К ПРИЙНЯТТЯ В ОВС РІШЕННЯ ПРО ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінально-процесуальне право України"
на тему:
ПРИЙНЯТТЯ В ОВС РІШЕННЯ ПРО ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ


ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття та зміст стадії порушення кримінальної справи 6
1.1 Поняття стадії порушення кримінальної справи 6
2. Приводи до порушення кримінальної справи 10
3. Оцінка та перевірка заяв і повідомлень про злочини 16
4. Відмова в порушенні справи 20
5. Підстави та процесуальна форма порушення кримінальної справи 24
Висновки 32
Список використаної літератури 35

ВСТУП
Актуальність теми роботи, яка пропонується, зумовлена тим, що правильне порушення кримінальної справи є обов'язковою передумовою, необхідною для законності всіх наступних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Якщо справу порушено без врахування вимог, що висуваються до цієї стадії кримінального процесу, чи всупереч цим вимогам, то наперед можна дійти висновку, що розслідування і судовий розгляд такої справи будуть незаконними і необгрунтованими.
Порушення кримінальної справи неможливе без повного для цього приводу. Якщо таким приводом стала заява громадянина, вона обов'язково повинна бути приєднана до справи з вказівкою дати її надходження. Усна заява заноситься у протокол, який підписується заявником і відповідною посадовою особою, і також приєднується до справи. При цьому заявникові повинна бути роз'яснена відповідальність за завідомо неправдиве донесення.
Явка з повинною, тобто заява про злочин, зроблена самою особою, що його вчинила, є самостійним приводом до порушення кримінальної справи. Вона справедливо розцінюється законом і практикою як обставина, що пом'якшує відповідальність винної особи.
Серед приводів до порушення кримінальної справи закон називає безпосереднє виявлення ознак злочину органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом.
Коли справа виникає в результаті виявлення ознак злочину безпосередньо органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом, в постанові (ухвалі) про порушення справи нема і не може бути посилання на заяву (повідомлення) про злочин. Але в постанові обов'язково повинні бути викладені обставини, у зв'язку з якими компетентна посадова особа виявила ознаки злочину.
Крім того, про необхідність порушення кримінальної справи повинні засвідчувати додані до постанови матеріали, які підтверджують наявність ознак злочину.
Обгрунтовано порушеною може вважатись така справа, розслідування чи розгляд якої проводиться відносно події, що є суспільно небезпечною, тобто злочинною. Це не означає, що в момент порушення кримінальної справи повинні бути достовірно відомі усі елементи складу злочину, але мінімум даних про злочин має бути встановлений у будь-якому випадку.
Закон зазвичай не може завчасно визначити цей мінімум, який цілком залежить від обставин вчинення злочину. Тому визначення достатності даних для порушення справи надається кожного разу тому органу, якому стало відомо про злочин.
Втім, тут нерідко виникають значні труднощі, пов'язані з оцінкою фактів, про які згадується у повідомленні про злочин, оскільки далеко не завжди в ньому є дані, що дозволяють вирішити, чи потрібно в конкретному випадку порушувати кримінальну справу.
Позитивне вирішення цього питання, тоді як в дійсності злочин не було вчинено, означає серйозну помилку в діяльності державних органів, що тягне за собою необгрунтоване обмеження прав громадян.
Окремі питання, що стосуються прийняття в ОВС рішень про порушення кримінальної справи, досліджувались в працях Алексеєва А. С., Білозерова Ю. Н., Гришаєва П.І., Громова Н. А., Грошевого Ю. М., Єфімічева С. П., Зеленецького В. С., Карнєєвої Л. М., Коблікова А. С., Коваленка Є. Г., Коржанського М. Й., Кузнєцова Н. П., Лукашевича В. З., Маляренка В. Т., Мартинчика Є. Г., Медведєва М. Ю., Михайленка А. Р., Михеєнка М. М., Нора В. Т., Полянського Н. Н., Тертишника В. М., Удалової Л. Д., Чеканова В. Я., Чельцова-Бебутова М. А., Черечукіної Л. В., Шибіко В. П.
Мета роботи – з'ясувати особливості прийняття рішення в ОВС про порушення кримінальної справи.
Об'єктом дослідження у курсовій роботі є стадія порушення кримінальної справи у кримінальному процесі.
Предмет дослідження – норми Кримінально-процесуального права України, регламентуючі стадію порушення кримінальної справи.
Методи дослідження – системно-структурний, порівняльно-правовий, статистичний, соціологічний, описовий.
Для досягнення мети дослідження вирішувались такі завдання:
– з'ясувати поняття та зміст стадії порушення кримінальної справи;
– розкрити приводи до порушення кримінальної справи;
– описати, як проводиться оцінка та перевірка заяв і повідомлень про злочини;
– визначити умови, при яких має місце відмова в порушенні справи;
– охарактеризувати підстави та процесуальну форму порушення кримінальної справи.
Структура роботи: вступ, п'ять розділів, висновки, список використаної літератури.


1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
1.1 Поняття стадії порушення кримінальної справи
М. О. Громов дає таке визначення поняття стадії порушення кримінальної справи: "Стадія порушення кримінальної справи – це перша, самостійна стадія кримінального процесу, що полягає у встановленні компетентним органом держави (дізнання, слідства, прокуратури, судом) умов, необхідних для провадження по кримінальній справі, і в ухваленні рішення про порушення кримінальної справи про відмові в такій" [5, с. 282].
Стадію порушення кримінальної справи іноді йменують більш точніше стадією прийняття, перевірки і розгляду заяв та повідомлень про злочини. Адже стадія може закінчуватись не лише порушенням справи, а й протилежним рішенням – постановою про відмову в порушенні справи.
Л. М. Лобойко та В. С Зеленецький пропонують іменувати її дослідчим провадженням [9, с. 4].
В. М. Тертишник пропонує йменувати цю стадію більш слушним і доцільним поняттям, яке відповідає змісту і формі здійснюваної на цьому етапі процесуальної діяльності, – дізнанням [23, с. 391].
Згідно з такою моделлю дізнанням слід вважати діяльність з прийняття, перевірки і розгляду заяв і повідомлень про злочини, провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів та здійснення органом дізнання невідкладних слідчих дій по порушеній кримінальній справі.
Розслідування кримінальної справи – початкова стадія кримінального процесу.
До порушення кримінальної справи не можуть відбуватися будь-які слідчі дії, за винятком огляду місця події у випадках, коли не можна зволікати, після проведення якого кримінальна справа повинна порушуватися негайно [4, c. 50].
Встановлення такого обмеження викликане тим, що при досудовому слідстві можуть обмежуватися конституційні права й свободи осіб, втягнутих в орбіту кримінального виробництва.
Громадяни викликаються на допити, причому у випадку відхилення вони можуть бути піддані приводу, проводяться обшуки, виїмки, огляди, здійснюються й інші заходи, пов'язані з вторгненням в особисте життя громадян, причому не лише обвинувачених, але також й інших осіб. Припустимо і виправдано таке обмеження прав людини лише при певних обставинах, до яких відноситься захист громадянина, суспільства від злочинних посягань.
Порушення кримінальної справи – самостійна стадія кримінального процесу, що має всі ознаки, які характеризують стадію кримінального процесу (конкретні завдання, своєрідне вираження основних принципів кримінального процесу, специфічне коло кримінально-процесуальних дій і правовідносин та ін.) [18, c. 91].
У юридичній літературі точка зору про те, що порушення кримінальної справи є самостійною стадію процесу, загальновизнана. Але деякі автори висловлюють і протилежну точку зору, тобто не визнають порушення кримінальної справи самостійною стадією і вважають його початковим етапом досудового слідства (Строгович М. С., Дорохов В. Я. та ін.).
Якщо погодитися з такою думкою, то початком стадії розслідування варто вважати прийняття заяви чи повідомлення про злочин. Цим знімається заборона здійснювати слідчі дії до винесення акта про порушення кримінальної справи.
Крім того, строки досудового розслідування в цьому випадку потрібно буде обчислювати з моменту надходження первинного матеріалу про вчинене правопорушення, а не з моменту винесення постанови про порушення справи.
Ця стадія незалежна від інших етапів руху справи та обумовлена характером питань, що вирішуються нею.
Зокрема, тут не лише приймаються повідомлення про вчинений злочин, але й здійснюється перевірка отриманих відомостей, а також приймається обгрунтоване рішення про порушення кримінальної справи чи відмови в ньому.
При цьому вирішується подвійне завдання. З одного боку, реагування на кожен факт вчинення злочину, з іншого, – огородження наступних етапів кримінального процесу, зокрема, стадії досудового слідства, від розгляду фактів:
а) яких в реальності не було;
б) які безумовно не є злочинними, тобто, в яких немає хоча б однієї з обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину, у тому числі малозначних (адміністративних, дисциплінарних та інших проступків).
Як вже зазначалось, порушення кримінальної справи – обов'язкова стадія кримінального процесу. У цій стадії підлягають з'ясуванню як обставини, що тягнуть за собою порушення кримінальної справи, так і виключне провадження по справі, тобто відмова в неї.
Стадія порушення кримінальної справи – це комплекс кримінально-процесуальних дій і правовідносин, що не може бути зведені лише до самого акту порушення кримінальної справи. Якщо виноситься рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, це не означає, що стадії порушення кримінальної справи не було; вона була, а її результатом з'явилася постанова про відмову в порушенні кримінальної справи [8, с. 10].
Від того, чи було своєчасним чи спізнілим порушення кримінальної справи, залежать і результати подальшого розслідування.
Своєчасне порушення кримінальної справи сприяє найбільш повному виявленню і закріпленню необхідних доказів, а спізніле рішення практично зводить нанівець всю подальшу діяльність щодо розкриття злочину й викриттю винних, оскільки змінюється обстановка вчинення злочину, знищуються його сліди, наслідки вчиненого, свідки забувають подію та ін. [18, с. 17].
Вельми часто своєчасний акт порушення кримінальної справи припиняє злочинну діяльність, що почалася, чи запобігає настання суспільно небезпечних наслідків.
Необхідно зазначити, що на даній стадії кримінального процесу, внаслідок презумпції невинності, кримінальна справа порушується стосовно самого факту, події злочину, а не відносно певної особи, оскільки вона може бути не відома й підлягати подальшому встановленню, але навіть і тоді, коли є вказівка на певну особу, як на підозрювану у вчиненні злочину, дані про злочин необхідно перевірити, підтвердити доказами, що можливо лише в подальших стадіях процесу, але не при порушенні кримінальної справи [4, с. 22].
Зазвичай, можливі випадки, коли вже в момент порушення кримінальної справи мається на увазі певна особа (наприклад, при затриманні злочинця на місці злочину).
У цих випадках порушення кримінальної справи і притягнення до кримінальної відповідальності максимально зближаються, але все-таки не співпадають, оскільки і тут винесення постанови про притягнення як обвинуваченого буде здійснено вже після порушення кримінальної справи, хоча і безпосередньо після цього [4, с. 31].
Підсумовуючи викладене вище, можна сказати, що порушення кримінальної справи – це акт застосування процесуального права, який здійснюється в формі винесення постанови, що відкриває загальну юридичну можливість провадження всіх без винятку слідчих дій та застосування для того відповідних підстав, засобів процесуального примусу.
2. ПРИВОДИ ДО ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Приводи до порушення кримінальної справи – це передбачені законом (ст. 94 КПК України) джерела первісних відомостей про злочин, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини та зобов'язують правоохоронні органи здійснити перевірку інформації, що міститься в них, по суті.
Приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви та повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом;
3) з'явлення з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину [18, с. 15].
Усі перелічені приводи до порушення кримінальної справи охоплюються терміном "заяви та повідомлення про злочини".
Правильне процесуальне оформлення приводу до порушення кримінальної справи дозволяє уникнути помилок при розв'язанні питання про порушення справи [7, с. 23].
Дотримання процесуальної форми отримання інформації про злочин дозволяє використовувати її в майбутньому як докази у справі [10, с. 130].
Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними та письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджається про відповідальність за неправдивий донос, про що зазначається в протоколі.
Письмова заява має бути підписана особою, від якої вона подається.
Анонімні заяви не можуть бути приводом до порушення кримінальної справи. Вони лише є приводом для перевірки фактів, що в них містяться. Приводом до порушення кримінальної справи може бути безпосереднє виявлення ознак злочину самим органом, якому доручено перевірку.
Повідомлення про злочин можуть бути зроблені керівниками підприємств, установ та організацій, посадовими особами, а також представниками влади або громадськості, коли вони мають дані про вчинення злочину.
Такі повідомлення мають бути зроблені в письмовій формі та підписані посадовою особою. До повідомлень можуть бути додані документи, що підтверджують факт вчинення злочину, відомості про осіб, що його вчинили (наприклад, акт ревізії, виписка з історії хвороби тощо).
Закон не містить будь-яких вимог щодо оформлення листів громадян, оскільки обмежувати ці види інформації процесуальними рамками неможливо та й недоцільно [31, с. 98].
З'явлення з повинною – це особиста, добровільна, зроблена з власної ініціативи заява особи про вчинений нею злочин органу дізнання або досудового слідства, прокурору або суду.
При з'явленні з повинною складається протокол (ст. 96 КПК України), в якому докладно викладається зроблене повідомлення. При цьому встановлюється особа того, хто з'явився, з'ясовується причина з'явлення з повинною, виясняються дані про співучасників злочину і коло осіб, які можуть підтвердити обставини злочину.
Докладне з'ясування обставин з'явлення з повинною необхідне тому, що з'явлення може бути спонукане не тільки каяттям у вчиненому, а й намаганням приховати більш тяжкий злочин або взяти на себе чужу вину [23, с. 390].
З'явлення з повинною є пом'якшуючою відповідальність обставиною, а в деяких випадках і обставиною, яка в сукупності з іншими фактами може звільняти особу від кримінальної відповідальності чи покарання.
Наприклад, звільняється від кримінальної відповідальності:
– особа, яка припинила шпигунську діяльність та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України (ч. 2 ст. 114 КК України);
– особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю (ст. 255 КК України);
– звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене в ч. 4 ст. 255 КК України, особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про злочин, передбачений ч. 4 ст. 255 КК України, правоохоронний орган і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину (ст. 258 КК України);
– особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи (ст. 369 КК України).
Факт з'явлення з повинною має розглядатись і як один з елементів дієвого каяття, та аналізуватись в комплексі з іншими обставинами при застосуванні цього правового інституту.
Отже, своєчасне і правильне процесуального оформлення з'явлення з повинною має суттєве процесуальне значення.
При з'явленні з повинною складається протокол, в якому докладно викладається зроблене повідомлення. При цьому встановлюється особа того, хто з'явився, з'ясовується причина з'явлення з повинною, виясняються дані про співучасників злочину і коло осіб, які можуть підтвердити обставини злочину.
Повідомленнями, опублікованими у пресі, є статті, листи тощо, надруковані в багатотиражних газетах та журналах.
На наш погляд, сюди ж доречно було б віднести інформацію, оголошену по радіо та в телепередачах, що теж є формою опублікування, до того ж, ця інформація фіксується на матеріальних носіях.
Матеріали стінної газети не є повідомленнями преси, і тому не можуть бути використані як привід до порушення справи. Якщо такі матеріали стануть відомі органу, яким має право порушити кримінальну справу, то приводом до її порушення буде виявлення ознак злочину самим органом.
Статті, листи, які редакціями не були надруковані, а переслані в органи слідства, можуть бути приводом до порушення кримінальної справи як повідомлення громадських організацій або державних установ.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без будь-якого повідомлення виявляють злочин і порушують кримінальну справу, використовуючи надані їм повноваження.
Органи дізнання здійснюють безпосереднє виявлення ознак злочину в процесі адміністративної діяльності, а органи дізнання, наділені оперативно-розшуковою юрисдикцією, також у процесі оперативно-розшукових заходів.
Виявлення злочинів є одним із завдань міліції та служби безпеки. Відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" для виконання вказаного завдання вони мають право: провадити контрольні закупки; здійснювати безпосереднє візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням засобів технічного документування; опитувати громадян, вимагати документи та провадити інші інформаційно-пошукові дії.
Законом України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" органам МВС, СБУ та іншим органам, які мають право на проведення оперативно-розшукової діяльності, надане право, з метою виявлення джерел та каналів збуту наркотиків, здійснювати контрольовані оперативні закупки та контрольовані поставки наркотичних засобів, огляду транспортних засобів, вантажу й особистих речей водія та пасажирів.
Факти злочину можуть бути виявлені під час огляду пасажирів перед посадкою на повітряне судно та при виконанні інших адміністративних дій.
Слідчий безпосередньо виявляє ознаки злочину, щодо якого не було порушено кримінальної справи, в процесі провадження слідчих дій, а суд – у процесі судового розгляду.
Про безпосереднє виявлення ознак злочину співробітники органів дізнання мають складати рапорт або інший документ, що прирівнюється до повідомлення посадових осіб та підлягає розгляду нарівні з іншими приводами до порушення справи.
Інша інформація про злочини: повідомлення громадян по телефону, повідомлення про спрацювання охоронної сигналізації, інформація негласних співробітників, повідомлення по радіо та телебаченню, інформація медичних установ про надходження до них осіб з ознаками кримінальних травм та інша інформація, яка не мас характеру офіційних повідомлень та заяв про злочини не може бути приводом до порушення кримінальної справи і не породжує кримінально-процесуальних відносин. Однак вона підлягає перевірці в адміністративному порядку. Вона може бути підставою для виїзду на місце події, проведення оперативно-розшукових заходів, призначення ревізії, проведення контрольних закупок та інших перевірочних дій. Якщо в процесі перевірочних дій будуть виявлені ознаки злочину, складається рапорт про безпосереднє виявлення ознак злочину [23, c. 294].
Офіційні заяви та повідомлення про злочини (приводи до порушення справи) відповідно до Інструкції про порядок приймання, реєстрації, обліку та розв'язання в органах внутрішніх справ заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події підлягають реєстрації в Книзі обліку інформації про злочини і події, яка ведеться в черговій частиш органу внутрішніх справ.
При реєстрації заяв та повідомлень на них проставляється штамп реєстрації із зазначенням дати реєстрації та порядкового номера реєстраційного запису. Дані відомості засвідчуються підписом чергового органу внутрішніх справ. Строк розгляду заяв та повідомлень обраховується з моменту їх реєстрації.
Відмова в прийомі заяв і повідомлень про злочини за будь-якими мотивами неприпустима. Працівники міліції зобов'язані приймати заяви та повідомлення про злочини в будь-який час і в будь-якому місці, якщо вони перебувають при виконанні службових обов'язків. Отримані заяви негайно передаються до чергової частини для реєстрації та належної перевірки.
Таким чином, отримавши заяву чи повідомлення про злочин, слідчий або співробітник органу дізнання зобов'язаний у найкоротший строк визначити, чи є необхідність вжиття негайних заходів з попередження, припинення злочину, надання допомоги потерпілим та збереження слідів, і в необхідних випадках вжити таких заходів.


3. ОЦІНКА ТА ПЕРЕВІРКА ЗАЯВ І ПОВІДОМЛЕНЬ
ПРО ЗЛОЧИНИ
Згідно зі статтею 97 КПК України за заявою або повідомленням про злочин, що надійшли до правоохоронного органу, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з рішень: про порушення справи, про відмову в порушенні справи, про передачу заяви або повідомлення за підслідністю або підсудністю.
Одночасно вживаються всі можливі заходи, щоб запобігти злочину. Якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин, тоді така перевірка провадиться в строк не більше десяти днів без проведення слідчих дій (за винятком огляду місця події).
Розгляд заяв та повідомлень про злочини полягає в оцінці їх за формою та змістом. При цьому з'ясовуються такі обставини:
– чи є заява або повідомлення про злочин, що готується або вчинений, приводом до порушення кримінальної справи;
– чи є у фактах, про які повідомлено, ознаки злочину;
– чи є в діях, про які повідомлено, будь-який конкретний склад злочину;
– за якою статтею може бути кваліфікований злочин;
– чи немає підстав для відмови в порушенні справи;
– якими фактичними даними підтверджуються названі вище обставини;
– чи є необхідність у проведенні додаткових перевірочних дій, спрямованих на з'ясування тих або інших обставин;
– чи не піддягає заява або повідомлення передачі за підслідністю в іншій орган;
– до чиєї юрисдикції належить розв'язання заяви або повідомлення по суті;
– чи додержані права заявника та інших зацікавлених осіб і які додаткові заходи треба вжити до їх захисту;
– чи є сукупність одержаних відомостей достатньою для прийняття підсумкового рішення, передбаченого законом [4, с. 123].
У необхідних випадках проводиться перевірка заяв і повідомлень про злочини, яка полягає у провадженні процесуальних й інших передбачених законом та підзаконними актами дій зі збирання, дослідження, перевірки й оцінки доказів.
Основний зміст діяльності з перевірки заяв та повідомлень про злочини полягає у встановленні наявності або відсутності в події, що досліджується, ознак злочину. Тобто така діяльність має пізнавальний характер. Пізнання в кримінальному процесі може здійснюватися не інакше як у формі доказування. У стадії, що розглядається, без доказування неможливо вирішити питання про наявність або відсутність підстав до порушення справи або відмови в її порушенні [8, с. 100].
Цілком очевидно, що процес доказування буде найбільш результативним у разі максимального його наближення за часом до події злочину (отримання повідомлення про нього). Пов'язувати діяльність з доказування з провадженням лише слідчих дій за порушеною кримінальною справою – означає штучно відкладати пізнавальний процес, формалізувати його всупереч об'єктивно існуючим закономірностям [14, с. 12].
Нарешті, передбачені законом засоби перевірки заяв і повідомлень про злочини включають деякі слідчі дії, а у своїй сукупності можуть бути засобами отримання різних доказів, дозволяють здійснити їх перевірку, визначити віднесеність до справи та достовірність.
Чинний кримінально-процесуальний закон передбачає такі засоби отримання доказів у стадії порушення кримінальної справи:
– безпосереднє отримання заяв та повідомлень про злочини;
– з'явлення з повинною;
– отримання пояснень від громадян;
– витребування та отримання предметів і документів;
– провадження огляду місця події;
– проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції;
– зняття інформації з технічних каналів зв'язку;
– проведення судово-медичного чи медичного освідування;
– проведення ревізій та аудиторських перевірок;
– здійснення оперативно-розшукових заходів.
Чинний наразі закон дозволяє в порядку винятку проведення до порушення кримінальної справи таких слідчих дій, як огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України); виїмка поштово-телеграфної кореспонденції (ч. З ст. 187 КПК України); зняття інформації з технічних каналів зв'язку (ч. З ст. 187 КПК України); судово-медичне освідування.
У стадії порушення кримінальної справи різні докази можуть бути отримані в процесі здійснення оперативно-розшукових дій, а потім передані в кримінальний процес для використання в процесуальному доказуванні.
Різні докази можуть бути отримані також органами адміністративної юрисдикції в процесі адміністративного провадження, а потім в аналогічному порядку передані слідчому чи органу дізнання.
Проте, як свідчить практика, названих засобів інколи буває недостатньо для розв'язання основного завдання стадії порушення кримінальної справи – визначення наявності або відсутності ознак злочину. Для вирішення даного питання часто виникає необхідність у провадженні тих або інших експертиз. Наприклад, судово-медичної – для визначення тяжкості тілесних ушкоджень, товарознавчої – для з'ясування вартості викраденого тощо.
Отже, наразі настав час реформувати стадію порушення кримінальної справи. По-перше, для розв'язання завдань, що стоять перед даною стадією, дійсно, не вистачає процесуальних засобів. По-друге, багато з передбачених законом засобів отримання доказів у стадії порушення справи носять непослідовний, суперечливий та штучний характер [21, с. 40].
Реформувати стадію порушення кримінальної справи шляхом розширення переліку дозволених до провадження слідчих дій – такий підхід малоперспективний.
На нашу думку, найбільш логічним було б перетворення стадії порушення кримінальної справи у спеціальну форму дізнання, оскільки стадія порушення справи фактично є вже частиною дізнання, тобто розслідування, здійснюваного органами адміністративної юрисдикції.
В її рамках здійснюється доказування, в тому числі й шляхом провадження слідчих дій. Саме поняття "порушити справу" не означає почати її спочатку. Порушити справу – означає активізувати розслідування. Таке можливе шляхом переходу від однієї його форми – дізнання, до іншої – досудового слідства.

4. ВІДМОВА В ПОРУШЕННІ СПРАВИ
Відповідно до вимог ст. 99 КПК України за відсутності ознак злочину та підстав до порушення справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що виносять мотивоване рішення.
Згідно зі статтею 6 КПК України кримінальну справу не може бути порушено за наявності обставин, які виключають провадження по справі:
– за відсутністю події злочину;
– за відсутністю в діянні складу злочину;
– щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
– внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб;
– за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених ч.ч. 2, 4 і 5 ст. 27 КПК України;
– за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і в разі відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК України);
– щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження у справі необхідне для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
– щодо особи, про яку є вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї само підстави;
– щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому самому обвинуваченню;
– якщо про відмову в порушенні справи по тому самому факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора [7, с. 50].
Обставини, які згідно з законом виключають порушення кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на групи.
Якщо обставини, зазначені в перших двох пунктах, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє виправдувальний вирок.
Відмова в порушенні справи чи закриття справи на підставі амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
У випадках, коли обвинувачений підлягає амністії, якщо ця обставина виявлена в суді, – суд постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння, вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому ст. 7-3 КПК України.
Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених ч. 4 ст. 97 КПК України, поряд з обставинами, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення (окрім фактів правопорушень, вчинених неделіктоздатними особами та померлими).
Обставини, які згідно з законом виключають порушення та провадження кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на три групи.
Перша група – обставини реабілітуючого характеру.
Реабілітуючі підстави – це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було. Сюди належать: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі наявність необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення особою до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність.
Реабілітуючі підстави звільнення особи від відповідальності вказані в п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України. Рішення про відмову в порушенні справи чи про закриття справи за цими обставинами уповноважені приймати слідчі чи органи дізнання самостійно.
При відмові в закритті чи закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами слід роз'яснити обвинуваченому про право на відшкодування заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до закону України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Друга група – підстави нереабілітуючого характеру.
Нереабілітуючі підстави – це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності, звільняють від відповідальності та покарання особу, винну у вчиненні злочину. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин.
Оскільки закон надає право слідчому відмовити в порушенні справи за всіма обставинами, названими в ст. 6 КПК України, то в випадках відмови в порушенні справи за нереабілітуючими підставами таке рішення слідчий приймає з санкції прокурора.
Для звільнення від відповідальності за підставами, викладеними в ст. 7-11-1 КПК України (передача особи на поруки, дієве каяття, зміна обстановки, примирення обвинуваченого з потерпілим, закінчення строків давності, застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру), порушена і розслідувана справа має направлятись до суду. Відмова в порушенні справи за цими обставинами законом не передбачається.
Третю групу становлять формально-процесуальні підстави.
Це підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні кримінальної справи з огляду на наявність рішень щодо певного факту, які набули юридичної сили, чи відсутності волевиявлення певних учасників процесу, за умови, що за законом справа порушується лише за наявності такого волевиявлення.
Наприклад, відсутності скарги потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності в справах, віднесених до справ приватного обвинувачення. Тут відмова в порушенні справи має місце за відсутністю скарги потерпілого, якщо справа підлягає порушенню тільки за його скаргою, або за примиренням потерпілого з обвинуваченим по такій категорії справ (п. 6 ст. 6 КПК України).
Дана група об'єднує також підстави, які констатують неможливість повторного розслідування фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення.
Сюди входять такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням (п. 9 ст. 6 КПК України).
5. ПІДСТАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Відповідно до статті 94 КПК України "справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак "злочину".
Підстави до порушення кримінальної справи мають містити два необхідних елементи:
1) наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду;
2) наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину.
Виходячи зі змісту ст. 11 КК України, злочином вважається суспільно небезпечне, шкідливе, винне та протиправне діяння, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, скоєне осудною