчення досудового слідства – важливий етап провадження у кримінальній справі, на якому слідчий закінчує свою плідну роботу по дослідженню доказів, що викривають особу у скоєнні злочину, і приймає остаточне рішення про подальший рух кримінальної справи.
У період реформування досудового слідства і судової системи особливо важливими залишаються питання стосовно форм та порядку закінчення слідства у кримінальних справах, що направляються до судового розгляду.
Чинний КПК України у ст. 212 передбачає три форми закінчення досудового слідства:
– складання обвинувального висновку;
– складання постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
– складання постанови про закриття справи.
Обвинувальний висновок має важливе юридичне значення. Він визначає межі судового розгляду, як стосовно осіб, так і стосовно предмета обвинувачення. Цей процесуальний документ дозволяє обвинуваченому вчасно підготуватися до участі в судовому розгляді. Його значення підсилюється ще й тим, що він систематизує всі матеріали досудового слідства, дозволяє вести судове розслідування у визначеному напрямку. Оголошуваний на початку судового розгляду обвинувальний висновок дозволяє складові суду, учасникам процесу, а також особам, що присутні у судовому засіданні, сконцентрувати увагу на обставинах, які мають значення для правильного розгляду справи.
Діяльність слідчого по конкретній кримінальній справі в більшості випадків завершується саме складанням обвинувального висновку. У цьому процесуальному акті формулюються сутність справи й обвинувачення, висновок слідчого про винність обвинуваченого й необхідність передачі його суду.
Питанням закінчення досудового слідства, систематизації матеріалів кримінальної справи та складанню обвинувального висновку присвячено чимало робіт таких видатних авторів, як С. П. Ефімічев, Є. Г. Коваленко, В. А. Коханов, В. Т. Маляренко, Л. А. Маріупольський, В. В. Рожнова,
В. Ф. Статкус, В. М. Тертишник, В. С. Тульченко, Н. А. Якубович та ін.
Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати особливості процесуального порядку закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.
Об'єкт дослідження – порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.
Предмет дослідження – норми КПК України, якими врегульовано процесуальний порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:
– з'ясувати підстави закінчення досудового слідства;
– визначити сутність та значення обвинувального висновку як форми закінчення досудового слідства;
– висвітлити вимоги, що висуваються до обвинувального висновку;
– розкрити особливості змісту й структури обвинувального висновку;
– розглянути проблеми складання обвинувального висновку у багатоепізодних справах.
Методи дослідження – описовий, порівняльний, аналізу і синтезу, узагальнення.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.
1. ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
Діяльність слідчого у розслідуванні кримінальної справи спрямована на виявлення та збір доказів, які достовірно розкривають обставини скоєного злочину та винність осіб, що його вчинили [8, с. 457].
Кримінально-процесуальний закон (ст.ст. 217, 218 КПК України) загальними рисами визначає поняття достатності доказів для закінчення справи та складання обвинувального висновку.
По-перше, це наявність доказів, що стосуються предмета доказування, передбаченого ст. 64 КПК України, до яких відносяться:
– подія злочину;
– винність обвинуваченого у скоєнні злочину та мотиви злочину;
– обставини, що впливають на ступінь тяжкості та характер злочину, а також обставини, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
– характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, а також розмір витрат медичних закладів на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
По-друге, встановлення у відповідності зі ст. 23 КПК України причин та умов, які сприяли скоєнню злочину.
Оцінюючи усі зібрані докази, слідчий має бути впевненим, що подія злочину дійсно мала місце. Потрібно виявити два аспекти цієї обставини: з'ясування самого факту події та встановлення його злочинного характеру; наявність ознак конкретного складу злочину, передбаченого певною статтею КК України, тобто дати правильну кваліфікацію злочинним діям [18, с. 257].
Дати правильну оцінку події злочину з точки зору її відповідності складу злочину допомагає дослідження місця, часу та способу його скоєння.
Так, у кримінальній справі про викрадення на вокзалі сумки з речами у гр. В. свідок К. пояснила, що коли потерпіла відійшла від своєї сумки, чоловік, який сидів на лавці поруч з нею, непомітно потягнув до себе сумку, але вона це побачила і зробила йому зауваження. На це він відповів їй, щоб вона мовчала, і забравши сумку, вийшов з вокзалу, але потім був затриманий. З'ясування слідчим обставин скоєного злочину дозволило правильно кваліфікувати дії обвинуваченого Ш. як грабіж, а не як крадіжку [6, с. 11].
Слідчий під час досудового слідства має точно встановити місце скоєння злочину, де злочин розпочався, де був закінчений (держава, місто, селище, вулиця, будинок). Якщо злочин було скоєно в організації, підприємстві або установі, необхідно встановити не лише повну назву та підпорядкованість цієї юридичної особи, але й адресу її розташування. Встановлення місця скоєння злочину має значення для правильного визначення підслідності та підсудності кримінальної справи.
Встановлення часу скоєння злочину з точністю до місяця, дня, години, а іноді й хвилини має важливе значення у доказуванні та спростуванні алібі обвинуваченого, можливості або неможливості здійснення певних дій у той час, коли було скоєно злочин [18, с. 258].
Так, затриманий за підозрою у вбивстві гр. С. висунув алібі, пояснивши, що під час вбивства він був у іншій кімнаті гуртожитку, де дивився з друзями по телевізору фільм. Свідки підтвердили, що це дійсно було так. Проте вивченням телепрограм слідчий встановив, що фільм, про який розповів підозрюваний, у той день демонструвався двічі по різних каналах, у різний час, і він дійсно міг дивитися його з друзями вже після скоєного вбивства. Таким чином, алібі було спростовано [6, с. 12].
Інформація про час скоєного злочину необхідна слідчому також при вирішенні питання про закриття судом справи і звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Засіб та інші обставини скоєного злочину впливають на кваліфікацію дій обвинуваченого або на характер покарання, яке буде призначено судом. Слід мати на увазі, що одні й ті самі обставини можуть бути для одних злочинів ознакою складу злочину, а для інших – такими, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого. До інших обставин, які характеризують об'єктивну сторону злочину, відноситься причинний зв'язок між діями або бездіяльністю обвинуваченого й виявленими наслідками його поведінки [16, с. 716].
По закінченню досудового слідства у кримінальній справі та складанню обвинувального висновку особистість та винність обвинуваченого не повинні викликати жодних сумнівів. Аналізуючи у заключній частині розслідування сукупність зібраних доказів, слідчий має дійти певного висновку щодо форм вини та мотивів особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності та справа відносно якої направляється до суду [7, с. 413].
Прийняттю рішення про закінчення досудового слідства передує діяльність слідчого по встановленню передбачених ст.ст. 66, 67 КК України обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання.
До пом'якшуючих обставин відносяться:
– з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
– добровільне відшкодування завданого збитку або активне усунення заподіяної шкоди;
– скоєння злочину неповнолітнім;
– скоєння злочину жінкою в стані вагітності;
– скоєння злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
– скоєння злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
– скоєння злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
– скоєння злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
– виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації, пов'язане зі скоєнням злочину у випадках, передбачених Кримінальним законом України.
До обставин, які обтяжують покарання, відносяться:
– скоєння злочину повторно та рецидив злочинів;
– скоєння злочину групою осіб або за попередньою змовою;
– скоєння злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
– скоєння злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
– тяжкі наслідки, завдані злочином;
– скоєння злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває у безпорадному стані;
– скоєння злочину щодо жінки, яка перебуває у стані вагітності;
– скоєння злочину щодо особи, яка перебуває у матеріальній, службовій або іншій залежності від винного;
– скоєння злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
– скоєння злочину з особливою жорстокістю;
– скоєння злочину з використанням умов військового або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
– скоєння злочину загально-небезпечним способом;
– скоєння злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів.
Крім того, перед закінченням досудового слідства слідчим мають бути встановлені характер і розмір шкоди, завданої злочином.
Під шкодою розуміються завдані злочином шкідливі наслідки морального, матеріального та фізичного характеру. За деякими складами злочину розмір заподіяної шкоди впливає на кваліфікацію злочинних дій обвинуваченого. Так, крадіжка чужого майна (ст. 185 КК України) у великих розмірах передбачена ч. 2, а в особливих випадках – ч. 4 цієї статті. Розмір заподіяної злочином шкоди обчислюється з урахуванням кратності щодо неоподаткованого мінімуму доходів громадян на момент скоєння злочину.
Доказування характеру та розміру шкоди необхідно і для забезпечення потерпілому чи цивільному позивачу відшкодування збитків, заподіяних злочином. Тому у кримінальній справі мають бути зібрані дані, які свідчать про вжиті слідчим заходи по забезпеченню цивільного позову або можливої конфіскації майна та витрати закладів охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння [11, с. 212].
Перед закінченням досудового слідства у кримінальній справі слідчий має встановити причини та умови, які сприяли скоєнню злочину, про що у порядку, передбаченому ст. 23-1 КПК України, внести подання у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі для вжиття заходів по усуненню цих причин та умов. У поданні треба зазначити конкретні обставини, які сприяли скоєнню злочину та пов'язані з недоліками у діяльності підприємств і організацій або конкретних посадових осіб.
Так, у кримінальній справі по обвинуваченню гр. Г. у підробці залізничних квитків розслідуванням було встановлено, що він заздалегідь купував у касах вокзалу доплати до підробних транзитних залізничних квитків. Це стало можливим через помилку в програмі автоматичної системи продажу квитків "Експрес". За поданням слідчого, яке було направлене до Міністерства залізничного транспорту, ця помилка була усунена [6, с. 13].
Зазначені підстави для закінчення досудового слідства повинні бути доказаними у кожній кримінальній справі. Рішення слідчого про необхідність направлення справи до суду обгрунтовується зібраними та перевіреними доказами. Доказаність суттєвих обставин справи, що обумовлює внутрішню впевненість слідчого у винності обвинуваченого, і є тим критерієм, за яким він визначає достатність доказів для складання обвинувального висновку.


2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ
2.1 Сутність та значення обвинувального висновку як форми закінчення досудового слідства. Вимоги до обвинувального висновку
Обвинувальний висновок – це головний і найважливіший процесуальний акт досудового слідства, у якому формулюються його остаточні висновки про сугність розслідуваних злочинів і винності осіб, які їх скоїли. Тільки після складання обвинувального висновку і його затвердження прокурором матеріали кримінальної справи можуть бути розглянуті судом з метою застосування щодо обвинуваченого кримінального покарання [5, с. 12].
В. А. Коханов пропонує обвинувальний висновок замінити терміном "обвинувальний акт", але наведена ним аргументація з цього приводу є спірною [9, с. 30].
З нашої точки зору, назва підсумкового документу і обвинувальний висновок логічно відповідає його призначенню і суті. Висновки слідчого, викладені у цьому документі, мають попереднє значення і можуть бути спростовані під час судового розгляду (наприклад, при винесенні судом виправдовувального вироку).
У чинному КПК України юридичною підставою для прийняття рішення про складання обвинувального висновку є наявність сукупності достовірно встановлених обставин, що складають предмет доказування. Висновок слідчого про визнання розслідування закінченим процесуально фіксується в протоколі оголошення про закінчення досудового слідства (ст. 218 КПК України). Але докладні й аргументовані докази, що розкривають зміст прийнятого рішення, викладаються в тексті обвинувального висновку.
Значення обвинувального висновку полягає у тому, що:
1) він є документом, який завершує досудове слідство, та складається уповноваженою на те особою;
2) у ньому на основі аналізу зібраних у справі доказів із дотриманням процесуальної форми встановлюється висновок про протиправність діяння, що було предметом досудового слідства, та винність певної особи, яка вчинила це діяння;
3) обвинувальний висновок є одним із процесуальних засобів контролю за якістю проведеного досудового слідства, його всебічністю, повнотою та об'єктивністю;
4) обвинувальний висновок дає змогу прокурору після перевірки всебічності, повноти й об'єктивності проведеного досудового слідства, як і правильності складання власне обвинувального висновку, при позитивному вирішенні комплексу питань, передбачених ст. 228 КПК, прийняти рішення про його затвердження та направлення справи до суду;
5) публічне оголошення обвинувального висновку у судовому засіданні є оприлюдненням оцінки, яку дають органи досудового слідства та прокуратури злочину й особі, що його вчинила;
6) обвинувальний висновок визначає обсяг (межі) обвинувачення в суді (розгляд справи провадиться лише стосовно осіб, вказаних в обвинувальному висновку, й тільки в межах пред'явленого обвинувачення);
7) обвинувальний висновок встановлює коло фактів, які підлягають обов'язковому дослідженню під час судового розгляду, і осіб, дії яких можуть бути предметом судового розгляду;
8) беручи до уваги вимоги закону про своєчасність вручення копії обвинувального висновку обвинуваченому (не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді, ст. 254 КПК), а також про мотивованість висновків, які формулюються в обвинувальному висновку, наведення в ньому як обвинувальних, так і виправдальних доказів, доводів, наведених обвинуваченим на свій захист, і результатів їх перевірки (ст. 223 КПК), він є важливою процесуальною гарантією права обвинуваченого на захист;
9) викладення в обвинувальному висновку відомостей про потерпілого, цивільний позов і заходи, вжиті до його забезпечення (ст. ст. 223, 224 КПК), зумовлює значення обвинувального висновку як однієї з гарантій захисту прав та законних інтересів потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача [13, с. 40].
Окрім кримінально-процесуального значення обвинувального висновку, виділяють його виховне та техніко-процесуальне значення.
Морально-виховне значення обвинувального висновку зумовлюється безпосереднім концентрованим проявом кримінально-правової політики держави щодо конкретного протиправного діяння осіб, які його вчинили [12, с. 18].
Виховне значення обвинувального висновку полягає в тому, що під час його складання слідчий несе відповідальність за правильність викладених у ньому обставин, а також за об'єктивність їх викладу. Обвинувачений, ознайомившись із ним, пересвідчується в обгрунтованості пред'явленого йому обвинувачення. Оголошення обвинувального висновку на початку судового слідства дає можливість усвідомити судові та всім присутнім сутність кримінальної справи, що розглядається. Саме з обвинувального висновку присутні в судовому засіданні громадяни дізнаються про обставини вчинення складу злочину й особу, що його вчинила, а також про причини та умови, що до цього призвели. Усе це сприяє виховному впливові судового розгляду на присутніх у залі судового засідання осіб [19, с. 27].
Судовий розгляд справи загалом і оголошення обвинувального висновку, зокрема, виховує в громадян почуття осуду злочинів та осіб, які їх вчинили, сприяє формуванню впевненості в невідворотності відповідальності за вчинений злочин, підвищує авторитет судових і правоохоронних органів. Виховне значення обвинувального висновку посилюється та зростає під час дослідження всіх викладених у ньому фактів, якщо вони, звісно, відповідають дійсності.
Техніко-процесуальне значення обвинувального висновку полягає в такому:
1) весь доказовий матеріал – як той, що обгрунтовує обвинувачення, так і той, що виправдовує обвинуваченого, – зводиться до певної системи;
2) від чіткості системи розміщення в ньому доказів, залежать швидкість і оперативність проведення дослідження матеріалів справи в суді;
3) наявність в обвинувальному висновку вказівок на аркуші справи дає можливість усім учасникам процесу предметно посилатися на певні докази, а суду – оперативно знаходити та піддавати їх відповідному дослідженню [11, с. 69].
Багатоаспектне значення обвинувального висновку в повному обсязі може проявитися лише тоді, коли він буде відповідати певним вимогам.
Насамперед, обвинувальний висновок повинен бути законним. Вимога законності обвинувального висновку в загальних рисах означає дотримання слідчим під час досудового слідства норм кримінально-процесуального закону, зокрема й вимог ст. 223 КПК України, що регулює питання форми та змісту обвинувального висновку, а також правових приписів кримінального закону й інших галузей права (цивільного, трудового, адміністративного) при визначенні питань цивільного позову, відшкодування шкоди та інших питань, які виникли у справі.
Обвинувальний висновок повинен бути також повним, всебічним і об'єктивним.
Повнота, всебічність і об'єктивність обвинувального висновку забезпечується детальним дослідженням усіх істотних обставин справи й об'єктивною оцінкою як обвинувальних, так і виправдовувальних доказів. При цьому особливого значення набуває аналіз виправдувальних доказів – тих, які суперечать обвинуваченню та не спростовані під час досудового слідства [5, с. 28].
Обвинувальний висновок повинен бути обгрунтованим. Під обгрунтованістю обвинувального висновку слід розуміти відповідність викладених у ньому висновків достовірно встановленим обставинам, які належать до предмета доказування в кримінальній справі [14, с. 43].
Обвинувальний висновок повинен бути логічним, внутрішньо узгодженим, а всі його частини й елементи – утворювати єдине ціле. Неприпустимі будь-які суперечності, їх наявність робить його неякісним, непереконливим, бездоказовим. Суперечливість висновків і доводів в обвинувальному висновку призводить, зазвичай, до того, що справа надалі направляється на додаткове розслідування для усунення наявних суперечностей.
Текст обвинувального висновку має відповідати загальним правилам мови, якою ведеться судочинство, й тим стилістичним вимогам, що висуваються до офіційно-ділових документів, зокрема, вимогам повноти, точності, стислості та переконливості.
Отже, встановлена законом форма обвинувального висновку має самостійне процесуальне значення, оскільки зумовлює структуру доказового матеріалу та висновків слідчого, а також визначає послідовність і співвідношення між частинами цього документа. Й хоча юридичною сутністю обвинувального висновку є його зміст, без передбаченої законом форми він не може бути заключним процесуальним актом досудового слідства у кримінальній справі.

2.2 Зміст і структура обвинувального висновку
Зміст обвинувального висновку, а також його структурні елементи визначаються кримінально-процесуальним законом, криміналістичною характеристикою злочину, що розслідується, а також особливостями слідчої ситуації, в умовах якої відбувався процес доказування [15, с. 55].
Приміром, у справах про злочини проти життя та здоров'я особи, її волі, честі й гідності, а також проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, в описовій частині обвинувального висновку особливу увагу варто приділити докладному викладу даних, які характеризують потерпілого та його поведінку в момент вчинення злочину, оскільки ці відомості можуть сприяти встановленню мотивів злочину й мати значення для вирішення справи по суті [14, с. 44].
Під структурою обвинувального висновку потрібно розуміти систему взаємозалежних обов'язкових і факультативних елементів, кожний з яких має конкретний зміст та призначення. Зважаючи на особливості доказового матеріалу, деякі елементи цієї системи, своєю чергою, також складаються з декількох ланок [19, с. 40].
Згідно із частиною 2 ст. 223 КПК України обвинувальний висновок складається з описової та резолютивної частин.
Кожна із зазначених частин обвинувального висновку має свої чітко окреслені елементи.
Відповідно до частини 2 ст. 223 КПК України в описовій частині обвинувального висновку повинні бути зазначені:
– обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві: місце, час, способи, мотиви й наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, зібрані у справі, та відомості про потерпілого;
– показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки;
– наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання.
При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.
Оскільки в цій частині обвинувального висновку повинні міститися не лише опис суспільно небезпечного діяння, визнаного доказаним, а й докази та мотиви, котрими керувався слідчий при його складанні, то слід визнати, що термін "описово-мотивувальна", на наш погляд, більш правильно відображав би її суть.
Отже, в описовій частині обвинувального висновку виділяють такі елементи:
1) викладення обставин вчинення злочину, що встановлені під час досудового слідства (фабула злочину);
2) відомості про потерпілого;
3) аналіз доказів, зібраних у справі;
4) сутність показань обвинуваченого й результати їх перевірки;
5) наявність обставин, які обтяжують і пом'якшують його покарання [16, с. 717].
Цей перелік необхідних даних може бути доповнений будь-якими відомостями, що стосуються суті справи чи характеризують доказову інформацію (наприклад, про приводи та підстави до порушення кримінальної справи; про підстави зупинення провадження у справі або виділення кримінальної справи стосовно одного з обвинувачених; про причини й умови, що сприяли вчиненню злочину).
Зібрані у справі докази наводяться в обвинувальному висновку лише в тому обсязі, що є необхідним для обгрунтування та мотивації якогось положення-висновку. Деякі докази з метою недопущення перенавантаження обвинувального висновку можуть й не наводитися, якщо будь-яке положення вже достатньо підтверджено іншими фактичними даними.
Втім, показання обвинуваченого, що хоча і є загальним джерелом доказів, яке підлягає оцінці сукупно з рештою доказів, повинні бути наведені в обвинувальному висновку по кожній кримінальній справі. Це одна з прямих вимог закону, умова забезпечення права обвинуваченого на захист.
Кожний злочин, за результатами розслідування якого складається обвинувальний висновок, має специфічні, індивідуальні ознаки, що й зумовлює унікальність доказового матеріалу про злочин. З огляду на це, послідовність викладення встановлених фактів також визначається характером злочину та системою доказів, якими викривається обвинувачений.
Отож, встановлення у ч. 2 ст. 223 КПК України обов'язкових елементів описової частини, на нашу думку, не є суворою вимогою дотримання цієї послідовності, оскільки порядок розташування встановлених обставин і здобутих доказів значною мірою залежить від досвіду, кваліфікації та творчих здібностей слідчого.
Водночас обраний порядок і логіка опису злочинних подій та доказового матеріалу повинні однозначно й переконливо мотивувати висновки, сформульовані в резолютивній частині.
Резолютивна частина є логічним продовженням описової частини, вона повинна випливати з неї та відповідати їй. Резолютивна частина за формою має бути чіткою і стислою, а за змістом – повною та зрозумілою.
У цій частині обвинувального висновку не припустиме наведення зайвої інформації. Водночас вона не підлягає надмірному спрощенню та скороченню. У резолютивній частині всі передбачені законом і вироблені багаторічною слідчою практикою необхідні відомості обов'язково повинні бути відображені [14, с. 45].
Відповідно до частини 4 ст. 223 КПК України резолютивна частина має чітко регламентовану структуру:
1) відомості про особу обвинуваченого;
2) формулювання пред'явленого обвинувачення;
3) кримінально-правова кваліфікація злочину.
Формулювання пред'явленого обвинувачення є найбільш складним і відповідальним елементом резолютивної частини, в якому викладається суть обвинувачення в його матеріально-правовому значенні з переліком фактів (епізодів) злочинної діяльності обвинуваченого.
"Формулювання обвинувачення, – зазначає С. П. Єфімичев, – зводить усі фактичні обставини у стислу формулу, що містить лише правові ознаки вчиненого (об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону)" [5, с. 97].
Аналіз чинного законодавства та роз'яснень вищих судових інстанцій свідчить про те, що при формулюванні обвинувачення обов'язково повинні бути зазначені: час, місце, спосіб вчинення злочину, співучасники, кваліфікуючі ознаки, завдана шкода чи інші суспільно небезпечні наслідки, мета й мотив злочину, конкретні дії обвинуваченого, що відображають його роль у вчиненні злочину, а також інші ознаки, які мають істотне значення для конкретних складів злочинів або які впливають на їх кваліфікацію.
У резолютивній частині обвинувального висновку не слід наводити докази, що вже були викладені раніше в описовій частині.
Проте, як свідчить аналіз обвинувальних висновків, деякі слідчі для "надійності", порушуючи вимоги ч. 4 ст. 223 КПК України, наводять докази, викладені раніше, що призводить до розмитого формулювання обвинувачення, заважає чіткому усвідомленню цілісної картини вчинення злочину та винності особи, яка його вчинила. У цьому немає жодної потреби, оскільки "формулювання обвинувачення – це не механічний повтор фактичних обставин справи, а їх правова оцінка, юридичний висновок" [7, с. 414].
У процесуальній літературі виділяють види сформулюваних обвинувачень, які визначаються:
1) змістом злочинів із огляду на їх кримінально-правову кваліфікацію;
2) сполученням формулювань обвинувачення та конкретних кримінально-правових норм;
3) кількістю осіб, стосовно яких формулюється обвинувачення.
Просте обвинувачення відображає вчинення однією особою простого злочину. За формою воно складається з одного, не розділеного на частини формулювання обвинувачення, в якому відображені всі ознаки вчиненого злочину з посиланням на одну кримінально-правову норму.
Складне обвинувачення, своєю чергою, поділяється на два види:
1) складне за змістом, тобто таке, що відображає вчинення однією особою низки злочинних дій, кожна з яких може розглядатися як самостійний злочин, а також усі види повторності. За формою характеризується наявністю самостійних формулювань, відокремлених одне від одного, та кваліфікацією всіх пунктів обвинувачення за однією кримінально-правовою нормою.
Окремі злочинні дії та прості злочини при загальній повторності розглядаються як епізоди злочинної діяльності, а обвинувачення, в якому вони викладаються, – формулюється пунктами обвинувачення;
2) складне за кваліфікацією обвинувачення описує злочинні дії однієї особи, що містять ознаки декількох складів злочинів, які спричинили різні наслідки [15, с. 59].
Множинність обвинувачень також складається з двох видів:
– обвинувачення за сукупністю однорідних і різнорідних злочинів, вчинених однією особою, характеризується відокремленим формулюванням по кожному злочину та відповідною йому кримінально-правовою кваліфікацією;
– обвинувачення декількох осіб потребує відокремлених формулювань стосовно кожного обвинуваченого [15, с. 60].
При складанні резолютивної частини обвинувального висновку основним завданням є досягнення точної відповідності між описаним діянням і матеріально-правовою нормою, що передбачає кримінальну відповідальність за його вчинення. У резолютивній частині необхідно вказати всі кваліфікуючі ознаки злочину.
Якщо ж як обвинувачених у справі притягнуто декілька осіб, то резолютивна частина складається на кожного обвинуваченого окремо.
Варто також пам'ятати, що обвинувачення в резолютивній частині обвинувального висновку має повністю відповідати обвинуваченню, сформульованому в постанові про притягнення як обвинуваченого, крім випадків, коли слідчий своєю постановою закрив справу в частині обвинувачення, що не набула підтвердження (ч. 2 ст. 141 КПК України).


3. ПРОБЛЕМИ СКЛАДАННЯ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ
У БАГАТОЕПІЗОДНИХ СПРАВАХ
Складною частиною обвинувального висновку у груповій кримінальній справі є описова. Вона починається зі вступу, який містить необхідну інформацію для правильного сприйняття всього обвинувального висновку (це дані про порушення та об'єднання кримінальних справ). Після цього вживається традиційна фраза: "Проведеним у даній справі досудовим розслідуванням встановлено ...". Доцільно слово "встановлено" писати посередині аркуша.
На початку цієї частини дається: загальна соціально-політична оцінка злочину (злочинів), осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, акцентується увага судових інстанцій на обставини справи, які визначають ступінь суспільної небезпеки злочинної групи обвинувачених; опис особливостей формування, організації, функціонування, типу і структури злочинної групи.
Як справедливо зауважив В. А. Коханов, "на практиці в обвинувальних висновках найчастіше аналізується і відбивається діяльність окремих учасників злочинної групи (що саме по собі вірно і необхідно), але упускається і найчастіше зовсім не висвітлюється діяльність групи як цілого об'єднання, що не сприяє повноті дослідження всієї злочинної діяльності і відображенню її в обвинувальному висновку як найважливішому процесуальному акті, який завершує процес розслідування і визначає межі та зміст обставин, що підлягають розгляду усіма наступними інстанціями" [9, с. 126].
Тут розкриваються особливості міжособових відносин у злочинній групі, прийоми, за допомогою яких втягувалися в групу нові члени, наявність у них прихованих і явних конфліктів і протиріч, вказується на загальну кількість скоєних злочинів, потерпілих, на матеріальну шкоду, заподіяну обвинуваченими спільною злочинною діяльністю.
Після загальної соціальної оцінки описуються конкретні епізоди злочинної діяльності групи. У них варто диференціювати роль і індивідуалізувати вину кожного з обвинувачених.
У літературі зазначається, що "в описовій частині обвинувального висновку повинна міститись конкретна відповідь на питання про те, які злочинні дії і ким вчинені, із яких епізодів складається кожний злочин, які злочини скоєні кожним з обвинувачених і який ступінь вини кожного з них" [6, с. 70].
Для обвинувальних висновків у багатоепізодних справах про злочини, скоєні групою осіб, притаманно необгрунтоване збільшення обсягу описової частини за рахунок повторів однієї і тієї інформації. Тому, викладаючи конкретні епізоди злочинної діяльності, слідчий повинен мати на увазі, що в літературі описані і на практиці застосовуються різноманітні способи опису фактичних обставин справи: систематичний, хронологічний, поепізодний і змішаний.
Викладення доказів, які підтверджують наявність злочину і вину обвинувачених, як правило, подається в поєднанні. Доцільно описувати докази по кожному епізоду в тій послідовності, в якій описувалася злочинна діяльність обвинувачених. При цьому спочатку приводяться докази, що відносяться до декількох епізодів, а потім ті, які стосуються окремих епізодів злочинної діяльності групи. При складанні доказової бази обвинувального висновку у груповій справі слідчий повинен правильно оцінити і в доступній формі викласти зміст зібраних за розслідуваними фактами доказів, які, на його думку, цілком викривають обвинувачених у скоєнні злочину.
У тих випадках, коли обвинувачений або деякі з членів злочинної групи не визнають себе винними, вирішальне значення має вміння слідчого зібрати разом усі прямі й непрямі докази вини обвинувачених, зіставити їх один з одним і з іншими фактами, дати їх аналіз і синтез, привести до єдиної системи. Тільки зведені в систему факти перетворюються у викриваючі докази [18, c. 459].
При викладенні доказової бази обвинувачення не можна брати окремі явища, факти відірвано від інших обставин. Якщо не встановлюється причинний взаємозв'язок доказів, якщо зібрані факти ізольовані один від одного або хоча б одна ланка випадає, то це вже буде не ланцюг доказів, а припущення, яке не має жодної цінності.
Частою помилкою слідчих є те, що наведені в описовій частині докази лише називаються (наприклад, "Вина обвинувачених підтверджується й іншими доказами").
На наш погляд, навіть у випадках, коли обвинувачені цілком визнають себе винними, варто розкривати зміст і значення всіх зібраних у справі доказів.
У процесі розслідування співучасники групових злочинів нерідко змінюють показання з різноманітних причин (зазвичай, з метою уникнути заслуженого покарання). В таких ситуаціях слідчому в описовій частині обвинувального висновку треба проаналізувати показання обвинувачених у їх розвитку, пов'язуючи свої судження з наявними доказами, поясненнями обвинуваченого щодо показань своїх співучасників, які обвинувачують його в злочині.
Докази, які наводяться обвинуваченими у свій захист, і результати їх перевірки – наступний елемент описової частини обвинувального висновку. Вони необхідні не лише при запереченні обвинуваченим своєї вини, але й при її визнанні, складаю