К ПРАВО ПОТЕРПІЛОГО НА ОСКАРЖЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальний процес"
на тему: ПРАВО ПОТЕРПІЛОГО НА ОСКАРЖЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ І РІШЕНЬ В ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Гарантії реалізації прав потерпілого на стадії порушення
кримінальної справи 5
2. Загальний порядок реалізації права потерпілого на оскарження процесуальних дій і рішень в досудових стадіях кримінального судочинства за чинним КПК України 13
3. Проблема меж судового контролю на стадії досудового слідства 26
Висновки 34
Список використаної літератури 38


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Дотримання прав людини та основних свобод набуває особливого значення при реалізації норм кримінального й кримінально-процесуального права, оскільки наслідком проведення їх в життя є засудження особи та її покарання, зокрема, обмеження свободи, права на заробітну плату, права на просування по службі й навіть позбавлення волі (на певний термін або довічно) та права власності.
У сучасній науковій літературі неодноразово зазначалось, що учасники процесу, уповноважені здійснювати від імені держави кримінальне переслідування, будучи наділеними винятковим правом застосування примусових заходів, нерідко піддаються професійній девіації, наслідком якої є терпимість, а пізніше й повна байдужість до страждань потерпілих. Як наслідок – ігнорування їх прав та законних інтересів [13, c. 128].
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання заінтересованим особам можливості оскаржити до суду окремі процесуальні дії (бездіяльність) та рішення посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування справи [9, с. 104].
Зумовлено це тим, що суд в силу своєї незалежності, відсутності відомчих інтересів у питаннях боротьби зі злочинністю, є найбільш надійним гарантом прав особи, яка потрапляє у сферу кримінального судочинства. Під його контролем досудове слідство стає прозорішим, більш прогнозованим та законним. Зібрані докази та слідчі дії, проведені при такому слідстві, викликають більшу довіру в суду при розгляді справи по суті [16, c. 40].
Таким чином, актуальність запропонованої теми не викликає жодних сумнівів, вона представляє як теоретичний, так і значний практичний інтерес.
Теоретичну базу дослідження складають положення і висновки, що містяться у роботах вчених: вітчизняних (О. В. Бауліна, Ю. М. Грошевого, О. Ф. Дудар, В. С. Зеленецького, Н. С. Карпова Є. Г. Коваленка, В. Т. Маляренка, Л. М. Лобойко, М. А. Маркуш, М. М. Михеєнка, В. П. Півненка, Б.І. Романюка, М.І. Сірого, В. М. Тертишника та ін.) і зарубіжних ( І. Я. Дємідова, І. Л. Петрухіна, О. А. Піюка, В. Г. Случевського, Ю. Л. Тарасової).
Мета курсової роботи – розгляд законодавчих положень і найбільш актуальних питань, пов'язаних із реалізацією права потерпілого на оскарження процесуальних дій і рішень в досудових стадіях кримінального судочинства.
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання :
– розглянути гарантії реалізації прав потерпілого на стадії порушення кримінальної справи;
– охарактеризувати загальний порядок реалізації права потерпілого на оскарження процесуальних дій і рішень в досудових стадіях кримінального судочинства за чинним КПК України;
– розкрити проблему меж судового контролю на стадії досудового слідства.
Об'єктом дослідження виступають теоретичні й практичні аспекти, пов'язані із реалізацією права потерпілого на оскарження процесуальних дій і рішень в досудових стадіях кримінального судочинства.
Предмет дослідження – норми Конституції України, КПК України, в яких містяться положення, пов'язані із реалізацією права потерпілого на оскарження процесуальних дій і рішень в досудових стадіях кримінального судочинства.
У процесі дослідження використовувалися порівняльний, спеціально-юридичний, системно-функціональний, статистичний, історичний і логічний методи.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.
1. ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО НА СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Після закріплення в КПК України принципу диспозитивності, постала необхідність переглянути чинний кримінальний процес з точки зору забезпечення необхідної і достатньої активності потерпілого як суб'єкта кримінально-процесуальних відносин [19, с. 3].
Стадія порушення кримінальної справи – це самостійна стадія з якої бере початок кримінальний процес. Специфічним завданням цієї стадії є встановлення наявності чи відсутності підстав для порушення кримінальної справи [35, с. 104].
Відповідно до статті 49 КПК України потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Для того, щоб особа набула статусу потерпілого необхідна відповідна постанова особи, що проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду.
Така постанова (ухвала) може бути винесена лише після порушення кримінальної справи, або, принаймні, одночасно з порушенням (у справах приватного обвинувачення).
Для визначення статусу особи, яка постраждала від злочину, до визнання її потерпілим в літературі обгрунтовано пропонується ввести термін "жертва злочину" [29, с. 37].
На стадії порушення кримінальної справи суб'єктом кримінально-процесуальних відносин виступає заявник (особа, яка подає заяву чи повідомлення про злочин), так звана "заінтересована особа" (особа, інтересів якої стосується рішення, що виноситься за результатами стадії порушення кримінальної справи) [29, с. 128].
У ролі заявника, заінтересованої особи може виступати й особа, якій злочином завдано шкоду (фізичну, моральну чи матеріальну). На цьому етапі вона має специфічний комплекс прав (відмінний від передбачених ст. 49 та інших КПК України). Від реалізації цих прав, ефективності роботи уповноважених державних органів та посадових осіб залежить захист прав особи потерпілої від злочину, реалізація статусу потерпілого у порушеній кримінальній справі [28, с. 38].
Таким чином, термін "потерпілий" до винесення відповідного процесуального документу можна використовувати лише в значенні "особа, якій фактично завдано шкоду злочином", а не для позначення потерпілого – суб'єкта з відповідним комплексом прав [29, с. 129].
Разом з тим, у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 р. № 13 щодо правовідносин на стадії порушення кримінальної справи паралельно використовується поняття "заявник" та "потерпілий" для позначення особи, яка ініціює кримінальний процес, що є юридично некоректним.
Загальновизнано, що стадія порушення кримінальної справи закінчується винесенням рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи [10, с. 46].
Проте з цього випливає доволі сумнівне твердження про те, що не відноситься до стадії порушення кримінальної справи діяльність особи, щодо оскарження рішення про відмову в порушенні кримінальної справи та перевірка постанови прокурором (вищестоящим прокурором) або судом.
Таке твердження зумовлене домінуючим становищем принципу публічності в кримінальному процесі. Втім, виходячи із засади диспозитивності, стадія порушення кримінальної справи, на нашу думку, закінчується лише винесенням остаточного рішення за скаргою заявника. Хоча варто погодитися з тим, що це питання потребує окремого дослідження [14, с. 60].
Аналізуючи норми чинного КПК України на стадії порушення кримінальної справи, можна виокремити такий обсяг прав особи, яка постраждала від злочину:
1) право подати заяву чи повідомлення про злочин в усній чи письмовій формі;
2) право на розгляд заяви чи повідомлення прокурором, слідчим, органом дізнання або суддею;
3) право на забезпечення особистої безпеки чи безпеки членів сім'ї або близьких родичів;
4) право давати пояснення чи відмовитись давати пояснення;
5) право бути проінформованою про результати розгляду заяви чи повідомлення;
6) право на оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи;
7) право бути проінформованою про час розгляду скарги суддею;
8) право брати участь у розгляді скарги суддею та висловлювати свої доводи;
9) право апеляційного оскарження постанови судді винесеної за результатами розгляду скарги про відмову в порушенні кримінальної справи.
Реалізація цих прав грунтується на принципі диспозитивності, але для того, щоб вони не стали фікцією, кожне з них має бути належним чином забезпечене відповідними процесуальними гарантіями [14, с. 62].
Особа має право подавати заяву чи повідомлення на власний розсуд в усній чи письмовій формі, при цьому усна заява, відповідно до ст. 95 КПК України, заноситься до протоколу, який підписується заявником та посадовою особою, що прийняла заяву.
У чинному КПК України не закріплено вимог до заяви чи повідомлення про злочин. Разом з тим, на практиці трапляються випадки, коли суддя (у справах приватного провадження) повертає заяву особі, яка її подала для зазначення місця проживання особи, котра скоїла кримінально каране діяння, зазначення доказів, які стверджують обставини викладені в заяві, юридичної кваліфікації діяння тощо.
При поверненні заяви особі, яка її подала, суд, на нашу думку, виходить за межі наданих йому повноважень й у такий спосіб може порушувати право особи, яка потерпіла від злочину.
З іншого боку, у випадку подання юридично неграмотної заяви у справах приватного провадження процес може відчутно ускладнитися.
У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 р. № 13 зазначено, що в скарзі (яка подається в порядку ст. 27 КПК України) мають бути чітко викладені підстави для порушення справи, зокрема, обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину, його кримінально-правова кваліфікація та відповідні докази; дані про особу, яка підозрюється в його вчиненні; прохання про притягнення її до кримінальної відповідальності тощо.
В КПК України доцільно закріпити чіткі вимоги до заяви, яка подається в порядку ст. 27 КПК України.
У спеціальній нормі також мають бути закріплені дії судді пов'язані із надходженням заяви, що не відповідає встановленим вимогам, обов'язок прийняти скаргу, яка таким вимогам відповідає.
Необхідно відзначити, що в справах публічного провадження особливих вимог (крім підпису заявника) до заяви чи повідомлення не ставиться.
Праву особи, яка потерпіла від злочину на повідомлення про злочин відповідає обов'язок прокурора, слідчого, органу дізнання або судді прийняти і розглянути заяву чи повідомлення в тому числі й в справах, які не підлягають їх віданню.
Особа, яка проводить перевірку заяви або повідомлення про злочин має право (коли це необхідно) відбирати пояснення від окремих громадян чи посадових осіб або витребувати необхідні документи. Це є своєрідною гарантією законності й обгрунтованості винесення процесуальних рішень при порушенні кримінальної справи.
Проте на цій стадії не передбачено обов'язку давати пояснення, відповідальності за відмову надання пояснень осіб, які можуть підтвердити (чи спростувати) факт скоєння злочину, право потерпілої особи відмовитися давати пояснення, відповідальність за надання завідомо неправдивих відомостей. Це питання потребує додаткового вивчення, оскільки однозначного вирішення цих питань наразі немає [35, с. 118].
Особа, яка повідомила про злочин (в тому числі й потерпіла), члени її сім'ї та близькі родичі мають право на застосування заходів безпеки. Ці заходи є однією із гарантій реалізації прав особи і одночасно встановлення об'єктивної істини. Вони застосовуються за наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю, житлу чи майну особи, яка повідомила про злочин, членів сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться дії щодо впливу на учасників кримінального процесу.
Обов'язок перевірити наявність загрози та прийняти рішення про застосування чи відмову в застосуванні заходів безпеки відповідно до ст. 521 КПК України покладається на прокурора, орган дізнання, слідчого або суд (суддю) для прийняття рішення.
Для прийняття відповідного рішення КПК України передбачає 3-денний строк, а у невідкладних випадках зобов'язує прийняти рішення про застосування заходів безпеки негайно.
Це теж є своєрідною гарантією захисту прав особи, потерпілої від злочину особи.
У КПК України не зазначено обов'язку прокурора, слідчого, органу дізнання або судді повідомляти особу, яка подала заяву про порушення кримінальної справи чи про направлення заяви чи повідомлення за належністю. Це, зазвичай, є порушенням права особи, яка потерпіла від злочину (рівно як і заявника), а тому в КПК України чітко має бути передбачено обов'язок, форма і строки повідомлення про прийняте рішення особи, яка подала заяву чи повідомлення, а також особи, яка потерпіла від злочину (якщо це різні особи).
Обов'язкове повідомлення передбачене в ст. 99 КПК України про винесення постанови про відмову в порушення кримінальної справи.
У КПК України не зазначено строку повідомлення про результати розгляду, що на практиці призводить до порушення прав особи, яка потерпіла від злочину. При цьому порушується також право заявника на своєчасне повідомлення про результати розгляду заяви чи повідомлення. Не вказано в КПК України також форми повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи.
На нашу думку, в КПК України має бути передбачено надіслання заінтересованим особам копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи негайно після її винесення.
Важливою гарантією прав особи, яка потерпіла від злочину, є право на оскарження рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.
Відповідно до статті 991 КПК України постанова слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена відповідному прокурору, а якщо таку постанову винесено прокурором – вищестоящому прокурору.
Крім того, відповідну постанову може бути оскаржено до суду. У такий спосіб проявляється диспозитивна засада, що передбачає право особи оскаржити прийняте рішення на її вибір або до прокурора, або до суду.
Додатковою гарантією реалізації прав особи є можливість подання скарги також і її представником.
Про час розгляду суддею скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи повідомляється особа, яка подала скаргу.
На нашу думку, доцільно передбачити в КПК України положення про те, що у випадку, коли скаржник і особа, яка потерпіла від злочину, є різними особами, про час розгляду скарги необхідно повідомляти і потерпілу особу. Це б забезпечило більш повну реалізацію прав особи, яка постраждала від злочину.
Обмеженням засади диспозитивності, на нашу думку, є передбачене в ст. 236-2 КПК України положення про те, що суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу лише в разі необхідності.
Для більш повного забезпечення реалізації прав потрібно передбачити право особи, яка подала скаргу (а також особи, яка потерпіла від злочину, якщо це різні особи), дати пояснення по суті скарги кожен раз, коли вона цього бажає.
Розвиваючи принцип диспозитивності, законодавець передбачив право особи, яка подала скаргу на постанову органу дізнання, слідчого чи прокурора, на апеляційне оскарження постанови судді. Скаржник може подати апеляційну скаргу у випадку залишення без задоволення скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Таке ж право на апеляційне оскарження варто надати і особі, яка потерпіла від злочину, але з певних причин не подала скарги на постанову органу дізнання, слідчого чи прокурора до суду.
Строк для апеляційного оскарження складає 7 діб з дня винесення постанови суддею.
Для забезпечення прав осіб, які заінтересовані в порушенні кримінальної справи, необхідно передбачити обов'язок повідомлення суддею про результати розгляду скарги заінтересованих осіб (не лише особу, яка подала скаргу). Строк в такому випадку слід відраховувати з дня отримання особою повідомлення чи копії постанови, оскільки в ст. 236-6 КПК України не зазначено строку направлення такої постанови.
Таким чином, гарантіями прав потерпілої від злочину особи є:
1) обов'язок прокурора, органа дізнання, слідчого, суду прийняти та розглянути заяву чи повідомлення про злочин;
2) обов'язок вжити, у разі необхідності, заходи безпеки щодо заявника, членів його сім'ї та близьких родичів;
3) повідомляти про результати розгляду заяви чи повідомлення про злочин заінтересованих осіб;
4) обов'язок прийняти та розглянути скаргу заявника на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи;
5) обов'язок судді повідомляти скаржника про час розгляду скарги, надсилати постанову про результати розгляду скарги особі, яка подала скаргу.
Додатковими гарантіями на цій стадії варто передбачити:
– нормативне визначення вимог, що ставляться до заяви про злочин (що подається в порядку ст. 27 КПК України);
– регламентацію дій судді, що стосуються прийняття чи повернення скарги;
– право особи, яка подала скаргу до суду дати пояснення по суті скарги за бажанням.
Необхідно також врахувати й врегулювати нормативно ті випадки, коли заявник (скаржник) і потерпіла від злочину особа є різними особами.


2. ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ПОТЕРПІЛОГО НА ОСКАРЖЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ І РІШЕНЬ В ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ЗА ЧИННИМ
КПК УКРАЇНИ

Згідно із частиною 1 ст. 94 КПК України приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
При наявності приводів і підстав, зазначених у ч. 1 ст. 94 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування (ч. 1 ст. 98 КПК України).
При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації (ч. 1 ст. 99 КПК України).
Як зазначається у ч. 1 ст. 99-1 КПК України, постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором – вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.
Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому ст. 236-1 ЕПК України.
Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови в апеляційному порядку (ч. 3 ст. 99-1 КПК України).
Відповідно до статті 100 КПК України нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор.
Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи.
Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.
У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.
Згідно із статтею 103 КПК України вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, покладається на органи дізнання.
Як випливає із положень ст. 110 КПК України, дії та постанови органів дізнання можуть бути оскаржені потерплою особою прокуророві.
У разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені й до суду (ч. 3 ст. 103 КПК України).
Скарги на дії і постанови органів дізнання розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КПК України.
Відповідно до частини 1 ст. 111 КПК України досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК України, по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або
психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.
При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення (ч. 1 ст. 114 КПК України).
В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.
Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй її права, передбачені ст. 49 КПК України, відмічає про це в постанові, що засвідчується підписом потерпілого.
У випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз'яснює потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи (ч. 2 ст. 122 КПК України).
Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах. (ч. 1 ст. 114-1 КПК України).
Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.
Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України.
У чинному КПК України визначено й порядок оскарження постанови про закриття справи.
Так, частиною 1 ст. 215 КПК України встановлено, що постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи.
Особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.
В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі і громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.
В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи прокурор знайомиться із справою і не пізніше тридцяти днів з дня надходження скарги скасовує постанову про закриття справи і відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу (ч. 4 ст. 215 КПК України).
Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому ст. 236-1 КПК України.
Відповідно до положень ст. 227 КПК України право здійснювати нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства покладене на прокурора.
Отже, здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:
– вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;
– скасовує незаконні й необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;
– дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;
– доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;
– бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;
– санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених КПК України;
– продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених КПК України;
– дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому КПК України;
– повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;
– вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування;
– усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;
– порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні;
– закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах;
– дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачене КПК України ;
– затверджує обвинувальні висновки (постанови);
– направляє кримінальні справи до суду;
– вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.
Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому КПК України.
Дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого (ч. 1 ст. 234 КПК України).
Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скарги прокурор або слідчий заносить до протоколу.
Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.
Дії слідчого можуть бути оскаржені й до суду.
Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КПК України.
Згідно із частиною 1 ст. 235 КПК України прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'язати її і повідомити про результати скаржника.
Скаргу і копію повідомлення про результати розв'язання її приєднують до справи.
Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована.
Рішення прокурора може бути оскаржене вищестоящому прокуророві (ч. 4 ст. 235 КПК України).
Скарга на дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розв'язує в порядку і в строки, що передбачені ст. ст. 234 і 235 КПК України.
Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду (ч. 2 ст. 236 КПК України).
Скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КАК України.
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови (ч. 1 ст. 236-1 КПК України).
Скарга на постанову прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи розглядається суддею одноособово не пізніше десяти днів з дня її надходження до суду (ч. 1 ст. 236-2 КПК України).
Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разі необхідності суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу. При розгляді скарги ведеться протокол судового засідання.
Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги ст. 99 КПК України, приймає одне з таких рішень:
1) скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки;
2) залишає скаргу без задоволення.
На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.
Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла постанову, що була оскаржена, прокуророві та особі, яка подавала скаргу.
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення (ст. 236-5 КПК України).
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів, а у разі складності справи – десяти днів з дня надходження закритої справи до суду. (ч. 1 ст. 236-6 КПК України).
Суддя витребує справу, знайомиться з нею, а в разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу на постанову.
Про час розгляду скарги суддя повідомляє прокурора та особу, що подала скаргу, які вправі взяти участь у її розгляді та висловити свої доводи. При розгляді скарги ведеться протокол судового засідання.
Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при закритті справи виконані вимоги ст. ст. 213 і 214 КПК України, приймає одне з таких рішень:
1) залишає скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову про закриття справи і направляє справу прокурору для відновлення слідства або дізнання.
Скасовуючи постанову про закриття справи і направляючи справу прокурору для відновлення досудового слідства або дізнання, суддя вказує, які обставини належить з'ясувати при проведенні досудового розслідування.
На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.
Копія постанови судді надсилається особі, яка прийняла рішення про закриття справи, особі, яка подала скаргу на постанову, і прокурору, який відмовив у поновленні досудового слідства або дізнання.
У січні 2007 р. набрали чинності зміни до КПК України згідно із Законом № 462-V від 14.12.2006 р., які визначають порядок оскарження постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи.
Ще в ході "малої судової реформи" з червня 2001 р. у процесуальне законодавство були внесені положення, що передбачали судовий порядок оскарження усіх дій слідчого чи прокурора (ч. ч. 5, 6 ст. 234 та ч. ч. 2, 3 ст. 236 КПК України).
Проте такі скарги розглядалися судом першої інстанції лише на стадіях попереднього розгляду справи або при розгляді її по суті, тобто після того, як досудове слідство було закінчене, обвинувальний висновок складено і справа після перевірки прокурором надійшла до суду [34, с. 46].
Конституційний Суд України 30.01.2003 р. розглянув справу за поданням Верховного Суду України щодо конституційності окремих положень КПК України, які стосувалися оскарження рішень і дій органів дізнання, слідчого і прокурора.
У мотивувальній частині свого рішення Конституційний Суд зазначив, що положення ч. 6 ст. 234 та ч. 3 ст. 236 КПК України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи, обмежують право людини на судовий захист.
Далі суд вказав, що такі скарги повинні розглядатися судом у порядку кримінального судочинства.
При цьому суд, розглядаючи такі скарги на стадії досудового слідства, перевіряє наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя.
Таким чином, з 2003 р. громадяни отримали право оскаржувати до суду постанови про порушення кримінальної справи на стадії досудового слідства, проте спеціального порядку розгляду таких скарг судом не існувало.
І лише змінами до КПК України згідно із Законом № 462-V від 14.12.2006 р. шляхом його доповнення ст. ст. 236-7 і 236-8 ,така процедура була встановлена.
Особливості даного порядку полягають у наступному:
– постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи оскаржується до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову;
– оскаржувати можна постанови про порушення кримінальної справи як щодо конкретної особи так і за фактом вчинення злочину;
– скарга може бути подана до суду особою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисником чи законним представником;
– скарга на постанову про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисником чи законним представником з достатнім обгрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи;
– скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення справи розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів з дня її надход