К ПОВТОРНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ТА ЇЇ ПРАВОВІ НАСЛІДКИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право України"
на тему:
ПОВТОРНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ТА ЇЇ ПРАВОВІ НАСЛІДКИ
(ст. ст. 32, 36 КК)

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Загальнотеоретичні аспекти характеристики
повторності злочинів 6
1.1 Поняття повторності злочинів 6
1.2 Види повторності злочинів 8
1.3 Відмежування повторності від суміжних понять 10
2. Основи кримінально-правової кваліфікації повторності злочинів 13
2.1 Злочини, які утворюють повторність 13
2.2 Кваліфікація елементів повторності злочинів
(повторність і сукупність) 17
2.3 Правила кваліфікації повторності злочинів 22
Висновки 23
Список використаної літератури 27

ВСТУП

Повторність злочинів, їх сукупність і рецидив, як це прямо зазначено в статтях 32-34 Кримінального кодексу України (надалі - КК), припускають вчинення особою або групою осіб двох або більше окремих самостійних злочинів.
У теорії кримінального права такі ситуації визначають як множинність злочинів, оскільки саме слово множинність припускає кілька елементів у складі поняття.
При множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох або більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і рецидив злочинів, - означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діяння, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину [14, с. 11].
З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності та рецидиву злочинів, законодавець не лише дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 35 КК).
Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів виступають як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть при їх встановленні більш суворе покарання.
У зв'язку з цим можна наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику: 1) якщо відбувається два або більше злочинів, це означає, що заподіюється більша шкода об'єкту посягання. Ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соціальних цінностей; 2) вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь, є показником більшої схильності винних до вчинення злочинів, а часто і до зайняття злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену небезпечність особи таких злочинців; 3) вчинення двох, а часто й більшого числа злочинів, негативно впливає і на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності, створює часом ореол романтизму, особливо в уяві неповнолітніх правопорушників; 4) нарешті, множинність - поширене явище в структурі та динаміці злочинності. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів, або раніше засуджувався за вчинення злочину. В середньому, кожний третій злочин вчиняється особою, яка раніше вже була засуджена. Причому такі особи вчиняють переважну більшість тяжких злочинів - вимагання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хуліганства. Необхідно зазначити також про поширеність множинності злочинів серед злочинних груп, як однієї з форм організованої злочинності [19, с. 250].
Повторність, сукупність і рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.
Зокрема, всі злочини, що входять до сукупності, підлягають самостійній кваліфікації; наявність повторності та рецидиву тягне за собою більш сувору кваліфікацію вчиненого; повторність і рецидив визначаються як обставини, які обтяжують покарання при його призначенні; встановлено спеціальні правила призначення покарання при сукупності злочинів і при рецидиві тощо.
Все викладене вище обумовлює актуальність теми цієї курсової роботи.
Об'єктомдослідження у курсовій роботі є повторність злочинів.
Предмет дослідження - норми статей КК України, якими врегульовано кримінальну відповідальність за повторність злочинів.
Мета роботи - розгляд питань, пов'язаних із повторністю злочинів, її правовими наслідками та кваліфікацією.
Методи дослідження - описовий, порівняльний.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувалісь такі завдання:
- з'ясувати поняття повторності злочинів;
- розглунути види повторності злочинів;
- здійснити відмежування повторності від суміжних понять;
- охарактеризувати злочини, які утворюють повторність;
- проаналізувати особливості кваліфікації елементів повторності злочинів;
- визначити правила кваліфікації повторності злочинів.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОВТОРНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
1.1 Поняття повторності злочинів

У частині 1 статті 32 КК вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених однією і тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині З цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більш злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, якщо це прямо встановлено в Особливій частині КК.
Із цих положень закону можна зробити висновок і про саме поняття повторності злочинів, і про її види.
Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність таких ознак: а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів.
Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов'язаного із заволодінням майном.
У такий спосіб закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину, хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).
Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різний характер [19, с. 260].
Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше "простих" одиничних злочинів, таких, що тривають, продовжуваних, або наприклад, складених злочинів. Зокрема, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або такого складеного злочину, як розбій, і "простого", як крадіжка тощо.
Для поняття повторності не має значення, були (обидва або більше злочинів) закінченими, чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на нього; а також форми співучасті (у перший раз мав місце злочин, вчинений за попередньою змовою групою осіб, а в другий - співучасть із розподілом ролей) і роль, що виконував співучасник у злочині, який утворював собою повторність: в одному випадку він міг бути виконавцем, а в іншому - пособником тощо [20, с. 230]; б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчинюються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу.
Наприклад, першою вчиняється крадіжка, потім шахрайство, або послідовно дві крадіжки тощо; в) для повторності не має значення, була або ні особа засуджена за раніше вчинений нею злочин.
Дійсно, якщо звернутися до статей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній із них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений злочин. У всіх цих статтях (наприклад, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 185 КК) вказується на вчинення злочину повторно без будь-яких обмежень.
Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший [13, с. 103]; г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності, або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.
В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього немов би забувають. Саме це положення прямо зафіксовано в ч. 4 ст. 32 КК, де сказано, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.
Це положення є вельми важливим. Дійсно, якщо ми визнаємо наявність, наприклад, повторності згвалтування, то повинні кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 152 КК, яка передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Якщо така повторність виключається через те, що за перший із цих злочинів була погашена судимість, згвалтування буде кваліфіковане за ч. 1 ст. 152 КК, як вчинене вперше, й тягне за собою покарання від трьох до п'яти років позбавлення волі.

1.2 Види повторності злочинів

У понятті повторності було зазначено, що вона мас місце незалежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів повторності злочинів: 1) повторність злочинів, не пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин; 2) повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин. Повторність, пов'язану із засудженням за раніше вчинений умисний злочин, називають рецидивом [25, с. 55].
Спочатку розглянемо повторність, не пов'язану з засудженням за раніше вчинений злочин, або, як її іноді називають, фактичну повторність.
Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. З ст. 32 КК - про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини КК.
На підтвердження цього положення необхідно звернутися також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, якщо їй передувало вчинення такого самого однакового, тотожного злочину [17, с. 248].
Наприклад, у ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано: "Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) ... карається" і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену повторно. Звідси очевидно, ч. 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок, тобто припускає повторність однакових (за складом), тотожних злочинів.
У статті 149 КК встановлена відповідальність за різні форми торгівлі людьми, а в ч. 2 цієї статті - за вчинення тих самих дій повторно. Це означає, що злочини, які входять до повторності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками.
Таким чином, можна зробити висновок - закон прямо передбачає такий вид повторності як повторність тотожних злочинів.
Проаналізуємо далі ст. 32, та інші статті КК щодо повторності. Звернемося, зокрема, до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту, наприклад, шахрайство вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення, викрадення вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин.
Отже, виявляється, що шахрайство визнається повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або навіть розбій. В цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотожних, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою низкою ознак злочинів. Наприклад, та сама крадіжка і вимагання - злочини не тотожні, але через їх певну подібність, можуть утворити повторність, якщо вчинені в цій послідовності [19, с. 262].
У деяких статтях КК, які передбачають відповідальність за злочинні дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов'язаних із незаконним обігом цих речовин (ч. 2 ст. 308 і 309 КК тощо). І в цих випадках для повторності не вимагається тотожності вчинених злочинів, достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку повторність називають повторністю однорідних злочинів [17, с. 249].
Таким чином, можна зробити ще один висновок: повторність однорідних злочинів також прямо встановлено законом. У частині 3 ст. 32 КК визначається, що вчинення двох або більш злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій частині КК. Тим самим закріплюється такий вид повторності, як повторність однорідних злочинів.

1.3 Відмежування повторності від суміжних понять

Перш за все, треба відмежувати повторність тотожних злочинів і продовжувані злочини.
Повторність, не пов'язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям продовжуваного злочину.
У частині 2 ст. 32 КК прямо сказано, що повторності, передбаченої ч. 1 цієї статті (тобто повторність тотожних злочинів) немає при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.
Повторність тотожних злочинів і продовжуваний злочин зближує те, що в обох випадках вчинюється дві або більше дії, що є тотожні, однакові. Крім того, між цими діями є певний проміжок часу.
Втім, проблема відмежування зазначених понять є вкрай важливою як для теорії, так і для судової практики.
Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК (продовжувана крадіжка). При повторності тотожних злочинів, зокрема, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185 КК, що тягне за собою більш суворе покарання.
Практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного злочину.
Зокрема, продовжуваним визнається неодноразове безоплатне вилучення майна, яке складається з низки тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і становлять у своїй сукупності один злочин.
В одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти зі сховища державної бібліотеки кілька томів стародавніх рукописів, і періодично, скориставшись недбалістю охорони, виносив по одному тому з бібліотеки, зрештою здійснивши задумане повністю [19, с. 264].
Та сама позиція підтримується у справах про хабарництво. Одержання посадовою особою одного хабара в кілька прийомів слід розглядати як продовжуваний злочин. У таких випадках дії за ознакою повторності кваліфікувати не можна.
Отже, зазначимо, чим само продовжуваний злочин відрізняється від фактичної повторності.
Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що діяння, які його складають, об'єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети.
При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв'язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині.
Іншими словами, при повторності злочини, що утворюють її, не об'єднані єдністю злочинного наміру і загальною метою їх вчинення.


2. ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ПОВТОРНОСТІ ЗЛОЧИНІВ
2.1 Злочини, які утворюють повторність

Повторність утворює вчинення двох чи більше злочинів, визначених в статті Особливої частини: 1) попереднього - вчинення якого передує повторності; 2) наступного - який, власне, і є повторним [26, с. 356].
Причому вимагається, щоб за кожен із них особа підлягала кримінальній відповідальності (не було матеріально-правових і процесуальних перепон для притягнення до відповідальності, про які йшлося вище у ході з'ясування поняття множинності злочинів). Такі злочини виступають елементами повторності. Кожен із них може бути як закінчений, так і перерваний на стадії готування, незакінченого або закінченого замаху; бути вчинений як "одноосібно", так і в співучасті [17, с. 250].
Попередній злочин позначається в КК по-різному:
- шляхом вказівки на його назву. Так, в ч. 2 ст. 187 КК передбачено: "Розбій, вчинений ... особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм";
- через перелік статей Особливої частини КК, які передбачають відповідний злочин. Зокрема, в ч. 2 ст. 307 КК вказано:
"Ті самі дії, вчинені повторно або ... особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу";
- називається родове поняття певного злочину та визначаються обмеження - вчинення яких саме злочинів не повинно утворювати повторність.
Наприклад, в п. 13 ч. 2 ст. 115 КК встановлена відповідальність за умисне вбивство "вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу".
Злочин, який є повторним (наступним), також названий в диспозиції відповідної частини статті Особливої частини КК. Оскільки повторність становить собою кваліфікуючу ознаку, то вказівка на неї зазвичай міститься в частині другій відповідної статті КК.
При цьому законодавець використовує різні прийоми вказівки на такий злочин:
- прямо називає його.
Як правило, це має місце тоді, коли простий вид злочину вчиняється однією дією. Наприклад, в ч. 2 ст. 185 КК зазначається: "Крадіжка, вчинена повторно ...";
- вказує на те, що повторність утворюють "ті ж дії", "ті самі дії" - ті, які передбачені частиною першою статті.
Такий прийом зустрічається тоді, коли простий вид злочину може бути виконаний багатьма альтернативними діяннями. Так, злочин, передбачений ст. 199 КК, може бути вчинений шляхом виконання 7 дій, а в ч. 2 цієї статті передбачена відповідальність за "ті самі дії, вчинені повторно". Вчинення будь-якої із них дає підставу кваліфікувати злочин за ознакою повторності.
Причому, повторність утворює вчинення злочинів такими діями в будь-яких комбінаціях - інакше кажучи, попередній і наступний (повторний) злочини можуть бути вчинені не обов'язково однаковими діями, а будь-якими з тих, які вказані в диспозиції статті про простий вид відповідного злочину;
- встановлює відповідальність за повторність у випадку вчинення дій, передбачених певною частиною статті КК. Наприклад, у ч. З ст. 109 КК зазначено: "Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені ... повторно".
У таких випадках наступний злочин має полягати у діях, які тотожні тим, що передбачені частиною статті, до якої відсилає норма про відповідний повторний злочин.
У зв'язку зі змінами в законодавстві нерідко постає питання, якою редакцією статті Особливої частини КК слід керуватися, визначаючи наявність попереднього злочину.
Наприклад, особа вчинила бандитизм в період дії КК 1960 р., вже після набрання чинності КК 2001 p. вчинила розбій. Умови відповідальності за бандитизм за новим КК змінені, що обумовлено регламентацією відповідних питань в ч. 4 ст. 28 КК 2001 р.
Не виключені ситуації, коли особа підлягала б кримінальній відповідальності за кримінальним законом, який діяв на момент вчинення діяння, однак відповідні дії не визнаються злочинними за новим законом (зокрема, у випадку з бандитизмом через те, що встановлена участь у банді лише двох учасників, не доведена мета безпосереднього вчинення кількох тяжких чи особливо тяжких злочинів) [26, с. 357].
Це питання може вирішуватися по-різному:
Одна позиція полягає в тому, що необхідно керуватися редакцією статті, яка діяла на момент вчинення відповідного злочину. Тобто, якщо діяння становило собою попередній злочин, названий в диспозиції статті про наступний (повторний) злочин, або було передбачене статтею, номер якої названо в статті про повторний злочин, то наступний злочин визнається повторним, незалежно від того, що згодом стаття викладена в новій редакції чи в силу інших причин змінені умови кримінальної відповідальності, посилена караність попереднього злочину. При цьому елементом повторності слід визнавати і злочин, вчинений тоді, коли така повторність ще не була передбачена як кваліфікуюча ознака.
Другий підхід зводиться до того, що попередній злочин повинен бути вчинений вже після набрання чинності статтею про відповідальність за повторне посягання. Цей (попередній) злочин повинен бути передбачений статтею Особливої частини, яка діє в редакції, чинній на момент встановлення чи зміни умов відповідальності за повторний злочин.
На наш погляд, перевагу необхідно віддати другому з вказаних можливих рішень.
Аргументами на його користь є: 1) діяння, яке не є злочинним на час вчинення наступного діяння, саме по собі не може виступати і як елемент повторності. Адже повторність утворює вчинення двох чи більше злочинів. Вчинення лише одного діяння (наступного) не веде до виникнення повторності злочинів; 2) положення ч. 2 ст. 4 КК про те, що злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння, щодо повторності злочинів означає, що такий закон повинен діяти на момент вчинення як попереднього, так і наступного злочинів; 3) визнання діяння, яке не становить собою злочин, елементом повторності суперечить положенням про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі (ст. 5 КК); 4) поширений у КК вислів "дії, передбачені частиною перпіою цієї статті", який використовується для вказівки на аналізований вид множинності злочинів, означає, що дії мають бути передбачені саме цією статтею, а не такою, яка діяла в попередній редакції; 5) врахування злочину, передбаченого більш м'яким раніше чинним законом, елементом повторності щонайменше несправедливо. Адже, при цьому особі не надано шансу зважити свою поведінку з врахуванням посилення відповідальності за попередній злочин. Цілком можливо, що знаючи про посилення відповідальності за повторність, - усвідомлюючи, що, попереднє діяння враховано як елемент повторності, - особа відмовилася б від вчинення наступного посягання.
Тому, наприклад, розбій, вчинений повторно, буде мати місце за умови, що й за чинним КК відповідні діяння становлять собою злочини, передбачені ст. 187 або ст. 257 КК; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинене повторно, має місце за умови, що й перше посягання вчинено після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 p.; незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, передбачає, що особа раніше вчинила злочин, передбачений ст. 289 КК 2001 р., а не угон транспортних засобів, який кваліфікувався за ст. 2153 КК 1960 р.

2.2 Кваліфікація елементів повторності злочинів
(повторність і сукупність)

Кваліфікація повторності злочинів передбачає кримінально-правову оцінку як попереднього, так і наступного злочинів.
Найскладнішим питанням, яке вирішується в ході кваліфікації повторності, є питання, чи слід окремо оцінювати ті злочини, які утворюють повторність.
З цього приводу в теорії та на практиці існують різні позиції.
Перша полягає в тому, що кваліфікація злочину як повторного охоплює собою вчинення і попередніх злочинів, тому самостійно їх кваліфікувати немає потреби [13, с. 121].
Виходячи з такої точки зору, дії кишенькового злодія, який вкрав сто гаманців у різних потерпілих, кваліфікуються лише за ч. 2 ст. 185 КК. Така кваліфікація, на думку її прихильників, охоплює і останню крадіжку, і всі раніше вчинені.
Друга точка зору протилежна - кожний злочин, який є елементом повторності, кваліфікується окремо, причому другий і всі решта - з врахуванням наявності повторності. У такому випадку констатується поєднання і повторності, і сукупності злочинів [24, с. 251].
Наведене вище гіпотетичне посягання слід кваліфікувати так: ч. 1 ст. 185 КК; ч. 2 ст. 185 КК; ч. 2 ст. 185 КК ... (всього вказівку на ч. 2 ст. 185 КК потрібно давати 99 разів).
Нарешті, ще один підхід в певній мірі компромісний. Він зводиться до того, що кваліфікація злочину як повторного охоплює і вчинення попередніх злочинів - окремо вони не кваліфікуються. Злочини, які становлять собою елементи повторності, підлягають окремій кваліфікації лише у таких випадках:
- вони неоднорідні (наприклад, першого разу вчинена крадіжка, а вдруге - шахрайство). Кожен із цих злочинів потрібно кваліфікувати окремо, причому наступний з врахуванням повторності - ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК;
- мають місце різні стадії вчинення злочинів. Наприклад, один із них закінчений, а інший - перерваний на стадії замаху. Тоді скоєне кваліфікується, наприклад, так: ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК;
- один (одні) із злочинів вчинено у співучасті, а інший (інші) - "одноосібно". При цьому злочини, вчинені у співучасті, кваліфікуються з посиланнями на відповідні частини статей 27, 28 КК, інші ж злочини - лише за статтями Особливої частини КК.
Верховний Суд України у своїх постановах та рішеннях з конкретних справ не займає якоїсь однієї позиції щодо кваліфікації повторності. Стосовно посягань проти власності він рекомендує кваліфікувати скоєне лише за частиною статті, яка передбачає повторний злочин. І лише за наявності різнорідних посягань, різних стадій та вчиненні окремих діянь у співучасті скоєне пропонується кваліфікувати окремо.
Коли ж йдеться про злочини проти особи, то вищий судовий орган держави займає іншу позицію - виходить з необхідності кожне посягання кваліфікувати окремо.
Так в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 р. в ред від 3 грудня 1997 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" зазначається, що у випадку вчинення винною особою декількох злочинів, передбачених однією із вказаних статей (перелічені статті, які відповідають статтям 185, 186, 190, 189 КК 2001 р.), її дії, при відсутності інших кваліфікуючих ознак, належить кваліфікувати за частиною другою тієї чи іншої статті.
Додатково кваліфікувати перший злочин ще й за частиною першою даної статті не потрібно. У разі вчинення декількох посягань на приватну власність різними способами перший злочин (при відсутності інших кваліфікуючих ознак) належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші, як вчинені повторно, за частинами другими відповідних статей КК.
Аналогічні за змістом роз'яснення надано в п. 24 названої постанови щодо кваліфікації повторного розбою.
В пункті 12 постанови № 4 від 27 березня 1992 р. в ред від 3 грудня 1997 р. "Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини" зазначається, що при вчиненні двох чи більше згвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 117 Кримінального кодексу (вказана стаття КК 1960 p., наразі це ст. 152 КК 2001 р.), а також при вчиненні у одному випадку замаху на згвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому - закінченого згвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів.
Далі в цьому ж пункті постанови Верховний Суд України вказує, що згвалтування потерпілої без обтяжуючих ознак цього злочину, а потім повторне згвалтування за наявності ознак ч. 3 чи ч. 4 ст. 117 КК повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 117 КК та відповідно ч. З чи ч. 4 ст. 117 КК.
Такий же підхід закріплений і в постановах Пленуму Верховного Суду України, прийнятих на базі нового КК.
У пункті 15 постанови № 5 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику у справах про хабарництво" зазначається, що цією ознакою (повторність щодо одержання хабара та давання хабара) охоплюється як перший, так і наступний злочини, тому кваліфікувати перший із них додатково ще й за ч. 1 ст. 368 чи ст. 369 КК не потрібно.
Зазначене вище не стосується тих випадків, коли одні злочини були закінченими, а інші - ні, і випадків, коли особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші, як організатор, підбурювач або пособник, оскільки незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 15 чи ст. 27 КК.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" зазначено, що коли винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.
Окремо кваліфікуються діяння і у випадках, коли спочатку було вчинене закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього.
На наш погляд, принципам кримінально-правової кваліфікації найбільше відповідає окрема кваліфікація кожного злочину, який є елементом повторності.
На підтвердження правильності саме такого підходу можна навести такі доводи: 1) така кваліфікація забезпечує її повноту, оскільки при цьому поза оцінкою не залишаться окремі епізоди (елементи повторності), кожний із яких становить самостійний злочин; 2) окрема кваліфікація кожного із елементів повторності дає можливість призначити справедливе покарання, оскільки воно призначатиметься з врахуванням правил, визначених в ст. 70 КК (окремо за кожний із злочинів остаточне покарання буде, як правило, більше, ніж за окремі злочини, які утворюють повторність); 3) захист прав потерпілих від злочину можна ефективно здійснити тільки за умови, що вчинене проти кожного із них посягання отримає окрему кримінально-правову оцінку, а не буде "заховане" за загальною вказівкою на повторність. Будь-який потерпілий вправі, принаймні, знати, як саме кваліфіковано злочин, вчинений проти нього, і яке покарання призначене за заподіяну йому шкоду; 4) при такій кваліфікації можна забезпечити її індивідуальність.
По-перше, різну правову оцінку отримують діяння осіб, які вчинили неоднакову кількість злочинів, що утворюють повторність, - при кваліфікації лише за частиною статті, яка передбачає повторний злочин, однакову оцінку отримають і посягання того, хто вчинив десятки злочинів, і того, хто вчинив відповідний злочин лише вдруге.
По-друге, можна буде диференціювати відповідальність співучасників злочинів, вчинених у співучасті, коли повторність наявна в посяганні лише деяких із них; 5) окрема кваліфікація кожного із злочинів, які утворюють повторність, тобто, визнання при цьому ще і сукупності, вимагається при кваліфікації з посиланнями на статті Загальної частини КК. Такі посилання можуть здійснюватися щодо конкретних злочинів, а не повторності в цілому.

2.3 Правила кваліфікації повторності злочинів

При кваліфікації повторності злочинів необхідно, на наш погляд, керуватися такими правилами: 1) визначити, має місце повторення діянь, спрямованих на вчинення одного злочину, чи вчинення двох або більше злочинів; 2) дати кримінально-правову оцінку кожному злочину і окремо, визначити, чи зберігаються його правові наслідки (не сплила давність кримінальної відповідальності або судимість не погашена чи не знята, немає процесуальних перепон для притягнення до кримінальної відповідальності); 3) визначити вид повторності; 4) встановити, чи надає КК повторності кваліфікуючого значення; 5) остаточно кваліфікувати скоєне з врахуванням повторності другого злочину (наступних злочинів).


ВИСНОВКИ

Таким чином, згідно з ч. 1 ст. 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.
Із цього загального положення закон робить виняток, вказуючи у ч. З ст. 32 КК, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторними лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.
У статтях Особливої частини КК повторність у багатьох випадках фігурує як кваліфікуюча ознака. Скажімо, умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше скоїла умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116-118 КК (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК), виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів, вчинене повторно (ч. 2 ст. 224 КК), одержання хабара повторно (ч. 2 ст. 368 КК) тощо.
Отже, у цих і всіх аналогічних випадках, у законі йдеться про вчинення повторно (що означає вчинення вдруге, втретє і більше разів) такого ж самого, ідентичного за своєю кваліфікацією злочину. Такий вид повторності зветься повторністю тотожних злочинів.
Але в ряді випадків, виходячи з того, що певні злочини, які кваліфікуються за різними статтями, мають однаковий або близький об'єкт або переслідують досягнення однакової або близької за своєю суттю мети, закон встановлює наявність повторності й у разі послідовного вчинення злочинів, які характеризуються збігом вище вказаних ознак, хоч і кваліфікуються за різними статтями КК.
Такий вид повторності зветься повторністю однорідних злочинів. Вказівка на наявність такої повторності повинна бути або в примітці до відповідної статті, або в самій її диспозиції.
Скажімо, у ч. 2 ст. 185 КК (крадіжка) передбачена відповідальність за крадіжку, вчинену повторно. Примітка 1 до цієї статті визначає, що повторною буде визнаватись крадіжка, яка вчинена не тільки після попередньої крадіжки, але й після деяких інших однорідних злочинів: грабіж, розбій, шахрайство тощо.
Кваліфікованим буде незаконне публічне вживання наркотиків (ч. 2 ст. 316 КК), вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 310, 314, 315, 317, 318 КК (це злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів).
Повторність наявна як у випадках, коли обидва або більше злочинів, що створюють повторність, є закінченими, так і у випадках, коли обидва є незакінченими (готування чи замах), або коли один є закінченим, а інший - ні.
Повторність також наявна, коли особа в однакових злочинах, що послідовно вчиняються, виступає в різних ролях співучасників: виконавець, організатор, підбурювач, пособник.
Кажучи про повторність злочинів, закон (ст. 32 КК) не поєднує її з наявністю судимості за попередньо вчинений злочин. Отже, повторність буде і при відсутності судимості (скажімо, особа вчинила один злочин, а через день, тиждень, місяць, рік тощо вчинила другий) і за її наявності (особа, маючи судимість, вчиняє другий злочин, що дає підстави оцінити його як повторний).
Повторність без попередньої судимості зветься в теорії фактичною, повторність, пов'язана із судимістю - рецидивною.
Згідно з частиною 4 статті 32 КК повторність (як тотожних, так і однорідних злочинів) відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (у зв'язку з передачею особи на поруки, у зв'язку із зміною обстановки, у зв'язку із закінченням строків давності, за амністією тощо), або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято (адже припинення стану судимості означає, що особа є юридично не судимою, тобто минула судимість втрачає своє юридичне значення).
Кваліфікація випадків повторності злочинів має свої особливості. За наявністю двох (і більше) тотожних злочинів, при умові відсутності судимості за будь-який з них, їх кваліфікація здійснюється за тією частиною статті, що передбачає відповідальність за дане діяння, вчинене повторно. Кваліфікація за перший факт злочину нібито "розчиняється" у цій частині статті й окремого відображення не потребує.
Наприклад, ст. 205 КК (фіктивне підприємництво) має частину другу, яка, серед інших, містить кваліфікуючу ознаку: фіктивне підприємництво, вчинене повторно. Два і більше випадків цього діяння будуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 205 КК, частина перша цієї статті в таких випадках не застосовується.
Так само буде вирішене питання кваліфікації при наявності двох однакових (двох закінчених або двох незакінчених) замахів на вчинення тотожного злочину. Так, два закінчені замахи на незаконне заволодіння транспортним засобом будуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 289 КК (за відсутності інших кваліфікуючих ознак).
Якщо ж в одному випадку наявний закінчений злочин, у другому - тотожний - незакінчений, або в кожному з них різний вид співучасті - кожний із злочинів кваліфікується окремо, до того ж наступний після першого - з урахуванням ознаки повторності, якщо така є в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК.
Так, закінчений замах на крадіжку і закінчений злочин крадіжки (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) кваліфікуватиметься так: ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК, ч. 2 ст. 185 КК. Участь особи в одній крадіжці як викона