К ПРИЙМАННЯ І РЕЄСТРАЦІЯ ЗАЯВ, ПОВІДОМЛЕНЬ ТА ІНШОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЗЛОЧИНИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінально-процесуальне право України"
на тему:
ПРИЙМАННЯ І РЕЄСТРАЦІЯ ЗАЯВ, ПОВІДОМЛЕНЬ ТА ІНШОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЗЛОЧИНИ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Теоретичні аспекти обліково-реєстраційної діяльності в ОВС 5
2. Заяви, повідомлення й інша інформація як привід для порушення кримінальної справи 13
3. Порядок приймання і реєстрації в ОВС заяв і повідомлень про злочини,
що вчинені або готуються 20
4. Нагляд прокурора за законністю при прийманні та реєстрації заяв
і повідомлень про злочини 28
Висновки 31
Список використаної літератури 35
Додаток А. Зміст граф журналу реєстрації заяв і повідомлень
про злочини, що вчинені або готуються (ЖРЗПЗ) 38
Додаток Б. Зразок штампа реєстрації заяв і повідомлень про злочини,
що вчинені або готуються 39
Додаток В. Зразки талону-корінця і талону-повідомлення 40


ВСТУП
Актуальність теми роботи. В історії України не було й, на жаль, наразі немає спеціального закону, який би регламентував прийняття, реєстрацію, перевірку та вирішення заяв, повідомлень, іншої інформації про вчинені злочини чи такі, що готуються. В останні роки у правозастосувальній діяльності органів дізнання, досудового слідства та прокуратури при прийманні, реєстрації,перевірці та вирішенні заяв і повідомлень про злочини проявляються тенденції, що не сприяють ефективній боротьбі зі злочинністю, охороні прав і законних інтересів громадян, захисту інтересів суспільства і держави.
Як свідчить практика прокуратури, має місце порівняно значна кількість приховування від реєстрації заяв і повідомлень про злочини і злочинів від обліку; необгрунтована відмова в порушенні кримінальних справ. У зв'язку з чим ефективність у діяльності зазначених органів, як і реальний захист прав та законних інтересів потерпілих від злочинів фізичних і юридичних осіб у значній мірі залежить від законодавчої регламентації правових відносин, що виникають у цій сфері.
3начний внесок у розвиток теоретичних основ означеного інституту зробили такі науковці, як О. М. Бандурка, Ю. М. Білозеров, О. Я. Дубинський, В. С. Зеленецький, А. М. Карацюба, Є. Г. Коваленко, І. П. Козаченко,
Л. М. Лобойко, В. Т. Маляренко, А. П. Мінюков, В. А. Саницький, В. В. Святоборг, В. М. Тертишник, С. В. Шестаков та ін.
Мета роботи – розглянути зміст і порядок приймання і реєстрації в органах внутрішніх справ заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються.
Об'єктом дослідження є приймання і реєстрація в органах внутрішніх справ заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються.
Предмет дослідження – норми КПК України, інших нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приймання і реєстрації в органах внутрішніх справ заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються.
Для досягнення поставленої мети в роботі було розв'язано такі завдання:
– розглянути теоретичні аспекти обліково-реєстраційної діяльності в ОВС;
– охарактеризувати заяви, повідомлення й іншу інформацію як привід для порушення кримінальної справи;
– розкрити порядок приймання і реєстрації в ОВС заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються;
– висвітлити нагляд прокурора за законністю при прийманні та реєстраці заяв і повідомлень про злочини.
Методи дослідження – описовий, порівняльний, статистичний, методи аналізу, синтезу й узагальнення.
Структура роботи: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури, три додатки.


1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКОВО-РЕЄСТРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ОВС
Проблемам сутності та видів форм і методів контрольної діяльності, ефективності їх правового регулювання, сутності обліково-реєстраційної діяльності тією чи іншою мірою присвячено праці багатьох вчених. Обліково-реєстраційна діяльність розглядається ними як:
1) форма контрольної діяльності [8, с. 49];
2) вид контрольної діяльності [23, с. 14];
3) метод контрольної діяльності тощо [10, с. 25].
На думку С. Шестакова, обліково-реєстраційна діяльність в ОВС є безперечно методом контрольної діяльності [29, с. 36].
Необхідно зазначити й те, що одні автори методами контролю вважають специфічні прийоми, вироблені практикою на основі досягнень науки, які формуються залежно від цільової функції науки та її загальнонаукових прийомів і характеризуються взаємним проникненням в однорідні галузі наук [8, с. 57].
Інші автори під методом контролю розуміють систему способів попереднього, поточного і наступного вивчення предмета контролю, з точки зору дотримання законності, загальнонародної доцільності і якості управління [10, с. 26].
Словосполучення "обліково-реєстраційна" складається з двох термінів: "облік" та "реєстрація". Отже, перед з'ясуванням сутності та значення обліково-реєстраційної діяльності в ОВС, як методу контрольної діяльності, доцільним буде роздільне дослідження понять "облік" і "реєстрація".
Контроль тісно пов'язаний з обліком, який є важливим засобом здійснення функції контролю. Проте контроль не тотожний обліку. Доволі поширеним є підхід, згідно з яким облік є засобом, знаряддям, методом, формою контролю [10, с. 27].
Тісний зв'язок контролю та обліку очевидний. Діяльність із здійснення функції обліку в той же час є і діяльністю із здійснення функції контролю. Ці види управлінської діяльності нерозривно поєднані і роз'єднати їх доволі важко.
У практиці облік та контроль у такому ступені взаємопов'язані, що можна вести мову про єдину функцію контролю й обліку. Відомості, одержані у процесі контролю й обліку, є не що інше, ніж інформація про режим функціонування системи управління, про ефективність зусиль, що докладаються виконавцями [29, с. 36].
Втім, не можна зводити контроль до обліку. Облік – це, насамперед, підведення підсумків. Крім того, у процесі обліку контролюються в основному кількісні показники. І хоча вони пов'язані з якісними показниками, облік розв'язати проблему якісного контролю не здатний. Контроль же передбачає одержання не лише кількісної, а й якісної інформації [23, с. 20].
Найпоширенішими відомостями, які підлягають обліку в ОВС, є дані про:
1) події та факти кримінального характеру;
2) адміністративні правопорушення;
3) підприємства, організації та установи, що становлять оперативний інтерес;
4) об'єкти дозвільної системи;
5) зареєстрований автомототранспорт;
6) зареєстровану вогнепальну та газову зброю;
7) викрадені, загублені та вилучені предмети злочинного посягання;
8) повідомлення спецапарату та інша оперативна інформація;
9) фото- та відеотеки: місць вчинення злочинів і подій, осіб криміногенних категорій;
10) про осіб: наркоманів, злочинців, котрі перебувають у розшуку, осіб, що зникли безвісти, та ін. [26, с. 40].
Реєстрація у юридичній літературі визначається як фіксація ознак об'єктів в облікових документах у передбаченому для цього порядку і за наявності необхідних підстав [8, с. 51].
Так, В. Плішкін виділяє окремий вид реєстрації – реєстрацію документів, котру визначає як фіксацію факту створення або одержання документа шляхом присвоєння йому порядкового номеру та запису встановлених відомостей про нього [23, с. 569].
В Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженій наказом МВС України від 14.04.2004 р.
№ 400. (далі – Інструкція) під реєстрацією заяв та повідомлень розуміється присвоєння кожній отриманій заяві і повідомленню про вчинений злочин або той, що готується, порядкового номера і фіксація у передбачених Інструкцією облікових документах стислих даних про вказані заяви і повідомлення.
Метою такої реєстрації є:
1) засвідчення факту отримання документа;
2) взяття на облік і забезпечення зберігання документів;
3) забезпечення довідково-контрольної роботи [29, с. 37].
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції заяви і повідомлення про злочини реєструються цілодобово в чергових частинах ОВС оперативними черговими відразу після їх надходження, що відображається у журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, а також на ПЕОМ шляхом введення до автоматизованої інформаційно-пошукової системи "Факт" [25, с. 80].
На лицьовому боці ставиться спеціальний штамп реєстрації, у якому вказується назва ОВС, дата реєстрації та порядковий номер реєстраційного запису і прізвище оперативного чергового.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що облік та реєстрація є різними за змістом поняттями. Реєстрація завжди передує обліку, впливає на його форму. Своєю чергою, облік є кінцевим результатом реєстраційної роботи – матеріальним носієм інформації. Тому С. Шестаков вважає, що більш логічним було б вести мову не про обліково-реєстраційну діяльність, як це визначене у законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, а, навпаки, про реєстраційно-облікову роботу [29, с. 37].
Отже, обліково-реєстраційну діяльність в ОВС доцільно визначити як систему інформаційного забезпечення, що призначена для збирання, накопичення, зберігання та обробки інформації з певних напрямів оперативно-службової діяльності органів і підрозділів системи МВС України [29, с. 38].
Своєчасність проходження оперативної інформації, її повнота й об'єктивність забезпечують негайне реагування на негативний розвиток подій, дозволяють запобігти або локалізувати їх, у тому числі із залученням можливостей інших органів і підрозділів внутрішніх справ, військових формувань та спеціальних служб. Ці завдання можна вирішити лише за умови правильної оцінки повідомлення, що надійшло до органу чи підрозділу внутрішніх справ, можливого негативного розвитку подій або резонансу серед населення [24, c. 21].
Контроль за діяльністю органів і підрозділів внутрішніх справ щодо прийняття, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про злочини, які вчинені або готуються, покладено на велику кількість органів та осіб. Їх повноваження переважно збігаються, що свідчить про неефективну організацію контрольного процесу та використання сил і засобів ОВС. Найбільший обсяг контрольних повноважень має начальник органу внутрішніх справ [22, с. 58].
Так, відповідно до Інструкції начальник органу внутрішніх справ зобов'язаний:
1) після доповіді оперативного чергового ОВС про оперативну обстановку за минулу добу перевірити правильність ведення журналу реєстрації заяв та повідомлень про злочини і реєстрацію у повному обсязі всіх заяв та повідомлень про злочини, які надійшли за вказаний період, та зробити про це відповідний запис;
2) особисто детально вивчати перевірочні матеріали;
3) щоквартально організовувати проведення перевірок повноти обліку заяв і повідомлень про злочини, що зареєстровані у журналі;
4) при порушенні підлеглими встановленого порядку прийняття, реєстрації, обліку і розгляду інформації про злочини та події вжити термінових заходів щодо їх усунення, доручати проведення службової перевірки і притягувати винних осіб до відповідальності.
Треба зазначити, що наказом МВС України від 14 квітня 2004 р. № 400 визнається порушенням законності у сфері прийняття, реєстрації та розгляду заяв про злочини приховання злочинів від реєстрації, винесення незаконної постанови про відмову в порушенні кримінальної справи тощо.
Проте не зрозуміло, як зазначає С. Шестаков, чому такими порушеннями не вважаються реєстрація та облік злочинів, які не були вчинені. Такі зловживання призводять до завищення показників результативності діяльності ОВС, що, своєю чергою, може виявитися підставою для незаконного заохочення багатьох працівників та необгрунтованого зростання виплат з фонду оплати праці [29, c. 38].
Безпосередні контрольні повноваження у сфері обліково-реєстраційної роботи здійснює оперативний черговий, який, будучи старшим оперативним начальником добових нарядів та сил і засобів, залучених до охорони громадського порядку, повинен вживати необхідних заходів до отримання вичерпної інформації про оперативну обстановку на території обслуговування, вимагати від підпорядкованих структурних підрозділів та нарядів надання найбільш повних відомостей, необхідних для оперативного інформування [22, с. 60].
Оперативний черговий несе персональну відповідальність за здійснення цілодобового прийняття і реєстрації заяв та повідомлень про злочини, що надходять до чергової частини, згідно з вимогами наказу МВС України № 400. Така інформація про злочини та події, незалежно від місця й часу їх вчинення, повноти отриманих відомостей, приймається штатними черговими або їх помічниками, призначеними у встановленому порядку на чергування, і негайно без погодження з керівництвом міськрайліноргану реєструється у журналі.
Протокол усної заяви приймається виключно спеціально виділеним працівником у кімнаті для прийому громадян і одразу передається під підпис у журналі реєстрації заяв та повідомлень про злочини оперативному черговому для реєстрації.
На наш погляд, доцільно передбачити реєстрацію прийняття протоколів усних заяв у проміжних журналах у присутності заявників, а не передачу під підпис оперативному черговому для занесення інформації у журнал реєстрації заяв та повідомлень. Вказане створить перешкоди для приховання злочинів від реєстрації та забезпечить громадянам право на захист їх прав, свобод та законних інтересів під час прийняття та розгляду заяв про злочини.
Підпункт 2.3 Інструкції встановлює обов'язок будь-якого працівника міліції у разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про злочин або у випадку безпосереднього виявлення такого вжити заходів щодо його припинення, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, котрі вчинили злочин, охорони місця події і повідомлення про це у найближчий підрозділ міліції.
Крім того, у разі звернення осіб за межами дислокації ОВС із заявами про злочин, заявникам має видаватись талон-повідомлення старшими дільничними (дільничними) інспекторами міліції, працівниками підрозділів кримінальної міліції та спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.
Хоча, на нашу думку, такий обов'язок має бути поширено на всіх без винятку працівників міліції. Для досягнення вказаної мети необхідно також забезпечити всіх працівників міліції номерними бланками таких протоколів.
Певні неузгодженості існують і при регулюванні строків реєстрації заяв та повідомлень про злочини.
Так, пункт 3.8 Інструкції передбачає початок перебігу строку вирішення заяв та повідомлень про злочини при передачі останніх за належністю з моменту їх реєстрації в органі, до якого передано заяву. Крім того, даний нормативний акт допускає випадки зворотної передачі матеріалів до органу, з якого останні були направлені за належністю, де вони знову підлягають реєстрації за первинним номером, але датою повторного отри­мання. Це може призвести до затягування строків розгляду заяв та повідомлень про злочини, встановлених у ст. 97 КПК України, яка не передбачає можливості їх переривання та призупинення.
Громадяни мають право на вирішення заяв про злочини в строки, передбачені у КПК України. Їх перебіг починається з моменту, коли ОВС стало відомо про вчинення злочину, тобто з часу первісної реєстрації.
В Інструкції необхідно встановити норму, відповідно до якої при передачі вказаних заяв та повідомлень за належністю строк обчислюється з моменту первісної реєстрації у ОВС. Це забезпечить оперативність визначення належності заяви, передачі уповноваженому органу та вирішення її по суті.
Черговий щодоби аналізує стан роботи з реагування на заяви і повідомлення про злочини. І під час передачі чергування доповідає про це начальнику міськрайліноргану (особі, яка його заміщає) окремим рапортом з вказівкою на неперевірену в строк інформацію.
Крім того, для контролю за достовірністю реєстрації інформації, що надійшла телефоном, в чергових частинах МВС, ГУБОЗ МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ та міськрайлінорганів забезпечується її запис на магнітну плівку або інші записуючі пристрої.
Контроль за діяльністю слідчих з розгляду заяв і повідомлень про злочини здійснюється начальниками слідчих підрозділів у межах кримінально-процесуального закону. Передбачені Інструкцією документи з обліку і контролю за розглядом і опрацюванням інформації про злочини мають бути подані прокурору за його вимогою [25, c. 57].
Отже, дієвість оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ досягається через високу професійну підготовку чергових нарядів і служб, що залучені до охорони громадського порядку, високий ступінь організованості та дисципліни працівників на цій ділянці роботи [29, c. 38].
Беручи до уваги те, що порядок прийняття, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про злочини, які вчинені або готуються, регулюється великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів (більше десяти), зокрема: Інструкцією про єдиний облік злочинів; Інструкцією про порядок заповнення та подання документів первинного обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ; Інструкцією про порядок прийняття, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються; Інструкцією про діяльність чергових служб органів внутрішніх справ України; Інструкцією про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів тощо, які переважно дублюють, а у деяких випадках і суперечать або взаємовиключають один одного, можна зробити висновок про необхідність систематизації наведених вище правових актів, кінцевим етапом якої має стати прийняття єдиного нормативного акта.


2. ЗАЯВИ, ПОВІДОМЛЕННЯ Й ІНША ІНФОРМАЦІЯ ЯК ПРИВІД
ДЛЯ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
У процесуальній літературі є низка визначень поняття приводів для порушення кримінальної справи.
Одні процесуалісти під приводом для порушення кримінальної справи розуміють або первинні відомості про злочинний факт, або їх джерела. Так, В.3. Лукашевич приводом для порушення кримінальної справи називає ті джерела, з яких ОВС отримують свідчення про злочинця [20, с. 198].
Інші вчені вважають, що приводи – ті умови, за наявності яких у конкретних посадових осіб з'являються певні права й обов'язки, тобто розглядають привід як юридичний факт, що породжує вказані в законі права, обов'язки та правовідносини, що з них складаються. М. В. Жогін та
Ф. М. Фаткуллін сутність та зміст поняття приводу визначають так:
1) приводом слід вважати юридичні факти, що дають підстави для порушення кримінальної справи;
2) ці юридичні факти не лише обумовлюють певну діяльність, а й визначають її результат;
3) вони самі полягають у вказаних в кримінально-процесуальному законі діях, за допомогою яких органи прокуратури, суду, слідства та дізнання отримують або виявляють відомості про злочин, що готується або вчинений;
4) джерелами первинних даних про злочини, що мають доказове значення при вирішенні питання про порушення кримінальної справи, можуть бути як документи, де відображаються ці дії, так й інші документи, що так чи інакше потрапляють у розпорядження вказаних вище органів [12, с. 93].
У будь-якому випадку приводом до порушення справи є джерела, з яких орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд одержують дані про злочини. Кримінальна справа може бути порушена лише за наявності приводу і достатньої підстави за відсутності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).
Приводами до порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України) є:
1) заяви і повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, що затримали підозрювану особу на місці здійснення злочину або з речовими доказами;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян – найпоширеніший на практиці привід для порушення кримінальної справи. Повідомляти про злочин компетентним органам, тобто органам дізнання, слідчому, прокурору, судді та суду, що мають право порушувати кримінальну справу, – це право кожного громадянина, незалежно від того, кому заподіяно шкоду злочином [28, c. 393].
Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості також повинні повідомляти про злочини, що стали їм відомі під час їх діяльності. Зокрема, працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані у разі виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій.
Закон не виділяє скаргу потерпілого як самостійний привід для порушення кримінальної справи. Вона є різновидом заяви окремих громадян. Проте в разі вчинення злочинів, у справах, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого (ст. 27 КПК України), необхідна наявність саме такої скарги, в якій міститься прохання про притягнення особи до кримінальної відповідальності [15, c. 227].
Згідно з частинами 1 і 2 ст. 95 КПК України повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з предметом злочину, можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджається про відповідальність за неправдивий донос, про що зазначається в протоколі.
Письмову заяву повинна підписати особа, яка її подає. До порушення справи необхідно пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Заяви громадян про злочини надходять до органів внутрішніх справ, прокуратури та судів різними способами і в різних формах. Обов'язкові реквізити законом не встановлюються, і тому вони можуть бути у вигляді заяв, скарг тощо. Сам факт повідомлення органам, що ведуть боротьбу зі злочинністю, про злочинні дії свідчить про усвідомлення заявниками наслідків такого звернення [15, с. 228].
Заяви та повідомлення від громадян повинні надходити своєчасно. На своєчасність надходження сигналів істотно впливає організація роботи органів внутрішніх справ, прокуратури та судів з прийому громадян. Потрібно також враховувати і роль психологічних чинників, що змушують громадян швидко звертатись до слідчих органів. Гнів, образа та інші почуття, що виникають зі сприйняттям злочинних дій, сприяють формуванню у громадян негативних наслідків щодо осіб, які вчиняють злочини.
Анонімні заяви не можуть бути приводом для порушення справи, оскільки ч. 2 ст. 95 КПК України вимагає, щоб письмова заява була підписана особою, якою вона подається, причому до порушення справи треба пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за завідомо неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку [28, с. 393].
Якщо в анонімній заяві є конкретні дані, що вказують на ознаки злочину, то орган, який її одержав, повинен перевірити їх за правилами, передбаченими ч. ч. 4 і 5 ст. 97 КПК України, в якій сказано, що заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.
Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про надання такого дозволу виноситься постанова судді, на неї може бути принесена апеляція з додержанням порядку та у випадках, передбачених ст. ст. 177, 178 і 190 КПК України.
Не може бути приводом для порушення справи повідомлення про злочин, зроблене по телефону, навіть якщо той, хто його зробив, назвав себе, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 95 КПК України усні заяви й повідомлення заносяться до протоколу, який підписується заявником та посадовою особою, яка їх прийняла, при цьому заявник попереджається про відповідальність за завідомо неправдивий донос, про що зазначається в протоколі.
Проте телефонні повідомлення мають бути перевірені, і якщо вони підтверджуються, то приводом для порушення справи буде безпосереднє виявлення ознак злочину органом дізнання, слідчим, прокурором [15, c. 229].
Згідно з наказом МВС України від 14.04.2004 р. № 400 анонімні заяви не реєструються, не перевіряються, а направляються у відповідні служби для можливого їх використання.
Проте на практиці можна побачити зовсім іншу картину. Наприклад, телефонний дзвінок з повідомленням про те, що в певному будинку закладено вибухівку. Органи внутрішніх справ обов'язково перевіряють такі повідомлення, оскільки одним з основних завдань цього правоохоронного органу є охорона життя, прав та законних інтересів громадян [15, c. 229].
У статті 95 КПК України щодо змісту протоколу усної заяви вказується, що в ньому повинен бути зміст заяви, відмітка про попередження за завідомо неправдивий донос, він повинен бути підписаний заявником та службовою Особою, що прийняла заяву.
Недостатня регламентація змісту протоколу призводить до того, що на практиці складаються різні за структурою, формою і змістом протоколи усних заяв. У загальних рисах протокол повинен відповідати таким вимогам [15, с. 230].
Протокол усної заяви складається з трьох частин: вступної, описової та заключної.
У вступній частині вказуються: час і місце складання, посада і прізвище особи, яка склала протокол, дані про особу, що зробила заяву, час надходження заяви, норма КПК України, що регламентує порядок оформлення усної заяви, відмітка про попередження про відповідальність за завід ом о неправдивий донос, яка засвідчується підписом заявника.
В описовій частині повинен бути висвітлений зміст заяви. В протоколі не записують запитання, що задаються, і відповіді на них, оскільки в ньому фіксується лише зміст заяви.
В заключній частині протоколу вказується, що заявник ознайомився з протоколом і зміст заяви записаний правильно. Протокол підписується заявником і службовою особою, яка прийняла заяву.
Якщо заявник глухий, німий чи не володіє мовою, на якій ведеться судочинство, для отримання допомоги запрошується перекладач або особа, що розуміє знаки глухого чи німого. В протоколі необхідно вказати про участь цих осіб у процесуальній дії.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в письмовій формі1 та підписані особами, які мають право діяти від їх імені, і засвідчені штампом чи печаткою або написані на фірмовому бланку.
Практика свідчить, що зазвичай підприємства, установи, організації та посадові особи повідомляють про злочини, пов'язані з їх діяльністю, або про злочини, вчинені особами, які там працюють. Проте за законом право повідомляти про злочини мають всі громадяни [28, с. 394].
Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або зі знаряддям злочину, є різновидом повідомлень, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК України.
У такий спосіб законодавець закріпив право не лише представників влади, а й громадських формувань, які допомагають органам внутрішніх справ охороняти громадський порядок, окремих громадян затримати підозрюваного на місці вчинення злочину або з предметами злочину, які подальше матимуть значення як речові докази.
Таке затримання здійснюється з метою доставлення підозрюваного, зокрема, до міліції. Співробітник міліції складає рапорт, інші громадяни можуть зробити усну заяву про затримання, що заноситься до протоколу, оформленого особою, яка прийняла заяву. Ці акти є також приводом для порушення кримінальної справи [15, с. 230].
Повідомлення, опубліковані в пресі, – це статті, замітки, фейлетони, інші публікації в періодичній пресі, що містять відомості про злочини, які готуються або вже вчинені. Наявність у кримінально-процесуальному законі такого приводу зобов'язує органи дізнання, слідчих, прокурорів та судів слідкувати за повідомленнями в пресі [28, c. 394].
Під пресою розуміють друковані періодичні видання, які виходять під постійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, а також додатки до них у вигляді видань газетного та журнального типу [11, с. 44].
Не є приводом для порушення кримінальної справи замітки, опубліковані в стінних газетах підприємств, установ та організацій. Якщо ж повідомлення стінних газет стають відомі органам, компетентним вирішити питання про порушення кримінальної справи, приводом до цього буде безпосереднє виявлення органом дізнання слідчим, прокурором або судом ознак злочину [15, с. 236].
За повідомленнями, опублікованими в пресі, кримінальні справи, як правило, порушують прокурори – з метою недопущення паралельних проваджень.
Отже, передбачені законом вимоги щодо заяв і повідомлень про злочини спрямовані на створення гарантій для прийняття правильного рішення про порушення кримінальної справи та необхідних умов для оперативного реагування компетентних органів на факти злочинних діянь.


3. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ І РЕЄСТРАЦІЇ В ОВС ЗАЯВ І ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО ЗЛОЧИНИ, ЩО ВЧИНЕНІ АБО ГОТУЮТЬСЯ
Порядок приймання і реєстрації в ОВС заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються регламентується Інструкцією про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженою наказом МВС України від 14.04.2004 р. № 400 (дплі – Інструкція).
Приймання заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, незалежно від місця і часу їх вчинення, повноти отриманих даних, а також особистості заявника, здійснюється тим органом внутрішніх справ, до якого надійшло звернення чи повідомлення, цілодобово оперативним черговим (оперативний черговий МВС, ГУБОЗ МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, помічник начальника міськрайліноргану – оперативний черговий, помічник начальника чергової частини – оперативний черговий, старший оперуповноважений (оперуповноважений) – черговий, старший інспектор (інспектор) – черговий, помічник оперативного чергового, а також працівники інших служб, призначені підмінними черговими в установленому порядку) (п. 2.1 Інструкції).
При особистому зверненні заявника до ОВС, який обслуговує республіканські, обласні центри та інші міста з територіальним поділом, крім спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю, із заявою чи повідомленням про злочин, у період з 8 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., протокол усної заяви приймається виключно спеціально виділеним працівником у кімнаті для приймання громадян і відразу передається під підпис у журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, оперативному черговому для реєстрації.
Оперативний черговий, прийнявши заяву чи повідомлення про злочин, зобов'язаний діяти згідно з Інструкцією з організації реагування ОВС на повідомлення про злочини, затвердженої наказом МВС України від 04.10.2003 р. № 1155, негайно направити на місце події слідчо-оперативну групу чи оперативну групу та вжити всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його, організувати невідкладні дії з розкриття злочину у короткий термін.
Чергові підрозділів (управлінь, відділів) Державтоінспекції, пунктів централізованого спостереження підрозділів Державної служби охорони, ізоляторів тимчасового тримання, приймальників-розподільників для осіб, затриманих за бродяжництво, спецприймальників для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, приймальників-розподільників для неповнолітніх інформацію про злочини передають до чергових частин органів внутрішніх справ за територіальністю, про що в облікових документах учиняють відмітки.
Як зазначається у п. 2.4 Інструкції, заяви або повідомлення представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадськості чи окремих громадян про злочини можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви заносяться до протоколу усної заяви (повідомлення) про злочин, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, про що відмічається у протоколі.
У протоколі усної заяви (повідомлення) про злочин, де йдеться мова про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу, в обов'язковому порядку зазначається інформація про те, ким вчинено насильство в сім'ї, час і місце його вчинення, умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування, інші обставини вчинення насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення.
Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення кримінальної справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину і відібрати від нього відповідний підпис.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в письмовій формі.
Повідомлення представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину, можуть бути усними або письмовими.
У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з'явився, після чого складається протокол, в якому детально викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з'явилася з повинною, і посадова особа, що склала протокол.
Згідно із пунктом 3.1 Інструкції заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, реєструються цілодобово в чергових частинах органів внутрішніх справ оперативними черговими відразу після їх надходження, що відображається в журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються (далі – ЖРЗПЗ) (Додаток А), а також на персональній електронно-обчислювальній машині (ПЕОМ) шляхом введення до автоматизованої інформаційно-пошукової системи (АІПС) "ФАКТ".
Після реєстрації заяви чи повідомлення про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу працівники служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах неповнолітніх протягом трьох днів інформують про це управління або відділ у справах сім'ї та молоді відповідної місцевої держадміністрації.
Письмові заяви про злочини, подані в органи внутрішніх справ безпосередньо заявником, реєструються тільки в черговій частині.
Зареєстровані заяви про злочини доповідаються начальнику органу внутрішніх справ або особі, що виконує його обов'язки, які організовують їх розгляд згідно з вимогами КПК України.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, які надійшли до режимно-секретного підрозділу органу внутрішніх справ поштою, телеграфом, факсимільним зв'язком або іншим видом зв'язку, реєструються за встановленими правилами діловодства, про них негайно доповідається начальникові органу внутрішніх справ або особі, яка виконує його обов'язки. Начальник або особа, яка виконує його обов'язки, дає письмові вказівки щодо термінової реєстрації заяви чи повідомлення в черговій частині і приймає рішення про порядок її перевірки згідно з вимогами КПК України.
Передавати ці заяви та повідомлення для розгляду без реєстрації у черговій частині категорично забороняється.
У ЖРЗПЗ реєструються також заяви і повідомлення, які містять інформацію про безвісно зниклого громадянина, та рапорти працівників органів внутрішніх справ про безпосереднє виявлення ними правопорушення, що містить ознаки злочину (п. 3.3 Інструкції).
Як випливає із п. 3.4 Інструкції, при реєстрації заяв і повідомле